Выступление на педагогическом совете Роль виховного потенціалу уроку в формуванні духовного світу дитини

ДОНЕЦКАЯ НАРОДНАЯ РЕСПУБЛИКА

УПРАВЛЕНИЕ ОБРАЗОВАНИЯ АДМИНИСТРАЦИИ ГОРОДА ДОНЕЦКА

Донецкая общеобразовательная школа І-ІІІ ступеней № 90

МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ ДОНЕЦКОЙ НАРОДНОЙ РЕСПУБЛИКИ

Роль виховного потенціалу уроку

в формуванні духовного світу дитини

(із виступу на педраді)

Доповідач

Дорош Л.І.

Учитель вищої категорії

Учитель-методист

Записи на дошці до педради № З «Роль виховного потенціалу уроку в формуванні духовного світу дитини»

Духовна культура особистості складається з таких основних компонентів:

• Культура інтелектуальна (знання, мислення, НОП);

• Культура моральна (честь, гідність, культура почуттів, статева культура);

• Культура спілкування (комунікативні здібності, духовні запити, культура мови);

• Національна культура та національна самосвідомість;

• Художньо-естетична культура;

• Християнська морально-етична культура, релігійні заповіді і традиції;

• Родинно-побутова культура;

• Політична, правова, екологічна культура особистості.

Аукціон, на якому треба купити майбутнє

(проведений в 9 класі в 2013 року, 25 учнів )

«Картина» 1 (побутові) «Картина» 2 (загальнолюдські)

Шикарна квартира Любов до людей

Багато грошей Доброта

Відпочинок на модних курортах Національна гідність

Автомобіль, яхта Справедливість

Багато розваг Чесність

Закордонні подорожі Рівність і добробут усіх людей

Дача Пізнання Бога і себе

Красуня дружина (чоловік) Незалежність держави

Коштовні речі, прикраси Здоров'я своє і всіх людей

Безтурботне життя Щасливе подружнє життя
10-А 1-16; 2-7 (23) 10-Б 2-25; 1-2 (27)

Духовність і духовна культура особистості - це формування її свідомості, світогляду,включення в економічне, політичне й культурне життя народу

«Покажи мені своїх учнів і я побачу тебе...»

А.Дістервег

Суспільно-політичні перетворення в умовах незалежної Української держави викликали необхідність корінного реформування процесів навчання та виховання молодого покоління. Одним із найважливіших соціальних замовлень, які робить навчальному закладу, сім'ї, всім виховним інстанціям наша держава є виховання духовного збагаченої особистості, людини з високою громадянською свідомістю, з високим рівнем культури.

В яких же умовах доводиться працювати сьогодні вчителям та вихователям, формуючи духовність учнів?

«Маємо те, що маємо»,- сказав колись перший президент нової України.»

Що ж маємо?

Маємо недовіру молоді до своєї держави і влади. На питання «чи хотіли б ви виїхати за кордон на постійне проживання в одну із західних країн?» більше 70% молодих людей відповідають ствердно, отже не бажають пов'язувати своє майбутнє з Україною. На питання «Чи вірите ви, що Україна буде заможною через десять років?» - лише 1/3 відповіли «так» - маємо відсутність патріотизму, а точніше - яскравий антипатріотизм. На питання «Чи будете ви захищати Україну в разі потреби?» - майже 80% юнаків відповідають відмовою. Кому потрібна мафіозна, корумпована, бандитська країна?

Нормою стало насильницьке вирішення проблем навіть там, де застосування сили протиприродне.

Відбувся занепад суспільної моралі. Значна частина людей вже не має нічого святого - ні батьків, ні дітей, ні батьківщини. Вбивства, насильництва, грабунки, ошуканство - норма сьогодення, що її засвоює підростаюче покоління.

Вседозволеність, небажання, невміння стримувати тваринні потяги, повне ігнорування працювати. А вийти з кризису можна лише змінивши шкалу цінностей, сформувавши духовний світ дитини. Тому значну увагу слід приділяти ролі виховного потенціалу уроку.

Успішне виконання виховання духовно збагаченої людини в умовах державного та духовного відродження України потребує створення національної системи виховання. Державна національна програма «Освіта» чітко визначила структуру розвитку освіти України, шляхи перебудови процесу виховання молодого покоління. На виконання Державної проблеми розроблена і функціонує «Комплексна програма реалізації Державної національної програми «Освіта» в Донецькій області на 1994/2005 роки». В центрі уваги процесу виховання в цій програмі поставлено ряд питань, над якими повинні працювати педагогічні колективи.

В програмі, перш за все, звертається увага на те, що виховання - це цілеспрямоване управління колективів формуванням свідомості почуттів, поведінки дитини та підлітка, визнання її особи вищою соціальною цінністю. Оскільки процес виховання в школі більшою мірою здійснюється на уроках, то саме виховний потенціал уроку відіграє найважливішу роль у формуванні духовного світу дитини.

Духовний - пов'язаний з внутрішнім, моральним світом людини. Духовність - це інтелектуальна природа, сутність людини, яка протиставляється його фізичній, тілесній сутності.

Школа повинна створити таку систему навчання і виховання, всі компоненти якої покликані формувати в учнів честь і гідність, гордість за приналежність до української нації, готовність боронити її свободу.

Основами людської моралі є совість, любов до праці, пошана до старших, відданість Україні. Справою кожного окремого педагога є усвідомлення, як і за допомогою яких засобів він буде реалізовувати в своїй роботі ідею виховання духовності учня, його розумових, моральних, естетичних якостей.

За «сукупнозваженим індексом» (забезпеченість життя + тривалість життя + освітній рівень) Україна займає 95! місце в світі.

Докторів і кандидатів економічних наук в Україні сьогодні більше, ніж в усіх європейських країнах разом узятих. Серед них 1/3 не має навіть базової економічної освіти. Як же вчити? На яких засадах?

Девізом кожного учня повинні стати слова Сенеки «Вчимося не заради школи, а заради життя». Кожен вчитель, навчаючи дітей, повинен пам'ятати, що досконале вивчення наук аж ніяк не гарантує доброго виховання. Тому на одне з перших місць треба поставити особистість вчителя, який прищеплює дітям духовність.

Духовність... Слово це майже всі ми промовляємо по-особливому: стиха, піднесено, адже розуміємо, що зміст його приховує щось звеличено-прекрасне. Без чіткого уявлення про те, що таке духовність як особлива риса людини і за яких умов відбувається духовний розвиток, неможливо свідомо сприяти духовному розвитку учня.

Інколи духовність ототожнюють з релігією або з високим рівнем моральності, інтелектуальних та творчих здібностей. Однак легко довести, що віддана Богові людина, яка не виявляє доброчинності в своєму житті, не прагне до самовдосконалення, навряд чи гідна звання духовно розвиненою. Талановитого науковці, але байдужого до краси, не здатного до співчуття і співпереживання, духовно багатим теж на назвеш.

Отже, духовність - складне гармонійне поєднання різноманітних особистісних якостей людини. Духовність виявляється у процесі взаємодії людини з довкіллям (природою, іншими людьми тощо), у спрямуванні інтересів, нахилів людини до пізнання, засвоєння та створення духовних цінностей (загальнолюдських - краса, добро, любов та індивідуальних -інтереси, погляди, переконання, ідеали, які є гідними наслідування).

Зазначені психічні аспекти у сукупності становлять духовні ціннісні орієнтації.

За умов цілеспрямованого виховання духовні ціннісні орієнтації можуть набути вищої форми - перетворитися на духовні потреби, які внутрішньо спонукатимуть до різних видів духовної діяльності (пізнавальної, естетичної, комунікативної).

Одним із компонентів прояву духовності є потребово-ціннісний, що охоплює духовні потреби та духовні ціннісні орієнтації.

Пізнавально-інтелектуальний компонент виявляється у таких характеристиках розумової діяльності як допитливість, глибина, критичність мислення.

Вольовий, вчинково-діяльнісний компонент духовності передбачає цілеспрямованість особистості, здійснення духовного саморозвитку, що виявляється у духовній діяльності та духовних вчинках.

Почуттєво-емоційний (естетично гуманістичний) компонент виявляється у розвиненості емоційної сфери та психіки людини, її прагнення до гармонії та досконалості.

З вищесказаного духовність - це одна з характерних якостей людини, складне поєднання особливостей інтелектуальної, почуттєво-емоційної та вольової сфер людської психіки, здатність до особистісного вдосконалення.

Наведені компоненти візьмемо за орієнтири для розгляду ролі виховного потенціалу уроку у формування духовного світу людини.

На сьогодні ми ще не можемо уявити собі урок без вчителя, хоч у перспективі, як гадає і частина наших учнів, вчителя може замінити комп'ютер. Отже, без взаємозв'язку учитель - учень навчання неможливе. Якщо ж учитель не сміє встановити з учнями нормальних ділових відносин, навіть при наявності у нього хороших знань та любові до своєї праці це буде серйозною перепоною у навчанні та вихованні. Учні будуть противитися, суперечити всьому, що йде від цього вчителя. Неприязнь дітей до вчителя переноситься на все, що він їм говорить, породжує недовіру в добре

відношення навіть тоді, коли воно об'єктивно таке, недовіру в справедливість слів, дій, вчинків такого наставника. Учні часто пов'язують свій інтерес до шкільного предмета з особистістю вчителя. «Мені подобається цей предмет», «Я поважаю цього вчителя, тому що його уроки проходять дуже цікаво, а вчитель дуже людяний. Розуміє учнів, не кричить на них. В ньому є всі позитивні якості і доброта, справедливість, вимогливість, строгість - все має місце».

Якщо в старших класах неприйняття учителем учня виявляється на відношенні учня до предмета, то в середніх та початкових класах це призводить до виникнення шкільної тривожності або шкільного неврозу.

«Шкільна тривожність» - очікування дитиною невдач.

Якщо педагог хоче, щоб його виховні ідеї доходили б до дітей, він мусить своїм моральних складом викликати в них повагу, довіру, бути авторитетом в їхніх очах як вихователь і людина.

Педагог мусить навчитися розуміти по реакціях дітей, як його сприймають, оцінюють його особистість не взагалі школярі, а конкретні учні, на яких він збирається впливати, тобто мусить володіти добре виваженими здібностями до адекватної рефлексії своїх індивідуальних особливостей особистості і своїх професійних можливостей.

На щастя, в нашій школі багато вчителів, які вміють поставити виховний потенціал уроку на формування духовного світу дитини. На уроки цих учителів діти йдуть з задоволенням, не виникає проблем відвідування уроків саме цього вчителя, успішність краща, хоч предмет не є легким. В початковій школі це виявляється ще яскравіше: в перший клас батьки намагаються віддати дитину саме цьому вчителеві.

Виходячи з головного завдання сучасної школи: виховання національне свідомої особистості, патріота України, формування духовного світу особистості повинно відбуватися за системою цілісного з точки зору шкільної практики.

При плануванні системи уроків будь-якого предмета слід звернути увагу на такі складові формування:

• Національна самосвідомість - категорія, сутністю якої є усвідомлення особистістю своєї приналежності до будь-якої певної нації.

Включає в себе і формується на основі знання мови, історії, культури, розуміння власної ментальності та ментальності інших народів. Національна самосвідомість об'єднує всі три сфери духовного світу особистості і є обов'язковою умовою збереження її національної ідентичності. Національна самосвідомість функціонує на двох рівнях:первинному («чуттєвому»), де відчуття національної приналежності проявляється лише як емоція (закоханість у природу рідного краю, замилування мовою, звичаями, обрядами тощо), і вищому («емоційно-логічному»), обов'язковою умовою якого є осмислення своїх почуттів, а не тільки відчуття своєї національної приналежності, зрозуміння потреби власної держави і прагнення до державотворення.

І якщо для формування першого рівня національної свідомості достатньо включення особистості в культурне національне середовище, то для формування другого рівня потрібна планомірна, цілеспрямована робота як щодо формування другого рівня потрібна планомірна, цілеспрямована робота як щодо формування в неї почуттів обов'язку, гордості, гідності, честі, патріотизму, самоповаги, тобто тих, роль яких за час колоніального існування України була суттєво применшена, а почасти нівельована і навіть змінена відповідними протилежностями: почуття меншовартості, нехтування честю, гідністю, національними інтересами.

Ключовими серед них є почуття обов'язку. Саме через розуміння особистістю категорії обов'язку відбувається формування її світогляду, усвідомлення морального ідеалу, тобто розвиток раціональної сфери. Разом з тим переживання почуття обов'язку, боротьба мотивів, прагнень, відчуття задоволення, щастя від виконаного обов'язку - поштовх до розвитку

почуттєвої сфери. І, нарешті, обов'язковість виконання обов'язку формує волю особистості.

Саме через формування почуття обов'язку відбувається виховання патріотизму не тільки як відчуття любові до рідної землі, її мови, культури, природи, а й як прагнення свідчить про те, що і патріотизм як національна самосвідомість існує лише на чуттєвому рівні, і почуття обов'язку ще не сформоване.

Однією із складових частин патріотичних почуттів, заразом і їх основою є гордість. Сформована на основі знань, гордість за свою землю, її славних предків, її історію стає поштовхом до формування почуття самоповаги, гідності, які служать надійною опорою у критичні моменти вибору не дають особистості збочити, помилитися.

Нерозривним із почуттям гідності є почуття честі, тобто вірності людини своїм життєвим правилам, принципам, ідеалам. Причому, якщо гідність особистості може бути принижена як нею самого (поганий вчинок), так і оточуючими (приниження учня учителем), то честь свою людина може втратити тільки сама. На цьому слід постійно наголошувати вчителеві, формуючи почуттєву сферу особистості.

У вольовій сфері ключовими поняттями є цілеспрямованість,
наполегливість, організованість, дисциплінованість, вміння

підпорядковувати свої інтереси інтересам загалу, обраній меті.

Саме усвідомлення мети і поява мотивів передують вольовому актові. Тому проблема мети, ціннісних орієнтацій особистості, їх ієрархії в духовному світі набуває справді визначального значення.

При всій взаємозалежності, взаємовпливові, взаємодоповнюваності (а то й взаємозаміні) характер та ієрархія всіх цінностей визначаються змістом найвищої Абсолютної Цінності, якою у різні віки та за різних формацій виступали Бог, Ідея (комунізм, служіння нації), Людина.

Отже, структура духовного світу з точки зору визначення ключових елементів, на які мають бути спрямовані зусилля вчителя, матиме такий вигляд:

Раціональна сфера

Почуттєва сфера

Вольова сфера

Національна смосвідомість

Гордість, обов'язок,

гідність, патріотизм,

честь

Цілеспрямованість, організованість,

дисциплінованість, наполегливість, вміння підпорядковувати свої

інтереси інтересам

загалу, обраній меті

Ідеал

У формуванні духовного світу важливе місце належить з'ясувати саме механізму процесу. Вихідним моментом цього процесу вчені називають знання.

Важливим фактором, який слід врахувати вчителеві, обираючи виховну задачу уроку, є залежність цього процесу від вікових особливостей школярів.

Так у 12-17 років відбувається активне формування національної самосвідомості, а в 7-11 - це засвоєння учнями змісту понять, які входять до структури духовного світу: ідеал, щастя, обов'язок, патріотизм, честь і т.д. Це період закладення емоційних підвалин, на які будуть опиратися уявлення про більш загальні теоретичні поняття: національний ідеал, національний характер, духовний світ.

На перший погляд здається, що найбільше можливостей у формування духовного світу учня мають вчителі літератури та історії, але мають чималі і часто використовувані можливості й учителі інших предметів. В учителя мови - це наголошення не тільки на красі й милозвучності слова, а й на відображені в мові ментальності народу. І в учителя фізики, хімії, математики, біології - виховання гордості за вчених, славних синів і дочок

українського народу, і в кожного без винятку - підкреслення важливості волі як неодмінної умови досягнення життєвого успіху.

Класний керівник, дбаючи про розкриття індивідуальності кожного вихованці, потурбується також і про вироблення умінь підпорядкувати свої інтереси і прагнення інтересам загальної справи.

Важливою при цьому, як для вчителя - предметника, так і для вихователя є бачення можливостей усього курсу певного предмета чи виховного плану. Бажаною уявляється і розробка своєрідної програми, у якій би відображалися ці можливості.

Формування духовного світу особистості - - процес довготривалий і складний, то ж складаючи календарні плани з предмета чи виховної роботи приділяти належну увагу виховному потенціалу кожної теми, бесіди, (бо поки що дійсність життя і моральні вимоги педагогів не завжди співпадають, а іноді і протирічні).