Фольклор як джерело формування моральної поведінки та естетичних вражень школярів

Фольклор як джерело формування моральної поведінки та естетичних вражень школярів

Дитячий фольклор та його жанри.

Дослідники і збирачі фольклору давно спостерегли, що усі фольклорні жанри діляться на дві великі групи: 1) твори, які виконуються і побутують у середовищі дорослих; 2) твори, які побутують серед дітей. Між цими групами є суттєва різниця: усна словесність дорослих не завжди доступна дітям, вони починають її розуміти і сприймати лише в підлітковому віці. У свою чергу, дитяча творчість не завжди цікава для дорослих, які намагаються у всьому керуватися розумом, і їм важко осягнути тексти, витворені дитячою фантазією, уявою, проте діти їх підхоплюють, і вони поширюються у дитячому середовищі.

Термін «дитячий фольклор» з'явився у фольклористиці у 20-х роках 20 ст. Зібрано багато текстів цього специфічного виду творчості. Однак до цього часу теорія дитячого фольклору не сформована. Першим складним питанням виявилось, які саме жанри варто вважати власне «дитячими». Так, Г.С.Виноградов, як один зі знавців народної педагогіки, що першим почав широко вживати термін «дитячий фольклор», наголошував, що ним доцільно позначати твори, складені самими дітьми, а також поезію пестування (невеликі ліричні твори, які примовляють дорослі, пестячи дітей). Дещо пізніше до цього виду словесності долучили колискові пісні (хоч дехто з учених дотепер вважає їх розрядом родинно-побутової лірики). Також було спостережено, що деякі жанри народної словесності, які побутували у середовищі дорослих, втративши своє первісне утилітарне призначення і сакральне значення, у дещо видозміненому, спрощеному вигляді перейшли у сферу дитячого фольклору. Усі дослідники одностайні, що до дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складеш дорослими. Основним критерієм відбору є функціональний аспект: твори, які виконуються лише у дитячому середовищі, а також ті, які не передбачають інших слухачів і виконуються дорослими тільки для дитини. Дитячий фольклор має свою специфіку: відповідає віковим особливостям дітей у виборі тем, образів, ідей; характеризується поєднанням словесного матеріалу з елементами гри, супровідними рухами; у багатьох творах проявляється виражене виховне спрямування.

Питання класифікації дитячого фольклору далеко не вивчене, бо коло творів, охоплюваних цим поняттям, широке і багатомірне не лише за тематикою та образною системою, а й за призначенням, способом і часом виконання. Кожен жанр має своє джерело походження - усі вони виникли в різні історичні періоди і проникли в дитячу словесність різними шляхами. Відповідно до вище згаданих чинників усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи:

1) тексти, створені дорослими для дітей;

2) твори, які перейшли у дитячий фольклор із загального фольклорного доробку;

3) твори самих дітей.

В окремих випадках чітка межа між ними стирається, тобто є жанри, яких не можна однозначно зарахувати в ту чи іншу групу. Кожна з цих груп, виділена на основі походження жанрів, має свої особливості, поділяється на менші підгрупи і цикли відповідно до інших рис (наприклад, час чи мета виконання твору, його структура, поетика і т. п.). Спільна риса їх усіх - дитяча тематика, вони виконуються тільки для дитини, переважно немовляти, чи віком до 4-5 років.

Твори дорослих для дітей поділяються на дві частини:

1) пісенна лірика для дітей (колискові пісні);

2) поезія пестування (пестушки, утішки, забавлянки).

Фольклор у вихованні культури поведінки школярів

Під культурою поведінки учнів початкових класів, на нашу думку, необхідно розуміти звичну систему лій і вчинків, притаманних дитині, в яких відображаються позитивні мотиви її поведінки та сукупність уявлень і знань про норми моралі. З огляду на це, виділяємо такі компоненти поняття культури поведінки: інтелектуальний, емоційний, діяльнісно-практичний.

Розглянемо детальніше кожний із компонентів культури поведінки учнів початкових класів.

Інтелектуальний компонент визначається наявністю знань та уявлень про норми та правила поведінки, зафіксовані у суспільній моралі, а також про способи та форми поведінки, схвалені громадською думкою. Знання та уявлення дітей про правила, норми, форми і способи культурної поведінки складають моральний зразок, відповідно до якого формується повсякденна звична поведінка учнів.

Емоційний компонент. Маємо на увазі вплив на емоційну сферу дитини з метою формування позитивних мотивів поведінки, що потребує мобілізації активного прагнення учня засвоїти та оволодіти зразками культурної поведінки. Треба зазначити вагому різницю між знанням культурної поведінки та їх усвідомленням, що полягає в особистісному змісті, який вкладає сама дитина в кожну окрему норму. Закріплення правил та норм культурної поведінки, вироблення потреб виконувати та дотримуватися їх базуються на емоційно-позитивному ставленні дитини як до зразків поведінки, так і до людей, які організують діяльність учнів. Тому у дітей молодшого шкільного віку повага до вчителя, любов до батьків та інше можуть виступати як самостійний дійовий мотив.

Знання і мотиви поведінки складають основу діям і вчинкам дитини. З огляду на це, слід визначити діяльнісно-практичний компонент поняття культурної поведінки, який, з одного боку, передбачає систему вправ, вправлянь, привчань, а з іншого - різноманітну діяльність учнів. Внаслідок цього набутий позитивний досвід про способи культурної поведінки, закріплений багаторазовим повторенням, переходить у звичні форми поведінки. Звичка поводитися культурно дає змогу дитині не замислюватися над вибором способу та форми дії, що сприяє розвантаженню її психіки і зумовлює подальший розвиток.

В основі реалізації завдань виховання культури поведінки, на нашу думку, має лежати синтез загальнолюдського досвіду і моральних цінностей та особливостей українського менталітету. Тому необхідно звертатися до джерел української народної педагогіки, в яких нагромаджений досвід народу щодо виховання та навчання дітей, його погляди на мету, завдання й методи виховання молодого покоління, традиційні для українців форми та засоби виховного впливу. На основі багатовікового досвіду українців склалися народна філософія, мораль, система знань і вірувань, які й утворили основу української народної педагогіки. Педагогічні знання та вміння народу сконцентровані в українському фольклорі, традиціях, звичаях та обрядах, що можна використовувати як засоби виховного впливу на учнів початкових класів.

Так, у народних прислів'ях, казках, легендах чітко сформульований ідеал виховання, визначено моральні якості, притаманні вихованій людині. В прислів'ях зібрані конкретні правила культурної поведінки, викладені в дотепних формах, що полегшує їх усвідомлення молодшими школярами. Українські народні казки містять відомості про форми та способи культурної поведінки, а також про наслідки порушень визначених норм Іншими словами, можна сказати, що в прислів'ях, приказках, легендах, казках сконцентрований моральний зразок, вироблений українським народом.

Виховна цінність народної гри полягає в тому, що в ігровій ситуації діти беруть на себе певні ролі і виконують ігрові дії. Це потребує усвідомленого дотримання визначених правил та норм поведінки. Внаслідок цього в учня, з одного боку, накопичується соціальний досвід, закріплюються певні позитивні форми та способи поведінки, а з іншого - він привчається дотримуватися вимог, які до нього ставляться. Таким чином, використання засобів народної педагогіки, а саме, фольклору, в процесі виховання культури поведінки молодших школярів дає змогу впливати на інтелектуальну, емоційну, практично-діяльнісну сфери особистості дитини.

Обмаль часу обмежує можливості вчителя щодо організації спеціальних занять з формування культури поведінки. Тому ми спинимося на використанні засобів народної педагогіки в навчальній діяльності. Наприклад, у 2 класі на уроках позакласного читання вивчаються теми: "До джерел народної мудрості", "Чарівної казки дивосвіт". Добирати навчальний матеріал до цих уроків можна так, щоб поряд з вирішенням дидактичних завдань він сприяв формуванню культури поведінки молодших школярів.

Пропонуємо матеріал для вчителя, який, на нашу думку, доцільно використовувати на подібних уроках.

Виховання усвідомлення краси слова засобами усної народної творчості.

Пригадаймо, як у давнину виховували І навчали дітей. За важкою роботою не було зайвої хвилину часу, щоб довго і докладно пояснювати правила поведінки. Тут на допомогу приходили маленькі прислів'я, ті ж правила, але подані з гумором, з долею іронії, до того ж мелодійні й легко запам'ятовуванні. Вечорами вже сама молодь, збираючись, обмінювалась дотепами, жартами, перенизувала ними розповіді, ігри.

Та й зараз важко уявити собі хоч один підручник рідної мови або читання без прислів'їв. У цих витворах мистецтва прихована не лише мудрість, вивірена сотнями поколінь, багатовікові роздуми і спостереження, піклування про людей та взаємини між ними, а й чарівна привабливість рідної мови, поетичний геній народу.

Прикро те, що хоча в навчальних посібниках і відведено чимало місця цим творам-мініатюрам, та часто-густо вони просто нехтуються вчителем (він обмежується одним запитанням: «Що означ не це прислів'я?»). Ось тут і виникає суперечність, коли, з одного боку, існує незліченна кількість прислів'їв, а з іншого - діти мало обізнані як із жанром, так і з його зразками. І нерідко наприкінці 2 класу учні не можуть пояснити зміст багатьох прислів'їв.

Щоправда, такою ситуацією гріх не скористатися для розвитку дитячої фантазії, але все-таки на початку 1 класу, коли школярі ще не ознайомлені зі специфікою жанру, вони кожне прислів'я сприймають буквально. І скільки б учитель не говорив: «Під лежачий камінь вода не тече», учні дивитимуться на нього здивованими очима. Водночас таке нерозуміння породжує бажання розібратися, розв'язати проблему. Варто спробувати складати разом з дітьми казки, оповідання, різні фантастичні твори, нісенітниці, виходячи з тексту прислів'їв, наприклад, таких:

Пішов кіт спати, а миші танцювати.

Мертвого лева і заєць скубне (а раптом лев оживе?).

Любить кіт рибку, та в воду лізти не хоче.

І гуси вола з ніг звалять, як їх багато (а слона?).

Тут будуть доречними і створені дітьми малюнки, ілюстрації до прислів'їв або власних творів.

У мовленнєву практику першокласників термін «прислів'я» традиційно вводиться після читання спеціально дібраної або поміщеної у підручнику казки (оповідання) «Сім лозин», «Кіт і пес», «Котик і півник». Далі вчитель підсумовує:

- Так буває і в житті людей... В такому випадку так і говорять: «Щасливо там жити, де вміють дружити» («Друг пізнається у біді» тощо). Подібний вислів, що узагальнює схожі ситуації в житті, називають прислів'ям. Прислів'я - це народна мудрість.

Але можна спробувати ввести в активний обіг поняття «прислів'я» й інакше. Наприклад, враховуючи попередній життєвий досвід дітей, записати на дошці кілька речень, серед яких будуть і давно відомі прислів'я: «Друг пізнається у біді», «Лише того можна назвати своїм справжнім товаришем, хто в горі буде поруч», «Найкраще кілька разів подумати, перевірити, а потім тільки виконувати завдання», «Сім разів відмір, один раз відріж» тощо.

Як бачимо, серед перелічених речень є і прислів'я, і їхні тлумачення, що полегшить учням з'ясувати суть жанру. Для цього можна скористатися наступними запитаннями:

- Які з висловів ви чули раніше? Від кого ви їх чули? Навіщо їх говорили? Можливо, хтось знає, як називаються такі речення? Як можна пояснити значення першого прислів'я? Відшукайте на дошці речення, що розкриває зміст цього прислів'я? Яке з цих двох висловлювань вам більше подобається? Чому? Доведіть. Коли ми можемо так сказати? Які ще прислів'я ви знаєте? Що, на вашу думку, таке прислів'я?

Таким чином досягнемо усвідомлення дітьми того, що прислів'я:

1) відомі давно;

2) за їх допомогою повчають;

3) це народна мудрість, виражена в короткій формі.

Але не всі прислів'я легко аналізуються і пояснюються дітьми. Тому для полегшення вивчення цих творів-мініатюр варто дотримуватися послідовності від простого до складного, від відомого до невідомого.

Прислів'я розподіляються за ступенем складності на три групи:

1) прислів'я з прямим значенням («Без праці нe проживеш»);

2) прислів'я з прямим і переносним значенням («Дерево шанують, як добре родить, а чоловіка, як добре робить»);

3) інакомовлення, або прислів'я з переносним значенням («Чути віз по гуркоту коліс»).

Перша група найдоступніша для дитячого сприймання («Зробив діло - гуляй сміло», «Громадою велику справу зробиш» тощо) завдяки тому, що в таких прислів'ях конкретне значення кожного слова допомагає пояснити значення усього вислову. Наприклад, школярі тлумачать «Добрі діти доброго слова послухають»: «Гарна і розумна дитина послухається порад дорослих», або ж, дещо змістивши наголоси в прислів'ї, діти звертають увагу й на інше його трактування: «Хороше дитя послухає тільки добрі поради, а злих не виконуватиме». Учні схоплюють ще одну важливу ознаку прислів'їв: їх емоційну незабарвленість поза певною ситуацією використання. Конкретний зміст кожного такого твору-мініатюри розкривається тільки в ситуативному оточенні. Тут варто запропонувати школярам відшукати у своєму минулому досвіді події, що могли б спонукати до висловлення прислів'їв, або ж самостійно придумати їх.

Ця група прислів'їв виступає також ефективним засобом виховання моральних почуттів учнів на класних годинах, у бесідах, дискусіях для обговорення різноманітних вчинків чи людських вад.

Без праці не проживеш.

Більше роби, та менше говори.

Будь господарем своєму слову.

Книжку читай - розуму набирай.

Вчитися ніколи не пізно.

Друга група - прислів'я, в яких поєднується і пряме, і переносне значення. Вона не менш важлива, оскільки слугує містком від першої групи до інакомовлення («Дерево видно за плодами, а людину - за її ділами», «Коня керують уздами, а людину словами» тощо).

Такі прислів'я особливих труднощів у тлумаченні не викликають - перша частина пояснює другу або навпаки. Але важливо обов'язково звернути дитячу увагу на влучно дібрані порівняння, наприклад, дерево - людина, плід - діло, кінь - людина, узда - слово.

Така робота не лишає школярів байдужими до влучних народних афоризмів, вони замислюються над їх значенням, дослуховуються до їх звучання.

Ці вислови пробуджують у дітей естетичні почуття, вчать розуміти виразність, образність рідної мови, готують до сприймання поезії.

Птиця створена для польоту, а людина - для роботи.

Добрий чоловік без роботи, що бджола без меду.

Від меча рана загоїться, а від лихого слова - ніколи.

Наука для людини, як сонце для життя.

Гарна птиця пером, а людина розумом.

Голова без розуму, що млин без води.

Поміч у свій час, що дощ у засуху.

Остання група прислів'їв - інакомовлення. Зовсім не дивно, що подеколи учні намагаються розгадати їх як загадки. Але на відміну від загадки, де потрібно відшукати зашифрований предмет (явище), в прислів'ях криється характеристика певної ситуації, яка легко виявляється в конкретних умовах, де розтлумачує події і вчинки. Саме тому метафоричні прислів'я найліпше вводити в активний мовленнєвий запас дітей, «прив'язуючи» до певної ситуації. Можливі два шляхи накопичення прислів'їв:

1) природний - від ситуації до прислів'я;

2) творчий - від прислів'я до ситуації. Перший недаремно названо природним. Як відомо, прислів'я виникали або спонтанно, як оцінка чи дотепна характеристика ситуації, якихось рис вдачі (наприклад, хвалькові говорили: «На небі чути, як мухи кашляють», байдужому казали: «Байдуже ракові, в якім горшку його варять» тощо), або були засновані на довгих спостереженнях. Наприклад, побачила давня людина камінець, придивилась до нього уважніше, порівняла з рослинами - росте без корінця. Оформилась думка: «Камінь росте без коріння». Поступово мудрець помітив, що безпритульний камінець схожий на позбавлену захисту людину. Так з'явилось переносне значення цього речення, яке тепер стало прислів'ям УЧНІ значення цього вислову здатні осягнути після прочитання притчі «Корінь життя» [Паламарчук О., Скрипченко Н.Ф., Савченко О.Я., Волошина Н.Й. Читанка 3(4). - К.: Освіта, 1993. - С. 15-16], «Плакучий бук» [А.Хорунжий] [Там само. - С. 32-34].

Спосіб утворення інакомовностей можна показати під час вивчення байок А.Глібова. Мораль байки схожа до прислів'їв своєю лаконічністю, виразністю узагальнень. Вона так само виводиться з конкретних фактів, свідком яких неначе був байкар. («...Що, братику, посіяв, те й пожни!», «... Дурне безладдя лихо діє», «На, небоже, те, що мені не гоже» та багато інших). Дітям також буде цікаво дізнатись, що прислів'я іноді виникали з казок («Битий небитого везе» тощо).

Вивчення прислів'їв продовжується підбором до сюжетних малюнків, оповідань, казок, віршів найбільше відповідних зразків цього жанру усної народної творчості.

Другий шлях - творчий. Він передбачає моделювання ситуацій можливого використання прислів'їв, створення сюжетних малюнків. Цікавим і ефективним буде написання коротеньких творів за заданою темою-прислів'ям. Наприклад,

Шабля ранить тіло, а слово - душу.

Сказав якось хлопчик матері образливе слово. Заплакала мати. «Пробач», - сказав син. Вона ж відповіла: «Рана від колючки загоїться, й сліду не залишиться. Рана від слова також заживе, проте слід глибокий зостанеться».

Дружили два хлопчики. Одного разу вони засперечалися і один другого обізвав. Той і образився. Дружбу такою, якою вона була раніше, не повернеш. Якщо вдарити шаблею, вона поранить тіло. Але рана заживе, і ти забудеш. Якщо ж сказати образливе слово, воно поранить душу і ніколи не забудеться.

З цією ж метою можна використати наступні іносказання:

яка пташка, така й пісня;

дружній череді вовк не страшний;

добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш;

з великої хмари малий дощ буває;

верба товста, а в середині пуста.

Не варто забувати, що кожне прислів'я потребує глибокого аналізу. Три наступні запитання виявляють як ідею, так і словесний візерунок, з якого зіткане прислів'я:

1) Як ти розумієш прислів'я?

2) Що тобі в прислів'ї найбільше сподобалось?

3) В чому його сила?

Покажемо це на прикладі прислів'я «Камінь росте без коріння».

Це прислів'я могло виникнути у будь-який час, але його переносне значення з'явилось тоді, коли хтось порівняв долю людини, що постійно перебуває далеко від Батьківщини і сумує за нею, з каменем, що так само може потрапити далеко від скелі. Можливе й інше пояснення, що жорстока і черства людина не має коренів, так, як і камінь.

Прислів'я мені подобається простотою мови, завдяки чому можна легко зрозуміти зміст. А його сила в близькості до народу, вона вчить людей не перетворюватись на камінь і не забувати свої корені.

За такого аналізу школярі сприймуть глибину прислів'я, зрозуміють зроблені узагальнення, побачать і відчують, якими засобами досягається художня досконалість.

На цьому етапі доцільним також буде вид роботи з трьома прислів'ями - з переносним значенням, переносним і прямим, прямим - до теми «Праця»:

Всього не переробиш, а прагнути треба.

На дерево дивись, як родить, а на чоловіка, як робить.

Бджілка мала, а й та працює.

До теми «Знання»:

Грамоти вчиться - завжди пригодиться.

Пташка красна пір'ям, а людина знанням.

Корінь навчання гіркий, та плід його солодкий.

Така добірка сприятиме розумінню дітьми останньої групи прислів'їв, допоможе з'ясувати її особливості, виявити глибинне значення та метафоричність.

Робота над прислів'ями може бути продовжена і в позаурочний час Це ігри «Хто більше знає прислів'їв?» на конкретну задану вчителем тему, бесіди, конкурси на кращий малюнок за прислів'ям, на кращий сюжет, створення класної «Скарбнички народної мудрості» і так далі.

Підбиваючи підсумок, хочеться навести слова В.Сухомлинського: «Найважливішим засобом впливу на дитину, облагороджуванням її почуттів, думок, переживань, є краса і велич, сила і виразність рідного слова Роль цього засобу в початковій школі, де кожна зустріч з новим явищем навколишнього світу пробуджує в серцях дітей почуття захоплення, неможливо переоцінити». [Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям - Вибр. твори: У 5 Т.

Історична роль фольклору у морально-естетичному вихованні школярів.

Чому сьогодні так часто з являється зневага дітей до батьків, відчуженість між ними? Чогось подібного колись не чули. В Україні не лише до батька, матері, діда й баби, а навіть подружжя, сусіди між собою зверталися на "Ви". Любов і повагу до батьків, старших, як і працьовитість, гідність, релігійність, у наших родинах виховували змалку.

Слово батьків або старших у родині було законом для молодших. Вони вже змалку мали свої обов'язки, вчилися різної роботи, посильно працювали. Дівчатка переймали науку від матері, баби - вчилися прясти, вишивати, ткати, розписувати писанки, шити одяг, давати лад у хаті. Хлопчики вчилися чоловічого ремесла від батька чи діда. Наприклад, колись було за правило, що дівчинка 7-10 років могла вже вишити собі сорочку. Талановитий майстер, який виготовив багато музичних інструментів (зокрема, бандур), нині вже покійний Олександр Корнієвський розповідав, що він навчився працювати з деревом від батька і у семирічному віці сам зробив маленьку скрипку.

Відома ткаля і співачка з Рівненського Полісся Уляна Кот ткати навчилася від матері і від неї ж перейняла кількасот пісень.

Старійшина народного малярства Марія Приймаченко розповідала, що в семирічному віці намалювала у своїй хаті на стіні над лавою сільських музикантів сірою глиною. Односельці просили потім: "Маріє, намалюй і нам!"

Дітей брали з собою на сінокіс, на жнива, по гриби, ягоди, на ярмарок, у гості.

Діти у сім'ї завжди були зайняті. Старші бавили менших братиків і сестричок, змалку пасли худобу (останнє заняття Остап Вишня дотепно називає "університетами"). О.Довженко у "Зачарованій Десні" поетично і тепло описує спогади про гуртовий сінокіс.

Старші розповідали меншим багато казок, легенд про історичні події. Так, розповіді діда Івана про Коліївщину, про гайдамаків, відвідування з дідом Холодного Яру, де гайдамаки освячували ножі, дали Тарасові Шевченку тему "Гайдамаків" та інших історичних творів.

Не одному Чіпці (Панас Мирний. "Хіба ревуть воли, як ясла повні?") бабусині казки піднімали в дитячій голові хвилю за хвилею, будили думку за думкою. У багатьох родинах дітям читали твори Т.Шевченка, М.Гоголя, Панаса Мирного, І.Нечуя-Левицького та інших авторів.

Дітей любили, але завжди ставилися до них вимогливо, дозволяли далеко не все, за провини часом карали. Існували певні правила поведінки для дітей. Малим не завжди дозволяли слухати розмови дорослих, а тим паче втручатися в них.

Діти були свідками всіх подій родинного і громадського життя, усіх свят і обрядів, а то й їх учасниками.

Дитяче дозвілля породило свої жанри фольклору - лічилки, скоромовки, дражнилки, ігри тощо.

На початку XX ст. діти були ближчими до природи. Вони знали трави і квіти, знали, як сходить сонце, як коле стерня босі ноги і холодить роса, як співає соловей і кує зозуля. Змалку вчилися працювати на землі, а вона годувала і вдягала їх.

Названий син Миколи Аркаса, автора "Історії України-Руси", Микола Аркас-молодший, живучи в Америці, згадував своє дитинство на Миколаївщині: "Я приріс серцем до тієї України, коли херсонські степи хвилювалися ще тирсою, коли терпко пахло євшан-зіллям - полином, надвечір з христофорівських плавень лунало вовче виття, коли в простеньких, але чепурненьких селянських хатках увечері блимало світло каганця або керосинової "коптилки", коли скрипів журавель, коли лунала наша пісня, скомпонована душею народа може п'ятсот літ тому. Я пам'ятаю поважний благовіст Миколаївського Собору, який котився по повені Бугу й чувся за двадцять верст од міста, в нашому маєтку. Я пам'ятаю храмові свята, квітник дівчат та парубків коло церкви, процесії співучі та виблиск наперстного хреста панотця. Я пам'ятаю сліпців-кобзарів й сліпців-лірників. Я пам'ятаю "вулицю" на селі й себе, підпарубка, у вишитій сорочці, синіх шароварах, чоботах "з рипом" і малиновий пояс - барва нашого села. Я пам'ятаю розмови з простолюддям мудрим, виснаженим працею, але бадьорим духом... зійшлий світ, але яким прекрасним, оригінальним і самобутнім він був, скільки ховав він у собі моральних і побутових скарбів..." [Ульяновський В. Микола Аркас-молодший // Старожитності. - № 7-8. - 1993]

Дорослі брали дітей з собою до церкви, призвичаюючи їх до християнської моралі та релігійних свят.

Материнська пісня, бабині та дідові казки, батьківська хата, природа, праця, релігійні закони, здорові стосунки між батьками, дорослими - все це формувало дитячу душу, вдачу дитини, виховувало любов до батьків, до рідної мови, пісні; любов до свого роду, до батьківщини і до України. І дорослими ми часто переносимося в дитинство - у казку, дорогу і рідну нам.

Висновки

Отже, проблема морально-естетичного виховання не є новою для сучасної педагогіки. Сьогодні більшість учителів зрозуміли необхідність відродження духовності як найважливішої цінності, основи зміцнення української державності.

Серед ефективних засобів у виховному процесі ми виділили фольклор. Кожне звернення до усної народної творчої спадщини як частини культури свого народу сприяє духовному піднесенню держави і нації.

Однак звернення до національної культури, народної творчості в морально-естетичному вихованні багато хто розуміє занадто вузько. Часто у школу вчителі переносять незрозумілий і нецікавий учням матеріал, впроваджують окремі народні традиції (сватання. Вечорниці). Що суперечать принципу доступності.

Тому в даній курсовій роботі ми намагалися показати як важливо грамотно застосовувати фольклор як засіб морально-естетичного виховання. базуючись на відповідних методиках, на досвіді видатних вчених-педагогів.

Цінні ідеї черпали в педагогічній спадщині видатних українських та зарубіжних педагогів, які вважали фольклор школою добра, школою формування людської душі. Через усну народну творчість відкривається перед очима дітей краса навколишнього світу, душа рідного народу.

Особливо актуальним видається нам звернення до досвіду В.О. Сухомлинського, який вчить використовувати фольклор - могутню виховну силу, що розкриває перед дитиною народні ідеали і сподівання.

Спираючись на досвід педагогів, ми вказали як слід використовувати у практиці виховання моралі та естетики вроджень народні традиції. Звичаї, обряди, фольклор, які є своєрідними духовними підвалинами національного розвитку, найкращими досягненнями народу в ідейному, моральному й естетичному житті.

В даній курсовій роботі ми також проаналізували важливість збагачення навчального процесу фольклористичною інформацією, раціонально дібраним і узгодженим теоретичним та ілюстративним матеріалом фольклористичної спрямованості, що є могутнім засобом морально-естетичного виховання учнів.

Отже, ми дійшли висновку, що морально-естетичне виховання стає неповноцінним без вплітання в його канву ниток усної народної творчості, яка стала не лише засобом виховання. а й справжнім зразком, ввібравши тисячолітній досвід українського народу. Ми зрозуміли, що фольклор, як результат духовної праці багатьох віків, є надзвичайно цінним культурним надбанням українського народу: пронизаний гуманними і свободолюбними ідеями, він розвиває і підносить все, що є доброго і гарного в людській душі, плекає почуття краси, піддержує національну свідомість та історичну традицію.