Тема № 3(9м- 12 годин)

І. Франко, Б. Грінченко

Проза І.Франка. Ідеї, проблеми прозової творчості. Місце у творчості повісті «Перехресні стежки». Новела "Сойчине крило" - жіноча доля в новітній інтерпретації

Мета уроку:

• Дати уявлення про Франка-прозаїка, багатогранність його літературної діяльності, ознайомити учнів зі змістом повісті «Перехресні стежки» та новели «Сойчине крило»,

• Розвивати уміння роботи над епічним твором, визначення його тематики, ідейного спрямування, навички зв'язного мовлення,

• Формувати позитивні морально-психологічні якості, уміння відстоювати їх.,

• Сприяти патріотичному вихованню учнів.

Тип уроку: урок вивчення нового навчального матеріалу.

Все, що мав у житті він віддав

Для одної ідеї,

І горів, і яснів, і страждав,

І трудився для неї...

І.Я. Франко

Лінія духу перекреслює лінію плоті

Євгенія Угринчук

(сучасна українська поетеса, автор поетичних збірок «Дощі у грудні», «Подих вічності»)

Хід уроку

1. Оргмомент. Мотивація навчальної діяльності.

2. Актуалізація опорних знань

Тестові завдання

1. Прочитайте рядки з поеми «Мойсей» I.Франка.

...Се дідусь слабосилий,

Що без роду,без стад і жінок

Сам стоїть край могили.

Все, що мав у життю, він віддав

Для одної ідеї...

У цьому уривку йдеться про

А Датана

Б Єгошуа

В Авірона

Г Азазеля

Д Мойсея

2. Прочитайте рядки з поеми «Мойсей» І.Франка.

Ті слова про обіцяний край

Для їх слуху - се казка;

М'ясо стад їх,і масло,і сир -

Се найвищая ласка.

У цьому уривку йдеться про

А єгиптян

Б старе покоління євреїв

В нове покоління єврейського народу

Г дерева,які обирали собі короля

Д майбутні покоління

3. Азазель у поемі «Мойсей» - це

А пророк

Б темний демон пустелі

В князь конюхів

Г світла сила

Д кочівник

4. Прочитайте рядки з поеми «Мойсей» І.Франка.

Маловіре, ще ти не почавсь

В материнській утробі,

А я кожний твій віддих злічив,

Кожний волос на тобі.

Твір написаний віршовим розміром

А ямбом Г амфібрахієм

Б хореєм Д анапестом

В дактилем

5. Події в поемі «Мойсей» розгортаються в такій послідовності:

А заклик Єгошуа до бою - притча про дерева, що обирали собі короля - вигнання Мойсея з табору - спокуса Азазеля

Б вигнання Мойсея з табору - притча про дерева, що обирали собі короля - спокуса Азазеля - заклик Єгошуа до бою

В притча про дерева, що обирали собі короля - спокуса Азазеля - вигнання Мойсея з табору - заклик Єгошуа до бою

Г спокуса Азазеля - притча про дерева,що обирали собі короля - вигнання Мойсея з табору - заклик Єгошуа до бою

Д притча про дерева, що обирали собі короля - вигнання Мойсея з табору - спокуса Азазеля - заклик Єгошуа до бою

6. До композиційних особливостей поеми «Мойсей» належать

А чотири частини, епілог

Б пролог,двадцять пісень

В розлогі пейзажі,інтер'єри

Г зміщення часових площин,рефрен

Д притча в поемі, обрамлення

7. Головна ідея поеми «Мойсей» - це

А засудження пророка за недотримання даного народові слова

Б оспівування славного минулого єврейського народу

В заклик вірити у свій народ, позбутися рабської психології й будувати нове життя

Г викриття ганебної політики Єгипту щодо єврейського народу

Д засудження молодого покоління через його недалекоглядність

3. Робота над текстом повісті «Перехресні стежки»

Вступне слово вчителя.

Шлях до себе - це шлях до національного, громадського. Через перехрестя зовнішні та внутрішні... У цьому істинний вибір індивідуального буття. Подолавши ці перехрестя, людина доходить до своєї ідентичності, до врівноважених зв'язків зі світом і з самим собою. Навіть кинувши виклик світові й собі ж...

Опорна схема

"Перехресні стежки" - соціально-психологічна повість

1. Жанр

2. Центральне питання

3. Проблематика

Соціально-психологічна повість (проблеми суспільного життя зображені через психологію, думки, вчинки, прагнення персонажів)

Хто вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?

Безправність, темнота селянства. Недосконалість суду. Проблема обов'язку інтелігенції перед народом.

Людина і суспільство. Проблема морального вибору, добра і зла, людяності й жорстокості. Проблема кохання

ІДЕЯ: Людина завжди має вибір - прийняти лицемірну мораль чи боротися з несправедливістю, вибрати тихе, спокійне життя з коханою жінкою чи допомагати безправному народові...

Давайте пригадаємо зміст повісті

Бесіда з учнями.

- Де відбуваються події повісті? (на Галичині)

- Хто є головним героєм повісті? (Євгеній Рафалович)

• Які верстви галицького суспільства зображено в повісті? (селянство, інтелігенція, чиновники)

• Який конфлікт лежить в основі повісті? (соціальний: між темним, затурканим селянством, що не може себе захистити, і чиновниками, які постійно ошукують простий люд)

• Які життєві цілі ставить перед собою молодий адвокат Євгеній Рафалович? (стати народним захисником, розворушити «темне царство», підштовхнути селян до політичної боротьби за соціальні й національні права)

1. Визначіть тему повісті. (зображення соціальних і національних проблем Галичини кінця ХІХ століття: боротьба освіченої людини за права знедоленого селянства)

Робота в групах: представити аналіз образів Регіни та рафаловича

Євген Рафалович як «сонце» роману. Франко добре знав той різновид європейського роману, в центрі якого був герой. Його ознаки сформулював Оноре де Бальзак: « сучасний роман має згрупувати багато образів згідно з їх значенням, підкорити їх сонцю своєї системи, герою чи інтризі». Таким «сонцем роману» є образ інтелігента Євгенія Рафаловича, прототипом якого був знайомий автора Євген Олесни-цький - адвокат із Стрия. Художньо повнокровний образ національно свідомого інтелігента був новаторським в українській літературі. Митець використовує різноманітні засоби творення характеру: змалювання дитинства і юності героя, портрет, самохарактеристику і взаємохарак-теристику іншими героями, відтворення психологічних передчуттів персонажа, його спогадів, внутрішнього мовлення. У житті Євгеній дотримується правила: зберігати рівновагу духу, стоїчно переносити випробування долі. З цією метою розповідач переплітає особистісне і громадянське в життєвій драмі Євгенія. Письменник віднайшов влучний прийом: піддати героя етичній перевірці, випробуванню небезпекою. У цих вимірах кристалізується характер народного інтелігента як духовного провідника нації.

Франко вважав сімейне щастя не винятком, а нормою людського життя. Щасливим є закохане подружжя, вільне від обману, хтивості та інших себелюбних бажань. Десять років тому Євгеній і Реґіна були щасливими, проте доля жорстоко розлучила їх. У душі Рафаловича це кохання було світлим променем, що зігрівав його у життєвих негараздах. Євген, дізнавшись про гірке заміжжя Реґіни, мав намір покинути громадську працю задля коханої, але, вчинивши так, все одно б не знайшов щастя. Воно приходить тільки через духовну єдність з народом - носієм високої моралі. Герой міркує про працю задля блага простолюду як про найсвятіший обов'язок: «Вихований, вигодуваний хлібом, працею і потом свого народу, він повинен своєю працею відплатити йому».

Франко змальовує Рафаловича в його суспільних зв'язках. Адвокат перейнятий духовним відродженням народу, дбаючи водночас про свідому економічну й політичну діяльність, в якій убачав шлях до здобуття Україною незалежності. Розповідач милується мужністю, незламним духом і стійкістю героя. Він наділяє його високою принциповістю (відмовляється від можливості придбати маєток, бо дорожить своєю честю перед селянами), оптимізмом, життєлюбством, « святою вірою в народ, у непропащу силу рідної нації і кращу будущину».

Образ Реґіни. У системі жіночих образів романіста Реґіна завершує тип « фатальної жінки», доля до якої немилосердна. У цьому образі прозвучала тема зневаженої, скривдженої, горем посіченої людської душі. З цією метою романіст використав такі способи зображення героїні: психологічний портрет, характеристика оповідача і взаємохарактеристики персонажів, застосування внутрішнього мовлення як засобу психологічного аналізу багатого внутрішнього світу, відтворення логіки вчинків і помислів жінки, здатної на самопожертву в ім'я пробудження народу, глибока релігійність і шляхетність душі, поєднання в характері пасивності й активності.

Франко відтворив мораль і систему поглядів галицького суспільства, зокрема й на жінку. В романі антилюдяний шлюб героїні найнещасливіший. Конфлікт між чоловіком і жінкою непримиренний, вирішити його неможливо: рід не може продовжитись. Це грубе панування чоловічого права, заснованого на насильстві до дружини, повністю залежної від чоловіка-деспота.

Майстерно відтворено внутрішній світ Реґіни, досліджено психіку особи в найпотаємніших порухах, її боротьбу з самою собою і жорстоким світом.

Всезнаючий розповідач немовби поселяється в душу персонажа, дивиться очима героїні на світ, і немов проступає приховане підсвідоме людини

Так психологічно правдиво змальовується образ Реґіни, для якої кохання до Рафаловича було єдиним світлом у житті. Дівчина - однолюб і здатна на велике взаємне почуття. Проте племінницю-сироту Анеля Армашевська видала заміж за нелюба. Тоді Реґіна виявила безхарактерність, не змагалася за своє щастя. Пасивною вона була упродовж десяти років заміжжя, терпляче зносячи знущання, поки знову доля не звела її з Рафаловичем. Під час святкування ювілею сімейного життя Реґіна вперше протестує проти свого становища: вона одягла « залежану шлюбну сукню», заявивши Євгенові, що це - символ її «найбільшого нещастя». У душі жінки від зустрічі з Євгеном народився протест, ожила мрія про справжні світлі й добрі людські стосунки.

Франко одухотворює образ Реґіни. Молячись, вона благає Божу Матір допомогти, щоб образ Реґіни став для Євгена « найвищим, найкращим, чим тілько може бути жінка для мужа! Щоб я вела його до всього, що високе і чесне!» Жінка уподібнюється біблійному образові Магдалини, що повірила Месії, який врятував її душу. Реґіна готова на самопожертву в ім'я коханого і його праці, тому пропонує Рафаловичу свої коштовності для народної справи. В образі Реґіни Франко відбив свій ідеал жінки - сподвижниці, ідейного однодумця, подруги, сестри в боротьбі за народне щастя. Та в романі оборонець пригноблених не зміг врятувати жінку: на очах у читачів розігрується не міф, а жорстока реальність, де діє своя логіка.

Підсумок заняття

Поміркуйте.

1. Чому Франка можна назвати Бальзаком галицького життя?

2 З'ясуйте символічну назву роману «Перехресні стежки». З якою метою прозаїк застосував прийом зустрічі на перехресних стежках людей різних соціальних станів, національностей, життєвих інтересів?

Хочу завершити цей етап уроку словами Євгенії Угринчук: "Найбільше щастя - мислити і творити, любити і жертвувати..."

4. Аналіз новели «Сойчине крило» (матеріал для вчителя)

У рецензії А. Крушельницького на збірку «На лоні природи» (1905) як «найбільш інтересне» оповідання відзначено «Сойчине крило», де на найвищий п'єдестал підніс автор любов, обтрясши її «із зелених пут». І справді, проблематика цієї повісті-новели має екзистенційний характер, порушено в ній певні нелегкі для збагачення питання людського буття взагалі в ракурсі людських взаємостосунків як «скомпліктованого паралелограма сил». У своїх «записках» «відлюдько»-інтелектуал змальовує світ свого відчуження від людей, заборолом від яких є штучні, хоча й мистецькі витвори культури. Поміж улюбленими авторами в комфортабельному інтер'єрі «відлюдька» - томи Гете, Емерсона, Рескіна і, що характерно, журнальна стаття Уальда про Ісуса Христа. Під час написання «Сойчиного крила» І. Франко остаточно ствердив універсальну сутність Христової науки. Ілюзорний світ «артиста життя» героєві твору (вислів Епікура «Мудрий є артист життя», тобто світ, з якого еліміновано страждання - атараксія) Хомі-Массіно створити не вдається.

З погляду «антропології тексту» «Сойчине крило» прочитується як парадигма втечі - повороту: втечі Манюсі від себе, від свого справжнього кохання, з тихого лісу у вир життя злочинницького світу, втеча Хоми-Массіно від себе як громадського діяча в софістику «артиста життя», відчуженого від життя дійсного, а у фіналі твору - повернення героїв до своєї справжньої сутності, до людей.

Після глибоких і болісних катаклізмів у взаємостосунках закоханої пари учасники «паралелограма сили» приходять до антропологічного синтезу - порвати пута екзистенціалістських масок і рвонутись «до нового життя у вірі, надії, любові».

Отже, «Сойчине крило» належить до тих мистецьких творінь, у яких кристалізується поетика прози ХХ ст. Вона передусім виявляється у хронотопі (фабульний час повісті-новели триває декілька годин новорічного вечора, а сюжетний, по-суті, охоплює все життя центрального персонажа; фабульна дія розгортається в кімнаті головного героя твору). Проблематика тексту має екзистенційний характер, антропологія «Сойчиного крила» полягає в зображенні основних проблем буття взагалі й буття інтелігента зокрема.

Сюжет

Оповідач говорить, що завтра Новий рік і сорок років із дня його народження. Він хотів би зустріти це свято спокійно, з гідністю, як робіт це вже два роки поспіль. Раніше він теж зустрічав Новий рік у великій веселій і шумній компанії. Але тепер такого не хоче. Він послухає улюблену музику, почитає журнали, помилується квітами, що саме розквіті, може побути самим собою

З товаришами по роботі в бюро, з друзями, знайомими він по водиться чемно, навіть дружньо, але стримано, нікого не впускає у свою душу, та ніхто особливо й не прагне цього.

Раптом служник приносить йому листа з далекого Порт-Артура Оповідач сумнівається, відкривати його чи ні, читати чи так прости вкинути у вогонь. Адже там, мабуть, скільки слів написано, а відомо ж, що досить одного, щоб убити людину чи на довгі літа зробити і і нещасливою.

Все-таки відкрив. Це був лист від дівчини, з якою він колись зустрічався і про яку думав, що її вже давно й на світі немає. Вона жартівливо називала себе Сойкою, і в листі лежало засушене сойчине крило.

Маня була дочкою лісника. Вони познайомилися в лісі, і його вразив її дивний мисливський одяг, її сміх, безжурна енергія, що так і випромінювалася з неї.

Сойка питала в листі, чи пам'ятає він її сміх, їхні зустрічі під хатиною, те, як дивилася на них сойка з дерева, як вона почала ревнувати пташку до коханого, котрого та будила раніше за неї, як убила ту сойку з рушниці, а потім довго плакала.

Вона зізнається, що грала з ним, але так, як кокетує квітка, розкриваючи ніжні пелюсточки й розливаючи навколо себе чарівні пахощі Він був спокійним, лінивим егоїстом, тому не втримав її коло себе.

Одної ночі вона втекла з молодим практикантом Генрисем. Але гірко помилилася. Скромний хлопець виявився зовсім не тим, за кого себе видавав, а злодієм. І поїхали вони не до багатих родичів Генрися, а за кордон у вояж разом із бандою крадіїв. Коли Генрися заарештували, вона змушена була врятувати того, звабивши поліцмейстера.

Тепер вона сидить у Порт-Артурі, де триває війна з японцями, біля тяжко пораненого чоловіка й чекає, коли стане вільною. Вона береже ту червону в білих цяточках сукню, в якій втекла, і хоче при-ати в ній до нього, аби лиш тільки його побачити, якщо він хоч краплину пам'ятає її та свої до неї почуття.

Тільки багато пізніше дізналася, що її батька обікрали, забрали гроші зі скарбниці, він швидко після того помер, так і вважаючи її злодійкою.

Генрися, цього нікчемного п'яничку-злодюжку, нібито впіймати знову, і він зник назавжди. А Маня дісталася їхньому ватажку, Зигмунду. Якось арештували й того. Вона залишилася вільною. Сіла в поїзд і поїхала. У дорозі познайомилася з інженером Володею, швидко з ним змовилась і поїхала за його призначенням до Сибіру. У глухомані Володі швидко все набридло, він почав пити й грати в карти, поки й програв її саму багатому золотопромисловцю Свєтлову, ласому до жінок.

Навесні біля Красноярська на них напали якісь волоцюги і вбили Никанора Ферапонтовича, а її забрали. Це виявився той же Зигмунд. Але Маня дісталася іншому, їхньому ватажкові. Зигмунд навів роту солдатів, ватажка вбили, арештували й наводчика. Жінка дісталася капітану-справнику, і це було найтяжче, найстрашніше з того, що вона зазнала в житті. Капітан тримав її разом із законною дружиною І п'яний бив обох, не розбираючи. Нарешті Маня втекла від нього, хотіла утопитися, але натрапила на поїзд, яким їхали війська на війну з Китаєм. І поїхала з ними, їй було байдуже, куди і з ким.

Тепер ось грають гармати, напевне, починається новий штурм. Але вона йде до моря, щоб передати листа китайцеві, і вірить, що Вони все-таки колись зустрінуться, якщо не на цьому світі, то на тому.

Оповідач схаменувся близько дванадцятої. Оце так свято, проведене в сльозах! Мабуть, романтична дівчина повидумувала... Де вона тепер?

Раптом дзвінок у передпокої. Івась говорить, що прийшла якась дама у вуалі й хоче бачитися з паном радником. Зняла хутро й сидить у легкій червоній сукні з білими цятками.

Робота учнів: підготувати план до характеристики Марії та зв'язну відповідь за ним.

Характеристика образу Марії

Уперше в українській прозі в новелу вводиться розлогий лист, який є і повістевим жанровим компонентом твору, і розлогою ретроспекцією - розповіддю про взаємини Массіно і Манюсі (з її листа ми дізнаємося й про інші імена).

Таким чином, маємо своєрідну структуралістську опозицію: «записки відлюдька», який заплющив очі на «суспільність, державу, народ», і «лист» молодої жінки, яка пройшла всі кола пекла в реальному житті. Та її пекельний шлях не порушив глибин душі, що залишилася чистою і, головне, люблячою. У творі протиставляється живе, бурхливе життя Манюсі «паперовому» існуванню Массіно. Душа героїні залишається без змін, незважаючи на жорстокі випробування долі, яку героїня сама «прикликала» і якої прагнула.

Сміх - це перше, що подає автор у характеристиці героїні. Образ сміху відтворює її ставлення до життя («начебто лице пустотливе»). Манюся відчуває поезію лісу (слід зазначити, що лісові пейзажі завжди позначені авторською інтонацією; вони характеризують і персонажа, і образ автора), ототожнює своє буття з лісом: «Тямиш той ліс, мій рідний ліс… Се не був ліс, се я була».

Перша зустріч у лісі. Народження чарів кохання: «Я ж сконцентрувала всю силу своєї волі, весь огонь своєї пристрасті, всі чари своє душі й тіла, щоб навіки, не затертими буквами вписатися в твою тямку». Таке визнання з вуст закоханої дівчини ми чуємо вперше в українській прозі. Наведений приклад представляє поетику прози ХХ ст. Образ фатальної жінки набирає чітких новаторських рис. Враження, яке вона хотіла справити на Хому, мало бути «високоартистичне», пейзажі стали «штафажем», однак у ньому героїня - найвагоміший елемент.

Важливим компонентом у структурі твору є опис «сну». Усі «пригоди» Манюсі були лише жахливим сном. Це до деякої міри бароковий момент підкреслює основну новелістичну ідею - ідею повернення.

Повернення до своєї сутності, до душевної чистоти, до рідного краю. Усі жахливі перипетії, подвійна спроба самогубства не вбили в Манюсі віри в себе, у людину загалом. Однак усе це далеко не однозначно. «Віриш у бачення тая? Я вірю. Здається, що якби на хвилю перестала вірити, здуріла б, руку наложила б на себе. А може, ся сама віра - симптом божевілля?»

5. Узагальнення .

Що, на вашу думку об'єднує ці два твори І.Франка?

6. Домашнє завдання.

Повторити конспект, читати «Украдене щастя»

Написати твір у форматі ЗНО: "Найбільше щастя - мислити і творити, любити і жертвувати..." (Євгенія Угринчук)