Збірка віршів Він потужний, як нестримний вітер

ЗМІСТ

1. Він потужний, як нестримний вітер 2

2. Кріпак, маленький хлопчик, попихач 3

3. Степи, луги, ліси, поля 4

4. Петербург у тумані 5

5. Гілка квітучої вишні в саду 6

6. Давно в селі я не бував 7

7. Тече ріка, ріка мого життя 8

8. Ніколи я не прагнув статків 9

9. Шевченкове слово 10

10. На Січі 11

11. Роздуми Шевченка про скасування Січі 12

Т.Шевченкові присвячується…

***

Він потужний, як нестримний вітер,

Щирий, як усмішка малюка,

Мріяв лиш у власній хаті жити

Над Дніпром, побіля стрімчака,

Щоб уся Вкраїна - на долоні,

Серце щоб купалося в красі

І щоб посивіли його скроні,

Де лежать прапрадіди усі.

***

Кріпак, маленький хлопчик, попихач,

Слуга у дяка, панський козачок.

В дитинстві голод, злидні - ну хоч плач,

І ріс, як при дорозі будячок.

А мріяв він, щоб не хворіла мати

І цвів садок вишневий коло хати…

***

Степи, луги, ліси, поля,

Дорога бита, білі хати -

Тараса тут родила мати,

Талант оця дала земля.

Лунав потужно його голос,

Картаючи царя, панів,

Неволю, людям осоружну,

Залізний брязкіт кайданів.

Петербург у тумані - у Кирилівці сонячні дні…

Років десять, мабуть, я тужу за своєю Вкраїною.

Так хотілось додому полинуть мені,
Щоб відчути себе ще хоч раз малою дитиною.

Хай щасливою юність мою не назвеш,

Але пам`ять вихоплює тільки приємні хвилини.

***

Гілка розквітлої вишні в саду,

Спів солов`я заглушає голос матері,

Гудуть хрущі -

Щастя…

***

Давно в селі я не бував,

Не рвав в саду достиглі вишні,

Не повернути дні колишні,

За ними часто сумував.

Я в Петербурзі. Без сім` ї.

О Україно, дай же сили,

Щоб вижити на чужині

Й козацькі оспівать могили.

***

Тече ріка, ріка мого життя,

Минають дні, роки, десятиліття,

Був кріпаком, звільнитись час настав,

І скоро вже моє тридцятиліття.

Жив і не жив, щось втратив, повернув,

Чогось досяг, були невдачі, жалі.

Життя пробігло - я і не збагнув

Серед неправди, горя і печалі.

А серце назавжди запам`ятало

Той час, коли тринадцятий минало.

***

Ніколи я не прагнув статків,

Ніколи слави не хотів,

Бажав сім`ю, а біля хатки

Дніпро щоб хвиленьку котив.

Але не справдилися мрії,

І я від самоти сивію.

Шевченкове слово

У слово Шевченкове вірячи,

Можна прожить і на півночі.

Коли «Кобзар» прочитаєш,

Про біди свої забуваєш ,

Захоплює сила народу,

Що мріяв про мир і свободу.

На Січі

Давно померкла слава України,

Бо розігнали вірних їй синів.

Хто ж захистить? Цариця Катерина?

Не треба їй ніяких україн!

- Пройшли десятиліття, що змінилось?

- Закута думка кріпака звільнилась!

Шевченка слово лине небесами,

До українських промовля сердець,

Нехай же буде воля наша з нами,

А всім ворожим замірам - кінець!

Роздуми Т.Шевченка про скасування Запорозької Січі

Козацька слава України…

Була чи не було її?

На Хортиці картоплю сіють

Отих-то козаків сини!

Де Бульби, Гонти, Кармалюки,

Їх справедливість і запал?

Забули холод зброї руки,

І не відчують ваші внуки

За Батьківщину бою шал.

Оповили ту Україну

Кріпацтва пута на роки.

Народ страждає, воля гине -

Того не чують козаки.

Я вірю: не завжди так буде,

І правнук волю ту здобуде.

~ 14 ~