Классный час на тему: День Соборности Украины

Співаєм славу тій події і тепер.

22 січня - День Соборності України

Класний керівник

Крупенко Н.Г.

Мета: виховання нацiональної свiдомостi учнiв i людської гiдностi, вiдродження паросткiв духовностi, формування рис громадянина Української держави; поглиблення знань про iсторичний факт злуки українського народу, його значення; пробудження iнтересу до поглибленого вивчення iсторiї та культурних надбань українського народу; виховання глибокої поваги та любовi до Батькiвщини.

Хiд уроку

І. Органiзацiйний момент

IІ. Оголошення теми i мети

1. Вчитель:

22 сiчня день Соборностi Украни. Майже 100 рокiв тому це слово було вписане в iсторiю українського народу, але святковим днем українського календаря воно стало тiльки вiд недавна. Лише за умов державотворчих процесiв в Українi цей день набув своєї чинностi. Так трапилось, що на протязi багатьох столiть iсторичного розвитку Україна не мала власної державностi i єдиної територiї. Українськi землi належали багатьом державам: найбiльше Росiї, Литвi, Угорщинi, Речi Посполитiй, згодом Румунiї, Чехословаччинi.

У березнi 1917 року у Надднiпрянськiй Українi розпочалася нацiональна революцiя. Було обрано Центральну Раду, першого президента М.Грушевського, проголошення створення Української Народної Республiки (УНР), а 4 Унiверсалом вiд 22 сiчня 1918 р. було проголошено незалежнiсть України. Подiбнi процеси вiдбувалися i в Галичинi. 9 листопада 1818 р. було проголошено назву держави ЗУНР i створено перший уряд - державний Секретарiат на чолi з Костем Левицьким.

Зламався врештi двох iмперiй мур!

I на розалинах у слушну цю нагоду

З "явилися держави УПР i ЗУНР,

Як вияв волi нашого народу.

Вже з 1 грудня 1918 р у Фастовi було пiдписано угоду про об"єднання ЗУНР i УНР. 4 сiчня 1919р. у Станiславi УНРада схвалила закон про злуку двох українських держав, а 22 сiчня I919р. у Києвi на площi святої Софiї вiдбулося урочисте проголошення злуки УНР i ЗУНР. Пiд час урочистостей представник директорiї Федiр Швець проголосив довгоочiкуваний Унiверсал.

Все, що мрiялось вiками,

Сповнилось, настало!

«Ще не вмерла Україна» -

Гордо прозвучало.

2. Любi, друзi ! Ми зiбралися для того, щоб довести всiм i самим собi, що Україна - це високорозвинена держава, що вона могутня духом, має свою iсторiю, до речi, дуже багату, культуру i мистецтво.

Любi, друзi! Хоч маленькi,

Ми вже добре знаєм,

Що звемося українцi

Й українських предкiв маєм.

Батько, мати, брат, сестричка

І всi iншi члени роду,

Всi належать до одного

Українського народу.

У всiх людей одна святиня.

Куди не глянь, де не спитай,

Рiднiше їм своя пустиня,

Аніж земний в пустинi рай,

Їм красить все їх рiдний край.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без Батькiвщини .

(М.Мернявський)

Історія свята

У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події.
Одна з таких сторінок нашого минулого - боротьба українського народу за соборність своїх земель. Так вже розпорядилась історія, що упродовж століть наш народ та землі України були розрізнені, належали до інших держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини. Тож споконвічною мрією українців було об'єднання розрізнених частин України в межах однієї держави. Західноукраїнські землі входили до складу Австро-Угорщини, але, на відміну від східних земель, тут українці мали ряд політичних свобод і всебічно розвивали культурне та громадсько-політичне життя.
З початком Першої світової війни у Галичині було створено Головну Українську Раду (пізніше - Загальна Українська Рада), яка відстоювала інтереси українців. Євген Петрушевич, Євген Левицький, Кость Левицький, Семен Вітик - одні з перших виступили з ідеєю соборності України. На їх думку, ця дія відповідала б найвищому ідеалові української нації. У численних їх промовах відкрито пропагувались ідеї злуки всіх українських земель. 9 жовтня 1918 р. на засіданні австрійського парламенту майбутній глава уряду ЗУНР К.Левицький висловив загальне прагнення галицького народу до Києва. 20 жовтня 1918 р. на багатотисячній маніфестації у Львові відомий західноукраїнський політичний і громадський діяч С.Вітик закликав до негайної злуки з Великою Україною. Підвищений інтерес до соборності серед громадсько-політичних діячів Галичини був невипадковий. Передбачаючи швидкий занепад Австро-Угорщини, українці боялися, щоб Галичина не відійшла до складу Польщі. Тому 18-19 жовтня 1918 р. у Львові відбувся з'їзд політичних і громадських діячів українських земель у складі Австро-Угорської імперії, на якому було створено Українську Національну Раду. З'їзд від імені Ради видав постанову, яка окреслювала українську етнічну територію в Австрії та зазначала, що "...ця українська національна територія стає українською державою". На жаль, така заява не мала практичного значення, і важлива лише як вияв політичної думки і волі українців Галичини.
У середині листопада 1918 р. Австро-Угорська імперія розпалась під впливом революційних подій у країні. І вже 1 листопада війська Української Національної Ради захопили Львів, проголосивши створення Української держави. А 13 листопада за новоутвореною державою закріпилася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Тож одним із найважливіших завдань уряду ЗУНР було об'єднання усіх українських земель в одну державу. Але поки гетьман Павло Скоропадський володарював у Києві, ця мета була недосяжною. Ситуація змінилася, коли на зміну гетьманату до влади прийшла Директорія, було відновлено Українську Народну Республіку та її закони. Як можна було сподіватись, Директорія поставилась дуже прихильно до ідеї соборності. Як наслідок ініціатори об'єднавчого руху представники Державного Секретаріату ЗУНР - Дмитро Левицький, Лонгин Цегельський, члени Директорії Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Панас Андрієвський, Федір Швець 1 грудня 1918 року підписали у Фастові передвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі. Обидва уряди зобов'язувалися в найкоротший час здійснити це об'єднання. Даний договір, викликавши схвалення українського загалу, став, по суті, першим і основним актом соборності. Після нього значно активізувалася боротьба за ідейно-політичну і територіальну консолідацію українців усіх земель. Перше рішення у цьому напрямі зробила Українська Національна Рада, яка 3 січня 1919 року одностайно прийняла ухвалу про злуку Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою. Об'єднавчий рух, який наприкінці 1918 - початку 1919 року охопив майже всю Україну, досяг свого апогею і в двадцятих числах січня перемістився в столицю УНР. Київські видання друкували численні статті, інформації, інтерв'ю, присвячені об'єднанню українських республік.Директорія і Рада Народних Міністрів призначили урочисте святкування об'єднання УНР і ЗУНР на 22 січня. Мабуть, це було не випадково, бо вказаний день збігався з річницею історичного IV Універсалу Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалась самостійною, незалежною державою. Отже, він мав стати днем подвійного всенародного свята - Незалежності й Соборності.І ось настав день, за який українці боролись упродовж багатьох століть. Уранці 22 січня біля святої Софії було велелюдно. Вхід з Володимирської вулиці прикрашала тріумфальна арка з гербами історичних земель України. Під звуки оркестру крокували військові підрозділи. Урочистості розпочав заступник президента ЗУНР Лев Бачинський, який нагадав про традицію "одного нерозривного тіла" від Володимира Великого до "великих гетьманів". Держсекретар Лонгин Цегельський оголосив вірчу грамоту президії Української Національної Ради й передав її голові Директорії Володимиру Винниченку, який привітав галицьких делегатів, наголосивши на непересічному значенні Акта соборності. Представник Директорії Федір Швець виголосив великі слова:
"Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України - Галичина, Буковина, Закарпаття і Придніпрянська Україна - в одну Велику Україну…
Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу".

Родитись українцем -

Це велика Честь i слава.

Рiдний край свiй полюбити

Найважливiша справа.

В нiм пливуть глибокi рiки,

І шумлять степи безкраї,

Стрункi гори пнуться в хмари,

Синьооке море грає.

Буйне збiжжя колосисте

На врожайних росте рiллях.

Є у надрах сiль i нафта,

Вiск, залiзо i вугiлля.

Українцi й українки -

Всi кохають до загину

Славну землю батькiв своїх -

Свою рiдну Україну!

Це свято відзначаємо щороку в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року. Усвідомлюючи суспільно-політичне значення цієї події, керівництво Директорії подбало, щоб прийняття Акту Злуки стало величною маніфестацією єднання східних та західних українських земель, днем народження єдиної незалежної соборної держави. Сценарій урочистостей розроблявся під керівництвом міністра освіти Івана Огієнка, а режисурою опікувався корифей українського театру Микола Садовський. Особливої значущості події надавала присутність усього керівництва УНР, представників ЗУНР, делегатів Трудового конгресу, духовенства, військової старшини, іноземних дипломатів та великої кількості людей. Це була велика, урочиста, єдина в своєму роді історична маніфестація братерства українського народу. Вона не лише справила велике враження на всіх учасників, але й почала нову добу в житті народу. Ця заява єдності всього народу назавжди знищила штучно збудований фізичний і духовний кордон між його гілками. З того часу вже стали марними спроби наново поставити той штучний кордон. І в цьому велика заслуга творців Акту Соборності 22 січня 1919 року.Таким чином, вперше за шістсот років був зроблений серйозний крок до об'єднання більшості етнічних українських земель в єдину державу.
На жаль, у тих складних внутрішньо- та зовнішньополітичних умовах так і не вдалося завершити об'єднання порізнених частин України. Вже через кілька місяців після проголошення об'єднання більшовики захопили Київ, Східну Галичину окупували поляки, Буковину - румуни, а Закарпаття - Чехословаччина. Велику шкоду соборності завдав і внутрішній стан українства: розкол на непримиренні політичні табори, міжпартійна і внутрішньопартійна боротьба, громадянська війна на Наддніпрянщині та ін.Так, тоді, в 1919-му, Україна не змогла відстояти свою незалежність. Однак, незважаючи на невдале завершення об'єднання двох республік, значення Акта надзвичайно важливе, оскільки він наочно показав безперспективність спроб роз'єднати український народ, протиставити українців один одному, змусити їх служити чужим для них інтересам. Він став етапом становлення і розвитку української державності. Перший Президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський зазначав: "Які б тяжкі проби не судила переходити Україні й українському народові історична доля, які пертурбації не лежали б ще перед ними, великі часи Української Центральної Ради і її акти зостануться великою епохою їх розвою, твердою підставою національного будівництва".
Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українців. Справжню єдність народу у боротьбі за незалежність продемонструвала світові Україна 21 січня 1990 року. Так, знаменним етапом піднесення духу свободи став "живий ланцюг" між Києвом і Львовом, коли 21 січня 1990 року тисячі українців взялися за руки на згадку про проголошення Акту Злуки. Ось як описував ті події один із учасників: "Живий ланцюг справив на мене неповторне враження. Народ був у надзвичайному піднесенні, навкруги дзвеніли патріотичні пісні. Раз у раз лунали здравиці на честь українського народу. Над головами у височині витав дух свободи".
Ця акція прискорила розпад СРСР і здобуття національної незалежності, бо переконливо засвідчила духовну єдність східних і західних регіонів України. Утворення незалежної Української держави в 1991 році знаменувало початок якісно нового етапу в утвердженні суверенітету і соборності українських земель. Винятково важливим політико-правовим чинником на цьому шляху стали результати загальноукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, в ході якого за підтвердження Акта проголошення незалежності України висловилося 90,92 % виборців.
День Соборності України почали відзначати на державному рівні з 1999 року, коли був підписаний відповідний Указ Президента України. Згідно з цим документом 22 січня - день, коли був проголошений в 1919 році Акт Злуки, встановлено Днем Соборності України.Ніби звертаючись до нас, один з творців Акту Злуки, державний секретар ЗУНРЛонгин Цегельський говорив про день 22 січня: "Це така дата, що її виучуватибудуть напам'ять українські діти грядущих поколінь побіч таких дат, як дата
Хрещення Русі, як битва над Калкою, як битва під Полтавою або зруйнування
Січі". Його слова стали справді пророчими.
22 січня 1973 року в Чорткові на Тернопіллі гурт молоді під орудою Володимира Мармуса вивісив жовто-блакитні прапори (за що хлопців ув'язнили в радянському концтаборі). 22 січня 1978 р. на знак протесту проти російської окупації біля могили Тараса Шевченка в Каневі спалив себе Олекса Гірник із Калуша. 22 січня 1990 року сотні тисяч українців узялися за руки, утворивши "живий ланцюг" від Києва до Львова, на згадку про проголошення Акту Соборності.
Робота з Конституцією України
Стаття 20
Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтою кольорів.
Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).
Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Столицею України є місто Київ.

Але, щоб цю землю свою

Мiцно, щиро покохати,

Добре вивчити, пiзнати.

Треба знати те, як предки

На землi цiй колись жили,

Як грудьми своїми

Заступали, боронили,

Як невпинно працювали,

І боролися завзято,

Щоб їх люба Україна

Була дужа i багата.

Хай не буде нi одної

Української дитини,

Що не вмiла б розказати

Про минуле України .

Коло Києва чи Львова -

Де приїду - вдома всюди,

де поступлю - рiдна мова,

де погляну - рiднi люди.

Роботящi пiдгiрянцi,

Як вогонь, палкi гуцули,

І смiливiї кубанцi,

Що ще Сiчi не забули,

І розважнi подоляни,

І полтавцi - солов"їнi,

Бойки, лемки, волиняни -

Все ото брати однiї.

Бо вiд Сяну до Кавказу

На степах чи полонинi,

Тризуб має до приказу

І прапори жовто - синi.

(П.Штокало)

Як спитають мене люди,

Хто я, тодi скажу їм:

Що я українець щирий,

Український в мене дiм!

І для України в мене

Серце iз любовi б"є,

Я за Україну

Вiддам все життя своє.

Люблю землю українську

Усiм серцем, з усiх сил,

А любовi цеї вчуся

Вiд насипаних могил.

В цих могилах сплять герої,

Що у хвилю у страшну

Буйнi голови поклали

За рiдню i за вiтчизну.

І як цi герої впали;

Так i я готов -

За Вкраїну жертвувати

Все життя, майно i кров.

(Р.Завидович)

Ой у саду, у садочку

Квiти процвiтають -

То не квiти, ой, то дiти

По садочку гуляють.

Ой в саду i на горбочку

Розквiтають рожi -

То не рожi - то дiвчатка

Українськi гожi.

Ой у саду - винограду

Черешнi та вишнi.

То не вишнi, то хлоп"ята

Українськi пишнi.

Ой листочкi зелененькi,

А синенькi квiти,

Хай на славу молоденькi

Виростають дiти.

Ми - маленькi друзi,

Українськi дiти,

Мов квiтоньки в лузi,

Добре нам всiм жити.

Наша рiдна ненька про нас гарно дбає,

Горне до серденька i до сну спiває.

А батенько любий, мов те сонце ясне,

Вчить нас i голубить, каже казку красну:

Про князiв, гетьманiв, про сплячих героїв,

що з могил повстануть i пiдуть до бою.

Станьмо ж разом , друзi,

Хлопчики й дiвчатка,

І мов пташки в лузi,

Заспiваєм пiснi.

Ми всi дiти українські,

Український у нас рiд,

Дбаємо, щоб про нас маленьких

Добра слава йшла у свiт.

Дбаймо, щоб той скарб любовi,

Що нам Бог в серця вселив,

Рiдну землю й рiдний нарiд

Прикрасив i збагатив.

Свої здiбностi i сили

Розвиваймо раз у раз,

Щоб народу була втiха

І щоб користь була з нас.

Будьмо пильнi у науцi,

Будьмо чеснi у дiлах,

Будьмо сильнi та вiдважнi

І не думаємо про страх.

Все, що рiдне, хай нам буде

Найдорожче i святе.

Рiдна вiра, рiдна мова.,

Рiдний край наш над усе!

Щоб про це ми не забули

Нi на хвилю, нi на мить,

Хай Господь святий iз неба

Нас малих благословить.

(Ю.Шкрумеляк)

Гей, гуртуймося,

Українськi дiти!

Зранку, змалку вже вчимося

Для Вкраїни жити.

Україна - край мiй рiдний

Вiд Кавказу по Карпати

І веселий, i свобiдний,

І великий , i багатий!

(Р.Купчинський)

Вчитель: здобутки попереднiх поколiнь продовжують своє життя в поколiннях прийдешнiх. Вони допомагають, пiдтримують зберiгати найсвятiше - пошану до наших батькiв, дiдiв; справу боротьби за Українську державу.

Тобі, Україно, мій мужній народе,
Складаю я пісню святої свободи
Усі мої сили і душу широку
Й життя я віддам до останнього кроку
Аби ти щаслива була, Україно
Моя Батьківщино!Велична і свята, моя ти Україно,
Лише тобі карать нас і судить
Нам берегти тебе, Соборну і єдину
І нам твою історію творить!
Рідна матір, Україно!
Подивись, твої сини
Вже посіяли Свободу,
Вже колосяться лани.
Ті, із кого кепкували,
Насміхались, як могли,
Знов народом гордим стали,
Більш вони вже не хохли,
Не лакузи, не примари,
А герої та борці.
Маєм сонце, маєм море,
Маєм Київ і Дніпро,
Маєм землю неозору,
На якій росте добро.
Синьо-жовтий прапор маєм
Й Володимирський тризуб,
Дон і Сян їх обіймають.
Ми - народ - великолюб.
Боже-Отче всемогутній,
Захисти коханий край!
Дай нам вийти у майбутнє,
Мужність і сміливість дай!
Захисти нас від свавільних
Хижаків, жорстоких, злих,
Захисти від божевільних,
Від Чорнобилів нових!

Хай собори на руїні
Стануть там, де Ти прорік.
Незалежній Україні -
(Діти в залі разом з ведучими)
Разом - Слава нині і повік!

Я співаю про тебе, прекрасна країно
Де хлібами духмяними вкриті поля
І про шлях твій до волі, моя Україно
Незалежна та славна слов'янська земля.!
Рідна земле моя,
Я листок твій зелений
Пісня в шелесті трав
Промінь сонця в росі
Я з грудей твоїх п*ю
Україно, натхнення
Я спішу до землі
Що цвіте у красі.
Скільки світлих доріг
Ти для мене відкрила
До високих зірок у широкі поля
У мені твоя кров
У мені твоя сила
Найдорожча з усіх
Рідна земле моя!Земле рідна, з чим тебе зрівняти
Від любові серцю в грудях тісно
Допоки сущі - будем хліб творити
Допоки і щасливі будуть діти!
Я україночка від роду
Землі цієї я краплинка
Я - доля рідного народу
Його дитина - українка. Радіймо сонцю й днині мирній
І вальсу гарному, що нас всіх згуртував
Дарує він усім нам згоду
Й на добрі справи надиха.
Хай сонце сяє в нашій пісні
І світом котиться луна
Ми в чомусь може трохи різні
Та Україна в нас одна
Благословенна будь, земля моїх батьків
І щедра нива степових просторів
Що пам'ятає славу козаків
Своїх захисників, своїх героїв
Ми дуже любимо свій край
І любим Україну
Її лани, зелений гай,
В саду рясну калину.
Там соловейко навесні
Співає між гілками
Там ми співаємо пісні
Змагається він з нами.