Семинар для педагогов Придумывай. Создавай. Будь инновационным

Слід наполегливо добиватися, щоб кожний викладач, кожний вихователь був не просто

«споживачем» педагогічних знань,

а дослідником і раціоналізатором.

Василь Сухомлинський

народження ідеї

У нашому дошкільному закладі впродовж останніх років у центрі уваги залишається ідея формування творчого вихователя - дослідника з високим рівнем розвитку ключових професійних компетентностей, методичної та загальної культури. Ідея опирається на основні положення видатного українського педагога В.О.Сухомлинського:

«Якщо ви хочете, щоб педагогічна праця давала вчителеві радість, щоб повсякденне проведення уроків не перетворилось на нудну, одноманітну помітність, ведіть кожного вчителя на щасливу стежку дослідження… Стає майстром педагогічної праці звичайно той, хто відчув себе дослідником».

Творча праця у нашій складній, багатогранній справі починається там, де загоряється іскра живої, трепетної думки, що шукає відповідь на питання, яке висувається життям. Без питання, без бажання знайти причинні залежності між явищами ця іскра ніколи не загориться.

Питання, що запалює іскру творчості, виникає тоді, коли педагог хоче бачити свою справу, результати своєї праці кращими, ніж вони є зараз, коли педагогові не дає спокою думка: чому мої зусилля не приводять до того, до чого вони, здавалося б, повинні привести?

Ця близькість, спорідненість полягає передусім в аналізі фактів і необхідності передбачення. Вихователь, який уміє проникати думкою в суть фактів, у причинно-наслідкові зв'язки між ними, запобігає багатьом труднощам і невдачам, уникає дуже серйозного недоліку - гірких несподіванок, які порушують нормальний хід навчально-виховної роботи.

Відкрити перед вихователем можливості для творчого дослідження у процесі повсякденної роботи - одне з головних завдань методиста. Прилучення педагога до творчого дослідження можна починати з показу методики спостереження, вивчення, аналізу фактів. Факти - це реальний вираз, вияв об'єктивних закономірностей педагогічного процесу. Щоб побачити взаємозалежність, по-перше, того, що дає саме життя (дитина прийшла до садка з об'єктивно існуючими рисами, особливостями), по-друге, того, що робить вихователь, і, по-третє, того, що буде досягнуто.

Педагогічне явище - це логічна спільність, єдність зазначених вище трьох факторів. Педагогічна праця лише тоді стає творчим процесом, а вчитель лише тоді стає активною силою, яка впливає на особистість вихованця, коли він, учитель, не фіксує все, що відбувається, а сам активно впливає на педагогічне явище, створює його. Якраз у тому, що вчитель, спостерігаючи, вивчаючи, аналізуючи факти, творить педагогічне явище, і полягає найважливіший елемент творчого дослідження - передбачення. Без вивчення фактів нема передбачення, нема творчості, нема багатого, повноцінного духовного життя, нема інтересу до педагогічної роботи… Бачення нових сторін, нових рис, нових деталей у звичайному, звичному, набридлому - це важлива умова творчого ставлення до роботи. Це водночас і джерело інтересу, натхнення. Суть педагогічного досвіду в тому й полягає, що перед педагогом кожного року відкривається щось нове, і в прагненні осягнути нове розкриваються його творчі сили…

Дух творчого пошуку, дослідження - це дуже ніжна і примхлива річ, яка вимагає великої культури від методиста. Цей дух не терпить грубого дотику, адміністрування. Якщо ви хочете залучити педагога до творчого дослідження і цим збагатити духовне життя колективу, утвердити і піднести гідність кожного вихователя як мислячої, творчої особистості, ніколи не забувайте, що педагогічна творчість безмежна. І ще одна дуже важлива обставина.

«Якщо ви хочете духом творчого пошуку збагатити життя колективу, будьте самі шукачем і дослідником. Не буде вогника у вас - вам ніколи не запалити його в інших…»

практична значимість

Впровадження структурно-функціональної моделі системи методичної роботи має забезпечити динаміку позитивних змін:

у сфері професійної компетентності педагогічних працівників:

• поновлення, збагачення та систематизація відповідних знань (приріст знань у порівнянні з їх рівнем на початок методичного циклу);

• засвоєння сучасних педагогічних технологій, передового перспективного педагогічного досвіду на рівні практичного використання;

• розширення особистого методичного арсеналу;

• розвиток загальнопедагогічних умінь, в т.ч. критичного осмислення і оцінювання власного педагогічного досвіду;

• зростання творчої активності;

• позитивні зміни у загальній та духовній культурі.

у мотивах удосконалення знань навчальної діяльності у системі методичної роботи:

• активізація педкадрів у системі методичної роботи, в тому числі кількісний прояв;

• запити та пропозиції, ініціативи, починання, їх об'єктивність та реальність;

• оцінка педкадрами дієвості методичних заходів;

• підвищення з їх боку вимогливості до змісту методичної роботи;

у стані результатів навчальної - виховної діяльності:

• зменшення проблем та недоліків в організації, змісті та методиці навчально-виховного процесу;

• позитивні зміни характеру навчального процесу на основі рекомендацій науки та досвіду;

• розширення та вдосконалення методичного арсеналу;

• удосконалення педагогічної техніки та майстерності;

• прояви новацій у педагогічній діяльності;

• прояви активізації творчої активності;

аргументи ідеї

Кожен має право на власну думку. Але коли це думка людини, яка стала успішною і відомою на весь світ, то, напевне, варто до неї прислухатись.

• Креативність - не талант, а навичка. /Едвард де Боно/

• Завжди пам'ятай, що бути індивідуальністю це не тільки твоє право, але й твій обов'язок. /Елеонор Рузвельт/

• Спокійне море не може виховати вмілого моряка. /Англійська приказка/

• Головне у цьому світі не де ми є, а те, в якому напрямку ми рухаємося. /Шерлок Холмз/

• Якщо ти наштовхнувся на стіну, не повертай назад і не опускай рук. Краще подумай як її перелізти, пройти крізь неї, чи обійти її. Перешкоди не повинні тебе зупиняти. /Майкл Джордан /

• Перемога за найбільш наполегливими. /Наполеон Бонапарт/

• Не дивись куди ти впав, дивись де ти посковзнувся. /Африканська приказка/

• Вчора пройшло. Завтра ще не настало. Маємо тільки сьогодні. Тож до справи. /мати Тереза/

• Єдиною перешкодою здійснення наших планів на завтра можуть бути наші сьогоднішні сумніви. /Франклін Рузвельт/

• Креативність на 99 % - тяжка праця, і на 1 % - натхнення. Більшість невдах - це люди, які не зрозуміли, наскільки близькі вони були до успіху, коли вони здалися. /Томас Едісон/

• Якщо ти хочеш побачити веселку, то доведеться перечекати дощ. /Доллі Партон/

• Розум, розтягнутий новою ідеєю, ніколи не набуває попередніх розмірів. /Олівер Венделл Голмс/

• Идущий прав. На пик взошедший прав.

И даже прав, сорвавшийся с вершины.

Не прав лишь тот, кто зная о вершинах,

Стоит и медлит у подножья гор. /Омар Хаям/

• Найкраща порада, яку можна дати, якщо ви хочете спонукати кого-небудь до активної дії… розбудіть у ньому яке-небудь бажання. Хто здатний це зробити - за тим увесь світ/Гаррі Оверстрит/

• "Неможливо" - це всього лише гучне слово, за яким ховаються маленькі люди. Їм простіше жити у звичному світі, ніж знайти в собі сили його змінити. "Неможливо" - це не факт, а всього лише думка. "Неможливо" це не вирок, а виклик. "Неможливо" - це шанс перевірити себе. "Неможливо" - це не назавжди.

... АДЖЕ НЕМОЖЛИВЕ МОЖЛИВО!

дефініції проблеми

• Індивідуальність - неповторність своєрідних рис людини, що відрізняють її від інших людей.

• Задатки - природжені анатомо-фізіологічні особливості організму, головним чином нервової системи й органів чуття, передумова розвитку здібностей людини при певних умовах і діяльності людини в певному напрямі.

• Здібності - це такі індивідуально-психологічні особливості людини, які сприяють успішному виконанню нею тієї чи іншої діяльності й не зводяться тільки до знань, умінь та навичок, які вона має.

• Талановитість - вищий ступінь спеціальної обдарованості.

• Геніальність - найвищий ступінь обдарованості, прояву творчих сил людини.

• Творчість - продуктивна діяльність людини, яка породжує якісно нові матеріальні й духовні цінності суспільного значення.

• Креативність (від анг. Creativity - творчість) - це здатність продовжувати незвичні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації.

Термін «креативність» у педагогіці та психології набув поширення у 60-ті роки XX століття. За сучасних умов він активно використовується в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних авторів. Проблеми особистісної творчості присвячено низку наукових досліджень. Філософські аспекти творчості розглянуті у працях Г. Гегеля, І. Канта, І. Лосєва, В. Франкла та ін. З багатьох досліджень проблеми розвитку особистісної творчості особливе місце займають праці І. Беха, В. Роменця, С. Рубінштейна, В. Сухомлинського та ін., в яких розкрита сутність і роль творчості, рефлексії та волі в особистісному розвитку. Особливу роль у дослідженні сутності творчості педагога відіграють праці Л. Виготського, Н. Кузьміної, С. Сисоєвої та ін. проблеми творчості, їх зв'язок з розвитком особистості вирішуються у працях зарубіжних учених А. Адлера, А. Маслоу, Г. Олпорта, К. Роджерса та ін. Технологічні особливості розвитку творчого потенціалу педагогів у системі післядипломної освіти допомагають зрозуміти праці В. Олійника, Л.Даниленко, В. Мадзігона, В. Маслова, Л. Набоки, Т. Баймолдаєва, Н. Устинової, Л.Покроєвої.

Проте згадане поняття не можна визнати чітко та однозначно визначеним, не запропоновано єдиного підходу або концепції креативності. Тільки у зарубіжній психології існує близько сотні визначень згаданого поняття, що відбивають уявлення та тлумачення дослідників, представлених в межах численних концепцій креативності.

Креативність (від лат. creatio - створення) - творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей і що входять в структуру обдарованості в якості незалежного фактору. На думку П. Торренса, креативність включає в себе підвищену чутливість до визначення цих проблем, до дефіциту або протиріч знань, дій з визначення цих проблем, до пошуку їх рішень на основі висунення гіпотез, до перевірки і зміни гіпотез, до формулювання результату вирішення.

Для розуміння і розвитку цієї проблеми визначну роль мали такі положення: філософські уявлення Г. Сковороди про творчу роль душі людини під час вибору вчинку, шляху, що особливо важливо для проектування професійної діяльності. Яке на перший план ставить творчість особистості як перетворюючу силу; про пошук нових засобів і образу життя, нового ставлення до людини, природи, суспільства; про пошук нових світоглядних орієнтацій, що є одним із компонентів моральної творчості (В. Стьопін); про значення творчості у зростанні моральної особистості, про те, що тільки в духовній творчості формується духовна особистість (С. Рубінштейн); про те, що особистість прагне творчо виразити себе не тільки в результат своєї діяльності, але й у внутрішньому духовному світі особистісного розвитку людини (І. Бех),; концепції А.Адлера, А. Маслоу, К. Роджерса, К. Олпорта, Е. Фромма.

У результаті теоретичного аналізу літератури (В.М.Дружинін, Т.Любарт, Р.Стернберг та ін.) виявлено, що креативність - це інтегративна якість особистості, яка є суб'єктивною передумовою і одночасно показником творчості в усіх сферах діяльності. Спираючись на підхід Воронюк І.В та Міхіної І.М., аналіз креативності здійснювався за чотирма основними аспектами:

• особистісним (самостійність, критичність мислення, альтернативність, асоціативність пам'яті, потреба у творчій діяльності, адекватна "Я" - концепція);

• процесуальним (здатність до генерації нових ідей і варіантів розв'язку задач, гнучкість, здатність вирішувати проблему за допомогою загальних розумових операцій, комбінування, експериментування);

• результативним (новизна, оригінальність, осмисленість, конструктивність, економічність і простота рішення),

• інтерактивним (незалежність, доброзичливість, відкритість, безкорисливість спілкування).

Необхідно зробити акцент на визначенні основних положень і понять творчості у сфері особистісної творчості.

характеристики творчої компетентності

Особистісна творчість характеризується як механізм розвитку особистості. Під особистісною творчістю розуміється самостійний акт, у результаті якого людина створює нове у своїй особистості, творчо приймає суб'єктивно нові цінності, смисли, відтворює у творчій діяльності досягнення культури людства. Перехід від одного стану особистісних смислів і цінностей до передбачуваного відбувається при вирішенні проблем, які здійснюються як творчий акт (І.Бех). Сама особистість є полем для творчості, яка здійснюється під час вирішення протиріч (В. Бачинін).

Зазначені вище положення є ключовими у визначенні психолого-педагогічних підходів до творчого потенціалу особистості, які уможливлюють інтенсифікацію розвитку професійної творчості педагога.

О.Яковлева розглядає креативність як особистісну характеристику, але не як певний набір особистісних рис, а як реалізацію людиною власної індивідуальності. Кожна людина неповторна, унікальна, вона вносить у світ щось нове, таке, чого раніше не було. Тому прояв індивідуальності є творчим процесом. На думку О. Яковлевої, характеристики креативності непредметні, тобто не передбачають наявність продукту (матеріального чи ідеального), процесуальні, бо креативність розглядається як процес прояву власної індивідуальності. О. Яковлева виокремлює такі процесуальні характеристики креативності:

• креативність розкривається у процесі суб'єкт-суб'єктної взаємодії;

• креативність у певній формі завжди адресується іншій людині [10-11].

Викладені характеристики логічно ґрунтуються на уявленні про креативність як реалізацію власної індивідуальності. Людина проявляє свою індивідуальність у процесі міжособистісного спілкування (прямого чи опосередкованого), тому креативність певною мірою є репрезентацією своєї індивідуальності іншому.

У свою чергу принцип креативності у професійній діяльності педагогів та навчально-виховному процесі полягає у максимальній орієнтації на творче начало у навчальній діяльності, засвоєнні власного досвіду творчої діяльності. Тут мова йде не просто про просте «видумування» завдань за аналогією, а передусім мається на увазі формування здатності самостійно знаходити рішення завдань, які не зустрічались раніше, самостійне «відкриття» нами нових способів дій.

Погляд на креативність як універсальну рису особистості людини, зокрема, педагога, завданням якого є активізація творчого потенціалу вихованців, передбачає визначення розуміння творчості. Творчість розуміється як процес створення чогось нового, при чому процес не запрограмований, непередбачуваний і раптовий. При цьому до уваги не береться цінність результату творчого акту і його новизна для великої групи людей, для суспільства або для людства. Головне, щоб результат був новим і значущим для «творця». Самостійне, оригінальне вирішення учнем задачі, котра вже має відповідь, буде творчим актом, а його самого вже варто оцінювати як творчу особистість.

Згідно другого трактування, не кожну особистість варто вважати творчою особистістю або творцем. Подібна позиція пов'язана з іншим розумінням природи творчості. Тут крім незапрограмованого процесу створення нового, береться до уваги цінність нового результату. Він повинен бути загальнозначущим, хоча його масштаб може бути різним. Важливою рисою творця є сильна і стійка потреба у творчості.

Творча особистість не може жити без творчості, вона бачить у ній головну мету і основний зміст свого життя.

Багатьом людям, навіть творчо обдарованим, не вистачає творчої компетентності. Можна виділити три аспекти такої компетентності [9].

По-перше, на скільки людина готова до творчості в умовах багатовимірності та альтернативності сучасної культури.

По-друге, наскільки вона володіє специфічними «мовами» різних видів творчої діяльності, набором кодів, котрі дозволяють їй дешифрувати інформацію з різних галузей і перекласти «мовою» своєї творчості.

Третій аспект творчої компетентності являє собою ступінь оволодіння особистісною системою «технічних» навичок та умінь, від якої залежить здатність здійснити задумані та «придумані» ідеї.

Саме креативна здатність ґрунтується на творчій фантазії, яка є синтезом уяви та емпатії (перевтілення).

Завданням методичної служби і є активізація цієї творчої фантазії, яка в свою чергу активізує креативність та розвиває вроджені творчі здібності.

Можемо зауважити, що з огляду на поставлену нами проблему головним завданням є активізація усіх їхніх креативних здібностей і вироблення мотивації до здійснення навчально-виховного процесу засобами творчості, тобто пошуку креативних шляхів до розвитку власного творчого потенціалу.

У сучасних умовах творча особистість стає досить вагомою для суспільства на всіх етапах його розвитку. Зміни у суспільстві, що відбуваються досить швидко, потребують від людини якостей, котрі б дозволяли творчо і продуктивно підходити до будь-яких змін.

Психологічні аспекти креативності

Щоб вижити у ситуації постійних змін, щоб адекватно на них реагувати, особистість повинна активізувати свій творчий потенціал. Таким чином, виникає протиріччя між репродуктивним характером традиційної системи освіти і нагальною потребою суспільства у креативній системі розвитку особистості.

Проблеми готовності особистості до різних видів діяльності вже впродовж багатьох років досліджувались вітчизняними психологами. Найбільш близькими до специфіки нашого дослідження є роботи з вивчення готовності до педагогічної діяльності взагалі (Л.Г.Ахтарієва, К.М.Дурай-Новакова, Л.В.Кондрашова, Н.В.Кузьміна, О.Г.Мороз, В.О.Сластьонін та ін.) та педагогічної діяльності як творчого процесу (О.О.Бодальов, В.І.Загв′янський, В.А.Кан-Калік, Н.В.Кузьміна, Ю.М.Кулюткін, М.Д.Нікандров, Р.П.Скульський та ін.)

Різні автори визначають здатність до творчості по-різному, але загальним поняттям є те, що здатність до творчості ґрунтується на створенні чогось нового, оригінального. Критерієм творчості при цьому є не якість результату, а характеристики та процеси, котрі активізують творчу продуктивність - саме це називається креативністю ( Е. Фромм)

На думку М. Сказкіна, незважаючи на дану від природи здатність до творчої діяльності, тільки цілеспрямоване навчання дає можливість забезпечити високий рівень розвитку закладених творчих здібностей. Формування цих здібностей варто починати на ранніх етапах розвитку особистості.

Психологічні аспекти проблеми формування креативності в основному вже вивчені, педагогічні ж основи представлені не досить детально. Вивченням творчої діяльності займалися вчені, такі як Д. Богоявленська, Е. Боно, Л. Виготський, В. Давидов, В. Кузін, П. Пономарьов, Д. Ельконін та ін. Крім того, у роботах М. Зіновіної, І. Медакової, Н. Пейсахова, А. Єсаулова та ін. звертається увага на те, що успіх системного творчого мислення в процесі професійної підготовки багато в чому визначається рівнем сформованості основних компонентів творчого мислення на більш ранніх етапах формування особистості. До таких компонентів входять: здатність до аналізу, синтезу, порівнянню та встановленню причинно-наслідкових зв'язків, критичність мислення та здатність знаходити протиріччя, прогнозування можливого розвитку, здатність багатоекранно бачити будь-яку систему або об'єкт в аспекті минулого (теперішнього, майбутнього), будувати алгоритм дій, генерувати нові ідеї і вирішувати їх у образно-графічній формі.

Рівні творчого стилю діяльності

Однією з найбільш цілісних концепцій обдарованості є теорія трьох компонентів Дж. Рензулі, який описує обдарованість як взаємодія трьох груп людських якостей: інтелектуальний компонент здібностей, що перевищує середній рівень (рівень розвитку процесів уваги, пам'яті, мислення); мотиваційний компонент [пізнавальна й дослідницька активність), що характеризується високою захопленістю виконуючим завданням; креативність або творчість (високий рівень розвитку творчої уяви, її оригінальність і продуктивність).

Дослідником С.С.Зоріним визначено ще низку компонентів: (рефлексивний компонент - самооцінка, самосвідомість, саморозвиток, самоуправління, самонавчання, самовиховання і т.д.; компонент продуктивності - кількісна і якісна продуктивність людини б певній сфері діяльності (навчальній, професійній, інтелектуальній і т.д.); компонент працелюбства і цілеустремління у творчій діяльності; духовно-моральний компонент творчої діяльності особистості) і виявлено рівні творчого стилю діяльності (репродуктивно-алгоритмічний, конструктивно-модульний, аналоговий, продуктивний, евристичний).

На рівні репродуктивно-алгоритмічному людина набуває майстерності, копіюючи і наслідуючи великих майстрів мистецтва. Цей етап проходять фактично всі початківці.

На рівні конструктивно-модульному особа, що досягла успіхів на репродуктивно-алгоритмічному, прагне створити дещо своє і переходить на конструктивно-комбінований рівень. При цьому робиться спроба створити щось нове комбінованим способом - із уже створеного створити нову комбінацію. Даний рівень творчості можна віднести до напівпродуктивного.

Аналоговий рівень творчості характеризується тим, що автор створює аналог на більш високому рівні або більш досконаліше, тобто допрацьовує, переробляє, трансформує і т.п. Даний рівень є перехідним від напівпродуктивного до продуктивного рівня творчості.

Продуктивний рівень спостерігається тоді, коли автор створює нове, не маючи аналогів.

Найвищим рівнем творчості є евристичний, на якому автор створює принципово нове, не маючи аналогів і переважаюче за рівнем усе попереднє.

Рівень творчості передусім залежить від індивідуального творчого стилю діяльності, що формується на основі рефлексії. Показник рефлексії має велике значення для самостійної творчості.

рефлексивність творчого педагога

Рефлексивна позиція педагога суттєво відрізняється від репродуктивної, яка тяжіє до стереотипізації і характеризується поверховим ставленням до наукового пошуку, прагненню вирішувати наукові і психолого-педагогічні задачі шляхом використання готових алгоритмів. Без попереднього осмислення умов, даних задачі, без ретроспективного аналізу отриманих результатів з точки зору їх раціональності, однозначності.

Охарактеризуємо показники психічних форм прояву рефлексивних процесів, особливо при формуванні у педагогів індивідуального творчого стилю діяльності.

Перший показник - це критичність мислення суб'єкта психолого-педагогічної діяльності, як наукової, так і педагогічної. Ця якість творчого вчителя-дослідника, яка на сьогодні є надзвичайно соціально значущою. Вона формується в особливих навчальних ситуаціях, що вимагають рецензування, оцінки, висловлювання власної думки і т. п.

Другий показник - це прагнення до доказовості, до обґрунтованості власної позиції на основі наукового об'єктивного матеріалу.

Третій показник - вміння ставити питання, "вміння бачити проблему", це необхідна якість кожного творчого дослідника.

Четвертий показник - прагнення і здатність вести дискусію. Оскільки рефлексія - це дискусія з самим собою, коли сам ставиш питання і сам на нього відповідаєш.

П'ятий показник розвиненої рефлексивної й активної особистості - це готовність до формування адекватної самооцінки, вихід у рефлексивну позицію, що демонструє психологічну культуру самоаналізу. Значну психолого-педагогічну цінність становить групова оцінка колег у школі.

Шостий показник - рефлексія й рівень розвитку здібності до самоуправління. Рефлексивна активність є фактором розвитку індивідуальної здібності до самоуправління, що забезпечує формування когнітивного стилю професійної творчої діяльності педагога. Обґрунтуванням можуть слугувати результати дослідження вітчизняних і зарубіжних психологів і педагогів, у яких виявлена прямо пропорційна залежність між рівнем саморегуляції індивіда і ступенем обгрунтування та продуманості цілей і програм життєдіяльності.

Сьомий показник розвитку рефлексивної творчої активності - це вміння творчо вирішувати наукові, соціальні проблеми і переборювати труднощі, які зустрічаються у професійній творчій діяльності та громадсько-соціальному житті педагога.

Восьмий показник рівня розвитку рефлексивної активності - особистісний підхід до здібностей. Здібності ніби возвеличують педагога, роблять його цікавішим і величнішим, "ведуть" його вперед; талановита людина весь час знаходиться у пошуку, в русі.

Дев'ятий показник рефлексивності творчої особистості - спрямованість особистості. Важливою властивістю людської особистості є внутрішня єдність, цілісність. С.Л.Рубінштейн, один з перших дослідників спрямованості включав в її характеристику установку, тобто зайняту людиною позицію. Спрямованість особистості характеризується головними цілями і задачами, які ставить перед собою людина, її "керівною ідеєю" (Б.М.Теплов). Спрямованість також виражається у вибірковій готовності людини до діяльності зі здійснення цих цілей. Вона обумовлює певну лінію поведінки людини, що є важливим показником сформованості вчителя, і визначає її загальний культурний і творчий рівень розвитку.

Стилеутворюючими рисами (компонентами) творчої діяльності є: здібність до бачення проблеми: оригінальність мислення; діалектичність мислення; легкість асоціювання; гнучкість мислення; антиконформізм мислення; легкість генерування ідей; критичність мислення; здібність до оціночних дій; здібність до переносу знань; рівень творчості, знань і майстерності; рефлексія в поєднанні з творчою інтуїцією; креативність творчої діяльності; духовно-моральний рівень розвитку особистості.

Самостійне цілеспрямоване формування творчої позиції є змістом і метою професійної самотворчості педагога. Кінцевим орієнтиром, зразком, регулятором самотворчої активності слугує ідеальна модель спеціаліста, яка спонукає, спрямовує і коректує професійний саморозвиток і самовиховання.

Цілеспрямоване конструювання ідеальної моделі спеціаліста здійснюється на основі пізнання об'єктивних потреб суспільства, предметного змісту і якісної специфіки професійної діяльності, особливостей соціокультурного середовища, мікросередовища, а також своєрідності індивідуальності суб'єкта. Професійна творчість педагога невіддільна від самопізнання, самооцінки особистістю своїх здібностей і можливостей, які найбільш яскраво проявляються у процесі суспільно-корисної діяльності. Саме протиріччя між параметрами ідеальної моделі спеціаліста і реальними здібностями та потенціями особистості є основною рушійною силою розвитку професійної творчості педагога.

моделювання - метод пізнання систем

Реалізація інноваційних процесів у системі освіти має слугувати фундаментом системи інновацій, які забезпечать ефективність роботи методичної служби. Універсальним засобом вивчення та пізнання сутності будь-яких об'єктів, процесів, явищ, що мають у своєму підґрунті системну основу є моделювання.

Моделювання - це творчий цілеспрямований процес конструктивно-проектувальної, аналітико-синтетичної діяльності (на основі опрацювання існуючої інформації) з метою відображення об'єкта (системи) і предметом уваги в цілому, або його характерних складових, які визначають функціональну спрямованість об'єкта, забезпечують стабільність його існування та розвитку. Кінцевим продуктом моделювання є безпосередньо остаточно визначена і відображена у певному вигляді (формі) модель, яка може виконувати різні функції залежно від мети і завдань її створення. Основні функції моделі: інформаційна, систематизуюча, пізнавальна, логічна, прогностична, конструктивна, узагальнююча, нормативна, ілюстративна, психологічна, формувально-перетворююча (експериментальна).

Моделювання відіграє надзвичайну роль в роботі методичної служби, коли мова йде про систематизацію накопиченого досвіду роботи, зібраної інформації, пізнання систем, які забезпечують відносну стабільність рівновагу та розвиток конкретних систем. Воно дає можливість перейти з емпіричного рівня її сприйняття до теоретичного узагальнення: класифікації, структурування, розроблення гіпотез. Знаходить відображення у вигляді схем, малюнків, креслень, які є модельним відтворенням накопиченої інформації про об'єкт, що вивчається.

Моделювання на сучасному етапі розвитку освіти є однією з найактуальніших інноваційних функцій методиста - андролога.

Інноваційні функції вихователя - АНДРОЛОГА

Посилення соціальної ролі методичної служби в умовах розширення інноваційного освітнього простору підвищує вимоги до професійної компетентності методистів - андрологів, яку слід розглядати як сукупність професійної готовності та спроможності до виконання завдань і обов'язків повсякденної професійної діяльності.

Методист як професіонал, що працює в системі освіти дорослих, реалізує свої фасилітативні функції у системі науково-методичної роботи, чим забезпечується безперервність освіти педагога як одного з принципів андрагогіки. Сутність його інноваційних функцій визначає те, що він здійснює управління інноваційною освітньою діяльністю, а саме: підтримує все нове, що поширюється в освітній процес (в тому числі і діяльність педагогів-експериментаторів); пропагує досягнення науки, освітніх інновацій; організовує дослідно-експериментальну діяльність; вивчає, узагальнює, поширює, впроваджує та здійснює моніторинг ідей перспективного педагогічного досвіду; використовує моделювання, вивчаючи тенденції, закономірності, принципи функціонування запропонованих освітянами систем роботи, розробляє шляхи їх подальшої еволюції, та прогнозує попередні та кінцеві результати управління процесами, системами, на яких зосередження увага.

Сьогодні методист - андролог має знати за яких умов педагогічні працівники, які включаються у систему підвищення кваліфікації, здатні стати творчими, креативними працівниками і забезпечити навчально-виховний процес відповідно до сучасних вимог; які з методів навчання, форм методичної роботи посилюють прагнення педагогів продовжувати своє навчання безпосередньо у процесі педагогічної роботи, допомагають їм стати активними і незалежними при розв'язуванні педагогічних проблем та в освоєнні нового, стимулюють та розвивають їх креативність.

Головною інноваційною функцією методист - андролога стає організація такого проблемно-ситуаційного освітнього простору, в якому педагог:

По-перше, усвідомлює рівень свого професіоналізму, недостатність засобів, які він використовує, знаходить у співробітництві і взаємодії необхідний матеріал для подолання труднощів, ставить за мету розвиток певних професійних компетенцій, формує адекватну самооцінку своєї діяльності; здійснює творчу самореалізацію.

По-друге, є суб'єктом різноманітної інноваційної навчально-методичної активності, а не як у традиційному процесі - пасивний реципієнт знань. Нові підходи до змісту розвитку акмеологічної, креативної педагога вимагають пошуку адекватних інноваційних методів і технологій підвищення його кваліфікації. У результаті педагог набуває не лише теоретичних знань, але й розвиває навички і вміння професійно-педагогічного спілкування, педагогічної техніки, основ артистизму та основ самовдосконалення, організації творчої діяльності. Свою діяльність він проектує не на репродуктивному чи раціоналізаторському рівнях, а на рівні конструктивному (творчому), навчаючись моделювати власні педагогічні технології.

Американський психолог Б. Скіннер показав, що людина у своїй практичній діяльності керується двома категоріями знань: отриманими від педагога, більш досвідченого колеги або із книг (він назвав їх "холодними") і накопиченими у власній практичній діяльності, на власному досвіді ("гарячими"). Для використання "холодних" знань у предметній діяльності їх необхідно переводити на мову практики (що іноді не дуже узгоджується з нею), "гарячі" ж знання тісно вплетені в практику, тому вони більше зрозумілі. Це означає, що в процесі організації підвищення кваліфікації "холодні" знання потрібно подавати у такій формі, щоб вони якомога простіше трансформувалися для рішення практичних завдань і знаходили практичне підтвердження в "гарячих" знаннях.

Ефективними формами є впровадження в практику науково-методичної роботи інноваційних рефлексивно-предметних ігрових технологій, що формують уміння розв'язувати творчі нестандартні завдання на основі вибору альтернативних варіантів; використовування проективних технологій, беручи участь у яких педагоги діють, рефлексують свої дії, реалізують розроблені проекти; технологій кооперованого навчання; тренінгових технологій, спрямованих на розвиток творчого мислення, комунікативної, психологічної компетентності педагогів; тощо.

До таких інноваційних методів, що прискорюють темпи досягнення мети освіти та покращують її результати, віднесено: метод конкретної ситуації; метод інциденту; метод тренування чуйності; метод "мозкового штурму"; метод синектики; метод ділової гри; метод занурення; метод евристичних питань; метод багатомірної матриці; метод інверсії; метод емпатії тощо.