Реферат на тему: МОВНІ ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

МОВНІ ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

План

1. Актуальність проблеми мови Коституції України…… 1

2. Конституційний процес та особливості Конституції України 1996 р……………………………………………………….. 3

3. Структура Конституції України……………………….. 4

4. Мова і стиль Конституції України…………………….. 8

5. Література……………………………………………….. 17

Актуальність проблеми мови Коституції України.

Важливе значення для конституції як документа має її мова (мова її викладу). Останнє обумовлено рядом факторів, які випливають, насамперед, із розуміння конституції як Основного Закону держави та закону з вищою юридичною силою, оскільки вживання в тексті конституції того чи іншого терміна, а часто й простого словосполучення чи звороту, може спричинити непередбачені (в тому числі й небажані) наслідки як для законодавця, так і для учасників правовідносин, які на практиці застосовуватимуть дану норму.

Проблема «мови» конституції є складовою частиною більш широкої загальної проблеми - проблеми мови нормативних актів взагалі (особливості мовного викладу правової матерії, проблема правової термінології і т.д.). В українських умовах ця проблема, через як суб'єктивні, так і об'єктивні причини, явно загострена реальним станом розвитку правничої термінології. Оскільки говоримо про створення громадянського суспільства, то повинні насамперед пам'ятати, що кожне слово закону стосується конкретної людини, її прав та свобод; отже, воно може мати визначальний вплив на її долю чи навіть життя. Врешті-решт, держава та влада просто не можуть повноцінно функціонувати, якщо вони неспроможні ясно і зрозуміло висловлювати свою волю, надавши їй відповідного правничо-мовного оформлення. Все це, безперечно, стосується і конституції як Основного Закону держави.

Разом із тим, коло потенційних «читачів»("користувачів") конституції є значно ширшим від кола будь-якого іншого закону. Презумується, що колом «читачів» ("користувачів") конституції є, як мінімум, всі громадяни держави. А вони далеко не всі готові до праці з нормативно-правовими актами, тому конституція має бути написана таким стилем, із використанням таких термінів і понять, щоб була зрозумілою і доступною абсолютній більшості громадян. Досягти цього є непросто. Тим більше, що, реалізуючи завдання максимального "спрощення" тексту конституції, дуже легко завдати шкоди юридичній точності того чи іншого поняття, терміна, дії і т.д.

Інша проблема «мови конституції» - це її термінологічний апарат. У тексті конституції треба дуже обережно підходити до вживання тих чи інших термінів та понять, особливо останнє стосується нових (раніше не вживаних ні в конституції, ні в законах) термінів. Введення нового терміна в конституційно-правову практику має бути послідовним і комплексним. Зовсім небажаним є вживання термінів, які мають неоднозначне (двояке) розуміння. В зв'язку з цим, важливе значення для конституційного процесу України 1991- 96 років мала група ініціатив Української Правничої Фундації щодо належного забезпечення стану української юридичної термінології в цілому, і термінологічного апарату нової Конституції України. Так, за її ініціативи було створено Українську комісію з питань юридичної термінології, в складі якої - окрему експертну групу з опрацювання проекту Конституції України. Цією експертною групою, з метою перевірки термінологічно-мовного матеріалу на відповідність нормам української мови, уніфікації та унормування правничої термінології, а також словосполучень і синтаксичних конструкцій, що мають стійкий характер і потребують однакового вживання у правничих текстах, забезпечення єдності термінологічно-мовного оформлення тексту проектів Конституції України, проектів інших актів, було проведено термінологічно-мовну експертизу проекту Конституції України (Акт експертизи від 10 березня 1996 р.).

Конституційний процес та особливості Конституції

України 1996 р.

Прийняття Основного Закону України стало закономірним та логічним завершенням тривалого і надзвичайно складного та суперечливого конституційного процесу в Україні. Він розпочався 16 липня 1990 p., коли Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України, і відбувався у два етапи.

Перший етап: 1990-1993 pp. Головним на цьому етапі було опрацювання на основі чинних конституційних положень легітимного, що відповідав би сподіванням громадян, логічного та юридично завершеного проекту Конституції. Розпочався він із вироблення концепції нової Конституції. Було запропоновано сім варіантів концепції, після цього у червні 1991 р. вона була затверджена Верховною Радою. На її основі було створено чотири варіанти проекту Конституції. Один з них у липні 1993 р. Верховна Рада винесла на всенародне обговорення. За його результатами у жовтні 1993 р. Верховна Рада доручила Конституційній комісії допрацювати проект Конституції та оприлюднити його через засоби масової інформації. Опублікуванням проекту завершився перший етап конституційного процесу.

Другий етап: 1994-1996 pp. Розпочався він 20 вересня 1994 p., коли Верховна Рада вирішила питання про склад і принципи утворення нової Конституційної комісії. До її складу увійшли представники законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Комісія діяла під головуванням Президента України Л. Кучми і Голови Верховної Ради О. Мороза.

Основним на цьому етапі конституційного процесу було вироблення логічно і юридично завершеного документа, що узгоджував би позиції різних політичних сил. Зробити це було нелегко, оскільки на шляху до Конституції виникло ще два концептуально нових проекти, які відрізнялися не лише від проекту 1993 р., а й від багатьох принципових положень Декларації про державний суверенітет 1990 р. Дискусії точилися щодо форми державного управління (президентська чи парламентська республіка), рівноправності різних форм власності, державного статусу української мови, державної символіки, розташування іноземних військових баз на території України, правового статусу Республіки Крим, розподілу повноважень між гілками влади, гарантій соціальних прав громадян. На початку квітня 1996 р. питання про проект Конституції України було внесено до порядку денного сесії Верховної Ради, а 17 квітня 1996 р. розпочався розгляд проекту, запропонованого Конституційною комісією. За результатами його розгляду було утворено Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради для доопрацювання проекту. 28 травня - 4 червня 1996 р. проект Конституції розглядався Верховною Радою і був прийнятий у першому читанні. Однак 19 червня 1996 р. у другому читанні проект був заблокований. За таких обставин 26 червня 1996 р. Президент оголосив Всеукраїнський референдум, на який виносився проект Конституції, не прийнятий Верховною Радою. Протистояння Президента і Верховної Ради знову загострилося. Це змусило більшість депутатів повернутись до розгляду проекту Конституції.

28 червня 1993 р. Верховна Рада прийняла Конституцію України кваліфікованою більшістю (315) голосів і закон про введення її в дію (338 голосів).

28 червня став Днем Конституції України.

Структура Конституції України

Конституція України складається з преамбули, п'ятнадцяти розділів, у яких визначені права, свободи та обов'язки людини і громадянина; описано процедуру виборів, референдуму; окреслено повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади, прокуратури, правосуддя, Конституційного Суду України, органів місцевого самоврядування, визначено територіальний устрій України, зокрема й Автономної Республіки Крим; вказано, за яких обставин і хто має право вносити зміни до Конституції України і визначено перехідні положення, які регулюють строки та порядок переходу від діючої системи державних органів до тієї системи, що передбачена Конституцією 1996 р.

У преамбулі проголошується, що Конституція прийнята Верховною Радою від імені українського народу і є результатом здійснення українською нацією права на самовизначення. У ній сформульовано завдання щодо забезпечення в Україні прав і свобод, зміцнення громадянської злагоди, розвитку соціальної та правової держави.

Перший розділ присвячений загальним засадам. Україна визначається як суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює її безпосередньо через демократичні вибори, референдум, органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

За формою державного правління й устрою Україна визначається як унітарна республіка, а українська мова проголошується державною. Одночасно в Україні гарантується вільний розвиток інших мов.

Вагоме значення має проголошення принципів економічної, політичної та ідеологічної багатоманітності. Це означає, що остаточно покінчено з пануванням однієї форми власності, одного політичною напряму, однієї ідеології.

Конституція проголошує людину найвищою соціальною цінністю в Україні. Утвердження і забезпечення її прав є головним обов'язком держави. У розділі "Права і свободи та обов'язки людини і громадянина" накреслено систему особистих, соціально-економічних, політичних прав людини. Зокрема, у соціально-економічній сфері громадянам надаються права на працю, страйк" відпочинок, соціальний захист, житло, охорону здоров'я тощо. Право приватної власності проголошується непорушним. Конституція передбачає свободу об'єднань у різні політичні утворення, участь в управлінні державними справами, у виборах, референдумі, право проводити збори, мітинги, демонстрації, закріплюється право на свободу світогляду і віросповідання.

Конституція регулює організацію і діяльність вищого законодавчого органу України - Верховної Ради, що обирається всенародно терміном на чотири роки у складі 450 народних депутатів, які здійснюють свої повноваження на постійній основі. Зі складу депутатів обирається Голова Верховної Ради, перший заступник і заступник Голови. Вони керують роботою Верховної Ради.

Головна функція Верховної Ради - прийняття законів. Видаючи закони і приймаючи постанови, вона не має права втручатися у сферу діяльності інших гілок влади. Окрім законодавчої роботи, Верховна Рада здійснює також установчі та контролюючі функції, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики тощо.

Загальні засади щодо правового статусу Президента України виписані в окремому розділі Конституції. Президент е главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини й громадянина. Він обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Одна і та ж особа не може бути Президентом України більше двох термінів поспіль.

Конституція наділяє Президента значними повноваженнями в здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики держави. Президент представляє державу на міжнародній арені, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, визначені Конституцією; призначає третину складу Конституційного Суду України, присвоює вищі військові звання, дипломатичні ранги та інші звання і чини, призначає за поданням прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій. За згодою Верховної Ради Президент призначає прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку, призначає і звільняє Генерального прокурора України, Голову Антимонопольного комітету, Голову Фонду державного майна, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України. Президент утворює, реорганізовує та ліквідує за поданням прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, має право скасовувати постанови і розпорядження уряду. Президент є Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України. Він підписує закони, прийняті Верховною Радою, і має право вето щодо них із наступним поверненням їх на повторний розгляд парламенту. Президент здійснює й інші повноваження, визначені Конституцією.

До системи органів виконавчої влади, згідно з Конституцією, належать: Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації в областях, районах, містах Києві та Севастополі.

Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. Він розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального й культурного розвитку України, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики у соціально-культурній сфері (праці, зайнятості населення, соціальному захисті, освіті, науці, культурі та ін.). Кабінет Міністрів забезпечує розробку і виконання державного бюджету, виконує інші повноваження, визначені Конституцією, законами й указами Президента.

Конституція застерігає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Конституція гарантує незалежність і недоторканність суддів.

Конституційний Суд - єдиний орган, який має право офіційного тлумачення Конституції України та законів республіки. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, які визнані такими, що суперечать Конституції, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність.

Місцеве самоврядування, за Конституцією, здійснюється безпосередньо громадами через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Спільні інтереси територіальних громад міст, селищ і сіл представляють районні та обласні ради. Склад ради села, селища або міста обирається мешканцями відповідної територіальної одиниці на основі загального, рівного, прямого виборчого права, шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

Мова і стиль Конституції України

Офіційно-діловий стиль (ОДС) юридичних документів все більше привертає увагу дослідників у зв'язку зі зміною громадського статусу української мови. Проголошення української мови державною означає, першою чергою, написання і видання цією мовою законів, інших нормативних актів і юридичних документів. Звідси - активне впровадження жанрів ОДС у юридично-правову, адміністративно-управлінську, дипломатичну, соціально-політичну, наукову сфери спілкування.

Офіційно-діловий стиль - це сукупність мовних засобів, призначених для регулювання ділових стосунків, спілкування на державно-політичному, громадському, економічному рівні, у законодавстві, сфері управління адміністративно-господарською діяльністю (офіційно-ділова мовна сфера).

Головні ознаки офіційно-ділового мовного стилю

1. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу актів, документальність, об'єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.

2. Даний стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології (широке використання професійної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб'єктивної оцінки тощо).

3. Діловий текст характеризується як зростаючою стандартизацією мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конструкцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий порядок слів: підмет - перед присудком і якомога ближче до початку речення; означення - перед означуваним; додаток - після керуючого слова; обставинні слова - якомога ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на початку речення тощо).

4. Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.

Підстилі офіційно-ділового мовного стилю. Системи документації

В офіційно-діловому мовному стилі виділяють такі підстилі:

1. Законодавчий - використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.

2.Дипломатичний - використовується в сфері між державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.

3.Юридичний - використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, запитів, повідомлень тощо.

4.Адміністративно-канцелярський - використовується в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, договорів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.

Законодавчому різновиду офіціально-делового стилю Конституції України, як ніякому іншому, в такій мірі властива безособовість викладу інформації, оскільки головна дійова особа - мовець - організація громадянського суспільства (держава). Отже, висловлення у формі закону декларується від імені абстрактної одиниці. Специфіка різновиду виявляється і в самому способі викладу матеріалу.

Конституція України - це офіційний документ законодавчої влади, у якому в систематизованому вигляді розміщено нормативні приписи, що регулюють окрему галузь суспільних відносин специфічним методом. Це довершений нормативно-правовий акт, їх стиль - це стиль констатації, припису, ствердження, наказовості, обов'язковості.

Усе це зумовлює специфіку основних рис мови Конституції України, як основи офіційно-ділового мовний стилю:

Офіційний характер Основного закону України, документальність мовного оформлення думки законодавця. Мова Конституції - це мова офіційного документа, в якому виражена воля суспільства, мова має державно-владний характер і втілюється в певних усталених формах офіційного значення. У даному правовому документі така форма є нормативною і формально закріпленою. Вона не може бути самостійно змінена, викладена іншими словами, порядок слів у реченні і частин у тексті статті незмінний;

Виразність і однозначність мови. Саме виразність, чіткість викладеної норми права формує правило; незнання закону не є підставою для його невиконання. Виразність мови Конституції та її однозначність сприяє правильному і повному розумінню інформації, забезпечує ефективну дію нормативних приписів.

Простота і зрозумілість лексичних одиниць-термінів у їхпрямому номінативному значенні, використання загальноприйнятних зворотів, обмеженість ускладнення простих речень складними граматичними конструкціями, обережність вживання складнопідрядних речень з послідовною підрядністю сприяє доступності викладу.

Максимальна точність під час реалізації задуму законодавця відповідною мовною формою, неприпустимість двозначності висловлення. У законі все важливе: і структурно-графічне оформлення тексту, і лексико-граматичне його наповнення. Вимоги, яким відповідає Коституція України, забезпечують точність нормативного акта. До ціх вимог можна віднести:

використання термінів з чітким і конкретним змістом,

відмова від багатозначних термінів,

дотримання єдиної термінологічної форми у всьому законодавстві,

вживання слів і виразів у їх прямому номінативному значенні,

однотипність формулювань;

Лаконічність, стислість, економність використання в тексті мовних засобів на тлі збереження повноти змісту, що сприяє максимальній точності викладу. Кількісно обмежене оперування термінами. Зайві слова, невиправдані повтори, багатослівні вирази призводять до надмірного словесного навантаження та мінімальної інформативності;

Логічна стрункість, послідовність викладу. В Конституції відсутні алогізми, плеонастичні слово твори, недоречна тавтологія, суперечливі твердження. Мові властива раціональність слововживання, мотивація висновків;

Нейтральність тону нормативного тексту, позбавленого суб'єктивно-емоційної оцінності. Художні засоби вираження (тропи, риторичні фігури, ідіоматичні звороти) не властиві мові Конституції. Неупередженість як основний інтонаційний принцип викладу, рівний, "холодний" тон визначають емоційну нейтральність стилю законодавства. Прагнення передати багатогранність юридичної думки, відтворити всю систему правових понять і логічні зв'язки між ними спричиняє використання простої, частіше складної синтаксичної конструкції, що зумовлює прагнення законодавця передати думку одним синтаксичним цілим. Не використовується умовний спосіб дієслова, відсутні питальні та спонукальні речення, не реалізується діалогічна форма викладу;

Безособовий, узагальнений характер стилю. Конституція, як і кожний нормативний акт - результат колективної роботи спеціалістів, учених, працівників державного апарату, їх автор узагальнено-без-особовий - держава, суспільство, тому в тексті не відображається індивідуальна авторська манера. Безособовість викладу зумовлює специфічну композиційну стрункість - традиційне членування тексту на розділи, статті, пункти. У граматичному плані безособовість зумовлена упередженим використанням особових займенників та особових форм дієслів;

Формалізація мови. Для передачі однієї і тієї ж думки вживається той самий ряд слів чи прийомів у сталій послідовності.

Мова кожного законодавчого акта, в тому числі і Конституції України, повинна бути простою та ясною. Чим простіше текст для розуміння, тим вірнішим буде його виконання.

Однозначність та максимальна точність інформації в правових актах досягається за рахунок логічної послідовності викладення думки, її смислової завершеності, використання єдиних способів формулювання приписів, використання термінів з чітким та строго визначеним змістом, визначення слів та виразів в прямому і безпосередньому їх значенні

Критерії простоти

• відсутність в тексті громіздких конструкцій (наприклад: Стаття 5. Україна є республікою.);

• відсутність зловживань дієприкметниковими зворотами;

• прямий порядок слів (Стаття 5. Україна є республікою). Однак, деяки статті Конституції не відповідають даному критерію, наприклад: Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права., або Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.)

Критерії стислості

• максимально стисле викладення тексту;

• економне використання мови;

• відсутність повторів і малоінформативних словосполучень в тексті.

Критерій стислості забезпечує зосередження уваги суб'єкта на суті правових норм, а не на лексиці закону.

Критерії ясності

• необхідність використання загальновідомих термінів в загальновідомому значенні;

• обов'язковість визначення та пояснення значення найбільш важливих термінів;

• вживання простих і зрозумілих термінів;

• неприпустимість застосування складних граматичних конструкцій.

Ясність сприяє правильному та повному виявленню інформації, яка міститься в Конституції.

Техніко-юридичні критерії точності

• чіткість, недвозначність визначення термінів;

• відсутність в тексті законів багатозначних термінів;

• позитивність формул, які використовуються;

• неприпустимість застосування дієслівно-невизначених конструкцій у безособових реченнях;

• неприпустимість використання слів «нерідко», «інші», «при необхідності» без подальшого пояснення.

Основа тексту

Текст Конституції має мовну, логічну, граматичну та графічну основи.

Мовну основу складають речення, стійкі словосполучення, що набули широкого застосування в юридичній техніці, слова.

Логічну основу нормативного акта складають правила та закони формальної логіки.

Граматична основа - правила орфографії та пунктуації.

Графічна основа - структурування тексту з використанням розбивки по розділам (Розділ I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ, Розділ II
ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА, тощо), статтям (Стаття 53. Кожен має право на освіту.)

Вимоги до граматичної форми НА

Внаслідок безособового характеру викладу закону дієслова та дієприкметники, як правило, використовуються в безособовому значенні, наприклад, гарантується, визначається, визнано, прийнято тощо (наприклад, «Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом»);

Переважають пасивні конструкції над активними, наприклад, пасивний стан (Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. ст. 124 Конституції України);

Використовуються узагальнені звороти, у тому числі дієприкметникові та дієслівні, а також використовуються умовні речення не для вираження часу та умови, а для співставлення частин речення (Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. ст. 29 Конституції України).

Конституція України та час

Формулюється в теперішньому часі (Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя.).

Минулий та майбутній час застосовується лише у випадку, коли необхідно визначити співвідношення між минулою подією та її зв'язок із майбутніми подіями\наслідками. (Стаття 115. … Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.)

Синонімія та омонімія в тексті Конституції

При написанні тексту правової норми слід пам'ятати, що в нормативному акті бажано не допускати вживання різних слів для означення одного й того ж поняття, а так само слів, які мають багато значень, без прив'язки до змісту речення чи правової норми.

Недоцільним, наприклад, є застосування у Конституції України для визначення одного й того юридичного поняття термінів «набуває чинності» (ст.160 Конституції України) і «набирає чинності» (частина п'ята ст. 94 Конституції України). Для уникнення спорів щодо різного застосування термінології Конституційний Суд України в своєму Рішенні № 4-зп від 3 жовтня 1997 року в справі про набуття чинності Конституцією України встановив, що словосполучення «набуває чинності» у статті 160 і словосполучення «набирає чинності» у частині п'ятій ст. 94 Конституції України мають синонімічні значення. Обидва вони означають, що відповідні нормативні правові акти вступили в силу.

Незважаючи на те, що стиль написання конституційного тексту є в основному строго деловим, поруч із цим, окремим частинам основного закону притаманний так званий «високий» стиль. Мова йде, насамперед, про преамбулу конституції. («Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей,виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію - Основний Закон України.»)

Мова законів - офіційна мова державної влади. Спілкування в галузі правових відносин покликано реалізувати основну функцію права, у якій простежуються два аспекти: 1) призначення права з позиції його глобального впливу на суспільство; 2) призначення права як регулятора суспільних відносин. Право - це вираження волі народу, проголошується від його імені, покликане захищати особу, її права, свободи та інтереси. Нормативний зміст і офіційний характер права становлять визначальні фактори його об'єктивної реальності як регулятора відносин між людьми, установами, державами, між громадянами і суспільством. Ефективність права, його якісний рівень залежить від того, наскільки точно і повно воно відтворює у своїх приписах загальнолюдські цінності, наскільки точно ці приписи передаються мовними одиницями. Точність формулювання правових норм і необхідність абсолютної адекватності їх розуміння (тлумачення) - ідеал законодавчих текстів. Навпаки, невиразність цих формулювань, допущення неоднозначних тлумачень заважають здійсненню основної функції права, підривають його непохитність і авторитет.

Право як засіб регулювання поведінки людей, впливу на їхню волю і свідомість звернене, першою чергою, не до почуттів і уяви людини, а до її волі і розуму. Тому при викладенні законодавчої душ у формі нормативного акта використовуються специфічні право-творчі мовні засоби, характерні лише для цієї галузі. Це дає змогу виокремити мову законодавства як самостійну одиницю (жанр) літературної мови, що зумовлено особливим соціальним завданням права, специфічним способом відображення предмета і характеризується спеціальними композиційними і стилістичними засобами, особливою будовою словникового складу мови для передавання думки законодавця. Ознаки законодавчого жанру з їх внутрішньою організацією впливають на форму і зміст правових актів.

Література

1. Артикуца Н. В. Мова права та її вивчення студентами юридичних спеціальностей у вищих навчальних закладах України / Н. В. Артикуца // зб. матералів наук.-практ. конф. - С. 155-158.

2. Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. - К., 1998.

3. Ивакина Н. Н. Профессиональная речь юриста: учеб. пособ. / Н. Н. Ивакина. - М.: БЕК, 1997.под.

4. Красницька А. В. Юридичні документи: техніка складання, оформлення та редагування : посіб. / А. В. Красницька. - 2-ге нид., доповн. і переробл. -К.: Парламентське вид- во, 2006. - С 295.

5. Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуван ні. Модульний курс : навч. посіб. / В. І. Мозговий. - К. : Центр навч. літ., 2006. - 592

6. Тертишник В. М. Зразки юридичних документів: Настільна книга слідчого: навчальний посібник для студ. вищ. навч. закл. - К.: Правова єдність, 2009. - 344 с.

7. Тертишник В. Мова і стиль юридичних документів // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 9. - С. 3-5..

8. Юрчук О. Ф. Професійне спілкування у навчальній та службовій діяльності працівника ОВС: сучасний стан та перспективи / О. Ф. Юрчук // Наук. вісн. Дніпропетр. юрид. ін-ту МВС України

17