Конкурс Змагайся за нове життя

Змагайся за нове життя

Номінація «Твір»

«А в серці тільки ти,

Єдиний мій, коханий

рідний краю»

(Леся Українка)

Гончаренко Анна Олексіївна

Рік народженн 1998

Стовповська зош 10 клас

Вчитель Опалінська І.А

Світ не знав такої поетеси як Українки.

Безсмертна іскра Прометея запала глибоко в її серце і загорілася ясним вогнем. В промінні цього вогню світ пізнав творіння українки, сповнені незборимої сили заперечення зла і ствердження добра. І недарма, Лесю, називають дочкою Прометея, бо саме вона перейняла від Тараса Шевченка і понесла далі естафету правди, добра і людяності. Ії лірика сповнена глибокої пристрасті, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі, до свого нескореного народу.

У літературі вона плідно працювала тридцять три роки, проживши всього сорок два.

Малою дитиною почала писати, як доросла. Хвора з дитинства на різні форми туберкульозу, Лариса мала можливість учитися лише дома, переважно самотужки, але успіхи мала надзвичайні.

Вона майстер різних жанрів. Але не було на Україні до Лесі пейзажиста з такими докладними картинами і рідної Волині, і буковинських Карпат, і Чорного моря. А небо, зоряне небо України - скільки воно викликало і образів, і дум! А з якою прозорливістю вона писала пейзажі земель, куди її заносила доля!

Провідне місце в ліриці Лесі Українки займає тема любові до рідного краю, який вона хотіла бачити вільним і щасливим. Ця тема розкривається в ряді поезій . Ось візьмемо вірш «Красо України, Подолля!» поетеса оспівує казковий край свого дитинства:

Красо України, Подолля!

Розкинулось мило, недбало!

Здається, що зроду недоля,

Що горе тебе не знавало!

Онде балочка весела,

В ній хороші, красні села,

Там хати садками вкриті,

Срібним маревам повиті,

Коло сіл стоять тополі,

Розмовляють з вітром в полі.

Краса рідної природи була одним із факторів формування таланту Лесі Українки, вона збуджувала творче натхнення майбутньої поетеси і розвивала естетичний смак:

Натуро-матінко! Я на твоєму лоні

Дитячі радощі і горе виливала,

І матір'ю тебе я щиро звала,

З подякою складаючи долоні.

Ти іскру божую збудила моїх грудях…

Письменниця любила пейзаж у художньому творі. І в одному із листів до О.Кобилянської вона пише: «В нашій літературі нема пейзажиста понад Вас, і я не знаю, як готова цінити Вас за це, бо дуже люблю пейзаж в літературі і завжди мені його бракувало в нашому письменстві».

І ми не раз переконуємося, що пейзажі Лесі Українки дивовижні. Хоча поетеса не була пейзажистом локальним, вона оспівувала не лише якийсь свій, улюблений куточок рідної землі. У неї це вся Україна. Тут і «Славути красної бори соснові і Случі рідної веселі береги - це Волинь.

«Є Полтавщина, Буковина, гуцульські Карпати, південь України з його берегами Чорного моря.

А скільки було вражень від першої поїздки до моря! Під враженням мандрівки вона створює ліричний цикл «Подорож до моря» - своєрідну пісню про красу рідної природи, і складається таке відчуття присутності в подорожі:

Снується краєвидів плетениця,

Розтопленим сріблом блищать річки, -

То ж матінко - натура чарівниця

Розмотує свої стобарвні нитки.

Читаючи її вірші ми бачимо, що багато спільного між талановитою поетесою і художником - пейзажистом. І ця спільність виявляється у використанні відтінків барв, нюансів світла і тіні. Але мені здається, що тут перевага поезії над живописом в тому, що володіючи універсальним засобом - словом, поет має більшу можливість передавати рух, безперервні зміни в природі…

Леся Українка вміло користується цією перевагою і дає нам картини, які насичені різними барвами.

Особливою любов'ю передає нам неприборкане, грізне і одночасно привабливе море, красу і силу непокірних хвиль:

Що сердито трясуть гребенями,

Наче гривами огирі білі.

А здалека , отам на заході,

Срібнокудрії хвилі кивають, -

Нереїди при сонячнім сході

Промінь ранній таночком стрічають…

Пейзаж для Лесі Українки, ніколи не був самоціллю, а тільки образною формою ліричного світовідчуття. Настрій поезії не можна поєднувати з настроєм творця. Пейзажі не лише і не стільки самовираження автора, а вони є невіддільним від життя людини, її мрій і почуттів.

Леся Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Але її творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос лунають життєрадісні мотиви , сповнені віри і впевненості в невичерпні сили народні:

Ні! Я жива, я буду вічно жити.

Я в серці маю те, що не вмирає…