Ведуча.

Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль Афгану - навіки

В душі чомусь не замовкає.

Ведучий. Шановні учні, вчителі! 15 лютого відзначають скорботний День пам'яті воїнів-афганців. Сьогодні ми з вами зібралися тут, щоб вшанувати пам'ять тих, хто поліг на афганській землі. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями. Вони вірили, що виконують інтернаціональний обов'язок.

Ведуча.

Що ж то за країна, що завдала нам стільки болю, горя, смутку? Афганістан - це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 мільйонів чоловік, з них 8 млн. - афганці, а решта - таджики, туркмени, узбеки, хазарейці. До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу.

Ведучий.

Афганістан - це 70 % гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7-8 тисяч метрів. 86 тисяч населення проживають в аулах у злиднях. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписьменність серед населення, особливо серед жінок та дітей, висока смертність.

Ведуча.

У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано ряд нових законів, запроваджено початкову освіту, надано права жінкам, знято з них паранджу.

Ведучий.

У грудні 1978 року між колишнім СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов'язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з Л.І.Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичному режиму реальну воєнну підтримку.

Ведуча. 25 грудня 1979 року радянські війська були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов'язку. Для тисяч радянських солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу. В ім'я волелюбного афганського народу, в ім'я миру, братерства на землі вони, не вагаючись, готові були віддати найдорожче - життя.

Ведучий. Летіли в Україну "чорні тюльпани" з цинковими гробами. І несли чорні птахи смерті похоронки в Україну. Не минули вони нашого краю.

Гинули солдати. Кожна смерть страшна. А як страшно, як не хочеться помирати у 18-19 років, коли ще тільки починаєш жити.

1.Була зима і був Афган:

Повзли колони через Кушку,

А за дувалом дідуган

Затис гвинтивку - брав на мушку.

2. Йому, старому, все одно,

Хто їх послав сюди вмирати.

І десь чекає сина мати -

Їй стріти сина не дано.

3. Він плавно натиснув курок

І…пишуть телеграму строгу:

Упав - обличчям на дорогу

Її кровиночка - синок.

4. Вже не дійти до рідних берегів.

Ридали друзі, впавши на коліна,

Він помирав серед чужих пісків,

І разом з ним вмирала Україна.

4. А вдалині сірів чужий кишлак,

І БТР димів опісля бою.

Погасло сонце у його очах,

Аж гори похитнулися від болю.

4. В оселю рідну - цинкова труна

Страшенна кара, за яку провину?

І божеволіла матуся молода,

А разом з нею - Україна.

4. Котилися сльози рікою.

Ще б жити - та віку немає.

лишилась невістка вдовою

Й онука за батька питає.

4. Прощається мати із сином…

Прощаються гори й долини,

І більшого горя немає -

Як жити тепер без дитини?

4. Лиш чорна хустина.

Німа домовина…

«Прости» - ледь шепоче вустами.

Лиш чорна хустина - то туга за сином.

Заплакало небо дощами… (Є.Сохацька).

Ведуча. Посивілі жінки у чорних хустинах… Скільки ж їх? Скільки сліз? Хіба можна висловити словами материнське горе?! Цинкова труна, свіжа могила, фотографія у чорній рамці… вічний біль.

Ведучий.
Ти - вічний біль, Афганістан, ти - наш неспокій.

І не злічить глибоких ран в борні жорстокій

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей -

Не всі вернулися сини із тих ночей…

Ведуча. Афганська війна тривала 10 років. І через неї пройшли майже 700 тисяч чоловік. І серед них - більше 160 тисяч - українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них - 12 українцям. 15 тисяч солдат загинуло у цій війні, 35 тисяч було поранено, багато потрапило у полон або пропали безвісти.

Ведучий.

Брудна, підступна війна… За що, за які ідеали , за чию Батьківщину, в ім'я якої мети загинули десятки тисяч юнаків? Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, вдовами ставали жінки в мирний час. У скількох сімей у траурному обрамленні зберігаються фотографії синів! Лише одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм - право бути похованим на рідній землі.

10-ій учень.

Важко змиритись…

Над шляхом сумують тополі…

І падає сніг на поля і гаї.

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий, похмурий граніт.

Юнак же упав, немов зірка із неба,

Упав за далекий Кабул і Герат.

Востаннє ж тут думав, Вкраїно, про тебе,

І чув журавлів, що до тебе летять.

Тюльпанами чорними вкрита земля,

У рідні краї повернувся у цвіті.

Ведуча. 15 лютого 1989 року було завершено виведення військ колишнього СРСР з території Демократичної Республіки Афганістан.

Ведучий. 15 лютого у житті колишніх військових, які пройшли дорогами Афганістану, навіки залишиться як день пам'яті про чужу і жорстоку війну. Ведуча. Ці роки , що минули, згуртували колишніх бійців-інтернаціоналістів, поєднали їх в одну родину, де біль одного віддається щемом у серцях інших, а радість стає загальним почуттям.

Ведучий. Але Афганістан ще довго буде щеміти в грудях багатьох із нас - загиблих не повернути. Наша пам'ять до цього часу, свято зберігаючи подвиг батьків і дідів у Великій Вітчизняній війні, назавжди ввібрала в себе і новий біль афганських втрат.

Ведуча. Летять, відлітають у вічність роки. Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у нашій пам'яті імена воїнів-афганців.

Схилимо ж голови перед світлою пам'яттю, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

Ведучий.

Хвилина мовчання, хвилина мовчання.

Пекуча й терпка, як гроза.

Хвилина мовчання, хвилина мовчання.

В ній наша любов і сльоза.

Як подвиг полеглих,

Священна хвилина мовчання.

Ведуча. Прошу вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

Ведучий. Ми обіцяємо ніколи не забути, якою ціною завойоване мирне життя. будемо гарно вчитися, щоб бути гідними тих, хто віддав своє життя за наше сьогодення.

Ведуча. А всім присутнім у цьому залі бажаємо здоров'я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, який зветься - Україною.