Сценарій позакласного заходу (9-11 кл.)

з української літератури « У світлі чистої любові…»

до шкільного тижня «Іду з дитинства до Тараса»

учителя української мови та літератури,

учителя вищої категорії,старшого вчителя

ДЗ «ЛСШ№5 1-3 ст.»

Третинко Лілії Миколаївни

2015-2016 н.р.

Ця казка днів - вона була недовгою,

Цей світлий сон - пішов без вороття.

Це тихе сяйво над моєю долею -

Воно лишилось на усе життя.

Т. Г. Шевченко

Мета: закріпити знання учнів про багатогранний образ жінки у творчості Т. Шевченка. Продовжувати вчити учнів розуміти внутрішній світ героїнь, глибину та велич душі, неможливість однолінійної оцінки життя й творчості генія. Познайомити старшокласників з деякими особистими сторінками життя Т. Шевченка ,які вплинули на творчість й душевне життя поета й художника (стосунки з В. Рєпніною, Ликерою Полусмак). Прищеплювати риси делікатності в інтимних стосунках і відповідальність за свої почуття.

Форма заходу: літературно-музична композиція з елементами тептралізації.

Обладнання: автопортрет Т. Шевченка 1843 р., портрет В. Рєпніної, Л.Полусмак, ілюстрації до творів Т.Шевченка, «Кобзар»

ХІД заходу

Вступне слово вчителя. Магія Шевченкового образу, долі,слова незбагненна. Його творчість, харизма, тонкий розум,чесність,запальність натури ,його доля приваблюють багатьох дослідників. Жінки в житті та творчості Тараса Шевченка займали особливе місце. Мати Катерина Якимівна, сестри Катерина, Ярина та Марія; щира,сонячна , душевна,тепла й чиста душею подруга дитинства Оксаночка Коваленко; світська дама,вишукана оздоба будь-якого балу, дворянка, красуня Ганна Закревська; високоосвічена,розумна,з тонкими душевними поривами, демократично налаштована, по-чоловічому тверда духом,вірна,рішуча Варвара Рєпніна; 16-річна починаюча актриса-красуня Піунова, заради якої геніального актора Щепкіна Шевченко просив грати з нею в одному спектаклі; 19-річна, нерозважлива, легковажна,як виявилося потім,користолюбна, не тонка душею Ликера (Гликерія-солодка) Полусмакова…

Шевченко

Якби з ким сісти,хліба з'їсти,

Промовить слово, то воно б ,

Хоч і як-небудь на сім світі,

А все б таки якось жилось.

Та ба! Нема з ким. Світ широкий,

Людей чимало на землі…

А доведеться одиноким

В холодній хаті кривобокій

Або під тином простягтись.

Ні. Треба одружитись,

Хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

В самотині. Пшениця,жито

На добрім сіялись лану,

А люде так собі пожнуть

І скажуть: «Десь його убито,

Сердешного на чужині…»

О горе,горенько мені!

Учень.Як же мріялося йому про велику,люблячу,теплу родину!Тому в його чисельних образотворчих роботах так яскраво втілилися ці мрії…

І сьогодні ми продовжимо розмову про Шевченка, спробуємо перегорнути деякі сторінки з життя поета. Зануримося у безмежний, буремний світ життя та творчості Кобзаря на сторінках усного журналу .

Сторінка І.

Оксана Коваленко

Шевченко кохав і був коханим, мав свій ідеал жінки.

Тарас-підліток.

Учень. Тетяна Мазур

Хрестом волинським мама вишиває
Полісся милого віночки чарівні,
На них поглянеш - ніби оживають
Давнини сивої забутії пісні.

Було, чумак знесилений додому
Привозив сіль і падав на тинок.
Полин-травою пах тоді на ньому
Сорочки вишиваної вінок.

Кріпачка-мати мичку тихо пряла,
Тарас в колисці бачив милі сни,
Рабиня-мати квіти вишивала,
Що згодом в творах сина проросли.

Хрестом волинським мама вишиває
Полісся милого віночки чарівні,
На них поглянеш - ніби оживають
Давнини сивої забутії пісні.

Учень.А напівдитяче кохання й спогади про нього,про Оксаночку співучу,сонцем буде все життя зігрівати йому душу,де б не був- чи то в салонах столиці,чи то в Академії мистецтв, чи то в безводних пустелях Казахстану…

А дівчина при самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала

Та й почула, що я плачу,

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала,

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало моє:

Лани, гаї, сади!

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

Учень .

Ви вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на вас дивились

Та говорили, що колись

Одружать вас. І не вгадали,

Старі заранні повмирали,

А ви малими розійшлись

Та вже не сходились ніколи.

Учень.То й була душа його-та Оксаночка, краса небесна,не земна,чистота янгольська, доброта й щедрість без міри,віра в людей,яку життя буде перевіряти й спопеляти подіями,боротьбою,зрадами,випробуваннями.але то все буде значно пізніше…Скільки ще тих кохань-великих й малих- чекають на нього,запального,щирого,підносячого земну жіночу красу на такий недосяжний постамент в малюнках,віршах,прозі,картинах ,бо мама-ідеал жіночності й любові- так рано зникла з його життя; чекають на нього,хто таки пізнає вже в біді й смертельній небезпеці безкінечність вірності й силу кохання жіночого серця…

Сторінка2.

Молодий Шевченко та Варвара Рєпніна

Сцена біля фортепіано. Композиція співачки Ілларіі «Янголи зі скла ».

Як холодно душі,
Коли тебе нема.
Ти світло залиши
Над нами обома.
Приспів:
Ні болю, ні тепла
У янголів зі скла.
Пробач, я не змогла
Забути ту останню мить,
Коли була твоя
Любов іще жива...
Як холодно душі
І пам'ять через край,
Оману залиши
Та тільки не зникай.
Приспів. (2)
Твоя любов іще жива...

Варвара у сукні , шалі, з квітами й книгою.

Учень. Уперше 35-літня Варвара Рєпніна побачила 29-літнього Тараса Шевченка у своєму родовому маєтку в Яготині навесні 1843 року. Він справив на неї сильне враження.

Варвара. Як багато він має такту, доброти й пошани до всього святого. З усіма він увічливий, зі старшими шанобливий і тому його всі люблять. Носив модний тоді сюртук «у талію» з оксамитовим коміром і модний високо, аж під підборіддя, зав'язаний шаль - крават. Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. Русявий. На перший погляд його обличчя видавалось звичайним. Але кожного, хто хоч раз бачив Шевченка, чарували його невеликі, але виразні очі, що світилися надзвичайним розумом і дивною добротою. Очима тими він підкорив вже не одне серце. У товаристві тримавсь вільно і з тактом.

Учень. Таким постав він перед родиною Рєпніних та яготинським товариством, де всі вже знали про його дитинство та молодість. Княжна побачила в Шевченкові барда волі й незалежності .

Варвара. Розповідали, що він багато перетерпів, що він страшним досвідом купив право громити сильних. Говорили про це між собою, бо ніхто не насмілювався торкнутися повісті його життя в розмовах з ним самим: усі його любили і всі бажали йому щастя й успіху.

Учень . Добра, дотепна, мила та ласкава до людей, вона допомагала вбогим і нещасливим, роздавала все, що мала, брала найактивнішу участь у житті тих, хто звертався до неї за порадою. Глибоко ненавиділа кріпацтво.

Учень . З'явившись у Яготині, Шевченко порушив сонну одноманітність життя родини Рєпніних. Варвара сказала собі, що Шевченко - обранець її серця, а потім признавалась, що коли б відчула з його боку любов, то, може, відповіла б йому й пристрастю.

Варвара. Його не можна було не любити, а для всіх, хто щиро любив його, був джерелом турбот, безупинних переходів від захоплення до обурення, від співчуття до охолодження.

Т. Шевченко

Чого мені тяжко, чого мені нудно,
Чого серце плаче, ридає, кричить,
Мов дитя голодне? Серце моє трудне,
Чого ти бажаєш, що в тебе болить?
Чи пити, чи їсти, чи спатоньки хочеш?
Засни, моє серце, навіки засни,
Невкрите, розбите,- а люд навісний
Нехай скаженіє… Закрий, серце, очі.

Учень . Вона також вразила 29-річного поета якоюсь неземною тугою й віддаленістю від реального світу. Однак саме це й відлякувало поета від зближення з княжною. Аристократка й учорашній кріпак швидко знайшли спільну мову. Поезія, живопис, музика й душевні розмови захоплювали обох і поступово переростали в любовний роман. З боку Рєпніної це було палке кохання, а з боку поета... Важко точно сказати. Принаймні, вона була для нього кимось значно більшим, ніж просто знайома чи друг. У серці княжни спалахнула любов і, як у кожної пристрасної натури, любов у княжни обернулась егоїстичним бажанням заволодіти всім єством коханого. Ревнувала вона свого обранця до всіх.

Варвара.

Я дуже тяжко Вами відболіла.

Це все було, як марення, як сон.

Любов підкралась тихо, як Даліла,

а розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.

На білих вікнах змерзли міражі.

І як ми будем, як тепер ми будем?!

Такі вже рідні і такі чужі.

Ця казка днів - вона була недовгою.

Цей світлий сон - пішов без вороття.

Це тихе сяйво над моєю долею -

Воно лишилось на усе життя.

Ліна Костенко.

Звучить романс .

(Муз.: Фролова О.
Сл.: Петровых М. (Альбом "Любовь моя,цвет зеленый" (1995)

bards.ru/archives/part.php?id=3982)
Не взыщи, мои признанья грубы,
Ведь они под стать моей судьбе.
У меня пересыхают губы
От одной лишь мысли о тебе.
Воздаю тебе посильной данью -
Жизнью, воплощённою в мольбе,
У меня заходится дыханье
От одной лишь мысли о тебе.
Не беда, что сад мой смяли грозы,
Что живу - сама с собой в борьбе,
Но глаза мне застилают слёзы
От одной лишь мысли о тебе.

Учень . Сповідь княжни вразила Шевченка. Чуйний і добрий, він був зворушений до глибини серця. Почуття свої передав у письмовій відповіді авторці, закінчивши її словами: «О добрий ангеле! Ти укріпив захитану в мені віру в існування святих на землі».

Учень. Мати Варвари, довідавшись про це, суворо зауважила доньці, що вона занадто легко пускається в сердечні зізнання, а почувши відповідь, що Шевченко для неї не чужий, що вона його любить і довіряє йому, сказала, що це безсоромність.

Учень. Поет замкнувся в собі й мовчав. Він був переконаний, що Варвара його покохала, і це завдавало йому душевних страждань.

Це була кульмінація їхніх стосунків. Шевченко не простягнув руку, не притулив її до серця. Княжна все зрозуміла. Вона опанувала себе, погодилась бути названою сестрою, говорила, як допомагає їй у житті віра.

(З х/ф "Жестокий романс" (1984). Реж. Эльдар Рязанов. муз.: Андрій Петров, слова: Белла Ахмадуліна)

«А напоследок я скажу...
А напоследок я скажу:
Прощай, любить не обязуйся.
С ума схожу. Иль восхожу
К высокой степени безумства.
Как ты любил, - ты пригубил
Погибели. Не в этом дело.
Как ты любил? Ты погубил.
Но погубил так неумело...
Так напоследок я скажу...
Работу малую висок
Еще вершит, но пали руки,
И стайкою, наискосок
Уходят запахи и звуки.
А напоследок я скажу:
Прощай, любить не обязуйся.
С ума схожу. Иль восхожу
К высокой степени безумства.
Так напоследок я скажу...

(youtube.com/watch?v=v2XbVEN795o)

Учень. А княжна мучилась, переживала, і з туги та смутку навіть заслабла: вісім днів нічого не могла їсти та дуже змінилася після хвороби.

За порадою родичів Рєпніних Шевченкові довелося виїхати з Яготина. У княжни стиснулося серце.

Коли нарешті 10 січня настав час від'їзду Шевченка, княжна у сльозах кинулась йому на шию, потім перехрестила його чоло.

Поет вибіг із кімнати. Покидаючи Яготин, мав певність, що залишає тут друга, який не зрадить його в найтяжчі хвилини життя. Так потім і сталося…

Звучить вірш Т.Шевченка «Зоре моя вечірняя».

Варвара.

Я тебе чекала роки й роки,

Райдугу пускала з рукава

На твої задумані мороки,

На твої огрознені слова.

Я б тобі схилилася на груди -

Замість терну розсівала мак.

Та мені зв'язали руки люди:

«Хай страждає, - кажуть,

- треба так».

Я тебе чекала роки й роки…

Учень. Княжна була єдиною, хто не побоявся листуватися з опальним поетом, підтримувати його навіть у засланні, її листи зігрівали Шевченкові душу, поринали у спогади: "Тринадцатый день уже читаю Ваше письмо. Наизусть выучил, а сегодня только нашел время и место (в казармах) ответить Вам. Добрейшая и благороднейшая Варвара Николаевна. Я как бы ото сна тяжелого проснуся, когда получу письмо от кого-нибудь неотрекшегося меня, а Ваше письмо перенесло меня из мрачных казарм на мою родину - и в ваш прекрасный Яготин, - какое чудное наслаждение воображать тех, которые вспоминают обо мне. … и в настоящее время я принадлежу к самым счастливым…»

Учень. Десятирічне поетове заслання провело між Рєпніною та Шевченком нездоланну межу. Княжна так і не вийшла заміж, а поет так і не оженився. Дві самотні долі на короткий час з'єдналися, щоб розійтися назавжди.

І все ж таки ця дивовижна жінка мала на Тараса Григоровича величезний вплив. Після її смерті журнал "Киевская старина" надрукував некролог, у нім такі проникливі слова: "Варвара Николаевна была не только другом и покровительницей, но добрым гением, олицетворенной совестью поэта».

Третя сторінка

Шевченко після заслання та Ликерія Полусмак…

Учень .

Заслання, самота, солдатчина. Нічого.
Нічого-Оренбург. Нічого - Косарал.
Не скаржився. Мовчав. Не плакав ні від чого.
Нічого, якось жив і якось не вмирав.

Вернувся в Петербург, і ось у Петербурзі -
після таких років такої самоти -
Овацію таку йому зробили друзі! -
І він не зміг іти.

Він прихилився раптом до колони,
Сльоза чомусь набігла до повік.
Бо, знаєте...із каторги в салони...
не зразу усміхнеться чоловік.

Ліна Костенко

Учень.Боже,як же хотілося йому звичайного людського щастя,отого ,зігрітого родиною й жіночим піклуванням,звичайного сонячного людського щастя, якого й у своїй родині не побачив через ранню смерть мами. Тому була в нього після заслання зрозуміла й така земні мрія:осісти на землі,збудувати хатку,в майстерні -чулані читати, малювати, думати про життя,про людей, радіти шуму хвиль дніпрових та сонцю,зеленому світу й квітам,чого був позбавлений у засланні!Тому й виникла на виднокружжі його змученої людьми душі Ликерія Полусмак. Думалося,зійшла та «зіронька» - та на щастячко…Та не так сталося,як думалося…

Учень. ...Кріпачка Ликера Полусмак відіграла в житті Тараса Шевченка воістину фатальну роль. Вони зустрілися 1860 року в Петербурзі, далеко від рідної землі: українська дівчина й український поет. Вона служила в панів, знайомих Шевченка, він навідувався до них у гості. ...Це було третє, після заслання, вільне поетове літо. Як згодом з'ясувалося, третє і - останнє. Либонь, душа чула, що дні пораховано. І дозволила собі востаннє закохатися.

Учень. Різне про них казали, 19-річну Ликеру сварили за те, що не щадила Шевченкового серця, легковажила, давала приводи для ревнощів. 44-річного «жениха» лаяли за необдуманість вчинку, навіть вимагали розірвати заручини. А дехто просто не йняв віри, що Тарас, знаменитий батько Тарас, та й полюбився з простою служницею.

Учень. Дочка Надії Забіли, Наталка Полтавка писала: «...Ликере тогда было лет с 19…. Так себе, приятная украинского типа девушка. Роста она была среднего, круглолицая, немного конопатая, кареглазая, рот маленький, уста пышные, косы густые, темно-русые... Фигура у нее, тонкая в талии и пышная в плечах, была очень красивая и Ликера это хорошо знала... Одевалась она всегда по-малорусски и хорошо знала белошвейное мастерство. Мать добавляет, что для простой дивчины она была чрезвычайно умна, хитра и ловка»...

Учень. Їхнє кохання тривало, може, сто днів. Перші пориви осіннього вітру принесли холод в їхні стосунки, а згодом і геть їх розірвали. І хоча Ликера Полусмак була вже самостійною у своїх учинках (завдяки клопотанню поета її було відпущено на волю), і хоч мала власне помешкання, яке їй винайняв той же Шевченко, і хоч кпини панів останнім часом були менш колючими - як-не-як Ликера Полусмак от-от мала стати Ликерою Шевченко, трагічний кінець невпинно наближався. Надто втомленим був наречений. Надто юною була наречена. Авжеж, 19-річна дівчина не зуміла втримати біля себе неприкаяного поета, не подужала його складних почуттів. Одне слово, не вберегла Тараса. А дехто формулює жорсткіше - занапастила.
Учень. Він одрікся від неї в листопаді. Що стало останньою краплею - достеменно не відомо. Більшість дослідників сходяться на думці, що скоріш за все то було «...фліртування, залицяння Ликери до когось іншого...» Факти свідчать, що Шевченко в ці дні перебував у цілковитому розпачі.

А ще через сто днів поета не стало...

Шевченко.

Я - поет,

Я - Шевченко.

Є пісня у серці моєму,

Недоспівана пісня,

Що ляже у наші серця.

Що на гімн обернеться,

Стане рядками в поеми,

Що ніколи не згине

Ніколи не дійде кінця...

...Покохайте її,

Ту, що я покохати не зміг,

Поцілуйте її,

Ту, яку я не зміг цілувати.

Я повіюся прахом,

Щоб впасти коханій до ніг,

Я совою злечу,

Аби пісню про біль проспівати.

Я не мав того часу,

У котрий кохають жінок,

Я не вмів цілувати,

Розмазавши вірші губами...

І немає коханої -

Десь вона там, межи тьми...

Я не маю дружини...

У мене немає синів...

А нащадки мої -

То пісні мої, тужні та дужі...

Учень. Після смерті Шевченка Ликера Полусмак мусила заробляти в Петербурзі собі на прожиток швачкою, згодом переїхала до Царського Села, де вийшла заміж за перукаря, такого собі Яковлева. Народила й виховувала дітей. А коли діти зіп'ялися на ноги, стала готуватися в далеку подорож до Канева. Усе відкладала поїздку, а 1904 року після смерті чоловіка таки зважилася.

Учень. Близько десяти років - аж до своєї смерті 1917-го - Ликера Полусмак мешкала в Каневі. Містечкові діти так її й прозивали: «Тарасова наречена». Уся в траурі, вона приносила на гору гостинці, роздавала дітям, годинами просиджувала біля могили, плакала. Ось запис із тогочасної книги відвідувачів: «13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене, як я каюсь».

Учень. Переживши свого коханого на 56 років, Ликера Полусмак закінчила свої дні в канівській богадільні. Забута, самотня, в страшній бідності помирала наречена Тараса Шевченка. 1917 року її не стало.
Учень. Ось що пише у книзі «Святиня» заступник директора музею Т.Г. Шевченка в Каневі Зіна Тарахан-Береза: «Єдине, що залишилося від неї на згадку людям, - ...рушник, майже чотириметровий, з домотканого полотна... з вишитою посередині літерою її імені. Над нею - круглий віночок, а збоку - півні. Саме такий хотів собі на весілля,на радісне й сімейне життя її змучений долею й людьми наречений…
Учень. Навіть земля роз'єднує їх: він лежить на славетній Горі в Каневі на очах у цілого світу, а її скромна могила заростає бур'яном на старому цвинтарі. Відстань між ними - три версти. Як ішли одне до одного за життя й не змогли дійти, так і вознеслися напівдорозі - Тарас Шевченко й Ликера Полусмак- вічні наречені.

Заключне слово вчителя

(Т.Повалій «Цвіте терен»)

Ось і перегорнута остання сторінка нашої розповіді…. З неї ми дізнались про непросту історію стосунків Т. Шевченка та правнучки Кирила Розумовського, високоосвіченої, інтелігентної й духовно багатої жінки княжни Варвари Рєпніної. Про сумну й трагічну для поетового серця останню любов до красивої ,немудрої в свої 19 літ та таку нещасну у старості,у смутку страшного прозріння й розкаяння ,що занапастила й Шевченка, і свою душу,зрадивши Поета, Ликерію Полусмак. ..

Кожна з них отримала в житті те, що отримала- чи то доля в тому винна, чи люди, чи нерозважливість жіночого серця… А Шевченко , викарбувавши в своїх поезіях правдиву історію стосунків із своїми земними музами,- світову славу й вшанування не тільки за поетичний та художній геній- а й за щирість й глибину люблячого,бездонного та нещасливого людського серця…

Література та матеріали з інтернет-ресурсів до заходу:

[email protected]

kobzar.univ.kiev.ua/draws/m.html

youtube.com/watch?v=v2XbVEN795o

bards.ru/archives/part.php?id=3982

maysterni.com/publication.php?id=44909

vk.com/topic-29982136_25629049?offset=80

21