Сценарий воспитательного мероприятия Їх голосами щебетала Україна, пісні єднали душі і серця. .. (6 класс)

Раздел Классному руководителю
Класс 6 класс
Тип Другие методич. материалы
Автор
Дата
Формат doc
Изображения Нет
For-Teacher.ru - все для учителя
Поделитесь с коллегами:

12

Виховний захід,
проведений в рамках міського семінару заступників директорів з виховної роботи «Діяльність педагогічного колективу щодо створення умов для всебічного розвитку особистості


Учитель Кохаєва Тетяна Анатоліївна
Клас 6

Тема. Їх голосами щебетала Україна,

Пісні єднали душі і серця...

Мета. Ознайомити учнів із життєвою долею Назарія Яремчука, Раїси Кириченко та Анатолія Солов'яненка, їх пісенною творчістю; формувати свідомого громадянина України; розвивати почуття патріотизму; виховувати любов та повагу до батьків, до рідної землі, української пісні.

Учитель. Який співучий український народ! Як добре ми себе почуваємо, коли чуємо звуки рідної пісні, які відносять нас у далеке минуле, у світле дитинство, втішають у важку хвилину життя, підбадьорюють...

Наша Батьківщина багата на талановитих людей, які є гордістю України. І сьогодні ми поговоримо про соловейків України - Назарія Яремчука, Раїсу Кириченко та Анатолія Солов'яненка.

Наш вечір пам'яті - це результат копіткої творчої праці, захист проектних робіт, над якими плідно працював наш класний колектив.

Учениця. Назарій Назарійович Яремчук - народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, людина з поетичною душею, з неповторним, проникливим, своєрідним, вишитим українською інтонацією голосом, буковинський соловейко, легенда вітчизняної естради.

Учениця. Раїса Опанасівна Кириченко - народна артистка України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, повний кавалер ордена княгині Ольги, Герой України. Усім своїм життям вона довела безмежну відданість рідній землі та народу. Вона співала для людей - із душею і від щирого серця. Її називали «наша Берегиня». Ім'я Раїси Кириченко відоме чи не кожному в нашій державі й багатьом - за її межами.

Учениця. Анатолій Борисович Солов'яненко - видатний співак XX століття, слава і гордість українського оперного мистецтва. Свій дарований природою й відточений великою подвижницькою працею талант народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка щедро дарував Батьківщині, примножував її славу на світових сценах. Через його мистецтво світ пізнавав головне - душу українського народу.

Учитель. Тож нехай ця зустріч буде виявом нашої глибокої шани і вдячності талановитим співакам і прекрасним світлим Людям, які так передчасно від нас пішли...

Першою нас зустрічатиме сьогодні чарівна Полтавщина. Ми надаємо слово групі, яка розповість нам про життєвий та творчий шлях Раїси Кириченко.

Учениця. Якось до родини Коржів, яка проживала у селі Корещина на Полтавщині, у день Святої Покрови, 14 жовтня 1943 року, прилетів лелека і приніс довгоочікувану донечку Раю. Дітей у родині Коржів було п'ятеро, але тільки одна дівчинка, перед якою простелилася пісенна дорога.

Учень. Дівчинка зростала на чарівній Полтавщині, серед чудової природи і добрих людей. Ось що вона співала у своїй пісні «Моя Україна»:

Золотавий вечір впав на тихі верби,

Солов'їна пісня лине вдалині,

І мрійлива річка між гаями в'ється -

Все це Україна, все це я і ти.

Моя Україна - червона калина,

Журба журавлина, це земля моя.

Моя Україна - червона калина,

Надія єдина, це любов моя.

Учениця. Рідні Раїси Опанасівни і з боку батька, і з боку матері були співучі. Мати завжди, коли починала співати, брала Раю до себе під крило. Вона відчувала, що в донечки є голосок, тому і прагнула, щоб Раїса частіше слухала, як старші виводять.

І Рая починала співати. Вона співала всюди: і в хаті, і на подвір'ї, і в школі, і в сільському клубі... Тільки вона починала співати, люди, мов мурашки, збігалися з дворів та городів. Їх зачаровував її прекрасний голос, який ішов із глибини душі.

Отак і доростала Раїса Опанасівна до професійної сцени. Її пісні почув Павло Федорович Отченаш, художній керівник Кременчуцького хору. Їй тоді тільки 17-ий пішов. «Ти мусиш співати в хорі. Я тебе не відпущу». І не відпустив. Та почули Раю в Полтавській філармонії і запросили на професійну сцену.

Учень. Там, у Полтаві, вона познайомилася із своїм судженим, Миколою Михайловичем Кириченком: він був баяністом у жіночому хоровому ансамблі. Грав, а вона співала. Довго й не роздумували - через рік одружилися.

Звучить пісня «Синьоокі солов'ї».

Учень. У полтавському хорі Раїса Кириченко довго не затрималась, і ось із якої причини. Голос у неї був сильний, він завжди виділявся, якось ніби розпростувався, особливо коли співала народні пісні.

Звучить пісня «В кінці греблі шумлять верби».

Учениця. Її голосу було вже тісно в хорі, тож від неї вимагали стримувати, ховати голос, аби не виділявся. А Раїсі хотілося співати широко, вільно, розлого, на всю полтавську широчінь. Порадилася з Миколою - і вирішили, що поїдуть у ансамбль «Льонок» у Житомир, до Анатолія Максимовича Пашкевича.

Учень. У Черкаському хорі Раїса Кириченко познайомилася з відомим поетом-піснярем Дмитром Луценком.

«Так, як пропускає пісню через свою душу Рая, не вміє ніхто», - говорив Дмитро Луценко. Завдяки таланту Раїси Опанасівни багато його пісень набули великої популярності. Серед них «Мамина вишня», «Хата моя, біла хата», «Ластівка», «Яблунева доля» та багато інших. Раїса Опапасівна була сама, як та співана нею українська справжня пісня - щира, глибока, горда. Її голосом гордо й ніжно щебетела Україна.

Звучить пісня «Мамина вишня».

Учениця. Дарувала Раїса Кириченко свої пісні всій Україні, та Бог послав їй тяжкі випробування. Вона тяжко захворіла.

Микола Михайлович не залишав дружину ні на хвилину, не давав упасти духом.

У Бремені їй робили операцію, рятували життя.

Раїсі Кириченко не тільки Всевишній допоміг, а ще й від людей прийшов порятунок. Звичайні люди несли гроші на лікування. Вони вимолили її у Бога.

Я вдячна всім, хто вимолив мене у Бога,

Я вдячна всім, хто вірив у мої пісні.

Хоч нелегка була мого життя дорога,

Я вдячна всім, хто серце зігрівав мені.


Учитель. Коли Раїса тяжко захворіла, це підкосило її маму. Вона враз побіліла. Одужавши, Раїса Опанасівна поїхала в село. Тоді мама тихо прошепотіла: «Раєчко, живи довго-довго і співай людям, бо вони так тобі допомогли». Ці слова Раїса Опанасівна запам'ятала назавжди. Розуміла, це - мамин заповіт.

Та невдовзі матері не стало. Раїса Опанасівна вже не мала від кого почути любого серцю слова «донечка». Нелегкою була ця мить для співачки. На ювілейному концерті Раїси Кириченко під час виконання пісні «Світи нам, матінко» величезний зал палацу «Україна» дослухав цю пісню стоячки. З повагою до мам. Тих, що були. Тих, що є. Тих, що будуть.

Учениця. 9 лютого 2005 року вслід за мамою пішла від нас і Раїса Кириченко. Вона пішла від тих, хто схилявся перед її голосом, піснею. Від своїх рідних, друзів, від свого вірного Миколи Михайловича. Від своєї Пісні.

Учень. Було в її піснях, у її голосі, у вроді й гордій поставі щось від України, а втім, вона сама була Україною, її найщедрішим виявом.

Учениця. Дай, Боже, нам усім лишатися людьми, з добром і небайдужістю в серці, людьми, здатними цінувати те духовне багатство, яким володіємо і до якого так багато додала Раїса Опанасівна Кириченко.

Звучить пісня «Я - Україна»

_____________________________________________________

Учитель: А зараз про нашого знаменитого земляка, Анатолія Солов'яненка, розповість наступна група.

Учениця: Анатолій Солов'яненко - уродженець м. Сталіного (нині - Донецьк), російськомовного регіону, який говорив у повсякденному житті переважно російською мовою, - високо проніс прапор української народної пісні й романсу через усе своє творче життя!

Учениця: Магічний тенор епохи з прізвищем найспівучішої пташки, Анатолій Солов'яненко підкорив усі знамениті сцени світу.

Учениця: Народився Анатолій у м. Донецьку, в сім'ї шахтаря. Від батьків успадкував вроду і горду поставу, міцний характер, в якому поєдналися стриманість, скромність, самодисципліна, вимогливість до себе та інших, працелюбство, а також великий голос.

Учень. Навчання в середній школі збіглося з першими повоєнними роками. Шкільні вечори, шефські концерти у госпіталях, на шахті "Первомайська", де працював батько, - жоден із них не відбувався без участі Толі Солов'яненка.

Учениця: Його прозорий, дзвінкий голос звучав під гармошку, акордеон, фортепіано, з хором і соло. Чи думав тоді він про долю співака? Мабуть, ні. Бо, закінчивши школу, вступив на гірничо-механічний факультет Донецького політехнічного інституту, вирішивши продовжити справу батька, стати гірничим інженером.

Учениця: Навесні 1962 року з-поміж самодіяльних артистів Донеччини, які приїхали до Києва з творчим звітом, був викладач політехнічного інституту Анатолій Солов'яненко. Наступного дня, після прослуховування у Київській опері Анатолія Борисовича зараховують до трупи театру. А через кілька місяців він успішно долає конкурсні випробовування в Москві й їде до Італії на стажування в міланському театрі "Ла Скала".

Учениця: Повернувшись з Італії, А.Солов'яненко активно працює в театрі, бере участь у виставах, готує нові партії, оволодіває камерним репертуаром. У 1967 р. А.Б.Солов'яненко удостоєний звання заслуженого артиста України, через два роки отримав звання народного, а ще через шість - йому присуджують найвище на той час артистичне звання народного артиста Радянського Союзу.


Учень. У доробку Солов'яненка - 18 яскравих оперних партій, арії, романси та українські народні пісні, які й нині полонять душу.

Учениця: З величезним успіхом співав Анатолій Борисович у класичних українських і російських операх: "Запорожець за Дунаєм" С.Гулака-Артемовського, "Наталка Полтавка", М.Лисенка, "Князь Ігор" О.Бородіна...

Учень. Він помер раптово, серцевий напад стався на дачі в Козині, сонячного серпневого дня 1999 року. На громадянській панахиді, яка відбулася в Національній філармонії України, не було гучних промов, офіційного регламенту. Лунав хоровий спів заупокійної служби, були море квітів і нескінченний потік людей, які прийшли віддати останню шану Артистові.

Учениця: Мудрі кажуть, що людина живе стільки, скільки живе пам'ять про неї. А слава Анатолія Солов'яненка не вмре, не поляже. Центральна вулиця Козина носить його ім'я. На могилі встановлено гранітний пам'ятник. У селищній бібліотеці відкрито читальню імені А.Солов'яненка. У Києві на вулиці Інститутській, перед будинком, де жив Анатолій Борисович,встановлено пам'ятник.

Учень. Не забуває свого славетного земляка і Донеччина. Біля театру балету ім. А.Б.Солов'яненка споруджено пам'ятник, що його виконав міс цевий скульптор О.Скорих. І земляки бачать монументальну постать Артиста в улюбленій ролі Герцога, знаменитого "шахтарського герцога" як охрестили його в рідному місті.

Анатолій Борисович Солов'яненко залишив по собі і світлу пам'ять і невгамовну печаль шанувальників свого таланту. Україні так не вистачає його живого голосу Артиста - могутнього і ніжного, дивовижно прекрасного, яким співак розмовляв з усім світом, із кожним із нас.

_________________________________________________________

Учитель. А тепер ми полинемо у чарівний карпатський край, де ростуть смереки, де течуть стрімкі потоки.

Учениця. Назарій Яремчук прожив до прикрого мало , лише 44 роки, але встиг стати легендою вітчизняної естради. З ним облетіли світ наші українські пісні - "Червона рута", "Водограй", "Смерекова хата", "Стожари", "Гай, зелений гай", "Родина", "Я піду в далекі гори", "Пісня буде поміж нас", "Писанка", "Гей ви, козаченьки"...

Учень. В одному з останніх своїх інтерв'ю Яремчук сказав: "Кожний з нас повинен постійно бути в польоті - крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам'ятати священні речі - навіщо живеш, звідки ти родом, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п'єш живу воду. Мене турбує: що буде з нашим пісенним садом завтра?" Поет Андрій демиденко написав:

Учень. Він так співав, що крилами йому став голос,

Який летів до Бога, до небес,

Який кувався у Карпатських хащах,

І був одним із тисячі чудес.


Учениця. Назарій Яремчук народився 30 листопада 1951 року в передгір'ї Карпат, на березі швидкоплинного Черемоша, в селі Рівня Чернівецької області в родині Назара та Марії Яремчуків. Музику в родині Яремчуків любили всі: у батька був чудесний тенор, він співав у церковному хорі; мати, крім гарного голосу, добре грала на мандоліні, у неї також був акторський талант - вона виступала в місцевому народному театрі. Ріс Назарій, як Божий дарунок, допитливим, кмітливим, життєрадісним і завжди співав.


Учень. Ставши дорослим, Назарій писав про батьків:

Батьки жили у злагоді і мирі

В одному ритмі бились їх серця,

А у скрутні хвилини їм допомагала

Свята любов, якій нема кінця.

Учениця: Після смерті батька навчався у Вижницькій школі-інтернаті, а потім хлопець із багатодітної сім'ї став студентом Чернівецького університету географічного факультету.

Жоден вечір у школі не обходився без участі Назарія, неодноразово звучав його голос зі сцени будинку культури.
На одному із вечорів був присутній керівник ансамблю "Смерічка" Левко Дутківський, який і запросив його у свій ансамбль. Так і розпочалась творча діяльність Яремчука.

Учень. Голос Назарія дзвінкий і приємний, він легко вписався в колектив, його полюбили всі.

Пісні "Смерічки" того часу стали популярними і згодом увійшли до золотого фонду української естради, принесли всесвітнє визнання.


Учень. Першу мистецьку славу принесла пісня "Горянка". За її виконання Назарій Яремчук був удостоєний звання лауреата Всесоюзного конкурсу "Алло, ми шукаємо таланти".

Та найбільше полюбилась всім пісня "Червона Рута".

Пісня "Червона Рута" сл. і муз. В. Івасюка


Учениця: Скільки країн об'їздив з піснями Назарій , скільком людям подарував щасливі миті душевного спокою, щастя і радості: Монголія, Лаос, Німеччина, Польща, Румунія, Канада, США, Мексика...

Українська пісня була його долею, великою і дорогою нагородою на все життя, його сутністю і таким же безмірно великим болем...

Учень. Я несу свою ношу - і тяжка, і безцінна,
Не покину, хоч як хай втомлюся,
Я - щасливий між вас, мене Пісня обрала,
Я за неї із вами молюся...

Учень. Пісне!
Моя бентежна радосте і жадання,
Моя любове перша і остання,
Моя пекельна муко і страждання,
Весняний цвіте мій, тендітний, ранній...
У мене більше доріг нема, окрім тієї,
Пісне, що до тебе...

Учениця: За назвами пісень, які виконував, часто отримував друге ім'я - Білий птах, Лелека з України, Ангел, Чорнобривець з Карпат...


Учень. Ніжно любив співак свою маму Марію, яка померла, коли йому ледве виповнилось двадцять років. Світлій пам'яті матері - Марії присвячується пісня "Мамо, добра ти моя ненько, мамо, мамо, вишенько біленька". На честь мами він пізніше назве Марією свою доню. (Звучить пісня "Мамо, добра ти моя ненько…)

Учениця.

Стала сива мама Побіля порога,
Задивилась пильно в далеку дорогу:
Синоньку, мій сину, мій розкішний цвіте,
Як високо, рідний, зірка твоя світить...

Материнські очі не відали втоми,
Виглядали сина з всіх доріг додому,
І звертався погляд у високе небо:
Синоньку, кровинко, я молюсь за тебе...

Час чоло змережив, посріблені скроні,
Складені в молитві мамині долоні:
Боже, Ти - всесильний, Ти можеш воліти,
Пошли йому сили щедро так горіти...
Дорога збігла десь за небокрай:
Боже, мою силу сину передай...
Почуй мене, Боже... Таких - небагато
Він же сонце носить... - шепотіла мати.

Мама у молитві - благальна і тиха,
Мама - як закляття від всякого лиха.
Мама у молитві побіля порога -
Живе осереддя Добра світового.


Учень. За текстами співаних ним пісень можна було вивчати рідне слово.


Рідне слово - цілюще, мов ліки,
Як кришталь, рідна мова дзвенить.

Учениця:

Все менше залишалось в нього днів,

Та фінішу свого він не боявся -
Все дужче чарував нас його спів,
І як він мило завжди усміхався.

Вже у квітні 1995 року Назарій знав, що жити йому залишилося близько двох місяців. Та навіть після цього намагався жити так, щоб зробити якнайбільше.

Учениця. Назарій дуже хотів жити, ростити своїх дітей і співати разом з ними для нас усіх. "... у дітях ми себе лишаєм, себе продовжуєм в житті..."

Учитель:

Кликав батько синів ясночолих до себе:

Я збираюся, діти, у високеє небо, -

В батька очі світились - два сини, два соколи,

То - від нього частинка, його рідна кровинка.

У дорогу далеку мушу, діти, збиратись,

Із тієї дороги вже мені не вертати,

Що нажив, все, що маю, вам, сини, залишаю,

Що беріг, що леліяв, все, чим жив, що омріяв.

Залишаю вам, рідні, нашу матір - Вкраїну,

Бережіть її, любі, - мати завжди єдина,

Мир і спокій родини вам, сини, захищати,

Наша сила - в єднанні, вам, сини, пам'ятати.

Ще, сини мої любі, скарб вам заповідаю -

Нашу Пісню вкраїнську - хай над краєм лунає,

Вам нести її, рідні, по широкому світу,

Нам без пісні не бути, нам без пісні не жити...

Так багато не встиг я, але мушу збиратись,

Доспівайте за мене - я ж не встиг доспівати,

Долюбіть за мене - я не встиг долюбити,

Як собі, я вам вірю, дорогі мої діти...

Я вам вірю і знаю, що у вас дужі крила,

Все, що заповідаю, донести вам під силу,

Я у пісні вам, рідні, залишу свою душу...

Учениця: Співоче поле, місто Київ. Це був останній виступ Назарія. Сили залишали митця. 30 червня у Чернівцях о 10 годині 30 хв. помер Назарій Яремчук. У ту ж мить зупинився годинник на його руці...

Учениця:

Стихла пісня твоя лебедина
І навіки замовкли уста,
Засмутилася вся Україна,
Зажурилися села й міста...
Прощавай ти, наш любий маестро,
Солоспіву великого князь,
Над тобою ридають оркестри,
Над тобою ридають за нас.
Відпалали, відквітли стожари -
Загубився в галактиці звук.
Та куди ж ти, куди ж ти, Назаре
Та куди ж ти пішов, Яремчук?

Учень. В березні 1996 року Назарій Яремчук удостоєний нагороди з нагород - він став лауреатом премії ім. Т.Г. Шевченка, але вже посмертно.

Зібрав в собі Назарій воєдино

Талант, красу і щирість, й доброту.

Вінець всьому - любов до України,

Проніс, немов корону золоту.

Учитель: Ми продовжуємо себе в дітях, так і Назарій продовжує себе у прекрасних синах - Дмитрові та Назарові, у чарівній голосистій донечці Марічці, у фестивалях, названих його ім'ям, у друзях, у своїх піснях, у наших люблячих серцях.


Учениця: Голос Назара чистий, як ранкова зоря, щедрий, як колосиста нива, високий, як голубе небо, завжди буде нести добро в людські серця.

Тож нехай його пісня буде поміж нас, нехай вона єднає, додає сили, наснаги, віри, приносить щастя і радість у наше життя, у наші родини.

Пісня «Родина»

Може в житті хтось принаду підкине

У чарівничих, звабливих очах.

Тільки родина, як зірка єдина,

Твій порятунок - надійний причал.

Ні, не шукай в своїм серці причину,

Якщо зневіра тебе обпече...

Тільки родина у прикру годину

Схилить надію тобі на плече.

Приспів:

Родина, родина - від батька й до сина

Від матері доні добро передам.

Родина, родина - це вся Україна

З глибоким корінням, з високим гіллям.

В морі спокуси є хвилі великі,

Та не забудь у захопленні ти,

Що лиш родина - бальзамові ліки,

Ліки від старості і самоти.

Все відцвітає, і жовкне, і гине,

Вітром розноситься, ніби сміття...

Тільки родина, як вічна зернина,

На невмирущому полі життя.

Приспів (3)

Учитель: Їх голосами щебетала Україна,

Пісні єднали душі і серця...

Раїса Кириченко... Анатолій Солов'яненко... Назарій Яремчук... Вони жили в різних куточках України... Їхньою долею стала українська пісня, яку вони несли людям... Вони любили Батьківщину, вони любили українське слово і пісню... Тож нехай той скарб, який ми отримали від цих талановитих людей, ми пронесемо в майбуття, передамо його своїм нащадкам. Нехай пісня буде поміж нас... Нехай вона єднає цілі покоління!

На все добре! Дякуємо за увагу!

___________________________________________________







Пісня «Родина»

Може в житті хтось принаду підкине

У чарівничих, звабливих очах.

Тільки родина, як зірка єдина,

Твій порятунок - надійний причал.

Ні, не шукай в своїм серці причину,

Якщо зневіра тебе обпече...

Тільки родина у прикру годину

Схилить надію тобі на плече.

Приспів:

Родина, родина - від батька й до сина

Від матері доні добро передам.

Родина, родина - це вся Україна

З глибоким корінням, з високим гіллям.

В морі спокуси є хвилі великі,

Та не забудь у захопленні ти,

Що лиш родина - бальзамові ліки,

Ліки від старості і самоти.

Все відцвітає, і жовкне, і гине,

Вітром розноситься, ніби сміття...

Тільки родина, як вічна зернина,

На невмирущому полі життя.

Приспів (3)


© 2010-2022