Конспект уроку Блакитна дитина (7 клас)

Раздел Украинский язык
Класс 7 класс
Тип Конспекты
Автор
Дата
Формат docx
Изображения Нет
For-Teacher.ru - все для учителя
Поделитесь с коллегами:

Тема.. А. Дімаров. «Блакитна дитина»

Мета: ознайомити учнів із життям та творчістю письменника, допомогти зрозуміти провідні думки твору, його художні особливості та стильову манеру автора; розвивати навички виразного читання, аналізу епічного твору, виділення елементів гумору; виховувати оптимістичне світобачення, щирість, почуття гумору.

Обладнання: портрет письменника, виставка його творів, ілюстрації до них.

Теорія літератури: повість, головні та другорядні герої, сюжет, композиція, гумор.

Тип уроку: урок позакласного читання

Хід уроку

I. Повідомлення теми й мети уроку

II. Мотивація навчальної діяльності школярів

Дні дитинства - наче плин води. Проліта дитинство та у спадок зостається пам'ять, вона є вірною супутницею всього нашого життя. Дитячий світ… Мрійливий, квітучий і різнобарвний… Щастя, радощі, веселощі, ігри - незмінні супутники цієї неповторної пори у людському житті. «Дитинство - щоденне відкриття світу. Потрібно, щоб це відкриття стало перш за все пізнанням людини і Вітчизни,»- сказав великий педагог В.Сухомлинський.

Ми помандруємо з вами у цей казковий край, ще раз осягнемо для себе його неповторну красу, безтурботність, поетичність. А крім цього, ми з вами відкриємо для себе нову сторінку творчості А.Дімарова з його твором "Блакитна дитина". Так, дитинство живе на Березі Дитинства. Чому саме берег, спитаєте ви? Бо від нього відпливає назавжди човник людської долі в обійми життєвих хвиль. До берега дитинства двічі не пристають, той, хто покинув його, може лише у спогадах й у своїх снах навідатись сюди. Не намагайтесь відшукати його на карті, бо Берег Дитинства знаходиться у глибині людського серця.

Кожна доросла людина в душі відчуває себе дитиною. Особливо це стосується письменників і поетів, адже лише той, хто любить яскраві фарби життя, вміє фантазувати, бачити незвичайне у звичайному, може відобразити дитячий дивосвіт на папері. Таким є Дімаров.

III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Слово вчителя.

До недавнього часу в довідниках про письменників зазначалося, що Анатолій Дімаров народився в місті Миргороді на Полтавщині.

Насправді майбутній письменник народився 1922 року на батьківському хуторі в заможній родині споконвічних хліборобів. Батько Андроник Федорович Гарасюта і мати, яка зростала в сім'ї священика, були добрими, побожними, освіченими; дітей виховували у праці, за законами народної моралі - вчили шанобливо ставитися до старших, до природи, до звичаїв і традицій.

Батько любив дарувати дітям справжню казку. Так, узимку, на свята, на груші посеред двору виростали… ковбаси!

Прийшла радянська влада й змусила всіх записуватися у колгосп. А тих, хто не хотів, жорстоко переслідували: одбирали надбане власною тяжкою працею добро, висилали в Сибір, навіть розстрілювали. Матері довелося рятувати синів, виїхати з хутора, поміняти прізвище й ім'я та по батькові дітей. Батько без документів змушений був переховуватися, потім йому вдалося влаштуватися на роботу пасічником у лісовому господарстві. Так і страждали всі, живучи окремо одне від одного, без вини винуваті.

Анатолій був здібним хлопцем, ще в середніх класах виявився його літературний талант. Школу він закінчив якраз перед Другою світовою війною. Пройшов воєнне лихоліття, був поранений. Після демобілізації працював у газеті, вступив до Літературного інституту в Москві й почав публікувати свої твори.

У 1949 році А. Дімарова прийняли до Спілки письменників України, коли вийшла його перша книжка «Гості з Волині». Потім з'явилися книги «Дві Марії», «Волинські легенди», «Син капітана», «Док», «Ідол», «Зінське щеня», «Самосуд» та ін. Багато творів Анатолій Андрійович написав і для дітей: «Для чого людині серце», «Про хлопчика, який не хотів їсти», автобіографічні повісті «Через місточок», «Блакитна дитина», «На коні й під конем». Його перу належать також пригодницько-фантастичні повісті «Друга планета» і «Три грані часу». Письменник удостоєний Державної премії імені Тараса Шевченка.

А. Дімаров - людина різнобічних захоплень. Він - завзятий мандрівник, побував на всіх найбільших гірських масивах світу, має величезну колекцію рідкісних мінералів.

Анатолій Андрійович - вроджений оповідач, уміє коротко і яскраво, з тонким гумором відтворити різноманітні життєві явища. Дуже цікаві його твори для дітей і про дітей, незважаючи на те, що для дітей писати важче. Сам письменник, розкриваючи секрети власної творчості, говорить: «…З дітьми я завжди намагаюся розмовляти на одному з ними рівні, мовби веду бесіду зі своїми ровесниками й соратниками… »

«Блакитна дитина» сюжет

А.Дімаров написав у «Блакитній дитині» про своє дитинство. Розповідь була дуже щира, смішна й спонукаюча до осмислення життя. Блактна дитина - «янгол «, якого приводять у приклад сину автора. Але той був звичайним хлопцем, в якого була велика кількість пригод. Інколи вони були смішними, а інколи закінчувалися болісно й повчально.

Бажаючи сподобатися дівчинці, Толя поліз у чужий садок, який охороняв страшний собака. Був спійманий, зраджений друзями й осоромлений. За останнє й помстився.

Автор розповідає, як вони сміялися постійно з вчитиля, що заікався. Як бажали отримати хоч трохи уваги від улюбленної вчительки. А потім допомогли їй одружитися з іншим вчителем, закидавши яйцями її коханого-тракториста. А бажаючи виділитися і взявши жабку до рота, випадково проковтнув бідненьку, а потім ще довго прислухався до неї у своєму животі.

Багато пригод, велика вдячність матері , вчителям - ось про що цей незабутній твір.

Композиція «Блакитна дитина» Повість складається з 3 розділів.

ЧАСТИНА ПЕРША. ЧЕРЕЗ МІСТОЧОК.

ЧАСТИНА ДРУГА. БЛАКИТНА ДИТИНА

ЧАСТИНА ТРЕТЯ. НА КОНІ Й ПІД КОНЕМ. 2

2. Виразне читання.

3. Словникова робота за питаннями учнів.

4. Обмін враженнями, евристична бесіда.

- Від імені кого ведеться розповідь у повісті?

- Виділіть головні, ключові епізоди.

- Схарактеризуйте Толю, головного героя твору. (Наполегливий, сміливий, з почуттям гумору, власної гідності,

гордий, з багатою уявою, фантазією, розбишакуватий, недисципліно-ваний, може обманювати батьків, не дуже старанно вчиться.)

- Що вам здалося найсмішнішим у цій частині, чому?

Аналіз «Блакитна дитина» А. Дімаров

1. Тема повісті - зображення вчинків, поведінки та способу життя п'ятикласника Толика, його багатого внутрішнього світу, бажання самоствердитися, обираючи при цьому не надто ефективні методи реалізації задуманого.
2. Ідея повісті - утвердження думки автора про те, що кожна дитина - оригінальний незбагненний світ зі своїми думками, переживаннями, світосприйняттям; засудження негативних вчинків, які принижують гідність людини.
Основна думка «Блакитна дитина» - Тонке відчуття краси і природи, її благотворного впливу на людину, вміння цінувати дружбу.

Головні герої «Блакитна дитина»: Мати, Толя, Ванька, Директор школи, Федько, Домна Данилівна, Вчитель фізики Юрій Сергійович, Василь Гаврильченко, Анжеліка Михайлівна, Кім, Марія Федорівна, Михайло Семенович.

Жанр: автобіографічна повість «Блакитна дитина» - це чесна, відверта, щира, весела розповідь дорослого письменника про реальне власне дитинство з його позитивом і негативом. Звісно, в повісті гармонійно поєдналися серйозне та іронічне.

3. Авторський відступ (позасюжетні елементи) у творі (виділений трьома зірочками- письменник веде мову від імені дітей свого покоління).
4. Художні деталі, підтекст, їх роль у розкритті характерів героїв (наприклад):
- «Я швиденько гашу цікавий вогник у очах (мені страх хочеться довідатись, як швидко бігла Параска Михайлівна!) і, набравши якомого строгішого вигляду, кажу: «Це - недобре!..» (Батько внутрішньо підтримує витівки сина, бо згадує себе у такому ж віці, але змушений грати роль вимогливого батька).
- «Йди і постарайся хоч трохи бути схожим на тата, коли він був отаким, як ти! У бабусі, моєї старенької мами, при оцій фразі починають підозріло посіпуватися губи, а я опускаю очі: мені здається, що зараз у мене точнісінько такі вуха, як у сина, - ліхтарі ліхтарями». (Батькові соромно за вчинки та за ідеалізацію його особи).
-«Пліт був високий, та мені хотілося, щоб він виріс до неба. Щоб я ліз по ньому і ліз, ф йому не було кінця-краю...» (Внутрішній неспокій Толика).
5. Засоби гумору у повісті ( на уроках та поза уроками).

V. Закріплення знань, умінь та навичок

Тестові завдання.

1. Яке справжнє прізвище письменника Анатолія Дімарова?

А) Гарасюта;

Б)Довженко;

В)Андроник.

2. Анатолій Дімаров народився в родині:

А)священника;

Б)учителів;

В) хлібороба.

3. Кого уособлює собою образ блакитної дитини з однойменної повісті А.Дімарова?

А) розбишаку, халамидника;

Б) чемну,виховану дитину;

В)підлабузника, зрадника.

4. У 1949 році вийшла перша книжка Дімарова:

А) Міські історії;

Б) Гості з Волині;

В) Біль і гнів.

5. Повість «Блакитна дитина» є:

А) частиною дилогії;

Б) частиною трилогії;

В) самостійним твором.

6. Кого авторові повісті нагадувала «трійка» у щоденнику школяра?

А) ведмежі лапки;

Б)злющого шершня;

В)журавля в небі.

7. Як відреагував Павло Степанович, коли дізнався, що Толя єдиний у класі не виконав домашнього завдання?

А) поставив йому двійку в журнал;

Б) пробачив і став пояснювати наступні правила;

В) викликав до себе в кабінет і індивідуально пояснив незрозумілу тему;

8.Чий це портрет: « Ніхто у нашому селі не мав таких блискучих,із рипом,чобіт, такого синющого галіфе,таких червоних сорочок із справжнього оксамиту,що аж очі вбирали,виглядаючи спід чорного,теж нового-новісінького піджака!»?

А)Директор школи;

Б)Віктора Михайловича;

В)Машиніста Федора Бурлаки;

9. Якою звісткою були приголомшені учні 5-Б класу?

А)що Федір Бурлака купив два квитки на виставу;

Б)що в село приїхав міський театр;

В)що Галина Іванівна виходить заміж.

10. Чому «батьки наші були скупими на ласку, обережними на похвалу»?

А)тому що діти постійно набридали їм своїми пустощами;

Б) тому що важка виснажлива праця зробила їх такими;

В) бо так само виховували їх власні батьки;

11. Дворядкова народна пісня, кожен рядок має 14 складів з обов'язковою паузою після восьмого складу називається:

А) колисковою;

Б) коломийкою;

В)бурлацькою.

12. Диптих - це

А) об'єднанні однією темою та ідеєю два поетичних твори;

Б) об'єднанні однією темою та ідеєю два прозових твори;

Обміняйтеся зошитами, поставте оцінку товариша.

Відповіді: 1 А, 2А,3Б,4Б,5Б,6Б,7В,8В,9А,10Б,11Б,12А

Гра на розвиток пам'яті й уважності.

1. Хто останній назве ім'я героїв повісті.

2. Хто останній назве прикмети часу, які є у творі.

3. Хто останній назве атрибути (зброя, одяг, елементи зовнішності, спорядження) козака-запорожця, який постав в уяві головного героя.

«Відгадай за описом»

  1. «Коли я обернувся на розгублене «о», він вже стояв на ногах і дивився на воду так, наче вперше її бачив» (Сергійко)

  2. «Швидко наводив оті літери прямо олівцем на матерії, а потім дав мені щіточку і білу фарбу» (художник)

  3. «Я вже думаю: чи не кинуть роботу та зовсім на синове утримання перейти» (мати)

  4. «Руки…, і обличчя, і навіть волосся були у фарбі, але … не думав їх одмивати» (Толя)

  5. «Четвертого дня він вибіг рано вранці з хати і сердито тицьнув мені троячку до рук» (Дядько Андрій)

  6. «На столі, любовно випрасуваний мамою лежав … . Сірий з крамниці. З кишенями й ґудзиками». (костюм)

  7. «Коли скінчився мітинг, я з жалем одніс… до школи, поставив у кабінеті директора» (прапор)

  8. «…надривали од реготу пупи, я ж щодуху вигрібався до берега, розбризкуючи на всі боки мазут» (хлопці)

  9. «Хлопці викручують, аж сопуть, мазут так і ляпотить на пісок, і мій … не чорний, а рудий» (костюм)

  10. «Не справляй … більше нових костюмів! Бо від них одна біда» (Толя)

VI. Підбиття підсумків уроку

Рефлексія

Які життєві істини відкрила вам повість А.Дімарова "Блакитна дитина"?

Слово вчителя

Життя неповторне і в кожного своє. Людина від природи має певні здібності й таланти, вона наділена розумом, тому здатна творити свою долю, але для цього потрібно працювати над собою, формувати характер, волю, хороші звички, різноманітні уміння і навички, вдосконалювати дух і тіло, мати активну життєву позицію.

VII. Домашнє завдання

ХАРАКТЕРИСТИКА ДО ОБРАЗУ ТОЛЬКА ІЗ ТВОРУ АНАТОЛІЯ ДІМАРОВА «БЛАКИТНА ДИТИНА»

  1. Жвава дитина, яку часто вважають хуліганом, із яскравою уявою: «Адже коли б оце блакитна дитина залетіла б багато-багато років тому в наш п'ятий «Б» клас, вона не вирвалася б звідти живцем. А якщо й вирвалася б, то з обдертими крилами. І найбільше отого блакитного пір'я, звичайно ж, лишилося б у моїх кишенях».

  2. Совісний: «Увесь той день, до пізньої ночі, не давала мені спокою ота блакитна дитина. І я врешті-решт зрозумів, що не спекаюся її, поки не розповім усієї правди».

  3. Самовідданий: «Я, може, і не наважився б полізти в сад до дядька Матвія, якби не однокласниця Оля з чудернацьким прізвищем - Чровжова».

  4. Сміливий: «Я одразу простягнув своєму найвірнішому другові Ванькові книжки й чорнильницю:

- Тримай!

- Ти що, здурів?!

- Держи і картуз!»

5. Відчайдушний, самокритичний: «Отоді я й вчинив помилку, в якій каюся й досі. Якби я принишк собі непорушно, Полкан, може, і дав би мені спокій. Але коли йдеться до погибелі, то сам собі накинеш петельку: я вибрав найважче яблуко і пожбурив униз на Полкана».

6. Дії у складній ситуації: «Гнаний страхом, я пробую здертись ще вище. Гілка не витримала, і я шаснув донизу».

7. Запальний: «Отам, в очереті, вимочуючи кропив'яну отруту, я поклявся найстрашнішою клятвою помститися дядькові Матвієві».

8. Коли образа пече серце: «Це була моя перша жорстока образа, моя перша ненависть. І як же вона пекла моє незагартоване серце, які мстиві картини породжувало в моїй розпаленій уяві».

9. Креативний, роботящий: « Поплювавши на долоні, я шпарко берусь до роботи. Довбаю утоптану землю, кидаю подалі груддя, щоб не лишилося сліду, і ще жодна робота не приносила мені стільки втіхи, як оця».

10. Марнославний: «Оце жаль тільки, що не можна було признатися, хто копав оту яму!»

11. Легкий на підйом, дотримує слово: «Того ж дня, повертаючись зі школи, Ванько поцікавився:

- Слухай, а ти взяв би жабу до рота?

- Пхі, ще б не взяти! - відповів я хвалькувато, хоч, признатися, не був дуже впевнений у цьому. - Мені ще раз плюнути!.

- А я б нізащо не взяв би! - зітхнув сумовито Ванько.

- Чому?

- Бо від жаби - бородавки. От усипле язик бородавками - що будеш робити?

- Дам полизати собаці. Собака як полиже - усі до одної бородавки пощезають!

- Добре, як буде лизати… А то візьме та й одкусить! Хамкне разок - тільки його й бачили, твого язика!

12.Хоробрий: «Знайшов невелике озерце, наловив пуголовків, вибрав найменшого, сполоснув добре у воді й, набравши якомога більше в груди повітря, обережно поклав пуголовка на висолопленого язика. Точнісінько так, як клав гіркі жовті пілюлі од малярії».

13. Відчайдушний: «Язик мій, утративши пружність, згорнувся ганчіркою, і жабеня, мов шалапутне, застрибало в роті. З усіх сил намагаюсь притримати язиком жабеня і ковтаю його разом із слиною, що наповнила рота.

14. Скромний: « Зупиняли посеред шкільного подвір'я чи в коридорі, недовірливо допитувалися:

- Це ти живі жаби ковтаєш?

Я, сяючи, киваю головою.

- І велику ковтнеш?

- Ковтне! -запевняли горді мною однокласники.

Я ж скромно відмовчувався.

15. Хазяйновитий: «Мамі я помагав, хоча іноді й не так охоче, як мамі хотілося б».

16. Роботящий: «Другого дня, повернувшись зі школи, я вирішив прибрати в хаті, щоб мама, зайшовши, побачила і змитий стіл, і чистий, акуратно розставлений посуд, і помиту підлогу. Я прибирав - брат виносив сміття».

Дімаров Анатолій - Блакитна дитина (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Коли мій син приносить зі школи незадовільну оцінку, дружина трагедійно запитує в нього, що він там знову накоїв.

Син видушує із себе, що вони з хлопцями каталися один на одному й наскочили на вчительку, а та злякалася й побігла.

Мені цікаво, як швидко побігла вчителька, але я гашу свою цікавість і суворо кажу, що так робити не можна.

Бабуся говорить онукові, що його батько ніколи так не робив, приносив додому тільки відмінні оцінки. Я відчуваю, як блакитна дитина, викликана бабусею і мамою з небес, пурхає над моєю головою. А між іншим, коли б той блакитний янгол потрапив у наш 5-Б, то не вирвався б звідти живцем. А якщо й вирвався б, то з обдертими крилами. І найбільше блакитного пір'я було б у моїх жменях.

У дядька Матвія був найвищий пліт (огорожа), найзліший собака і найсмачніші яблука.

Я нізащо б не поліз у садок, якби не однокласниця Оля з чудернацьким прізвищем - Чровжова, у котру були закохані всі хлопці, серед них і я. Оля раптом заявила, що хоче яблук, і я, віддавши другові книжні й картуз, поліз через паркан. Нарвав повну пазуху яблук, хотів злазити з дерева, а там мовчки чекає на мене чорний і злющий Полкан. Я необдумано кинув у нього яблуко, він люто загавкав, і прибіг Дядько Матвій. Усі однокласники розбіглися, а я заліз на найвищу гілку й разом з нею звалився на Полкана. Дядько Матвій досхочу почастував мене кропивою, і я цілий день "вимокав" у ставку. Я довго сердився на зрадницю Олю, яка з байдужим поглядом пішла тоді від садка. Оля ж не могла втратити одного із своїх вірних васалів, тому стала закидати ласкавенький гачечок прихильності то зодного, то з іншого боку.

Вона подружилася з Сонькою з нашої компанії, і я туди не міг поткнутися, відчував себе самотнім і нещасним.

А тут ще захопився "Тарасом Бульбою" М. Гоголя. Читав навіть на уроці, за що учитель математики Павло Степанович поставив мені "незадовільно".

Я уявив себе запорожцем на баскому коні, зі зброєю. Як я приїжджаю до школи, всі вчителі переді мною навшпиньки, а учні дивляться із заздрістю. Оля просить її простити, а я, байдужий і гордий, не вибачаю і їду.

Разом зі мною вчився син лісника Василь Кологойда. У них удома було багато звірів - лисиця, вовченя, заєць, їжак і вуж Микитка, який відгукувався на своє ім'я. Якось Василь приніс вужа у пазусі, вчителька поцікавилася, що там у нього. Хлопець сказав: "Микитка", - а той і визирнув.

Ніколи ми не думали, що жінки можуть так верещати. А то ще Василь брав до рота жабенят і лякав цим дівчат. Мій друг Ванько спитав, чи зможу так. Я хвалькувато сказав, що раз плюнути. Наступного дня Ванько всім похвалився, що я теж можу брати до рота жаб.

Довелося мені тренуватися на пуголовках, хоч і противно було. Наступного дня ми вишикувалися біля шкільних воріт, очікуючи дівчат, щоб показати їм наше вміння. Ось і Оля. Я беру до рота жабеня. Раптом підходить завуч, вітається до всіх, а я тільки очі вирячую. Питає, чому не відповідаю. Язик мій не витримує, розпрямляється, і я ковтаю жабеня. На кілька днів стаю героєм усієї школи. А ночами інколи прокидаюся й прислухаюся: чи не вистрибує оте жабеня у мене в животі?

Не знаю, чому дорослих не чіпали собаки, барани, коні. Варто ж мені було з'явитися на вулиці, як скаженів найсмирніший пес, зривався з ланцюга і гнався за мною.

У нас була молода й красива вчителька Галина Іванівна. Як ми хотіли звернути її увагу на себе, як хотіли стати дорослими, щоб запросити в кіно й сидіти поруч із нею!

З усіх учителів ми найбільше боялися завуча Павла Степановича, який викладав у нас алгебру.

Коли він ішов подвір'ям, то вгамовувалися найбільші забіяки. Найтяжчою карою у нас вважалося, коли викликали до нього в кабінет. Він ніби не помічав учня, а той не знав, де подітися із сорому. Ніколи не кричав, не лаяв, але кожен порушник почував себе від того ще гірше.

Я ніяк не міг зрозуміти алгебри, уявити, як можна додавати чи множити не цифри, а букви.

Якось за невиконане домашнє завдання Павло Степанович наказав мені зайти до нього. Я боявся, але завуч, на диво, був привітний, сказав, що він теж колись не розумів алгебри. Пояснив ще раз докладно матеріал, і мені все стало ясно. З того часу вчитель не здавався мені таким суворим, але й поважав я його не менше.

А от Віктора Михайловича, нашого класного керівника, ми не боялися зовсім, зате дуже любили. Він був нам старшим товаришем, умів зацікавити, запалити найнуднішою, здавалося б, справою.

Якось він навіть допоміг нам виграти бій у сніжки із шестикласниками.

Віктор Михайлович знімав кімнату в Миколиних батьків, які всіляко його підгодовували. Він щоранку робив зарядку й обливався холодною водою. А ще був безнадійно закоханий у Галину Іванівну.

Усе було б добре, але у Віктора Михайловича з'явився суперник - знаменитий сільський парубок Федір Бурлака, машиніст паровоза.

Треба було щось робити. Виручили артисти, які приїхали до нас із виставою. Ми принесли зіпсовані яйця, підстерегли Федора, коли він ішов до клубу, й обкидали його. Парубкові довелося тікати додому, а Галина Іванівна, не діждавшись Федора, пішла на виставу з Віктором Михайловичем. Через місяць вони одружилися.

Наші батьки були скупими на ласку, обережними на похвалу. Частіше лаяли й били, але чого вони варті, оті зроду-віку небиті, нелаяні діти?

Нарешті прийшли довгождані літні канікули. Можеш робити все, що тобі заманеться - ганяти лісом, їздити на конях, робити набіги на чужі садки й городи.

Увечері прийдеш утомлений, повечеряєш окрайцем хліба з молоком - і спати!

Літні канікули найтісніше пов'язані з річкою. Мені здається, що люди, які виросли біля світлих веселих річок, не можуть бути злими або похмурими.

Ранньої весни ми бігали дивитись, як скресала крига, інколи навіть каталися на крижинах. Після сніжної зими ранньою весною село заливала повінь. Дорослим - клопоти, а дітям - радість. Хіба не цікаво поїхати вулицею на човні! Ми навіть у морський бій ходили на хлопців із сусідньої вулиці!

Річка наша - чиста і весела. У прозорій воді видно рибу. Безліч раків водилося в норах кручі під водою. Ми брали відро і йшли із братом Сергієм печерувати раків. Я пірнав, знаходив нірку, просовував туди руку й хапав рака зверху, щоб він не схопив клешнею. Брат складав їх у відро. Єдине, чого боявся - натрапити на гадюку. Набралося вже майже відро раків. І раптом, відчувши у норі щось холодне й слизьке. Я кулею вилетів із води. Мабуть, у мене був такий вигляд, що братик з переляку побіг і перекинув відро. Ми озброїлись кийками, подивилися добре - гадюки не було. Зібрали раків, Сергій пішов набрати у відро води й... воно впало та втонуло. Лізти у воду я вже не наважився. От Сергіїще! Хоч це він втопив відро, мама лаятиме мене, бо я ж старший, а старші за все відповідають.


Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):

Блакитна дитина - це янгол, яким змалювали батька в дитинстві мати й бабуся. Насправді він був звичайним хлопцем, і в його шкільному житті було багато пригод - веселих і не дуже. Батько згадує, яким він був у віці свого сина, й краще розуміє свою дитину.

Окрім бешкетів та розваг, Толик помічає у житті важливі речі й цінує їх: вміння мріяти, товаришувати, відповідальність за молодших і слабших, прагнення до добра й справедливості, тонке відчуття краси природи, її благотворного впливу на людину, почуття гумору.

11


© 2010-2022