УПРАВЛЕНИЕ ОБРАЗОВАНИЯ

Администрации города Горловка

Отделение: литературоведения, фольклористики и

искусствоведения

Секция: украинская литература

ПОЛІФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ АНТРОПОНІМІВ П`ЄСИ

І. КАРПЕНКА-КАРОГО «СТО ТИСЯЧ»

Выполнила:

Чеплигина Ева Игоревна,

ученица 8 класса ГОШ І-ІІІ № 22

Руководитель школьной секции МАН:

Матвеенко Ольга Петровна,

учитель украинского языка и литературы

ГОШ І-ІІІ № 22

2015 г

ТЕЗИ

науково-дослідницької роботи

«Поліфункціональність антропонімів п'єси

І.Карпенка-Карого «Сто тисяч»

учениці 8 класу Горлівської ЗОШ I-III ступенів №22

Чеплигіної Єви Ігорівни

Керівник школьної секції МАН: Матвеєнко Ольга Петрівна,

учитель української мови та літератури

Горлівської ЗОШ I-III ступенів №22

Стилістична навантаженість власних назв у художніх творах здавна привертала увагу мовознавців, оскільки оніми як невід'ємний елемент літературного твору характеризуються значним семантико-стилістичним потенціалом, актуалізація якого зумовлюється відповідним художнім навантаженням і контекстом, особливостями концептуальної картини світу та стилю автора.

Онім у художньому творі зазнає певної авторської трансформації, цілеспрямованої значущості, виконує важливу конотативну функцію (Л. Белей, Н. Ботвина, Л. Буштян, Е. Іванова, Ю. Карпенко, Л. Колоколова, Є. Отін). Проте студії над онімним словом в українській художній мові були нечисленними, до того ж часто обмежувалися вивченням етимологічних і словотворчих характеристик поетонімів без аналізу їхньої смислової та емоційної навантаженості в тексті.

Актуальність роботи зумовлена недостатньою висвітленістю питань української літературної ономастики, браком праць, присвячених розглядові ономастикону певного художнього напряму української літератури, а також необхідністю опису й аналізу системи ономастичного письма драматичних творів, зокрема соціально-психологічної комедії.

Метою роботи є комплексний аналіз поетонімів з урахуванням їх системно-ієрархічних та асоціативно-смислових зв'язків, розгляд, передусім, конотованих онімів.

Предметом дослідження є власні назви, вибрані з твору «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого.

Ономастичний простір твору - "Сто тисяч" складається із, переважно, знайомих читачеві власних назв. Письменник підбирає такі антропоніми, що відповідають реаліям того часу і можуть бути цікавими на сьогоднішній день своєю формою та внутрішнім змістовим поповненням, доповнюючи картину літературного аналізу твору. Комплексне дослідження поетонімосфери художніх творів є ще одним кроком до глибшого розуміння творчості письменника, тому що:

1. Власні імена є регулярним й ефективним засобом передачі оцінки.

2. Кожен народ вносить свої співзначення в семантичну структуру більшості власних імен.

3. На рівні онімів активно взаємодіють різні лінгвокультури.

4. Використання власних імен як виразних конотативних засобів зумовлене літературним жанром, темою і змістом художнього твору.

ЗМІСТ

1. Тези роботи

с. 2

2. Вступ

с. 5

3. Аналіз антропонімів п'єси І. Карпенка-Карого «Сто тисяч»

с. 8

4. Соціальне опитування

с. 14

5. Підсумки

с. 16

6. Список використаної літератури

с. 18

7. Додаток 1. Словник термінів

с. 20

8. Додаток 2. Таблиця 1

с. 21

9. Додаток 3. Діаграми

с. 22

Вступ

Імена завжди вважалися необхідним засобом пізнання і спілкування, оскільки, позначаючи, вони пов'язують людську мову з реальним світом. Історія філології як науки бере свій початок з тих далеких часів, коли на терені різних шкіл античної філософії почали обговорюватися важливі питання про походження власних імен: звідки вони беруться, як пов'язані з означуваними суб'єктами та об'єктами, яка природа цього зв'язку - природна чи встановлена людьми.

Важлива роль в організації будь-якого художнього твору належить найменуванням як особливим знакам, що накопичують у собі інформацію про персонажів. Адже письменник, створюючи той чи інший художній образ, "народжує " його цілком сформованим, конкретним, сталим. На відміну від батьків, що дають ім`я немовляті, автор твору достеменно знає яким буде його "новонароджений" герой.

У художньому тексті власні назви відрізняються від загальних і функціонально, і синтаксично. Як відомо, у реальному житті немає внутрішнього зв'язку між іменем і його носієм, підкреслюється відсутність у власних назв лексичного значення, їх семантична порожнеча. На противагу загальним назвам, вони обмежуються однією функцією - позначення, що дозволяє їм лише розрізняти, впізнавати зазначені об'єкти. У художньому ж творі зв'язок між іменем і носієм повністю може бути встановлений волею автора.

За В. М. Калінкіним оніми (власні назви) наділені безкінечною смисловою валентністю. Будь-яка ВН може мати нескінченну кількість значень, тобто перетворюватися в символ. Якщо в реальному житті ВН звичайно не несе прихованих смислів, залишаючись знаком індивідуалізуючим, то контекст художнього твору значною мірою змінює ВН, перетворюючи її в сутність іншого роду.

Оніми художнього тексту - це особлива філологічна проблема, оскільки в літературному творі власне ім'я функціонує як важливий та органічний елемент його стилістичної системи, виконуючи активну роль у створенні загальної образності твору. Художній текст є функціонально замкненою системою естетично організованих мовленнєвих засобів, тому власне ім'я в ньому набуває багатьох смислових зв'язків, складних асоціацій і конотацій, які й утворюють його індивідуально-художню семантику, що значно відрізняється від власне мовної. Оцінні, емоційно-експресивні конотації, що йдуть від системи мови і мовленнєвого узусу, зазнають значної трансформації в художньому тексті і стають текстуальними під впливом системних зв'язків власного імені з парадигматичним (тематичним) і синтагматичним (мовленнєвим) контекстом твору.

Вивчення функціонування власних імен у художньому тексті / дискурсі/ сьогодні залишається актуальним, оскільки вписується в загальну проблематику такої молодої галузі мовознавства як лінгвопоетика, допомагає розкривати специфічні особливості художньо-літературного мовлення, які не можуть вважатися остаточно з'ясованими, проливає світло на віртуальні можливості української мови, так як дослідження художнього мовлення сприяє виявленню її глибинних віртуальних потенцій.

Поетоніми вважаються однією з універсальних категорій художнього тексту, яка бере участь у реалізації авторської концепції світобачення, так як ономастична лексика, крім номінацій, створює історичний, культурний фон текстових подій, наповнює його різнохарактерним образним змістом. І нова галузь мовознавства, що займається дослідженням поетонімів - ономатопоетика, становить особливий напрям ономастичних досліджень сьогодення. Наша робота чітко вписується в ці два нові напрямки сучасних мовознавчих студій.

Антропоніми - власні назви людей - несуть в собі смислове й емоційне навантаження, мають практичне значення. Кожне ім`я - це певна історія. У конотативних іменах (тобто емоційних, експресивних, стилістичних "додатках" до основного значення) відбиваються певні вірування, сподівання, надбання народу, навіть риси і якості людей. Саме це ми спробуємо дослідити та пояснити на прикладі твору І. Карпенка-Карого "Сто тисяч".

Поетонім - складовий елемент авторського художнього ономастикону - виступає номінацією як суб'єкта (антропонім, зоонім), так і об'єкта (топонім, назва артефакту) або часового відрізку (хрононім) художньої оповіді. З точки зору форми може відтворювати реально-мовні імена, а може бути авторським новотвором, який у художньому творі набуває власної семантики або ж збагачує її за рахунок прагматико-стилістичної домінанти. За їхньою семантикою існують поетоніми: загальномовні, безреферентні; референційні, які позначають реальних осіб та широковідомі об'єкти, що тим чи іншим чином включаються до художнього тексту; вигадані, власне текстові, які мають 2 підтипи - інтертекстуальні поетоніми та авторські новотвори.

Аналіз антропонімів п`єси

І. Карпенка-Карого "Сто тисяч"

До речі, справжнє прізвище Івана Карповича не Карпенко-Карий, а Тобілевич. Його псевдонім складається з імені свого батька, Карпа, та прізвища улюбленого героя Гната Карого з драми Т. Шевченка "Назар Стодоля". Іван Карпенко-Карий - корифей української драми. Ім'я цього видатного та надзвичайно талановитого драматурга стоїть у першім ряду корифеїв українського дореволюційного театру. Карпенко-Карий був заспівувачем та зачинателем, а також найвидатнішим з перших діячів української драми.

Найвідоміша п'єса І. Тобілевича - "Сто тисяч". Первісна назва "Гроші". Поштовхом до написання п'єси було тодішнє життя. Всі селяни хотіли розбагатіти і робили для цього все, що завгодно. Жадоба до грошей дуже впливала на селян. Вони дурили один одного, намагалися скупити все, що їх оточує, все навколишнє середовище. Отже, в п'єсі "Сто тисяч" все взяте з життя, а не видумане автором.

Ономастика твору І. Карпенка-Карого глибоко народна. Антропонімія п`єси письменника представлена здебільшого слов'янськими іменами, серед яких наявні й зменшено-пестливі імена, а також вживання здрібнілих форм імен у функції повних. Автор слідує народній традиції у виборі структури найменування для своїх персонажів. У своїх творах він використовує одночленну, двочленну і тричленну антропоформули. Вибір тієї чи іншої залежить від соціального статусу персонажа, його походження, віку, від того, чи у мові автора, чи у мовній партії персонажа вжита ця антропоформула. Тобто вживання дво- і тричленної формули найменування певним чином характеризує персонаж, тоді як одночленна формула (ім'я або прізвище) здебільшого виконує номінативну функцію.

У дослідженому нами творі наявні 3 випадки найменування персонажів

двочленною антропоформулою "ім'я + ім'я по батькові". З них -2 випадки називання персонажів-чоловіків і 1 - персонажа-жінки. Імена по батькові утворені звичайним способом: чоловічі - за допомогою суфікса -ович-, що додається до особового імені, жіночі - за допомогою суфікса -івн-(а).

Тричленною формулою іменуються виключно персонажі-чоловіки. Кожне таке називання наявне в текстах лише у одному вживанні, під час знайомства читача з персонажем. Переважно це головні герої творів. Починаючи розповідь про героя, автор прагне дати якомога більше інформації про нього. Вживання тричленної антропоформули виконує соціально-характеризуючу функцію, бо таким способом найменовано персонажів-заможних селян, дворян, багатих городян.

Головний персонаж - Герасим Никодимович Калитка. Він зображений як підступна, жадібна й егоїстична людина. Всі його помисли, кожен крок, кожна думка, так чи інакше, спрямовані на придбання землі. А для цього потрібні гроші, і Калитка їх добував грубим та жорстоким визискуванням наймитів. Письменник зовсім не випадково, а навіть дуже доречно назвав героя Герасимом, що в перекладі з грецької мови означає "поважний". У перекладі з давньогрецької "Герасімос" - "шановний". Ім'я Герасим прийшло в Росію з Візантії разом з християнством. «Людина з таким ім`ям має чутливу натуру. Добрий і чуйний, він допомагає всім, хто до нього звертається, але нерідко сам стає жертвою своєї доброти. Доля не робить Герасимові подарунків. Все, що у нього є, видобуто наполегливою працею, проте люди думають, що життя його легке й безтурботне.» Ім`я по батькові - Нікодимович (від Нікодим) - з грецької мови "той, що перемагає народ". Красномовним є і прізвище Герасима - Калитка(за тлумачним словником) - торбина для грошей, гаманець. Він дуже хотів розбагатіти, скупити усі землі, стати володарем усього, що його оточує: "Ох, земелько, свята земелько - Боже ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо - усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито: і все то гроші, гроші, гроші…"

Цікаво, що калитка чи калита згадується в документах 14 ст, що стосуються майна московських князів. Її робили переважно з шкіри, прикрашали прорізами, аплікацією. Найбільш коштовні - з сап'яну з вишитими золотом зображеннями птиць і тварин і із золотими прикрасами. Носили калитку на ремені в поясу. Прізвисько «Калита» отримав за своє багатство московський князь Іван Данилович. Отже, автор не є першим, хто вживає цей онім на позначення «заможньої людини».

Дружина Герасима - трохи скупувата жінка, теж не байдужа до грошей. Коли була молодою - була гарною та вродливою, але важка праця зробила своє діло.

Ім'я Параска грецького походження. Параска - це російський варіант вимови грецького імені Параскева, яке означає «напередодні свята» (мається на увазі день тижня - субота). Також перекладають як «очікування, приготування». Автор вживає саме усічену форму імені, з суфіксом -к-, який на думку мовознавців вказує на приналежність комусь, залежність від когось. Тож, вірно висловлюється народ про чоловіка та дружину: «У чоловіка і дружини думки одні.»

У слов'ян образ Святої Параскеви П'ятниці став асоціацією з язичницькою богинею П'ятницею, яка була покровителькою домашніх тварин, а також покровителькою родючості й жіночого рукоділля. Нашій героїні теж доводилося працювати з ранку до ночі. Більшість свого часу вона поралася коло худоби, займалася господарством: «Параско, пора до коров, чого ви там мнетесь? Ану, ану!»

Параска(за фразеологічним словником) означає язиката, чванлива, пихата. І справді, жилося подружжю нелегко, бо вони завжди сварилися і не могли знайти спільної мови: «І ззамолоду з синяків не виходила, бий і на старість! У! Харциз - коняку жаліє, а жінку бити збирається.» «З нашої Параски ні серця, ні ласки» (за словником фразеологізмів української мови).

Особливе ставлення господині бачимо до майбутньої невістки - Мотрі. Жіноче ім'я Мотря походить від латинського слова "матрона", що означає "поважна жінка", "дама": «Дівка красива, здорова, зна всі порядки: коло птиці, коло свиней, коло корів - одно слово, хазяйка біля всього…»

А от її суперницю І. Карпенко-Карий навмисно позбавляє навіть імені, залишаючи іменування, похідне від прізвища батька - Пузирівна. Таким чином персонаж не набуває рис індивідуальності.

Син Герасима та Параски - має ім`я Роман. Це ім'я прийшло з латинської мови, в перекладі воно означає римлянин. Тобто спочатку воно походить від одного з засновників Рима - Ромула. Практично без змін це ім'я використовується в інших країнах, крім Росії і ближнього зарубіжжя. Роман - гордий і впертий, його не змусиш щось зробити силою, а от переконати цілком можливо. Так інтерпретує це ім`я тлумачний словник власних імен. А наш персонаж який? «Та хоч би батько цапа скакав, а я таки женюсь на Мотрі» - говорить він батькові, підтверджуючи наведену характеристику імені.

В п`єсі зображується ще один персонаж - Савка. Ім`я Сава з грецької мови перекладається як "старий дід; той, що багато знає". Він разом зі своєю сім'єю жив бідно, тому заліз в борги та пішов на махінацію. Савка, в порівнянні з Герасимом, був більш доброю, порядною та совісною людиною. Свою жінку, хоч вони й часто сваряться, він любить, в церкву возить на конях, не примушує йти пішки. Коли він дізнався, що разом з Герасимом став жертвою обману, то веде себе досить спокійно. Савка зрозумів, що шахрайством нічого не заробиш, а навпаки, можеш багато чого програти. В цьому він виявив себе як мудра, досвідчена людина. «Який Сава, така й слава» - підсумовується в фразеологічному словнику української мови.

Герасим, щоб отримати ще більше грошей, за підтримкою Савки познайомився з євреєм. А ви знаєте, що "єврей, він і в Африці єврей". Навіть прізвище автор добирає йому Невідомий (за тлумачним словником) - незнаний, небачений, незвіданий - приховує якусь таємницю. Прізвище в художньому творі - це не тільки знак індивідуалізації персонажа, але і його яскрава експресивно-оцінна характеристика. У прізвищах відбивається фантазія автора, його спостережливість, уміння виокремити в людині риси, які дуже влучно характеризують її позитивні чи, навпаки, негативні риси, увиразнюючи іронічне або й саркастичне ставлення автора. Негативне ставлення простежуємо також в апелятиві жид, за тлумачним словником це образлива назва єврея. Невідомий відкрив свою комерцію. Завдяки підступності він переконав Калитку, що за підроблені гроші він міг би розбагатіти, і що в усіх заможних є така валюта. А що тому Герасиму - йому що кажуть, в те він і вірить. Жадоба до грошей очі засліпила.

У творі є згадка ще про одного представника роду Ізраілева - Гершка Маюфеса. Гершко - просторічна форма від Герман. Запозичено з латинської мови ("германус" - рідний, єдиноутробний). Це ім'я, хоча й гарне, але зле - воно нагороджує людину відверто поганим характером і аж ніяк не найкращими якостями.Герман дратівливий, хитрий, запальний. Він навіть здатний на підлість і зовсім не знаходить подібні вчинки непристойними. Діловитий, не упустить можливості заробити зайвий карбованець. Шахраюватий.

Прізвище, можливо, утворене від двох апелятивів - українського «маю» та тюрського «фес(ка)» - чоловічий головний убір у формі зрізаного конуса з китицею - елемент національного костюма в деяких східних країнах. Від назви м. Феса в Марокко, де їх почали виробляти у ХVIІ ст. Вказівка на нетутешність, інше віросповідання.

Копач-Бонавентура зображений в п'єсі привітною та доброю людиною, яка любить людей та не бажає нікому зла. Якщо уважно придивитися до антропоніма Бонавентура, помічаємо дві складові цього прізвища:

1. б`она(словник іншомовних слів) - грошовий документ;

2. вентура(словник іншомовних слів) -«стан».

Тобто, цей антропонім характеризує героя як людину, що перебуває у стані постійного пошуку грошей задарма. Він бідний, в нього нічого немає, так і живе, перебиваючись, ходячи з хати в хату, поки не виженуть хазяї. В Бонавентури є завітна мрія - знайти якийсь скарб і зажити добре. Про це він постійно думає й говорить, але люди йому вже не вірять.

Згадується в творі й багатій Пузир. Письменник використав увесь арсенал класичних коме­дійних і сатиричних засобів та прийомів. Взяти хоча б прізвище персонажа - Пузир. У народі говорять: «Пузир дувся, дувся та й лопнув». За тлумачним словником цей антропонім означає "кульку, що наповнена повітрям або газом"; за фразеологічним - "ненажерлива людина, пихата". Персонаж постає як взірець для Герасима Калитки, бо у Пузиря і грошей більше, і землі.

Неординарно й досить прозоро йменує Карпенко-Карий ще одного поміщика - Смоквинов. Апелятивом антропоніму, на нашу думку, виступає дієслівна форма "смоктати"(за тлумачним словником):

1. Тяжко визискувати, експлуатувати кого-небудь.

2. Знущатися з кого-небудь, кривдити, мучити когось.

Іван Карпенко-Карий, як ніхто інший, на власні очі бачив життя кріпаків в селі, знущання панів, зверхність та стяжіння багатіїв.

Кульмінаційним моментом п`єси стає день Х, що розставляє все на свої місця. Отримавши мішок з валютою та відкривши його, Герасим і Савка побачили справжні бумажки. Єврей їх обдурив. І після цього Герасим вирішує померти, вчинивши самогубство, - повіситися. Але його врятувала доля. Завдяки копачу Бонавентурі він залишився живим.

Здавалось би, що від часу написання Карпенком-Карим знаменитої п'єси нас відділяють десятиліття, але й сьогодні вона залишається актуальною. І причина цьому - процес реформування економіки на ринковій основі. От тільки біда, що сьогодні ми не маємо такого геніального драматурга, який зумів би в такій яскравій формі показати, що подібні процеси - це якоюсь мірою випробовування для суспільства: чи вдасться зберегти ті загальнолюдські цінності, які упродовж століть оберігала людська спільнота заради моральності підростаючого покоління. Чи «український лохотрон» триватиме і донині?..

Соціальне опитування за темою дослідницької роботи

Під час дослідження було проведене анкетування серед учнів 7-9 класів(2003-2000 р.н.). Всього взяли участь в опитуванні 95 осіб.

Питання анкети:

1. Назвіть найпопулярніше чоловіче і`мя нашого часу.

2. Назвіть найпопулярніше жіноче і`мя нашого часу.

3. Яке і`мя найчастіше Ви зустрічаєте серед однолітків? (чоловіче/жіноче)

4. Які асоцації виникають у Вас на і`мя Герасим?

5. Які асоцації виникають у Вас на і`мя Параска?

Наводимо запропоновані відповіді учасників анкетування.

Рейтинг найпопулярніших чоловічих імен 2015 року серед опитуваних:

1. Микита - 23%

2. Кирило - 16%

3. Данило - 13%

4. Максим - 11%

5. Артем - 9%

6. Матвій - 8,7%

7. Ілля - 6%

8. Ярослав - 5%

9. Єгор - 4,3%

10. Марк - 4%

Рейтинг найпопулярніших жіночих імен 2015 року серед опитуваних:

1. Софія - 25%

2. Єва - 22%

3. Поліна - 15%

4. Аріна - 11%

5. Кіра - 8%

6. Валерія - 6%

7. Аліса - 4,8%

8. Вероніка - 3,4%

9. Мелена - 2,8%

10. Дар`я -2%

Найчастіше Ви зустрічаєте серед однолітків ім'я:

Чоловіче - Данило

Жіноче - Анастасія

Отже, бачимо що вподобання імен за 10-15 років суттєво змінилося. І хоча ім'я Данило входить до рейтингу популярних імен нашого часу, проте ім'я Анастасія навіть не увійшло в десятку.

Імена Герасим та Параска навіть не згадуються сучасниками в списках рейтингу. Що ж вони думають з приводу цих імен?

Герасим - асоціації до імені:

1. Стара, досвідчена людина - 54%

2. Гордовитий - 29%

3. Пихатий - 13%

4. Заможний - 4%

5. Утрималися -

Параска - асоціації до імені:

1. Господарка - 63%

2. Вередлива - 27%

3. Жінка з перцем - 7%

4. Хитрувата - 1%

5. Утримались - 2%

Отже, ми чітко бачимо, що власне ім`я є ефективним засобом передачі оцінки, навіть якщо опитувані не знають істинного тлумачення імені.

Підсумки

Прозорість на народний колорит антропонімів п`єси підсилюється сатиричною семантикою більшості ВН твору. Так, антропонім Калитка - це своєрідне поєднання прізвища з прізвиськом героя, що живе накопиченням грошей заради грошей: "лупи і дай", "бери у свого й чужого". Він засліплений жадобою багатства, для нього навіть життя нічого не варте. Ставши шахраєм, він звироднів морально. Тому, коли людина втрачає моральні якості, а над нею бере владу матеріальне багатство, відбувається трансформація персонажа на жалюгідного "монстра", якого не шкода. Під час такої трансформації антропонім набуває конотативного відтінку призирства, стаючи прізвиськом.

Ономастичний простір твору - "Сто тисяч" складається із, переважно, знайомих читачеві власних назв. Письменник підбирає такі антропоніми, що відповідають реаліям того часу і можуть бути цікавими на сьогоднішній день своєю формою та внутрішнім змістовим поповненням, доповнюючи картину літературного аналізу твору. Комплексне дослідження поетонімосфери художніх творів є ще одним кроком до глибшого розуміння творчості письменника, тому що власні назви у п'єсі І. Карпенка-Карого чітко виявляють наступні функції:

1. Номінативну, суто називну функцію онімів, що стає провідною там, де панує денотативний компонент семантики власної назви, де вона слугує насамперед для того, щоб ідентифікувати об'єкт, що узуально позначається цією власною назвою.

2. Власні імена є регулярним й ефективним засобом передачі оцінки. Характеризуюча функція, за якою онім кваліфікує саме свого носія, а не визначає його хронотопічний, соціальний чи віковий статус.

3. Функція виразовості, образності, тропеїчності охоплює значну частину онімів, ужитих І. Карпенко-Карим. Кожен народ вносить свої співзначення в семантичну структуру більшості власних імен.

4. На рівні онімів активно взаємодіють різні лінгвокультури.

5. Експресивна функція так чи так зачіпає всю онімію п'єси «Сто тисяч». У творах письменника немає холодних, не зігрітих почуттями власних назв. Він наснажує власні назви експресією, що випромінюють у тексті.

6. Використання власних імен як виразних конотативних засобів зумовлене літературним жанром, темою і змістом художнього твору.

Отже, можемо впевнено стверджувати, що власним назвам у п'єсі «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого органічно притаманна поліфункціональність. Вони, як правило, виконують, всупереч класифікаторській логіці, мало не всі можливі функції одразу. Це, може, становить певну трудність для дослідників, але робить онімію письменника необхідним, насиченим і повноцінним складником його сатиричного, афористичного мовлення.

Список використаної літератури:

1. Академічний тлумачний словник (1970-1980)

2. Васильева Н.В. Собственное имя в мире текста. - М.: Академия гуманитарных исследований, 2005. - 224 с.

3. Вербич С. Орфографічна норма і власні назви // Мандрівець. - 2006. - №1. - С.78-80.

4. Вивчення власних назв в українській художній літературі // Наша школа. - 1998. - №3. - С. 50-52

5. Власні імена людей: словник-довідник. Скрипник, Л.Г., Дзятківска, Н.П. Київ, Наукова думка, 2005

6. Горбаневский М.В. В мире имен и названий. - М., 1983. - 192 с.

7. Калинкин В. М. Поэтика онима . - Донецк: Юго-Восток, 1999. - 409с.

8. Карпенко-Карий Іван. Твори в 3 томах. - Київ: Державне вид-во художньої літератури, 1960-1961.

9. Кухаренко В.А. Інтерпретація тексту: Навч. посіб. для студ. старших курсів факультетів англійсь- кої мови. - Вінниця: НОВА КНИГА, 2004. - 272 с.

10. Михайлов В.Н. Лингвистический анализ ономастической лексики в художественной речи: Учебное пособие. - Симферополь: СГУ, 1981. - 28 с.

11. Михайлов В.Н. Специфика собственных имен в художественном тексте. - Симферополь: СГУ, 1979. - 108 с.

12. Отін Є.С. Конотативна ономастична лексика // Мовознавство. - 1978. - № 6. - С. 46-52.

13. Словник іншомовних слів. За ред. О. С. Мельничука. - Київ: Головна редакція УРЕ, 1974. - 775 с. (багато перевидань)

14. Словник фразеологізмів української мови. Ред. Винник В.О. Київ, Наукова думка, 2003 (Словники України)

15. Сучасний словник іншомовних слів: близько 20 тис. слів і словосполучень / НАН України. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. Уклад. О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк. - К. : Довіра, 2006. - 789 с.

Додатки

Словник термінів

АНТРОПОНІМ

власна назва людей.

АПЕЛЯТИВ

загальна назва.

КОНОТОТИВНІ ІМЕНА

оніми, збагачені новим значенням із збереженим при цьому статусом власних назв

ЛІНГВОПОЕТИКА

наука, предметом дослідження якої є мова художньої літератури.

ОНІМ

вла́сні на́зви, або індивідуальні найменування окремих одиничних об'єктів.

ОНОМАСТИКА

(від греч.(грецький) onomastikós - що відноситься до найменування ónoma - ім'я, назва), 1) розділ мовознавства, що вивчає власні імена, історію їх виникнення і перетворення в результаті тривалого вживання в мові-джерелі або у зв'язку із запозиченням з ін. мови. 2) Власні імена різних типів (ономастична лексика), онімія, яка в відповідності з об'єктами, що позначаються, ділиться на антропоніміку, топонімію, зоонімію (власні імена тварин), астронімію, космонімію (назва зон і частин Всесвіту), теонімію (імена богів) і ін.

ПОЕТОНІМ

власна назва в літературному творі, що виконує крім номінативної, характеризуючу, ідеологічну та стилістичну функції.

Таблиця 1

Діаграми до власних імен (асоціації)