Эссе учителя украинского языка на тему Поезія-це завжди неповторність

Прізвище,

ім´я, по-батькові

Шуст Світлана Пилипівна

Назва установи

Донецька загальноосвітня школа I-III ступенів №8

Посада

Учитель української мови та літератури

Стаж роботи

26 років

Категорія, звання

Вища категорія

Поезія-це завжди неповторність

У кожного поета любов до слова виникає по-різному. Хтось не може у щоденному спілкуванні знайти для себе співрозмовника, хтось навпаки перенасичений буденною метушнею, яка вже давно набридла. Тому шукають такі собі люди-планетники можливості побути на самоті зі своїми думками про навколишній світ, а іноді й занурюються в чарівний світ поезії, яка немов вулканічна лава виривається із найпотаємніших куточків душі. І вже здається, що все те дріб'язкове, буденне відступає, зникає десь у далекому мороці.

Поезію не можна просто читати. Її треба відчувати. Відчувши  або співпереживати, або насолоджуватися ліричною сповіддю творчої душі.

Щоб зрозуміти будь-яку поезію, обов'язково потрібно заглянути в коротеньку біографію того, хто це написав, і спробувати зрозуміти світ цієї людини. А щоб зануритися в настрій поета, достатньо відкрити будь-яку поезію і відчути сумну або веселу мелодію ліричної сповіді. Адже поет, якщо він поет, видихає із себе почуття, пише більше серцем, ніж розумом. Кожний рядок такої поезії, а іноді навіть слово спроможні інколи блискавично викликати спогад про якийсь забутий момент твого життя, його відтінок, хвилюючий епізод.

Серед когорти донецьких поетів ім′я Юрія Доценко досить відоме. Його лірика якась особлива - спокійна, поміркована, щемливо інтимна.

Прихильник Шевченкового слова, палкий закоханий у рідний край і природу Донеччини, Юрій Доценко якось по-особливому передає свої почуття - почуття людини і громадянина.

Читаючи поезію Ю. Доценка, розумієш, що світ природи для поета - це частка живого організму, світ спокою і гармонії.

В травневім лузі,

Як в Зеленій книзі -

Картинки-ілюстрації живі:

Туман від сонця утікає низом,

Торкає неба леміш журавлів,

Пірнають у ставок із греблі верби

Плакучим віттям на вечірнім тлі,

На тихім плесі плава білий лебідь,

Шугає дикий кобець угорі,

Бджола летить натомлено до вулику,

Під стріху повертають горобці…

Читаєш поезію й розумієш: та це ж не лише природа з лелеками, росами, шепотінням беріз, мовчазними вербами… Ні, то ти сам у природі і природа в тобі злиті воєдино…

Любов поета до природи рідного краю пов'язує його невидимими нитками з батьківщиною. Мала поетова Батьківщина - « Малотаранівка моя, мала Таранівка - велике селище в Торецькім поміжріччі….» Усе для поета тут рідне, до болю знайоме і найкраще у світі, усе нагадує йому про близьких людей: про батька, якого вже немає, але від якого залишилася на спомин груша; про діда Івана, який « в снігах сибірських щезнув, тікаючи у рідну Україну»; про матір, яка водою із криниці поливала ранні огірки. І кожна стежина, яка веде до річки, або до рідної хати, або у двір до сусіда, -це спомин про далеке дитинство та безтурботну юність.

Юрій Доценко - поет не тільки Донеччини, але і вдячний син України. Його громадянська позиція - об'єднана Україна з єдиною державною мовою-українською. Поет, пам'ятаючи «Заповіт» Т. Шевченка, застерігає земляків-українців не бути рабами, відстоювати свою гідність, а головне

…Щоби духовністю жили,

Зверталися до Бога

І, попри болі і жалі,

Не збилися з дороги…

«Тарасова гора» .