Позакласний захід Інсценування драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»

Позакласний захід

Інсценування драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»

Підготувала до постановки на шкільній сцені учитель вищої категорії, учитель-методист Трудовської СЗШ Сімферопольського району АР Крим
Г.І. Сахарчук

І уривок

Грає сопілка

Лісовик закручує люльку, сівши на заваленому дереві. Виходить Мавка з розпущеними чорними косами, розправляє руки і проводить долонею по очах.

Мавка: Ох, як я довго спала!

Лісовик: Довго, дочко! Вже й сон-трава перецвітати стала

Мавка: А хто мене збудив?

Лісовик: Либонь, весна.

Мавка: Весна ще так ніколи не співала, як тепер. Чи то мені так снилось?

Знову грає сопілка.

Мавка: Ні… стій…Ба! Чуєш? То весна співає?

Лісовик: Та ні, то хлопець на сопілці грає.

Мавка: Який? Невже то це «Той, що греблі рве»?
От я не сподівалася від нього.

Лісовик: Ні, людський хлопець, дядька Лева небіж, Лукаш на ймення.

Мавка: Я його не знаю.

Лісовик: Бо він уперше тут. Він здалека, не з сих лісів, а з тих борів соснових, де наша баба любить зимувати. Осиротів він з матір'ю-вдовою, то дядько Лев прийняв обох до себе.

Мавка: Хотіла б я побачити його.

Лісовик: Та нащо він тобі?

Мавка: Він, певно, гарний!

Лісовик: Не задивляйся ти на хлопців людських. Це лісовим дівчатам небезпечно…

Мавка і Лісовик виходять

ІІ УРИВОК

Виходить Лукаш із сопілкою, він хоче надрізати ножем берізку, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його руку.

Мавка: Не руш! Не руш! Не ріж! Не убивай!

Лукаш: Ну що ти, дівчино? Чи я розбійник? Я тільки хотів собі вточити соку з берези.

Мавка: Не точи! Се кров її. Не пий же крові з сестроньки моєї!

Грає музика.

Лукаш: Березу ти сестрою називаєш? Хто ж ти така?

Мавка: Я - Мавка лісова.

Лукаш: А, от хто ти! Я від старих людей про мавок чув не раз, але зроду не бачив їх сам.

Мавка: А бачити хотів би?

Лукаш: Чому ж би ні?.. Що ж, ти зовсім така, як дівчина… ба… ні, хутчій, як панна,бо й руки білі, і сама тоненька, і якось так убрана не по-наськи… А чому ж в тебе очі не зелені?

Голосніше грає музика. Лукаш приглядається до Мавки

Мавка: Чи гарна я тобі?

Лукаш: Хіба я знаю:

Мавка: А хто те знає?

Лукаш: Ет, таке питаєш!...

Мавка: Чому ж сього не можна запитати? Он бачиш, там питає дика рожа: «Чи я хороша?»А ясень їй киває в верховітті:»Найкраща в світі!»

Лукаш: А я й не знав, що в них така розмова, Я думав дерево німе, та й годі.

Мавка: Німого в лісі в нас нема нічого.

Лукаш: Чи що, ти все отак сидиш у лісі?

Мавка: Я зроду не виходила ще з нього.

Лукаш: А ти давно живеш на світі?

Мавка: Справді, ніколи я не думала про те… Мені здається, що жила я
завжди…

Лукаш: І все така була, як от тепер?

Мавка: Здається, все така…

Лукаш: А хто твій рід? Чи ти його зовсім не маєш?
Мавка: Маю, є Лісовик, я зву його «дідусю», а він мене «дитинко» або
«доню».

Лукаш: То хто ж він - дід чи батько?

Мавка: Я не знаю. Хіба не все одно?

Лукаш: Ну, тай чудні ви отут у лісі!
Хто ж тобі тут мати, чи баба, чи вже як у вас тут звуть?

Мавка: Мені здається часом, що верба
он та стара, сухенька, то - матуся.
І полотном м'якеньким устелила для мене ложе.

Лукаш: Там ти й зимувала?
А що ж ти там робила цілу зиму?

Мавка: Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?
Спить озеро, спить ліс і очерет.
Верба рипіла все: засни, засни…
І снилися все білі сни.
На сріблі сяли ясні самоцвіти,
стелилися незнані трави, квіти, блискучі, білі…

Лукаш: Як ти говориш…

Мавка: Чи тобі так добре?
Твоя сопілка має кращу мову.
Заграй мені.

Грає сопілка. Мавка, слухаючи, мимоволі озивається тихесенько на той самий голос.

Мавка: Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає білі груди, серденько виймає. (Сльози на очах)

Лукаш: Ти плачеш, дівчино?

Мавка: Хіба я плачу? А… Справді, ні-бо! То роса вечірня.
Заходить сонце… Бач уже встає на озері туман…

Лукаш: Та ні, ще рано!

Мавка: Ти б не хотів, щоб день скінчився?

Лукаш: (Хитає головою, що не хотів би).

Мавка: Чому?

Лукаш: Бо дядько до села покличуть.

Мавка: А ти зо мною хочеш бути?

Лукаш: киває

Мавка: Бачиш, і ти немов той ясень розмовляєш

Лукаш: Та треба по-тутешньому навчитись, бо маю ж тута літувати.

Мавка: Справді?

Лукаш: Ми завтра й будуватися начнемо.

Мавка: Курінь поставите?

Лукаш: Ні, може, хижку, а може й цілу хату.

Мавка: Ви - як птахи: клопочетесь, будуєте кубельця, щоб потім кинути.

Лукаш: Ні, ми будуємо навіки.

Мавка: Як навіки? Ти ж казав, що тільки літувати будеш тута.

Лукаш: Та… я не знаю… Дядько Лев казали, що тут мені дадуть ґрунтець і хату, бо восени хотять мене женити…

Мавка: А з ким?

Лукаш: Я не знаю. Дядько не казали, а може, ще й не напитали дівки.

Мавка: Хіба ти сам собі не знайдеш пари?

Лукаш: Я може б і знайшов, та…

Мавка: Що?

Лукаш: Нічого…

Голос: Лукашу! Агов!

Лукаш: Та йду вже, йду

Мавка: А вернешся?

Лукаш: Не знаю?

Мавка: Я буду ждати.

Лукаш виходить

Грає музика повільно.

І гущавини лісу вилітає Перелесник - гарний хлопець у червоній одежі. Він хоче обняти Мавку, вона ухиляється.

Мавка: Не руш мене!

Перелесник: А то чому?

Мавка: Іди від мене. Там твоя Русалка польова, що в житі.

Перелесник: Я вже забув її.

Мавка: Забудь мене.

Перелесник: (улесливо в'ється коло неї)
Будь моя кохана!
Звечора і зрана
Самоцвітні шати
Буду приношати,
І віночок плести,
І в таночок вести,

І на крилах нести

Мавка: (Нетерпляче) Годі!

Перелесник: Як ти обірвала річ мою сердито!
(Смутно і разом з тим лукаво)
Хіба ти забула про торішнє літо?

Мавка: (Байдуже)
Ох, торішнє літо так давно минуло!
Що тоді співало, те в зимі заснуло!
(Зникає у лісі)

Перелесник:Постривай хвилину!
Я без тебе гину!
Де ти? Де ти? Де?
(Біжить і собі в ліс)

Грає повільно музика

Із гущавини вибігає Мавка. Біжить швидко, мов утікаючи і ховаючись від когось. Зупиняється на галявині, оглядаючись, руку прикладає до серця, кидається до берези, гладить її стовбур.

Мавка: Сховай мене ти, сестронько!

Лукаш: (підходить тихо до берези) Ти, Мавко?

Мавка: Я.

Лукаш: Ти бігла?

Мавка: Так, я бігла.

Лукаш: Втікала?

Мавка: Так.

Лукаш: Від кого?

Мавка: Від такого, як сам вогонь. Цить! Бо знову прилетить. (Мовчання)

Лукаш: Як ти тремтиш! Притулись до мене. Я дужий, вдержу, ще й оброню!

Грає музика повільно.

Мавка прихиляється до нього. Вони стоять у парі. Лукаш все ближче нахиляється обличчям до Мавки. Цілує її.

Мавка: Ох! Зірка в серце впала! Ні, ти сам для мене світ, миліший, кращий, ніж той, що досі знала, відколи ми поєднались.

Лукаш: То ми вже поєднались?

Мавка: Ти не чуєш, як солов'ї весільним співом дзвонять?

Лукаш: Я чую.

Мавка: Цить! Нехай говорить серце… Я буду ніжити моє кохання! Ти звик до ніжності?

Лукаш: Я не любився ні з ким ще зроду. Я того й не знав, що любощі такі солодкі!
(Мавка ніжно пестить його, він скрикує)
Мавко! Ти з мене душу виймаєш!

Мавка: Вийму, вийму!Візьму твою співочу душу, а серденько словами зачарую. (Сплескує руками). Так чим же принаджу любі очі! Я досі не заквітчана!

Лукаш: Ти й без квіток хороша.

Мавка: Ні, я хочу для тебе так заквітчатися пишно, як лісова царівна! (Біжить на другий кінець галявини. Лукаш за нею)

Лукаш: Почекай! Я сам тебе заквітчаю. (Виходять).

Грає музика

Хата. Нива. Подвір'я. Висять горщики, гладишки. Стіжок.

Мати: Лукашу! Де ти?

Лукаш: (виходить з кийком і сопілкою в руках). Тут я, мамо!

Мати: А чи не годі вже, того грання? Все грай та грай, а ти, робото, стій.

Лукаш: Яка ж робота?

Мати: Як - яка робота? А ти ж обору мав загородити.

Лукаш: Та добре, мамо, вже загороджу.

Мати: Тобі б усе ганяти по кущах з приблудою тією

Лукаш: Та хто ганяє? Пасу я кіз, а Мавка помагає.

Мати: Одчепися з такою поміччю! (Лукаш кидається йти). Куди ти?

Лукаш: Таж обору городити (Виходить, чути цюкання сокири) (Заходить Мавка, пишно заквітчана, з розпущеними косами)

Мати: (Непривітно) Чого тобі?

Мавка: А де Лукаш?

Мати: Чого це ти з ним? Не випадає за парубком так дівці уганяти?

Мавка: Мені ніхто такого не казав.

Мати: Ну, то хоч раз послухай - не завадить. (дивиться на Мавку)
Чого це ти розпатлана така?
Нема, щоб зачесатись чепурненько,-
Усе як відьма ходить…
І що це за манаття на тобі?
Воно ж не вигідне і при роботі.
Я маю дещо там з одежі,
Піди вберися - там висить
А це, як хоч, у скриню поклади.

Мавка: Та добре, можу й переодягтися (Іде в хату, заходить дядько Лев).

Мати: Хоч би подякувала! (Услід Мавці)

Лев: Що ти, сестро так уїдаєш раз у раз на дівку?
Чи вона тобі чим завинила?

Мати: А ти, братуню, вже б не відзивався, коли не зачіпають!
Ти б іще зібрав сюди усіх відьом із лісу.

Лев: Та що ж ти таке говориш «Відьом із лісу» - де ж є відьми в лісі?
Відьми по селах живуть.

Мати: Та що ж принаджуй ту погань лісову, то ще діждешся колись добра!

Лев: Що лісове - то не погане, сестро, -
усякі скарби з лісу йдуть…

Мати: (глузливо) Аякже!

Лев: З таких дівок бувають люди. От що!

Мати: Які з них люди? Чи ти впився? Га?

Лев: Краще піду я до роботи ніж слухати тої дурниці.

Мати: Іди! Чи я тобі бороню?

(Лев сердитий виходить. Мавка заходить переодягнена: на ній сорочка, скупо пошита, латана на плечах, вузька спідничка, полиняла фартушина, гладко зачесане волосся)

Мавка: Я вже переодяглася.

Мати: Отак. Ну я піду управлюся бо ти до роботи щось не вельми.

Мавка: Чом же? Що тільки вмію, рада помогти.

Мати: Ото-то, що неконечне вмієш…
Тащити сіно - голова боліла
Як так і жати маєш?...

Мавка: Як то? Жати?
Ви хочете, щоб я сьогодні жала?
Мати: Чому ж би ні? Хіба сьогодні свято? (Бере серп і подає Мавці) Ось на серпа, попробуй. Як управлюсь - прийду до тебе. (Виходить, кличе курей цип!цип! Заходить Лукаш. Мавка сумно дивиться йому в вічі).

Мавка: Чогось уже і ти став непривітний.

Лукаш: Та бачиш мати все гризуть за тебе.

Мавка: Чого їй треба? Яке їй діло?

Лукаш: А як же… Я ж їм син.

Мавка: Ну син… то що?

Лукаш: Бач, їм така невістка не до мислі.
Вини не люблять лісового роду
Тобі недобра з їх свекруха буде…

Мавка: У лісі в нас нема свекрух ніяких. Навіщо ті свекрухи, невістки…
Не розумію!

Лукаш: Їм невістки треба, бо треба помочі - вони старі

Мавка: (Закохано дивиться і мовчить хвилинку) Заграй мені, коханий, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує!

Лукаш: Ей, не пора мені тепера грати!

Мавка: То пригорни мене, щоб я забула цю розмову!

Лукаш: Цить! Почують мати! (Заходить мати)

Мати: Це ти так жнеш? А ти це так городиш? (Лукаш вийшов) Коли ти, дівонько, не хочеш жати, то я тебе не силую. Вже якось сама управлюсь, а там на осінь знайду собі невістку в поміч. Там є одна вдовиця - моторная. Давай мені серпочка, другого нема.

Мавка: Я жатиму сама (Мати виходить)

ІІІ уривок
КИЛИНА І МАТИ

(Повновида молодиця, в червоній хустці, в бурячковій спідниці, на ній зелений фартух, намисто. Молодиця йде замашистою ходою. Мати поспішає за нею.)

Мати: Ходіть ,Килино, ось край берези ще свіже зіллячко.
Килина: Я вже в полі все зробила. Треба в хаті дати лад.

Килина: (дивиться в сторону) А хто ж то женцем у вас?

Мати: Та там одна сирітка… (нишком) Не здібна ні до чого…

Килина: (до Мавки) Добридень, дівонько! Чи добре жнеться?

Мати: Ой лишенько! Іще й не починала!? Що ж ти робила?
Нездарисько! Ледащо!

Мавка: (глухо) Я руку врізала…

Мати: Було при чому…

Килина: А дай сюди серпа - нехай-но я… (Мавка ховає серпа і вороже дивиться на Килину)

Мати: Давай серпа, як кажуть! То ж не твій! (Вириває серпа і дає його Килині. Килина жне)

Мати: (Втішно) Оце мені робота!

Килина: Якби хто перевесла крутив, то я б всю нивку вжала.

Мати: (гукає) А йди, Лукашу!

Лукаш: (заходить) Бог помагай!

Килина: Дякую.

Мати: От, Лукашу, поможеш тут в'язати молодиці. Бо та помічниця вже скалічилась. (Лукаш в'яже). Ну жніть, діточки, я піду, зварю вам їсти. (Мавка відійшла за дерево, Килина жне, потім прискакує до Лукаша ляскає долонею по плечі.)

Килина: Ну що, парубче! Відстав?

Лукаш: Яка ти бистра! Ось ліпше не займай, бо поборю!

Килина: Ану, ану! Ще хто кого, побачим! (Лукаш кидається до неї, вона переймає його руки, вони «міряють силу». Лукаш хоче поцілувати, але вона підставляє ногу, він падає)

Килина: (Стоїть над ним, сміється) Ну, хто кого? Не я тебе?

Мати: (гукає) Ходіте, женчики, їсти!

Килина: (йде) Я своє скічила, а Лукаш - ні!

Лукаш: Мені недовго.

Мати: Ну то кінчай. А ви ходіть, Килино! (Килина пішла)
(Виходить Мавка з-за берези)

Лукаш: То ти? Дов'яжи снопів, а я піду.

Мавка: В'язати я не можу.

Лукаш: Ну, то чого прийшла? Тут наглядати? (в'яже)

Мавка: Лукашу, хай ця жінка більше не приходить. Я не люблю її - вона лукава, як видра.

Лукаш: То ти її не знаєш.

Мавка: Ні, я знаю. Я чула сміх її і голос.

Лукаш: Цього ще мало.

Мавка: Ні, цього доволі. Ця жінка хижа, наче рись. (Лукаш не дивлячись на Мавку пішов до хати. Мавка сіла і задумалась. Виходить до неї Лісовик з гущавини. Він у довгій киреї. Барви золота з темно-червоною габою внизу, навколо шапки обвита гілка достиглого хмелю. Мавка сидить. Тихо грає музика)

Лісовик: Доню, доню! Як тяжко ти караєшся за зраду!...

Мавка: Кого я зрадила?

Лісовик:Саму себе.
Покинула високо верховіття
І низько на дрібні стежки спустилась

До кого ти подібна? До служебки.

Згадай, якою ти була в ту ніч,
Коли твоє кохання розцвітало.
Була ти наче лісова царівна
У зорянім вінку на темних косах,
Тоді жадібно руки простягало
До тебе щастя і несло дари!

Мавка: То що ж мені робить, коли всі зорі погасли і в вінку, і в серці в мене?

Лісовик: Не всі вінки погинули для тебе
Оглянься, подивись, яке тут свято!

Мавка: То дай мені святкові шати, діду!
Я буду знов, як лісова царівна,
І щастя упаде мені до ніг,
Благаючи моєї ласки!

Лісовик: Доню, давно готові шати для царівни,
Але вона десь бавилась химерна,
Убравшися для жарту за жебрачку.

(Лісовик надягає багряницю поверх убрання на Мавку)

Лісовик: Тепер я вже за тебе не боюся

(Лісовик, поважно кивнувши їй головою меткою ходою йде в гущавину і зникає. Із лісу вибігає Перелесник)

Мавка: Знов ти!

Перелесник: Не бійся, не до тебе. Хтів я одвідати Русалоньку, що в житі, та бачу, вже вона заснула. Шкода. А ти змарніла щось…

Мавка: Тобі здається!

Перелесник: Здається,кажеш? Дай я придивлюся.

Підходить до неї, Мавка відступає.

Перелесник: Та ти чого жахаєшся? Я знаю, що ти заручена.

Мавка: Геть! Не глузуй!

Перелесник: Та ти не сердься,
Коли я помилився… Слухай, Мавко,
Давай побратаємось.

Мавка: З тобою?

Перелесник: А чом же ні? Тепер ми восени, тепер, бач, навіть сонце прохололо, І в нас простигла кров. Так ми з тобою колись були товариші, а потім, чи грались чи кохались - трудно зважити - тепер настав братерства час. Дай руку!

Мавка трохи нерішуче подає йому руку.

Дозволь покласти братній поцілунок на личенько твоє бліде.

Мавка ухиляється, він все-таки її цілує

Перелесник: О, квіти на личеньку одразу зацвіли!
Цнотливі, незапашні, осінні…

Грає музика («Баба Яга»), Перелесник пориває її в танець. Прудко вирує танець.

Мавка: Годі!... пусти мене… Вмираю… (Голова її падає йому на плече, руки опускаються, він летить її в танці зомлілу. Раптом з-під землі з'являється темне, страшне Марище.)

Гає повільна музика («Болезнь куклы).

Марище: Віддай мені моє! Пусти її!

Перелесник: (спиняється і випускає Мавку з рук, вона спускається на траву)
Хто ти такий?

Марище: Чи ти мене не знаєш? -
«Той, що в скалі сидить»!

Перелесник прудко з рухом кинувся геть і зник у лісі. Мавка очнулась звелася трохи, широко розкрила очі і з жахом дивиться на Мару, що простягає руки взяти її.

Мавка: Ні, я не хочу! Не хочу я до тебе! Я жива!

Марище: Я поведу тебе в далекий край,
Незнаний край, де тихі, темні води
Спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі.
Мовчазні скелі там стоять над ними.

Мавка: Ні, я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.

Марище: По чім ти знаєш це?

Мавка: По тім, що муку свою люблю і їй даю життя.
Коли б могла я тільки захотіти
Її забути, я пішла б з тобою
(В лісі чується людська хода)
Ось той іде, що дав мені ту муку!
Зникай, Маро, іде моя надія!
(Мара відступається в ліс. Із лісу виходить Лукаш з іншої сторони. Мавка йде йому назустріч.)

Лукаш: (побачивши її) Яка страшна! Чого ти з мене хочеш? (Поспішає до хати, стукає в двері, говорить до матері) Готуйте, мамо, хліб для старостів, - я завтра засилаюсь до Килини!

Мавка: (зриває з себе багряницю) Маро! Бери мене! Я хочу забутися!

(Марище торкається до Мавки. Мавка скрикує, падає йому на руки. Він закидає на неї свою чорну кирею і обоє зникають).

(грає музика)

9