Робота на літературний конкурс. Т. Г. Шевченко. Жiноча недоля - згусток болю, що запiкся в його серцi. (10 клас)

Роботу виконала: Юр'єва Вiкторiя,

учениця 10-А класу

Вчитель: Гонюк Юлія Миколаївна

Жiноча недоля -
згусток болю, що запiкся

в його серцi

Донецький навчально-виховний комплекс

«ЛIТ-CIТ ЗОШ № 61»

Тарас Григорович Шевченко

Поряд з величними постатями героїчних борцiв, народних месникiв, поряд з iсторичними дiячами визвольного руху у творчостi Т.Г. Шевченка проходить прекраснийсвоєю моральною силою i чистотою образ трудящої жiнки-матерi, сестри, дiвчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, - писав М.Г. Рильський, - такого апофеозу жiночого кохання i жiночої муки не знайти, мабуть, нi в одного з поетiв свiту. Нещасний в особистому життi, Шевченко найвищу i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в матерi". А сам, як ми знаємо, рiс без матерi…

Коли Тарас Шевченко став вiльним, одружитися так i не встиг, так що своїх дiтей i дружини у нього не було. Мрiяв вiн поселитися в Українi, одружитися з Ликерiєю Полусмаковою, але обставини склалися по-iншому. I все-таки вiн дуже любив дiтей, завжди їм спiвчував, i улюблений його образ - це мати з дитям. Щаслива мати, вiльна, як у тому "снi", що приснився крiпачцi:

У нашiм раї на землi

Нiчого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим…

I на оновленiй землi

Врага не буде, супостата,

А буде син, i буде мати,

I будуть люди на землi…

Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем його творчості, а згустком крові, що запеклась у його серці. Доля жінки-кріпачки для нього - насамперед доля його рідної матері, котру передчасно "у могилу нужда та праця положила", це його рідні сестри: Катря, Ярина та Марія, оті "голубки молодії", в яких у наймах коси побіліли. Це, зрештою, його перша трепетна юнача любов - Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки! І тут на захист потоптаних жіночих прав встав гнівний Шевченко. Він зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок всіх епох і голосно розказав про них цілому світові. Його жіночі образи - це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо назви його творів про жінок: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". Ці назви не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Прочитаємо одну лише поему "Відьма" і переконаємось, що це звинувачувальний акт тодішньому гнобительському ладові. Ось вона:

... В свитині латаній дрожала
Якась людина. На ногах
І на руках повиступала
Од стужі кров...

Десятки "благородних" поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її своєю, рідною:

... Моя се мати і сестра.
Моя се відьма, щоб ви знали.

Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя. А хіба тільки поеми? А балади: "Причинна", "Тополя", "Русалка", "Утоплена", "Лілея" та інші? У кожній з них своя, окрема історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них - це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність.
А лірика? В ній сотні жіночих образів. І в більшості з них йдеться про загублене кохання, страчене чи скалічене назавжди життя дівчини або молодиці.
Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми "Наймичка", Оксана з поеми "Слепая", Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства.

Образ матері у творах Шевченка - це образ жінки-страждальниці, жінки, яка не мала змоги бути разом із дитиною, бо була кріпачка й повністю залежала від наказів пана. Жінка за часів Тараса Григоровича була безправною людиною, яка зазнала гніту як кріпачка і знущань у родині, бо не у всіх були гарні та добрі чоловіки, а тому у родині їм жилося не краще. У поезії «Якби ви знали, паничі…» поет з болем пише:

Там матір добрую мою

Ще молодую - у могилу

Нужда та праця положила…

Не маючи змоги доглядати дитя, мати-кріпачка брала його на панщину немовлям або залишала вдома на більш-менш старших дітей. У поезії «Сон» («На панщині пшеницю жала…») стомлена матір мріє про інше майбутнє для свого сина, її любов до сина безмежна, і, незважаючи ні на що, безмежна віра, що колись настане такий час:

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий, Не одинокий, а жонатий.

На вольній бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі…

Доля жінки-матері у Тараса Шевченка зображена по-різному: це й Катерина - матір, що, не витримавши тяжких випробувань долі, накладає на себе руки; це й Ганна, яка, спокутуючи свій тяжкий гріх, все життя працювала в родині сина, любила його мовчки, жертовно. Сам поет, що так мало зазнав материнської любові, вірив у кращу долю і матері, і дитини.

Безталанну долю української матері-кріпачки поет підносить до найвищих висот, він схиляється в поклоні перед образом Матері Божої. Для Тараса Шевченка жінка-мати - це уособлення і Пречистої Діви Марії, і матері-України. Це узагальнюючий образ усіх матерів. Поет відштовхувався від ідеалів,від Біблії, бо Марія - символ глибокого й прекрасного материнства, перед чим поет благоговів усе життя: Марія - святість, божественність, матір-земля, ненька-Україна.

Іван Франко писав: "Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би так витривало, так гаряче і з цілою свідомістю промовляв в обороні жінок, в обороні їх права на повне, чисто людське життя... Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би представив так високо і так щиро людський ідеал жінки-матері." Великій Кобзар бачив у жінці духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість.

А що ж відбувалося у особистому житті поета?

Першим коханням молодого Шевченка, як відомо, була молода дівчина, одноліток Тараса - Оксана. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть старшого віку. Але надії були марними - Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусив поїхати до Вільна (тепер - Вільнюс). Розлука була несподівана і довга. Усе своє подальше життя Шевченко буде з ніжністю згадувати ту дівчину, яку колись кохав.

Наступною жінкою, яку він нагородив своїм коханням, була польська швачка Дзюня Гусіковська.

У 1843 році Шевченко їде в Україну і там зустрічає Ганну Закревську, якій згодом присвятив вірш «Г. З.»

Наступними жінками, що займали місце в серці Кобзаря, були Варвара Рєпніна, сільська дівчина Глафіра та Агата Рускова, 16-річна актриса Катерина Піунова. Останнім коханням поета була 19-річна дівчина Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Вона не захотіла залишати столичного життя і переїжджати в Україну, щоб жити в селі, й покинула поета, вийшла заміж за перукаря Яковлєва…

Так і не судилося пізнати Шевченкові сімейного щастя, хоча він дуже про це мріяв.

Дійсним батьком Тараса Шевченка був аристократ дуже високого положення і духу, а мати була кріпачкою. Молодому Тарасу Шевченкові жінки відповідали взаємністю. Навіть його покровителька княжна Варвара Репніна признавалася йому в коханні, хоча між ними була величезна соціальна різниця, буквально прірва.

"Шевченко, - відмічає вона в одному з листів, - дитя природи і не має ніякого уявлення про пристойності; але у нього багато такту, доброти і пошани до усього святого, тому він з усіма ввічливий і всі його люблять. Я не заперечую, що якби бачила з його боку любов, я можливо відповіла б йому пристрастю".

Ззовні Шевченко не був красенем. Середнього зросту, коренастий, навіть незграбний. Особа відкрита, добродушна, високий лоб з великою лисиною. Рухи поважні, голос приємний. Але було в поетові те, що ми називаємо сьогодні чоловічою харизмою. Вона-то і притягувала жінок, як магніт.

Усі, хто знав поета, писали про його дивні, "оксамитові" очі, з яких "сипалися іскри". Любив молодий Тарас співати, танцювати, був прекрасним оповідачем. Пани із захватом читали його вірші, із задоволенням позували талановитому художникові. Ця чаруюча внутрішня сила не залишала Шевченка усе життя.

Проте так і не допомогла розв'язати проблему сімейного щастя.

У 43 роки, після заслання, він повертається до світського життя. Жадає любові, сімейного щастя і батьківства. Але перші зустрічі з жінками обернулися сердечними драмами. Під час тривалої зупинки в Нижньому Новгороді на шляху з Астрахані в Петербург, у кінці 1857 року, поет закохався в актрису місцевого театру Катерину Піунову. 30 січня 1858 року поет запропонував Катерині вийти за нього заміж. Вона відповіла відмовою. Занадто велика різниця у віці: "Милочцi Пiуновiй" було в ту пору 17 років. До того ж вимучений неволею поет, не справив аристократичного враження на "наївно-миле дiвчатко".

Шевченко, що вічно поневірявся по казематах і, чужих квартирах, після заслання ні про що більше так не мріяв, як про власне житло. Поїхати в Україну його спонукає не лише ностальгія по рідному краю, по милих серцю людях, але і бажання оселитися там, побудувати собі хатку.

...I сниться сон менi: дивлюсь,
В садочку, квiтами повита,
На пригорi собi стоїть,
Неначе дiвчина, хатина..."

Втім, не однією лише мрією живе Тарас Григорович, а робить перші кроки до її здійснення. Як згадує троюрідний брат поета Варфоломей Шевченко, "Тарас просив моєї поради i помочi знайти йому мiсце для оселi i "дiвчину", але дiвчина щоб була доконче українка, проста, не панського роду, сирота i наймичка".

Дівчина, з якою познайомив поета його родич, відмовилася йти заміж за "старого і лисого" Шевченка. А ось місце для майбутнього житла вони підшукали - таке як мріялося Тарасу: "над самiсiньким Днiпром". Земля (менше двох десятини) була у власності поміщика Парчевского. Але придбати ділянку, на жаль, не вдалося.

Тарас Григорович розробляє архітектурний ескіз майбутньої хати і в лютому 1860 року висилає його братові Варфоломею листом: "Посилаю тобi нашвидку зроблений план хати". "Нашвидку зроблений" скромно сказано. Архітектурний проект виконаний на високому професійному рівні, в нім передбачені усі деталі. В усьому відчувається рука академіка гравюри.

Шевченко розраховував на підтримку не лише свояка, але і рідних братів Микити і Йосипа, яких викупив з кріпаків. Старший брат 48-річний Микита, був прекрасним теслярем, навчав цьому ремеслу і Тараса.

У червні-липні 1860 року остаточно узгоджується місце для майбутнього житла. Варфоломей знаходить нову ділянку - вище по Дніпру, на тому ж правому березі, між Каневом і Пекарями. "На тiй горi дуже багато дичок - яблунь i груш. Садочок завести можна", - пише він Тарасу. Шевченко в листі у відповідь повідомляє, що треба брати десять десятин землі з умовою виплати грошей впродовж року, "в три терміни".

У 1860 році з'являються рядки, пройняті надією на сімейне щастя:

Посаджу коло хатини
На вспомин дружинi
I яблуньку, i грушеньку,
На вспомин їдинiй!
Бог дасть, виростуть.
Дружина
Пiд древами тими
Сяде собi в холодочку
З дiтками малими.
А я буду грушi рвати,
Дiткам подавати...

У цей час в житті поета з'являється його остання любов. Лікерія Полусмакова - 20-річна вільнонаймана служниця петербурзьких знайомих Шевченка. Він попросив руки у Лікерії. Вона з неохотою погодилася на пропозицію. "Він старий і, здається, скупий, так неохота за нього йти.. Ні! Піду! На зло дівкам карташевським піду, щоб вони сказилися" - мотивувала свою згоду наречена. Проте ходила, як і личить зарученій, з "Квіткою" на голові і усім хвалилася женихом.

Шевченко винаймує Лікерії окрему квартиру, наймає учителя для самоосвіти, щодня її відвідує, обдаровує подарунками. Закоханий чоловік з простої сільської «дiвчини - корисливої і не обтяженої цнотливістю» - ліпить собі Ідеал. Лікерія була останньою надією поета в його невгамовному бажанні створити сім'ю : "Нi. Треба одружитись - хоча б на чортовiй сестрi! Бо доведеться одурiть в самотинi".

Фінал стосунків був банальним. Під час одного з відвідувань Лікери, Шевченко застає свою майбутню дружину в обіймах найнятого ним же для неї учителя…

Останні місяці свого життя поет проводить в гіркій самотності, важко хворіючи, в казенній квартирі. Побудувати власне житло він не встиг. Не можна без хвилювання читати шевченківські рядки, написані перед смертю:

Поставлю хату i кiмнату,
Садок-райочок насаджу,
Посиджу я i походжу
В своїй маленькiй благодатi...

Бажання мати власне житло залишилось нездійсненним…

…Під час відспівування до церкви ввійшла пані в глибокому траурі і поклала на труну терновий вінок. Є гадка, що це княжна Рєпніна, яка кохала Тараса Григоровича.

У 1904 року, після смерті свого пиячка-чоловіка, Лукерія Яковлєва-Полусмак, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка…

Шевченкові випав страждальний образ життя, його душа немов би резонувала з душею своєї багатостраждальної нації. З Тараса почалось саме розуміння народу як «сім'ї єдиної».

Портрети Г.И.Закревської, Е.Кейкуатової, Х.М.Маєвської

Краса жінок

у портретах Шевченка

«Натурщица»

«Княжна»

«Циганка-ворожка»

«Катерина»

Краса жінок

у картинах до творів Кобзаря Т.Г.Шевченка