Тричі мені являлася любов. .. (літературна вітальня)

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Луганське обласне вище училище фізичної культури

Методична розробка позакласного заходу

з української літератури для 10 класу

вчителя вищої категорії

Вілісової Ірини Дмитрівни

Луганськ

2011-2012 н.р.

Мета:

• допомогти учням збагнути красу ліричних віршів про кохання, розвивати образне мислення, здатність співпереживання почуття, навчати поваги до почуттів іншої людини, вміння не образити їх;

• розкрити світ почуттів і пристрастей, створений поетичним словом великого майстра, показати красу інтимної лірики митця; розвивати вміння учнів визначати належність твору до певного літературного жанру, його проблематику, художні особливості; виховувати усвідомлення того, що любов - найвеличніше з людських почуттів;

• розвивати творчі здібності учнів: уміння декламувати поезію, співати народні пісні, виконувати народні й бальні танці;

• виховувати почуття прекрасного.

Ведуча: Наші вітання вам, шановні добродії! У листопаді 2011 року в нашому училищі був розпочатий навчально-дослідницький проект з української літератури та інформатики «Стежками творчості Івана Франка», в якому взяли участь учні 10-х класів. Працюючи над цією темою ряд учнів виконали конкурсні творчі роботи, переможці будуть оголошені сьогодні. Також ми підготували для вас літературно-музичну вітальню «Тричі мені являлася любов…» (Історії кохання Івана Франка).

Сьогодні ми поведемо вас у світ найпрекраснішого почуття - кохання.

Кохання - це модель Всесвіту. Всесвіт такий великий, що одному в ньому стає якось не по собі. Саме тому кожен прагне знайти своє Кохання.

(на фоні пісні Джо Дассена)

Если б не было тебя -
Скажи, зачем тогда мне жить?
В шуме дней, как в потоках дождя,
Сорванным листом кружить?

Если б не было тебя,
Я б выдумал себе любовь.
Я твои в ней искал бы черты,
И убеждался вновь и вновь,
Что это все ж не ты.

Если б не было тебя -
Я знаю, что не смог бы ждать -
Разгадал бы секрет Бытия,
Только, чтоб тебя создать,
И видеть лишь тебя.

Если б не было тебя. Если б не было тебя.

Чарівна віршів Поля Верлена відтворює складні й суперечливі переживання душі, яка прагне кохання. Від створення світу всім правила любов. Скільки бурхливих пристрастей, потрясінь, вулканічних вибухів почуттів бачив світ. Відколи існує людина, існує кохання - чисте, благородне почуття. Ця вічна тема в літературі завжди мала найширший резонанс. Хто перелічить ті мистецькі шедеври, що створило людство, оспівуючи любов (лірика Данте, Петрарки, сонети Шекспіра тощо). Звертається до цієї теми й І. Франко - у поезії, прозі, драматургії.

На уроках української літератури ви відкрили для себе Франка-трибуна, відданого справі патріота, але є в його літературній спадщині чудові, пристрасні, сповнені ліризму твори. Лірична драма І.Франка «Зів'яле листя» - це шедевр поетичної майстерності, це три «жмутки» зів'ялого листя. Розповідаючи про муки свого нерозділеного кохання, герой ніби розриває жмуток за жмутком, розкидає зів'яле листя своїх пісень, щоб воно, підхоплене вітром, щезло безслідно.

(сценка Франко і дві богині)

У сні мені явились дві богині.

Лице одної - блиски променисті,

Безмірним щастям сіяли очі сині,

І кучері вилися золотисті.

Лице другої чорний крив серпанок,

І чорні очі, наче перун з тучі,

Блищали коси чорні та блискучі -

Була, немов літній, бурливий ранок.

(говорить перша богиня)

Я - любов,

Життя людського сонце невичерпне,

Як соняшник за сонцем, так за мною

Най раз на все твоє ся серце зверне. Оберне

Мій дар до тебе щирих серць багато.

(дарує Франкові соняшник)

Тож бережи сей дар мій свято!

Любов людей, мов хліб той до засіка,

Громадь і степенуй в любов безмежну.

(говорить друга богиня)

Я - ненависть,

Любові сестра й товариш невідступний.

Ненавиджу я всю неправість,

Що чоловіка пха на путь непутний,

Що плодить в душах підлість, зависть.

А зла основа - се глупота,

Що здвигнена людьми і їх же губить.

(дарує Франкові гілку терна)

Се зло, як терен, й тобі пройме до кості тіло,

Щоб ти зненавидів його і бився сміло.

Тому, хто з злом не бореться, любити не дано.

Кохання приходить тоді, коли однієї миті тернисті стежки двох перетинаються і зливаються воєдино.

Молодість, весна і кохання! Три принадні сестри, увінчані квітами. Де вони з'являються разом, там вже є четверта - поезія.

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

Уперше стежка кохання Івана Франка переплелася зі стежкою Ольги Рошкевич. Ольга - донька священика Михайла Рошкевича, досить освічена, знала німецьку і французьку мови. Перший раз Франко побачив Ольгу, коли їй було 20 років, і закохався в неї. Ольга стала першим і найсильнішим коханням Івана Франка.

(кліп О.Пономарьова «Нікому тебе не віддам..»)

Їм не судилося одружитися через непевні, на думку батька Ольги, соціалістичні погляди Франка.

Арешт майбутнього зятя, обшуки, допити зробили своє діло.. Батько забороняє навіть підходити до доньки. Та хіба кохання підвладне заборонам?

Заради справжнього кохання люди вдаються до різних відчайдушних кроків. Саме таким кроком стало одруження Ольги Рошкевич з Володимиром Озаркевичем. Ольга була сповнена планів на майбутнє: вона, нарешті, вийде з-під опіки батька, нарешті в неї буде воля. Вона зможе вільно листуватися з Франком.

Франко передчував це одруження. Знав… але не витримав. Лист Ольги про те, що вона виходить заміж, звалив його з ніг. Пізніше він напише…

Учень-Франко: «Наші шанси не рівні. Ти щаслива вже тим, що можеш вибирати між мужчинами чесними і розумними. Але мені нема вибору ніякого: стративши тебе, я стратив надію на любов чесної і розумної женщини, котра могла б зв'язати свою долю з моєю…».

Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Ведуча: Це кохання залишилося в серці Франка на все життя. Ідеал ніколи не перестає бути ідеалом, навіть якщо його втрачають. Ольга назавжди залишиться для нього еталоном, до якого рівнятиме всіх інших жінок. Обірвалася нитка великої любові, та не згасла сама любов.

Гойдає вітер сонні ліхтарі,

І у вікні горить свіча в чеканні,

По небу прокотились дві зорі -

Кохання перше і останнє…

Учень-Франко:

Явилась друга - гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

"Мені не жить, тож най умру одна!"

І мовчки щезла там, де вічно темнно.

Ведуча: Юзефа Дзвонковська - вчителька зі Станіслава, вродлива, розумна.

На Івана Франка вона справила велике враження своїми передовими й оригінальними поглядами. Він оцінив її красу й розум. Саме їй він присвячує вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» .

( кліп «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» на пісню А.Солов' яненка)

Юзефа - "гордая княгиня" - не відповіла на його почуття, не прийняла пропозиції руки і серця. У неї був закоханий увесь їхній таємний польський гурток, вона була «мовчанням», красунею, і мало хто знав, що у неї всередині. Лише Франкові вона розповіла, що хворіє на туберкульоз, і тому не хоче і не може кохати когось. Вона прожила лише 30 років.

Учень-Франко:

Я й забув, що то осінь холодна,

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара.

Ведуча: Одна з найромантичніших історій із життя Івана Франка - це його кохання до шляхтянки Целіни Журавської. Прекрасну дівчину схожу на грецьку богиню він уперше побачив і закохався в неї за прозаїчних обставин - вона сиділа за касовим віконцем, бо служила на пошті у Львові. Щоб бачити її знов і знов, поет неодноразово писав сам до себе листи і сам їх відбирав.

Але гордовита красуня не могла покохати "русина" з рудим волоссям у вишиваній сорочці і простими манерами. Вона завдала поетовому серцю щастя і горя, радості і муки. Оця нерозділена любов мучила поета багато років.

Учень-Франко:

Явилась третя - женщина чи звір?

Глядиш на неї, і очам приємно,

Впивається її красою зір.

То разом страх бере, душа холоне

І сила розпливається в простір.

В її очах - такі яркі, страшні,

Жагою повні, що аж серце стине.

І разом щось таке в них там на дні

Ворушиться солодке, мелодійне,

Що забуваю рани, біль і страх,

В марі тій бачу рай, добро єдине…

Ведуча: Франко намагається забути , вирвати з серця образ дівчини, що не відповідає на його любов, приносить лише одне страждання. І в той же час просить кохану явитися у сні, принести змученому серцю хвилини щастя.

(кліп В.Козловського «Чого являєшся мені у сні?»)

Ведуча: Цікаво, що, будучи цілковито байдужою до Франка і згодом до пам'яті про нього, вона намагалася його приязнь до себе та його ім'я усіляко використати за кожної ліпшої нагоди. Сина виганяють з гімназії - Франко допоможе, матеріальна скрута - він грошей дасть. Однак є кілька фактів, які цю жінку дуже підносять. Один з них: коли самотній письменник помирав від важкої хвороби (дружина Ольга Хоружинська на той час була у лікарні), вона прийшла у його помешкання і доглядала за ним...

Ведуча: Тричі йому являлася любов, і тричі поет втрачав надію на щастя. Нерозділене кохання залишило по собі «невтишиму тоску», засипавши снігом сподівання на взаємне почуття.

(кліп «Зима» на пісню Б.Пастернака «Свеча горела»)

Ведуча:

Ще за життя Івана Франка його твори перекладалися багатьма мовами народів світу. Серед найкращих перекладачів, зокрема інтимної лірики І. Франка, відзначимо А. Ахматову, якій були близькими почуття ліричного героя «Зів'ялого листя». Її захопили не тільки тонкість «любовних переживань... але і сила, могуття, напруженість страждань і сподівань, що своєю напругою нагадували атмосферу передгроззя на зламі віків. Її переклади доносять основні смислові і емоційні відтінкм думок і мотивів оригіналу... А. Ахматова виступає не копіїстом, а співавтором великого поета».

За що, красавице, я так тебе люблю...

За що, красавице, я так тебе люблю,
Що серце тріпавсь в грудях несамовито,
Коли проходиш ти повз мене гордовито?
За що я тужу так, і мучусь, і терплю?

Чи за той гордий хід, за ту красу твою,
За те таємне щось, що тліє полускрито
В очах твоїх і шепче: «Тут сповито
Живую душу в пелену тісну?»

Часом причується, що та душа живая
Квилить, пручається,- тоді глибокий сум
Без твого відома лице твоє вкриває.

Тоді б я душу дав за тебе. Та в ту ж мить
З очей твоїх мигне злий насміх, гордість, глум,
І відвертаюсь я, і біль в душі щемить.

Ахматова переклала:

За что, красавица, я так тебя люблю,
Что сердце все стучит - мне самому на диво,
Когда поодаль ты проходишь горделиво?
За что горюю я, и мучусь, и терплю?

За твой ли гордый вид иль за красу твою,
Иль тайное, в очах таимое стыдливо
И шепчущее мне: «Души живой, правдивой
И в тесной пелене блистанье я ловлю ?»

Порою чудится, что та душа живая
Стремится вырваться - глубокая печаль
Нечаянно тогда лицо твое скрывает.

Мне для тебя в тот миг всего себя не жаль;
Но вдруг в твоих глазах насмешка, гордость, глум,
Я молча отхожу, и мой мутится ум.

Як на вулиці зустрінеш

Як на вулиці зустрінеш,
То мене обходиш ти.
Добре робиш! Спільним шляхом
Не судилось нам іти.

Йди направо, я наліво
Шлях верстатиму в тумані,
І не здиблемось ніколи,
Як дві краплі в океані.

Як в дорозі здиблю горе,
Що тобі несе удар,
Сам його до себе справлю
І прийму його тягар.

А як щастя часом схоче
В мою хату загостить,
Я його до тебе справлю,
Най голубочком летить.

Що мені без тебе щастя?
Звук порожній і мана!
Що мені без тебе горе?
Щезла і йому ціна.

Наче крапля в океані,
Розпливусь я, потону;
Ти гуляй на сонці, пані,
Я ж спадатиму ік дну.

Ты на улице при встрече
Хочешь в сторону свернуть.
Ты права, ведь нам с тобою
Не сужден единый путь.

Ты - направо, я - налево,
Путь проходим мы в тумане,
И не встретимся мы в жизни,
Как две капли в океане.

А в дороге, встретив горе,
Что тебе несет удар,
На себя его направлю
И приму мученье в дар.

Если ж вдруг случайно счастье
В мой заглянет уголок,
Я к тебе его отправлю,
Пусть летит, как голубок.

Без тебя мне даже счастье -
Только призрак, звук пустой.
Без тебя и злое горе
Потеряло облик свой.

Словно капля в океане,
Растекусь и утону,-
Ты играй на солнце, пани,
Я - один пойду ко дну.

Ведуча:

Тричі Іванові Франкові «являлася любов», та доброю матір'ю, вірною дружиною стала Ольга Хоружинська.

Ольга Франко була киянкою. Франко не кохав її, але бачив можливість дружнього співіснування на засадах поваги, спільних цілей і інтересів.

(фрагмент із кінофільма «Іван Франко»)

Ведуча:

Дружина стала Франкові його «захисником», «інспіраторкою», як згадували їхні діти. Але вони жили в постійних злиднях, і цей шлюб не приніс щастя.

Їй пощастило - і не пощастило - більше за всіх. Вона була другом - але не коханою. Вона була помічницею - але так і не змогла нічого докорінно виправити, не допустити зламу. Вона лише завжди була поруч із чоловіком.

(пісня А.Пугачової «Мне нравится»)

Ведуча: Збірка «Зів'яле листя» - це гімн палкому коханню, одному з найкращих людських почуттів. Поезії, виспівані серцем Франка, глибоко западають у душу. Зів'ялі листочки, рознесені холодним осіннім вітром, - це втрачені мрії поета, символ його нерозділеної печальної любові, біль і туга за прекрасним.

Мабуть, немає письменників, які б не писали про кохання. Пояснити це дуже просто - багато важить кохання в житті людини. Це почуття, як жодне інше, прагне висловлення і тому найчастіше спонукає до самовираження, надихає на творчість.

Василь Симоненко

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти...

Прийшла любов непрохана й неждана

Ну як мені за нею не піти?

Ліна Костенко

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

Віктор Геращенко

Пам'ятаю, як стрілися,
Гучніш серце забилося.
До ніг небо схилилося
Голубе-голубе.
З теплотою і світлістю,
З материнською ніжністю,
З лебединою вірністю
Покохала тебе.
Прожили, як умілося,
Ніби щойно зустрілися,
Деколи і сварилися,
Бог нам буде суддя.
Чи в годиноньку грізную,
Радісну а чи слізную,
Лебединою піснею
Пролетіло життя.
Наче в казці приснилося,
Розпливлося, розмилося,
І за обрій скотилося
Це життя голубе.
А я все ніби в юності
З материнською ніжністю,
З лебединою вірністю -
Так кохаю тебе. [...]

Ганна Чубач

Нехай мені доля вготовила муки,

Не камінь на серце, а цілий обвал.

Я буду до щастя протягувать руки,

Я буду молитись на свій ідеал.

Нехай моя доля знедолено плаче,

Карає і мучить нестерпним життям.

Я все-таки сильна, я щось таки значу,

Я світ цей дивую красивим дитям.

Накотяться біди - повинна здолати,

Підкотиться туга - повинна мовчать.

Немеркнуче світло: я - жінка, я - мати,

Запалена Богом остання свіча.

І хто мене кине - покинутим буде,

Хто Богом осудить - осудиться сам.

Земна і небесна, такою прибуду,

Такою дістанусь майбутнім вікам.

Ведуча: Дивні ми: влітку хочемо осені, взимку літа. Весна для нас не така, і коли приходить осінь знову хочеться чогось іншого. Але ж погода - це те, чого не можна змінити. Просто слід приймати її такою, якою вона є. Дощ, сонце, сніг, вітер - це все чудово. А ще прекрасніше, коли у вас у серці кохання. Це та п'ята пора року, яка може тривати постійно. Кажуть, для закоханих на вулиці не буває поганої погоди. Це правда… Адже серце співає незалежно від того, яку температуру показує термометр і які опади за вікном.

(бальний танець під ліричну музику)

Література

1. Балагура, Т. «Тричі мені являлася любов...» : Урок-есе про кохання Каменяра [Текст] / Т. Балагура // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2006. - № 6. - С. 15-20.

2. Привалова, С. Особливості поетичної мови інтимної лірики Івана Франка (на матеріалі вірша «Чого являєшся мені у сні [Текст] / С. Привалова // Українська література в загальноосвітній школі. - 2007. - № 5. - С. 40-41.

3. Українська література за новою програмою : 10 клас : І семестр [Текст] / упоряд. О. Бондаренко та ін. - К. : Шк. світ, 2010. - 128 с.

4. Франко, І. Алфавітний покажчик творів [Електронний ресурс] : збірка творів. - Режим доступу : poetry.uazone.net/franko/. - Назва з екрану.

16