Розробка заходу Гендерна нерівність для 5-9 класів

Вступ

Поняття "гендер" усе активніше входить у наше життя. Це викликано необхідністю подолання концепцій, що розглядали різні статеві риси й ролі як вияв "природних" властивостей. І хоч нова ділянка досліджень у гуманітарній сфері наук, названа жіночими студіями (англ. - women's studies, фр. - etudes feministes, пол. - feminologia) з'явилася й почала розвиватися у Європі та США наприкінці 60-х років ХХ ст., ідеї ґендерної рівності висловлювались ще раніше. Джон Стюарт Міл вважав, що соціальна підлеглість жінок випадає із загального контексту сучасних йому соціальних інституцій, які були побудовані на ідеї рівних прав. Він писав: "Взагалі людські намагання втрутитися в справи природи, з остраху, що вона не зможе досягти своєї мети, є цілком марною справою. Зайве забороняти жінкам те, до чого вони не здатні від природи. А те, до чого вони здатні, але в чому поступаються чоловікам, саме собою відпаде в процесі змагання; тому ніхто й не вимагає якихось пільг та щедрот на користь жінок, а вимагається скасування існуючих пільг і щедрот на користь чоловіків" [Міл Д.С. Поневолення жінок // Про свободу. - К.: Основи, 2001. - 391-392]. Д.С.Міл у свою чергу посилався на дослідження Платона та його ідеї щодо соціальної і політичної рівності обох статей.

Головні теоретичні й методологічні засади ґендерних досліджень постали з жіночого руху й феміністичної ідеології ХХ ст.

Сьогодні ґендер розглядають як організовану модель соціальних стосунків між чоловіками і жінками, що не лише характеризує їхні стосунки в родині, але й визначає їхні соціальні стосунки в основних інститутах суспільства. Сучасна теорія ґендеру доводить, що суспільні відмінності між чоловіками та жінками не мають біологічного походження не є одвічно даними, а лише набутими, приписаними індивідові суспільством. Ця ідея найкраще висловлена в сентенції Сімони де Бовуар: "Жінкою не народжуються: нею стають" [Сімона де Бовуар. Друга стать: В 2-х т. Том 1. - К.: Основи, 1994. - 216]. Отже, соціальні функції, що виконуються жінками та чоловіками існують як реальне суспільне явище, тобто ґендер існує як інститут громадянського суспільства.

На початку 90-х років розвинені країни почали активно використовувати ґендерний підхід при розв'язанні суспільних проблем, в аналізі політики. Про це свідчить і розширення законодавчої бази ґендерної політики. Закони про рівність жінок і чоловіків були прийняті у Польщі, Литві, Японії, Норвегії, Швеції, Франції, Фінляндії, Голландії тощо. Зокрема, країни Британської співдружності схвалили програму дій щодо ґендеру і розвитку. У програмі стратегічним напрямом був визнаний ґендерний, що полягає у врахуванні ґендерних перспектив на всіх етапах дослідження та реалізації державної політики/програм/законодавства. У середині 90-х років до "Індексу розвитку людства" було додано два ґендерних індикатори - ґендерний індекс розвитку (GDI) і ступінь ґендерної довіри (GEM). Отже, гендерні дослідження у сучасному світі розвиваються досить швидкими темпами. У політичний дискурс вводиться поняття гендер, що має на меті змінити усталені традиції країни, дати можливість кожній людині реалізувати власний потенціал, а таким чином дотримуватися демократичних принципів існування держави та суспільства. гендерні категорії активно використовуються у державній політиці.

Мета курсу:

· Розширення знань слухачів з основних проблем гендерного підходу до аналізу суспільних проблем;

· Оволодіння уміннями виділяти гендерний контекст у процесі вирішення суспільної проблеми;

· Оволодіння навичками гендерного аналізу державної політики як прикладної дисципліни;

· Прищеплення слухачам навичок роботи зі статистичними даними, використання гендерних підходів.

Розділ 2. Гендерні відносини та гендерна політика у сфері освіти, зайнятості, сім'ї.

Сім'я - соціальний осередок суспільства, перший осередок соціалізації особистості. У родині дитина отримує перші уявлення про себе, про суспільство. Саме там дитині починають прищеплювати перші діяльнісні навички, перші стереотипи.

Ґендерні стереотипи як соціальні норми мають надзвичайну стійкість і відтворюються з покоління в покоління. Найстійкіші Ґендерні стереотипи засвоюються саме у дитинстві: у сімейному колі, у дитячих садках та в школі. Потім переносяться у доросле життя, у власну родину. При цьому Ґендерні стереотипи нерівності між чоловіками та жінками більш притаманні чоловікам, ніж жінкам. Як засвідчує В. Бондаровська, 70% юнаків віком 15-17 років і лише 21% дівчат вважають, що домашнє господарство - справа жінки. Жоден з респондентів, які брали участь у соціологічному дослідженні (яке проводила В.Бондаровська) не відповів, що в сім'ї має бути паритет.

Більш загально розглянути вплив Ґендерних стереотипів на сімейне життя можна крізь аналіз чоловічих та жіночих сімейних ролей. Зміст цих ролей визначається не лише історичним і культурним контекстом, але й значною мірою Ґендерними стереотипами, які панують в соціальному середовищі тієї чи іншої людини. Саме відповідно до пануючих Ґендерних стереотипів у родині можна виділити три типа сімей: традиційна, егалітарна, змішана.

У дослідженнях, присвячених питанням використання часу, виявлено, що майже в усіх країнах (Японії, Австралії, Канаді тощо) жінки працюють довше, ніж чоловіки. Найбільша різниця між чоловіками та жінками виявляється у ступені їхнього залучення до виконання домашньої роботи. Так, чоловіки в середньому працюють на 2 год. 35 хв. більше ніж жінки, але при цьому витрачають на виконання домашньої роботи лише 24 хв., тоді як жінки 3 год. 34 хв. Одружена жінка приділяє домашній праці 5 год., а чоловік - 28 хв. щодня.

Статистикою підтверджений той факт, що чоловікові простіше, ніж жінці, поєднувати родину і кар'єру. Справді, багато жінок відмовляються від заміжжя та можливості мати дітей заради того, щоб цілковито присвятити себе кар'єрі. Так, у Великобританії серед менеджерів-чоловіків 88% одружених, а серед їх колег-жінок, що перебували у шлюбі 69%. Дітей віком до 16 років мали 21% менеджерів-жінок, а чоловіків 43%. Ще більш невтішна картина у Німеччині, де серед менеджерів 43% неодружених жінок і 4% - чоловіків. 74% жінок не мали дітей і 57% чоловіків.

Прояви ґендерної нерівності на ринку робочої сили є частиною широкого соціально-економічного контексту, у якому культурно-політичні переконання та існуюча практика закріплюють цю нерівність в усіх її аспектах.

Краще за все негативні наслідки Ґендерних стереотипів можна простежити через аналіз професійних відносин. Йдеться про стереотипи, які пов'язані зі змістом праці. Існуюче в суспільстві явище професійної сегрегації, на наш погляд, є відображенням дії стереотипів про пріоритети професійної діяльності саме для чоловіків. Асиметричне розташування жінок в професійній структурі суспільства призводить до нерівності в оплаті праці, дискримінації при наймі на роботу, нерівномірного розподілу чоловіків та жінок у різних галузях (горизонтальна сегрегація) та дискримінація щодо розподілу посад у рамках однієї професійної групи. Всупереч конституційним нормам стать є критерієм, який диференціює можливості професійного росту.

Щодо горизонтальної сегрегації, то в Україні є чіткий розподіл галузей економіки на жіночі та чоловічі. Традиційно жіночими є обслуговуючі галузі - педагогіка, охорона здоров'я, торгівля, громадське харчування, культура. Але зараз помітні значні структурні зміни і в промислових галузях, зростає вага жінок в будівництві, транспорті, промисловості. Причиною таких змін у горизонтальній професійній сегрегації є не гендерна рівність чоловіків і жінок, а добровільний вихід з вказаних галузей чоловічої половини внаслідок низьких заробітків, боргів по заробітній платні.

Дискримінація жінок щодо керівних посад спричиняє іншу проблему. Незважаючи на високу професійну та освітню підготовку, жінки обіймають посади менш престижні та менш оплачувані. Тому можна казати, що в цілому жінки та чоловіки, які мають однакову професійну та освітню підготовку, мають різну зарплатню. За даними Міністерства статистики України, заробітна плата жінок не перевищує 70% зарплати чоловіків.

ЄС, утверджуючи принцип рівних можливостей, головну увагу зосередили на новій ґендерній концепції. Від принципу однакового ставлення, що передбачає рівні права і можливості для всіх громадян - до стратегії позитивної дії. Вона передбачає зсув акцентів із забезпечення рівних можливостей на забезпечення відповідних соціальних умов, які сприяли б утвердженню фактичної ґендерної рівності.

Позитивна дія - це такі адекватні заходи, до яких мають удаватися жінки, аби виправити становище з огляду на нерівні стартові умови, що склалися у патріархальному суспільстві. Позитивна дія у своєму крайньому вияві - це позитивна дискримінація, коли збільшення представництва жінок ( чи інших дискримінованих категорій громадян) досягають наданням певних пільг чи запровадженням квот. Ця тенденція у ЄС посилилася завдяки, зокрема підписанню Маастрихтської угоди, стрижнем якої є ствердження принципу соціальної справедливості у внутрішній політиці держав-членів ЄС.

Змінити гендерні стереотипи та подолати гендерну нерівність можна через залучення жінок як до активної громадської, політично,ї так і до індивідуальної трудової діяльності.

Активність жінок в Україні зростає, поширюючись на все нові питання і сфери. Цей процес тісно пов'язаний з зародженням і становленням жіночого руху, в який об'єднується велика кількість жіночих організацій, які, з одного боку, самостійно вирішують підвладні їм проблеми, а з іншого, стають групами тиску при вирішенні не тільки жіночих, а частіше загальносуспільних проблем. Активні жінки - громадські лідери - через політичну участь, участь у партіях, виборах, законотворчій та іншій роботі на державному рівні, спричиняються до політичного впливу на широкий загал.

Одним із способів розв'язання проблеми працевлаштування для жінок є створення власної фірми. Дуже часто жінки вибирають цей шлях (з більш ніж 3 млн. фірм у Німеччині 800.000 належать жінкам). Здебільшого, це малі підприємства зі скромним оборотом. Жінки не женуться за прибутком, не прагнуть, на відміну від чоловіків, розширити справу і не йдуть на великий ризик, можливо тому вони рідше банкрутують - так вважають аналітики банку «Deutsche Ausgleichsbank» у Бонні, який надає кредити для створення нових фірм.

Висновки

1. Скороченню ґендерної професійної сегрегації сприятимуть цілеспрямовані заходи державної політики, спрямовані на зростання престижу і рівня оплати праці в традиційно "жіночих" галузях, на боротьбу із ґендерними стереотипами, що звужують можливості професійного вибору жінок, починаючи з рівня здобуття освіти, розширення професійної підготовки жінок, на створення можливості збалансованого поєднання професійної діяльності та сімейних обов'язків як жінок, так і чоловіків, шляхом трансформації сталих стереотипів щодо традиційних ґендерних ролей, більшого залучення чоловіків до виконання сімейних і батьківських обов'язків, заохочення чоловіків до використання відпустки з догляду за дітьми, можливість надання якої визначається чинним законодавством.

2. Подолання "вертикальної" професійної сегрегації потребує впровадження "м'яких" ґендерних квот при висуванні на керівні посади, розширення залучення жінок до системи отримання освіти впродовж життя.

3. Вирішення проблеми економічної ґендерної нерівності потребує протекціоністських заходів державної соціальної політики, які включають зміни трудового та соціального законодавства з метою посилення адресності соціального захисту найбільш вразливих груп населення (серед яких домінують жінки), регулюючі заходи в сфері оплати праці, підтримку розвитку жіночого підприємництва та самозайнятості.

4. Впровадження рівного пенсійного віку для жінок та чоловіків сприятиме подоланню часткової дискримінації жінок в праві на здійснення оплачуваної трудової діяльності, зменшенню ґендерного розриву в середньому рівні пенсій населення, оскільки, крім середньої заробітної плати працівника, розмір пенсій визначається тривалістю трудового стажу. З огляду на сучасну демографічну ситуацію в країні, це сприятиме оптимізації використання трудового потенціалу населення, скороченню навантаження на державний бюджет у зв'язку з тенденцією до постаріння населення.

Розділ 3. Гендер у державному управлінні. Гендер як чинник розподілу влади.

Вагомою складовою культури державного управління є культура державного службовця, як відносно стійка система професійних знань, оцінок і норм спілкування, що безпосередньо поєднана з політико-правовою культурою суспільства й визначається традиціями й національними особливостями даного суспільства, а також характером його соціально-політичного устрою.

Існує своєрідне поєднання процесів, що влаштовують людину, й індивідуальних процесів формування культурного стилю. Культура є водночас і результатом, і процесом: вона формує людську цінність, виступаючи результатом зв'язаних із цим взаємодій. Культура діяльності державних службовців є однією з форм виявлення культури даного суспільства як історичної цілісності й елементом її загального поняття. Управлінська культура може бути визначена як комплекс уявлень про систему цінностей і цілі дій організації, шляхи й засоби їх досягнення, правила й норми ділової поведінки, що визначають характер і методи виконання прийнятих рішень.

Умови формування культури управління визначаються характером і рівнем суспільного розвитку, структурою суспільних відносин і зв'язків, рівнем духовної культури, знаннями, досвідом творення культури людства, а також обставинами, що характеризують об'єкт управління, суспільство загалом, структуру цього об'єкта, закономірності його функціонування, розвитку й основні принципи управління: вибір форми поведінки; стиль і тактика поведінки з погляду моральних і естетичних цінностей; особиста поведінка, міра її такту й відповідальності, як показники духовної культури особистості; сфери й рівні поведінки за відповідними моральними нормами.

До змісту культури державного управління належать: досягнення в організації і здійсненні процесу управління; організація управлінської праці; використання техніки управління; вимоги до системи управління й працівників, зумовлені нормами й принципами суспільної моралі, етики, права тощо. Одним із параметрів культури державного управління є "маскулінізація-фемінізація" і відображає мотиваційну спрямованість персоналу на досягнення мети чи виконання завдання. Орган влади характеризується за ознакою відмінностей чоловічої і жіночої ролі. Але саме гендерному аспекту в культурі державного управління приділяється незначна увага, хоча поняття "гендер" усе активніше входить у наше життя.

Становище жінки в суспільстві є мірилом його прогресу, тому жіноче питання загальнонаціональне й повинно вирішуватися зусиллями всього суспільства. Ситуація в державному управлінні відтворює те, що ми маємо в суспільстві. Якщо в суспільстві низький рівень розуміння гендерної рівності з погляду стереотипних соціальних ролей, то це знаходить своє відображення і у державному управління. Але разом з тим, державне управління акумулює в собі еліту нації і суттєво впливає на зміни в суспільстві та його розвиток. Саме тому необхідно звернути особливу вагу на гендерний аспект культури державного управління.

Сучасна Конституція України проголошує рівні права доступу до державної служби всім громадянам, а також до служби в органах місцевого самоврядування (ст.38). Визнання рівних прав для всіх статей на державній службі визнано в Законі України "Про державну службу" (ст.4).

Під керівництвом О.Кулачек у 1999 р. було проведено спеціальне дослідження "Перешкоди для жінок на державній службі", у результаті якого були виділені основні проблеми, що негативно впливають на кар'єру жінок.

По-перше, це вплив традиційного оточення на робочому місці. На думку дослідників, традиційна чоловіча культура створила три суттєвих бар'єри для рівності чоловіка й жінки: перший бар'єр - жінок хочуть бачити залежними, запобігливими, скромними виконавицями, тоді як чоловіків закликають бути незалежними, здатними до конкуренції, спрямованими на дію; друга перешкода - для обрання на відповідальну посаду жінка повинна спочатку продемонструвати свою реальну компетентність, тоді як чоловікові достатньо мати потенційну; третій бар'єр - існує думка, що моральність і висока посада - речі несумісні, і жінки не прагнуть службових вершин, не бажаючи ставити під загрозу свої сімейні стосунки й цінності.

По-друге, великою перешкодою професійного зростання жінок на державній службі є брак часу. На державній службі зайняті переважно жінки середнього віку, які мають сім'ї і обов'язки з догляду за дітьми, або старими батьками чи іншими родичами (а це в середньому 45-55 годин на тиждень). Режим подвійного навантаження призводить до постійного емоційного й фізичного перенапруження й перевтоми жінок, що може супроводжуватися психологічними, емоційними, а іноді й фізичними відстороненнями від службової активності.

По-третє, один з основних бар'єрів, що фактично унеможливлює просування жінок по службі - брак можливостей для підвищення професійного рівня. На рівні області, тим більше району чи села, майже відсутні джерела інформації про світовий і вітчизняний досвід державної служби.

Таким чином, жінки в Україні, з одного боку, беруть активну участь у державній службі, а з іншого - фактично не впливають на прийняття рішень. Інститут державної служби в Україні лише проходить етап свого становлення. Щоб залучити до неї представників жіноцтва повною мірою потрібні час і серйозна професійна підготовка. О.Кулачек виділяє три головні аргументи необхідності сприянню професійному розвиткові й консолідації жінок-політиків і жінок, що працюють у державних органах.

Перший аргумент, на її думку, полягає в тому, що відповідне представництво жінок і чоловіків у законодавчому, представницьких органах - це питання демократії. Жінки складають більшу половину населення України й повинні мати відповідний вплив на прийняття політичних рішень.

Другий аргумент - жінки не беруть участі у виробленні політичних рішень - втрачає суспільство, яке не використовує надзвичайні інтелектуальні ресурси й досвід.

Третій аргумент полягає в тому, що інтереси чоловіків і жінок, у силу їх фізичних розбіжностей, не можуть співпадати, тому одні не можуть представляти інших. Жіночі погляди часто не беруться до уваги. Унаслідок чого склалася ситуація, що негативно впливає на психологічний економічний і політичний стан усього українського суспільства.

У результаті посилення впливу громадського жіночого руху, ширшого висвітлення жіночого питання в мас-медіа, поглибленого вивчення гендерної проблематики поступово змінюється погляд на діяльність жінок на робочому місці. Так, не є таємницею, що існує значна різниця в підходах, якими користуються жінки й чоловіки при вирішенні проблем. Риси, що відрізняють соціальну поведінку чоловіків і жінок, продовжують традиційно визначати ставлення до жінок на службі. Це викликано тим, що в системі державної служби переважно практикується так званий "чоловічий", або "конкурентний" підхід. У пострадянському суспільстві, де цінується "тверда рука", це призводить до того, що чоловіки не можуть повністю оцінити компетентність і ефективність роботи жінок. Існує багато відмінностей у способах оцінки суспільного середовища чоловіками й жінками, а також в особливостях ставлення суспільства до його членів. Культура праці в державному закладі має відчутний вплив на характер посади, яку обіймає жінка, а різний підхід до соціальної ролі чоловіків й жінок зумовлює постійний вплив на особливості становища жінки на робочому місці. Одним з аспектів такого становища є стиль керівництва, спосіб спілкування людей на роботі. "Чоловічий", або "конкурентний" стиль наголошує на авторитарному підході до проблем управління.

Як альтернатива може розглядатися "інтеграційний" стиль керівництва, у якому наголошується на створенні єдиної команди, на активній участі кожного, на вмінні чутливо реагувати на зміни й ураховувати різні погляди, що більш повною мірою віддзеркалювало би роль жінки в суспільстві й пов'язану з нею поведінку. Саме цей стиль більшою мірою притаманний жінкам. Щоб ширше використовувати різні можливості, навики та здібності усіх працівників, необхідно сьогодні навчитися цінувати й повніше використовувати ту різноманітність, що привносять жінки у культуру праці. "Інтеграційний" стиль цінує колективну роботу, участь кожного, вміння реагувати на зміни й уміння об'єднати різні точки зору у виграшну для всіх ситуацію. Специфіка державної служби, як особливого виду діяльності, полягає в тому, що її ефективність залежить від уміння працювати з людьми, налагоджувати контакти, доводити та отримувати певну інформацію, організовувати колектив на виконання конкретних управлінських рішень.

Усі ці аргументи переконливо доводять необхідність ширше залучати жіночій потенціал до державного управління. На перешкоді цьому стоять традиційні уявлення про роль жінки в українському суспільстві, традиційно низький рівень культури спілкування чоловіків і жінок. Не піддається сумніву твердження, що в умовах подружнього життя чоловік сприймається як годувальник, а жінка як мати й домогосподарка. Можна стверджувати, що нерівність чоловіків і жінок закладена й існує насамперед на рівні буденної свідомості, у повсякденному житті. Аналіз даних соціологічного опитування доводить, що наявність дискримінації прав жінок самі жінки виявляють частіше, ніж чоловіки. Найвищим, на думку жінок, є рівень дискримінації під час їх просування по службі - 44%, й у розподілі сімейних обов'язків - 41%, тоді як тільки 24% чоловіків визнали дискримінацію жінок у розподілі сімейних обов'язків. Щоб подолати подібні стереотипи необхідно активно залучати позитивний світовий досвід вирішення питання співпраці чоловіків і жінок.

Проблема рівноправності жінок і чоловіків дедалі набуває більшого значення. Для вирішення цієї проблеми, для ефективного управління різноманітністю, що виникає в результаті гендерної рівності, державні й громадські структури мають набути принципово нових рис демократизму й правотворення. Рівність при працевлаштуванні забезпечує представництво всіх категорій населення у складі робочої сили. Але виникає необхідність правильно застосовувати різноманітність робочої сили, що створюється в результаті використання рівних прав. При цьому різноманітність робочої сили перестає цінуватися, це призводить до мізерних результатів і може негативно вплинути на мораль працівників і їх продуктивність. Виникає нагальна потреба широкого залучення гендерного аналізу й активізації гендерної політики. Особливо це стосується культури державного управління.

Управління різноманітністю зосереджується на:

• культурі спілкування в організаціях,

• заохоченні до праці,

• використанні діапазону потенціалу всіх співробітників, їх уміння та можливостей, що означає всеосяжну повагу до кожного; має на увазі, що врахування індивідуальних особливостей вимагає застосування різних стилів управління для створення середовища, що дасть можливість усім працівникам повністю реалізувати свій потенціал.

Управління різноманітністю вимагає змін у культурі роботи організації. Надзвичайно важливо, щоб кожен працівник розумів напрям розвитку й свою роль у процесі змін. Це повинно стати складовою кадрової політики, особливо щодо раціонального використання жіночого потенціалу. Введення поняття гендер у культуру державного управління дасть можливість жінкам посісти гідне місце в системі державної служби. Україна зробила суттєві кроки в напрямі утвердження нового мислення, вироблення нового філософського світогляду, в якому стереотипне сприйняття жіночої і чоловічої ролі замінене парадигмою розвитку людського потенціалу.

До 1997 р. Україна за відсотком жінок, обраних або призначених на посади міністерського рівня, була на 28 місці серед країн світу поруч з такими країнами, як Аргентина і Болівія, Камбоджа, Лаос, Монголія, Непал, Папуа-Нова Гвінея, Сінгапур, Таїланд та інші. В Україні за останні роки відбулися значні зрушення у ставленні до призначення жінок на вищі керівні посади в центральних органах виконавчої влади. Уперше в 1999 р. на посаду віце-прем'єр-міністра України було призначено жінку. Окремі міністерства й державні комітети також очолюють жінки, але це швидше виняток, ніж правило. Для забезпечення вдосконалення системи статистичної звітності щодо визначення реального становища жінок і чоловіків розроблена гендерна статистика, що широко використовується центральними й місцевими органами виконавчої влади. Важливим завданням державного управління є інформаційне забезпечення ходу реалізації заходів у сфері здійснення гендерної рівності.

Сьогодні існує ще багато труднощів щодо розуміння й запровадження в життя гендерної рівності. Утвердження гендерного виміру соціуму уповільнено, зокрема, відсутністю широкого кола фахівців, вітчизняні дослідники мало обізнані з останніми зарубіжними публікаціями з гендерної проблематики, що гальмує процес співпраці.

В Україні недостатньо розроблені категорії і поняття нового виду гуманітарних студій, відсутній комплексний аналіз феномена жінки в західній та східній цивілізаціях. Стратегія гендерної рівноправності ще не виділена в самостійний напрям державної діяльності. У нашому суспільстві існує сильний інертний вплив упередженого ставлення до феміністської ідеології і жіночого руху, який ще недостатньо організований та сильний, щоб впливати на державні структури з метою підняття гендерної проблематики на державний рівень. Це ще раз доводить необхідність серйозного й неупередженого вивчення гендерної проблематики з метою застосування в державному управлінні.

Використання гендерного підходу в гуманітарному пізнанні надає широкі можливості для переосмислення культури. Ця теорія передбачає зміну ціннісних орієнтирів і перегляд багатьох усталених уявлень. Гендерний підхід, як багатогранне бачення процесу, що передбачає діалог статей з урахуванням форми їх взаємодії і взаємодоповнення, повинен посісти чинне місце в сучасній науці державного управління. Саме врахування гендерного аспекту збагатить культуру державного управління й допоможе їй своєчасно й адекватно реагувати на зміни в соціальному, політичному, економічному житті держави.

Політичні партії прагнуть впливу на суспільство з метою втілення своїх уявлення про мету й шляхи суспільного розвитку в обов'язкових для всіх законах, тобто здійснювати владу в суспільстві. А чи представлені рівномірно всі прошарки суспільства у політичних партіях, і, в першу чергу, його жіноча половина, адже жінки становлять приблизно 54% населення України, як показав останній перепис.

Партії, представляючи інтереси населення, виступаючи від його імені, мають представляти інтереси саме усіх його прошарків, адже не секрет, що погляди на життя, на першочерговість у вирішенні проблем серед жінок і чоловіків розбіжні. Наприклад, коли Західна Європа постраждала від паводку, соціологи, у результаті опитування, з'ясували, що чоловіки вважають першочерговим завданням будівництво доріг та відродження економіки. Жінки ж основний акцент робили на відновленні житла та реконструкції водогону. Жінки і чоловіки наголошують на різних напрямах розвитку і це не є погано, адже дозволяє, узгоджуючи ці напрями, вибирати найкращий шлях розвитку, ефективно вирішувати дійсно актуальні завдання сьогодення. Чи потрібно для цього представництво жінок серед політичної еліти? Безумовно.

Яке місце займають жінки в політичній еліті України? У книзі "Партійна еліта України - 2000" М.Томенка і В.Олійника представлені інтерв'ю лідерів провідних політичних партій, частина яких успішно подолала 4-відсотковий бар'єр під час парламентських виборів 1998 р. Серед них всього 6 жінок: Гармаш Галина - секретар Політради СПУ, Вітренко Наталя - голова Прогресивної соціалістичної партії України, Бондаренко Олена - заступник голови НРУ, Артюх Галина - заступник голови партії "Всеукраїнське об'єднання "Громада", Матійко Людмила - заступник голови цієї ж партії. Тимошенко Юлія - голова партії "Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина".

Офіційні дані показують нам, що сьогодні частка жіночого представництва в парламенті впала в порівнянні з останніми десятиліттями радянських часів. Якщо після виборів 1980 року у Верховній Раді України жінки складали 36% від загального числа депутатів, то після виборів 1998 р. частка жінок становила 8%, а після виборів 2002р. знизилася до 5,1%. Сьогодні (2009 р.) присутність жінок у парламенті визначається трохи більше 8 %. Вибори - 94 вперше показали й довели, що влада в нас майже виключно чоловіча і, що важливо, й обирається такою самими виборцями. Однак, кількість жінок депутатів в місцевих органах влади значно більша, близько 42%. Разом з тим, уже в обласних радах кількість жінок обмежується 10% - 12%. З чим це пов'язано?

Якщо розглянути роботу жінок у Парламенті України, то побачимо, що жінки працюють на рівні з чоловіками, а іноді й більше. За результатами моніторингу діяльності народних депутатів у 2002 році жінки-депутати брали участь у роботі майже всіх 99 пленарних засідань. Лідером за кількістю виступів з трибуни та з місця стала Семенюк Валентина (Соціалістична партія України) - 97 разів. Вона зробила 6 депутатських запитів. Ващук Катерина (Аграрна партія України) - 24 виступи з місця. Тимошенко Юлія (Блок Юлії Тимошенко) 12 разів виступила з трибуни протягом 2002 року, зробила 5 депутатських запитів. Самойлик Катерина (Соціалістична партія України) внесла на розгляд 26 законопроектів, Раїса Богатирьова (голова фракції "Регіони України") - 20 законопроектів. І це ще далеко не вичерпаний список роботи жінок-депутатів. Отже, проблема не якості їх роботи.

Представництво жінок серед політичної еліти свідчить про глибоку ґендерну нерівність в країні, незбалансованість міжстатевих відносин, відсутність рівноваги між жінками і чоловіками у політичній сфері. Отже, політична влада є в основному одностатевою і виконує чоловічу волю, а також пропонує чоловічі цінності й стандарти для всього суспільства.

Можливо проблема у здатності жінок до лідерства?

Лідерство та мотивація. Чи дійсно лідерство - виключно чоловіча перевага і лідерські риси притаманні тільки чоловікам?

Формально лідерство визначається як набір певних рис, моделей поведінки, впливовості, сили, влади, авторитету, здатності до керівництва, тощо.

У західній науковій літературі тема лідерства є досить розробленою. Роботи психологів, соціологів, політологів, істориків з різними підходами до феномена лідерства починають з'являтися в 30-і роки ХХ ст. Лідерство в цих працях визначається як набір особистісних характеристик, як модель поведінки, розробляється теорія лідерства як ситуативного, обумовленого певною ситуацією, лідерство як харизм тощо. Узагальнюючи відомі визначення лідерства, Іващенко О. робить висновок, що лідерство по суті є раціональне, орієнтоване на керівництво, чоловіче, прагматичне, що воно враховує владну ієрархію.

Як же означити різницю між лідерами жінками та чоловіками? Адже існує припущення, що жінок менше серед лідерів по причині недостачі нахилів, здатностей, мотивації, необхідних для лідерської ролі. Жіночі риси емоційності, залежності, чутливості вважаються несумісними з лідерством. Жінки частіше визначають свою модель поведінки як підлеглу, перебуваючи в ролі матері, дружини. Вони проявляють більший інтерес ніж чоловіки до кооперативної діяльності. Обґрунтування таких висновків, на думку Іващенко О., частково у тому, що жінки виходячи зі своєї дитячої практики, набагато менше від чоловіків беруть участь у групових видах спорту, що їм потім заважає у набутті досвіду лідера.

Існує також метод оцінки лідерських ролей як жіночого чи чоловічого стилю керівництва. Жіночою перевагою є стиль керівництва як піклування, і загалом жінки, що переймають лідерські якості суто маскулінні або чоловічі, більш негативно оцінюються як лідери, ніж ті, що обирають жіночий стиль лідерства.

Частіше за все жінки будують свої лідерські моделі поведінки базуючись на соціальному, персональному та організаційному досвіді, тому що бракує реальних ролевих моделей жіночого лідерства. Більшість дослідників з проблеми лідерства дотримуються думки, що не реальні взірцеві моделі жіночого лідерства будуть служити прикладом, а тільки зміна певних соціальних цінностей. Зміна ставлення до жінки в суспільстві, широке визнання та сприйняття її характерних якостей, придатних для лідерства, спричинить збільшення жінок-лідерів у суспільстві.

Можливо проблема у самій українській еліті?

І.Жданов та Ю.Якименко проаналізували стан та проблеми сучасної української політичної еліти і дійшли висновку, що в Україні, на відміну від Польщі, Чехії, країн Балтії не відбулися зміни критичної маси політичної еліти радянських часів. Серед осіб, що призначалися на вищі керівні посади (прем'єр, віце-прем'єр, глава адміністрації тощо) протягом 1991-2003 років представники колишньої партійної, радянської, господарської, комсомольської номенклатури складають 73%, голів обладміністрацій - 80%, за даними Національного інституту стратегічних досліджень 52% і 46% керівного складу місцевих та центральних органів влади знаходилися на держслужбі ще за радянських часів.

До цієї старої еліти додалася "нова буржуазія" - її мета домовитися зі старою політичною елітою, щоб конвертувати владу у власність, а власність у ще більшу владу, що і було успішно зроблено і робиться.

Дослідники роблять висновок, що неефективність української політичної еліти не у відсутності знань та вмінь, а в тому, що немає необхідності враховувати інтереси суспільства. Ця необхідність може диктуватися або моральними принципами, або механізмами її відповідальності та тиском народу, громадянського суспільства.

Але суспільство не готове до активних дій. Більшість громадян заявляють, що не будуть брати участь в акціях протесту не тільки з приводу порушення владою демократичних принципів, але і у випадку значного погіршення свого соціально-економічного становища.

Правляча еліта не сприймає і політичну опозицію у якості політичного опонента, а виключно як загрозу власному статусу, владі, власності. За таких умов правляча політична еліта не збирається допускати ротації. Їй не потрібні свіжі сили. Хіба що, можна випустити на політичну арену перевірених соратників минулих днів. От і створюються політичні партії типа "Жінки за майбутнє" на підтримку якої був задіяний як адміністративний резерв, так і величезні матеріальні ресурси. Цей проект був зроблений скоріше для відпрацювання нових політичних технологій.

Отже, постає ще одне питання - чи може, скоріше чи хоче жінка належати до такої політичної еліти, у формуванні якої є суттєвим і кримінальний фактор. Натомість не йдеться мова про патріотизм, соціальну справедливість, престиж держави, добробут населення.

Дискусії щодо механізмів досягнення ґендерної рівності найчастіше зводяться до питання кількості виділених місць для жінок у представницьких органах влади, політичних партіях, так звані жорсткі квоти. Квотування є одним із механізмів і діє в таких країнах як Італія, Аргентина, Бразилія, Великобританія тощо. Якщо у парламентах Скандинавських країн до введення квотування розглядалося 2/3 військово-політичних і тільки 1/3 соціальних, то з приходом жінок це співвідношення змінилося навпаки.

Вибори до парламенту на пропорційні основі дають можливість використовувати механізм квотування і можуть поліпшити картину жіночого представництва, як це є у Європарламенті. Цьому мають сприяти і рекомендації Соціалістичного Інтернаціоналу та Комісії ООН щодо поліпшення становища жінок про квотування жіночого представництва як у політичній партії так і у парламенті. Наприклад, Лейбористська партія Великобританії, знаходячись в опозиції, вирішила використати жіночий потенціал для підняття свого рейтингу. Були введені та діють 40-відсоткові квоти для жіночого представництва.

Для того щоб замислитися про потреби в змінах, спочатку необхідно відчути незадоволення існуючим станом, Чи готове українське суспільство до переосмислення соціальних ролей, що виконуються жінками та чоловіками в суспільстві і, відповідно, їх статусу? З одного боку, актуальність гендерного питання для нашого суспільства визнає лише 3% чоловіків та 4% жінок. Для українських жінок політика має менше значення в житті ніж родина, діти, здоров'я тощо. Кар'єра важлива тільки для 19% жінок і для 41% чоловіків, а політика - для 25% жінок і 41% чоловіків. Разом з тим, 81% жінок переконані, що жінкам потрібно активізувати власні зусилля задля покращення свого становища.

З іншого боку, якщо не мотивувати населення зовнішніми чинниками - інформацією та ґендерно-нейтральними образами, що дають поштовх новим можливостям, сприяють знищенню патріархальних стереотипів, - соціальний устрій майбутнього суспільства ще довгий час базуватиметься на ґендерній нерівності, а стать залишатиметься біологічною долею, яка визначатиме ієрархічну позицію індивіда в суспільстві.

Світовий досвід. ЄС, утверджуючи принцип рівних можливостей, головну увагу зосередив на новій ґендерній концепції. Від принципу однакового ставлення, що передбачає рівні права і можливості для всіх громадян - до стратегії позитивної дії. Вона передбачає зсув акцентів із забезпечення рівних можливостей на забезпечення відповідних соціальних умов, які сприяли б утвердженню фактичної ґендерної рівності.

Позитивна дія - це такі адекватні заходи, до яких мають удаватися жінки, аби виправити становище з огляду на нерівні стартові умови, що склалися у патріархальному суспільстві. Позитивна дія у своєму крайньому вияві - це позитивна дискримінація, коли збільшення представництва жінок (чи інших дискримінованих категорій громадян) досягають наданням певних пільг чи запровадженням квот. Ця тенденція у ЄС посилилася завдяки, зокрема, підписанню Маастрихтської угоди, стрижнем якої є ствердження принципу соціальної справедливості у внутрішній політиці держав-членів ЄС.

Гендерні квоти - це політико-правовий спосіб згладжування наслідків ґендерної дискримінації в усіх суспільних сферах шляхом надання легітимної політичної трибуни для артикуляції, представництва та реалізації відповідних соціальних інтересів.

Т.Мельник наголошує, що Ґендерні квоти - явище тимчасове, засіб забезпечення рівних можливостей. Вони спрямовані на виправлення Ґендерних перекосів у владі. З розвитком Ґендерної культури жінок і чоловіків, з утвердженням їхніх рівних прав і можливостей у різних життєвих сферах потреба в Ґендерних квотах об'єктивно відпаде не тільки де-юре, а й де-факто.

У сучасних умовах Ґендерні квоти - це вид позитивної дискримінації, тобто система пільг, заохочень, заборон і компенсацій, спрямованих на підвищення соціального статусу жінок.

Стандарти щодо рівного ставлення до жінок і чоловіків є частиною як первинного, так і вторинного законодавства ЄС. Вони закріплені статтями Амстердамської угоди 1997 року та містяться у Директивах ЄС. Держави-члени ЄС зобов'язуються прописати ці положення у національному законодавстві.

План дій Україна - ЄС містить окремі положення, які стосуються рівності. Але питання реального Ґендерного балансу в нашій країні залишаються невирішеними.

Членами ООН є 191 держава, серед яких у 182 є парламенти. При цьому в дев'яти парламентах світу немає жодної жінки-депутата. У 173 країнах жінки представлені в парламентах, із них у 83 застосовуються ґендерні квоти представництва. Ще в 15 країнах ці квоти або застосовувалися раніше, або пропонується їх запровадити. Практично в половині парламентів світу застосовується той чи інший тип ґендерних квот на виборах до національних парламентів. Отже, можна констатувати, що квоти парламентського представництва існують на всіх п'яти континентах і в усіх шести геополітичних регіонах світу.

Є чотири основні правові механізми впровадження квотування. Вони можуть у деяких випадках поєднуватися:

1. Конституційні положення - застосування принципу рівних можливостей для визначення парламентського представництва (резервування місць у парламенті) може формулюватися у Конституції з зазначенням пропорцій.

2. Виборче законодавство - регламентація застосування принципу рівних можливостей суб'єктами виборчого процесу, визначення ґендерної норми і встановлення санкцій за порушення цього принципу у виборчих законах або законах про партії.

3. Окремий закон про рівноправність (рівний статус). Крім того, принцип рівних можливостей тут може підкріплюватися положеннями виборчого законодавства.

4. Статути політичних партій. Близько 200 партій в 61-й країні в такий спосіб регламентують досягнення ґендерної рівності.

У різних країнах може застосовуватися або один із цих різновидів, або відразу кілька у різних комбінаціях. Партійні квоти застосовуються - в 61-й державі, електоральні - в 33-х, а резервування місць у парламенті - в 12-ти країнах.

Прямих директив щодо представництва жінок і чоловіків в органах влади у європейському законодавстві немає, проте Амстердамська угода та інші документи заохочують держави-учасниці робити відповідні кроки. Кожна країна вирішує це по-своєму, в тому числі і на законодавчому рівні.

Наприклад, у Бельгії у 1994 році було запроваджено закон, який забезпечує поступове збільшення місць для жінок в парламенті. В 1996 році партійні списки могли мати не більше, ніж три чверті кандидатів однієї статі, а з 1999 року - дві третини. На виборах 2002 року застосування квотування було розширене. Тобто верхні три позиції не можуть обіймати особи однієї статі. На наступних виборах такий принцип стосуватиметься до перших двох позицій. Завдяки такому законодавчому регулюванню більше 30 % місць у бельгійському Парламенті належить жінкам.

У Чехії, Угорщині, Литві і Польщі встановлені партійні квоти, які забезпечують не менше 20 % представництва жінок у партійних списках провідних партій. Наприклад, три польські партії - «Союз лівиці демократичної», «Унія праці» і «Унія вольносці» - мають 30 % квоти. Це трансформується в приблизно двадцятивідсоткове представництво жінок у Сеймі. У чеському парламенті - 17 % жінок, у Литві - 22 %.

Український Парламент відмовився від запровадження квот як у Законі «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», так і в запропонованих змінах до Закону «Про вибори народних депутатів України» та «Про політичні партії».

У партіях в Україні дискусія щодо квотування, як правило, ведеться перед виборами, коли потрібно з різних міркувань ввести до списку ту чи іншу жінку.

Головним фактором, що обумовлює успішність застосування законодавчо закріплених положень про квотування, є детально розроблені і зведені в ранг обов'язкових для виконання норми, а також встановлення санкцій до суб'єктів, які ухиляються від дотримання цих норм (в Аргентині партії, що не дотримались квот у виборчому списку знімають з перегонів). У Франції держава фінансово заохочує введення квот у політичних партіях.Загалом, демократичний рух на Заході, особливо його жіноча складова, відстоює сьогодні паритетне - 50 на 50 - Ґендерне представництво в органах влади. При цьому, соціологи і суспільствознавці дійшли висновку, що наявність 30% жінок в управлінні будь-якого суспільства призводить до якісних змін щодо прийнятих суспільно вагомих рішень. Тобто, 30% - це та «критична маса», що дозволяє не просто задекларувати, а реально відчути присутність жінок у політиці, істотно впливати на її формування.

Аналізуючи дані дослідження Міжнародного інституту демократії та підтримки у виборах (ІДЕА) та Стокгольмського університету щодо гендерних квот у політичних партіях можна дійти висновку що вони коливаються у межах 15% - Індійський національний конгрес (Індія), 20% (Соціалістичний рух (Греція), Демократичне конституційне зібрання (Туніс), Соціалістичне об'єднання народних сил (Марокко) - 50% (Партія зелених, Шведська соціал-демократична народна партія, Партія лівих (Швеція), Соціалістична партія (Франція), Громадської дії партія (Коста Ріка).

При чому, в одній країні в різних партіях встановлюються різні квоти, наприклад, Італія - Народна партія Італії 20%, Ліві демократи і Комуністична оновлена - 40%, Соціал-демократія Італії - максимум 66% представництва будь-якої статі у партійних структурах і Федерація зелених 50%. Одні з партій вводять квоти для партійних списків - інші для представництва в усіх партійних структурах.

Можливим переходом до жорстких квот може бути запровадження "м'якого квотування" - обов'язкову участь і розгляд в конкурсах на керівні пости осіб обох статей.

Безумовно, проблема квотування має розглядатись комплексно разом з розробкою ґендерно-чутливого законодавства, підвищенням ґендерної обізнаності населення, членів партії, народних депутатів тощо, створення інституційних механізмів впровадження ґендерної політики, сприяння доступу до законодавчого процесу організацій громадянського суспільства, які займаються питаннями забезпечення рівних можливостей для чоловіків і жінок. Особлива роль у цьому процесі відводиться ЗМІ.

Значну роль у розвитку Ґендерної паритетності відіграють жіночі організації, що певною мірою відбивають запити суспільства на ті чи інші зміни. Серед українських жіночих громадських організацій, нажаль, мало ґендерно грамотних, активних, що могли б відстоювати і розвивати паритетну демократію.

Висновки

1. На сучасному етапі розвитку українського суспільства спостерігається ломка гендерних стереотипів. Проте даному процесу суттєво заважають перешкоди минулого, старі стереотипи скептичного ставлення до гендерної рівності, а також викривлена, чи поверхнева інформація про становище жінки в суспільстві, радянський міф про рівноправ'я. Важливою умовою ствердження гендерної культури є необхідність зміни ментальності чоловіків і жінок. Особливо це стосується державного управління. Жінки не можуть змінити своє світобачення доки не будуть брати участь в управлінні державою на паритетних засадах із чоловіками. Моніторинг громадської думки населення дає змогу проаналізувати зміни, що відбуваються в гендерному світогляді статей, у переоцінці ними цінностей, відповідно до суспільних ідеалів і особистих уявлень і переконань.

2. Актуальнім на сьогоднішній день є формування позитивного ставлення до жінок-керівників, особливо в органах державного управління, оскільки державні структури значною мірою впливають на формування масової свідомості населення. У період соціальних трансформацій проблема гендерної ідентифікації стає дедалі більш актуальною. Зміна традиційних уявлень і стереотипів має включати переосмислення традиційних ролей чоловіка й жінки, усвідомлення того, що не існує суто чоловічої чи жіночої особистості. Усім людським особистостям притаманні самостійність і залежність, активність і пасивність, сила і слабкість, залежно від певних умов і ситуацій.

3. З метою впливу на формування гендерних стереотипів замість традиційних уявлень про роль жінки та чоловіка в суспільстві доцільно звернути особливу увагу на гендерний аспект культури державного управління. Пріоритетними мають бути зусилля, спрямовані на розвиток партнерських взаємин між чоловіками і жінками, утвердження гендерної демократії. Орієнтація кадрової політики в системі державної служби на складові, пов'язані з інтеграційними елементами суттєво збагатить практику державної служби України.

4. Гендерні стереотипи нашого суспільства, що підтримуються молоддю, зумовлюють таке співвідношення нерівності, де домінуючу позицію займають чоловіки. Жінкам приписують такі характеристики та можливості, що дозволяють їм спеціалізуватись у приватній сфері, а чоловікам - у публічній. При цьому самі жінки визнають такий ґендерний порядок, оцінюючи себе як менш вартісних для суспільства. Тому у сфері політики й професійної діяльності жінкам, як правило, доручають виконавські обов'язки, що ізолює жінок від активної участі в суспільному житті.

5. На період усунення гендерної нерівності доцільним є використання квот. Можливим переходом до жорстких квот може бути запровадження "м'якого квотування" - обов'язкову участь і розгляд в конкурсах на керівні пости осіб обох статей. Головним фактором, що обумовлює успішність застосування законодавчо закріплених положень про квотування, є детально розроблені і зведені в ранг обов'язкових для виконання норми закону, а також жорстке покарання за недотримання законодавства.

6. Основні принципи ґендерної політики, направлені на вирішення проблем нерівності, що сформульовані міжнародною спільнотою:

• Гендерна рівність розглядається як інтегральна частина усіх політик, програм, проектів;

• Права та можливості забезпечуються незалежно від статі.

• Доступ жінок до прийняття рішень на всіх рівнях є центральним питанням досягнення ґендерної рівності.

• Гендерної рівності можна досягти через партнерство між жінками та чоловіками на основі принципів паритетної демократії.

Розділ 4. Гендерний аналіз та його методологія. Гендерна статистика.

Однією із суаттєвих проблем аналізу державної політики в Україні є недостатня розробка його гендерниах аспектів, хоча для цього існують всі передумови: видана українською мовою методика гендерних досліджень Канадського міністерства у справах жінок. У межах проекту ПРООН "Гендер у розвитку" було проведено дослідження "Гендерний аналіз українського суспільства", що мав на меті дати початок системним гендерним дослідженням і зацікавити громадськість гендерною проблематикою, а також сприяти введенню гендерної концепції в розробку стратегічних планів розвитку суспільства.

Т.Мельник обґрунтувала необхідність гендерної експертизи законодавства і описала її методологічні засади, методи та науковий інструментарій. Н.Болотіна провела гендерну експертизу соціального законодавства, І.Лаврінчук - трудового. Але експертиза є оцінюванням того, що вже існує і виробленням порад щодо усунення недоліків. Гендерний аналіз державної політики повинен стати підходом до процесу її розвитку.

Державним комітетом статистики України видається гендерна статистика, що дає можливість порівняти становище жінок і чоловіків в Україні.

Окремі напрями методології гендерних досліджень в Національній академії державного управління при президентові України розробляються Л.Гонюковою, Т.Василевською, О.Кулачек. Досить детально канадський досвід проведення гендерного аналізу описує Н.Грицяк. Необхідність залучення гендерних аспектів визнають В.Романов, О.Рудік, В.Тертичка, розробники аналізу державної політики в Україні. Отже, використання гендерної методики в аналізі державної політики є актуальним, дасть можливість розширити його межі, а значить зробити більш ефективним.

Проблема рівноправності та створення рівних можливостей для жінок і чоловіків дедалі набуває більшого значення і в Україні, адже вона й досі не вирішена. Рівність при працевлаштуванні забезпечує представництво всіх категорій населення в складі робочої сили. Але виникає необхідність правильного застосовування різноманітності робочої сили, що створюється в результаті використання рівних прав і можливостей. При цьому різноманітність робочої сили перестає цінуватися, що призводить до мізерних результатів і може негативно вплинути на мораль працівників і їх продуктивність. Виникає нагальна потреба широкого залучення гендерних аспектів аналізу суспільного розвитку. Соціально-економічні і політико-культурні умови розвитку суспільства тісно пов'язані з державною політикою, програмами, законодавством, що зумовлює необхідність і визначає межі державного втручання у суспільні сфери.

Гендерні аспекти відіграють важливу роль у формуванні та здійсненні державної політики як відносно стабільної, організованої і цілеспрямованої діяльності/бездіяльності державних інституцій, що здійснюється ними безпосередньо чи опосередковано щодо певної проблеми або сукупності проблем, які впливають на життя суспільства. У ефективному здійсненні державної політики значну роль відіграють наукові знання про фактори, що впливають на неї, та знання щодо наслідків її здійснення.

"Аналіз державної політики - це порада-рекомендація щодо альтернативи-стратегії напряму діяльності державних інституцій, зорієнтована на вирішення проблеми чи сукупності проблем, яка грунтується на суспільних цінностях" [Державна політика: аналіз та впровадження в Україні : конспект лекцій до навчального модуля / уклад. Ребкало В., Тертичка В. - К. : Вид-во УАДУ, 2002. - С.8]. Складовою суспільних детермінант є гендерні аспекти громадського життя, ігнорування впливу яких при аналізі державної політики призводить до недостатньої ефективності самого аналізу.

Зі зміною статусу й ролі жінки в суспільстві змінюєть­ся й загальний образ "нового" світу, чоловікам теж до­водиться займатися пошуком свого соціокультурного призначення в ньому. У сучасному світі активно відбувається пошук гендерної самоідентифікації як жінок так і чоловіків. У період соціальних трансформацій проблема гендерної ідентифікації стає дедалі більш актуальною. Зміна традиційних уявлень і стереотипів має включати в себе переосмислення традиційних ролей чоловіка й жінки, усвідомлення того, що не існує суто чоловічої чи жіночої особистості.

Усім людським особистостям притаманні самостійність та залежність, активність та пасивність, сила та слабкість, залежно від певних умов і ситуацій. Погляди на роль чоловіка й жінки в суспільстві формуються в процесі соціалізації індивіда під впливом сім'ї, школи, засобів масової інформації, соціального оточення, а також політичних і державних структур. Усі ці аспекти мають бути враховані при проведенні аналізу державної політики. Гендерна теорія базується на преосмисленні основ традиційної соціальної та політичної думки, а також перегляду ролі та місця жінки в суспільстві та її внеску у процес розвитку.

Аналіз, що базується на врахуванні гендерних питань - це процес, що дає оцінку різним впливам запропонованих/існуючих напрямів політики, програм і законодавчих актів на жінок і чоловіків. Потенційно різний вплив напрямів політики, програм і законодавства на різні статі часто буває замаскованим або неясним. Для з'ясування цього латентного впливу і застосовуються гендерні аспекти аналізу державної політики, що дає можливість порівняти чому і як політика впливає на жінок і чоловіків, допомагає з'ясувати значення співвідношення статей у сучасному суспільному розвитку. Це дозволяє прийняти напрям політики з визнанням гендерних відмінностей, природи стосунків між жінками і чоловіками і різниці їхніх соціальних реалій, життєвих планів, економічних обставин.

Таким чином, застосування гендерного аналізу спростовує припущення, що на кожну особу, незалежно від гендеру, в однаковій мірі впливають політика, програми і законодавство. Отже, гендерний аналіз стає невід'ємною частиною якісного і багатогранного аналізу державної політики. Його залучають для розв'язання актуальних суспільних проблем у багатьох країнах світу: Канаді, США, Новій Зеландії тощо. Країни учасниці Європейського Союзу взагалі не уявляють собі проведення аналізу державної політики без залучення гендерних досліджень.

Україна зробила суттєві кроки в напрямі утвердження нового мислення, вироблення нового філософського світогляду, в якому стереотипне сприйняття жіночої та чоловічої ролі замінене парадигмою розвитку людського потенціалу. У центрі такої парадигми - врахування гендерних аспектів у підході до людини з усіма її проблемами. Сам термін "аналіз" передбачає використання наукових методик збору й узагальнення фактів.

Основою загального методологічного підходу до введення гендерних аспектів у аналіз державної політики є філософський метод пізнання від загального до конкретного, крізь призму якого світ постає у всій своїй багатогранності, а державна політика, зокрема, розглядається як спрямована на загальне суспільство, яке, в свою чергу, сприймається як єдине ціле (український народ) та диференційовано:

• як представники різних соціальних груп (у тому числі соціостатевих);

• як розмаїття окремих індивідуальностей, які виконують різноманітні гендерні ролі.

Отже, задля ефективності, державна політика повинна, зосереджуючись на розвитку суспільства в цілому, знати і враховувати специфічні проблеми, інтереси, цінністні настанови представників різних соціальних груп (серед них і соціостатевих) і впливати на їх формування, збалансування в суспільному житті.

Для застосування гендерного аналізу важливо віднайти узагальнюючий критерій, котрий би забезпечив адекватне відтворення суспільних реалій. На думку Н.Болотіної, з якою не можна не погодитися, таким критерієм є права людини.

Одним із критеріїв оцінки планування змін, проектів, аналізу є гендерна чутливість, тобто врахування існуючого становища жінок і чоловіків при плануванні (аналізі) певних дій, що сприяють встановленню гендерного балансу, не погіршуючи становища чоловіків і жінок. Одним із методів гендерних досліджень є структурний аналіз, адже структурування за ознакою статі - один із визначальних поділів соціуму, суттєва характеристика особистості. При застосуванні гендерного аналізу залучаються такі методи дослідження як статистичний, що основується на зборі та узагальненні демографічних даних, кількісних показників на ринку праці, представленності жінок на всіх рівнях влади, рівня заробітної плати тощо, а також соціологічний: проведення опитування, збір та узагальнення його результатів; аналіз суспільної думки; дослідження динаміки змін суспільних стереотипів тощо. Проводиться також співставлення та перехресний аналіз отриманої інформації з різних джерел, як з офіційних, так і від громадськості. Обов'язково комплексно залучаються такі показники як якісні та кількістні.

Гендерні дослідження застосовується з метою залучення гендерної перспективи у аналіз державної політики, розширення підходу до розвитку політики та покращення якості сучасного аналізу. Методологія гендерного оцінювання достатньо гнучка і може вводитися на будь якій стадії аналізу державної політики.

Розглядаючи процес вирішення суспільної проблеми В.Тертичка виділяє наступні етапи:

Процес вирішення суспільної проблеми

Для підвищення ефективності аналізу державної політики доцільно на кожному етапі залучати гендерну методологію з метою введення гендерної перспективи у кожний крок аналізу державної політики. Гендер як головна категорія аналізу є знаряддям для розуміння проблеми. Гендерні дослідження повинні визначати зв'язки між змінними величинами, щоб виявити і зрозуміти гендерні відмінності. Для цього на кожному етапі процесу вирішення суспільної проблеми ставляться додаткові до основних питання, що з'ясовують гендерний підтекст.

Етап 1. Усвідомлення проблеми.

• Хто сказав, що це є питанням? Для яких категорій населення (статі) це є питанням?

• Яким є рівень участі жінок і чоловіків у процесі постановки питання?

• Як визначають проблему основні зацікавлені сторони?

• Чому це стало питанням (для чоловіків і жінок, для національних меншин тощо)?

• Яка частка населення відчуває чи може відчути її на собі?

• У якій мірі це є питанням для різних категорій населення (статі тощо)?

• Які складові впливу цієї проблеми на жінок і чоловіків? Яких регіонів?

• Чи є ця проблема новою, несподіваною, такою, що виникла повторно?

• Як ваша особиста, професійна, статева, цінністна орієнтація впливають на розуміння питання?

На даному етапі визначаються цільові групи і таким чином враховується різниця чоловічого та жіночого бачення при визначенні проблеми. Беруться до уваги такі фактори як вік, сімейний стан та інші, що видозмінюють погляди чоловіків та жінок. Визначається, наприклад, рівень допомоги жінкам і чоловікам у межах політики, що розглядається. З'ясовуються існуючі стереотипи і системна дискримінація щодо чоловіків і жінок. Обов'язково необхідно врахувати, що запропоновані напрями політики, програми і законодавство не повинні їх посилювати.

Етап 2. Пошук варіантів (альтернатив) вирішення проблеми.

Для кого буде здійснюватися дана політика?

Чи є розвиток політики найкращим засобом для отримання бажаного результату?

Які індикатори результату потрібно визначити для різних статей?

Кого і які джерела необхідно залучити для визначення потрібної інформації? Хто буде партнером?

Що необхідно для ефективного консультування у процесі пошуку альтернатив?

Які фактори стосуються схеми дослідження?

Як Ваші цінності (цінності системи, суспільства) обмежують коло альтернатив?

Схема пошуку повинна включати гендер як аналітичне знаряддя для розуміння соціальних процесів. Для забезпечення гендерної перспективи на даному етапі необхідно врахувати, що можуть вимагатися різні критерії для жінок і чоловіків, адже ідентичний підхід не завжди гарантує справедливість. Знання питань, що робить гендер фактором (батьківство, вагітність, безпека, зарплата) повинно впливати на вибір схеми дослідження. Частиною пошукового знаряддя у розробці гендерного дослідження має стати використання звітів, досліджень і довідників, що застосовують гендерну методологію. Необхідно серйозно і неупереджено поставитися до проблеми різних результатів для жінок і чоловіків. Результати для жінок не повинні бути додатком у "головному напряму" політики. Потрібно обов'язково пам'ятати, що напрями політики, які не забезпечують жінкам і чоловікам існування у рівних умовах, можуть дискредитувати цілі політики. Необхідно також не забувати, що традиційний підхід побудований на чоловічих нормах (маскулінній культурі) і можуть потребуватися нові парадигми.

На етапі дослідження вся інформація стосовно об'єктів політики повинна бути розділена по статях, а схема дослідження має будуватися на зібраних відповідним чином даних. Пошук питань також повинен робити спеціальні посилання на жінок та чоловіків, якщо він стосується їхніх особливих обставин. Вичерпну інформацію можна отримати шляхом консультування з неурядовими організаціями (необхідно врахувати, що ці організації мають неоднакову структуру), які часто мають доступ до інформації на міжнародному, загальнонаціональному, регіональному і місцевому рівнях.

При розгляді запропонованих альтернатив необхідно врахувати як ті чи інші альтернативи можуть ставити у невигідне становище або приносити вигоди жінкам і чоловікам. Які з них посилюють чи переборюють стереотипи і системну дискримінацію, підтримують гендерну рівність. Які наслідки матиме неприйняття гендерно-чутливого варіанту для жінок, для чоловіків, для уряду. Ці питання окреслюються в аналізі кожного варіанту. Вибір альтернативи залежить від їх ціни, вигоди, прийнятності, практичності, гендерної чутливості тощо. Таким чином, одним із критеріїв вибору альтернативи має стати гендер. Основна вимога до варіантів полягає у їх рівноцінності. Кожен з них має враховувати гендерні аспекти і надавати рівні можливості усім учасникам для їх реалізації.

Етап 3. Прийняття рішення. Впровадження.

Альтернатива, як правило, обирається через аналіз варіантів і подає рекомендацію з точки зору її сприятливого чи несприятливого впливу і змісту, а також політичного середовища. Гендерна рівність є важливим елементом у зважуванні та рекомендації варіантів. Таким чином, якщо ми хочемо мати найоптимальніші результати від здійснення державної політики, то при визначенні варіанту гендер повинен стати одним із головних критеріїв у виборі альтернативи.

• Хто буде залучений до вибору рекомендованого матеріалу?

• Яка потрібна документація для підтримки альтернативи?

• Чи рекомендований варіант вільний від непередбачуваних результатів/обмежень (правових, економічних, соціальних, культурних тощо)?

• Чи будуть подальші консультації щодо рекомендованого варіанту? Хто повинен взяти в них участь?

• Яка інформація і для кого буде надана про впровадження нової політики?

• Яке головне повідомлення повинно бути донесено до кожної аудиторії?

На обрання альтернативи значною мірою впливає обгрунтування дотримання урядових зобов'язань стосовно гендерної рівноправності в обранім варіанті і як дана рекомендація підтримує намічені цілі. Необхідно переконатися, що дана альтернатива буде впроваджуватися гендерно чутливим і рівноправним методом, адже існує ймовірність, що впровадження рекомендації приведе до конфлікту цінностей.

Значна роль у запобіганні конфлікту належить експерту, що проводить аналіз державної політики. Експерт-аналітик має бути чутливим до суспільних негараздів при плануванні гендерно збалансованої політики й оцінюванні її наслідків як для окремих груп, так і для суспільства вцілому.

Для впровадження нової політики/програми/законодавства не менш важливим є донесення інформації про обрану альтернативу. На цьому етапі необхідно розробити інформаційну стратегію, що стосуватиметься та дійде і до жінок, і до чоловіків. Особливу увагу бажано зосередити на висвітленні гендерного підтексту обраної альтернативи. Важливе значення у створенні привабливого іміджу обраного варінту буде відігравати мова і символи, що вживаються для донесення інформації, вони мають відповідати ідеям рівноправності.

Етап 4. Результат. Оцінка.

Для виокремлення гендерної перспективи у визначенні результату та при його оцінці важливо з'ясувати чи були інтегровані гендерні питання на всіх етапах аналізу.

• Хто і якою мірою був залучений до реалізації державної політики?

• Як вплинуло здійснення політики/програми/законодавства на жінок та чоловіків? Чи були негативні наслідки?

• Як вплинула політика на існуючі гендерні стереотипи?

• Які виникли перешкоди при реалізації політики, зокрема її гендерних напрямів? Як можна їх уникнути?

При оцінці результату за допомогою гендерних методів вивчається гендерний контекст політики та напрями пріоритетів політики уряду, збалансованість гендерної рівноправності та співвідношення з іншими урядовими пріоритетами.

Етап 5. Аналіз політики.

На завершальному етапі відбувається перегляд усього процесу аналізу політики та результатів її впровадження. Таким чином, аналіз передує і супроводжує весь процес здійснення державної політики. Оцінювання ефективності й результативності державної політики презентує сучасні підходи до аналізу і впровадження державної політики. Правильний вибір методології проведення аналізу, критеріїв та інструментальних засобів, оцінювальних підходів, серед яких гендерні дослідження мають посісти чільне місце і стати обов'язковим, сприяє вдосконаленню соціально-економічної та політичної оцінки напряму державної політики у суспільному розвитку.

Державно-політичні рішення на базі яких здійснюється планування та впровадження суспільно-політичного і економічного розвитку відіграють важливу роль у житті суспільства. Вони є результатом діяльності суб'єктів процесу політики і спрямовані на вирішення проблем державного рівня. Вирішення суспільної проблеми зосереджується на визначенні її головних етапів і на їх кваліфікаційній характеристиці, що сприяє усвідомленню тісного взаємозв'язку між ними, їх різноманіттю та можливістю варіювання. Аналіз державної політики проводиться на базі наукових методик, серед яких гендерна методика, що включає збирання, синтез, аналіз і застосування деталізованих даних (кількісних і якісних) стосовно кожної статі, як окремо, так і в цілому, повинна посісти чільне місце і використовуватися на рівні з іншими. Адже стратегія державотворення має грунтуватися як на ціннісних орієнтаціях українського суспільства, так і на врахуванні передового досвіду розвинених країн.

Гендерні аспекти мають враховуватися у кожному кроці проведення аналізу державної політики, адже програми, політика, законодавство по різному впливають на жінок і чоловіків. З метою з'ясування цього впливу залучається гендерна статистика, довідники, спеціальні соціологічні опитування, що проводяться як органами державної влади, так і за допомогою громадських організацій. Це робиться для подолання існуючих стереотипів, усунення латентних протиріч, щоб запропонований варіант державної політики був ефективним і мав позитивні наслідки впровадження для всіх існуючих груп суспільства.

Гендерні питання існують в усіх сферах суспільства. Їх можна і потрібно відображати у статистичних звітах. Гендерна статистика - це галузь статистики, що передбачає традиційне визначення, створення та розповсюдження статистичних даних таким чином, який відображає реальні аспекти життя жінок та чоловіків, а також політичні питання, пов'язані з гендером. Для цього необхідно врахувати різні соціально-економічні реалії життя жінок і чоловіків у суспільстві. Це означає, що усі дані збираються та аналізуються з урахуванням гендерних факторів які по-різному впливають на жінок та чоловіків. Це можна назвати гендерним мейнстрімінгом у статистиці. необхідно адекватно формулювати концепції, а відповідно, і методи збору даних, щоб вони відображали існуючі гендерні проблеми та розбіжності, враховуючи соціальні, культурні, історичні фактори, що впливають на інформацію.

Висновки

1. Ґендерний аналіз - це збір якісної інформації і розуміння гендерних тенденцій в економіці і суспільстві, використання цих знань для виявлення потенційних проблем і пошуку рішень в щоденній роботі. Це процес оцінки різного впливу, спричиненого на жінок і чоловіків існуючими програмами, законодавством, державним політичним курсом - у всіх сферах життя суспільства і держави. Одночасно це інструмент для розуміння соціальних процесів. Він дозволяє побачити і порівняти: яким чином і чому політичні, економічні, соціальні та інші фактори впливають на жінок та чоловіків.

2. Є різні методики гендерного аналізу:

Гарвардський метод аналізу складається з трьох основних елементів:

- огляд видів діяльності, що базується на ґендерному розподілі праці;

- огляд доступу і контролю; - огляд фактів, що впливають на розподіл праці. Ієрархія потреб Лонгве становище чоловіків і жінок розглядається стосовно наступних ключових індикаторів розвитку:

- контроль над ресурсами; - участь в прийнятті рішень (справедливість / рівність чоловіків та жінок); - доступ до ресурсів; - матеріальні блага.

Аналіз практичних та стратегічних потреби (Керолайн Мозер).

Картування.

Методика «3Р» (репрезентація, ресурси, реалії).

Але якими б не були інструменти гендерного аналізу, майже всі вони містять наступні елементи:

- виявлення дійсного внеску жінок та чоловіків в усі сфери життя суспільства;

- дисегрегація за статтю;

- визнання існування проблеми розподілу праці

- визнання проблеми недооцінки точки зору жінок та їх внеску в розвиток (праця, час, ресурси, навики)

3. Дослідження ґендерних проблем потребує цілісної системи ґендерних показників, які характеризують сферу державного управління, ринок праці, доступ населення до економічних ресурсів та їх розподіл.

4. Реалізація державної політики, що направлена на забезпечення ґендерної рівності потребує вдосконалення інформаційно-методичної бази ґендерних досліджень шляхом розробки та впровадження в практику Державного комітету статистики України нових ґендерних індикаторів, зокрема, щодо ґендерного балансу робочого часу, економічної активності населення.