Сценарій вистави «Тополя»

Вистава за мотивами поеми Т. Шевченка «Тополя»

Дійові особи:

Шевченко Бабуся Дівчина Козак Дівчата

Сценарій

(На сцені хата з тином, стіл на подвір'ї біля нього стілець. Далі видніється гай. Ближче до глядача верба.Звучить музичний калейдоскоп з творів Т. Г. Шевченка.

Стіл, за ним сидить Шевченко, щось пише, потім піднімається, виходить на сцену стає біля тополі

Шевченко. Подивиться - серце ниє:

Кругом ні билини!

Одна, одна, як сирота На чужині, гине!

Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати?

Постривайте, все розкажу,

Слухайте ж, дівчата…

(Розкривається куліса, вдалині хата, тин, біля нього лавка.Вдалині стоїть дівчина закутана в зелену тканину - тополя) Виходять дівчата, співаючи «Подіброві вітер виє», танцюють навколо тополі, співають. Проспівавши, виводять її з собою)

ДІЯ 1

До лавки виходить дівчина, плете косу, Чути щебетання соловейка.

Дівчина: Нащо мені чорні брови,

Нащо карі очі, Нащо літа молодії,

Веселі дівочі? Літа мої молодії

Марно пропадають, Очі плачуть, чорні брови

Од вітру линяють. Серце в'яне, нудить світом,

Як пташка без волі. Нащо ж мені краса моя,

Коли нема долі? (присідає на лавку)

(На сцену виходить козак, побачивши зажурену дівчину, підбігає до неї, присідає біля неї.)

Козак. Голубонько, серденько,

Чи не била мати?

(Дівчина, пригортаючись до козака, махає, що ні)

Козак. «Чого ж плачеш, моє серце?» «Може, думаєш, покину?

Ні, моя рибчино, Буду ходить, буду любить,

Поки не загину!..»

(Дівчина, пригортаючись до козака,

Дівчина:

А знаєш, снилося мені:

Удень неначе місяць сходив,

А ми гуляєм понад морем

Удвох собі; дивлюся, зорі

Попадали неначе в воду,

Тілько осталася одна,

Одна-однісінька на небі;

деякий час вони сидять і слухають солов'я, а потім звучить музика і вони починають гратися, бігати.

Раптом музика змінюється. Козак вирушає в похід.

Дівчина: «Милий, мій! Вертайся!»

Козак. «Жди, кохана!»

Сцена прощання.

Тиша. Дівчина стоїть самотньо під вербою. Погляд губиться десь у далечині. Не чути співу солов 'я.)

Шевченко. (проходить через сцену і говорить

Минув і рік, минув і другий -

Козака немає;

Сохне вона, як квіточка, -

Ніхто не питає…

Дівчина:

Не щебече соловейко В лузі над водою,

Не співає … під вербою;

Не співає, - як сирота,

Білим світом нудить.

Без милого батько, мати -

Як чужії люде.

Без милого сонце світить -

Як ворог сміється;

Без милого скрізь могила...

А серденько б'ється!

Сохне …, як квіточка, -

Ніхто не питає…

Мати.

«Дитино! Треба буде старостів ждать, Та, може, й од пана!

Іди, доню, не вік дівовати.

Він багатий, одинокий -

Будеш панувати.

Дівчина.

Не піду я, мамо!

Рушниками, що придбала,

Спусти мене в яму.

Нехай попи заспівають,

А дружки поплачуть:

Легше мені в труні лежать,

Ніж його побачить.

(Мати не зважає на доччині слова.)

Мати

О, таке! (махнула рукою.)

Іди, доню, не вік дівовати.

Він багатий, одинокий -

Будеш панувати.

(Мати щось улесливо шепоче багатієві)

(Дівчина відходить на край, виглядає козака)

Дівчина

Вітре буйний, вітре буйний!

Ти з морем говориш, -

Збуди його, заграй ти з ним,

Спитай синє море.

Коли ж милий на тім боці,

Буйнесенький, знаєш,

Де він ходить, що він робить,

Ти з ним розмовляєш.

Коли плаче - то й я плачу,

Коли ні - співаю;

Коли ж згинув чорнобривий -

То й я погибаю.

Тоді неси мою душу Туди, де мій милий;

Червоною калиною постав на могилі.

Буде легше в чужім полі Сироті лежати -

Я ввечорі посумую,

А вранці поплачу.

Зійде сонце - утру сльози,

Ніхто й не побачить.

Вітре буйний, вітре буйний!

Ти з морем говориш, -

Збуди його, заграй ти з ним,

Спитай синє море... Або пісня «Ой у гаю при дунаю»

(Виходить)

ДІЯ 2

(Ніч. Дівчина тихенько виходить з хати, крадучись, іде до ворожки. їй страшно, вона щоразу оглядається. Нарешті приходить до двору. На старому пеньку сидить бабуся. Дівчина підбігає до неї.)

Дівчина. Бабусенько, голубонько,

Серце моє, ненько!

Скажи мені щиру правду -

Де милий-серденько?

Чи жив, здоров, чи він любить,

Чи забув-покинув?

Скажи ж мені, де мій милий?

Край світа полину!

Бабусенько, голубонько,

Скажи, коли знаєш!

Бо віддає мене мати За старого заміж.

Любить його, моя сиза,

Серце не навчити.

Пішла б же ж я утопилась -

Жаль душу згубити.

Коли нежив чорнобривий,

Зроби, моя пташко,

Щоб додому не вернулась...

Тяжко мені, тяжко!

Там старий жде з старостами...

Скажи ж мою долю.

Бабуся.

Добре, доню;

Спочинь трошки...

(Бере горщика, скубає трави і кидає в нього, помішує, щось шепоче. Дівчина з острахом дивиться на все)

Чини ж мою волю.

Сама колись дівовала,

Теє лихо знаю;

Минулося - навчилася,

Людям помагаю.

Твою долю, моя доню,

Позаторік знала,

Позаторік і зіллячка Для того придбала.

(Бабуся кидає у горщика траву. Віддає його дівчині.)

Бабуся. Ось на тобі сього дива!

Піди до криниці,

Поки півні не співали,

Умийся водою,

Випий трошки цього зілля -

Все лихо загоїть.

Вип'єш - біжи якомога;

Що б там не кричало,

Не оглянься, поки станеш Аж там, де прощалась.

Одпочинеш, а як стане Місяць серед неба,

Випий ще раз, не приїде -

Втретє випить треба.

За перший раз, як за той рік,

Будеш ти такою,

А за другий - серед степу Тупне кінь ногою.

Коли живий козаченько,

То зараз прибуде.

А за третій... моя доню,

Не питай, що буде.

Та ще, чуєш, не хрестися,

Бо все піде в воду.

Тепер же йди, подивися На торішню вроду.

Дівчина. (кланяється бабусі).

Спасибі, бабусю! (Відходить за ворота.)

Чи йти, чи ні?

Ні, вже не вернуся!

(Дівчина підходить до криниці, висипає в відро зілля, що дала бабуся. вмивається, тричі п 'є воду. Потім стає помітно, що дівчина наче божеволіє, починає плакати, бігати, нарешті заспокоюється і починає співати.Разом із нею за сценою починають співати дівчата.)

(Пісня плавно.)

Плавай, плавай, лебедонько,

По синьому морю,

Рости, рости, тополенько,

Все вгору та вгору!

Рости тонка та висока,

До самої хмари,

Спитай бога, чи діжду я,

Чи не діжду пари?

Рости, рости, подивися За синєє море:

По тім боці - моя доля,

По цім боці - горе.

(Продовжує свій монолог сумно зі сльозами.)

Скажи йому, моє серце,

Що сміються люде,

Скажи йому, що загину,

Коли не прибуде.

(Далі співають.)

Сама хоче мене мати Рости ж, серце-тополенько,

В землю заховати... Все вгору та вгору,

А хто ж її головоньку Плавай, плавай, лебедонько,

Буде доглядати? По синьому морю!

Хто догляне, розпитає,

(Співаючи, дівчина перетворюється на тополю.)

Шевченко. Таку пісню чорноброва (фон пісня у виконанні дівчат.)

В степу заспівала. До самої хмари.

Зілля дива наробило - По діброві вітер віє,

Тополею стала. Гуляє по полю,

Не вернулася додому. Край дороги гне тополю

Не діждала пари. До самого долу.

Тонка-тонка та висока

(Завіса.)