Виховний захід «Струни Кобзаревого серця»

Виховний захід «Струни Кобзаревого серця»

Мета. Розширити знання учнів про життя і творчість Т.Г.Шевченка; сприяти вихованню національної самосвідомості учнів; формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твори Т.Шевченка; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати творчі здібності дітей, музичний слух, почуття ритму; виховувати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія - Тараса Григоровича Шевченка.

Обладнання. Фільм «Обличчя української історії» , мультимедійна презентація , портрет Т.Г.Шевченка , декорації до вистави .

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка.

Повні сил і живої снаги.

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка

Слайд 1

І знову - березень... І знову линуть до нас думи геніального українського поета і художника.... Традиційно український народ у цей весняний час звертається до постаті Тараса Шевченка, до постаті, яка у своїй величі була, є і залишиться ні з чим не зрівнянною, невичерпною для людського подиву й осягнення. "Він був сином мужика - і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком -і став велетнем у царстві людської культури.

Слайд 2

Сьогоднішнє свято ми присвячуємо видатному українському поету та художнику Тарасу Григоровичу Шевченку, вклонімося світлій пам'яті поета, перегорнемо деякі сторінки життя великого Кобзаря, прислухаємося до шевченківської думки та слова.

Слайд 3

Це свято, яке щороку ми, українці, відзначаємо на своїй землі й у діаспорі (за кордоном) - двохсота річниця від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Ми називаємо його апостолом правди і свободи, нескореним борцем за волю України, батьком української літератури , найяскравішим обличчям української історії.

Фільм «Обличчя української історії»

Слайд 4

Геніальність Шевченка в простоті й абсолютній правді. Його страждання не сфабриковані, не лицемірні, не просякнуті бажанням скористатися своїми поневіряннями задля самореклами. Геній Шевченка криється в зрозумілій усім мові, щирості слів, співчутті сироті, покинутій жінці й «байстрюкові», у непродажності. В цьому і є секрет його безсмертя.

Слайд 5

Т. Г. Шевченко був не лише поетом, а ще й талановитим художником. Багато своїх живописних творів залишив нам у спадок.

Він написав понад 1000 картин.

За свої малюнки Шевченко був нагороджений трьома срібними медалями. Малював портрети, автопортрети, пейзажі, картини про життя народу.

Слайд 6

Минуло вже багато років з дня народження славного сина України, але в багатьох українських родинах ви бачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він - як член сім'ї , як найдорожча людина.

Слайд 7

В день народження Т.Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам'ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні, вшанувати великого Кобзаря.

Слайд 8

В дні перемог і дні поразок.
В щасливі дні і дні сумні.
Іду з дитинства до Тараса,
несу думки свої земні.

Слайд 9

Коли в душі моїй тривога,
коли в душі пекельний щем,
іду до нього, до живого,
у всесвіт віршів і поем.

Слайд 10
Крізь вітер злий карбую кроки.
І чую серцем кожну мить.
"Реве та стогне Дніпр широкий",
щоб розбудити тих, хто спить.

Слайд 11
Я не один іду до нього.
Ідуть до нього тисячі,
Неначе грішники до Бога,
Свої печалі несучі.

Слайд 12

І доки в римах "Заповіту"
вогонь поезії не згас.
Той рух до сонця не спинити,
Бо зветься сонце те - Тарас.

Слайд 13

Іду крізь свята, і крізь будні,
крізь глум юрби і суєту.
Ні не в минуле, а в майбутнє
до тебе я, Тарасе, йду.

Серед вишневих садкiв i струнких тополь, серед людей, гноблених i нещасних, яким був i вiн сам, але красивих душею, добрих i співучих минуло його дитинство.

Слайд14

Вірш «Садок вишневий коло хати»

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата, Слайд 15
А матері вечерять ждуть.
Семя вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає. Слайд 16
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тільки дівчата
Та соловейко не затих.

Добро i зло, рай i пекло бачив малий Тарас на рідній землi.Все це стало часткою його самого.

Слайд 17

Вірш - вистава «Мені тринадцятий минало…»

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур'яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось! Слайд 18

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята -

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати - Слайд 19

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло, Слайд 20

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

Вiн справдi вийшов з народу, жив з народом, всiма своïми думами i почуттями був з ним мiцно i нерозривно зв'язаний. I в його творах бринить ота любов до Украïни i украïнцiв, яка невiддiльна вiд поезiï Кобзаря, без неï немає Шевченка.

Слайд 21

У селі Кирилівка, де минули дитячі роки Тараса , збереглася могила його матері. яка ще молодою, знесилена тяжкою працею та нуждою, померла, залишивши осиротілих дітей. На кладовищі - могила батька Григорія Івановича, який не витерпів лихої долі і теж пішов із життя, а діти-сироти «розлізлися межи людьми, мов мишенята».

Слайд 22

Вірш «Якби ви знали , паничі»

За що, не знаю, називають
Хатину в гаї тихим раєм.
Я в хаті мучився колись,
Мої там сльози пролились,
Найперші сльози. Я не знаю,
Чи есть у бога люте зло,
Що б у тій хаті не жило?
А хату раєм називають!
Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села. Слайд 23
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала.
Свою нудьгу переливала
В свою дитину... В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Там матір добрую мою, Слайд 24
Ще молодую - у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми Слайд 25
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи -
Носити воду школярам.
Брати на панщину ходили,
Поки лоби їм поголили!
А сестри! Сестри! Горе вам,
Мої голубки молодії!
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й умрете!

Збереглася в селі хата , в якій жив малий Тарасик.

Слайд26

Вірш «І досі сниться…»

І досі сниться: під горою,
Меж вербами та над водою,
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід Слайд 27
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться: вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя,
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить,.. Слайд 28

Тарас мав феноменальну пам'ять. Все, що він почув, побачив живучи в Україні перші чотирнадцять з половиною років, запам'ятає в найтонших подробицях і загалом розповість про це в своїх геніальних творах живопису та в поетичній творчості.

Слайд 29

Доля привела 17-річного Тараса до Петербурга, до пишної і величної столиці Російської імперії, де він став художником, поетом і вільною людиною.
«Яке то щастя бути вільною людиною !… Живу. Учусь, нікому не кланяюсь, і не боюсь… велике щастя буть вольним чоловіком», - пише Тарас в листі до брата Микити.

Слайд 30

Ще одна подія сталася в Петербурзі, знаменна і не тільки в житті Тараса, а й важлива для всієї України - вихід у світ книги віршів « Кобзар» у 1840 році.

Слайд 31

«Кобзар» належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То є святиня, національна Біблія України.

Слайд 32

Доля готувала Тарасові все нові і нові випробування. Із хлопчика - кріпака виростає талановитий художник, великий український поет - борець за волю України. Ні царські тюрми, ні солдатчина, ні заслання в далеких степах Казахстану, не зломили його, не перемогли його віри в Україну в народ! Де б він не був, завжди тужив за Україною. Особливо улюблені пейзажні мотиви Шевченка - зображення мальовничих околиць та куточків сіл
Туга за рідною природою, рідним краєм звучить і в його віршах.

Слайд 33

Вірш «Тече вода з-під явора»

Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька, Слайд 34
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?

Дивовижна доля Т.Г. Шевченка, вона складалася на тернистих дорогах поетового життя, його вірші народжувалися в мандрах, то в казематах, мережились при світлі білих ночей, і в піснях закаспійських пустель, під самотнім сонцем вигнання.

Слайд 35

Тарас Шевченко був майстром як живописного, так і поетичного малюнка природи. Художній хист допомагав йому яскравіше, пластичніше зобразити природу в поетичних творах, а поетична обдарованість - її живописному втіленню.

Вірш «Ой одна я ,одна…»

Ой одна я, одна,

Як билиночка в полі,

Та не дав мені Бог

Ані щастя, ні долі.

Тілько дав мені Бог

Красу - карії очі,

Та й ті виплакала

В самотині дівочій.

Ані братика я,

Ні сестрички не знала,

Меж чужими зросла,

І зросла - не кохалась!

Де ж дружина моя,

Де ви, добрії люде?

Їх нема, я сама.

А дружини й не буде!

Хоча більшість поезій написані поза межами рідного краю, наскрізно струменить у них світлий образ України .

Слайд 36

Вірш «Тополя»

По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий
Нащо зеленів?
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.
Чумак іде, подивиться
Та й голову схилить,
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі,
Подивиться - серце ниє і
Кругом ні билини!
Одна, одна, як сирота
На чужині, гине!

Популярність поезій Шевченка велика , близько ста його віршів стали народними піснями.

Слайд 37

Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий!»

Реве та стогне Дніпр широкий,

сердитий вітер завива,

додолу верби гне високі,

горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору

із хмари де-де виглядав,

неначе човен в синім морі,

то виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,

ніхто ніде не гомонів,

сичі в гаю перекликались,

та ясен раз у раз скрипів.

Тарас Григорович не грав на кобзі. не співав пісень по дорогах України, але читаючи його твори, ніби чуєш ніжну, сумну пісню про тяжке життя народу. Та й у нього самого доля була нелегкою. Поет дуже вболівав за життя дітей-сиріт і це вилилося в його творчості.

Слайд 38

Вірш «І золотої , і дорогої…»

І золотої й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої;

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу. Слайд 39

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі,

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що се я,

Що це ж та молодость моя.

Мені здається, що ніколи

Воно не бачитиме волі,

Святої воленьки. Що так

Даремне, марне пролетять

Його найкращії літа,

Що він не знатиме, де дітись

На сім широкім вольнім світі,

І піде в найми, і колись,

Щоб він не плакав, не журивсь,

Щоб він де-небудь прихиливсь,

То оддадуть у москалі.

Слайд 40

Тема зганьбленої дівчини-селянки завжди хвилювала митця і знайшла образне втілення в багатьох його творах.

Слайд 41

На картині «Катерина» художник зображує просту дівчину в національному вбранні, босу, на тлі типового українського пейзажу сільської околиці з безкраїм степом, високою козацькою могилою. На передньому плані - засмучена Катерина, освітлена сонцем. На картині краса дівчини контрастує з її глибокою печаллю, про що красномовно говорить прекрасне, але засмучене обличчя Катерини. Чарівна голівка опущена, очі заплакані, почервонілі від сліз. які дівчина , зраджена москалем ,ледь стримує.

Уривок -вистава із поеми «Катерина»

Звучить мелодія 1

КАТЕРИНА

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі - чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине...

Якби сама, ще б нічого,

А то й стара мати,

Що привела на світ Божий,

Мусить погибати.

Кохайтеся ж, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі - чужі люде,

Згнущаються вами.

Звучить мелодія 2

Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки,

Полюбила москалика,

Як знало серденько.

Полюбила молодого,

В садочок ходила,

Поки себе, свою долю

Там занапастила.

Кличе мати вечеряти,

А донька не чує;

Де жартує з москаликом,

Там і заночує.

Не дві ночі карі очі

Любо цілувала,

Поки слава на все село

Недобрая стала.

Звучить мелодія 3

Нехай собі тії люде,

Що хотять, говорять:

Вона любить, то й не чує,

Що вкралося горе.

Прийшли вісти недобрії -

В поход затрубили.

Пішов москаль в Туреччину;

Катрусю накрили.

Не журиться Катерина -

Слізоньки втирає,

Бо дівчата на улиці

Без неї співають.

Не журиться Катерина -

Вмиється сльозою,

Возьме відра, опівночі

Піде за водою,

Щоб вороги не бачили;

Прийде до криниці,

Стане собі під калину,

Заспіває Гриця.

Виспівує, вимовляє,

Аж калина плаче.

Звучить мелодія 4

Минуло півроку;

Занудило коло серця,

Закололо в боку.

Нездужає Катерина,

Ледве-ледве дише...

Вичуняла, та в запечку

Дитину колише.

Звучить мелодія 5

Зеленіють по садочку

Черешні та вишні;

Як і перше виходила,

Катерина вийшла.

Вийшла, та вже не співає,

Як перше співала,

Як москаля молодого

В вишник дожидала.

Не співає чорнобрива,

Кляне свою долю.

Звучить мелодія 6

Сидить батько кінець стола,

На руки схилився,

Не дивиться на світ Божий:

Тяжко зажурився.

Коло його стара мати

Сидить на ослоні,

За сльозами ледве-ледве

Вимовляє доні:

«Що весілля, доню моя?

А де ж твоя пара?

Де світилки з друженьками,

Старости, бояре?

В Московщині, доню моя!

Іди ж їх шукати,

Та не кажи добрим людям,

Що є в тебе мати.

Проклятий час-годинонька,

Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця

Була б утопила...

Здалась тоді б ти гадині,

Тепер - москалеві...

Доню моя, доню моя,

Цвіте мій рожевий!

Як ягодку, як пташечку,

Кохала, ростила

На лишенько... Доню моя,

Що ти наробила?..

Оддячила!.. Іди ж, шукай

У Москві свекрухи.

Не слухала моїх річей,

То її послухай.

Іди доню, найди її,

Найди, привітайся,

Будь щаслива в чужих людях,

До нас не вертайся!

Не вертайся, дитя моє,

З далекого краю...

А хто ж мою головоньку

Без тебе сховає?

Хто заплаче надо мною,

Як рідна дитина?

Хто посадить на могилі

Червону калину?

Хто без тебе грішну душу

Поминати буде?

Доню моя, доню моя,

Дитя моє любе!

Іди од нас...»

«Бог з тобою!»

«Чого ждеш, небого?»

«Прости мені, мій батечку,

Що я наробила!

Прости мені, мій голубе,

Мій соколе милий!»

«Нехай тебе Бог прощає

Та добрії люде;

Молись Богу та йди собі -

Мені легше буде».

Звучить мелодія 7

Ледве встала, поклонилась,

Вийшла мовчки з хати;

Осталися сиротами

Старий батько й мати.

Пішла в садок у вишневий,

Богу помолилась,

Взяла землі під вишнею,

На хрест почепила,

Промовила: «Не вернуся!

В далекому краю

В чужу землю чужі люде

Мене заховають;

А своєї ся крихотка

Надо мною ляже

Та про долю, моє горе,

Чужим людям скаже...

Не розказуй, голубонько!

Де б не заховали,

Щоб грішної на сім світі

Люде не займали.

Ти не скажеш... Ось хто скаже,

Що я його мати!

Боже ти мій!.. Лихо моє!

Де мені сховатись?

Заховаюсь, дитя моє,

Сама під водою,

А ти гріх мій спокутуєш

В людях сиротою,

Безбатченком!..»

Звучить мелодія 8

Пішла селом,

Плаче Катерина;

На голові хустиночка,

На руках дитина.

Вийшла з села - серце мліє;

Назад подивилась,

Покивала головою

Та й заголосила.

Як тополя, стала в полі

При битій дорозі;

Як роса та до схід сонця,

Покапали сльози.

За сльозами за гіркими

І світа не бачить,

Тільки сина пригортає,

Цілує та плаче.

А воно, як янгелятко,

Нічого не знає,

Маленькими ручицями

Пазухи шукає.

Сіло сонце, з-за діброви

Небо червоніє;

Утерлася, повернулась,

Пішла... Тілько мріє.

В селі довго говорили

Дечого багато,

Та не чули вже тих річей

Ні батько, ні мати...

Звучить мелодія 9

Де ж Катруся блудить?

Попідтинню ночувала,

Раненько вставала,

Поспішала в Московщину;

Аж гульк - зима впала.

Звучить мелодія 10

Свище полем завірюха,

Іде Катерина

Іде Катря, шкандибає;

Дивиться - щось мріє...

Либонь, ідуть москалики.

Звучить мелодія 11

Полетіла Катерина

Через пеньки, заметами,

Летить, ледве дише.

«Лихо моє! Доле моя!»

«Любий мій Іване!

Серце моє коханеє!

Де ти так барився?»

«Чого ж утікаєш?

Хіба забув Катерину?

Хіба не пізнаєш?

Подивися, мій голубе,

Подивись на мене -

Я Катруся твоя люба.

Нащо рвеш стремена?»

«Постривай же, мій голубе!

Дивись - я не плачу.

Ти не пізнав мене, Йване?

Серце, подивися,

Їй же богу, я Катруся!»

«Дура, отвяжися!

Возьмите прочь безумную!»

«Боже мій! Іване!

І ти мене покидаєш?

А ти ж присягався!»

«Возьмите прочь! Что ж вы стали?»

«Кого? Мене взяти?

За що ж, скажи, мій голубе?

Кому хоч оддати

Свою Катрю, що до тебе

В садочок ходила,

Свою Катрю, що для тебе

Сина породила?

Мій батечку, мій братику!

Хоч ти не цурайся!

Наймичкою тобі стану...

З другою кохайся...

З цілим світом... Я забуду,

Що колись кохалась,

Що од тебе сина мала,

Покриткою стала...

Покриткою... Який сором!

І за що я гину!

Покинь мене, забудь мене,

Та не кидай сина.

Не покинеш?.. Серце моє,

Не втікай од мене...

Я винесу тобі сина».

Звучить мелодія 11

«Осьде воно, подивися!

Де ж ти? Заховався?

Утік!.. нема!.. Сина, сина

Батько одцурався!

Боже ти мій!.. Дитя моє!

Де дінусь з тобою?

Лихая година!

Гріхом тебе на світ Божий

Мати породила;

Виростай же на сміх людям!»

«Оставайся шукать батька,

А я вже шукала».

Звучить мелодія 12

Біга Катря боса лісом,

Біга та голосить;

То проклина свого Йвана,

То плаче, то просить.

Вибігає на возлісся;

Кругом подивилась,

Та в яр... біжить... Серед ставу

Мовчки опинилась.

«Прийми, Боже, мою душу,

А ти - моє тіло!»

Шубовсть в воду!.. Попід льодом

Геть загуркотіло.

Чорнобрива Катерина

Найшла, що шукала.

Дунув вітер понад ставом -

І сліду не стало.

Звучить мелодія 13

Слайд 42

Доля не дала Шевченкові сімейного щастя , родинного тепла, взаємної любові. Не було в поета навіть хатинки - останньої мрії. Він мріяв про люблячу дружину, діток, про садочок біля власної хати над Дніпром, та не судилося, не судилося…за своє життя Кобзар закохувався багато разів. Любили й Шевченка, але кожного разу щось ставало на перешкоді одруженню.

Слайд 43

Вірш «Якби з ким сісти хліба з'їсти»

Якби з ким сісти хліба з'їсти,
Промовить слово, то воно б,
Хоч і як-небудь на сім світі,
А все б таки якось жилось.
Та ба. Нема з ким. Світ широкий,
Людей чимало на землі...
А доведеться одиноким
В холодній хаті кривобокій
Або під тином простягтись.
Або... Ні. Треба одружитись,
Хоча б на чортовій сестрі!
Бо доведеться одуріть
В самотині. Пшениця, жито
На добрім сіялись лану,
А люди так собі пожнуть
І скажуть: - Десь його убито,
Сердешного, на чужині...-
О горе, горенько мені!

Шевченко - безсмертний. Обдарована, ні - геніальна людина, яка пов'язала свою долю з долею України, поневоленої, сплюндрованої колонізаторами. Своїм полум'яним словом закликав Кобзар до боротьби, залишив «живим і ненародженим землякам» важливі дороговкази. Важко уявити собі, що було б з нашим народом, з Україною, якби Господь не послав нам Шевченка - людину, яка озвучила біль народу у віршах , поемах , картинах. За свою правду поплатився волею, здоров'ям, життям.

Слайд 44

Вірш «Заповіт»

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани і гори -
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Не злим тихим словом.

Минуло багато років з дня народження Т.Г. Шевченка - славного сина українського народу, але й сьогодні як живий говорить він із своїми наступниками. Його слово живе між нами, гнівне і ніжне, полум'яне і міцне.

Слайд 45

Народ пам'ятає свого Кобзаря, вшановує його пам'ять: ім'ям Шевченка названо парки, театри, вулиці. У нашому місті також названо його іменем одну із вулиць. На майданах міст і сіл споруджено пам'ятники поету.

Слайд 46

Не лише в Україні вшановують його пам'ять. Пам'ятники нашому Шевченку стоять у далекій Канаді, Угорщині, США, Парагваї, Франції, Аргентині. Вулиці багатьох міст світу теж названо його іменем.

Юні друзі! Дорожіть Шевченком. Хочеться вірити, що на вашому шляху завжди будуть Тарасова пристрасть, Тарасова мужність, Тарасове невмируще слово!