Мандрівка національною валютою (заочна подорож)

МАНДРІВКА НАЦІОНАЛЬНОЮ ВАЛЮТОЮ

Заочна подорож визначними місцями України

Мета. Ознайомити учнів з видатними історичними місцями та особистостями, зображення яких розміщені на різних номіналах національної валюти - гривні. Формувати в учнів вміння і навички працювати з різними історичними джерелами, розвивати аналітичне мислення. Виховувати інтерес до історичного минулого нашої Батьківщини, почуття патріотизму до України, бажання більше дізнатися про її історію та сучасність.

Обладнання: ПК, проектор, презентація, ілюстрації, карта України, відео фрагменти.

Матеріал для проведення мандрівки

Україно,
Ти - сонце весняне,
Моя рідна, моя золота...
Твої древні задумані храми,
Старовинні чудесні міста -
Ніби в казці, де час зупинився,
Щоб усе, що було, пригадати:
Тихі співи і танці вогнисті,
Щебетання в садку біля хати,
І тумани, і роси краплисті,
І героїв славетних життя...

Україна здавна славилася своїми культурно-історичними пам'ятками. Сьогодні ми помандруємо мальовничими куточками нашої Батьківщини за допомогою національної валюти - гривні.

Історична довідка

Як грошово-лічильна одиниця гривня виникла ще за часів Київської Русі, орієнтовно в XI столітті. Сама ж назва «гривня» походить від назви прикраси з золота або срібла у вигляді обруча, який носили на шиї (тобто - на «загривку»), і звали гривна. Частіше за все це були м'яко закруглені обручі, з кінцями у вигляді голівок левів, прикрашені кольоровою емаллю. Коштовні гривни створювалися цілком із золота.

ВXI столітті слово «гривна» набуло іншого значення - вагового. Вага срібла могла складатися з певного числа однакових монет, тому поступово виник рахунок їх на штуки. З часом на Русі з'являються гривна срібна (вагова - між 160 та 205 грамами залежно від типу) та гривна кун (лічильна). Цікаво, що спочатку їхня собівартість була однакова, але далі, внаслідок нестабільної ваги монет, одна гривна стала дорівнювати кільком кунам.

Київська гривня

В ті часи існувало декілька видів гривен. Були «львівська», «харківська», «луцька» гривні. З XI ст. у Київській Русі в обігу були так звані «київські» гривни, які мали шестикутну форму і важили 150 г срібла - ці гроші існували до татаро-монгольського нашестя. Крім того, існували й «новгородські гривни», спочатку відомі лише у північно-західних землях, а від середини XIII ст. - уже на всій території Давньоруської держави. Вони мали вигляд довгих срібних паличок і важили 240 г. Перехідною від «київської» до «новгородської» була «чернігівська» гривна, за формою дуже близька до «київської», а за вагою - до «новгородської».

Чернігівська гривня

Але найцікавіша форма у «волзької» гривни: майстри створювали її у вигляді маленького човна. Серед звичайних монет XIV ст. археологи часто знаходять також і «татарські гривни», що ними Південна Русь сплачувала данину Орді.

Певні зміни у житті гривни виникли у XIII ст., коли для новгородських злитків срібла, поруч із назвою «гривна» почала вживатися назва «рубль». Вже у XV ст. злитки взагалі виходять з обігу, а рубль залишається як грошово-лічильна одиниця. Саме рубль (українська назва - «карбованець») стає символом російської, а потім і радянської монетної системи. Гривна ж продовжувала існувати до XVIII століття лише як вагова монета - «гривенка». Вона, до речі, ділилася на 48 «злотників», а вони, в свою чергу, -- на 25 «почок».

В 1996 році в Україні була введено власну національну валюту - гривню.

Ти даруєш добробут, надію,
Ти - подяка старим і турбота малим.
Українська натруджена гривня
хай проллється на Вкраїну
життєдайним цілющим дощем золотим.

Отож, вирушаємо!

Першим пунктом нашої подорожі є одна гривня. На аверсі (передня частина) зображено київського князя Володимира.

Чим же він відомий нам?

Князь Володимир Святославович (Володимир Великий) був київським князем у 978 - 1015 роках. Це один із найвидатніших діячів Київської держави. Він значно розширив і зміцнив кордони Київської Русі, завершивши об'єднання усіх руських земель у складі однієї держави.

Але більш відомий Володимир хрещенням Русі. У 988 - 989 роках він увів християнство як державну релігію, ліквідувавши багатовікове язичництво. Це сприяло розвитку культури Русі, поширенню писемності, створенню перших шкіл і бібліотек.

… Хрещення в цілому значну роль зіграло,

Бо престиж Русі у світі ще вище підняло.

Будуються грандіозні церкви і собори, -

Це науку будування безмірно прискорить.

І таланти по розпису соборів ростимуть,

І мозаїки в соборах віками цвістимуть.

І писатимуться книги на церковній мові, -

На єдиній по всій Русі, все-таки на новій.

Була вона м і ж н а р о д н а в слов'янських країнах

З православ'ям, - у болгарів, сербів.. Як латина

У Європі католицькій, де вона трималась

Дуже довго. Ще й мовою науки вважалась.

За часів правління Володимира Великого в Київській Русі вперше почали карбувати власні монети - златники і срібляки, а родовий знак князя - тризуб - нині є Малим гербом України. За Володимира Святославовича територія Києва була розширена й захищена новими валами з кам'яними вежами, побудована Десятинна церква, князівський кам'яний палац. Володимир розвивав політичні, економічні й культурні зв'язки з Візантією, Польщею, Угорщиною, Чехією, західноєвропейськими країнами.

Зображення князя Володимира Великого на іконах

На реверсі (зворотна частина) банкноти зображено Київський Дитинець (град Володимира).

Київський дитинець - це те, з чого починається не тільки наша батьківщина Україна, але й взагалі східнослов'янська цивілізація. Дитинцем в стародавні часи називали місцевість, з якої починалося велике місто. Зараз дитинцем називають верхню укріплену частину міста. Київський дитинець - це наш український Єрусалим. Це була культурна столиця східних слов`ян, і звідти, можна сказати, пішло життя усієї Східної Європи.

Київський дитинець був розташований на Старокиївській горі, там де зараз стоїть Міністерство Закордонних Справ, Андріївська церква та Музей історії України. У часи князя Володимира площа київського дитинцю вже сягала 10 гектарів. Його обнесли кріпосними стінами заввишки більше 10 метрів.

На території дитинця було багато визначних будов. По-перше, там був палац Кия, палац Аскольда й Діра, палац Віщого Олега, палац княгині Ольги та князя Ігоря, палац Святослава. Звісно, був там і палац самого Володимира, та найбільша святиня християнства - Десятинна церква.

Згодом, після смерті князя Володимира в дитинці були побудовані Великий Ярославів двір, який являв собою фортецю у фортеці, Федорівський монастир, Янчин монастир. Останньою визначною будівлею у київському дитинці стала Київська ротонда, збудована в ХIII сторіччі. На думку експертів, це був перший соціальний заклад у часи Київській Русі, де вирішувалися юридичні питання та зберігали документи. На Ярославовому дворі була Василівська, Хрестовоздвиженська та інші церкви - усього ж на території дитинця було біля п'яти монументальних храмів.

Схема Київського Дитинця

Будівництво "Граду Володимира"

Наступним місцем нашої подорожі є банкнота номіналом дві гривні. На аверсі зображений київський князь Ярослав Мудрий, який правив Руссю в 1019 - 1054 роках.

За роки його князювання для захисту кордонів від нападу кочівників була побудована нова оборонна лінія, так звані Ярославові вали, вздовж річок Сули, Стугни, Росі, Трубежа. У 1036 році війська русів розгромили печенігів біля Києва. На честь цієї перемоги в 1037 р. був закладений Софійський собор. Бібліотека Ярослава Мудрого, заснована у 1037 р. при Софійському соборі, налічувала 950 томів і складалася здебільшого з книг, перекладених з грецької мови.

Русь підтримувала тісні стосунки з Візантією, Німеччиною, Угорщиною, Францією і скандинавськими країнами.

Ярослав за ясний розум знаний був усюди,

І прозвали його М у д р и м недаремно люди:

Книги і бібліотеки, писані закони -

Все це князю честь робило, навіть за кордоном.

Одну з його дочок, Ганну, узяв за дружину

Король Франції. Це значить, що руську країну

За союзну вважатиме, бо - породичався.

Тепер ворога позбутись Ярослав зібрався,

І вчинив розгром смертельний в степу печенігам, -

Більш не прийдуть. Хай заносить про них згадку снігом.

На честь тої перемоги у Києві-граді

Побудовано Софію, - міста, села раді..

Ярослав князює довго: тридцять і п'ять років…

Міжнародне становище держави Ярослав закріпив шлюбними зв'язками з багатьма європейськими правителями.

Князь приділяв велику увагу організації внутрішнього життя країни. При ньому був складений перший звід законів - "Руська правда".

У період правління Ярослава християнство остаточно затвердилося в Київській державі. В 1039 році була заснована Київська митрополія, що підпорядковувалась константинопольському патріархові. А в 1051 р. був призначений і перший руський митрополит - Іларіон.

Зображення на іконі і погруддя князя Ярослава Мудрого

На реверсі зображено історичну пам'ятку епохи Ярослава Мудрого - Софійський Собор.

У літописах закладини собору датуються 1017 або 1037 роком. Храм був закладений Ярославом Мудрим. Його будівництво велося в 20-30-і роки XI століття. Навколо Софійського собору - центральної споруди Ярославового міста - стояли кам'яні храми, боярські палаци, житла городян, а подвір'я митрополії було огороджено муром. До наших днів з XI століття збереглися лише Софійський собор і руїни воріт - парадного в'їзду в древній Київ.

Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина храму - 54,6 м, довжина - 41,7 м, висота до зеніту центральної бані - 28,6 м. Собор оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважалося, що галереї прибудовані до собору пізніше, але дослідженнями останнього часу доведено, що вони пов'язані з ним єдиним задумом і виникли водночас. Тільки хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст.

Київський Софіївський собор зберіг до наших днів не лише багатство стародавньої архітектури, але й живописне оздоблення XI століття. У Софіївському соборі гармонійно поєднуються два види монументального живопису - мозаїки та фрески. Мозаїки виділяють головні частини інтер'єру Софіївського собору - центральний купол і вівтар. Решта ж простору, другі поверхи ("полаті", або хори), обидві башти із сходами та відкриті галереї, що оточували Софіївський собор у Києві у давнину, були прикрашені фресками. До сьогодні збереглося 260 квадратних метрів мозаїк та близько трьох тисяч квадратних метрів фрескового розпису XI століття (це третина всього живопису, який прикрашав у давнину храм). Мозаїки Софіївського собору налічують 177 колірних відтінків (кожен колір має ряд відтінків: червоно-рожевий - 19, синій - 21, зелений - 34, золотий - 25 тощо). На жаль, імен художників, які досконало воподіли цією багатою палітрою, історія не зберегла.

Старий і сучасний вигляд Софійського Собору.

П'ять гривень переносить нас в епоху козацтва, звитяжну сторінку історії України. На передній частині банкноти портрет гетьмана Богдана (Зіновія) Хмельницького.

Це видатний український державний і політичний діяч, полководець, засновник української гетьманської держави. Місцем його народження вважається Суботів. Походженням з дрібної української шляхти (по матері - з козацької родини). Освіту здобув в одній із київських шкіл та у Львівській єзуїтській колегії, добре знав декілька мов, історію, юриспруденцію, військову справу. З юнацьких років Хмельницький перебував на військовій службі. Брав участь у походах проти Кримського ханства, а в часи повстань 30-х років ХVІІ ст. виступав на боці козаків. У січні 1648 р. на Запорозькій Січі він піднімає повстання, поклавши тим самим початок Українській національній революції. Під час національно-визвольних змагань виявив себе як тонкий дипломат, досвідчений стратег. До кінця свого життя Хмельницький проводив незалежну внутрішню політику, прагнув зміцнити міжнародні позиції України. Помер у Чигирині та похований у Суботові в Іллінській церкві.

Портрет гетьмана Б. Хмельницького

На зворотній стороні п'яти гривень зображено Іллінську церкву в Суботові, де і похований Хмельницький.

Іллінську церкву або ж храм Святого пророка Іллі почали будувати в 1653 р. за наказом, проектом та на кошти Б. Хмельницького. Церква була одночасно і усипальнею, і оборонною спорудою.

У плані вона майже квадратна, її зовнішні розміри 18,19 на 15,91 метрів. Товщина мурів доходить до 2 метрів. На горищі, у західному фронтоні, влаштовано 4 бійниці, що дозволяло артилерії контролювати посад та в'їзд до Суботова. Нижче знаходяться ще три бійниці - вже для рушничного вогню, а вікна розташовані таким чином, щоб до них не міг дістатися вершник, навіть стоячи на коні. За необхідності споруда могла вести бій самостійно, для чого дзвіницю зробили дерев'яною та нижчою за церкву.

В ній 1657 року, Б. Хмельницького і було поховано. Археологічні дослідження 1970-их показали, що ані труни, ані тіла Хмельницького на місці поховання вже немає, а грунт був неодноразово перекопаний. Існують дві версії про зникнення тіла Хмельницького. Згідно Чернігівського літопису XVIII ст., тіло Хмельницького було викинуте з домовини у 1664 за наказом Чарнецького, обозного коронного польського війська. Існує також легенда, що до захвату поляками Чигирина у 1664 тіло Хмельницького було таємно перепоховано.

В 1869 році церкву реставрували, звели біля неї дзвіницю - саме такий вигляд церква має і сьогодні. Збудовано у ті часи було й галерею, яка поєднувала дзвіницю та церкву. За часів існування Радянського Союзу храм двічі закривали. З 1990 року церква знову діюча.

Поруч з церквою знаходяться три кам'яні хрести, які зобразив Т. Г. Шевченко під час відвідування Суботова. Ймовірно, це могили священиків, які правили службу в Іллінській церкві у XVIII ст.

Суботівська церква на картині Т. Шевченка

Наступна наша зупинка - десять гривень. На аверсі зображено гетьмана Івана Мазепу.

Майбутній гетьман народився в с. Мазепинцях на Київщині в українській шляхетській родині. Навчався в Києво-Могилянській колегії, а також в єзуїтській колегії у Варшаві. Протягом 1656-1659 рр. жив за кордоном, де в Німеччині, Італії, Франції та Нідерландах вивчав військову справу, дипломатію, іноземні мови. 25 липня 1687 р. на Коломацькій раді Івана Мазепу обрано гетьманом України. Одержавши гетьманську булаву, він прагнув об'єднати в єдиній державі всі українські землі - Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя, Слобожанщину. Мазепа передбачав побудову в Україні держави західноєвропейського зразка із збереженням традиційного козацького укладу. Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів).

Гетьман намагався використовувати свій вплив на російського царя Петра І і зв'язки з московськими вельможами для збереження прав і вольностей Гетьманщини. Українські полки брали активну участь у війнах Московії з Кримським ханством і Туреччиною.

Але навесні 1708 р. І. Мазепа укладає угоду зі шведським королем Карлом ХІІ, яка передбачала перехід Гетьманщини під протекторат Швеції. Після початку наступу шведів на Москву через територію України гетьман у листопаді 1708 р. відкрито перейшов на бік Карла ХІІ.

Після поразки в Полтавській битві влітку 1709 р. Карл ХІІ і Мазепа були змушені відступити в турецькі володіння, де гетьман оселився в м. Бендери.

Помер Іван Мазепа 21 вересня 1709 р. і був похований у Святогорському монастирі в м. Галацу (нині Румунія).

І. Мазепа є найбільш відомим в Європі та Америці представником України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, шість скульптур.

Портретне зображення гетьмана Івана мазепи

На реверсі банкноти - Успенський собор Києво-Печерської Лаври.

Успенський собор Києво-Печерської лаври - один з найдавніших храмів Київської Русі, унікальна пам'ятка архітектури, а також усипальниця багатьох видатних осіб.

Успенський собор був першим кам'яним храмом на території монастиря. До його спорудження насельники відправляли служби у дерев'яній церкві на честь Успіння Божої Матері, що знаходилась над печерами.

За легендою місце для будівництва храму вказав Антонію сам Господь. Собор був закладений у 1073 р. Завершення будівельних робіт - у 1078 р., а по 1089 р. тривали опоряджувальні роботи. Патерик Києво-Печерської Лаври доносить нам цікавий факт, що на будівництво собору приїхали спеціальні майстри. В якості міри виступав пояс, який монастирю подарував варяг Шимон. (Його та його родину було вигнано з батьківщини. Він переїхав до Ярослава Мудрого, який віддав його своєму синові Всеволоду у дружину за старшого). При чому сам князь Святослав, син Ярослава Мудрого, власноручно поясом Шимона вимірював розміри котловану під фундамент Успенського собору.

Освячення Великої лаврської церкви відбулося у 1089 р. і було приурочено до свята Успіння Пресвятої Богородиці.

Дуже великих пошкоджень завдав Успенському собору землетрус в травні 1230 р.: "в манастыри Печерськом церквы Святыя Богородица каменая на 4 части раступися". Хоч собор і не завалився, але потребував капітального ремонту, значні його частини були перекладені заново.

Гравюра Успенського собору

Декілька століть простояв храм, сплюндрований, пограбований, зруйнований татаро-монгольськими ордами Батия 1240 р. І лише в 1470 р. собор був відновлений князем Сімеоном Олельковичем, тоді ж в храмі з'являються рельєф Оранти та триптих Богородиці і засновників Антонія та Феодосія.

В соборі знайшли вічний спокій Євпраксія - сестра Володимира Мономаха (1109), князі Скригайло та Володимир Олельковичи, князь Константин Острозький, Петро Могила, граф Румянцев-Задунайский, княжна Наталія Долгорука (монахиня Флорівського монастиря Нектарія ) та її син.

1941 року спецслужби Радянського Союзу замінували собор, він був висаджений в повітря. Руйнація однієї з найшанованіших православних святинь Східної Європи була незагойною раною Києва. Під час війни з головного храму Києво-Печерської лаври до Німеччини було вивезено багато матеріальних і художніх цінностей, в тому числі срібні Царські врата, 120 срібних риз, коштовні оправи, що прикрашали вівтар і жертовник, 3 срібні гробниці та декілька Євангелій в оправах. Лише незначну частину з цих унікальних витворів мистецтва було повернуто 1948 р. музею.

Згідно з Указом Президента України від 9 листопада 1995 року Успенський собор було відбудовано в 1999-2000 рр.

Далі нашу подорож продовжує банкнота номіналом двадцять гривень, на якій зображено видатного українського письменника, ученого і громадського діяча Івана Яковича Франка.

Народився майбутній письменник в родині сільського коваля. Закінчив гімназію в Дрогобичі. В 1875 р. вступив на філософський факультет Львівського університету.

Писати почав ще у гімназії. Перший зрілий збірник віршів І. Франка «З вершин і низин» (1887 р.) - найбільш видатне явище української поезії після Т. Шевченка. Він весь перейнятий пафосом революційної боротьби.

Проза письменника поклала початок новому етапу розвитку реалізму в українській літературі; він увів нові теми (пролетаризація селянства, формування робітничого класу, його перехід до організованої класової боротьби), нові конфлікти, нових героїв - свідомих захисників інтересів трудящих (інтелігентів, селян, робітників).

У І.Франка було близько 100 псевдонімів - Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Живий, Кремінь, Марко та інші

Кращі твори Франка перекладені багатьма мовами світу. Деякі ліричні вірші покладені на музику; за мотивами повісті «Захар Беркут» написана опера Б. Лятошинського; декілька повістей письменника екранізовані. В 1956 р. створений фільм «Іван Франко» (режисер Т. Левчук). В 1976 - 1987 рр. видано повне зібрання творів Івана Франка в 50 томах.

На честь Франка місто Станіслав було перейменовано в Івано-Франківськ. Ім'я Франка носять вулиці не тільки міст України та Росії, а й Монреаля.

Львів - місто Франка, де він прожив сорок років з відпущених йому Богом шістдесяти, навіть був ув'язнений у Львівську темницю. Кожна вулиця пом'ятає його, кожна хата, кожен парк. Він присвячував йому вірші, був щиро захоплений ним. Можно сміливо казати, що місто Львів - місто Івана Франка.

На зворотному боці банкноти - зображення Львівського оперного театру.

Оперний театр побудувано в центрі міста за проектом геніального архітектора Зигмунта Горголевського. Тільки він придумав, як загнати річку Полтву під землю і побудувати величний будинок у серці Львова. Річка досі протікає під театром, і її можна навіть побачити!

Будівлю порівнювали з Паризькою та Віденською оперою. Саме тут втілені майже всі архітектурні стилі тодішньої Європи. Помпезність відчувається, коли стоїш перед фасадом споруди. Відчувається величезний вплив мистецтва. Зал оперного театру у Львові може вмістити до 1800 чоловік. Протягом театрального сезону тут показують понад 200 оперних і балетних вистав.

Сам по собі фасад є складною конструкцією. Там є колони, балюстради, ніші, які поєднуються з різноманітними постатями. Над головним карнизом обличчя фасаду височать статуї восьми муз, над ними постала десятифігурна композиція "Радощі і страждання життя". Скульптури на фронтоні завершуються творіннями величних львівських митців Попеля, Баронча, Війтовича - це скульптура тріади крилатих бронзових постатей Генія комедії, трагедії і драми, а в центрі - Слави, яка тримає золоту пальмову гілку.

Внутрішнє оздоблення інтер'єру вражає глядача не менше, аніж вигляд ззовні. Стіни оздоблені позолотою, різнобарвним мармуром, скульптурами та розписом. Глядацький зал має чотири рівні і нагадує форму ліри. Він вміщує в собі понад тисячу людей. Увагу привертає до себе декоративна завіса «Парнас» 1900 року. Її створив відомий живописець Генрик Семирадський.
Зал також відзначається прекрасною акустикою. Тут виступають найвідоміші оперні і балетні колективи, які приїздять не лише з України, але й з усього світу. Тут також з недавнього часу проводяться Віденські бали.

Наступною в нашій екскурсії є п'ятидесятигривнева купюра, аверс якої прикрашає портрет Михайла Сергійовича Грушевського - історика, літературознавця, публіциста, політичного і державного діяча, голови Української Центральної Ради.

Народився в м. Холм (нині територія Польщі). По закінченні Київського університету (1890) проводив дослідницьку роботу в наукових установах Львова і Києва. Водночас брав участь у громадському житті - засновник Товариства українських поступовців (1908 р.). у 1914 р. Грушевський був заарештований і засланий до Симбірська. 7 березня 1917 р. обраний головою Української Центральної Ради. За гетьмана П. Скоропадського перебував у підпіллі, а з 1919 р. - в еміграції (Відень, Прага, Берлін, Женева, Париж). У 1923 р. він був обраний дійсним членом ВУАН, у 1924 р. повернувся на Україну і очолив кафедру історії України, історичний відділ ВУАН. У 1929 р. Грушевського було обрано академіком АН СРСР.

М. Грушевський є автором багатьох ґрунтовних праць із всесвітньої та української історії, головними з яких є «Історія України - Руси» у 10 томах і 13 книгах, «Нарис історії українського народу», «Ілюстрована історія України», п'ятитомна «Історія української літератури».

М. Грушевський в різні роки свого життя

Реверсна сторона банкноти містить зображення Будинку Української Центральної Ради (сучасний Будинок вчителя) в Києві.

Будинок учителя споруджено 1910-1911 рр.. коштом доброчинця Семена Могилевцева. Призначення - експонувати всіляке навчальне приладдя, збирати літературу з педагогіки, проводити виставки; велику залу на 500 місць передбачили на лекції, конференції, концерти тощо.

Навесні 1917 р. в музейній будівлі почала діяти Українська Центральна Рада, очолювана істориком і громадським діячем М.Грушевським. Спершу вона представляла інтереси українського населення та національних політичних партій, згодом виконувала функції парламенту. На початку 1918 р. Центральна рада проголосила незалежність Української Народної Республіки, але через складні політичні обставини відстояти самостійність не вдалося.

1941-го, перед відступом із міста радянських військ, будинок замінували, але німцям удалося швидко знайти та знешкодити вибухівку. Твердять, що коли б відбувся вибух, він би знищив усе в радіусі кілометра.

З 1934 - Київський міський будинок вчителя. При ньому проводять науково-педагогічні семінари, конференції, діють колективи художньої самодіяльності, різного роду гуртки для вчителів та школярів (зокрема, танцювальні та хорові). При Будинку вчителя діє Педагогічний музей.

Будинок УЦР (сучасний Будинок вчителя)

Нарешті ми дістались стогривневої зупинки. Її прикрашає портретне зображення молодого Тараса Григоровича Шевченка.

Т. Г. Шевченко - видатний український поет і прозаїк, художник. Народився в с. Моринці у багатодітній кріпацькій родині. Згодом родина переїхала до с. Кирилівки, де і пройшло дитинство поета. Наймитував і навчався грамоти у дяка П. Богорського, від якого зазнав чимало знущань, і в 1826 р. був змушений утекти. У 1828 р. Шевченка взяли служити «козачком» до поміщика П. Енгельгарда, з яким на початку 1831 р. прибуває до Петербурга. Там його віддали на чотирирічне навчання до художника В. Ширяєва.

Друзі Шевченка сприяли його звільненню з кріпацтва 22 квітня 1838 р. (намалювали портрет Жуковського та розіграли його в лотерею, а виручені 2 тисячі рублів віддали Енгельгарду). Протягом 1838-1845 рр. він навчався в Петербурзькій Академії мистецтв (у К. Брюллова). Близько 1836-1837 рр. Шевченко захопився поезією і почав писати вірші. У 1840 р. у Петербурзі вийшла перша збірка його віршів - «Кобзар», у 1841 р.- поема «Гайдамаки».

Помітний вплив на подальший розвиток творчості поета мали його поїздки на Україну в 1843, 1845 і 1846 рр. Поет відвідав рідні місця й маєтки місцевих поміщиків, що цікавились культурою і сприяли її розвитку. Навесні 1846 р. він зблизився з членами Кирило-Мефодіївського братства. За участь в його діяльності Шевченко був заарештований і засланий солдатом на 10 років до Оренбургу із суворою забороною писати й малювати. Період заслання був плідним у творчості Шевченка. Він продовжував таємно писати вірші, ховаючи написане за халявою чобота (звідси і назва - «захалявні книжечки»), і малювати.

1 травня 1857 р. Шевченка було звільнено від військової служби і дозволено проживати в Петербурзі, але під суворим наглядом поліції. У 1860 р. вийшло нове видання «Кобзаря». Важке багаторічне заслання, душевні переживання й хвороба призвели до передчасної смерті Т. Шевченка 10 березня 1861р.

На зворотній стороні ста гривень міститься зображення сліпого бандуриста з хлопчиком-поводирем на фоні Дніпра.

В своїй творчості Т. Г. Шевченко змальовував реалістичні картини тяжкого життя українців, за це його називали кобзарем. А тому досить символічним є зображення на фоні величного Дніпра сліпого співця з бандурою, який доносив до простого люду українське слово, яке тоді було заборонене офіційною царською владою.

Цей образ широко використовувався й іншими митцями: письменниками, композиторами, художниками.

Передостанній етапом нашої екскурсії є двісті гривень. На аверсі купюри - портрет відомої поетеси Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач).

Народилася в дворянській родині; дочка письменниці Олени Пчілки. Вірші почала писати з дитинства, а коли їй було 13 років, з'явився перший друкований твір.

З дитинства, хворіючи на кістковий туберкульоз, Леся Українка була змушена багато років жити на півдні. Освіту отримала вдома. В юні роки вивчила багато іноземних мов.

В поезії та драматургії Леся Українка продовжувала й розвивала традиції Т.Г. Шевченка.

Драми й драматичні поеми Лесі Українки написані переважно на історичні й міфологічні сюжети. Її твори збагатили українську літературу новими темами й образами, перекладені багатьма іноземними мовами. Ім'я письменниці носить театр російської драми у Києві.

Відомий польський і український письменник, історик, громадський діяч Юзеф Крашевський, який жив на Волині у 1830-1850-х роках, багато подорожував тут, писав про неї, сказав таке:. «…Буденну шкаралупу навколишніх речей може легко розбити лише маленьке зусилля до спостереження. Нам треба тільки захотіти звернути увагу на свій рідний край і ми знайдемо в ньому тисячі принад, тисячі пам'ятників, тисячі гідних подиву речей!». Яскравим підтвердженням його слів є будівля Луцького замку, одна з башт якого зображена на реверсі 200-гривневої купюри.

Цей замок є одним з найбільших і найдавніших в Україні. Побудований трьома князями - Любартом (1340-1385), Вітовтом, і Свидригайлом - він, разом з примикаючим Окольним замком, служив столичною резиденцією уряду і глави держави. Саме роль останньої столиці Галицько-Волинської держави, спадкоємиці Київської Русі, робить цей замок відмінним від усіх замків України. У свій час він також вважався фортифікаційною пам'яткою старовини Литви, Польщі і Росії.

Поштова листівка. Початок ХХ ст.

Архітектурний комплекс Луцького Верхнього замку включає в себе В'їзну, Владичу та Стирову башти, сполучені мурами, будинок шляхетських судів XVIІІ ст., повітову скарбницю поч. ХІХ ст., а також собор Івана Богослова ХІІ ст. та князівський палац XІV-XVI ст.

В замку, на фундаментах князівського палацу, який примикав до В'їзної башти, останнім луцьким старостою Ю.Чарторийським був зведений будинок повітової канцелярії і шляхетських судів.

Посередині замкового двору від давньоруських часів існувала соборна церква Івана Богослова, яка вважається першим християнським храмом Луцька. Це також найдавніша споруда Луцька, збережена бодай частково (збудована у 1175-1180 роках). В ній захоронені луцькі князі та єпископи, серед них і будівничий замку Дмитро-Любарт.

Будиночок з колонами - повітова скарбниця військового відомства - постав на місці двору владики у 1807 році.

За повітовою скарбницею розташована Владича башта, утримувана в давні часи на кошти владики, від чого і одержала відповідну назву.

Під муром, що змикає Владичу і Стирову башти, знаходиться досить великий підвал, в якому зберігались запаси продуктів на випадок облоги замку.

Стирова башта використовувалась замковою канцелярією і архівом, тож, власне, завдяки їй збережено півтора мільйони документів в так званих гродських книгах. Підвальний поверх вежі служив в'язницею для засуджених до страти. В ній провів останні дні свого життя поет і громадський діяч XVIІ - початку XVIІІ ст. Данило Братковський.

В історії замку був випадок, коли над мурами стін літали трупи мертвих тварин. «Додуматись» до такого могли, певно, тільки в середньовіччі: цей випадок мав місце під час так званої Луцької війни 1431 року. Польські війська оточили Луцьк і хотіли захопити замок. І от під час облоги мешканці замку стали катапультували мертвих тварин, які вже почали розкладатися, через мури. Поляки тоді так і не змогли взяти Луцьк.

Башта Луцького замку

На завершення нашої мандрівки нас чекають п'ятсот гривень. На передній частині банкноти - портрет Григорія Савовича Сковороди - українського мислителя, прозаїка та поета.

Народився Г Сковорода в с. Чорнухи на Полтавщині. Походив із козацького роду. В 1734-1753 рр. з перервами навчався в Києво-Могилянській академії. В 1741-1744 рр. був співаком придворної капели в Петербурзі. В 1745 р. з місією генерала Вишневського виїхав до Угорщини в м. Токай, де перебував до 1750 р. У 1751 р. деякий час викладав поетику в Переяславській семінарії. У 1753 р. працював учителем сина багатого поміщика, а потім здійснив подорож до Москви. Майже рік провів у Троїце-Сергієвій лаврі, поповнюючи свої знання в її бібліотеці. Після повернення на Україну знову посідає місце домашнього вчителя до 1758 р. У 1759-1768 рр. викладав у Харківському колегіумі. В 1768 р. був запрошений читати курс етики у додаткових класах при колегіумі. Останні більш ніж 25 років життя Сковорода мандрував Слобожанщиною. Російські імператори запрошували його стати придворним поетом, дарували коштовні подарунки, та Сковорода не проміняв свободу на гроші й почесті.

Катерина ІІ багато чула про Сковороду і забажала особисто побачити відомого філософа. Коли той прибув до палацу, його завели до прийомної зали. Ось з'являється цариця, всі присутні низько-низько вклонилися їй. Один Сковорода стоїть рівно.

- Чому ти не вклоняєшся мені, - запитала його Катерина ІІ.
Філософ спокійно відповів:
- Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?!

Кажуть, він передбачив день своєї смерті: викопав у садку могилу, переодягнувся, ліг у хаті на лаві й помер. На його могилі - напис: «Світ ловив мене, та не впіймав».

В історії залишився ще один неймовірний випадок. У 1770 році філософ три місяці жив у Києві у свого родича Іустина - начальника Китаївської пустині. Раптом під час прогулянки Подолом Сковорода відчув сильний трупний сморід. Наступного ж дня він всупереч проханням покинув Київ. Через два тижні в Києві почався мор і місто було зачинене.

Сковороді належить збірка віршів «Сад божественних пісень», у якій переважають традиції стародрукованої пісенної лірики, і збірка байок у прозі.

Жодного твору Григорія Савича не було надруковано за життя, але майже в кожному інтелігентному домі були рукописні копії.

На зворотній стороні купюри - Циркульний (Ковніровський) корпус Києво-Могилянської академії.

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ (Київська Академія) - один з перших загальноосвітніх вищих навчальних закладів у Східній Європі. Бере свій початок від заснованої у 1615 р. Київської братської школи, яка відігравала важливу роль у боротьбі проти національно-культурного гніту українського народу. В 1632 р. до неї була приєднана школа при Києво-Печерській Лаврі, заснована в 1631 р. Об'єднаний навчальний заклад дістав назву Києво-Братської Колегії (або на честь його покровителя П. Могили Києво-Могилянської Колегії). Сучасники прирівнювали колегію до академій (університетів), проте юридична назва академії була закріплена лише в 1701 р.

Академія поділялася на 7 (у 18 ст. - на 8) класів («шкіл»). Вищу ступінь навчання складали «школи риторики і поетики» (тут вивчалися науки гуманітарного циклу), дворічна «школа філософії» (гуманітарні і природничі науки), чотирирічна «школа богослів'я».

У Києво-Могилянській академії викладали Іов Борецький, Інокентій Гізель, Мілетій Смотрицький, Касіян Сакович, Феофан Прокопович, а серед студентів були такі згодом визначні постаті, як Григорій Сковорода, Максим Березовський та Артемій Ведель, Лазар Баранович та Стефан Яворський, Самійло Величко та Григорій Грабянка, Микола Бантиш-Каменський та Максим Берлинський. Серед вихованців Академії були визначні гетьмани України - Петро Дорошенко, Іван Самойлович, Пилип Орлик, Данило Апостол, Павло Полуботок та інші. Церковні ієрархи, визнані по смерті святими Православної церкви, - митрополит Дмитро (Туптало), митрополит Іван (Максимович), архієпископ Феодосій (Углицький), - також здобували знання в Києво-Могилянській академії.

Циркульний (Ковніровський) корпус Києво-Могилянської академії

Славетні діячі української та світової історії - Петро Могила, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Рафаїл Заборовський та Іван Мазепа постійно підтримували Академію, допомагаючи її студентам та професорам, які вірили в те, що освічений розум справляє благотворний вплив на характер і вчинки людини, долю суспільства.

Протягом всієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури, ніж

Києво-Могилянська академія.

Ось і закінчилася наша мандрівка визначними історичними місцями України, відображеними на національній валюті - гривні. Ми побували у багатьох мальовничих куточках нашої Батьківщини, познайомились з видатними діячами української історії та культури. Наостанок хочеться побажати вам захоплюючих подорожей та вдалих мандрівок, цікавих зустрічей з новими давніми пам'ятками, легендами, дивами нашої Батьківщини!

На світі багато чудових країн,
Мені наймиліша, найкраща країна,
Яка піднялася, мов Фенікс, з руїн,
Безсмертна моя Україна.
Ти з давніх віків непокірна була
І волю свою боронила невпинно.
Нарешті збулося - її здобула
Звитяжна моя Україна.
На землях твоїх неозорих степів
Живе працьовита і чесна родина,
Хвилюється колосом стиглих хлібів
Моя золота Україна.
В садах і дібровах в вечірні часи
Чарує нас пісня дзвінка солов їна
І чути співочі дівчат голоси, -
Пісенна моя Україна.
Тепер ще не легко живеться тобі,
Є в тому, мабуть, особлива причина.
Та все подолає в тяжкій боротьбі
Незламна моя Україна.
Квітуй, мов калина, на плесами вод,
Будь в дружбі і праці міцна та єдина.
Хай буде щасливим твій вільний народ,
Прекрасна моя Україно!

16