Доповідь на тему: «Проблема наступності мовної освіти в системі створення умов для успішного навчання»

Петровський районний відділ освіти

Районний методичний кабінет

Донецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 105

«Проблема наступності мовної освіти в системі створення умов для успішного навчання»

(доповідь на районному семінарі вчителів української мови та літератури)

Підготувала

учитель укр. мови та літ.

Воронкова М.В.

Донецьк-2010

Дитина, вивчившись рідної мови, вступає вже в життя з безмежними силами, бо п'є духовне життя й силу з рідних грудей рідної мови. Зовсім не байдуже для духовного розвитку дитини, якою мовою вона говорить у дитячі роки.

К. Ушинський

Тема наступності між початковою і середньою ланками загальноосвітньої школи завжди була і залишається актуальною. Це те питання, яке потребує вдумливого і серйозного аналізу. Практика показує: учні приходять до 5 класу не зовсім підготовлені, виникає багато непорозумінь і проблем, які часто так і не вдається розв'язати. Беручи новий клас, я завжди задумувалась: чому такий розрив між мовними курсами початкової та середньої ланки загальноосвітньої школи, чому таке відставання шкільних програм . Де втрачаємо ми здібних, талановитих дітей, коли й чому зникає в них інтерес до пізнання дійсності, до навчання. Це питання не давало спокою і тому вирішила проаналізувати програми з мови обох ланок навчання, побувати на уроках в початкових класах, поговорити з учителями. Захотілося виробити якийсь спільний напрям у навчанні української мови на всіх етапах загальноосвітнього курсу. Робота виявилася важкою, висновки часто невтішні, враження також були суперечливі, не завжди знаходила спільну мову з учителями молодшої школи. Тепер, коли стільки напрацьовано й маємо вже перші результати, розумію, яка це потрібна, просто необхідна робота.

Виходять з друку новітні шкільні підручники з української мови. Але, на превеликий жаль, більшість із них побудовані за старими взірцями - не докопатися в них до глибинних таємниць рідного слова. Часто в нових підручниках правила заплутані, важкі для розуміння, тому діти не вміють їх практично застосовувати. Інколи нова тема викладена побіжно, важкою мовою, завдання складені без врахування викладеного вище матеріалу (особливо це стосується підручників з мови для 4 та 6 класів).

Сучасні програми з української мови в початковій і середній ланках школи будуються за спіралевидним принципом, який передбачає поступове розширення і поглиблення теоретичних відомостей, практичних умінь і навичок, по-перше, від класу до класу, по-друге, з переходом від початкової ланки до середньої. Така побудова шкільних програм формує, наскільки це можливо, цілісне уявлення про мовні факти і явища.

Істотним тут є формування у молодших школярів умінь переносити здобуті мовні знання й особливо мовленнєві . Отже, в програмі має бути чітко виділена взаємодія двох складових частин - мовленнєвого розвитку школярів і їхньої мовної освіти. Тут основне - навчити дітей мислити й будувати зв'язні висловлювання.

На жаль, навчання української мови в початкових класах спрямоване на засвоєння сухої мовної теорії. Правда, автори нових підручників з мови намагаються уникнути цього.

Аналізуючи програми з української мови для початкової ланки та учнів 5-6 класів 12-річної освіти, варто на­голосити на єдності підходу до структурування ма­теріалу, об'єднаного у розділи: «Текст» (3, 5 класи) - «Речення» (3, 5 класи), «Слово» (3 клас) - «Лексика» (6 клас), «Частини мови» (3, 4 класи) - «Морфологія» (6 клас). Цей принцип дає уявлення учням про мову як цілісне явище, у якому тісно переплетено мовний лан­цюжок: текст - речення - слово.

Добре, що в останній курс навчання української мови в початкових класах включено такі розділи, як «Мова і мовлення», «Слово», «Звуки і букви». Така структура навчального матеріалу дає змогу вивчати всі мовні одиниці - речення, слова, звуки мовлення - на основі зв'язного висловлювання.

Такий принцип навчання сприяє реалізації системи безперервної освіти, запроваджуваної в нашій країні.

Але, на жаль, деякі теоретичні відомості викладені занадто складно для дітей, не всі вправи в підручниках зрозумілі, не враховано те, що діти мають не такий уже й великий запас слів. На мій погляд, в початкових класах має бути якнайбільше вправ на збагачення словникового запасу, на чітке тлумачення слів, на виховання любові до українського слова. Адже, коли діти не розуміють слів, не можуть без допомоги батьків виконати завдання, то втрачають інтерес до мови. Вона стає для них важкою, недоступною, вони не розуміють її милозвучності, і тому приходять часто до 5 класу вже зневірені, байдужі. І, зрозуміло, дуже важко навчити їх чути слово, відкривати його силу й красу, розуміти його магічну дію.

Дуже добре, що нова програма з мови знайомить школярів початкових класів з ознаками тексту (тема, основна думка, заголовок, зв'язність та основні засоби міжфразового зв'язку, структура і типи текстів). По суті, прийшовши до 5 класу, діти вміють відрізняти текст від окремих (навіть об'єднаних спільною темою) речень: визначають тему й основну думку висловлювання; оцінюють заголовок до тексту;розрізняють типи мовлення - розповіді, описи, роздуми. Але так і не уникнули розбіжності в окремих термінах. Наприклад, початкова школа вчить, що один з типів мовлення - міркування. У 5 класі ми вчимо - один з типів мовлення - роздум. Як на мене, поняття «роздум« більш вдале, ніж поняття «міркування». Адже міркування - це ланцюг, поєднання якихось пояснень, що веде до роздуму над чимось. До роздуму можна поставити загальне питання. Чому? Роздум складається з трьох частин: теза, докази, висновок. Діти швидше засвоюють термін «роздум», розуміють, що у висловлюванні пояснено причини явища, чому...

Така методика навчання цього розділу в початко­вих класах, на нашу думку, є ефективною. Достатньою є кількість годин на закріплення матеріалу, а також вдало дібраний матеріал у підручнику з української мови.

Дуже складно учням 5 класу розпізнавати друго­рядний член речення - прямий додаток. Вони най­частіше підкреслюють його як підмет. Отже не акцен­тувалася увага при визначенні головного члена речен­ня - підмета, який може бути тільки у називному відмінку. Не акцентувалася увага на тому, що речення можуть бути з одним головним членом. Наприклад:

Люблю я ліс.

Односкладне речення, в якому є тільки головний член речення - присудок. Такі нюанси не варто упус­кати у початковій ланці. Це призводить до грубих по­милок в основній школі.

Недостатньо осмисленою в учнів початкової школи є тема «Службові частини мови» - прийменники, спо­лучники. У програмах 3 і 4 класів окремо виділено один урок. Звичайно, що для засвоєння ролі приймен­ників чи сполучників цього недостатньо, тому учні ча­сто допускають помилки, пишучи прийменники з іменниками разом «внього», «влісі».

У 2 класі даються уявлення про службові слова і їх роль у реченнях, відведено на це три уроки, але до 4 класу ці навички забуваються.

У програмі початкової школи не простежується робота над словосполученням, не виділяється взагалі такий термін. Тут не зберігається логічний зв'язок з програмою 5 класу. Словосполучення є будівельним матеріалом для речення.

Окремі розділи програми початкової школи потре­бують, на нашу думку, удосконалення. Так, наприклад, при вивченні іменника випущено тему «Незмінювані іменники», що призведе до помилок у розборі слова за будовою.

Дуже важливим є те, коли вчитель може бачити, як вчаться його майбутні п'ятикласники. У нашій школі адміністрація старається заздалегідь визначити тих вчителів, які працюватимуть в 5-х класах. Тому ми маємо можливість відвідувати уроки в 3, 4-х класах, разом з класоводом намагаємось уникнути розбіжності в програмах з мови, радимось у складних ситуаціях. Діти теж звикають до майбутнього вчителя української мови, не соромляться відповідати на уроках в його присутності, а це так багато важить в наступній роботі в середній ланці навчання. Таким чином, учитель, знає, що діти можуть, а що - ні, як вони підготовлені.

Сьогоднішні мої 5-класники не бояться письмових переказів, із задоволенням і багато пишуть, складають вірші, казки, тонко відчувають слово, гарно говорять українською мовою. Я намагаюся не втратити цю їхню зацікавленість, підтримувати дитячі фантазії, навчити їх мислити й розмовляти невимушено.

«Перш ніж давати знання, - писав В.О. Сухомлинський, - треба навчити думати, сприймати, спостерігати. Розумове виховання далеко не одне й те ж, що добування знань, і досягти цього можна тільки тоді, коли вчителі всіх ланок навчання в загальноосвітній школі будуть творчо і плідно співпрацювати».