ВиступРозвиток критичного мислення в учнів початкової школи

12

Виступ учителя - методиста Азарової І. В.

«Розвиток критичного мислення в початковій школі»

Розвиток критичного мислення - це дуже важливий аспект не лише у навчанні, а й у повсякденному житті, де герої є реальними, а їхні вчинки - це твої дії та дії твоїх дітей. Навчити дітей мислити критично - означає правильно поставити запитання, спрямувати увагу в правильне русло, вчити робити висновки та знаходити рішення. Для того щоб кожна дитина могла розвинути свої творчі можливості, необхідним є розумне керівництво з боку вчителя.

Наведу деякі прийоми створення «ситуації успіху»:

• «Радість класу» - емоційний відгук оточуючих на успіх учня класу, констатація будь-якого, навіть незначного, позитивного результату діяльності, навіювання дитині віри у себе.

• «Лінія горизонту» - перший успіх дитини одразу підхоплюється вчителем, пропонується повторити завдання на складнішому рівні, наче «відсуваючи» лінію горизонту.

• «Авансування» - учитель під час індивідуальної роботи виконує з учнем завдання, пояснюючи йому складні місця, а потім у класі дає аналогічне завдання, що самостійно виконується учнем, і він відчуває успіх.

Практика моєї роботи свідчить, що усвідомлення ситуації успіху самим учнем, розуміння її значущості виникає тільки після подолання дитиною своєї боязкості, невміння, незнання психологічного ураження та інших видів труднощів.

Кожна дитина має до чогось певні здібності. Наше завдання - відшукати найменші пагінці таланту, розвивати їх. Адже в майбутньому трудовому житті стануть у пригоді міцна пам'ять, гостре око, гарний смак, образне мислення. На уроці важливо використовувати проблемні завдання, що викликають дискусію, спонукають до роздумів, пошуків певних висновків.

«Роби, як ми, роби краще нас!» - ось девіз уроків із використанням технології критичного мислення. Створення ситуації успіху, віра в дитину та врахування її індивідуального стилю діяльності найпродуктивніше впливає на мотивацію навчальної діяльності учнів, які згодом діють за сценарієм «переможця». А саме: «Я сьогодні кращий, ніж учора!»

Лише таким чином можна забезпечити умови для повноцінного розвитку особистості, формування в неї творчого критичного мислення.

Навчання - основна форма розвитку пізнавальної активності молодших школярів. З одного боку, під час навчального процесу школярі здобувають нові знання, які розширюють їхній світогляд, а з другого боку - у процесі активної пізнавальної діяльності розвиваються навчальні можливості учня, завдяки яким він може самостійно і творчо не лише використовувати запас знань, а й шукати нові, задовольняючи свої потреби в пізнанні.

Роботу з виховання пізнавальних інтересів на уроках я будую у такій послідовності: цікаво - знаю - вмію. Я намагаюся зробити навчання не простішим, а зрозумілішим. «Важких наук немає. Є лише важке викладання».

Дитині має бути зрозумілою мета завдання. І тоді вона зможе з інтересом виконувати дуже багато нецікавої, але потрібної роботи.

Чим молодший вік, тим цікавіші слід давати завдання. Найцікавішим є те, що максимально розвиває самостійність дитини, збуджує її думку. Викладання повинно бути захоплюючим - таким є один із принципів методики сучасного уроку. Однак, інтерес не має нічого спільного з розважальністю, що не містить пізнавальної мети. Кожне заняття повинно мати пізнавальний характер і водночас захоплювати як своїм змістом, так і способом викладання. За роки навчання в школі у дітей виробляється звичка задовольнятися матеріалом підручника, а це недостатньо забезпечує розвиток пізнавальної діяльності учнів. Матеріал підручника не може постійно стимулювати самостійну творчу діяльність та осмислення певних явищ, оскільки не асоціюється з реальними життєвими враженнями. Потрібно вивчати навколишній світ, види трудової діяльності, явища суспільного життя, події, що характерні для місця проживання дітей.

Саме тому під час вивчення рідної мови я пропоную завдання на основі місцевого матеріалу, який сприяє розвитку пізнавальної активності та критичного мислення під час навчання.

Ось приклади таких завдань:

• складання і розв'язування завдань на матеріалі довкілля та народних знань українців;

• розгляд вправ на розвиток уміння висловлювати здогади, припущення, доведення справедливості певних стверджень;

• збагачення навчального матеріалу завданнями з логічним навантаженням;

• виконання інтегрованих завдань;

• використання цікавинок на уроках (завдання для інтелектуального самовдосконалення, головоломки, задачі-казки, задачі-вірші, ігрові вправи, тематичні загадки).

В. О. Сухомлинський порівнював думку дитини з ніжною трояндою, що не може квітнути без сонця. І бажання вчитися - в емоційному забарвленні думки, в почутті радісної схвильованості. Без цього емоційно-естетичного струменя думка дитини не може повноцінно розвиватися, йти від наочних образів до абстрактних узагальнень.

Перші ази науки маленькі школярі здобувають на уроках мислення серед природи, гортаючи сторінку за сторінкою книгу рідної землі. І перше завдання, що я ставлю перед собою,- «відкрити перед дитячими очима найтонші відтінки рідного слова», навчити не просто дивитися, а й бачити, відчувати світ довкола. Подив перед красою, власна сила фантазії розковує духовні сили дитини. Інтелектуальне життя сповнюється радісними переживаннями, яскравими картинами. І думка, підкріплена образами рідної землі, стає зрозумілою. Запам'ятовування відбувається якнайінтенсивніше.

Виховуючи культуру зору, я навчаю школярів розглядати предмет і відкривати в ньому щось нове, виявляти ознаки та властивості. Це перші сходинки розумової діяльності. Для розвитку мовлення учнів, для збагачення їхнього словникового запасу я використовую різні джерела.

Але найпродуктивнішим джерело я вважаю спілкування з природою що надихає дітей на щирі почуття, захоплені висловлювання своєї думки, позбавлення багатьох комплексів, зростання активності у розмові, оперування потрібними словам і мовленнєвими зворотами. А такий результат досягається тоді, коли дитина не тільки чує і бачить слово, вивчаючи його, а відчуває, розуміє йог значення, знає, коли і як це слово не обхідно вживати.

Кожен урок рідної мови має нести в собі позитивний заряд, повинний бути насичений красою, любов'ю і радістю, а особливо - уроки розвитку зв'язного мовлення, на які діти вчаться висловлювати свої почуття, думки, будувати речення, писати перші твори. Тому я намагаюся на своїх уроках дати учням можливість розвивати свій словник, збагачувати мовлення новими зворотами, образами, заглиблюватись у джерела. народної творчості. Я навчаю їх бачити і відчувати красу рідного краю на уроках мислення серед природи у картинах художників, у власні малюнках, у віршах, які діти спочатку навіть не вміють слухати, а потім і самі намагаються писати.

Я надаю особливу увагу розвитку творчих здібностей школярів засобами літератури. Змістом цієї системи вважається:

• постановка вчителем перспективної мети розвитку творчих здібностей учнів;

• досягнення тісного взаємозв'язку мовленнєвої діяльності школярів;

• проведення уроків мислення на природі;

• система творчих робіт із розвитку мовлення;

• стимулювання інтелектуальних і естетичних почуттів.

Під час складання учнями казок, віршів, загадок, потішок я пропоную такі прийоми.

«Біном фантазії». Новий образ може з'явитися, якщо взяти два слова, між якими є певна змістова дистанція. Це вимушено активізує уяву, а в результаті виходить єдине фантастичне ціле. У «біномі фантазії» слова використовуються не в їх звичайному значенні, а звільненими з мовного ряду, в якому вони звично фігурують. Наприклад, «шафа» і «собака». Ці слова можуть бути поєднані за допомогою прийменника: собака з шафою, шафа собаки, собака на шафі. Кожне з цих поєднань може бути основою для вигадування конкретних ситуацій, з яких утворюється казка.

«Фантастичні гіпотези». Ця техніка виражена у формі запитання: «Що було б, якби...?». «Довільне додавання префіксів». Одним із способів словотворчості є деформування слова за рахунок підключення фантазії. Наприклад: бінокль - три- нокль, антипарасолька, трикорова, замкіт, віце-пес, супер-сірник. Особливо продуктивними є нові префікси: макро-, міні-, максі- (мікропотам, максі-ковдра).

«Створення лімерика» - це цікавий прийом узагальненої нісенітниці. Діти самі можуть скласти лімерик, виконуючи такі операції:

• вибір героя;

• зазначена риса характеру, яка виражена дією;

• реалізація присудка;

• вибір кінцевого епітета.

«Конструювання загадки». Цей прийом стимулювання дитячої творчості у концентрованій формі відображає дитячий досвід пізнання дійсності.

«Придумування історії з шостим словом». Дітям пропонують слова, на основі яких вони вигадають яку-небудь історію. Наприклад: п'ять слів, що підказують сюжет казки «Червона Шапочка»: дівчина, ліс, квіти, вовк, бабуся; з шостим словом, наприклад, вертоліт. (Історія може бути такою: коли вовк стукав до бабусі, його помітив вертоліт ДАІ й почав переслідувати злочинця, поки той не потрапив до рук мисливців.)

«Казка навиворіт». Цей метод цінний не тільки для розвитку пародіювання, за його допомогою також можна визначити вихідну точку для вільної розповіді, яка самостійно розгортається в будь-якому іншому напрямку.

«Створення "вінегрету" з казок». Суть цього методу полягає в тому, що події з різних казок переплітаються й розгалужуються за новим сюжетом. Цей метод дасть задоволення дитині від фантазування засобами слова.

Розглянемо можливості уяви дітей засобами образного слова у казках, віршах та оповіданнях на уроках читання. Це такі види завдань та розвитку репродуктивної уяви молодших школярів:

• створення уявних образів за словесним описом;

• словесний опис образів;

• доповнення і зміни тексту;

• відгадування та складання загадок і формулювання запитань про знайомі об'єкти.

Ознаки творчої уяви - створення образів, які в такому вигляді не існували і є новими для їх творця. Виразно виявляється творча уява школярів під час літературної творчості. Це не тільки шлях пізнання дійсності й висловлення думки («Це я сам побачив», «Це я сама придумала»), а й складання казок, віршів, розповідей, випуск власних книжок, ведення класних літературних журналів. У першому класі такі творчі завдання вважаються пропедевтичними, адже їх виконують у тісній співпраці з учителем в усній формі. Слово вчителя, його заохочувальна інтонація та позитивне ставлення до таких робіт емоційно сприймаються малюками. Ці засоби слід доповнити кропіткою роботою у підготовці дітей до виконання конкретних завдань. Зокрема, нагромадження відповідних спостережень, їх осмислення, активізація та розширення словника, аналіз зразків, корекція відповідей тощо.

Технологія формування та розвитку критичного мислення є однією з інноваційних педагогічних технологій, увага переноситься на процес набуття школярами знань, умінь, навичок, життєвого досвіду, які трансформуються в компетенції.

Проблема виховання пізнавальної самостійності (прагнення і вміння учнів самостійно пізнавати нове в процесі пошукової діяльності), проблема активізаціях пізнавальної діяльності учнів не може бути вирішеною без включення при вивченні української мови завдань пошукового характеру, в число яких входять проблемні задачі, які передбачають дослідницьку діяльність учнів в процесі аналізу мовних явищ. Існуючими ознаками завдань пошукового характеру є наступні:

1) виконання їх без посередньої участі вчителя (проблемні задачі) або з частковою "підказкою" з його боку (завдання частково - пошукового характеру0;

2) відкриття учнями в процесі виконання завдань нових знань та нових способів досягнень цих знань.

Таким чином, виконуючи ці завдання, учні постають перед новою проблемою у новій ситуації, і, звичайно відчувають певні труднощі, розв'язуючи цю проблему.

Для розвитку пізнавальної самостійності у навчанні на уроках української мови слід формувати у молодших школярів такі якості:

1) уміння спланувати і організувати свою роботу;

2) ініціативність (уміння вносити в роботу елементи власних міркувань);

3) оволодіння правильними прийомами з навчальним матеріалом;

4) бажання і уміння своїми силами подолати труднощі, які виникають у процесі виконання завдань;

5) навички самоконтролю.

Якість самостійної роботи на уроці української мови залежить від багатьох організаційних та методичних факторів.

Самостійна робота на уроці - це органічна частина навчального процесу. Тому методика її проведення визначається насамперед специфічними особливостями, змістом матеріалу, рівнем підготовленості учнів. Але незалежно від цих конкретних умов, плануючи самостійну роботу, вчитель повинен визначити:

1) на якому етапі уроку самостійна робота доцільніша;

2) що можна вимагати від учнів на певному рівні оволодіння матеріалом, які труднощі можуть виникнути під час роботи;

3) яким має бути характер завдань;

4) в якій формі вони можуть бути запропоновані;

5) тривалість самостійної роботи;

6) який дидактичний матеріал треба підготувати;

7) яким способом буде проведена перевірка.

Вивчення української мови у початкових класах передбачає можливість розвивати, удосконалювати уміння і навички усного мовлення учнів, забезпечити мотивацію навчання, поглибити уявлення учнів про навколишній світ, розвивати пізнавальну активність, здійснювати патріотичне, морально - етичне, естетичне виховання.

Функціональний підхід до шкільного мовного курсу передбачає, що вивчення мовної теорії підпорядковується завданням розвитку мовлення. Тому сучасний урок мови повинен забезпечувати не лише опанування учнями програмового обсягу знань про мову та мовлення, а й формування вмінь застосовувати набуті знання в мовленнєвій практиці.

Розглянувши різні види діяльності, ми зупинились на дуже важливій діяльності, без якої неможливо будувати навчальний процес, здійснювати пізнання, забезпечувати спілкування, - на мовній діяльності.

Дійсно, мовна діяльність дитини проникає абсолютно у всі види людської діяльності, маючи всі основи для глибокого і систематичного вивчення її багатьох і точних аспектів, її ролі у формуванні особистості дітей, і їх освіті, вихованні та розвитку.

Особливості мовної діяльності полягають в сприйманні дитиною мови інших, у вираженні ним особистих думок, суджень, переживань; в активному впливі на слухача (прагнення переконати, доказати свою правоту, настояти на своєму).

Мовленнєва діяльність, супроводжуючи весь навчальний (і позанавчальний) процес, включаючи учителя і учнів у безперервне спілкування, в якім розвивається культура мови, де кожен з її учасників, повинен вміти знайти не тільки точний засіб для вираження своїх думок, а й найбільш зрозуміле, виразне, розумове яке б підходило до даного випадку.

І вчитель, і учні правильно керуються тими вимогами, які вони ставлять до своєї мовно-мовленнєвої діяльності (ясності, точності, логічності, змістовності, багатству мовних форм, в значно меншій мірі до її експресивності).

Мовно-мовленнєва діяльність учнів в процесі вивчення української мови виступає в різних модифікаціях:

• допомагає активному сприйманню інформації учителя і відповіді товаришів, сприяє придбанню змістової основи пізнавальних процесів учня і формування мовного вираження;

• є вираженням результатів особистих пізнавальних надбань учнів: наповнюваності їх знань, ширини, глибини, особистого їх характеру, мобільності знань та вмінь;

• виражає їх відношення до навчання і учіння; їх внутрішній поштовх, інтереси, нахили, їх настрій під час здійснення навчальних дій, задоволення (або незадоволення) від навчальної, пізнавально та іншої діяльності;

• виступає дуже виразно у формуванні міжсуб"єктних відносин на уроках - і як вираження позиції учня, і як бажання його впливати на вчителя, товаришів, доказати і переконати їх в обґрунтованості своїх суджень. В цих особистих вираженнях школярем свого "я", у впливовій силі мовної діяльності складається її велика цінність для активного підключення учнів у процес спілкування, для відшліфовування їх самостійних суджень, для формування їх суб'єктивної, особистісної позиції.

• є основою у спілкуванні з товаришами і вчителем у всіх її проявах: у спілкуванні через мовну діяльність і виражається позиція школяра.

Намагаюсь, щоб мовно-мовленнєва діяльність на уроках української мови, в залежності від її призначення, виражена різними функціями:

інформативно - пізнавальна, комунікативна, стимулююча. Ці функції в мовно-мовленнєвій діяльності не відокремлюю одну від одної, вони складають необхідну єдність. Лише їх поєднання забезпечує ефективність навчального процесу, пізнавальної діяльності школярів.

За допомогою слова не можна передати іншому свої думки, можна лише активізувати його власну думку. Але далеко не кожне слово активізує розум дітей.

Специфічно пізнавальна мотивація є необхідною умовою продовження процесу мислення і одним з найміцніших рушіїв роботи пізнавальних процесів. Оскільки розвиток пізнавальних потреб моїх учнів значною мірою залежить від їх світогляду, то варто цю роботу проводити у системі з працею над ціннісними орієнтаціями дитини.

Але пізнавальна активність є неможливою без сформованості розумових дій, що є основою розвитку мислення - однією з найголовніших умов загального розумового розвитку учнів.

Оскільки, " ми можемо говорити про нормальний, здоровий розвиток дитини в тому випадку, коли маємо справу з особистістю, що рухається до актуалізації закладених її природою можливостей, до реалізації індивідуальних потенціалів", то освіта не може залишатися осторонь від проблеми виховання здорових дітей у здоровому суспільстві. Здійснити це можливо тільки в процесі особистісно орієнтованого розвивального підходу до навчального процесу.

"Моральне, емоційне, естетичне виховання школяра немислиме без розвитку в нього здатності відчути відтінки думки й почуттів людей. Ця чутливість виробляється тоді, коли людина розуміє і відчуває "гру слова", його внутрішнє змістове багатство, емоційне забарвлення", - говорив видатний педагог В.О. Сухомлинський. Цілеспрямована й успішна робота учнів на уроці можлива, якщо вчитель добре знає навчальні можливості і відповідно до цього формує систему методів і прийомів роботи на уроці та засобів впливу на учня з метою підвищення його пізнавального інтересу й відповідальності. Пізнавальний процес потребує максимальної напруги сил дитини. Тому навчальні завдання мають викликати в дитини певне утруднення. Справившись із одним завданням, дитина отримує той емоційний заряд, який дозволяє їй взятися за інше, важче й вирішити його.

Одним із найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями й навичками є впровадження активних форм і методів навчання.

Розвитку пізнавальної активності сприяють пізнавальні інтереси учнів, що створюють як внутрішні так і зовнішні сприятливі умови навчання. Пізнавальний інтерес висвітлює об'єктивні цінності навчання, дає навчанню силу, легкість інтенсивність, рухливість, продуктивність діяльності, надає всій навчально-пізнавальній діяльності сприятливий емоційно - інтелектуальний тонус.

Різні види завдань та вправ, як доводить експеримент, дали учням змогу вибірково підходити до об'єктів пізнання (вибирати те, що потрібно зараз), виявляти самостійність і творчість, наполегливість у навчанні. А для вчителя - це одна з можливостей розвивати пізнавальну активність у молодших школярів, бо такий спосіб вивчення програмового матеріалу захоплює не лише інтелектуальну сферу дітей, а й емоційну, підвищує рівень мотивації навчальної діяльності, суспільний зміст учіння, культуру розумової праці; допомагає виявити можливості стійкої пізнавальної активності школярів на уроках української мови.