Виховна година на тему Будьмо ввічливими

Будьмо ввічливими

Виховна година

Вчитель. Кожна людина своєрідна, але, щоб засяяти їй в повній красі, треба навчитися правил культури - тільки тоді людина буде для людей. Учень може вчитися добре, навіть відмінно, але в побуті він неакуратний, з товаришами грубий.

Що означає «вести себе культурно»?

(Учні висловлюють свою думку).

Вчитель. Уявіть собі таку картину: молода людина сіла за руль новенького автомобіля, не вивчивши правил вуличного руху. Що буде? Нещасний випадок.

Але як бути з черствістю, байдужістю. Після цього всі залишаться живі і здорові. Чи не так? Як ви думаєте?

А ось як думає видатний педагог В. Сухомлинський: «Байдужість - це душевна сліпота. Існує в етиці поняття - хамство. Хам не розуміє і не відчуває душевного стану людини; він здатний сипати сіль на сердечні рани; голосно стукати брудними чоботами там, де треба затаїти подих; вламується в двері, коли треба тихенько і непомітно відійти від дверей на пальчиках, сміятись, коли всім сумно.

Вмій виховати себе так, щоб ти не тільки сам не був хамом, але і ненавидів хамство».

Вчитель. Давним-давно слова ввічливість і правила поведінки ніхто не придумував спеціально, вони складались поступово. Взяти, наприклад, правило знімати шапку. Воно
з'явилось ще в середині століття. Знімаючи шапку, ви ніби показуєте, що в руці його немає зброї. Це означало: «Я тобі довіряю - ось моя голова!»

Слово «будь ласка» ніби прокладає міст між людьми, пом'якшує їх відносини.

Учень. В Японії вважають негарним подавати руку: правила ввічливості там потребують певного поклону. Про вітання японців цікаво розповідає В.С. Овчинников в книзі «Сакура і дуб». Японець, що побачив знайомого, завмирає на місці, де б він не був, навіть якщо знаходиться на проїжджій частині дороги. Потім він ніби переламується в поясниці, а долоні його витягнутих рук розташовані на колінах. Потім він обережно піднімає вгору одні тільки очі. Люди, що вітаються, пильно стежать один за одним, тому що випрямитися першим неввічливо. Якщо вірити підрахунку токійських газет, то кожен службовець щоденно робить таких офіційних поклонів в середньому 36, агент торгової фірми - 123, дівчина біля ескалатора в універмазі - 2560.

Вчитель. Що треба, щоб бути хорошим ввічливим школярем?

Інсценізація ситуацій

І. Як ми вітаємося?

Діти розповідають, як вітаються дорослі, як - вони. Для того, щоб уникнути помилок, треба знати такі правила:

1. Вислуховую співрозмовника, не перебиваю.

2. У розмові не вимахую руками, не жестикулюю без потреби.

3. Не кажу про присутніх «він» або «вона».

4. Не говорю погано про відсутніх.

5. В розмові з рідними і старшими ніколи не підвищую голос.

6. І в школі, і дома в мене однакова вихованість.

II. Ти на вулиці.

Така ситуація: вчитель стоїть на зупинці. Ви підходите. Виберіть із нижче наведених прикладів ті, що вам підходять.

1. Я б не підходив, я кивнув би здалеку.

2. Я зробив би вигляд, що не помітив і ввійшов би в другі двері.

3. Треба заговорити.

- Як ще можна поступити?

III. Відпочинок.

В кіно. Сергій спізнився на фільм і шукав своє місце. Він проходив спиною до сидячих, наступив комусь на ногу і, не вибачившись, з шумом всівся перед маленьким хлопчиком,
закривши тому екран, тут же почав голосно розпитувати чи давно почався фільм. Розвалившись в кріслі, Сергій витягнув кульок з цукерками і почав шелестіти обгортками, голосно почав жувати.

- Що треба сказати цьому хлопцеві?

В музеї. Діти вирішили піти в музей. Один з них, хлопчик Вася, весь час озирався, затримувався біля експонатів, від яких дівчата вже відійшли, потім перепитував про те, чого він
не почув. Його зацікавив птах-чучело, який сидів і не літав. Хлопчик взяв його в руки і почав розглядати. Потім він голосно покликав інших.

- Які помилки він допустив?

Театр. Дівчинка підійшла до каси кінотеатру і просить квиток. «В якому ряду?» - запитує касир. Дівчинка загикується, хвилюється, за нею велика черга. «Спочатку навчись
говорити, а потім будеш в кіно ходити», - сказав касир.

- Хто тут вчинив неправильно?

IV. Як вести себе за столом.

Послухайте, діти, казку.

...Жила-була дівчинка Настя. Пішла вона одного разу до лісу, заблудилася і зголодніла. Раптом бачить: стоїть будиночок, а звідти смачно пахне. Дівчинка постукала в двері, питаючи: «Хто тут живе? Чи можна увійти?». «Заходь, - відповіла бабця. - Я тут живу з моїми внуками». Дівчинка зайшла і не встигла зробити кілька кроків, як впала, послизнувшись на макаронах, що лежали на підлозі. А коли встала, побачила хлопчиків, що сиділи за столом: один з них дув на
гарячий суп так сильно, що бризки летіли на всі сторони, другий голосно стукав виделкою, щоб зачепити нею котлету, яку потім став обкусувати, вимазавши при цьому свої ніс і щоки, які витер рукавом.

«Фу, як гидко! - подумала Настя. - Краще я сяду біля дівчинки, що п'є компот». І тут же крикнула, тому що дівчинка стала випльовувати вишневі кісточкі так далеко, що попала їй прямо в лоб...

- Як вам не соромно так негарно їсти! - із сльозами на очах крикнула Настя. Всі разом стали говорити до неї, але вона нічого не розуміла, тому що їх роти були набиті їжею.

- Вибачте, - зітхнула Настя, - але за столом з вами сидіти дуже неприємно. Краще я буду голодною.

- Що треба було зробити дітям, щоб Насті було приємно з ними сидіти.

Підсумок вчителя. «Будьте ввічливими, бо ніщо не дається нам так дешево і не ціниться так дорого, як ввічливість». (М. Сервонтес)