Процес соціалізації як важливий етап у житті кожної людини

Процес соціалізації як важливий етап

у житті кожної людини

ГРИЦАЙ О.Д.,

вчитель бандури та вокалу

Шевченківської спеціалізованої

загальноосвітньої школи-інтернату

з поглибленим вивченням предметів

гуманітарно-естетичного профілю

Черкаської обласної ради

Соціалізація - комплексний процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, які дозволяють йому бути повноправним членом суспільства. Соціалізація виступає одним із основоположних соціальних процесів, що забезпечує існування людини в середині суспільства. Соціалізація являє собою процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв'язки та інтеграції з метою встановлення її соціальності.

Включає як цілеспрямований вплив на особистість, так і стихійні, спонтанні процеси, що впливають на її формування. Соціалізація знаходиться на межі різних наук і вивчається філософією, психологією, соціальною психологією, соціологією, історією, етнографією, педагогікою та теологією.

Діти приходять в школу - вчаться, дорослішають, формують свою особистість, спілкуються з навколишнім світом, усвідомлюючи себе як його частинка. Поряд з дітьми дорослі - вчителі, батьки - вчать, виховують, направляють, створюють умови для розкриття особистості дитини.

Головний принцип у моїй роботі - «Не зашкодь», та не менш важливими принципами є «Вивчи», «Підтримай», «Розвивай».

Звісно, не всі діти в нашій школі є обдарованими, але більшість з них хороші, здібні діти в тому чи іншому виді чи жанрі мистецтва. І кожній дитині тут знайдеться заняття до душі, по її здібностям і можливостям. Щорічно, з року в рік, ми бачимо професійне зростання та досягнення наших вихованців, що сприяє формуванню особистості.

Дитина, яка спілкується з мистецтвом, зокрема з музикою, швидше адаптується в колективі, адже мистецтво зближує людей. Я переконалася, що діти дуже люблять виступати на сцені, показувати свої вміння і талант, а коли дитина ще чогось і досягла, то їй і хочеться ще більше розкритися перед глядачами.

Дитячий вік - це час, коли відбувається процес становлення особистості, навчання, засвоєння цінностей, норм та настанов, зразків поведінки, прийнятих у певному суспільстві. Це вік, коли процес соціалізації набуває надзвичайно важливого значення як для подальшого життя кожної людини, так і всього суспільства.

Саме навчально-виховне середовище школи-інтернату є тим соціумом, в якому процес соціалізації обдарованих учнів може бути ефективним, оскільки він зорієнтований на створення сприятливих можливостей для самовдосконалення, самореалізації, розвитку особистості, повноцінного, гуманного мікросередовища, де здійснюється інтелектуальне становлення обдарованих учнів.

Адаптація дітей до умов школи-інтернату - це багатокомпонентний процес, що є складовою частиною фундаментальної проблеми адаптації людини до соціального середовища. Вона пов'язана зі складними процесами соціальних і психолого-педагогічних явищ.

Особливо актуальною є ця проблема для шкіл-інтернатів. По-перше, прибуваючи до такої школи, діти, як правило, потрапляють у колектив, який уже більшою чи меншою мірою сформувався, в ньому визначилися «ролі», склались певні стосунки, свій мікроклімат. По-друге, новачки, часто не мають позитивного досвіду спілкування з ровесниками і дорослими, вони відлюдькуваті, замкнені, відчужені, зі своїми, часом викривленими, ціннісними орієнтирами, не звикли дотримуватись чіткого розпорядку, санітарно-гігієнічних вимог, режиму дня тощо. У силу названих причин новоприбулі діти з помітними труднощами адаптуються до нових умов, повільно входять у колектив класу, тривалий час не можуть визначити свою «роль», почуваються скуто, дискомфортно, у них не завжди сформована внутрішня готовність до засвоєння норм і вимог, які склались у колективі. Щоб подолати протиріччя між вимогами групи і готовністю новачка, допомогти йому ввійти у колектив, а колективу - прийняти його, вчителі та вихователі шкіл-інтернатів повинні проводити спеціальні адаптаційні заходи.

Визначальним в адаптації новачка є багате за змістом і різноманітне за формами спілкування з ровесниками в позаурочний час, причому найефективнішим є спілкування у діяльності.

В своїй роботі я покладаюсь на спадщину В.О. Сухомлинського, який у центр педагогічної діяльності ставив особистість учня, його інтелектуальний та творчий розвиток: «Моє заповідне бажання - передати тобі ту життєву мудрість, яку називають умінням жити», - писав він у листі до дочки.

Моє завдання - створити умови для розвитку здібних та талановитих дітей, допомогти їм розвинути ці здібності та обдарування.

Наша школа радо зустрічає новоприбулих учнів, не зважаючи, в який клас прийшла дитина, в 1 чи 11, 4, 5 чи 9 клас. Ми завжди раді вітати їх, навіть серед навчального року, адже таке наше покликання - вчити, розвивати, формувати твору особистість, яка буде майбутнім нашої країни.

Мистецтво на сьогоднішній період стає одним із засобів самореалізації особистості та способом вирішення життєвих труднощів сучасної людини. Його роль у вихованні підростаючого покоління неухильно зростає, оскільки протидіяти явищам бездуховності, аморальності можна лише шляхом формування усвідомлення важливості та пріоритету загальнолюдських цінностей, вдосконалення творчого потенціалу, прагнення до пізнання.

Уроки на мистецькому факультеті дуже допомагають адаптуватися дітям в колективі, адже це безпосередній зв'язок з мистецтвом. Я вважаю, що нам, вчителям, в першу чергу треба пам'ятати, що саме на уроці з фаху учень поринає у неповторний світ мистецтва, стає активним співучасником творіння композитора, намагаючись зрозуміти твір, приймає, або не приймає позицію творця, тобто виступає в ролі творця власної життєвої позиції, яку вчиться відстоювати. Вибираючи програму (твори, які гратиме учень протягом року), я намагаюсь вибрати той твір, який буде подобатись дитині, адже тоді вона зацікавиться ним, і захоче вивчити та виконати твір перед аудиторією.

Основою будь-якого нашого уроку є музичний твір, а вдумливий, небайдужий виконавець, зможе його зрозуміти, пропустити через серце, збагатитись духовно і тим самим підготуватись до складних життєвих випробувань. Звісно, твори повинні бути різнохарактерні: повільні та швидкі, для розвитку технічних здібностей учня.

Аналізуючи фактори розвитку учня-музиканта, не можна оминути такий фактор, як виховання його самостійності. Розвиток такого навику має особливе значення. Привчаючи учня свідомо ставитись до виконання домашніх завдань, я виховую волю до праці, розвиваю ініціативу, навчаю долати труднощі та радіти своїм досягненням, тобто готую до майбутнього дорослого життя. Та й урок потім проходить з творчим підйомом в обох і вчителя, і учня. Юний музикант повертається з уроку бадьорий, окрилений, із бажанням подальшого вдосконалення.

Сучасна музична педагогіка поряд з індивідуальним підходом до учнів, який є головним у роботі за спеціальністю, приділяє все більшу увагу різним формам колективного музикування, саме, дякуючи першим успіхам перед масовою аудиторією, юний музикант швидше адаптується до роботи в колективі, починає відчувати користь від своєї справи, проявляє цілеспрямованість, працездатність у формуванні своєї виконавської майстерності.

Діяльність вихованців у вільний час дає змогу максимально виявити їхню ініціативу, самостійність, творчий потенціал, здібності. Адже вони не нормуються навчальними програмами і можуть враховувати свої індивідуальні потреби і запити.

Колективна форма музикування допомагає учням відчути себе частинкою злагодженого музичного колективу, підпорядковує колективне виконання загальному задуму, а головне - закріплює і розвиває його музично-виконавські уміння і навички, тому упродовж навчання на музичному відділі треба виховувати інтерес, прищеплювати у вихованців любов до занять оркестрового та ансамблевого класу, сприяти їх участі в інших музичних колективах. А виконання народних пісень, музики, виховує у молодих людей почуття патріотизму, повагу до національної культури та мистецтва.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Завгородня Н.М. Підготовка вчителів до роботи з обдарованими дітьми з метою їхньої соціологізації. Наукові записки кафедри педагогіки. Харків: Константа. - 2001. Вип.. 7.

2. Грицан О.В. Сучасні підходи до виявлення та навчання обдарованої дитини: управлінський аспект: методичні рекомендації. - Миколаїв. ОІПОПП - 2013.

3. Босенко М.І. Психолого-педагогічні умови розвитку обдарованості // Шкільний світ. - №24. - 2001.

4. Громовий В. Плекати обдарованих // Завуч. - №14. - 2007.

5. Зазимко О.В. Основні теоретичні підходи до визначення обдарованості // Обдарована дитина. - 1998.

6. Кульчицька О.І. Специфіка дитячої обдарованості // Обдарована дитина. - 2001. - №1.

7. Липова Л. Психолого-педагогічні умови розвитку обдарованості // Шкільний світ. - №24. - 2001.

8. Александровська Е. М., Лусканова Н. Г. Психологічні труднощі при адаптації дітей до школи / / Гігієна і санітарія. - 1984. - № 3.