Шевченковский урок (внеклассное мероприятие)

Позакласний захід, присвячений 200-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка

Вшановуємо

Великого Кобзаря

Ім'я

Тараса Шевченка

на карті Луганщини

Розробка вчителя вищої категорії

Вілісової І.Д.

Шанобливість

Емоційність

Волелюбність

Чесність

Експресивність

Нескоримість

Комунікабельність

Освіченість

• Найкращі риси українців закодовані у прізвищі Тараса Шевченка - Великого сина України, видатного поета, письменника, художника, людини, яка на повний голос заявила на весь світ : Україна є, український народ існує, творить свою історію й культуру, виборює свою незалежність.

Согодні ми відзначаємо знаменну дату - 200 річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка.

У вікні любисток, на підлозі м'ята,

В золотій оправі книга серед книг.

Наче щедре сонце поселилось в хаті,

Як велике щастя стало на поріг.

Мудра, світла книга, - то «Кобзар» Тараса,

На столі, як свято, білий коровай.

І пішло повір'я з дідівського часу,

Як «Кобзар» у хаті - буде щастя, знай.

...Ти пройди по селах рідної Вкраїни:

В кожній хаті - книга, на стіні - портрет.

В рушнику розшитім, квітчаний в калині,

Бо в святій пошані у людей поет.

Тарас Шевченко. Із цим іменем сьогодні на нашій планеті ідентифікується Україна та українці. Той, хто крізь алмазну грань Кобзаревого слова гляне у світ, той уже ніколи не спиниться на шляху до ідеалу. Шевченко належить до найулюбленіших поетів світу.

Як досяг, чим завоював він цю славу?

Давайте згадаємо основні віхи життєвого і творчого шляху цієї геніальної людини.

(перегляд відеоороліку "Обличчя української історії. Тарас Шевченко")

"Він поет усього людства, - так сказала про Тараса Григоровича Шевченка відома англійська політична діячка Полін Бентлі .- Тарас Шевченко виходить за межі однієї країни. Його заклик до братерства й любові, до правди й справедливості, а над усе - до волі, має всесвітнє значення".

Підтвердженням цьому є той факт, що твори Кобзаря видавались за кордоном більше трьохсот разів і перекладалися ста сорока сімома мовами світу.

Тарас Шевченко покинув Україну чотирнадцятирічним підлітком, тривалий час перебував поза її межами в Петербурзі, але не тільки не забув рідну мову, але й почав творити нею поезії. Пізніше він напише:

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос - більш нічого,

А серце б'ється, ожива,

Як їх почує!..

Рідне слово завжди несло до Шевченка образ України.

(Реве та стогне Дніпр широкий)

Нині вся Україна вшановує пам'ять Тараса Григоровича. Вшановує пам'ять Кобзаря і Луганщина.

І хоча життєві шляхи не приводили Тараса Шевченка не приводили на Луганщину, однак його творчість там, де живуть українці, які шанують творчість Великого Кобзаря.

Першою ниточкою, яка пов'язала наше місто з видатним поетом, стало знайомство з ним Володимира Даля, письменника, лексикографа, етнографа. Їх зустріч відбулася в Петербурзі в 30-х роках ХІХ століття.

Кожного четверга в будинку В.Даля в Луганську відбувалися зустрічі близьких за духом людей. На "далевських четвергах" збиралися люди думки, слова та мистецтва.

Подібні зустрічі проводилися і в будинку українського видавця й письменника Євгена Гребінки в Петербурзі. За свідченням сучасників Даля й Шевченка , їхня зустріч відбулася в будинку Євгена Гребінки. Це було тривале знайомство.

Високе службове становище Володимира Даля дозволяло йому слідкувати за долею Шевченка, коли того за бунтарські вірші відправили на заслання із забороною писати й малювати.

Після заслання Тарас Григорович неодноразово зустрічався із Далем, і завжди українського поета оточували доброзичливість і турбота. Кобзар і Козак Луганський згадували зустрічі в Петербурзі, співали українські пісні.

У своєму "Щоденнику" Шевченко згадував про їхню зустріч у Нижньому Новгороді: "Він прийняв мене щиро…, на прощання просив заходити до нього, як до давнього приятеля… Обов'язково скористаюсь цим запрошенням".

Даль і Шевченко були зовсім різними. Даль був представником реформізму, Шевченко - революційного бунтарства. Однак була у них риса, яка об'єднувала протилежності - це глибока і щира любов до України, її історії. культури.

На думку спадають слова Григорія Лютого:

Залишайте себе на землі,

У надіях, у дітях, в онуках,

Щоб сліди не зітерла пилюка,

Не розвіялись лиця в імлі.

Залишайте себе на землі,

Роздавайте щомиті, даруйте,

Жодну пісню в собі не змарнуйте,

Не затьміть жодній мислі політ!

Це не ваше: з далеких століть

Вам передано людське батьками.

Будьте щедрими, будьте із нами!

Залишайте себе на землі!

І сьогодні ми з гордістю кажемо:"Ім'я Тараса Шевченка навіки залишиться на нашій рідній землі".

Запрошуємо вас здійснити віртуальну екскурсію й відвідати об'єкти Луганська, які носять ім'я Тараса Шевченка.

Екскурсовод 1 _____________________________________

Ім'ям Тараса Шевченка названо ряд географічних об'єктів (населених пунктів, вулиць), навчальних закладів та інших організацій України.

У Луганську ще в 1922 році одна із вулиць, Банківська, була перейменована на вулицю імені Т.Г. Шевченка. На той час на цій вулиці знаходились брандвахт (пожежна команда), арештний будинок (клуб імені Маяковського) і, нарешті, перша чотириповерхова будівля, у якій розташовувалося жіноче комерційне училище і чоловіча прогімназія (Будинок Васньова). Нині на цій вулиці знаходяться поліклінічне відділення лікарні № 7 (Будинок Васньова), краєзнавчий музей, банківські установи, житлові багатоповерхівки, до неї прилягає Червона площа - одне з найулюбленіших місць відпочинку луганчан.

Екскурсовод __________________________________________

Ім'ям Тараса Шевченка названий також житловий квартал міста Луганська, який знаходиться неподалік автовокзалу. Тут розташовані ЛЕНІНСЬКА МІЖРАЙОННА ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА ІНСПЕКЦІЯ У місті ЛУГАНСЬКУ, Ленінський районний відділ МВС, загальноосвітні школи № 14 та 38, житлові багатоповерхівки з розвиненою інфраструктурою.

Екскурсовод __________________________________________

Із 1939 року один із найстаріших вищих навчальних закладів східноукраїнського краю - Луганський національний університет носить ім'я Тараса Шевченка. В Указі Президії Верховної Ради УРСР від 26 квітня 1939 року зазначалося: "Задовольнити прохання громадських організацій Ворошиловградського педагогічного інституту і присвоїти Ворошиловградському педінституту ім'я Т. Г. Шевченка".

У педагогічному виші 1939 року намагалися різнобічно підійти до відзначення Шевченківського ювілею, тобто 125-річчя від дня народження. Тоді на художній виставці експонувалися навіть оригінали малярських полотен (імовірно з Галереї картин Тараса Шевченка в місті Харкові), а також ілюстрації художників до його творів. Викладачі та студенти літературного факультету прочитали понад сто лекцій у робітничих і сільських клубах області.

До 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка тут організовано другу наукову Шевченківську конференцію. Тоді в ювілейний 1964 рік на сторінках "Літературної газети" опубліковано статтю "З його ім'ям", де розповідь про Луганський педагогічний інститут завершувалася стверджувально-оптимістично: "Так, це справді шевченківський вуз - найсхідніший у нашій республіці храм української культури". Її автор - Микола Ташаненко. Таким був газетний псевдонім літературного працівника редакції, а незабаром видатного українського письменника Григора Тютюнника

У рамках святкування 90-річчя Луганського національного університету було відкрито так званий малий пам`ятник Тарасу Шевченку.

Виготовлений з білого італійського мармуру, пам`ятник встановлений у головному корпусі ЛНУ. Автор пам`ятника - луганський скульптор Микола Шматько.

Екскурсовод __________________________________________

У центрі Луганська у сквері Героїв Великої Вітчизняної війни у 1998 році був встановлений монументальний пам'ятник Тарасу Шевченку.

Головну роль в історії спорудження монумента Кобзарю в Луганську відіграло створене тут 1995 року Луганське обласне Братство шанувальників творчості Тараса Шевченка. Протягом року Братство працювало неофіційно, але 1996-го все-таки було зареєстроване управлінням юстиції в Луганській області. За словами Володимира Калашникова, голови Братства, зробили це передусім для того, щоб відкрити банківський рахунок для добровільних пожертв на будівництво пам'ятника Шевченку в Луганську.

Ні для кого в Луганську не секрет, що пам'ятник генію українського народу Тарасу Шевченку, виконав Іван Чумак.

Філософія робіт Івана Чумака "спрямована на формування нових ідеалів та культурних цінностей нового спілкування людей, що живуть в незалежній країні, що розвивається".

Іван Михайлович був учасником всесоюзних, обласних, республіканських виставок, бачили його роботи і за кордоном: у Празі, Берліні, Варшаві.

Тематика творів Івана Михайловича Чумака різноманітна - від виробничої до військово-патріотичної, соціальної.

Іван Михайлович Чумáк - автор монументальної скульптури: «Слово о полку Ігоревім»; портретів героїв соціальної праці, пам'ятників героям Ржева (у співавторстві), монументів у Луганську, лауреат Національної премії імені. Т. Шевченка , Почесний громадянин Луганська.

Памятник Тарасові Шевченку - одна з улюблених робіт скульптора , яка відрізняється "простотою і щирістю образу, величчю народного борця за свободу".

На постаменті - Кобзар, який тримає руку біля серця, ніби говорить кожному про велику любов до України.

Творчість Т.Шевченка майже вся стала якщо не піснею, то джерелом для створення опер, балетів, кантат, сюїт тощо. Дивовижний факт, який не має аналога в світовому письменництві: на 240 шевченкових творів, які становлять його "Кобзар", композиторами складено понад 500 музичних творів.

Його називають Великим Кобзарем. Багато віків українські кобзарі несли до людей найдорожче духовне багатство - народну пісню. І тоді ніхто не забував, що таке віра, воля, самовідданість, відвага, а ще працьовитість, творчість, щирість і намагався навчити цього своїх дітей.

( виступ бандуристки)

На рідний край. Луганщина, знана не тільки териконами, шахтами, великими промисловими підприємствами. Із давніх-давен тут розвивається найдорожче - духовна національна культура українського народу.

Саме українська література представлена іменами видатних митців-земляків - лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Націона́льна пре́мія Украї́ни і́мені Тараса́ Шевче́нка (Шевченківська премія) - державна нагорода України, найвища в Україні творча відзнака за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва. Заснована 1961 року.

Національна премія встановлена для нагородження за найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинним духовним надбанням Українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам'ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства.

Особам, удостоєним Національної премії, присвоюється звання лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка і вручаються Диплом та Почесний знак лауреата.

Українські поети луганського краю теж висловили свої сердечні почуття до Тараса Шевченка в багатьох поетичних творах. Тому його образ стає ближчим, ріднішим. Поезії сучасних митців навчають кращого розуміння вічного Кобзаревого слова. Творча спадщина Тараса Шевченка унікальна тому, що вона не лише відображає національний світогляд українців середини ХІХ століття, а й поєднує минуле з майбутнім, а Україну з усім світом.

Широковідома творчість письменників-земляків - лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка - Володимира Сосюри, Григора Тютюнника, Миколи Руденка, Івана та Надії Світличних, Владислава Титова. До цих імен варто додати Василя Голобородька.



Жив на світі поет. Захоплювався і страждав, розчаровувався і втішався, любив і співав. Захоплювався красою світу й заглядав смерті в очі, знаходив і втрачав, прозрівав і помилявся. Ніхто й ніколи не зможе дивитися на світ так, як він, осяватися й горіти, як він. Усе те перейшло в слово і в слові живе.

Жив на землі поет. Один з найтонших і найщиріших ліриків слов'янського світу, соловей України, співець Донбасу, поет, Луганщина якого теж вважає своїм, бо тут він провів найкращі роки свого життя - дитинство і юність.

Володимир Сосюра - високий поетичний світ, де пахнуть білі акації, палахкотять загравами донецькі ночі й живе любов до України.

Одним із провідних мотивів його творчості, як і творчості Тараса Шевченка, є тема Батьківщини, патріотизму, зв'язку людини зі своєю землею та народом.

Закликаючи читача відчути любов до своєї країни, В. Сосюра підкреслює, що зв'язок з Батьківщиною є важливим, та навіть не просто важливим, а й одним з головних чинників внутрішньої гармонії людини, оскільки національна самоідентифікація, єдність з родом та нацією за своїм значенням рівнозначні будь-чому іншому в житті людини.

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну.

Говорять, що поезію зайве аналізувати, її треба відчувати, сприймати не стільки розумом, стільки серцем.

В.Сосюра

На могилі Шевченка

Над широким Дніпром у промінні блакить

І висока і тиха могила.

В тій могилі співець незабутній лежить,

Що народу віддав свої сили,

Що народу віддав своє серце й пісні,

Свої мрії про зорі досвітні...

Навколо лани вдалині, вдалині

Розлетілись, як птиці блакитні...

На могилу приносять розкішні вінки

З пишних квітів садів України

Кароокі дівчата, стрункі юнаки -

І всміхаються гори й долини...

Спи спокійно, поет! Образ огненний твій

Не зітерти ні бурі, ні часу.

У великій сім'ї, славній, вольній, новій,

Ми тебе не забули, Тарасе!



Серед вітчизняного письменства Микола Руденко - єдиний, хто удостоєний найвищого визнання в нашій державі - звання Героя України!..

Народився Микола Данилович Руденко 19 грудня 1920 року в селі Юрівці на Луганщині в сім'ї шахтаря. Ще навчаючись у школі, друкував свої поетичні спроби в обласній і республіканській газетах.

Перша збірка віршів «З походу» з'явилася друком 1947 року. Затим побачили світ поетичні книги «Ленінградці» і «Незбориме серце» , «Поезії» , «Мужність», «Світлі глибини» , «Переклик друзів» , «Всесвіт у тобі» , «Сто світил» , «Оновлення» .

Із початку сімдесятих років ім'я Миколи Руденка зникло з читацького горизонту. Його звинувачують в тому, що літературні твори пройняті антирадянською пропагандою, а сам він причетний до створення і діяльності Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод.

Вирок - сім років таборів суворого режиму й п'ять років заслання.

Відбував покарання мужній борець за Правду в уральських та мордовських концтаборах. Заслання - на Гірському Алтаї. Щоправда, один рік було «даровано», й повну волю він здобув уже в травні 1987 року.

Але куди було податися? До берегів Дніпра? Та ж нічого не змінилося в рідному краї: бідний, знедолений народ продовжував жити в тотальній брехні, недовір'ї і неповазі, залишався наймитом великої імперії.

І письменник прийняв рішення - залишити Радянський Союз.

Оселившись у Нью-Йорку, Микола Руденко із задавненою жагою поринає в літературний процес.

І тільки в 1990 році кримінальна справа щодо Миколи Руденка за відсутністю складу злочину була закрита. Реабілітований письменник залишив США і повернувся на Батьківщину.

Микола Руденко - дійсний член Української Вільної Академії Наук(Нью-Йорк), лауреат Національної премії України імені Т.Г. Шевченка та премії імені Володимира Винниченка.

Микола Руденко

СЛОВО

Ані хвали, ні пишних нагород,

Ні ювілейних величань не треба, -

Даруй мені, природо, клаптик неба,

Де владне Слово поселив народ.

Там чесні душі обминає тлін,

Там вічність пломеніє малиново...

Дозволь мені ввійти у тебе, Слово,

Отак, як входить било в мідний дзвін.

Чи боляче - ніколи не питай.

Не дай згадати про біду та хворість.

Ти мною бий об ковану прозорість

І мною над землею калатай.

Дай прорости у ярих зернах рим

І знов посіятись у землю Словом,

Щоб стати пастушком білоголовим

Десь у лугах над річищем старим.

Нехай шукають кам'яні лоби

В нещирих лестощах примарну втіху.

В торбинці повно сліз і повно сміху, -

І заздрить Сонце на мої скарби.

І, відшмагавши батіжком зорю,

Чесноти замісивши із гріхами,

Обліплений рудими реп'яхами,

Я заново цю землю сотворю...



Життєвий і творчий шлях нашого письменника-земляка Івана Світличного багато в чому схожий на долі тих «шістдесятників», які, зрозумівши кричущі протиріччя хрущовсько-брежнєвської епохи, не змогли прийняти подвійну мораль радянського суспільства.

Народився І. Світличний в селі Половинкиному Старобільського .району Луганської області. Закінчив філологічний факультет Харківського університету. Його покликанням стали теоретичні студії в галузі літературознавства. І. Світличний був неординарною особистістю.

Були часи, коли вже палке слово критика Світличного боялися друкувати. У цей час його звинувачують в тому, що він ..передав за кордон вірші В. Симоненка. Після чого перший арешт (1965 р.) та тимчасове помилування. 1972 року починаються нові нагінки проти української інтелігенції. Не минула ця доля і нашого земляка - сім років таборів суворого режиму та п'ять років заслання за антирадянську пропаганду.

Оцінку життєвому і творчому шляху І. Світличного і спокуту перед ним українського суспільства висловив у прощальній промові відомий літературознавець, директор Інституту літератури Геогргій Сивокінь. Він сказав: «Генієм доброти ми називаємо Світличного чи не в один голос. Але не забуваймо, яким грізним, непримиренним виступав він - почитаймо його вірші - до тих, хто сховався, замовк, принишк, як тільки гримнуло з неба. Зневага, а не доброта та всепрощення стають його зброєю. Заповітом не тільки племінникові Яремі, а всім, хто вважає себе мужчиною, отже, людиною сміливою й чесною, - заповітом, що набирає нової сили в умовах нашої української сучасності, є Іванові афористичні слова: «Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли?»

І.Світличний

ШЕВЧЕНКО

У мене дивна.

Не прикрюся, коли я знов

Не догодив вам.

І байдуже, чи мій Дантес

Любов ту визнав.

Вітчизна - це не хтось і десь,

Я - теж Вітчизна.

Не раб нікому й не слуга

На побігеньках,

Я ласки не запобігав

І в неї, неньки.

І в серці, непідвладнім злу,

Ношу з собою

Вітчизни славу немалу

І рани болю.

Ношу тягар пекучих правд,

Ганьбу Вітчизни

Не на показ, не на парад

Патріотизму.

За те, що був я в неї син,

Мене карали,

І я любов свою носив

Поза Арали.

Я знав: ся чаша не мине,

Та доля в мене

Жорстока, вибравши мене, -

Благословенна.

Кажу до побратимів я:

- Всього ще буде.

Та чисте збережіть ім'я:

Ми - люди! люди! -

Люблю Вітчизну я… Якби ж

Ми всі любили!

Актуальним є вірш поетеси ХХ і ХХІ століть Ліни Костенко, у якому вона, звертаючись до Великого Кобзаря, розмірковує над призначенням і роллю поета в сучасному суспільстві:

Кобзарю,

Знаєш, нелегка епоха

оцей двадцятий невгомонний вік.

Завихрень - безліч.

Тиші - анітрохи.

А струсам різним утрачаєш лік.

Звичайні норми починають старіти,

тривожний пошук зводиться в закон,

коли стоїть історія на старті

перед ривком в космічний стадіон.

Вона грудьми на фініші розірве

Чумацький Шлях, мов стрічку золоту.

І, невагома, у блакитній прірві

відчує враз вагому самоту.

І позивні прокотяться луною

крізь далі неосяжно голубі...

А як же ми,

співці краси земної?

Чи голоси у нас не заслабі?

Чи не потонуть у вітрах простору?

Чи сприймуть велич нової краси?..

Тарас гранітний дивиться суворо:

- А ви гартуйте ваші голоси!

Не пустослів'ям,

пишним та барвистим,

не скаргами,

не белькотом надій,

не криком,

не переспівом на місці,

а заспівом в дорозі нелегкій.

Бо пам'ятайте, що на цій планеті,

відколи сотворив її пан Бог,

ще не було епохи для поетів,

але були поети для епох!

І справді, Тарас Шевченка - поет не тільки своєї епохи.

Уже минуло майже 153 роки , як перестало битися його благородне, мужнє серце. Але світлий образ великого українського Кобзаря - безсмертний, як і сам народ.

(пісня)

17