Сценарій свята до річниці з дня народження Т. Шевченка

«Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття…»

Виховний захід

Сценарій свята до 200-літнього ювілею Т.Г.Шевченка

Відео «Обличчя української історії» (5хв.42с.)

Вед.1

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті згасає веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Вед.2

На оновленій нашій землі живе і вічно житиме в народі пам'ять про великого Кобзаря, геніального поета України, гнівного обличителя панів неситих, поборника святої правди.

Вед.1

Тарас Шевченко був провісником нового життя, народним пророком, титаном духу, першим, хто закликав народ:

Фільм «Заповіт» (1хв.)

Вед.2

Гаряча дума Кобзаря надихала народ на штурм царизму, додавала сили натрудженим рукам у мирний час.

Вед.1

Шевченко - наш спільник у боротьбі за мир. Його ідеї дорогі всім чесним людям світу.

Вед.2

Мрії поета звершилися на його рідній землі, на нашій з вами Батьківщині. І ми можемо з повним правом сказати:

Вед.1

Провіснику волі,

великий титане,

Справдилися думи пророчі твої,

Приймай же данину любові і шани

Од вольних народів нової сім'ї.

Перегляд презентації « Пам`ятники Шевченкові»(5хв.35с.) на фоні презентації на 4-й хвилині ведучі продовжують:

Ведучий 2

Він був сином мужика і став володарем у царстві духу. Він був кріпаком і став велетнем в царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Ведучий 1

Десять літ він томився під вагою солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Ведучий 2

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті -невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець все заново збуджуватимуть його твори.

Ведучий 1

Отакий є і буде для нас Т.Г.Шевченко (йдуть зі сцени).

Учень читає вірш «Думи мої…»

Вед.2 (за кулісами)

В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Мати (на сцені)

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби.

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово, і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди - з краю в край

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі,

Згорьованій, сльозами злитій.

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжально смерть зігне

Мене на довгій панській ниві.

Тарас:

Наша бідна, старенька біла хата з солом'яною покрівлею і чорним димарем, а біля хати яблуні з червонобокими яблуками, а навколо яблуні квітник, улюбленець моєї терплячої, моєї ніжної неньки! А біля воріт стоїть стара гілляста верба, а за вербою клуня…(читає перший куплет «Садок вишневий»)

Мультфільм «Садок вишневий коло хати» (2хв.)

Тарас:

В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло…

(Мати і Тарас виходять).

Вед.1.

Проминули роки , і Тарас уже не той маленький хлопчина.

(З'являється молодий Тарас у чорному сюртуку, білій сорочці з краваткою.)

Тарас:

Тяжко-важко в світі жити…

Сироті без роду;

Нема куди прихилиться, -

Хоч з гори та в воду!..

В того доля ходить полем -

Колоски збирає;

А моя десь ледащиця

За морем блукає…

Звучить пісня «Пролітали лебеді»(3хв.)

( Тарас слухає замислившись)

Тарас:

Єсть на світі доля…

А хто її знає?

Єсть на світі воля,

А хто її має?

Єсть люде на світі -

Сріблом, злотом сяють,

Здається, панують,

А долі не знають,

- Ні долі, ні волі…

Вед. 2.

Єдиною розрадою у ці важкі часи була для Тараса українська пісня.

Звучить пісня «Ой на горі та й женці жнуть»

Вед.1.

Спливає час. Самотній Шевченко більше переймається не власною долею, а долею згорьованого народу.

Входить Шевченко, уже старий, у вишитій сорочці.

Шевченко:

О люди, люди, небораки,

Нащо здалися вам царі,

Нащо здалися вам псарі,

Ви ж таки люди - не собаки?!

(Навколо нього збирається гурт селян з граблями, косами. Кожен хоче щось сказати поетові).

Дід:

Тяжка наша доля в кріпацькому ярмі, Тарасе!

Селянин:

Пани… Кати…

Латану свитину з каліки знімають,

з шкурою знімають,

бо нічим обуть

княжат недорослих.

Дівчина:

А он розпинають вдову за подушне…

а сина кують…

Єдиного сина, єдину дитину,

єдину надію в військо віддають.

Жінка:

А онде під тином опухла дитина,

голоднеє мре…

Дід:

Чи Бог бачить із-за хмари наші сльози, горе?

Молода селянка:

Чи довго на сім світі катам панувати?

Шевченко (задумливо):

Пани, пани!

Схаменіться!

Будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших…

Виходять ведучі

Вед.2

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

І голос твій нам душі окриля,

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля…

Звучить пісня ( 4хв..)

Вед.1

Минають роки, змінюються покоління, а слава Шевченка не згасає, твори його сьогодні є не менш актуальними, ніж майже два століття тому.

(Тим часом на середину виходить Перебендя з хлопчиком-поводирем. Вони мовчки ідуть до бюста Шевченка.)

Учень:

Перебендя старий, сліпий

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає, того знають

І дякують люди.

Він їм тугу розганяє,

Хоч сам світом нудить…

Перебендя сідає на ослінчик і співає (Фонограма «Ой не шуми, луже!» )

Фонова мелодія

Лілея (виходить у довгій білій сорочці з розпущеними косами):

За що мене, як росла я,

Люде не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

Стає біля бюста.

Катерина (проходить з дитиною на руках і тихо говорить сама до себе):

Утік!.. Нема!..

Сина, сина

Батько отцурався!

Боже ти мій!.. Дитя моє!

Де дінусь з тобою?

Москалики! голубчики!

Візьміть за собою…

Візьміть його… бо покину,

Як батько покинув…

(Катерина теж стає біля бюста).

Наймичка (входить):

А я ледве додибала

До вашої хати,

Не хотілося б на чужині

Одній умирати!

Коли б Марка діждатися…

Так щось тяжко стало!

…Марку!

Прости мене!

Я каралась

Весь вік у чужій хаті…

Прости мене, мій синочку! Я …я твоя мати…

( Стає біля бюста).

Сова (йде, здіймає вгору руки).

Учень: Скалічені старі руки

До Бога здіймала,

Свою долю проклинала,

Сина вимовляла…

А уночі розхристана

І простоволоса

Селом ходить - то співає,

То страшно голосить.

(Сова стає біля бюста).

Козак (виходить):

Україно! Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю -

Заплаче серденько.

Іде до гурту.

(З'являється група невільників).

Невільник:

О милий Боже України!

Не дай пропасти на чужині,

В неволі вольним козакам!

І сором тут, і сором там -

Вставать з чужої домовини,

На суд твій праведний прийти,

В залізах руки принести

І перед всіма у кайданах

Стать козакові…

(Пауза)

Біля бюста стоять герої творів Шевченка. Вони ж декламують:

1.В дні перемог і в дні поразок,
Щасливі дні і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Несу думки свої земні.

2.Іду крізь свята, і крізь будні,
Крізь глум юрби, і суєту,
Ні, не в минуле, а в майбутнє
До Тебе, я, Тарасе, йду.

3.Крізь вітер злий карбую кроки
І чую серцем кожну мить,
"Реве та стогне Дніпр широкий",
Щоб розбудити всіх, хто спить.

4.Коли в душі моїй тривога,
Коли в душі пекельний щем,
Іду до нього - до живого -
У Всесвіт віршів і поем.

5.Я не один іду до нього -
Ідуть до нього тисячі,
Наче грішники - до Бога,
Свої печалі несучи.

6.І доки в римах "Заповіту"
Бентежить кожне слово нас,
Той рух до сонця не спинити,
Бо зветься сонце те - Тарас.

Дівчина (запалює свічку):

Хай палає свічка.

Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас.

(Звучить пісня про Шевченка. На сцену виходять усі учасники свята) (4хв.)