- Преподавателю
- Украинский язык
- Літературно-музична композиція “Ми - українці”
Літературно-музична композиція “Ми - українці”
Раздел | Украинский язык |
Класс | - |
Тип | Другие методич. материалы |
Автор | Ільченко Т.З. |
Дата | 05.11.2015 |
Формат | doc |
Изображения | Нет |
Зал прикрашений рушниками, вінками, колосками, калиною. Учні, які проводять свято, одягнені в український національний одяг. Над сценою прикріплена велика тернова гілка, на ній - вінок із стрічками.
Гасне світло, вмикається магнітофонний запис журавлиного "кру - кру". Тихо співаючи пісню "З далекого краю лелеки летіли..." до залу входять учасники свята, стають перед сценою.
-
Про що курличуть в небі журавлі,
Із вирію вертаючись додому?
Чи не про те, як на чужій землі
Почули мову, змалечку знайому.
-
Про що вітри шепочуть на весні,
Перелетівши океани сині?
Чи не про ті окрилені пісні,
Що линули у даль від України...
Всі. З любов'ю і журбою наодинці,
Із невмирущим словом Кобзаря,
Ми, українці, - всюди українці,
Допоки світить нам одна зоря.
(Весь час через епіпроектор проектуються зображення журавлів та місцевості різних регіонів України).
Вмикається світло, учасники сідають на сцені, зліва і справа.
-
Я запитую себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці -
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми - українці?
(Піднімається ще один учасник, стає біля ведучої).
-
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
І що ми в Вкраїні - таки український народ,
А не просто населення, як це у звітах дається.
(До них підходить ще один учасник).
-
І що хміль наш - у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість - в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край - територія, а не Вкраїна.
(Вмикається магнітофонний запис пісні у виконанні Раїси Кириченко "Мово рідна"). (Говорять три особи, ставши у центрі сцени).
-
Україні мої! То вкраїнці ми з вами - чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судилося нам ще від Тараса?
Чи в могили забрати судилось нам наш переляк,
Що згнітив нашу гідність до рівня вторинної раси?
-
Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Знаю добре, що й вам вони теж не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
-
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил!
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...
(Ведучі сідають, усі разом виконують пісню "Роде наш ясний...". Наступні 5 строф читають інші учасники, сидячи. Фон - музика вступу до вистави за романом М.П. Стельмаха "Чотири броди").
-
Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
Любить у годину негоди.
-
Любить Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову,
І мову її солов'їну.
-
Любить Україну і Вітчизну любить!
Не будьмо ми їй байстрюками,
Бо ми не пришельці - ми в домі своїм,
Що плаче і тішиться нами.
(Учасники виконують "Пісню січових стрільців". На тернову гілку вішають вінок, сплетений із калини).
-
Ми у віках не тільки лико дерли
Чи ставили на рибу перемети,
Ми і в найважчий час не вмерли,
Бо серед нас жили поети.
-
Співали від народин і до скону,
Щоб звеселитись, вмитися сльозою.
До ідола співали, до ікони
І поготів, як зводились до бою.
(Учасники виконують народний варіант пісні "Ще не вмерла Україна". Після цього на сцені залишаються лише хлопці, дівчата займають місця перед сценою, готуючись до хороводу). (Читає юнак).
-
Народна пісня зоряно, незгасно
Горить в моєму серці повсякчас.
Вона любов, вона - печаль і втіха,
Жива вода на виразки душі.
Поки живе - обереже від лиха
Понад стежками тихі спориші.
Але боюсь, боюсь, щоб не збороли,
В модерну щоб не втиснули труну
Мого народу пісню чарівну.
І я готовий крізь огнисті брами
Прийти і душу випалити дотла,
Лише б народна пісня не вмирала,
Щоб в молодих серцях жила вона.
(Дівчата виконують хоровод, співаючи українську народну пісню "Ой, у полі нивка". Виконавши, сідають у залі. На сцені залишаються хлопці).
-
Я - українець! Ні, я не хизуюсь,
Пиха, погорда - не моя біда,
Але й цуратися свого народу,
Соромитись його не випада.
-
Родовід мій чіпким своїм корінням
Сягає пра-праглибин,
Де скімлять кості запорожців,
Де супостат спіткнувся не один.
-
Мене на палі застромляли,
Паси з живого дерли залюбки,
Морили голодом, бандерівцем дражнили,
Та й дражнять ще, трапляється таки.
-
Були і зрадники, й лакизи!
Були і є, не щез осот,
Але назвіть мені народ на світі,
Щоб був без дурнів і сволот.
-
Я не окремішний, не винятковий -
Я вірний брат усім братам,
Але не безіменний, ні. З ім'ям.
Я - українець.
(Усі разом виконують пісню на слова Вадима Крищенка, муз. Олександра Злотника "Родина").