Поради співакам-солістам. Методичні рекомендації

ШЕВЧЕНКІВСЬКА СПЕЦІАЛІЗОВАНА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА-ІНТЕРНАТ

З ПОГЛИБЛЕНИМ ВИВЧЕННЯМ ПРЕДМЕТІВ ГУМАНІТАРНО-ЕСТЕТИЧНОГО ПРОФІЛЮ

ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ

П О Р А Д И

С П І В А К А М - С О Л І С Т А М

ГРИЦАЙ О.Д.

вчитель-методист

Шевченківської спеціалізованої

загальноосвітньої школи-інтернату

з поглибленим вивченням предметів

гуманітарно-естетичного профілю

Черкаської обласної ради

2015 р.

С П І В О Ч І Г О Л О С И

Щоб краще орієнтуватися у своїх вокальних можливостях, співак мусить знати, які є людські голоси і який їх діапазон, тобто обсяг звуків від нижніх до верхніх, які співак може взяти без надмірного напруження.

Співочі голоси жіночі - сопрано, мецо-сопрано, контральто, чоловічі - тенор, баритон, бас.

Сопрано буває колоратурне,ліричне і драматичне.

Колоратурне сопрано - високий, ніжний , легкий,рухливий голос. Нижні його ноти звучать слабо. Діапазон: «до» 1 октави - «мі» 3 октави.

Ліричне сопрано - ніжний, легкий голос, але не такий високий, як колоратурне. Голос цей значно менше рухливий. Тембр його звучніший і повніший. Діапазон: «до» 1 октави - «до» 3 октави.

Драматичне сопрано відзначається силою звучання, міццю й трохи меншою рухливістю. Діапазон: «сі» бемоль малої октави - «до» третьої октави.

Меццо-сопрано в порівнянні з сопрано має багатші темброві барви і більшу повноту звучання. Діапазон: «соль» малої октави - «ля» другої октави.

Контральто або альт - найбільш низький із жіночих голосів. Він не сягає вище соль ІІ октави, але має великий запас низьких ноти. Діапазон: «соль», «фа» малої октави - «до» ІІ октави.

Тенори бувають ліричні і драматичні. Діапазон «до» малої октави - «до» ІІ октави.

Ліричний тенор відзначається ніжним м'яким звучанням і великою рухливістю. Нижні ноти у ліричного тенора звучать слабо, вгору голос іде вільно.

Драматичний тенор відзначається густим, мужнім тембром, великою силою звука і малою рухливістю.

Баритони діляться на ліричні і драматичні.

Ліричний баритон звучить м'яко, ніжно. Тембром і характером звучання він близько підходить до драматичного тенора. Діапазон: «сі бемоль» великої октави - «фа», «соль» І октави.

Драматичний баритон - голос менш рухливий, але більш сильний і густий, мужній. Діапазон: «ля» великої октави - «мі», «фа» І октави.

Бас - низький, міцний голос з густим тембром. В порівнянні з баритоном діапазон його коротший, низькі ноти міцніші. Діапазон: «соль», «фа» великої октави - «мі», «фа» І октави.

РОБОТА НАД СПІВАЦЬКИМ ДИХАННЯМ

Не можна стати співаком, не володіючи диханням.

Процес дихання складається з двох частин: вдиху, коли повітря заповнює легені, і видиху, коли повітря випускається, утворюючи струм повітря, який приводить у коливання голосові зв'язки.

Під час співу вдих повинен бути швидкий, а видих, навпаки, повільний. Чим повільніший видих, тобто, чим економніше витрачається повітря, тим міцніше, рівніше й триваліше звучить голос. Зусилля, спрямоване на уповільнення видиху, на рівномірне витрачання при цьому повітря, утворює так звану опору звука.

Є різні способи дихання, а саме:

Ключичне, або плечове дихання, коли грудна клітка розширюється вгору і піднімаються плечі.

Нижньореберне дихання, коли розширюються нижні ребра грудної клітки.

Діафрагматичне дихання (діафрагма - грудно-черевна перепона, що відділяє грудну порожнину від черевної), або брючне, коли грудна клітка розширюється в бік черевних органів.

При ключичному диханні повітря набирається мало - тільки у верхівки легень, і тому його не вистачає, а витрачається воно дуже швидко. Щоб доспівати якусь фразу, доводиться затримувати повітря м'язами грудей, шиї, горла. Від цього стомлюються м'язи, звук стає затиснутим, некрасивим і недовгим. Від нерівномірного ключичного дихання голо часто тремтить і коливається. Отже, ключичного дихання під час співу треба уникати. Слід користуватися диханням нижньореберним і діафрагматичним. Тоді в легені набирається досить повітря і легше видобувається рівний, довгий звук, без надмірного коливання. Отже, ключичного дихання під час співу треба уникати. Слід користуватися диханням нижньореберним і діафрагматичним. Тоді в легені набирається досить повітря і легше видобувається рівний, довгий звук без надмірного коливання.

Молодим співакам корисно привчатися до мішаного нижньореберно-діафрагматичного дихання. Для цього повітря набирають тихо, ротом і носом одночасно, легко відкривши рота, наче перебуваючи в полі, де пахощі свіжого сіна й квітів дають змогу дихати вільно, легко й глибоко. Вдих не повинен бути шумним. Це неприємно для слуху і шкідливо для голосових зв'язок, бо коли повітря проходить через зв'язки з шумом , воно їх перевтомлює і роздратовує.

Якщо в співові зустрічаються дві фрази, розділені паузою, то, закінчивши першу, зразу ж поповнюють дихання, щоб не довелося це робити надто швидко й шумно в останню хвилину перед початком другої фрази.

Не можна дихати серед слова, а також розділяти диханням слова, які неподільні своїм змістом. Коли співак не знає, де вірніше взяти дихання, можна прочитати вголос текст пісні, а також проспівати музичну фразу, яка відповідає текстові. Те, що є нерозривним у читанні, не повинно розділятися диханням і в співові. І, навпаки, де відчувається кома в читанні, там можна взяти дихання у співові, якщо навіть там немає паузи.

Ніколи не треба набирати повітря над міру, бо це створює зайве напруження і утруднює повільний видих, тобто необхідне економне витрачання повітря. Це створює своєрідне відчуття опори дихання.

Щоб оволодіти мішаним нижньореберно-діафрагматичним диханням рекомендується застосовувати такі вправи (не більше як по 5 хвилин щодня):

1. Лягти на ліжко, на спину, навіть без подушки, і спокійно вдихнути повітря так, як людина дихає під час спокою, сну. Коли при цьому покласти руку на живіт, то ясно відчувається, як він випнеться (підніметься) в момент вдиху і спаде під час видиху. З руху живота легко зрозуміти процес дихання. Щоб перенести цей процес на положення стоячи, треба дуже уважно простежити за ним. Поклавши руки на нижні ребра (взявшись у боки), можна буде виразно відчути, як вони розширюються.

Чим повільніше і рівномір ніше опускатиметься живіт і звужуватимуться ребра, тим довше і рівномір ніше повітря виходитиме з легень, а отже, довше і рівніше буде дихання під час співу.

2. Взяти повне дихання (але не переобтяжуючи себе до такого стану, коли вже не можливо тримати повітря і нітрохи не можна його додати), затримати його на мить, а потім почати видихати якомога рівніше, спокійніше, повільніше, пильнуючи щоб груди не спадали. Під кінець видиху не витискувати повітря з себе над міру, до краю. Робити цю вправу не більше як 5 хвилин, щоб не доводити м'язи грудей, шиї і діафрагми до втоми.

Правильне дихання є головна умова виховання голосу. Від правильного вдиху і видиху залежать сила звука і його тривалість.

Дихання повинно бути нижньореберне і діафрагматичне. Вдих спокійний і рівномірний, без шуму і, головне, без перебору, видих рівномірний і повільний.

До цього слід додати, що правильне дихання під час співу відбувається підсвідомо, але досягається воно лише систематичною роботою, шляхом набуття певних навиків.

РЕЗОНАТОРИ

Голос бере свій початок у гортані, а в площині зіва і рота він формується. Але хоч звук утворюється в гортані, вокаліст не повинен відчувати її під час співу. Якщо це відчуття є - звук поставлено не вірно, в такому разі, він, здебільшого, горловий. Найкраще звучить будь-який голос, коли співак відчуває, що звук утворюється наче не в горлі а в грудях, немов упирається в тверде піднебіння, біля передніх зубів.

Струм повітря має бути спрямований у передню частину твердого піднебіння, до коренів передніх зубів.

Звук, утворений голосовими зв'язками, сам по собі слабкий і був би не досить чутний і виразний, коли б його не посилювали резонатори.

В організмі людини є два найголовніші резонатори: нижній - грудна клітка з бронхами й трахеями та верхній - порожнина, розташована над голосовими зв'язками. Дію обох резонаторів необхідно координувати під час всього співу.

Ознакою звучання грудного резонатора є повний, вільний, без форсування звук. Що ширше відкрита порожнина рота (глотки) , то гучніший звук.

Зберегти свій голос свіжим і молодим, досягти рівномірності і збільшення діапазону, злагодження регістрів можна тільки тоді, коли в утворенні всіх звуків братимуть участи головні резонатори.

Спосіб дихання, форма рота,язика, зубів, м'якого піднебіння, що спрямовує звучащий повітряний струм, координація нижнього і верхнього резонаторів - усе це обумовлює стан голосового апарата, утворює вокальну позицію, яка забезпечує формування співочого звука певної якості.

Вокальна позиція буває висока й низька. Коли співак, вільно відкривши горло і взявши міцне дихання, зберігає у співові стан видиху, надає ротові, язикові, губам такої форми, яка допомагає підняти м'яке піднебіння, спрямовувати звучащий повітряний струм до передньої частини твердого піднебіння і викликати відзвучування головних резонаторів - тоді утворюється висока позиція, голос звучить легко, дзвінко, яскраво.

Коли ж співак не застосовує цих прийомів дихання, артикуляції, відзвучування, вокальна позиція буде низька, а тому голос звучатиме важко, глухо, безбарвно.

РЕГІСТРИ

Співочий голос звучить неоднаково на всьому його діапазоні. Частина діапазону голосу, яка відрізняється звучанням від іншої, зветься регістром.

В основному голос ділиться на два регістри: грудний і головний. Кожен співак може на собі відчути різницю регістрів.

Побудова голосового апарату у різних людей настільки різна. Що місце переходу з нижнього регістру до верхнього не можна точно визначити навіть у голосах однієї групи. Щоб привчити голос до рівного й однакового звучання на всьому діапазоні, треба встановити, де саме відбувається зміна його регістру.

Жіночі голоси мають три регістри: грудний, середній і головний. На нижньому, грудному регістрі голос звучить начебто на опорі грудного резонатора. Ноти мі і фа першої октави служать кордоном грудного регістру.

Для згладжування перехідних нот і вирівнювання регістру всього голосу треба на деякий час зовсім припинити спів на грудному регістрі і починати всі вправи з нот, які не звучать з належною силою, «провалюються». У такому випадку усі вправи починають співати зверху вниз. Узявши легенько ноти на звук «о», на якому виразніше чути головне звучання, поступово йдуть цим же звуком униз, на дві, три, п'ять (не більше) нот. Спочатку такий звук виходить слабкий, тихий, але згодом голос міцніє.

Чоловічі голоси мають два регістри. На нижньому, грудному регістрі голос звучить м'яко, глибоко, наче у грудях. На верхньому, головному регістрі він набирає характеру трохи округлого звучання і резонує не на грудному резонаторі, а на головному.

Якість і правильність звучання нот верхнього, закритого регістру залежать (особливо у тенорів) від уваги самого співака. Тільки слух, відчуття правильного звука допоможуть знайти вірний шлях до вдосконалення голосу, зробити голос кращим, м'якшим, чистим інтонаційно. Співаючи гаму знизу вгору, ноти верхнього регістру не можна співати тим самим прийомом, що і нижні.

У баритонів і басів, за природою самого звучання їх, переходи з регістру в регістр відбуваються не так різко, як у інших голосів.

Голос дуже псується, якщо над міру розширяти грудний резонатор, тобто переходити на верхній регістр відкритим звуком. Правильно поставлений звук - це звук, прикритий на всьому діапазоні.

Щоб оволодіти обома регістрами, треба навчитися прикривати всі перехідні звуки. Для цього можуть застосовуватися такі вправи: на середині діапазону спочатку співати голосні «а», «і», «е», «о», «у» на кожній ноті, прислухаючись, як звучить голос на кожній голосній, а потім співати арпеджіо від нижчих до вищих нот діапазону. Легко взявши попередні три ноти арпеджіо, верхню ноту брати міцніше, але без форсування, і тягнути її.

Для згладжування регістрів дуже корисно співати гаму. Пильно прислухаючись, співак зможе вирівняти свій голос ледве помітною зміною голосного звука.

Прикриття звука полегшується, якщо в співі зберігати мислене відчуття напівпозіху. Ідеальне звучання буде тоді, коли всі елементи грудного і головного резонаторів зіллються між собою.

ТЕМБР

Кожен голос відрізняється від іншого характером свого звучання, певними барвами, властивими саме йому. Характерні ознаки цього забарвлення. Що дають змогу відрізнити звучання одного інструменту від людського голосу і різні голоси один від одного утворюють тембр. Залежить тембр від кількості і відносної сили призвуків (обертонів), які супроводять даний звук.

У співі велике художнє значення має темброва яскравість голосу - насиченість його барвами і різноманітними тембровими відтінками. Вона залежить від вокально-технічної досконалості співака, від усвідомлення музичного образу й художнього його відтворення.

Тембр для кожного співака окремо є незмінним. Але, проходячи через порожнини рота й носа, голосні звуки можуть бути різноманітними, бо порожнини можуть набирати різної форми.

Щоб оволодіти забарвленням голосу, тобто тембром, треба вміти у вправах співати на одній і тій же ноті різними тембровими відтінками. Уміння володіти барвами голосу дається розумінням смислу й значення висловлюваних почуттів. Тільки добре знаючи про що йде мова у виконуваному творі, вжившись у художній образ пісні, можна передати слухачеві ідею твору.

ІНТОНАЦІЯ

З самого початку навчання треба стежити за тим, щоб інтонація була бездоганно чиста, тобто, щоб кожен звук мав точну висоту, якої вимагає побудова ладу виконуваного твору. Чиста інтонація означає також точний перехід на певну відстань (інтервал) від різних звуків до інших униз і вгору, без проміжних, зайвих звуків, які тільки «забруднюють» спів. Не допускати жодного невірного звука - це єдиний спосіб виправити інтонацію. Для цього треба уважно слухати і контролювати кожну ноту, поступово вивчаючи інтервали гам.

На чистоту співу впливає і вокальна позиція, про яку вже згадувалося. Хороший співак завжди користується високою позицією (і у високих і в низьких звуках).

Для вироблення чистої інтонації рекомендується як найчастіше виконувати широкі, наспівні народні пісні. Їх мелодична яскравість, перевага голосних протяжних звуків утворюють своєрідну співучість - кантилену (плавний, зв'язний спів).

ВИМОВА

У вокальному мистецтві, як і в драматичному, потрібна виразна, правильна вимова. Труднощі вимови під час співу полягають у тому,що чітке вимовляння слова, бездоганну дикцію доводиться поєднувати із справжнім зв'язним співом - легато (перехід від одного звука до іншого без перерви).

Деякі співаки чітко вимовляють усі слова, проте їм бракує уміння співати зв'язно. А буває і навпаки: у гонитві за красивим звуком співак не звертає уваги на слова. Тоді тягнеться співучий, красивий звук, інтонаційно чистий, але без ясної вимови, без змістовної думки, і враження від такого співу створюється погане.

Щоб поєднати чистий, правильний, зв'язний спів із чіткою вимовою слів, вчаться співати на голосних , тобто тягнути всю тривалість ноти на голосному звуку, а приголосні вимовляти якомога швидше, нічого не забираючи від тривалості голосного, а начебто оточуючи його, доповнюючи й осмислюючи приголосними.

Ясність і швидкість вимови приголосних звуків залежить від рухливості органів, які беруть у цьому участь: язика, нижньої щелепи і губів. Коли вони рухаються енергійно і швидко, спів набирає великої натуральності, ясності, здається, що людина співає так легко, як говорить. І навпаки, коли співак погано дихає й погано вимовляє слова, то здається, що йому тяжко співати.

Якщо вимовляти слова мляво, дуже важко справитися з рухом пісні чи арії, де потрібна швидка вимова. Щоб вимова слів була чіткою й виразною, треба чітко вимовляти тверді кінцеві звуки в словах навіть тоді, коли співучий звук уже скінчився.

Щоб розвинути рухливість щелеп і язика, можна голосно читати вірші на міцному диханні, чітко вимовляючи слова. Проте захоплюватися вправами без співу не варто.

ПОЛОЖЕННЯ ТІЛА ПІД ЧАС СПІВУ

Щоб правильно дихати, голову під час співу тримають прямо, не відкидаючи її назад і не висуваючи щелеп уперед. Шия і плечі - вільні, не напружені. Піднімання плечей, морщення лоба, опускання голови, або задирання її, примушують співака витрачати зайве дихання, а це затискує і псує звук, він втрачає м'якість і співучість.

Стояти треба рівно, твердо опираючись на обидві ноги. Не можна напружувати м'язи горла, шиї, грудей та й усього тіла. Неприродне скривлення частин тіла порушує його рівновагу й викликає зайве напруження м'язів.

Корпус тримають прямо. Груди ( а не плечі) наче трохи підняти, тіло підтягнуте але вільне. Рук не складають ні на грудях, ні на животі, і не закладають за спину - від цього стискується і напружується грудна клітка. Краще за все, коли руки опущені вниз. М'язи тіла можна звільнити, роблячи рухи під час співу, або ходячи по кімнаті. Щоб звільнити від напруги шийні м'язи, які особливо впливають на свободу голосу, можна рекомендувати під час співу легенько, повільно повертати голову праворуч, ліворуч, пильнуючи при цьому, щоб звук не мінявся, не переривався, не тремтів.

ВИПРАВЛЕННЯ ДЕФЕКТІВ

У людей, які співають без контролю кваліфікованого керівника-вокаліста, іноді зустрічаються різні дефекти, що виникають через незнання вокально-технічних прийомів. Тому, починаючи вчитися правильного співу, доводиться одночасно і оволодівати цими прийомами, і звільнятися від дефектів, які заважають хорошому звукоутворенню, чіткій інтонації та вимові.

ЗАТИСНЕНІ ЩЕЛЕПИ. Коли у співака нерухома, затиснене щелепа, такі ж затиснені будуть звук і слова. Щоб звільнити щелепу від затисненості, роблять перед дзеркалом, не співаючи такі вправи: рухають ротом і щелепою то праворуч, то ліворуч. Рекомендується також співати перед дзеркалом, старанно вимовляючи всі голосні і приголосні близько на зубах, чітко, ясно.

Остання вправа корисна ще й тому, що, дивлячись на себе в дзеркало, легше виправити конвульсивні рухи або гримаси, які іноді роблять співаки.

ПОГАНИЙ СЛУХ. Дуже прикрий для співака недолік - це поганий слух. Результатом його - поганий, фальшивий спів. Цей дефект виправити важко, допомога зовні дає менше наслідків, ніж наполеглива праця самого співака. Як же зарадити справі?часто поганий слух походить від недостатнього музичного й загального розвитку. Але здебільшого це недолік фізичний і виправити його дуже важко.

Найкращий спосіб виправити музичний слух - спів у хорі. Щоправда, між співаками, які звикли виступати окремо, поширена думка, ніби спів у хорі псує хороший голос - мовляв, у хорі можна співати посереднім голосом, а солістам це шкодить. Така думка є помилковою і шкідливою. І для співака-соліста корисна участь у хорі, звичайно, в такому, де проводиться правильна начально-виховна робота, де людей вчать співати вдумливо, виразно, художньо, а не кричати. Особливо корисний для співака спів без музичного супроводу. Саме в хорі, основою якого є чіткий стрій, чистота інтонації, співак звикає пристроюватися до пісні, рівнятися на своїх товаришів. У хорі успішно виховується і вдосконалюється музичний слух, а голос не тільки не псується, а, навпаки, нормально розвивається.

НАДМІРНЕ КОЛИВАННЯ ГОЛОСУ.

Надмірне коливання голосу виникає через затримку, перевантаження або форсування дихання. Якщо співак перебирає повітря, він не може легко й спокійно його видихати і мусить стримувати його м'язами. А коли великий струм повітря тисне на діафрагму, голос не може литися вільно і спокійно. Надмірний тиск створює надмірне коливання, голос тремтить.

Щоб виправити цей недолік , слід звернути особливу увагу на дихання: брати його треба часто, , звук давати легкий, починати спів наче зітхаючи, не перебирати повітря, ніде м'язами не тримати його, а спокійно видихати, пильнуючи, щоб нижні ребра спадали поступово.

Крім того можна рекомендувати співати вправи на стакато, а потім - на легато. Щоб усунути затисненість м'язів, яка викликає надмірне коливання , доцільно під час співу ходити по кімнаті.

СИПОТА. Цей недолік найчастіше зустрічається у тих, хто співає не своїм голосом, наприклад: сопрано - альтом, тенор - баритоном. Буває сипота і від невміння користуватися резонаторами, які забарвлюють і виправляють тембр голосу, його звучання.

Коли співак не вміє користуватися резонаторами, йому можна рекомендувати такі вправи:

- щоб відчути головні резонатори - взяти дихання і вільно відкрити рот наче на пів позіх; тоді горло відкривається і струм дихання підніме м'яке піднебіння, звук піде в головні резонатори. Грудний же резонатор не виключиться, бо відкритим горлом вільно йде з легенів струм повітря, що дає звучання грудного резонатора. Злагоджене, правильне звучання всіх резонаторів поліпшує голос і набагато усуває сипоту.

Голос стає сиплим і від форсування. В такому разу треба на деякий час покинути співати твори емоційно насичені, з високими звуками і обмежитися коротким діапазоном, спокійним звуком, стежачи за кожною нотою, щоб ніде не допустити форсування.

ГОРЛОВИЙ ВІДТІНОК. Утворюється він від того, що язик піднімається у своїй основі (на корені), відхиляє надгортання назад, на повітряний струм, і голос виходить наче здавлений. Щоб позбутися горлового відтінку, треба навчитися рухати переважно кінцем язика, менше - серединою, і ні в якому разі не рухати коренем.

Доцільно практикуватися в співі закритим ротом. Тоді співак повинен відчувати, як звук іде в резонатор, і яке положення горла в цей час (горло відкрите і м'яке піднебіння підняте). Але якщо при цьому він все таки затискує горло, спів з закритим ротом не допоможе і треба його припинити.

Корисно співати стакато. Воно здійснюється на відкритому горлі, піднебіння піднімається, а корінь язика лежить спокійно. Взявши ноту на стакато, треба, не міняючи положення, протягти ноту. Рекомендується співати голосний «і», з приголосним «м», який концентрує звук і спрямовує його в резонатор. Склад «мі» найкраще проспівувати на двох, або трьох нотах, наче «видуваючи» повітря через ніс, і не бояться, що воно спочатку звучатиме трохи різко. Яке б різке не було звучання, це краще, ніж затиснуте горло. Потім з «мі» можна перейти на «є», - цей звук вимовляється близько на зубах, треба тільки не відкривати занадто рот. З «є» переходять на «о». це «збирає» звук, прикриває його. Але «о» не можна ховати кудись далеко в горло - його спрямовують у те ж місце, що «і» та «є». таким чином, наче виключаючи горло, беручи навіть різкий звук, виправляють горлове звучання.

НОСОВИЙ ПРИЗВУК. Голос звучить у ніс, коли м'яке піднебіння опущене. Повітряний струм не йде в головний резонатор, бо хід до нього закритий зовсім, або наполовину. Щоб голос ішов прямо в ротову порожнину, треба підняти піднебінну завіску, тобто м'яке піднебіння, і звук зразу ж стане на місце. Як же це зробити практично?

Рекомендується така вправа. Взяти звук закритим ротом (у ніс), потім, тягнувши ноту, відкрити рот і продовжити звук, роблячи наче пів позіх. Тоді виникає відчуття, немов «відкрилося горло» (як заслінка в печі). Туди й треба спрямувати всі звуки, бо це і є найправильніше місце, де саме концентрується звук.

Позбутися носового призвука допомагає також спів стакато.

ГЛУХИЙ ТЕМБР. Якщо піднімати корінь язика, натягувати верхню губу на зуби або не розкривати рот як слід, звук буде глухий і без тембровий. Це може трапитися і тоді, коли м'язи гортані надто напружені. Для усунення цього недоліку вживаються в основному такі самі заходи, як і попередні.

Не можна напружувати горло, бо тоді надто розширена гортань робить звук глухим, без тембровим і втягує корінь язика.

НЕРІВНІСТЬ ЗВУЧАННЯ. Звучання рівне - одного тембру, однієї високої позиції - є наслідок правильно сформованого звука, а правильно сформований звук є продукт роботи трьох голосоутворюючих факторів: дихання, гортані, резонаторів. Без координації цих трьох факторів співак не буде добре співати. Коли співак дихатиме легко, вільно, без напруження, без перебору, у нього вільно буде відкрита гортань, струм повітря, що йде по гортані, відкриває горло, піднімається м'яке піднебіння , зазвучать головні резонатори, ще й резонатор грудей відзвучуватиме весь час.

Не перевантажене дихання, вільно відкрите горло й звучання резонаторів дадуть волю м'язам щелеп, шиї, обличчя, а все це дасть вільну, правильну вимову слів, округлість, м'якість кожної ноти. Таким чином будуть чиста інтонація і висока позиція.

Щоб виправити недолік нерівного звучання, треба всі звуки посилати наче в одне місце. Коли співак візьме добре на дихання якийсь звук і почне співати чи то вправу, чи то пісню, не змінюючи положення горла, звуки йтимуть усі в одне місце.

Щоб це перевірити, співають вправу на п'яти нотах вгору або вниз або по гамі. Пильно стежачи за звучанням кожної ноти і не змінюючи її, співак спокійно дійде до крайніх верхів. Звук буде рівний і, головне, однаковий, без помітного ламання на регістрах.

В основному нерівність звучання походить від не згладжених регістрів, коли голос на нижньому регістрі звучить десь «далеко», «глибоко», а верхи стають раптом різкими, крикливими, або навпаки: середина діапазону відкрита, різка, а верхи перекриті, глухі. Є співаки, що й кілька обмежених звуків співають нерівно, один звук у них виходить закритий, а другий - відкритий («білий»). Найчастіше це трапляється у неохайних, неуважних виконавців, які не контролюють себе під час співу.

Нерівність звучання буває й з інших причин, наприклад, через недостачу дихання: співак затисне горло (й звук), а потім набирає дихання і, не вміючи його контролювати, візьме зразу форсований звук, а він завжди крикливий, часто відкритий і ще частіше інтонаційно нечистий.

Коли у співака погано звучать «і» та «є» - це теж даватиме нерівне звучання.

Якщо вимовляти чітко і правильно усі голосні й приголосні, звук теж буде правильним. Навчитися співати - це значить оволодіти правильним звукоутворенням.

«Під'їзди» і «з'їзди». Не можна «під'їжджати» до ноти або «з'їжджати» з неї - це порушує чистоту інтонації. Якщо співак починає «з'їжджати» з верхньої ноти, вона вже не звучить протягом повної своєї тривалості, не зберігає своєї висоти й чистоти, а понижується, випадає з чистого тону. «Під'їзди» до ноти означають, що співаку бракує високої позиції, бо нота береться не зразу, а через якусь допоміжну, зайву, нижню і тому часто й сама буває нижча, ніж слід, і нечиста інтонаційно.

Щоб уникати цих недоліків треба привчити себе тримати ноту на неослабленому диханні протягом усієї її тривалості, не послаблюючи звучання і наче «вливаючи» її в наступну ноту. Це буде спів легато, кантилена.

КОРОТКИЙ ДІАПАЗОН. Бувають від природи голоси з коротким діапазоном. Розширювати діапазон - справа небезпечна: голос можна зовсім зірвати.

Коли співак не вміє брати верхи, то співаючи вправи, розвиваючи голос, набуваючи музичного досвіду, він відчує, як збільшується його діапазон. Потрібна тільки поступовість, обережна і вдумлива праця.

11