Виховний захід. Народні символи України

Виховний захід

Народи світу різняться між собою одягом, звичаями, традиціями. У кожного народу є свої національні святині, улюблені речі, дерева, тварини. Українці мають свої традиції, які споконвіку шанують і бережуть. Це - батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму краю лелека. Всі вони наші давні і добрі символи, наші обереги.

Можливо, маючи такі прекрасні символи, український народ зумів уберегти від забуття нашу пісню і думу, нашу історію і родовідну пам'ять, волелюбність.

Поговоримо про них на сторінках нашого журналу. Наші народні символи оповиті легендами, оспівані в піснях, тому ілюстраціями до сторінок журналу будуть старовинні легенди, народні пісні, вірші.

Перша сторінка «Хліб - усьому голова».

Хліб - символ життя. З давніх-давен він у великій пошані в народі. Недаремно у молитві до Бога «Отче наш...» люди, як великої милостині, просили не позбавити їх хліба, бо він не просто основа життя. Споконвіку хліб називають святим. Він завжди лежав на столі. Яке щастя, яке добро, що він є на світі. Спочатку в землі, потім у борошні, й, нарешті, на столі. Якби в нас було хліба стільки, що могли б ним прогодувати весь світ, ми все одно сказали б: бережіть кожну скибочку хліба, кожний колосок, кожну зернину, бережіть не тому, що ми скупі, а тому,

що це наш хліб.

«Як вродить жито, то будемо жити», - говорить народне прислів'я. Хліб з людиною від народження і до смерті.

З хлібом ідуть на родини, хрестини, новосілля, сватання.

На знак згоди дівчина подає хліб на весіллі,хлібом

мати благословляє

до вінця і зустрічає молоде подружжя.

В Україні з хлібом-сіллю зустрічають на вишитому рушнику найпочесніших гостей. Він - ознака гостинності українського народу.

З хлібом у нас зустрічають гостей,

Хліб на весіллях цвіте в короваї,

І кращих немає на світі вістей,

Ніж - хліб уродився на славу.

Щирим словом, хлібом та сіллю

Ми братів-гостей зустрічаєм,

Хлібом - новосілля й весілля,

І свято дружби-згоди квітчаєм.

Друга сторінка «Рушники, рушники -

то матусі моєї роки».

Український рушник! Хто з вас не бачив його? Він пройшов крізь віки і зараз символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею. Рушник передавали як оберіг з роду в рід, з пркоління в покоління. А який він гарний! Його можна порівняти з піснею. Без рушника, як і без пісні, не обходилось жодне сімейне свято.

Найбільше обрядових сюжетів пов'язано з рушником.

Рушники - це обереги від усього злого, що може зайти в дім. «Хай стелиться вам доля рушниками» - бажали людям щастя.

Моя бабуся гарно вишиває,

Цвітуть на полотні троянди й виноград,

Розмай калиновий там грає,

І дивні птахи щебетять.

Навік з'єдналось чорне і червоне -

Мойого краю гордість і краса.

Душа народу - малинові дзвони,

Його веселка і його сльоза.

Рушникове обличчя веселе

Обпліта коровай на столі,

Закликає гостей до оселі,

Випромінює щедрість землі.

Рушничок на столі - давній звичай,

Ним шлюбують дітей матері,

Він додому із далечі кличе,

Де в калині живуть солов'ї.

Він простелений тим, в кого серце

Не черствіє й дарує тепло.

Хай цей символ сусідиться вічно,

В нашій хаті на мир, на добро.

Третя сторінка «Пісня - душа народу».

Вчитель. Яке це диво - українська народна пісня! Кого тільки не полонила її вічна краса. Українська пісня - то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість чи смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу й натхнення. Любов до рідного краю, мови починається з колисаночки. В ній - материнська ласка і любов, світ добра, краси, справедливості.

Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї,

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов'ї.

І я припадаю до неї устами,

І серцем вбираю, мов спраглий води.

Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє, збідніє земля назавжди.

Минають віки, змінюються покоління, а народні пісні залишаються. Вони володіють чудовою здатністю полонити людське серце, допомагати в праці, оспівувати з радістю відпочинок, тамувати душевний біль. Земля наша українська така співуча, що не тільки кожне село, а й вулиця мала свої пісні.

У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть.

У рідному краї і небо безкрає,

Потоки, потоки, мов струни, течуть.

Тут кожна травинка і кожна билинка,

Вигойдують мрії на теплих вітрах,

Під вікнами мальви, в саду материнка,

Оспівані щедро в піснях.

Четверта сторінка «При долині кущ калини».

Калина - найулюбленіша в Україні рослина. Про походження куща калини розповідає народна легенда.

Щоб вівся рід, калину садили коло хати.

Кущ калини біля материнської хати - це

не тільки окраса, а й наш духовний символ, наша спадщина. З калини робили колиски для немовлят, прикрашали світлиці.

Говорила мати: «Не забуться, сину,

Як будуєш хату, посади калину.

Білий цвіт калини - радість України,

А вогняні грона - наша кров червона.

Зоряна калина і краса, і врода

Нашої країни -

нашого народу». -

Пам'ятаєш, сину, що казала мати:

«Посади калину в себе біля хати».

Посадіть калину коло школи,

Щоб на цілий білий світ

Усміхнулась щира доля,

Материнський ніжний цвіт.

Посадіть калину на городі,

Щоб розквітнула земля!

Із роси - пречиста врода,

З неба - почерк журавля.

Посадіть калину коло хати,

Щоб на всеньке, на життя,

Став би кожен ранок святом,

Дітям буде вороття.

Посадіть калину в чистім полі,

Хай вона освятить час,

Рід наш дуже любить волю,

Хай же й Воля любить нас!

А щоб цвіт її не стерся,

Не зів'яв у спориші,

Посадіть калину коло серця,

Щоб цвіла вона в душі.

Вчитель:

Шануйте наші державні символи, бо вони є ознакою нашої держави і несуть в собі нашу історію.

Наша свята земля, рідна оселя, солов'їна мова, невмируща пісня, червона калина і все, про що ми говорили, - є нашою Батьківщиною, яка зветься Україною.

Тож любімо, шануймо, бережімо її та будьмо гідними її синами та доньками.

24