Презентація проекту Світове значення творчості Великого Кобзаря

Презентація проекту

«Світове значення

творчості Великого

Кобзаря»

Урок у 9 класі

з української літератури

Вчитель Кошаріна І. А.

Мета: підсумувати й узагальнити знання учнів про життєвий і творчий шлях Шевченка, допомогти усвідомити світове значення його творчості; розвивати навички проектно-дослідницької роботи, творчі здібності, здатність до співпраці, вміння самостійно здобувати інформацію з різних джерел, оформляти її для презентації; виховувати почуття гордості за геніїв нашої землі.

Тип уроку: урок узагальнення та систематизації знань

Обладнання: стіннівки, репродукції картин і гравюр Шевченка, книжкова виставка.

Міжпредметні зв′язки: етика, риторика, образотворче мистецтво.

Теорія літератури: епос, лірика, драма, ліро-епічні жанри, художні образи, символи, афоризми.

Хід уроку

І. Організація класу

ІІ.Оголошення теми й мети уроку

IІІ.Презентація проекту «Світове значення творчості Великого Кобзаря»

1. Вступне слово вчителя.

Сьогодні ми завершуємо знайомство із творчим доробком, особистістю геніального українського поета, мислителя, художника, основоположника нової української літератури та мови Тараса Григоровича Шевченка. Ви багато працювали в групах і самостійно, реалізуючи пошуково-дослідницький проект, і зараз відбудеться презентація результатів ваших досліджень.

2. Виступ групи «літературознавців».

(Група «літературознавців» виступає із тезами «Світове значення творчості Великого Кобзаря» ).

1. Зачитування висловлювань визначних діячів світової культури про Т. Г. Шевченка.(додаток №1)

2. Демонстрація фотографій пам'ятників Шевченкові.(додаток №2)

3. Зачитування спогадів сучасників поета.(додаток №3)

«Кобзар» в Україні - другий за популярністю після Біблії; вірш «Заповіт» перекладений 1400 мовами світу.

3. Виступ групи читців.

(Учні виразно читають напам'ять вірш «Заповіт» російською, білоруською, англійською та ін.. мовами.) (додаток №4)

4. Виступ групи «мистецтвознавців» чи «екскурсоводів».

(Учні проводять «заочну екскурсію» в картинну галерею з полотнами Шевченка.) (додаток №5)

5. Вікторина. «Чи знаєте ви картини Шевченка?»

------ Скільки творів живопису (портретів) залишив нам Т. Шевченко? (150) ------ В якому році він намалював перший автопортрет? (1840 р.) ------ Яку картину, однойменну з поемою, ви знаєте? («Катерина») ------ Якого характеру ранні портрети митця? (Романтичного) ------ Яку серію картин створив Т. Шевченко? («Живописна Україна») ------ Дітей якої національності найчастіше малював художник? (Казахської) ------ Яка картина присвячена одному з гетьманів України? Кому саме? («Дари в Чигирині»; Б. Хмельницькому).

6. Виступ групи «сценаристів» та «акторів».

(Учні показують інсценівку за п'єсою Т. Шевченка «Назар Стодоля».)(додаток №6)

III.Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Рефлексія».

(Учитель з'ясовує, яке враження справила презентація, хто найкраще попрацював, яка група найдружніша, що вдалося, а що - не зовсім, хто відзначився індивідуально і т. ін.)

IV.Домашнє завдання

Підготуватися до тематичної контрольної роботи.

Додаток №1

Висловлювання визначних діячів світової культури про Т. Г. Шевченка

1. Г. Грабович: «Важко переоцінити вплив Т. Шевченка на сучасну українську свідомість - він Поет і Пророк, натхненний голос свого народу і духовний батько відродженої української нації».

2. Г. Грабович: «Сьогодні загальновідомо, що не тільки українська література, але й українська культура й політичне життя, та й сам національний рух дев'ятнадцятого століття вирішальним чином сформовані Шевченком».

3. М. Черемшина: «Ідеальним взірцем людини-борця, яка самовіддано служила народові, батьківщині, для мене завжди був Шевченко. «Кобзар» став для мене підручником з тих пір, відколи навчився читати і не полишав спілкуватися з ним все своє життя, звіряючи свої думки й помисли».

4. Іван Огієнко: «Усе своє життя Шевченко у своїх творах ревно й ясно навчав чеснотного святого Божого життя та Божої Правди. Можна сказати, що «Кобзар» - це високочеснотна книга. І тільки іноді бачимо висліди його морочної безнадії, що каламутила його чисту святу ідеологію».

5. Іван Франко: «Він був сином мужика - і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури».

Додаток №2

Додаток №3

Спогади сучасників поета

Хороший пан

Якось Шевченко, ще в перший побит свій на Україні, навідав поміщика Скоропадського. Поміщик вихвалявся перед поетом, як добре живуть у нього кріпаки. Діло було перед обідом. ---- Я їм, - каже, - те, я їм і друге. Живуть вони в мене, як у Бога за пазухою. Тут один з лакеїв зробив якусь шкоду. Поміщик стрибнув з-за столу і побіг у лакейську. Прибіг і лясь-лясь лакея по лиці, а дверей і не зачинив за собою. Шевченко скипів, схопився з місця, взявся за стола і так його тріпонув, що все з нього посипалось додолу. Прибіг господар. Поет зиркнув на нього, роздер шапку і кинув половину Скорападському. ---- Хороший пан, нічого сказати. Добре людей шануєш! - та з тим пішов. Відтоді він у Скоропадського не бував.

Новий жупан

Шевченко, перебуваючи в 1845 - 1846 роках у Переяславі, жив, як відомо, у свого приятеля М. Козачковського. Він часто бував задуманий, недбалий до себе, часом нікого не помічав довкола. Нового одягу шити не любив, ходив у старому. Довідавшись, коли Шевченко мав отримати гроші від Київської археографічної комісії, де служив, Козачковський за тиждень до того покликав кравця і, поки поет спав, дав йому зняти мірку із його старої одежі. Коли Шевченко одержав гроші, кравець приніс нового жупана. Шевченка це дуже здивувало. --- Як? Який жупан? --- Ви ж, панотчику, замовляли жупан на сьогодні, й мірку знімав із вас. --- Що за біс? Нічого не згадаю! І торгувався? --- Аякже. Шевченко віддав гроші і заспокоївся.

Ліпше було б не родитися

Як відомо, Шевченку цар заборонив у солдатах «писати й малювати». От як виконували царську волю ретельні прислужники. До Шевченка приставили солдата - «дядька». В казармі він очей не зводив зі свого підопічного, а коли Шевченко виходив із казарми чи на муштру, чи просто подихати свіжим повітрям, «дядько» трусив його, шукаючи, щоб не було в нього ні в кишені, ні за пазухою, ні в чоботах паперу й олівця. Це саме чинив з Шевченком командир роти Потапов (в Новопетровському укріпленні). Він вивертав у Шевченка кишені, катував його муштрою, чіпляючись до поета і знущаючись із нього, і хоч як той страждав од цього, послабу не було. Це доводило Шевченка до розпуки: --- Ліпше було б, - казав він, - мені не родитися або швидше вмерти.

Отак би й зостатися

Коли Шевченко плавав з Бутаковим по Аральському морі, він помітив, що в тому морі є рухливі острови, які постали з перегнилих рослин. Раз якось плив Тарас на невеличкому човні з п'ятьма матросами. Пристали вони до берега і пішли погуляти. Тарас ліг собі в траву і віддався спогляданню неба. Матроси забули про нього й попливли. Коли ж оглянулися, аж поета немає. Почалися розшуки. --- А я лежу собі, - згадував поет, - та й мовчу, бо думка була в мене така, щоб зовсім там зостатися, але ж бісові матроси знайшли мене.

В Києві, на Пріорці

Шевченко дуже любив дітей. Живучи в 1859 році в Києві на Пріорці, поет дуже здружився з дітворою. Діти бігли за ним і кричали: --- Дядьку, розкажіть нам ще одну казочку! По обіді поет ішов у сад, лягав під яблунею і кликав до себе дітей. Вони лазили по ньому, пустували. --- Кого люблять діти, - казав про себе поет, - той не зовсім ще поганий чоловік. Якось наймичка Оришка, перучи одяг, знайшла гроші, про які Шевченко забув, і він на ці гроші влаштував для сусідських дітей «бенкет». Пішов на базар, накупив силу іграшок та ласощів, ледве доніс. Двір посипали свіжою травою, дітвора раділа, гралася, качалася по траві поет теж радів. По обіді перекупка привезла цілий візок яблук, груш, пряників, бубликів. З двору «бенкет» перейшов на вигін. Посходились дорослі й говорили: --- Оцей старий, певне, божевільний! Шевченко бігав разом з дітьми, повчав їх, сміявся, змагавсь із хлопцями.

Підручники для дітей

Одним із кращих дарунків для дітей серед небагатьох прижиттєвих видань Т. Шевченка була остання його книжка - «Букварь южнорусский» (1861) - посібник для початкового навчання. «Буквар» було видано тиражем 10 000 примірників ціною 3 копійки кожний. Обсяг підручника - 24 сторінки. Зібрані кошти передавалися на користь недільних шкіл. «Буквар» Т. Шевченка - перший підручник для навчання грамоти в школах України, написаний літературною мовою вдало підібраний різножанровий матеріал. Сторінка «Лічба» містила необхідний матеріал для навчання математики в початковій школі. Аналізуючи його, можна стверджувати, що автор підручника знав і дотримувався їх. Услід за «Букварем» письменник мріяв написати низьку підручників для початкової школи, однак передчасна смерть не дала йому здійснити свої задуми.

Додаток №4

Завещание

Как умру, похороните На Украине милой, Посреди широкой степи Выройте могилу, Чтоб лежать мне на кургане, Над рекой могучей, Чтобы слышать, как бушует Старый Днепр под кручей. И когда с полей Украины Кровь врагов постылых Понесёт он… вот тогда я Встану из могилы - Подымусь я и достигну Божьего порога, Помолюся… А покуда Я не знаю Бога. Схороните и вставайте, Цепи разорвите, Злою вражескою кровью Волю окропите. И меня в семье великой, В семье вольной, новой, Не забудьте - помяните Добрым тихим словом.

(Переклад російською Олександра Твардовського)

Заповедзь

Як памру я, пахавайце На Украйне мілай, Сярод стэпу на кургане, Дзе продкау магіла: Каб нязмеранае поле, Дняпро і абріві Было відна, - было чутна, Як раве бурлівы! Як погонець з України У сіняе мора Кроу варожжу… Вот тады я І нівы і горы - Усе пакіну й да самога Бога палунаю Маліціся… А да тых пор - Бога я не знаю! Пахавайце ды уставайце, Кайданы парвіце І врожай злой крывёю Волю акрапіце! І мяне у сям'ї вялікай, У сям'і новай, вольнай, Не забудзьце памянуці Добрым ціхім словам.

(Переклад білоруською Янки Купали)

My testament

When I die, let me buried In my beloved Ukraine, My tomb upon a grave-mound high, Amid the wide-spread plain, That the fields, the steppe unbounded, The Dnieper's plunging shore My eye could hear The mighty river roar. When from Ukraine the Dnieper bears Into the deep blue sea The blood of foes… the will I leave These hills and fertile fields - I'll leave them all behind and fly To the adobe of God To sing His praise… But till that day - I nothing know of God. Oh bury me, the rise ye up And in the great new family, The family of the free, With softly-spoken kindly word Remember also me.

(Переклад англійською мовою Джона Віра)

Додаток №5

Шевченко - художник

Ми знаємо Т. Шевченка як поета. Але сьогодні відкриваємо ще одну грань таланту Кобзаря - художнє обдарування. Дуже рано виявилися у хлопця здібності до малярства. Прагнучи стати художником, Тарас побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту. Пан Енгельгардт віддав його на чотири роки навчатись до петербурзького майстра декоративного живопису Василя Ширяєва, людини грубої й жорстокої. Через шість років, коли Шевченка було викуплено з кріпацтва, його прийняли до Петербурзької академії мистецтв у клас Карла Брюллова - професора академії. Уже після першого року навчання в академії - у травні 1839-го - Шевченко здобув срібну медаль другого ступеня за екзаменаційну роботу - рисунок з натури. Всього Шевченко здобув три срібні медалі за роботи на протязі 1839 - 1841 років.

Тлумачний словничок.

Акварель - твір живопису, виконаний водяними фарбами.

Графіка - вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є однотонний малюнок, виконаний переважно на папері олівцем, пером чи пензлем.

Сепія - малюнок, виконаний фарбою сіро-коричневого кольору.

Офорт - найпоширеніший різновид заглибленої гравюри на металі.

А зараз відвідаємо картинну галерею Т. Шевченка, проведемо екскурсію в музей живопису. Розповімо про особливості художньої майстерності Тараса Шевченка , жанрове розмаїття його картин.

Вагомими були досягнення Шевченка в галузі малярського та графічного портрета: він залишив по собі близько 150 творів у цьому жанрі, половину з яких створив ще до заслання. «Автобіографія» і повість «Художник» засвідчують інтерес Т. Шевченка до портрета. Спочатку його вабив не стільки олійний, скільки акварельний портрет. Упродовж свого творчого життя Шевченко створив понад 30 малярських та графічних автопортретів, у яких передав складну «лінію» своїх думок, почуттів, переживань. На його малюнках ми бачимо романтичного юнака (ранній автопортрет 1840 року) і збагачену досвідом, але вже хвору виснажену людину, яка прожила нелегке життя (автопортрет 1861 року). Автопортрет 1840 року є чудовим заспівом Шевченка-митця до його великої саги психологічного самоаналізу. В автопортреті Шевченка ліричне поєднується з драматичним, замріяність - з тривогою, добросердечність - із сумом, бадьорість - з легкою втомою. Перед нами зосереджене обличчя молодої людини. Художник вдається до засобу, типового для малярства романтизму, - за допомогою світла й тіні підкреслити, виділити те, на що передусім має звернути увагу глядач.

У ряді портретів простежується прагнення Шевченка підкреслити гармонійну сутність людини, вияскравити її моральну, інтелектуальну та фізичну досконалість. Ранні портрети кінця 30-х - початку 40-х рр. позбавлені драматичного відчуття. Це портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцюби, Гребінки та ін.. Ми бачимо лагідних, вишукано одягнених його друзів або ж замріяних жінок. Жодна тінь душевного неспокою, здається, не затьмарює їх облич. І водночас перед нами - не безтурботні особи, а цілеспрямовані характери, вольові натури. Вирази облич на портретах 30 - 40-х рр. відзначаються деякою загадковістю, втіленою, передусім, у проникливих запитальних поглядах. Придивіться до них.

Як художник, Шевченко виробив свій власний погляд на людину. Його моделі - це, зазвичай, друзі та знайомі. Для передачі свіжості молодих облич Шевченко шукає відповідні відтінки й тони. Це добре бачимо на портретах Маєвської, Закревської, Хороленко. А ось на портретах Лизогуба, Родзинського, Катеринич погляд гострий, раптовий або ж елегійний. У такий спосіб художник прагне поєднати романтичну зовнішність своїх героїв з їхньою внутрішньою змістовністю.

Романтична наснаженість портретних образів помітно видозмінюється в умовах заслання. Перехід на монохромні графічні техніки (сепію та олівець) позначився на творах Шевченка стриманістю і навіть суворістю. Портрети Юшкова, Юшкової, пари Якових, подружжя Бажанових, Юшкової з донькою та ін., створені на засланні, характеризуються, насамперед, психологізмом.

Однією з вершин Т. Шевченка як художника є сепія «Казашка Катя», створена 1856-1857 рр. У ній змальовано типовий образ дівчини в момент прозріння, усвідомлення себе як представниці свого народу.

Різноманітні за змістом і картини з серії «Живописна Україна», але визначальними в них є три жанрово-тематичні лінії: краєвиди, народний побут та історичні події. Уміння інтерпретувати історію Шевченко виявив у трьох офортах серії - «Подарунки до Чигирину у 1649», «Рада сільських старшин», «Свати» (всі - 1844 р.). Митець об'єднав в одній серії такі різномасштабні події, як прийом гетьманом Б. Хмельницьким послів, народний сільський суд і сватання дівчини. Події ці начебто не пов'язані між собою тематично, але концепція тут одна: вільний і справедливий вибір життєвих шляхів представниками всього народу, одного села, закоханими. В роботі «Судня рада» («Рада сільських старшин») відтворено сільський сход, що має розв'язати суперечку між односельцями. Змістовний же підтекст глибший. У творі суд народний, тобто суд праведний і справедливий протиставляється панському судові.

Акварель «Циганка-ворожка» (1841) можна вважати одним із програмних творів Шевченка-побутописця . Це - бувальщина про те, як молода дівчина вирішила вдатися до гадання циганки, аби дізнатись свою майбутню долю. Митець дає досить виразну характеристику своїм персонажам, ретельно вимальовує вдачу довірливої простодушної дівчини та балакучої ворожки. З подвійним почуттям остраху і надії, навіть побоюючись глянути на свою «пророчицю», чекає чорнява красуня її «вироку».

Сюжети із селянського життя розробляє Т. Шевченко в картинах 40-х рр., які належать до олійного живопису: «Катерина» (1842), «Селянська родина» (1843), «На пасиці» (1843), а також у багатьох сепіях. У відомій картині «Катерина», створеній за мотивами власної однойменної поеми, Шевченко одним із перших висловив протест проти безправного становища жінки. «Катерина» має риси традиційної української народної картини, зокрема, у зображенні пейзажу, в атрибутах побуту. З особливою любов'ю виписано образ Катерини - вродливої селянки, простої і довірливої. На її обличчі - вираз глибокого жалю, терплячості, затамованих сліз. На картині «Селянська родина» бачимо стареньку, під солом'яною стріхою хату. Тут, у затишку, наприкінці літнього дня зібралася селянська родина - молоді батьки, їх синочок, дід. Дія, яка розгортається на першому плані (малюк грається), складає оповідальний сюжет картини. У лагідній розмові (вона передана жестами, виразами облич) окреслюються характери жінки й чоловіка, їхня зацікавленість поведінкою дитини. Здогадуємось, що в сім'ї панують спокій і злагода. Підтвердженням доброзичливості та чистоти сімейних стосунків є спокій погожого надвечір'я. Промені сонця фарбують у золотаві тони стіни хати, полотняні сорочки на молодому подружжі, краєчок пейзажу. Один із характерних моментів сімейної злагоди відображено в картині «На пасіці». Малі дітки принесли обід своєму батькові, який працює за селом у лісі. Привітні обличчя, широко відкриті очі малят і навіть така деталь, як віночок на голові старшої дівчинки, - все промовляє про радість зустрічі з батьком. Відчуття приязні, поваги й любові в селянській сім'ї митцеві вдалося передати дуже виразно, підтвердивши його теплими тонами пейзажу, освітленням, при якому вияскравлені місця м'яко переходять у прозорі затінення.

З великою реалістичною силою побутописці якості розкрилися у творчості Т. Шевченка періоду заслання. Він шанував національний характер, звичаї, особливості поведінки казахів і туркменів. Героїв для своїх сепій обирав із демократичних низів, змальовував їх зі щирою симпатією. Цікава тема у побутових композиціях цього періоду - життя казахських дітей. Усміхнене обличчя хлопчика, що розпалює грубку («Казахський хлопчик біля печі»), щасливий ловець раків, що заснув біля своєї здобичі, гра малюка з котом («Шевченко та казахський хлопчик, який грається з кішкою»), «Казахська дівчина» -- в усіх цих нехитрих сюжетах сконцентровано гуманістичну ідею, батьківське ставлення до бідних дітей, які вміють бути щасливими, маючи найпростіші забавки. Мовби підкреслюючи свою душевну спорідненість з цими дітлахами, художник малює серед них і свою постать. У ряді сепій помітно проглядають соціальні мотиви, особливо при зображенні жебракування байгушів, які простягають свої рученята, казанки й торбинки до старших по милостиню («Казахські діти», «Казахські діти під вікном»).

Т. Шевченко був новатором і в пейзажі, який у його доробку остаточно виділився у самостійний жанр українського образотворчого мистецтва. Подорожуючи Україною, майстер насолоджувався неосяжним багатством її ландшафтів. У багатьох своїх роботах він змалював красу української природи. Такими є, наприклад, акварелі «Хата Котляревського в Полтаві» (1845), «В Києві» (1844), «Повінь» (1845), «У Василівці» (1845), де і місцевість, і дерева, і простір неба з хмарами сприяють монументальному баченню пам'яток зодчества. Дивовижним спокоєм сповнені пейзажі на картинах «Форт Кара-Бутак» (1848-1849), «Могильний курган Достан» (1848-1850), «Форт Іргіз-Кала» (1848-1849), «Форт Раїм…» (1848) та ін. Від багатьох картин Шевченка, в яких передано красу казахської і туркменської землі, віє не тільки урочистим спокоєм. Наприклад, в акварелі «Вогонь в степу» (1848), зображено велику драму природи.

Українські церкви оживають в його малюнках. Тому такою загадковою і такою величною, таємничою постає «Аскольдова могила в Києві», такою величною постає «Римо-католицька церква в Києві», або «Печерська лавра. Південна сторона». Шевченко - воістину великий художник. З його полотен промовляє до нас знедолений український народ, наша історія.

Додаток №6

Входить Назар з молодими козаками.

Назар. Дай, Боже, вечір добрий! Помагай-бі вам на все добре!

Всі козаки повторюють те ж саме. Назар, не знімаючи шапки, з жахом зупиняється; дивиться то на гостей, то на Галю. Всі мовчать.

Хома. Спасибі, спасибі... Милості просимо. Просимо сідати.

Мовчання триває.

Галя, посміхаючись, дивиться на Назара.

Назар. Сядемо, сядемо, аби було де; ми гості непрохані. Може, помішали; дак ми і підемо, відкіля прийшли. (Дивиться на сватів.) Так бач, через що полковник послав мене з грамотами в Гуляйполе! (Поглянувши на Галю.) Весело, весело! Наливай швидше горілки, і я вип'ю за твоє здоров'я. Не лякайся, не лякайся, наливай.

Хома (розізлившись). Хто сміє знущаться над моєю дочкою?

Назар. Я! Хіба не бачиш? Я, Назар Стодоля! Той самий, за кого ти вчора обіщав видать дочку свою, той самий, якого ти знав ще з тієї пори, як він тебе вирвав із-під ножа гайдамаки! Згадай іще, що я той самий, хто й самому гетьману не дасть себе на посміх! Пізнав?

Хома. Пізнав. (Байдуже.) Що дальш?

Галя. Хіба ж не ти прислав?

Хома. Мовчи! Геть собі!

Назар. (зупиняє Галю). Стривай, стій тут! І тебе обманюють?

Хома. Не обманюю, а так як батько велю. Вона просватана за чигиринського полковника.

Назар (з презирством). Полковника! Учора була моя, сьогодні полковникова, а завтра чия буде? Чуєш, Галю?

Галя (паає на руки Назара). Чую! О, чом мені не позакладало!

Сват. Осмілюсь доложить...

Назар. Мовчи, поганець, шипотиннику!

Хома. Віддай мені дочку мою. (Боязко наблизився до Назара.)

Назар. Геть, Юда!

Хома (з жахом). Прохор, Максим, Іван, Стехо! Гей, хто там є? Возьміть його, харцизяку, - він уб'є мене!

Назар. Нехай Бог тебе поб'є, дітопродавець! (до Галі.) Галю! серце моє! Промов мені хоть одно слово: ти не знала - за кого? Скажи: не знала?

Галя (приходить до життя). Не знала, їй-богу, не знала!

Назар (до Хоми). Чи чуєш ти?

Хома. Не чую; я оглух!

Назар (до гостей). Люде добрі, коли ви не оглухли, так послухайте. Він мене називав своїм сином, а я його своїм батьком, і він се чув тоді, а сьогодні оглух. Де ж його правда? Чи чесний же він чоловік? Правдивий, га?

Гості мовчать.

Гнат (підходить до Назара). Він не чоловік. Кинь його: таке ледащо не стоїть путнього слова! (Бере його за руку.)

Назар. Стривай! Ні, він чоловік, він називав мене сином. (до Хоми.) Правда?

Хома. Не тобі вчити, як мені кого називати. Я її батько, а не твій: так у моїй волі оддать її за кого схочу.

Назар. А як же вона не захоче, тоді що?

Хома. Я заставлю.

Назар. Чи можна ж кого заставить утопиться або повіситься? Хіба ти Бог, що маєш силу чудеса творить? Хіба ти дявол, коли ти не маєш жалю до рідної своєї дитини? Ти бачиш, у неї є серце, і ти замість його кладеш каменюку. Слухай: і ти ж колись був молодим, і ти ж мав коли-небудь радість і горе. Скажи, що чуло, що казало твоє серце, коли тобою кепкували?

Хома. Го-во-ри!

Назар . Так ти глузуєш надо мною! Хіба я не стопчу тебе, як жабу? Брехун! (Швидко підходит до нього і хапає його за горло.)

Галя (схопивши руку Назара). Що ти робиш? Убий мене, на, ріж.

Назар мовчки опускає руки.

Хома (підбігає до сватів). Ви бачили? Хотів мене задушити!

Свати мовчать.

Гнат (до Назара). Ми не так розплатимося іншим часом. Ходім з сього базару.

Назар. Не піду! Мене відсіль ноги не винесуть.

Гнат. Ну, так торгуйсь. Може, дешевше уступлять.

Галя. Боже мій, Боже мій! вони знущаються надо мною!

Хома. Не знущаються, а торгуються.

Гнат. Годі, брате, ходім: ми опізнились.

Назар. Стривай, не опізнились. (Підходить до Хоми.) Прости мене, я згарячу забувся. Ти добрий чоловік. Прости або заріж мене, тільки не кажи, що вона не моя, не кажи! Дивись: я гетьману ніколи не кланявсь. (Падає на коліни.) Для спасенія своєї душі, коли у тебе у серці є Бог, для угоди всіх святих, коли ти віруєш у кого, для спасенія твоєї дитини, коли вона тобі мила, зглянься на мене! Нехай старости з своїм хлібом йдуть додому. Христом-Богом молю, не занапасти її, бідної! Кращої її нема; за що ти хочеш її убити? На голову мою! Возьми її, розбий обухом - не треба мені її: тільки дай дочці своїй ще пожити на світі, не заїдай її віку, вона не виновата!

Хома тремтячи дивиться на гостей.

Гнат (швидко підбігає до Назара). Кого ти просиш? Кому кланяєшся? Перед ким падаєш? Я на тебе після сього й дивиться не хочу; прощай!.. Кланяється дяволу! Він тебе кип'ячою смолою напоїть! (хоче піти.)

Назар (тримає його). Постій, дай ще слово скажу.

Галя (обіймає ноги батька). Ви покійній матері, як вона умирала, біля домовини обіщали мене видать за Назара. Що ж ви робите? Чим я вас прогнівила? За що мене хочете убить? Хіба ж я не дочка ваша? (Заливається сльозами.)

Назар. Камінь! Залізо! Ти огню хочеш! Буде огонь, буде! Для тебе все пекло визову... ти жди мене. (Галі.) Бідна, бідна! в тебе нема батька, в тебе кат єсть, а не батько! Бідненька, серденько моє, пташечко моя безприютна! (Цілує її.) К я ще бідніший тебе: у мене й ката нема, нікому і зарізати! Прощай, моє серце, прощай! Не забаримось побачиться.

Галя мовчки падає на руки Назара. Він цілує; Хома намагається вирвати її. Назар відштовхує його та знову цілує Галю.

Назар (до сватів). Розкажіть полковнику, що бачили і що чули. Скажіть, що його молода при ваших очах цілувалась зо мною.

Галя обіймає його і цілує.

Бачите, бачите! Прощай же, моє серце, моя голубочко! (Цілує її.) Я знаю, що мені робить. Я знайду правду. Прощай! Вернусь, сподівайся.

Галя падає в несвідомому стані. Назар, закривши обличчя руками, відходить. Гнат і козаки за ним. Хома і Свати підбігають до Галі.