Номінація «Дослідницькі роботи». Музичні терміни у поезії Ліни Костенко

ЗАГАЛЬНЬООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІ СТУПЕНІВ № 5

ДЗЕРЖИНСЬКОЇ МІСЬКОІ РАДИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Робота

Номінація «Дослідницькі роботи».Музичні терміни у поезії Ліни Костенко.

Учитель української мови та літератури Нікуліна С.В.

2015 рік

В даній роботі подається матеріал про твори Ліни Костенко,які покладенні на музику . Ці твори викликають інтерес до творчої спадщини поетеси, вони дають можливість осягнути різнобіч її таланту, через художнє слово розкривають багатство душі поетеси.

Мета цієї роботи :

• поглибити знання учнів про творчість Ліни Костенко,

• ознайомити з творами авторки, покладеними на музику,

• викликати інтерес до творчої спадщини поетеси, осягнути

• різнобіч її таланту, через художнє слово розкрити багатство душі поетеси.

Цілі:

учні повинні знати:

• факти з життєвого та творчого шляху поетеси;

• твори авторки, покладені на музику;

Не забувайте незабутнє
І не знецінюйте коштовне,
Не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
На сто ерзаців у собі.
Л. Костенко

Не бійся прикрого рядка
Прозрінь не бійся,бо вони, як піки
Не бійся правди, хоч яка гірка,
Не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
Бо в цьому схибиш - то уже навіки.
Л. Костенко

Творчість Ліни Костенко - приклад шляхетного служіння поезії. І докір тим, хто свою іскру божу послідовно глушив марнослів'ям кон'юнктури.В. Базілевський

Монолог Ліни Костенко

Згадайте чарівну казку Андерсена «Снігова Королева». Там все починається з того, що один лютий чорт зробив дуже дивне дзеркало. Це дзеркало мало надзвичайну властивість: все добре і прекрасне зменшувалося в ньому до неможливого, а все негідне й погане виступало чіткіше і здавалося ще гіршим.

Поплічники чорта полетіли в небо, хотіли порозважатися. Але дзеркало відбивало такі страхіття, такі гримаси, що аж випало із їхніх рук, брязнуло об землю й розбилося на мільйони скалок. І ці скалки наробили ще більше лиха, ніж саме дзеркало. Вони літали скрізь по світу і якщо потрапляли комусь в око, то людина з такою скалкою в очах бачила все навиворіт або тільки найгірше, бо кожна скалочка малу ту ж саму силу, що й ціле дзеркало.

Декотрим людям скалочка потрапляла в серце, як герою мультфільму Каю, і серце перетворювалося на маленьку крижинку. А по світу літають ще багато таких скалочок. Літають й досі, і люди з такими скалочками в очах бачать зовсім не ту Україну.

На щастя, дедалі більше людей не хочуть, щоб такі скалочки потрапляли їм в очі і в серце. І саме вірші Ліни Василівни Костенко допомагають людям зробити наше власне індивідуальне дзеркало, будувати державу, самого себе, своє життя, і гуманітарну ауру своєї нації.

Страшні слова, коли вони мовчать

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Слухаючи її поезію, неможливо приховати захоплення красою й вишуканістю поетичного вислову. Ліну Василівну справедливо називають однією з предтеч поетів-шістдесятників. Її новий талант шукав нові теми, проблеми, нові барви, тони й напівтони для своєї творчої палітри.

Ще Ліну Костенко називають «Царицею поезії в Україні». Щира й безкомпромісна, вона ніколи не продавала свого таланту, відстоювала чесність і високу художність поетичного слова.

«Люблю слова, їх музика іскриста…»

Перше знайомство з Ліною Костенко зворушило мене до глибини душі. Яка душевна чистота й глибина думки, яка досконалість у володінні словом! Яка спорідненість душі й думок з таким уже знайомим словом Лесі українки!

Слово нашої сучасниці, обрамоване в яскраву художньо-естетичну форму, виступає потужнім носієм духовної енергії народу, змушує задуматись над багатьма проблемами життя, по-філософськи підійти до їх вм режимом, вирішення.

Викликає повагу до поетеси те, що вона ніколи не йшла на угоду з тоталітарним режимом, «не поклала лжу на струни».

Викликає повагу до поетеси те, що вона ніколи не йшла на угоду з тоталітарним режимом, "не поклала лжу на струни". Мало того, вона завжди могла (і вважала це своїм моральним обов'язком) подати руку допомоги своїм опальним друзям.

Л. Костенко поєднала в собі кращі риси митця - суворого ревнителя національних традицій, духовного донора української культури. Вона "не зміняє совість на харчі", бо "душа її у Бога на плечі". У поетеси слово - вчинок, а життя - як слово. В одній із збірок "Веди мене шляхетними шляхами" були вміщені "Летючі катрени Ліни Костенко". Вони привертають до себе увагу розмаїтою тематикою. У катренах переплелося особисте світовідчуття із загальнонародним, їх позначає розуміння важливості збереження моральності, щоб не спустошив наші душі духовний Чорнобиль:

Дозиметром не виміряєш дози -

Тотального спустошення душі.

Історія лягає під бульдозери,

Сучасний світ штампує фетиші.

Вражає у творчості цієї жінки те, що вона, маючи прикмети чоловічого стилю поведінки, враз може бути такою зворушливо ніжною й незбагненною. Поетеса гостро відчуває свою єдність із усім світом, причетність до страждання кожної людини, тварини й навіть билинки, свою відповідальність за цей світ:

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.

Він добре вам зіграв колись мою присутність.

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

І, може, це і є моя найвища сутність.

Або ще так, довірливо і водночас упевнено:

Мене ізмалку люблять всі дерева,

і розуміє бузиновий Пан,

чому верба, від крапель кришталева,

мені сказала: "Здрастуй!" - крізь туман.

Чому ліси чекають мене знову,

на щит піднявши сонце і зорю.

Я їх люблю. Я знаю їхню мову.

Я з ними теж мовчанням говорю...

Роль поезії в житті людини неодновимірна, вона вбирає в себе кожен прояв людини, кожен рух чи думку. Тому ось як визначає своє поетичне кредо Ліна Костенко:

Поезія - це свято, як любов.

О, то не є розмова побутова!

І то не є дзвінкий асортимент

метафор, слів, - на користь чи в догоду.

Якось розповідаючи про чергове громадське зібрання, один з його організаторів підкреслив, що в ньому брала участь ворохобна Ліна Костенко. Що означає слово «ворохобна»?

Словник тлумачить його як «непокірна», «бунтівлива», «бентежна». Кажуть, що ці епітети доволі точно характеризують поетесу.

Шлях поетеси у літературі був складним, неоднозначним, бо вибрала вона його сама.

Гаслом життя письменниці стали слова: «Бо хто, в путі надовго, на того шаром осідає пил». Все це видає натуру відкриту, емоційно палку, здатну до самопожертви і самозречення.

Хто Я?
Стеблинка гравітаційного поля.
Клаптик їхніх галактик
Злетів у мою свідомість
Вогник земного дому
Прихистив мою космічну бездомність.

Її вірші не назвеш ні трибунними, ні модними, але вони завойовують всенародне визнання, бо глибоко ліричні за своїми внутрішніми ознаками. Поетичні вечори збирають тисячні аудиторії.

У поетеси слово - вчинок, а життя як слово. Вражає в творчості цієї жінки те, що вона, маючи прикмети чоловічого стилю поведінки, одночасно може бути такою ніжною та недосяжною.

Образи її творчості такі зримі, що іноді їх хочеться торкнутися рукою, а торкнешся - задзвенять, і тоді ти вже сам на сам зі світом..

Різні бувають естафети.
Передать поетам поети
З душі у душу,
Із мови в мову
Свободу духу і права слова,
Не промінявши на речі тлінні -
На славолюбство і на вигоду.
І не зронивши.
Бо звук падіння, озветься болем в душі народу.

І скаже світ:
Що можеш ти, розгублене дитя,
зродити для вселюдського прогресу?
Я можу тільки кинути життя
історії кривавій під колеса.

Митцю не треба нагород,
Його судьба нагородила,
Коли в людини є народ,
Тоді вона уже людина.

Не треба думати мізерно…
Безсмертя є ще де-не-де…
Хтось перевіяний, як зерно,
У грунт поезії впаде.

Крилаті з нього вродяться плоди,
І з тих плодів посіються сади.
І вже йому ні слова, ні хула
Не може вік надборкати крила

Поезія - це свято, як любов
О, то не є розмова побутова!
І то не є дзвінкий асортимент
метафор, слів, - на користь чи в дорогу.
А що, не знаю. Я лиш інструмент,
в якому плачуть сни мого народу.

Ви думали - поет
Ні за холодну воду.
Сидить собі поет
пописує «стишка»?
поети - це біографи народу,
а в нього біографія тяжка.

Здається, часу і не гаю,
а не встигаю, не встигаю!
Щодня себе перемагаю,
від суєти застерігаю,
і знов до стрічки добігаю,
і знов себе перемагаю,
і не встигаю, не встигаю,
і ні хвилиночки ж не гаю!

Ой ні, ще рано думати про все.
Багато справ же у моєї долі.
Коли мене снігами занесе,
Тоді вже часу матиму доволі.

А поки що - ні просвітку, ні дня.
Світ мене ловить, ловить… доганя!
Час пролітає з реактивним свистом.
Жонглює будень святістю і свинством.
А я лечу, лечу, лечу!

Яка різниця - хто куди пішов?
Хто що сказав, і рима вже готова
Поезія - це свято, як любов.
О, то не є розмолвка побутова!

І то не є дзвінкий асортимент
Метафор, слів, - на користь чи в догоду.
А що, не знаю, я лиш інструмент,
В якому плачуть сни мого народу.

Мені страшно признатися: я щаслива
…
Душа моя, аж тепер сп'янилась.
Ох, я не Фауст. Я тільки жінка.
Я не скажу: «Хвилинко, спинись!»
Хвилинко, будь!
Лише не хвилиною,
а цілим життям - хвилюючи і тривож!

Маю день, маю мить, маю вічність собі на остачу.
Мала щастя своє, проміняла його на біду.
Голубими дощами сто раз над тобою заплачу.
Гіацинтовим сонцем сто раз над тобою зійду.

Чекаю дня, коли собі скажу:
Оця строфа, нарешті, досконала.
О, як тоді, мабуть, я затужу!
І, як захочу, щоб вона сконала.
І як злякаюсь: а куди ж тепер?!
Уже вершина, де ж мої дороги?

Поете,
вмій шукати і чекати!
Найкращий вірш ще ходить на свободі.

Справді, до чого б не зверталася вона в своїх поезіях, все оживає й проявляється несподіваними гранями. Увесь світ Ліна Костенко пропускає через себе. Це дуже важливе йскладне завдання в боротьбі за цілісність людської душі.

«Я-жниця поденна», - впевнено, епічно самовизначилася Ліна Костенко. «У мене в руках благодатна напруга», - уточнює вона, якнайкраще виражаючи сутність свого поетичного таланту.

Поезії Ліни Василівни відзначаються насиченістю думки, громадським темпераметром, що вигідно підкреслює гостроту та виразність утверджуваних поетесою ексцентричних і суспільних ідеалів.

«Моя душа звільняється від пут», - зізнається поетеса. Її поетичне слово стало кришталево прозорим і дзвінким, душевна відкритість набирає ознак активної опозиційності до всього потворного в житті.

Прийнято естафету («з душі в душу, із мови в мову») великої поезії. Поетеса цілком свідома того, що прийняти цю естафету їй суджено самою Долею. Однойменний вірш, опублікований 26 січня 1962 року, належить до рідкісних творів, що і провиджують власне майбутнє, і пояснюють його.

ДОЛЯ

Наснився мені чудернацький базар:

під небом у чистому полі,

для різних людей,

для щедрих і скнар,

продавалися різні Долі.

Одні були царівен не гірш,

а другі - як бідні Міньйони.

Хту купляв собі Долю за гріш.

А хто - і за мільони.

Дехто щастям своїм платив.

Дехто платив сумлінням.

Дехто - золотом золотим.

А дехто - вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасуючи дні,

до покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя ясне,

душею покликала очі…

- Ти, все одно, не візьмеш мене, -

Сказала вона неохоче.

- А може візьму?

- Ти собі затям, -

сказала вона суворо, -

за мене треба платити життям.

А я принесу тобі горе.

- То хто ж ти така?

Як твоє ім'я?

Чи варта такої плати?

- Поезія - рідна сестра моя.

А правда людська - наша мати.

І я її прийняла, як закон.

І диво велике сталось:

минула ніч. І скінчився сон.

А Доля мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться, -

у мене жодних претенсій нема

до Долі - моєї обраниці.

Ліна Костенко впевнена, що людина все зборе - скруту, лютий голод, посуху, війну й знову зведе, хай і не хороми, але чепурні оселі на ще вчора опаленій землі.

Для внутрішнього світу письменниці недаремно так багато важать події воєнних років! То доля цілого покоління, поетичні відкриття якого починалися в окопах.

Авторка вбачає високий громадський обов'язок поета -передавати тяжкий досвід поколінням, які не знали війни, підтримувати в них пам'ять про великий подвиг народу.

Читання вірша «Над берегами вічної ріки», на екрані демонструється презентація до вірша.

Ліна Василівна скупа на слово, точніше - вона обачна щодо нього, завжди проминає межі зовнішньої словесної фальші. В неї слово міцне й не розмите. Як добро. Як краса.

Своє моральне кредо вона виражає до краю відверто й принципово. Всі помилки, стверджує поетеса, людина мусить спрямувати на творення краси майбуття, але не ідилічного, а того, що народжується нині, щодень, щомиті, твориться кожним нашим вчинком.
«Зробити щось, лишить по собі!» - вимога й самовимога поетеси.

Звучить пісня на слова Л. Костенко «Я, що прийшла у світне для порад» у виконанні ансамблю «Вересень»

Людина, як найвища цінність, завжди перебуває в епіцентрі художніх роздумів Ліни Костенко, про що б вона не писала.

Письменниця багато розмірковує над тим, що ж лишає по собі людина. Як жити? Де відшукати те одвічне, що, збагативши тебе особисто, залишиться у спадок твоєму народові, а відтак і людству?

Звучить пісня на слова Л.Костенко «Між іншим»у виконанні тріо «Джерельце»

Час вносить свої корективи в життя поколінь, зрушує цілі пласти свідомості! Епоха технічного прогресу несе людині загрозу духовного зубожіння.

Людина часто буває сліпою, приносячи дріб'язкове й скороминуче до рівня ідеалу. Найсучасніша мова й найгучніша слава - то лише захоплення .

Своїми віршами поетеса стверджує, що тільки почуття любові гарантує вічну тривалість життя на землі. Поетеса оспівує велике таїнство любові як могутнє джерело й оновлення людської душі, втіливши душу в народній поетесі Марусі Чурай.

Інсценізація уривку з роману у віршах «Маруся Чурай»

На сцені світлиця, стіл,на стінах рушники. Біля столу стоїть Маруся. До неї підходить Грицько, падає навколішки. Грицько говорить, благально дивлячись на дівчину. Маруся не дивиться на коханого.

- Марусю! - каже.
- Я прийшов навіки.
Я на коліна стану, ти простиш?

- Я найдорожчі сплакала літа.
Чого вернувся до моєї хати?
Ми ж розлучились… Матінка свята!
Чи я ж тебе примушую кохати?!
Коли своїм коханням поступився
заради грошей і багацьких нив,
чи ти тоді од мене одступився,
чи сам себе навіки обманив?

- Себе, Марусю. Не дивись вороже. Мені ті
дні повік не одболять.
Тут двоє матерів, твоя і Божа.
Хай нас на шлюб вони благословлять.

…

А мати - з дому. Плачуть, затинаються
і говорить не хочуть ні про що.
А мати кажуть. - Руки не здіймаються.
Іди туди, і звідки ти прийшов!

Я зрадив, так,
Але це біль чи злочин?
Скажи всю правду, ми тепер одні.
Кому з нас гірше? Я одвожу очі,
а ти у вічі дивишся мені.

…

Тобі дано і вірити, й кохати.
А що мені? Які такі куші?
Нелегко, кажуть, жити на дві хати.
А ще не легше - жить на дві душі!
Як хочеш знати, - так, я їм продався,
але в душі на тебе я молюсь.

Маруся:

Йди собі, іди!
Йди до неї. Будеш між панами.
А я за тебе, Грицю, не піду.
Це ж цілий вік стоятиме між нами
А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!

Звучить пісня «Очима ти сказав мені люблю» у виконанні учениці 11 класу

Інколи здається, що жінка, яка здатна на такі почуття, прийшла в наше бурхливе століття з часів лицарства й ніяк не звикне до стану емансипованої жінки, яка дала право чоловікам дивитися на неї, як на рівню. Ця жінка сумує за часом, коли її боготворили, коли вона розрахувала на силу своєї слабкості.

Звучить аудіозапис пісні у виконанні Квітки Цісик «Коханий», на екрані змінюються кадри з життя Ліни Костенко.

Тому, коли до вас прийде кохання - «Тихе сяйво над моєю долею», справжнє, взаємне кохання, - бережіть його, а якщо воно буде нероздільним, нещасливим, то не проклинайте», - радить поетеса.

Виразне читання віршів «Світлий сонет» і «Це тихе сяйво над моєю долею».

На своєму літературному шляху Ліні Костенко довелося пережити різне: нереалізовані задуми, шістнадцятирічне мовчання, докори критиків, невизнання. Але вона не скорилася. Не зламалася, не занепала духом, а писала, шліфувала своє поетичне слово.

Пригадується у зв'язку з цим трохи дивний випадок. Проходив пленум правління Спілки письменників з питань поезії. Молодий літератор перевіряв запрошення учасників пленуму. І ні за що не хотів пропускати без запрошення жінку, яка виявилася Ліною Костенко. Він просто не знав її, талановиту письменницю, творчу особистість.

Під звуки скрипки учні інсценізують поезію «Ти знов прийшла, моя печальна музо…»

З болем у серці сприйняла поетеса звістку про Чорнобильську катастрофу і всі ці роки вносить свою частку у ліквідацію наслідків аварії. Вона багато разів їздила в Чорнобиль, у тридцятикілометрову зону. Нею створений документальний фільм «Чорнобиль. Тризна», написана повість про цю трагедію людства.

Монолог Ліни Костенко

- У цих експедиціях знайдено багато артефактів, а головне - «геніальний» (за визначенням Костенко) матеріал для власної творчості. «Мертве село Полісся, зима, вибиті шибки, підлога у хаті покрилась кригою… Але під цією кригою - фотокартки людей, які жили тут до аварії. І я рукою у чорній рукавичці розтираю кригу. Раптом стає моторошно: «Що я тут роблю?», - запитую себе. Так я обличчя свого народу з-під криги «добуваю!». Це рядки з твору «Записки українського самашедшего», у якому вилилися всі «чорнобильські» радощі і біди.

Авторка тривожиться і за майбутнє, - як зберегти природу, як достукатися до серця людини, збудити її відповідальність за все суще на Землі.

Мудрими людьми сказано, що нації не існують без пансіонаріїв, поетів величезного творчого початку, без людей, які є Совістю, цвітом усього народу. Добре, що наш народ має такий цвіт.

У анти-світі,
Там, де анти-я
На все дивлюся іншими очима,
мені моя малесенька Земля
всього лише у космосі мачина.
Кассіопея просвіщає зорі.
Альдебаран п'є ночі із Ковша.
І над землею хмари непрозорі
Розсунуть хоче крилами душа.

Ліна Костенко - красива, мудра, мужня жінка з вічною таїною в очах, глибоко сучасна, глибоко українська поетеса. Ця жінка пише, як думає, так і живе. Поезія - це неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі?! Поезія Ліни Костенко сувора і мужня, категорична і безкомпромісна, яка не прощає того, чого не можна простити або забути…

«Подаруй мені, доля, у вікнах березу»
Подаруй мені, доле, у вікнах березу.
Хай спочине душа в оберегах беріз.
Я прийшла у цей світ, щоб пройти обережно,
не завдавши ні смутку, ні сліз.
А натомість я мушу. Усе щось я мушу.
Бог посіяв мене у жорстокі грунти.
Тут не можна пройти, не поранивши душу.
Тут свобода не сходить, тут сходять хрести.

Радянська влада її не любила. Але не помічати не могла. Мене дивує ця сильна духом жінка, яка в 70-і роки зазнала утисків з боку політиків. Тільки перемогла таки вона:

Ну що ж, нехай,
Я сильна, навіть зла
Я знаю: слабкість -
Це одна з диверсій.
А я ще в диверсантах не була…

Ще в 1987р. Ліна Василівна отримала Шевченківську премію за роман у віршах «Маруся Чурай» і за збірку «Неповторність». У 1992 отримала «Почесну відзнаку» від президента Л. Кравчука. У 2000р. стала першим лауреатом міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги. За книжку, видану в Італії в перекладах Луна Кальві, їй присуджено премію Франческо Петрарки, якою нагороджує Консорціум венеціанських видавців.

В історію літератури вона увійшла як загальнонаціональна поетеса. Виставлена нею планка духовності стає дороговказом наступним поколінням творчої інтелігенції. Сьогодні Європа рівної їй поетеси не має.

.

Список використаних джерел

1. Андрусенко В. Кодекс честі як імператив життя: [Текст] // Дивослово. - 2003.- №.3. - С. 43-48.

2. Антонишин С М. "Над річкою буття - на березі крутому", або лілеї для Ліни [Текст] // Дзвін. - 2000. - № 3. - С. 125-132.

3. Базилевський В Поезія як мислення [Текст] // Дніпро. 1990.- № 3. - С. 106-116.

4. Бакула Б. Історія і поезія [Текст] // Дивослово. - 2000. - № 3. - С. 42-45

5. Барабаш С. Етика поетичного живопису Ліни Костенко [Текст] // Українська мова та література. - 2003. - №.17. - С. 24-26.

6. Барабаш С. Так добре знати, що такі свої ми: про Ліну Костенко [Текст] // Народне слово. - 2005. - 5 квітня. - С. 3.

7. Башкирова О. Поліфонічна поема Ліни Костенко "Зоряний інтеграл" [Текст] // Українська мова та література. - 2004.- №.35. - С. 15-18.

8. Бегебко Г. Жінка з легенди [Текст]: літературна світлиця, присвячена річниці від дня народження Ліни Василівни Костенко // Позакласний час. - 2002.- №.5. - С. 11-13.

9. Бей Г. Діалог через століття: урок - літературний салон [Текст] // Зарубіжна література. - 2008. - № 9. - С. 50-52.

10. Бондаренко А. "Усі вже звикли: геніїв немає..." [Текст]: Художнє мовомислення поетичного циклу Ліни Костенко "Силуети" // Урок української. - 2004.- №.8-9. - С. 24-27.

11. Бондаренко А., Бондаренко Ю. Поезія Ліни Костенко у формуванні національної самосвідомості учнів [Текст] // Урок української. -2000. - № 2. - С. 31-35.

12. Бондаренко Ю. Тут споконвіку скрізь лилася кров [Текст] // Українська література в загальноосвітній школі. - 2000. - № 6. - С. 9-14.

13. Верхоланцева Л. Край мій зелений, край мій полтавський [Текст] // Українська література в загальноосвітній школі. - 2005. - № 1. - С. 41-45.

14. Голуб О. Ліна Костенко: мудрість народжена багатством серця [Текст] // Українська мова й література в середніх школах. - 2009. - № 1. - С. 60-64.

15. Гордасевич Г. Під галактик очима карими [Текст] // Жовтень. - 1989. - № 4. - С. 114-127.

16. Дудіна Т. Ліна Костенко [Текст] // Українська мова та література. - 2007. - № 45-47. - С. 16-17.

17. Євса К. Ліна Костенко. Пам'ять. Творчість. Любов. Природа [Текст] // Початкова освіта. - 2006. - № 10. - С. 5-6

18. Жулинський М. Лицарство духа: Про творчість Ліни Костенко [Текст] // Вітчизна. - 2000. - №3/4. - С. 2-5.

19. Ільницький М. З чого постає неповторність [Текст] // Українська мова та література в школі. - 1981. - № 10. - С. 9-23.

20. Ковалевський О. Поет і влада [Текст]: Ліна Костенко в світоглядному контексті шістдесятництва // Київ. - 2003.- №.11-12. - С. 168-176.

21. Ковальчук О. Життя як прозріння [Текст] // Українська мова та література. - 1997. - № 48. - С. 3-5.

22. Корогодський Р. Поезія історії [Текст] // Українська мова та література. - 2000. - № 11. - С. 1.

23. Корогодський Р. Ліна [Текст] // Українська мова та література. - 2003. - №.39-40. - С. 10-11.

24. Корогодський Р. Шістдесятники поза пафосом. Частина друга: [Текст] // Українська мова та література. - 2003. - № 39-40.

25. Кошарська Г. Ще один підхід до поезії Ліни Костенко [Текст] // Слово і час. - 1996. - № 8/9. - С. 49-32.

26. Краснова Л. Грані поетичної майстерності Ліни Костенко [Текст] // Слово і час. - 1995. - № 7. - С. 45-52.

27. Кудрявцев М. Митець і час [Текст] // Дивослово. - 1998. - № 8. - С. 11-12.

28. Кудрявцев М. Перед лицем епох [Текст]: до проблеми історизму творчості Ліни Костенко // Українська мова та література. - 2003. - №.17. - С. 4-7.

29. Лілік О. Поразка - це наука. Ніяка перемога так не вчить [Текст]: огляд роману «Берестечко» // Українська література в загальноосвітній школі. - 2008. - № 7-8. - С. 38-46.

30. Манойлова О. Предметний світ поезії Ліни Костенко «Старий годинникар» [Текст] // Дивослово. - 2009. - № 9. - С. 51-54.

31. Макаров А. Історія - сестра поезії [Текст] // Українська мова і література в школі. - 1980. - № 10. - С. 24-38.

32. Панченко В. «Нетанучі скульптури» Л. Костенко [Текст] // Вітчизна. - 1988. - № 8. - С. 179-185.

33. Панченко В. Поезія Ліни Костенко [Текст] // Вежа. - 1996. - № 4-5. - С. 119-152.

34. Панченко В. Самостійність на верхів'ях [Текст]: поезія Ліни Костенко в часи «відлиги» і «заморозків» // Дивослово. - 2005. - № 3. - С. 54-59.

35. Прісовський Є. Оновлююча пам'ять [Текст]: рецензія на книгу «Сад нетанучих скульптур» // Вітчизна. - 1988. - № 8. - С. 175-179.

36. Савка М. Життя на барикадах поезії [Текст]: до ювілею Ліни Костенко // Дивослово. - 2005. - № 3. - С. 60-63.

37. Саєнко В. Крізь роки і печалі [Текст]: до літературного портрету Л. Костенко // Київ. - 2005. - № 3. - С. 140-157.

38. Салига Т. Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу [Текст] // Літературна Україна. - 2008. - 17 липня. - С. 5.

39. Салига Т. Поезія - це завжди неповторність: Мотиви художнього мислення у творчості Ліни Костенко [Текст] // Вітчизна. - 1986. - № 5. - С. 164-169.

40. Сафонова А Особливості поетичного стилю Ліни Костенко [Текст] // Дивослово. -2002.- №.3. - С. 30-32.

41. Сизоненко О. Зоря і хрест Ліни Костенко [Текст] // Голос України. - 2005. - 26 лютого. - С. 7.

42. Сизоненко О. Лежать віки, як потонулі дзвони: Ліна Костенко та кінематограф [Текст]: есе // Київ. - 2005. - № 6. - С. 52-61.

43. Сизоненко О. Море Ліниної поезії [Текст] // Урядовий кур'єр. - 2005. - 19 березня. - С. 7.

44. Слабошпицький М. Її ім'я [Текст] // Українська мова і література в школі. - 1990. - № 3. - С. 4-6.

Інтернет-ресурс

1. Костенко Л. Вірші [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ukrart.lviv.ua/biblio1/kostenko.html

2. Костенко Л. Лірика душі [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

1. Костенко Л. Маруся Чурай [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

1. Костенко Л Поезії: Чорна магія ночі; Пелюстки старовинного романсу; Хай буде легко. Дотиком пера; Послухаю цей дощ… [Електронний ресурс]. - Режим доступу: sherp.relline.ru/.../linalyrc.htm

1. Костенко Л. Поетична збірка "Відлуння десятиліть"[Електронний ресурс]. - Режим доступу: virchi.narod.ru/.../kostenko.htm

1. Костенко Л. Світлий сонет [Електронний ресурс]. - Режим доступу: sherp.relline.ru/jphome/poetry/sonnets/sn-kost.htm