До Дня рідної мови. Матеріали для тих. хто хоче знати більше

Матеріали

до Міжнародного дня рідної мови.

Подготовлено: Кошута Наталия Григорьевна,

учитель украинского языка и литературы

МБОУ «Петровская школа № 2»

Красногвардейского района

Республики Крым

А к р о в і р ш і «М о в а»

Валерія Федоренка

Миліша нам ти над усі скарби,

О рідна мово, сяй, рости, цвіти!

В тобі заховано казковії світи,

А нам їх відкривати й берегти!

Мільйони в тебе слів, мільйони значень…

О скільки зосереджено і мудрості, й краси!

Віки тебе терзали сили люті, грізні,

Але зламати так і не змогли!

*****

Могутня сила і казкова врода.

О рідні, найпрекрасніші слова!

Ворожа лють борола нашу мову,

Але вона усе-таки - жива!

Молитись, і радіти, і журитись,

Осонцений стрічати день погідний,

Вітати світ, боротися, любити…

А все це - мова, мова наша рідна!

*****

Мудра, щедра, багата, розкішна,

Осяйна, вогняна, дивовижна,

Веселкова, барвиста і ніжна…

Але будь, рідна мово, й престижна!

*****

Мово рідна, мово чудова,

О яка дивовижна краса!

Віддзеркалюєш душу народу,

А йому в серце ллєш небеса!

*****

Минуть роки, прокотяться століття,

Одійдуть сотні сотень поколінь,

Все перебуде - тільки мова рідна,

Адже судилося безсмертя тільки їй

Походження

мови

Мова - це особливий і загадковий феномен людського духу.

Люди здавна цікавились тим, як виникла мова.

Акт виникнення мови залишається нерозгаданою таємницею, адже саме вона є основою Всесвіту, його невіддільним атрибутом.

Глотогонічні мотиви (грец. глотогонія - походження мови; розділ мовознавства, що вивчає походження й розвиток мови) у міфах різних народів тісно переплітаються з космогонічними.

Мотив божественного творення світу силою слова простежується в багатьох міфах народів світу, навіть не пов'язаних між собою територіально і

культурно. Так,

рапануйський фольклор малює величну картину: «Повітря, газ, порожнеча. Море, небуття навкруги. Тьма. Перше тріпотіння, перше слово, яке створило світло…».

Давньоєгипетські міфи приписують створення світу богові Птаху - «мовою і серцем»: задумавши світ у своєму серці, Птах називає задумане словами.

В одному з давньоіндійських міфів ідеться про те, що мова передує богам і викликає їх до життя. У багатьох міфах акт створення світу є породженням слова. Причому мова існує задовго до появи першої міфічної людини

[Мовчун Л. Мова, що проросла із зерен міфу // Дивослово . - 2004. - №6. - 51].

Біблія пояснює виникнення світу і всього сущого в нім силою слова.

У Євангелії від Івана читаємо: «Спочатку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно а Бога було споконвіку.

Усе через Нього повстало…» (Іван, 1:1-3).

У Слові - ось у чому ми богоподібні!

Жодна істота не має Слова, а лише ми, люди!

А Слово - це Думка, це Пам'ять, це Мрія, це духовні очі наші, якими бачимо ми себе, світ, і не просто бачимо, а розуміємо, безперервно пізнаємо, передаючи набуті знання нащадкам!.. Тож бережімо Його, своє Слово, бо Воно - Дар Божий.

Отже, міфологічна свідомість приписує слову деміургічну (творящу) силу, ставлячи його на початок процесу творення світу.

Як л ю д и н а

н а в ч и л а с я

г о в о р и т и

Одні народи вважали, що вміння говорити притаманне людині як такій, і коли перші люди були створені з певного природного матеріалу, коли в них з'явилася здатність відкривати рот, вони вже вміли говорити. Таким чином, мова начебто закладена в людину, а володіння мовою пов'язується лише з наявністю голосового апарата.

У міфології втілилася думка про те, що мова передана людям від богів або від інших вищих істот.

Іноді передача мови змальовується символічно - як одухотворення людини.

Численні апокрифи українців та інших слов'ян показують момент, коли в Адама, створеного із землі (глини, тіста),

Бог вдихає душу.

Вважають, що колись була одна мова, якою послуговувались усі народи.

Але люди зазналися, вирішили прославити себе, збудувавши Вавилонську вежу.

Бог розгнівався і змішав мови.

Люди перестали розуміти один одного і розійшлися у різні кінці світу. Так виникли мови, а Вавилонська вежа так і залишилась недобудованою, звідти і вислів - «вавилонська вежа», у переносному значенні - справа, яка ніколи не буде завершена.

Близьким до нього є вислів «вавилонське стовпотворіння», що передає кульмінаційний момент легенди - ту хвилину, коли люди вже перестали розуміти одне одного, проте все ще намагалися знайти щойно втрачену спільну мову; у переносному значенні - великий гурт людей, де панує шум, галас, метушня.

Втрата можливості розуміти один одного - покарання,

на яке заслужили зухвальці через свою непокору Богові, законам. Господній гнів може бути величезним, і тоді істота зовсім втрачає мову.

Так сталося і з тваринами, які начебто колись вміли говорити.

У міфах багатьох народів, зокрема й українських, оповідається, що за якийсь гріх чи непослух Бог відібрав у звірів дар мови. І тепер їх можна почути лише вночі напередодні Різдва чи Нового року, якщо сховатись у хліві. Раз на рік воли, корови і коні говорять між собою людським голосом. Якщо господар дбає про них цілий рік, свійські тварини його хвалять. А погано ставиться до них - скаржаться.

Іноді втрата тварин здатності говорити спричиняється не провиною самих звірів, а неправильними діями людей. Бушмени вірять, що їхні пращури вийшли з величезної дірки на землі, а слідом за ними з-під землі повалили табуни різних звірів. Тварини, як і люди вміли говорити. Коли настала ніч, усі зібралися під велетенським деревом. Людям було наказано не розпалювати вогнища. Тварини мирно спали у темряві, а люди все сиділи й сиділи. Їм стало холодно, і, незважаючи на застереження, бушмени розвели багаття. Тварини, охоплені жахом, розбіглися і від страху втратили мову.

Утрата мови людиною часто в легендах і казках поєднується з одночасною втратою людської подоби і перетворенням на тварину.

*Мудре словечко тішить сердечко.

Краще недоговорити,

ніж переговорити.

*Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже.

*Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

*Що маєш сказати - наперед обміркуй.

*Слово - не горобець, вилетить - не піймаєш.

*Не хочеш почути поганих

слів, не кажи їх сам.

*Умієш говорити - умій слухати.

*Написане пером, не вирубаєш топором.

*Лагідні слова і камінь крушать.

*Як на своєму язиці не вдержиш, то на чужому не втаїш.

*Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже.

*Недобре слово гірш вогню пече.

*Не на лиці краса,

а на язиці.

• Заговори, щоб я тебе побачив. (Сократ)

Мова - втілення думки. ( М.Рильський)

Мов поганих не існує в світі,

Є лише погані

язики. (А.Бортняк)

Мова не передається у спадок, мови навчаються.

Дитина починає говорити мовою людей, що її оточують.

Науці відомо близько 30 випадків, коли діти виростали серед тварин, як Мауглі з казки Кіплінга, і коли вони врешті потрапляли до людей, з'ясовувалось, що діти не могли вимовити жодного слова, хоч їхній мовний апарат був цілком здоровим.

Отже, мова - явище суспільне.

Основна функція мови - комунікативна

Спілкування з іншими - одна з постійних потреб і найбільших радощів людини.

Проте, необхідно пам'ятати вислів Вольтера: «Чудова думка втрачає свою цінність, коли вона погано висловлена», а Буало ніби доповнив його: «Хто ясно думає, той ясно і говорить!».

У мові знаходять своє відображення найважливіші зміни в житті народу. Сучасні мови світу становлять наслідок розвитку і складного процесу взаємодії первісних родоплемінних мов.

За спорідненістю мови об'єднуються у сім'ї.

Мова українська належить

до індоєвропейської сім'ї.

Українська мова - національна мова одного з найбільших народів у Європі. Українська мова є державною мовою України, про що проголошує 10 стаття Конституції України. Вона характеризується високим рівнем розвитку, структурною довершеністю, стилістичною різнобарвністю, лексичним і фразеологічним багатством, неповторною мелодійністю і милозвучністю. Так, І.Срезневський вважав українську мову однією з найбагатших серед слов'янських мов і відзначав, що вона багатством слів не поступається чеській, мальовничістю - польській, приємністю - сербській і що це мова поетична і музикальна. У 1934р. на конкурсі мов у Парижі українська мова була визнана поряд з французькою і перською, як найкраща, наймилозвучніша і найбагатша мова світу.

Назва мови "українська" походить від топоніма "Україна", який уперше зустрічається у Київському літописі під 1187 роком для означення земель на межі Переяславського князівства та степу, в якому кочували половці. У 16-17 ст. Україною стали називати Середнє й Нижнє Подніпров'я, куди тікали від панщини селяни. Жителі цієї території називалися українцями, а їхня мова українською або козацькою.

Отже, нам необхідно пам'ятати, що, як писав Д.Білоус:

Нашу мову в час горя-біди,

Не одної тяжкої навали

Не на те рятували діди,

Щоб онуки її забували.

Загалом у світі налічується понад 5,5 тис. мов.

До речі, існує мова

• жестів, барабанного бою

( Центральна і Північна Америка, Тропічна Африка, Південно-Східна Азія),

• свисту ( у жителів Канарських островів),

• монотонного шепоту

( у мешканців о.Цейлон та у пігмеїв Центральної Африки).

• словесна мова -

універсальний засіб спілкування.

Мовні цікавинки

Морфологія

Чи ти задумувався, відкіль оті У нашій мові злитки золоті?

Як намистини, диво калинове - Частини мови!

Який співець, поет, який письменник

Уперше слово вигадав - іменник?

Іменник! Він узяв собі на плечі

Велике діло - визначати речі, -

Ім'я, найменування і наймення:

Робота. Біль. І радість. І натхнення.

Ну а візьмемо назву - дієслово,

Саме підказує, що діє слово!

Прикметник дасть іменнику - предмету

Якусь його ознаку чи прикмету.

Числівник може визначить тобі

Число речей, порядок при лічбі.

А поспитай звичайного займенника,

За кого він у мові? За іменника!

(Хоч може цей наш скромний посередник

Замінювать числівник і прикметник).

Прислівник звик, незмінюваний в мові,

Ознаки різно виражать при слові.

Сполучник каже: скромну роль я маю,

Але слова я в мові сполучаю.

І частка мовить: слово я службове,

Але людині чесно я служу.

І, будьте певні, в інтересах мови

І так, і ні де треба я скажу.

А вигук може пролунать, як дзвін,

У мові, мабуть, найщиріший він!

Частини мови! Назви наче і звичайні,

Полюбиш їх - красиві, поетичні!

«Відмінно» заслужив ти. Знав - чудово.

Це за любов найвища з нагород.

Хто ж так назвав оці частини мови?

Назвали вчені. Й підхопив народ!

Д.Білоус

Служба в нас обох не особлива,

Та для слів і речення - важлива.

Сполучати вмієм, приєднати,

Місце, час і напрям указати

(Сполучник, прийменник)

Довіря мені людина,

Хоч маленька я частина,

Бо без мене, безперечно,

Не буває заперечень.

(Заперечна частка не)

Наче лицарі казкові,

Вірно служать рідній мові:

Так слова єднати вміють,

Що усі їх розуміють.

(Відмінки)

Є в людині на прикметі

Сотні, тисячі предметів.

Та щоб їх розмежувати,

Що й кому належить знати,

Поділив усіх як слід

Добре нам відомий...

(Рід)

• Хто ти? Твоє ім'я?

• Іменна моя сім'я

Знають всіх їх поіменно,

А зовуть сім'ю...

(Іменник)

Граматика

Є ще люди сонні, наче сови, А глухі до слова - це найгірш.

Ти до рідної прислухайсь мови, Прокажи відмінки - це ж як вірш!

Називний питає: хто ти? Що ти?

Хоче він про наслідки роботи

І про тебе чути лиш похвали,

Щоб тебе як приклад називали.

Родовий доскіпає свого -

Хоче знати він: кого? чого?

І про тебе знать, якого роду,

Що немає роду переводу.

Все давальний дасть - не жаль йому,

Але хоче знать: кому? чому?

Знать про тебе, гожого на вроду,

Що даєш ти своєму народу?

У знахідного свої потреби:

Він - кого? і що? - питає в тебе.

І кого ми всі за друзів маєм,

І що друзі роблять нам на взаєм?

А орудний хоче знать: ким? чим?

У труді орудуй разом з ним.

Хоче знать: що здатний ти утнути?

Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?

А місцевий - де? В якому місці?

Хоче знати - у селі чи в місті?

Кличний закликає всіх навколо:

Гей, Іване, Петре чи Миколо,

Ви не будьте сонні та байдужі -

У житті нема нічого гірш.

Рідна мова! В ній слова - як ружі,

А самі відмінки - наче вірш.

Д.Білоус

Орфографія

Дві троянди роз- і без-

В кожнім слові розцвітають.

Перед ка, пе, те, еф, ха (Кафе «Птах»)

Букви зе уже немає.

Розпалити - та спалити,

Розказати - та сказати,

Безкраїй, але скраю,-

І я правило вже знаю.

Має тут свій інтерес

Завжди лише буква ес.

*****

Шістнадцять хвастливих кістлявих сомів

Сховали на дно хворостняк від бобрів.

Зап'ястний браслет і пестливі слова -

Такий подарунок сомам від бобра.

• Контрастний, баластний у нас хворостняк,

Ти ж дім свій форпостний збудуєш і так.

Пре- і при- - немов близнята, як їх розрізнити?

Пам'ятати усім варто, де їм в слові жити.

Пре- - ознака вища міри

( заміни це словом дуже).

Дуже сірий - це пресірий.

Розібрався, любий друже?

З при- завжди ми прибуваєм,

Наближаємось до чогось,

Щось приєднуєм - і маєм

Пам'ятати про це строго.

З при- неповні маєм дії

І ознак неповноту.

Прі- ми й так запам'ятаєм, правил тут складних немає.

Префікс прі- самотній птах, лише в деяких словах

Зустрічається.

Як в прірві, та у наших прізвищах (прізвиськах).

Фонетика

Ми, звичайно, не хитруєм:

Нас і бачать,

Нас і чують -

Це зовсім не дивина.

Як же наші імена?

(Букви і звуки)

Я один в сім'ї такий,

Кажуть, надто вже м'який.

Хоч мовчун, та не дивак,

В слові я - не зайвий знак.

(М'який знак)

Це усі повинні знати:

Нас не можна роз'єднати.

Відрізняємось ми чим ? -

Літер дві, а звук - один.

(Дз, дж)

Ми усі - відомі знаки,

В нас і одяг однаковий.

Ранг і чин - також один.

Але зважте все-таки:

Хто твердий з нас, хто м'який.

Ось вам приклад: дим і дім.

Зрозуміло це усім?

Та для повного порядку,

Хто назве нас по порядку?

(Пари м'яких і твердих приголосних)

У вимові завжди чисті

Звуки ми, ще й голосисті.

Небагато нас, а все ж

Без нас слова не складеш.

( Голосні звуки)

Будова слова

Нас слова міняють часто,

І, звичайно, це - на щастя,

Бо якби ми не мінялись,

То слова б не поєднались.

(Закінчення)

Якщо в слові неодмінно

Є його частина змінна,

То є й та, що не зникає.

Як її ми називаєм?

(Основа слова)

Ми віддавнв і віками

Чесно дружимо з майстрами,

Які вміють так нас вжити,

Щоб нові слова створити.

(Суфікси, префікси)

Лексика

Незчисленна ми родина,

В нас на всіх - одна хатина,

Але в ній і мир, і лад,

І сусід сусіду рад.

Ну а хто із нас що значить -

Кожен сам вам розтлумачить.

(Тлумачний словник)

В словники занесені ми вчасно,

А вживають нас уже не часто.

Відробили вік свій, відслужили,

Ми у рідній мові старожили.

Та коли про давнину розмова,

Кращого, ніж ми, не знайдеш слова.

(Архаїзми)

Мова в мови, як сусідкам личить,

Може слово й друге запозичить.

І мов рідні нам уже слова ті,

І буденні й ніби вже крилаті.

(Слова іншомовного походження)

Розрізнити нас не кожен може -

Звуки всі і наголос в нас той же.

А приглянься, як поміж братами,

Є відмінність також і між нами (Омоніми)

Синтаксис і пунктуація

Дуже різні ми собою,

Хто і що б нам не казав.

Цей ось вигнувся дугою,

А ось цей - мов струнко став.

Цей - слід кігтиків котячих,

Цей - як макове зерно.

А що разом все значить?

Розгадайте, що воно!

(Знак запитання, знак оклику, лапки, крапка)

До тире я трохи не доріс,

І в граматиці мене зовуть...

(Дефіс)

Хоч маленька, а в писемній мові

Дуже часто я стою при слові.

Та якщо в рядку мене підняти,

Можу і між буквами я стати.

(Кома, апостроф)

Література

1. Збірник вправ і завдань з укр. мови для учнів 5-11 класів / Уклад. К.Приходченко. - Донецьк, 1999.

2. Кучерява З. «Мово рідна, слово рідне…» // Дивослово. - 2000. - №4. - С.21-24.

3. Коваль А. Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблійного походженя в укр. мові. - К., 2001.

4. Мовчун Л. Як ростуть слова // Барвінок. - 2000. - №9.

5. Мовчун Л. Мова, що проросла із зерен міфу // Дивослово . - 2004. - №6.

6. Ставицька Л. Слово про мову // Дивослово. - 2002. - №6.

7. Федоренко В. Навчальні ігри інтерактивного типу // Бібліотечка «Дивослова». - 2006. - №2.