Трагічно-драматична концепція дійсності в п`єсі М. Куліша Зона

ТРАГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ ДІЙСНОСТІ В КОНФЛІКТІ П'ЄСИ

МИКОЛИ КУЛІША «ЗОНА»

Творчість кожного письменника - унікальне явище, що проходить крізь століття і роки, збагачує літературний контекст епохи. Саме такою є художня картина світу творчого космосу Миколи Куліша. Він був однією з перлин доби «Розстріляного Відродження», де творчість, яка не пропагувала радянську владу, не прославляла її, підлягала репресіям і знищенню. У драматичних творах митця знаходимо низку реалій тоталітарного режиму, закодованих в символічних образах із усією трагікомічністю зображення.

Микола Куліш відомий як один із засновників української модерної драматургії. Завдяки п'єсам драматурга та таланту режисера Леся Курбаса, майже кожен зміг побачити на сценах театру «Березіль» навколишній жорстокий світ, створений догмами та канонами радянської влади, який знищував усе духовне. У перших п'єсах М. Куліша «97» (1924 р.), «Комуна в степах» (1925 р.) змальовано специфіку сільського життя. Урбаністичними мотивами пронизано наступні шедеври митця: «Хулій Хурина» (1920 р.), «Отак загинув Гуска» (1925 р.), «Зона» (1926 р.), «Мина Мазайло» (1928 р.), «Патетична соната» (1929 р.), «Народний Малахій» (1929 р.), «Вічний бунт» (1932 р.), «Маклена Граса» (1932 р.), кожен з яких насичений комедійно-сатиричною тональністю, що додає гостроти та трагічної комічності.

Літературні дослідження драматичних творів М. Куліша розглядаються невід'ємно від театральних постановок та реалій тогочасного життя, про що свідчать наукові аналізи п'єс «97», «Мина Мазайло», «Народний Малахій» та ін., «Зона» - малодосліджена, потребує літературознавчого аналізу, що й формує наукову цінність нашої студії.

Психологічна драма «Зона» - справжній витвір мистецтва, класика модерної драматургії, в якій гостро поставлені тогочасні проблеми соціалізму та духовності. Зображуючи трагічне крізь призму комічного, автор підкреслює абсурдність та жорстокість сучасності з двох сторін - макрорівень (для цілого суспільства) та мікрорівень (для кожної особистості окремо). Головна проблематика полягає в гуманності та її кореляції з реальними обставинами життя. Таким чином, М. Куліш витворює концепцію дійсності, представляючи її в образах та символах, що розкодовуються з деякою іронією та трагічною комічністю.

Концепція дійсності у письменника, як зазначає професор К.П. Фролова: «народжується із протиріччя між ідеалом письменника і реальною дійсністю» [6; с. 5]. Саме реальні події відіграють важливу роль у п'єсі М. Куліша «Зона» та створюють її сутність. Зображаючи у п'єсі «Зона» проблеми міського життя, а саме у психологічному стані інтелігенції, що постійно протестують один з одним крізь призму свого світобачення та етичних доктрин, автор занурюється у людську психіку на підсвідомому рівні,створюючи нову інтелектуальну драму. Враховуючи історичні події, тоталітарні заходи влади, повний контроль над словом, можна лише уявляти відчуття, які жили у душі письменника. Тогочасні суспільні проблеми та негаразди української нації відображено у сюжетній лінії твору.

«Війна та революція. Тут потрібна гола правда і жорстокий реалізм, - пише М. Куліш своєму приятелеві І. Дніпровському. - Ані вигадок, ані зайвих візерунків, ані крапельки фальші. Чисте, коротке, енергійне письмо. Звичайна, проста, тверда, як криця, мова. За скупими словами, за лаконічними реченнями - глибочінь, безодня революційного життя» [4; с. 17]. Кулішева трагічна концепція дійсності оприявнюється через призму суспільних відносин. У трагедійному епіцентрі - глобальна проблема - комуністичний фанатизм. Яскравий приклад цієї «хвороби» трагічно представлений в образі головного героя Антипа Раздобужного, який попри свою сутність, індивідуальність презентує себе як камінь, який виступає сировиною у руках влади для будівництва комунізму: «Я камінь. Я давлю. Та тільки з такого каміння можна вибудувати фундамент для мостів соціалізму…» [4, т.1,

с. 344]. Таким чином, автор репрезентує трагедію Раздобужного на макрорівні як трагедію усього радянського людства. Зомбований більшовицькою владою та її релігією, герой зрікається всього сакрального. Прикладом цього слугує дорікання Раздобужного батьку за ходіння до церкви крадькома: «Комуніста батько і таке чинить… Скажуть - син не навів на почуття, не розвіяв релігійного туману… А скільки я вам казав, доводив, виясняв, і ви погоджувались… Ви ж погоджувались, тату? Погоджувались, що бога нема!» [4; т.1, с. 294].

Оверко Кучка - антипод своєму синові, якому важко дихати в місті, він мріє відправитись до рідного села, проте Антип Раздобужний засліплений комуністичними ідеями: «Звалили дуба трьохсотлітнього, та ще коріння з того дуба глибоко вросло у землю, у той грунт, що у ньому ми будуємо нове життя…соціалізм…Оте коріння, товариші, переплутане, не увірвеш його зразу… Оте коріння - ви, тату, і такі, як ви» [4; т.1, с. 294]. Образ Оверка Кучки у п'єсі «Зона» - постать трагічна, викликає почуття жалю, гідності. У свій час він сховав свого сина, Антипа Раздобужного, від примусової мобілізації в декініську армію та за це віддав свої очі. Після вбивства Раздобужним дружини та її коханця, Кучка приходить до партії аби вивідати правду у сина:

«Кучка: Я прийшов до партії, товариші… звиніть - сліпий, не бачу… (мацає ціпком).

Деніківці викололи очі за сина… за цього сина, що лучче б я його тоді виказав…

Раздобужний: Таню! Одведіть батька додому…

Кучка: Товариші партія! Хтось убив товариша Петро і невістку… Не можу вдома всидіти - чую їхні голоси і немов повз мене ходять… Антипе!.. Скажи при партії! Признайся: Ти?

Раздобужний: Що?

Кучка: Ти? Скажи при партії - я повірю. Ти чи не ти?

Раздобужний: Я!.. (Рух). Не знаю тільки, де… Калюжі і місяць пам'ятаю… у воді… В уяві я їх убивав багато разів…

Кучка: Таню… Одведи мене…Товариші партія! Судіть його, та не судіть мене, батька… Таню веди…» [4; т.1, с. 348].

Трагічність постаті Оверко Кучки зумовлено самовіддачею до сина. Батько став для нього ангелом-охоронцем і заплатив за це дорогу ціну. Не зважаючи на нерозуміння Антипа, тяжіння до церкви, до духовного, Оверко продовжує любити сина, терпити душевні терзання, що репрезентуються через мову Кучки: «Пішки доставлюся. Щоб тільки вітерець подихнув на мене… Вітру сину, отут не чую… Десь шумить у горі…» [4; т.1, с. 295]. Згодом дізнавшись про розправу з Ніною та Брусом, Кучка розуміє, що це зробив Антип та йде до нього, щоб дізнатись правду. Розуміючи, що Антип деградований, втратив усіляку мораль та поняття про духовне, Оверко віддає сина під суд.

Прототипом образу Раздобужному є образ Пупа який відверто говорить про те, що комунізм - це зло, що воно зомбує, при цьому людина втрачає гідність, розуміння про гуманність, любов та інші високі матерії. У свою чергу Антип Раздобужний заперечує все святе: «Брехня! Ідеалістичні казочки! Нема любові! Що таке глибоко серйозно? Що?» та «Міщанські забобони! Гамсуновщина! Любов - це вітерець, що шелестить пелюстками троянд і тоді втихає. Ха-ха! І є ще такі дурні, що вірять, немов навколо полового органа та можуть вирости троянди!» [4; т.1, с. 322]. Таким чином, у п'єсах М. Куліша діють дві протилежні сили - Добро та Зло. Кожна з цих категорій писана з реального життя і втілюється в канві твору в образах та символах.

Автор розкриває боротьбу двох інтересів, двох світів - села та міста. Перші з яких тяжіють до звичайного життя з вірою в Бога, другі - до соціалізму. У результаті суперечностей зростає напруга твору, герої, які є прибічниками «сировини для будування» деморалізовані та йдуть на все заради своїх бажань та емоцій, деякі з них гинуть від руки іншого, другі закінчують життя самогубством через неспроможність бачити «паскудство».

У п'єсі «Зона» М. Куліша яскраво відображено реальність тогочасного життя: у листі Пупа: «Життя зажахало мене і покололо гострими списами так, що я почав гнити…

Зневірився. Чи справді крізь паскудство, неправда і моральне гниття, чи, може, мозок, мій загнивсь - оце питання різало мене щоденно. І от сьогодні власна моя контрольна місія вирок написала: у партії не можеш зоставатися і поза партією не виживеш…Кінчаю життя п'яний і хворий» [4; т.1, с.345]. Трагічна концепція дійсності твору зачіпляє самі глибокі людські почуття, без яких людина не може повноцінно існувати, тому неодноразово можна простежити апокаліптичні мотиви. Так, М. Куліш розкриває проблему нової особистості, що формується під тиском більшовизму - Овдія Пупа.

Загибель Пупа - це не просто самогубство, а результат абсурдності оточуючого світу, аморальність суспільства та відречення від Бога. Саме неспроможність співіснувати з реальністю, яка суперечила його моральним нормам, що так глибоко в'їдалася в його єство та поступово пригнічувала, виробляла процеси гниття, призвела героя до самознищення як відмову та небажання існувати в бруді. Таким чином, смерть Пупа дарує катарсис (очищення від всього земного, що є протиріччям добра, краси та моральності).

У п'єсі «Зона» непримиренна боротьба між більшовиками та суспільством, національноморальні ідеї стають причиною конфлікту у свідомості головних дійових осіб Пупа та Раздобужного. Трагедійне значення образів обох героїв розкривається у проблемі вибору між особистим і громадським, що руйнує гармонійність їхнього духовного світу і прирікає на страждання. Раздобужний та Пуп - антиподи, які діють проти своєї національної природи. Внутрішні трагедійні конфлікти, втілені в образах героїв, спонукають їх до протистояння, яке завершується самогубством для Пупа, для Раздобужного - вбивством. Як трагедійні герої, вони несуть відповідальність за власний вибір. Раздобужний відмовляється від гуманістичних ідеалів, прирікаючи себе на духовну сліпоту.

Трагічна концепція дійсності у п'єсі М. Куліша оприявнюється через низку образів і символів, які у свою чергу формують між собою опозиційні блоки. Валентина Саєнко у своїй статті «Ідейно-естетичний аналіз п'єси Миколи Куліша «Зона» [5] зазначає, що образи психологічно тонко введені у систему драматичного тексту п'єси, що спонукає до системного осмислення сприйняття та осмислення. Назва драматичного твору «Зона» не є випадковістю. Образ зони у канві твору - це образ диявола, який «сиплеться і темнить кожну зернину думки. Всі степи наші укрила» [4; т.1, с. 297]. Саме зона несе людям лихо та смерть, робить їх зомбованими та відрікає від Бога. Причиною появи цієї зони є самі люди, які нехтують святістю подружніх стосунків, любов'ю та повагою до старших. Прикладом зони послугує ситуація, яка склалася біля пам'ятника, коли «два міліціонера ведуть юрбу всякого безпритульного люду». Ці люди більш схожі на заручників долі, серед них нема злодіїв, а лише: «вусатий чоловік, парубок, дідок, двоє дівчат, троє безпритульних дітей», але найбільш трагедійною виступає постать сліпої дівчини, яка «простягнувши руки з куском хліба і плямкаючи, йде…», відстає від усього гурту та міліціонер штовхає грубо дівчину.

Пуп жаліє дівчину, хоче допомогти звертається до міліціонера, але той байдужий:

«Пуп: Візьми її! Веди її! Хіба не бачиш: сліпа?

Міліціонер: Обережно, гражданине!

Пуп: Чи ти сам сліпий? Міліціонер: Це ви, мабуть, сліпий, що не видите конвою? Забороняється!..» [4; т.1, с. 294].

Замість гуманістичних ідеалів приходять зовсім нові цінності - комуністичні, соціалістичні. Доказом цьому слугує промова Пупа: «... Христос - мрія! Його не було, нема й не буде соціалізм - це хвора мрія потомленого людства! Нема й не буде!.. Одні попи! І вас, товариші дерева, заплюють… А тебе, лисий, за ідеалізм… із сонячної системи виш вирнуть!..

» [4; т.1, с. 343].

Герої «Зони» одержимі дияволом, їхня хвора свідомість прагне смерті й крові, що виражається, зокрема, в одній із реплік Пупа: «На вітрині жіночі головки з воску бачив?.. Треба замість воскових живих нарубати й настромляти на манекени... й освітити червоною електрикою... і щоб кров капала. От яких вітрин нам треба! [4; т.1, с. 349]. Герої драм М.

Куліша пригнічені чеканням «страшного суду», про який згадують у своїй розмові герої «Зони» Клим і Шайба [4; т.1, с. 340].

Антиподом образу зони є образ жита, який репрезентується в канві тексту через сон Кучки (батька Антипа): «А сьогодні, товаришу Петю, жито мені снилося. Вам, городським, воно, мабуть не сниться?» та «Таке густе та високе, немов аж дзвенить…» [4; т.1, с. 305]. Жито - символ життя та надії. Аналогічною опозицією протиставляються такі поняття як село та місто, клуб та церква. Можна охарактеризувати таким висловом Кучки: «В клубі цигарки палять та матюкаються… А в церкві, сину, тихо, і я тепер, немов оце бачу… свічки… сонце у вікнах…» [4; т.1, с. 295].

Основні концепти п'єси М. Куліша «Зона» базуються на світосприйнятті та на філософсько-естетичному світогляді письменника. В образі Антипа Раздобужного втілюється концепція дійсності, яка створена автором згідно історичних подій. Н. Б. Кузякіна підкреслила, що «найвиразніше розкрито в ньому єство дрібної і негідної людини, яка проте щиро (це дуже важливо відзначити) переконана, що робить усе правильно і увесь світ мислить так само мізерно, що саме вона є нормою, а не відхиленням» [3; с; 169].

Психологічна драма М. Куліша «Зона» репрезентується перед читачем із театральним ефектом універсальної гри. Зазначимо, що радянська влада мала на меті створити таку свідомість людини, яка уявляла модель світу згідно з такою концепцією: «Увесь світ - театр, а в ньому всі жінки, чоловіки - актори». Простежимо як проявляється концепція театральності у п'єсах на прикладах. У п'єсі «Зона» Антип Раздобужний питає у Пупа: «Це ж з якої опери?» На що отримує відповідь: «З сьогочасної…Може, хочеш знати дійових осіб?» [4; т.1, с. 296]. Секретар партосередку закликає афективного персонажа до порядку: «Ти ж не дитина і не на сцені!». Доречно згадати монолог самовбивці Овдія Пупа у п'єсі «Закут». Перед суицидом він промовляє: «Припини цю комедію…Висновок трошки несподіваний, театральний. Гаразд! Відповідаю теж трішки несподівано і театрально :коли щирість вмирає - бере гору театральність…» [4; т.1, с. 394].Таким чином, висміюючи власну смерть герой оприявнює трагічне через комічне. Трагічної іронії додає в цю картину з самогубцем погруддя Леніна, який єдиний став глядачем цієї вистави. М. Куліш у п'єсі зазначає: «Очі примружені, трошки іронічні; Ленінові очі всміхалися». Таким чином створюються опозиції мертвий/камінний - живий/страждаючий. В п'єсах М. Куліша підкреслюються «залізобетонні» риси пам'ятника, що переходять на людей: «Залізобетон! Ми помремо, наші діти повмирають, а він стоятиме… Сто страшних судів перестоїть!» [4; т.1, с. 394]. Нам невідомо, як сам партієць М. Куліш ставився до тиражування пам'ятників однієї особи. Але драматург М. Куліш вельми двозначно передає захват селянина: «Ах і матеріял! От якби хату з такого матеріялу або школу!» [4; т.1, с. 296]. Аналізуючи «Кулішівський театр життя », Лесь Танюк пише про те, що «в п'єсах цього автора персонажі не просто говорять, а просторово реалізують дію через гру, при чому гра засобом пізнання дійсності, засобом її обережного засвоєння , а відтак на кону світ ірреального перетворюється на матеріалізований дією сценічний образ. Саме тоді ми бачимо конкретну акцію, вище, вчинок не так, як вони відбувалися насправді, а так як це уявив собі той чи інший персонаж, крізь призму сприйняття як подає їх автор» [1, с. 85]. Отже, зрозуміло, що театр, який бере на себе функції суспільно важливого фактора, трибуна, а не розважальника-заколисувача, театр, який роз'яснює, учить і мобілізує, завжди звертатиметься до трагедійних творів».

Згідно контексту трактату Арістотеля «Поетика» трагедія змінюється в залежності від суспільно-політичних умов. Так, розглядаючи поняття помилки або «трагічної вини» ,не можна пов'язувати з викликом бога або фатуму, бо саме уявлення про них змінено. Саме це ми можемо простежити у п'єсі М. Куліша «Зона», де герой виступає проти бога: «Звалили дуба трьохсотлітнього, та ще коріння з того дуба глибоко вросло у землю, у той грунт, що у ньому ми будуємо нове життя…соціалізм…Оте коріння, товариші, переплутане, не увірвеш його зразу… Оте коріння - ви, тату, і такі, як ви» [4; т.1, с. 294]. Тепер у творі зазначена нова концепція релігії - радянська і без бога: «Комуніст - це ж о! Думає лише про п'ятирічку. Очі у нього отакі, обличчя камінне, голос холодний, чоботи серйозні. Та звідки це, хто заводить таку форму? Комуніст - це ж праобраз, початок майбутньої сонячної людини, зануди ви!» [4; т.1, с. 406].

М. Куліш у п'єсі «Зона» зображує вплив радянської влади зі всією трагічністю та іронічності подій. Головною проблемою психологічної драми постає зомбування людини, яка сліпо йде за покликом влади, забуваючи часто за більш духовні реалії життя. На противагу моральним цінностям постає матеріальне, замість бога - ідоли. Синтез трагікомічного і трагедійного репрезентує проблему твору, а спільним для них виступає руйнування ідеалу. Але на відміну від трагедії трагікомічне осмислення цього мотиву передбачає комічний контекст. Трагедійний твір М. Куліша «Зона» - основа певних реалій у житті людини в період панування радянської влади. Трагедія пов'язана як з дійсністю твору, так із історією. Саме тому, ми розглядали трагічну концепцію дійсності твору у таких формах вираження - дійсність, театр, історія та образ. Відображаючи суперечності самого життя, його рух через боротьбу протилежностей, вона не зникне доти, доки остання буде законом буття. Кількісно-якісні суспільні характеристики протидіючих сил дають нам можливість проаналізувати трагічну концепцію дійсності п'єси та виявити її форми вираження в конфлікті.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1. Драматург світового масштабу: до 120-річчя від дня народження М. Г. Куліша (18921937) // Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2012. - № 4. - С. 82-92.

2. Красильникова О. Драматургічні образи Миколи Куліша: сценогр. інтерпретація / О. Красильникова // Слово і час. - 1993. - № 12. - С. 63-67.

3. Кузякіна Н. Микола Куліш у «Гарті», УРВІНО і ВАПЛІТЕ / Н. Кузякіна // Літературна Україна. - 1988. - 4 лют.

4. Куліш М. Твори: у 2 т. / Микола Куліш ; [упоряд., підгот. текстів, вступ. ст. та коментар Л. С. Танюка]. - К. : Дніпро, 1990. - Т. 2 : П'єси, статті, виступи, документи, листи, спогади. - 877 с.

5. Саєнко В. / Ідейно-естетичний аналіз п`єси М.Куліша «Зона»/ Матеріали до курсу історія української літератури XX ст.: матеріали до практичних. ‒ С. 114-127.

6. Терлецький В. Кулішезнавство сьогодні / Віктор Терлецький // Вітчизна. - 2007. - № 7-8. - С. 160-163.