• Преподавателю
  • Директору, завучу
  • ДОПОВІДЬ НА ПЕДАГОГІЧНУ РАДУ: «Компетентнісно-орієнтоване заняття – шлях до набуття вихованцями життєвих компетентностей засобами спорту»

ДОПОВІДЬ НА ПЕДАГОГІЧНУ РАДУ: «Компетентнісно-орієнтоване заняття – шлях до набуття вихованцями життєвих компетентностей засобами спорту»

Раздел Завучу
Класс -
Тип Статьи
Автор
Дата
Формат doc
Изображения Нет
For-Teacher.ru - все для учителя
Поделитесь с коллегами:

ЕНЕРГОДАРСЬКИЙ ЦЕНТР ТУРИЗМУ, КРАЄЗНАВСТВА ТА СПОРТУ






ДОПОВІДЬ НА ПЕДАГОГІЧНУ РАДУ:

«Компетентнісно-орієнтоване заняття - шлях до набуття вихованцями життєвих компетентностей засобами спорту»



Доповідач:

Горбатенко Юлія Василівна,

методист фізкультурно-спортивного

відділу ЕЦТКС







2013

Компетентнісно-орієнтоване заняття - шлях до набуття вихованцями життєвих компетентностей засобами спорту.

Об'єктивною проблемою впровадження компетентнісного підходу до навчання є необхідність технологічної адаптації навчально-виховного процесу до нових вимог. Традиційними педагогічними технологіями, розробленими для знаннєвого підходу, неможливо продуктивно формувати компетентності вихованців. Слід оновлювати арсенал педагогічних технологій, якими володіють керівники гуртків, як процесуальної умови реалізації компетентнісного підходу до навчання.

Розвиток освіти не може йти інакше, ніж через оволодіння новим, через інноваційний процес. Об'єктом майже кожного інноваційного процесу стають діти.

У своїй роботі можна застосовувати різноманітні елементи освітніх технологій та методик: прийоми коментування, прийоми рефлексивної діяльності, проблемне навчання, пошукові методи, диференційоване різнорівневе навчання, інтерактивні методи навчання.

Компетентність - це загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.

Система компетентностей в освіті має ієрархічну структуру, рівні якої складають:

- ключові компетентності;

- загально-галузеві компетентності;

- предметні компетентності.

Основними групами компетентностей є:

- соціальна;

- полікультурна;

- комунікативна;

- інформаційна;

- саморозвитку та самоосвіти;

- продуктивної творчої діяльності

Компетентність, на відміну від простого знання, існує у формі діяльності (реальної чи мисленнєвої), а не інформації про неї. У формуванні компетентності як загальної здібності беруть участь усі групи і всі вони є вирішальними: за умови несформованності бодай однієї з них неможливо досягти компетентності.

Ключові компетентності:

ціннісно-смислова, яка пов'язана з ціннісними уявленнями вихованця, його здатністю до орієнтування в житті;

загальнокультурна, пов'язана з колом питань, у яких вихованець має бути обізнаним щодо загальнолюдської культури, релігії, національних традицій;

навчально-пізнавальна: уміння розрізняти факти від домислів, використання різних методів пізнання;

інформаційна, пов'язана з формуванням уміння самостійно шукати, аналізувати, добирати необхідну інформацію, трансформувати, зберігати та транслювати її. Ця компетенція забезпечує навички роботи вихованців з інформацією, що міститься в навчальних предметах і освітніх галузях, а також в навколишньому світі;

комунікативна, що містить способи взаємодії з людьми, навички роботи в групі. Вихованець має вміти відрекомендувати себе, написати листа, анкету, заяву, поставити запитання, вести дискусію тощо;

соціально-трудова: оволодіння знанням і досвідом у громадсько-суспільній діяльності;

компетенція особистого самовдосконалення, спрямована на засвоєння способів фізичного, духовного та інтелектуального саморозвитку.

Природа компетентності така, що вона може виявлятися лише в органічній єдності з цінностями людини, тобто в умовах глибокої особистісної зацікавленості в даному виді діяльності. Отже, цінності є основою будь-яких компетенції. Як зацікавити вихованців, щоб підвищити рівень їхньої компетентності?

Шляхи формування компетентності учнів (за І.Підласим):

• створення умов для розвитку та самореалізації вихованців;

• задоволення запитів та потреб вихованця;

• засвоєння продуктивних знань, умінь;

• розвиток потреби поповнювати знання;

• виховання в цивілізованому суспільстві.

Отже, компетентність - це не тільки і не стільки знання, а знання плюс уміння і навички користуватися цим знанням.

Фізкультурно-спортивний відділ налічує 8 гуртків («Спортивна гімнастика», «Спортивна акробатика», «Бокс», «Футбол», «Легка атлетика», «Баскетбол», «Вільна боротьба», «Дитячий фітнес»), 42 груп, 470 вихованців.

Навчальні групи у фізкультурно-спортивному відділі комплектуються з урахуванням віку вихованців (5-21 років). До гуртків фізкультурно-спортивного відділу зараховуваються учні загально-навчальних закладів із заявою від батьків та медичною довідкою (основна та підготовча групи). До гуртків не зараховуються вихованці зі спец.групою.

Тривалість заняття залежить від віку та фізіологічних особливостей вихованців:

5-6 років - 30 хв.

6-7 років - 35 хв.

8-21 років - 45хв.

1. Характерні риси заняття та загальні вимоги до нього.

Основною формою спортивного заняття, яка забезпечує необхідний рівень знань, умінь і навичок, передбачених навчальною програмою, є заняття.

Cпортивні заняття відрізняються від інших тим, що їх специфічним змістом є рухова діяльність. Проте це не знижує її освітнього і виховного значення. У процесі педагогічно спрямованих спортивне заняття у вихованців формуються теоретичні знання і практичні навички, уміння раціонально виконувати рухи в усіх видах діяльності. Спортивні заняття виховують у дітей дисциплінованість, самостійність, колективізм, сприяють підвищенню фізичної і розумової працездатності.

Характерними рисами заняття є:

- яскраво виражена дидактична спрямованість;

- керівна роль керівника гуртка, що передбачає викладання предмета і виховання гуртківців;

- чітка регламентація діяльності вихованців і дозування навантаження згідно з їхніми індивідуальними можливостями;

- постійний склад вихованців та їхня вікова однорідність;

- зумовленість занять розкладом.

Ці риси підносять спортивні заняття до рівня основної форми занять і створюють сприятливі умови для досягнення кінцевої мети навчання - підготовки всіх вихованців до самостійного життя, творчої праці, формування в них потреби та вміння самостійно займатись фізичними вправами, зміцнювати своє здоров'я і систематично підтримувати належний рівень фізичної підготовки упродовж життя.

Успіх у досягненні даної мети залежить від багатьох чинників і в першу чергу від професійної підготовленості керівника гуртка, яка складається з:

- науково-теоретичної підготовки;

- методичної підготовки;

- організаторської підготовки;

- підготовки з матеріально-технічного оснащення занять;

- підготовки зі страхування і виконання правил безпеки в процесі занять фізичними вправами.

Наявність у керівника гуртка належної професійної підготовки буде сприяти виконанню ним таких дидактичних вимог до заняття:

- чіткість постановки мети і завдань заняття (характер завдань залежить від етапу процесу навчання - ознайомлення, розучування, закріплення і вдосконалення);

- єдність освітніх, виховних і оздоровчих завдань (в ході організації навчальної діяльності на заняттях керівник гуртка повинен забезпечити не лише оволодіння руховими уміннями і навичками, розвиток фізичних якостей, засвоєння знань, але й виховувати особистісні якості - сміливість, наполегливість, колективізм, почуття патріотизму і т.д. Кожне спортивне заняття повинно розвивати у вихованця інтелект, моральність, фізичні здібності тощо);

- організаційна чіткість заняття, забезпечення керівної ролі керівника гуртка (своєчасний початок заняття, усвідомлення вихованцями кінцевої мети заняття, раціональні способи керівництва навчальною діяльністю, використання активу групи, мотивація і стимулювання вихованців тощо);

- доцільний добір засобів і методів навчання з урахуванням дидактичних цілей і завдань заняття (кожне заняття повинно мати розвиваючий характер, включати нові вправи, методи і форми організації діяльності вихованців і т.д.);

- поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи (на занятті керівник гуртка озброює вихованців уміннями і навичками самостійної роботи, прийомами самоосвіти і самоконтролю, формує культуру рухів, виховує потребу до систематичних занять фізичними вправами);

- забезпечення функціонування системи контролю знань, умінь і навичок вихованців (усі дії вихованців на занятті повинні оцінюватись, висуватись нові завдання, показуватись шляхи їх досягнення);

- дотримання безпеки травматизму на занятті (перевірка справності приладів, використання прийомів страхування, раціональне розміщення вихованців при виконанні вправ з метання, зіскоків, лазіння по канату і т. ін.).

2. Різновиди, структура і зміст спортивних занять

Усі форми занять фізичними вправами мають багато характеристик. У практиці роботи позашкільного закладу найчастіше зустрічаються заняття, які можна розмежувати за характером змісту і за вирішенням педагогічних завдань.

2.1. Різновиди спортивних занять

За характером змісту заняття поділяються на комплексні.

Комплексні заняття, навпаки, включають в себе матеріал з різних розділів спортивної підготовки. Процес планування засобів для комплексних занять більш складний, оскільки вимагає дотримання таких вимог:

- чітке визначення стержневого матеріалу на занятті і наступну серію занять;

- сумісний добір допоміжних вправ з метою повторення, закріплення і вдосконалення вивченого матеріалу;

- раціональне використання підвідних вправ, що сприяють випереджаючому розвитку фізичних якостей;

- узгодженість вправ у плані позитивної взаємодії і мінімізації негативної (перенос, післядія, втома, відновлення);

- ефективне розміщення допоміжного матеріалу в кожній частині заняття;

- встановлення по черговості вивчення окремих груп вправ (розділів) програми.

Комплексні заняття, в залежності від постановки завдань, поділяються на навчальні, тренувальні, контрольні і змішані (комплексні).

На навчальних заняттях вивчення техніки фізичних вправ здійснюється упродовж перших двох етапів процесу навчання - початкового і поглибленого розучування.

На етапі початкового розучування створюється:

1) загальне уявлення про вправу, дається установка на оволодіння нею;

2) вивчаються окремі частини техніки дії;

3) формується загальний ритм рухового акту;

4) попереджаються або усуваються зайві рухи і грубі спотворення техніки дії.

На етапі поглибленого розучування керівник гуртка дбає про те, щоб:

1) поглибити розуміння вихованцями закономірностей рухової дії, що вивчається;

2) уточнює техніку дії за її просторовими, часовими та динамічними характеристиками до індивідуальних особливостей вихованців;

3) допомагає вихованцям в удосконаленні ритму дії, вільного та плавного виконання рухів;

4) створює передумови варіативного виконання дії.

Тренувальні заняття проводяться переважно з метою закріплення і вдосконалення фізичних вправ, розвитку фізичних якостей. Основна мета цих занять - завершити формування рухової навички в циклі навчання окремо взятої фізичної вправи з наступним переходом її в рухове уміння вищого порядку. На тренувальних заняттях вихованці закріплюють навичку володіння технікою дії відповідно до досягнутого ступеня розвитку індивідуальних здібностей, розширюють діапазон варіативності техніки дії для ефективного використання її в різних умовах і з максимальним проявом фізичних якостей, а також проведення вихідних і підсумкових тестувань. Заняття такого типу проходять, як правило, у вигляді спортивних змагань із забезпеченням суворого порядку, дотриманням правил змагань, чіткої фіксації результатів.

Заняття змішаного типу проводяться частіше, ніж інших типів. В абсолютній більшості занять присутні елементи навчання, тренування і контролю.

2.2. Структура і зміст спортивних занять

Спортивне заняття з будь якого виду спорту, як і будь-яка інша форма занять фізичними вправами складається з трьох частин: підготовчу, основну і заключну. Неодмінність такої схеми диктується психофізичними закономірностями функціонування організму при виконанні м'язових навантажень і змін його працездатності: зона передстартового стану, зона опрацьовування, зона відносної стабілізації і тимчасової втрати працездатності.

Функціональні зрушення в першій зоні можуть бути значними. ЧСС, наприклад, збільшується більш як на 10 уд./хв., легенева вентиляція - на літр і більше. Загальна мобілізація сил до роботи (з усвідомленим намаганням виконати її) має умовно-рефлекторну природу і характеризується дією установки з предметною орієнтацією на наступну діяльність. Тип емоційного стану при цьому може бути різним - від стану «бойової готовності» до «передстартової лихоманки» або, навпаки, до апатії.

У другій зоні безпосередньо з початком роботи тривають подальші перебудови фізіологічних функцій - організм опрацьовується, оскільки найвищий рівень працездатності відразу не досягається. На відміну від передстартового стану функціональні зрушення при опрацьовуванні мають більш специфічний характер - мобілізація функцій здійснюється в прямій залежності від особливостей роботи, що виконується. В цілому рівень функціональної активності організму зростає. Налагоджується взаємодія у діяльності всіх органів і систем, які забезпечують роботу при ведучій ролі ЦНС. Потім досягнутий рівень певний час зберігається з незначними відхиленнями в сторону підвищення або зниження (зона відносної стабілізації).

З витратою функціональних резервів робочих органів і систем організму (м'язової, серцево-судинної, дихальної та ін.) працездатність поступово знижується (фаза тимчасової втрати працездатності). Ступінь загальної втоми в кінці заняття залежить від конкретної спрямованості завдань, особливостей змісту, об'єму та інтенсивності навантаження.

Такий механізм включення організму у м'язову роботу є універсальним і неминуче проявляється у будь-якій руховій діяльності за умови дотримання правильної послідовності - підготовка до роботи, робота, відпочинок. Оскільки основним змістом спортивного заняття є рухова діяльність, у його структурній побудові мають бути враховані усі зони реагування організму на м'язові навантаження. Так, зонам передстартового стану і опрацьовування відповідає підготовча частина заняття. Вона використовується головним чином для того, щоб організувати вихованців і психологічно спрямувати їх на свідоме, активне оволодіння навчальним матеріалом і виконання інших завдань в даному занятті.

Важливим елементом дій керівника гуртків в підготовчій частині заняття є повідомлення теми та завдань заняття. Спочатку необхідно підкреслити їх загальну спрямованість, показати зв'язок з попереднім заняттям і значення тих завдань, що висуваються на даному занятті, збудити у вихованців намагання до активної діяльності. Разом з тим, не слід занадто деталізувати завдання, оскільки вони ще будуть конкретизуватися по ходу заняття перед кожним окремим видом завдань. Повідомляти завдання слід не лише у доступній, але і в цікавій формі, враховуючи вік вихованців.

Для початкової організації класу потрібно декілька хвилин, потім починається розминка. Спочатку робиться загальна розминка. Вона м'язової, серцево-судинної та інших систем організму, викликати оперативні функціональні зрушення, котрі сприяють ефективній реалізації рухових можливостей. Найбільш ефективними в цьому плані є вправи в русі: різноманітні способи ходьби (навшпиньках, перекатом з п'ятки на носок, похідним, стройовим, м'яким, гострим кроком тощо); біг, стрибки, підскоки, танцювальні вправи, галопом, приставними кроками; загально розвиваючі вправи (ЗРВ) без предметів і з предметами (великі м'ячі, гімнастичні палиці, обручі, прапорці тощо).

При виконанні комплексу вправ для загальної розминки на місці, як правило, дотримуються такої послідовності: потягування, вправи для рук і поясу верхніх кінцівок, вправи для тулуба, стрибки, дихальні вправи і вправи на розслаблення.

Усі вправи, як в русі, так і на місці доцільно виконувати з різним темпом, амплітудою, силою, швидкістю. На кожному занятті в підготовчій частині повинні бути оптимально співвіднесені нові та відомі вправи. Змінюючи характер виконання ЗРВ, корисно змінювати форму розташування (в колоні, шерензі, у замкнутому і розімкнутому строю, колі, квадраті, дугами і т. д.) і прийоми управління вихованцями (під рахунок, музичний супровід, оплески, постукування паличками, самостійний рахунок вголос і мовчки, елементи змагань і т. ін.).

Дуже важливо, щоб кожна вправа виконувалась вихованцями технічно правильно, в протилежному випадку вона не подіє на організм вихованців з очікуваною ефективністю.

Виконання вправ у підготовчій частині слід строго індивідуалізувати за обсягом, інтенсивністю і характером виконання (вправи повинні виконуватись по-різному дівчатками і хлопчиками).

Ефективність загальної розминки загалом оцінюється щонайменше за двома показниками:

- за самопочуттям вихованців і рядом об'єктивних показників, викликаних нею (збільшення амплітуди рухів, швидкості і темпу виконання вправ, потовиділення, частоти дихання і серцевих скорочень тощо).

- за схожістю використаних вправ (змістом і формою) до тих, які будуть виконувати в основній частині заняття.

Незважаючи на те, що під час загальної розминки відтворюються окремі елементи наступної основної діяльності (це певною мірою надає розминці відповідної спрямованості) тим не менше, вони не замінюють того, що повинна дати спеціальна розминка.

Суть спеціальної розминки полягає у забезпеченні оптимального спрацьовування систем організму у напрямі, адекватному особливостям наступної діяльності.

Ступінь різноманітності вправ загальної і спеціальної розминки залежить, перш за все, від кількості запланованих основних вправ і рівня їх засвоєння (етапу процесу навчання). Якщо в заняття включено, наприклад, три основні вправи, то кожній з них повинна передувати спеціальна розминка.

У процесі проведення спеціальної розминки доцільно передбачити місце для короткочасної індивідуальної розминки, під час якої вихованці виконують запропоновані керівником гуртка і підібрані самостійно вправи, що сприяють кращій підготовці до розв'язання наступних завдань.

В основній частині заняття (фаза відносної стабілізації) вирішуються такі завдання:

- набуття вихованцями знань, умінь і навичок виконання фізичних вправ за планом даного заняття;

- навчання заняття самостійно займатись фізичними вправами;

- формування правильної постави вихованців у процесі виконання фізичних вправ;

- виховання фізичних якостей, що забезпечать успішне навчання і життєдіяльність вихованців;

- сприяння моральному, трудовому, розумовому і естетичному вихованню, зміцненню волі вихованців;

- підвищення рівня спортивних досягнень вихованців.

Названі завдання визначають головні підходи до формування змісту і методики проведення основної частини заняття.

Враховуючи той факт, що стан максимальної працездатності, особливо психічної, явище відносно короткочасне - вирішення завдань на занятті здійснюється у такій послідовності: на початку основної частини заняття вирішуються завдання, пов'язані з вивченням нового матеріалу, діями високої координаційної складності. Потім відпрацьовуються вправи, які потребують деталізованого розучування. І в кінці основної частини заняття - удосконалення в техніці виконання вправ.

Вирішуючи завдання у такій послідовності керівник гуртка повинен забезпечити достатній рівень навантаження шляхом досягнення оптимальної інтенсивності і необхідної кількості повторення вправ: при розучуванні до 15-20 повторень і 30-40 при закріпленні і вдосконаленні навчального матеріалу.

Паралельно з формуванням умінь і навичок особливого значення набувають теоретичні відомості.

Ефективність методики формування знань на уроках фізичної культури визначається дотриманням таких правил:

- оволодіння руховою дією повинно починатись з формування знань про сутність рухового завдання і шляхи його вирішення;

- обсяг і зміст теоретичних відомостей залежить від віку вихованців, їх попередньої теоретичної і практичної підготовленості, а також інтелектуального розвитку;

- вихованці краще засвоюють теоретичний матеріал, якщо при вивченні певних видів рухів ґрунтуються на знаннях з математики, фізики, біології і т.д.;

- особливістю засвоєння теоретичних відомостей є те, що джерелом знань служить не тільки інформація керівника гуртка, але й сама рухова діяльність вихованців. На основі м'язових відчуттів, аналізу результатів виконання фізичних вправ, вихованець пізнає закономірності рухів, отримує уявлення про вплив конкретних видів вправ на розвиток фізичних якостей, удосконалення функцій різних систем організму, переконуються у власних рухових можливостях і значенні занять особисто для себе. Ефективність засвоєння теоретичного матеріалу залежить від оптимального вибору форм і методів його викладання;

- основною формою повідомлення теоретичних знань є усний виклад. Найбільш успішно застосовується розповідь, бесіда, опис, пояснення, а також поєднання цих засобів із засобами наочної демонстрації.

Виховання фізичних якостей є обов'язковою умовою кожного заняття. Хоча їх розвиток невіддільний від усього процесу навчання (завдяки дії «методу паралельного впливу»), тим не менше, згідно змісту і завдань заняття, необхідно включати в нього і спеціальні вправи, що найбільш активно впливають на ту чи іншу фізичну якість. На заняття з комплексним змістом навчального матеріалу вправи для спрямованого впливу на фізичні якості виконуються у такій послідовності: підготовча частина заняття - прудкість, спритність; основна - сила, витривалість; заключна - гнучкість. На заняттях з предметним змістом послідовність виконання спеціальних вправ залежить від характеру навчального матеріалу. Витривалість, наприклад, краще розвивати на заняттях, де використовується біг на довгі дистанції, сила і гнучкість - при застосуванні гімнастичних вправ, спритність - у спортивних і рухливих іграх.

Значну цінність у комплексному розвитку фізичних якостей має така організаційна форма занять, як "колове тренування".

Заключна частина заняття (зона тимчасової втрати працездатності). Її тривалість 5-10хв. За цей час необхідно забезпечити спрямоване поступове зниження функціональної активності організму. Міра відновлюваної спрямованості заключної частини заняття залежить від тих функціональних зрушень, які мали місце в основній частині заняття. Разом з тим, треба пам'ятати, що використання тут засобів, що прискорюють відновні процеси, не повинно зводити нанівець той позитивний ефект заняття, завдяки якому досягаються позитивні зміни в стані вихованців.

У заключній частині, як правило, застосовують стройові і порядкові вправи, дихальні вправи, вправи на розслаблення, вправи на увагу та інші вправи, що не пов'язані з інтенсивними навантаженнями. У кінці заняття керівник гуртків коротко підводить підсумки, оцінює дисципліну, загальні успіхи і недоліки, повідомляє або нагадує про домашні завдання.

3. Визначення завдань заняття.

Серед ключових освітніх, і оздоровчих завдань спортивного заняття вихованців на весь період навчання є:

- укріплення здоров'я, засвоєння необхідного мінімуму знань в галузі фізичної культури і спорту, гігієни фізичних вправ;

- навчання життєво важливим руховим навичкам і умінням;

- розвиток основних фізичних якостей;

- виховання у вихованців високих моральних якостей, потреби до систематичних занять фізичними вправами.

Для успішного вирішення цих завдань потрібні спільні цілеспрямовані і тривалі зусилля батьків,керівник гуртка і вихованець упродовж усього періоду навчання дітей у позашкільному закладі. Будь-які перерви або хоча б тимчасові відхилення у реалізації цих завдань призведуть врешті-решт до їх невиконання у встановлені терміни, до зниження результативності і якості засвоєння вихованцями навчального матеріалу.

Освітні завдання визначають зміст процесу навчання, дають цілеспрямовану установку навчальній діяльності, дозволяють припустити реальний кінцевий результат. Названі функції освітніх завдань можуть бути реалізовані за умови, якщо:

- зберігається логіка процесу навчання і його етапів (попереднє розучування, поглиблене розучування, закріплення і вдосконалення);

- дотримується узгодженість між формулюванням завдань, засобами, методами навчання і організації навчальної діяльності вихованців.

У практиці роботи керівника гуртків ці умови часто не дотримуються - зустрічаються помилки у формулюванні навчальних завдань, доборі засобів і методів у їх реалізації. Нечітка, неконкретна постановка навчальних завдань призводить, з одного боку, до порушення логіки навчального процесу (порушується етапність процесу навчання, реалізація дидактичних принципів тощо), а, з іншого, - відбувається дезорієнтація вихованців, втрата ними активності й інтересу до занять (шаблонність у застосуванні засобів і методів; стереотипність у вирішенні завдань і т.д.).

Оздоровчі завдання. Група оздоровчих завдань розв'язується паралельно з освітніми і спрямована на:

- забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей та на їхній основі вдосконалення фізичного розвитку;

- зміцнення і збереження здоров'я;

- удосконалення будови тіла і формування постави;

- забезпечення творчого довголіття як наслідок вирішення попередніх завдань.

Для успішного вирішення оздоровчих завдань велике значення має правильне дозування фізичних навантажень, належні гігієнічні умови проведення занять, організація їх у природних умовах, загартовуючи процедури, дотримання вимог до форми вихованців і т.д.

До оздоровчих завдань слід віднести також навчання вихованців методам контролю й оцінки стану організму, що має надзвичайно велике значення для організації і самостійного використання вихованцями засобів спорту.

Реалізуючи оздоровчі завдання керівник гуртка періодично акцентує на них увагу, окремо формулює і конспектує. Наприклад:

- перевірити стан постави у вихованців;

- навчити узгоджувати рухи руками, ногами і тулубом з диханням;

- ознайомити з гігієнічними вимогами до раціонального харчування;

- надання першої медичної допомоги при травмах;

- правила і методика загартування.

- слід зазначити, що оздоровчі завдання вирішуються упродовж багатьох занять, а відтак формулювання їх може стосуватися цілої серії занять, але ці завдання необхідно (по можливості) конкретизувати у вигляді завдань до кожного окремого заняття.

Виховні завдання. Вирішення виховних завдань передбачає:

- розвиток інтелекту й утвердження життєвого оптимізму;

- патріотичне та моральне загартування вихованців, виховання волі;

- виховання працелюбства;

- формування свідомої дисципліни;

- естетичне виховання вихованців засобами гімнастичних вправ тощо.

Таким чином, керівник гуртка на спортивних заняттях має необмежені можливості впливу на становлення особистості вихованців, виховуючи в них не лише специфічні для занять фізичними вправами якості, але й формуючи загальну культуру, інтелігентність, доброзичливість, милосердя, національні почуття та інші цінні людські якості.

Література:

  1. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спотрсменов.- М.: ФиС, 1988.- 331 с.

  2. Голобородько В.А. Педагогический подход к оценке //Физическая культура в школе.- 1978.- № 12.- С. 21.

  3. Иванов Н.Д. Обучение метанию малого мяча в VI классе //Физическая культура в школе.- 1985.- № 7.- С. 20-23.

  4. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей.- Львів: Штабар, 1997.- 207 с.

  5. Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров'я, працездатність.- Львів, 1993.- 131 с.

  6. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебн. для институтов физ. культуры - М.: ФиС, 1991.- 543 с.

  7. Мейксон Г.Б., Шаулин Е.Б. Самостоятельные занятия учащихся по физической культуре.- М., 1986.

  8. Новосельский В.Ф. Методика урока физической культуры в старших класах: Учебное пособие.- К.: Рад. школа, 1989.-128 с.

  9. Петров В.А. Примерные обучающие программы // Физическая культура в школе.- 1983.- № 10.- С. 28-29.

  10. Петров В.А. Примерные обучающие программы //Физическая культура в школе.- 1983.- № 10.- С. 28-29.

  11. Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А. Обучение в спорте.- М.: ФиС, 1993.- С. 181.

  12. Филин В.П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов.- М.: ФиС,

  13. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів.- Львів: ЛОНМІО, 1996.- 232 с.

  14. Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання.- Тернопіль: Збруч, 2000.- 183 с.

  15. Шлемин А.М. Один из эффективных методов // Физическая культура в школе.- 1981.- № 11.- С. 27-29.


© 2010-2022