Виховний захід І рушник вишиваний

Мета. Виховувати любов до українських оберегів, символів, які є невід'ємною частиною нашої культури.

Обладнання. Карта України, обрамлена соняшниками.(Сцена прикрашена рушниками, які обрамляють карту «Україна»), портрет Т.Г.Шевченка (вишитий), паляниця хліба на рушникові прикрашена калиною. фонограми, ноутбук; висвітлені роботи народних умільців-вишивальниць.

Епіграф: Хата без рушників, що сім'я без дітей.

Плакати, написи:

1. У коморі сволок - на ньому рушників сорок.

2. Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати - буде чим гостей зустрічати.

Звучить мелодія «Пісні про рушник».

Вчитель.

Від щирого серця до себе у гості

Запрошуєм вас!

З нами порадіти, дещо пригадати

В цей нелегкий час:

«На рушничок станем»,

В хату завітаєм з вами ми разом,

В ту хату - світлицю, що нас зустрічає

Маминим теплом.

(Учитель низько вклоняється присутнім і повертається на сцену. Знову звучить «Пісня про рушник». На сцену по черзі виходять дівчата, у кожної на лівій руці рушник).

СЛІСАРЕНКО. Український. Оздоблений квітами, зірками, птахами... Скільки він промовляє серцю кожного з нас! Від сивої давнини і до наших днів, в радості і в горі рушник - невід'ємна частка нашого побуту.

ПОВАРНІЦИН. Простий, скромно оздоблений рушник висить в кожній сільській хаті біля порога на кілочку. Ним витирають руки, з ним доять корову, пораються біля печі.

ІЩЕНКО. Рушник відомий ще з дохристиянських часів. Його приносили в жертву богам, використовували в обрядах, рушник виконував роль ікони, до нього молилися.

СЛІСАРЕНКО. Найдавніші рушники вишивалися узорами-символами, кожен з яких щось означав:

Ромб - поле;

Крапка - засіяне зерно;

Ламана лінія - вода;

Просто лінія - земля;

Квітки з'єднанні - зірки;

Дерево з гілками - символ родючості;

Голубки на рушнику - то символ любові, їх вишивали на весільних рушниках;

Ламана лінія - означала ще безкінечність життя і людського роду.

(У цей час декілька дівчат виносять по черзі рушники з різними узорами, а остання - з деревом життя, яка стає в центрі).

ПОВАРНІЦИН. Та найпоширенішим і найдавнішим орнаментом українського рушника є дерево життя. Це прекрасна квітка, чи букет квітів, верхня частина якого означала сферу богів, середня частина - то життя людей і всього сущого на землі, а нижня частина - то коріння, першооснова і початок світу.

ІЩЕНКО. На рушникові можна побачити соняшники і виноград, ружу і барвінок, дубові листя і жолуді, вишню і вербу. Калина на рушникові - то символ вірності і дівочої вроди, а калина з дубом - поєднання краси і сили. Маки - то символ печалі, їх вишивали на згадку про чоловіка, сина чи коханого, який загинув, не повернувся з війни.

СЛІСАРЕНКО. З квітами на рушниках переплітається пташиний світ: півень, зозуля, голуб і сорока, соловейко і різні фантастичні птахи. Найчастіше зустрічається на рушниках зозуля, то улюблена птаха українського народу. Зозулька, зозуленька її називали, з нею пов'язували щастя родини і порівнювали її з ненькою, матір'ю.

(Дівчата з двох сторін сходяться до центру сцени.

Звучить українська народна пісня «Летіла зозуля».

На сцену виходить одна з дівчат).

БАКУЛІНА.

Дивлю я мовчки на рушник,

Що мама вишивала,

І чую - гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута - м'ята.

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало...

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

(Дівчина цілує рушник і вішає його або кладе на стіл).

ПОВАРНІЦИН. Колись давно на нашу землю сунули татарські орди. Вони спалювали села, вбивали дітей, забирали в полон дівчат і жінок. Чоловіки і хлопці йшли боронити землю і народ. Сили були нерівні. У тяжких боях гинуло багато українського народу. Ніхто не ховав тих людей, тіла їх були вимішані з землею татарськими кіньми. Тоді жінки поклялися з покоління в покоління носити жалобу за славними козаками. Тому, на українських вишивках переплітаються червона і чорна нитки: червона - кров, чорна - земля. Тому в житті любов завжди поєднується з журбою.

БЕЗСАЛА.

Рушники, рушники...

Тут червоне із чорним

Так магічно сплелось,

Що нагадує віхи життя.

І здається, він крилами зараз пригорне

І належить тобі те зболіле,

святе каяття.

ІЩЕНКО. Решта рушників сяють різнобарвністю кольорів. І призначення в них різне. Так, прощаючись із хлопцем, дівчина дарувала йому на згадку вишиванку. А мати, проводжаючи сина з дому в далеку дорогу, дарувала йому рушник, як оберіг від лиха.

ГУСЄВА.

Проводжала сина в дорогу мати,

Вирішила сину рушник дарувати:

- Ой прийми, синочку,

Рушничок від мене

Від зла, від спокуси

Хай береже тебе.

Ой витягни, мій синочку,

Рушник вишиваний

Згадай хату ріднесеньку,

Та як було в мами!

Згадай маму і сестричку,

І рідного брата.

Згадай бабусю і дідуся,

ще й рідного тата.

Як згадаєш - не сумуй,

А трохи всміхайся.

Через рочок, через два

Додому вертайся!

(Пісня "Рідна мати". Муз. П. Майбороди, сл. А. Малишка).

ПОВАРНІЦИН. Вишитий рушник. А на ньому хліб-сіль, одвічні людські символи. Дорогих гостей, за давнім українським звичаєм зустрічають хлібом-сіллю на рушнику. Це символ гостинності, добробуту.

(Українська народна пісня "Ой зелене жито, зелене").

СЛІСАРЕНКО. Хліб на столі - велика радість людям. Свіжий, духмяний, він увібрав у себе все тепло сонця, всю щедрість матінки-землі, всю наснагу і невтомність людської праці.

ДАТКУН.

І тому завжди в пошані

Хліб в нашім домі -

Запашний, пухкий, рум'яний

Він лежить на рушникові.

Хлібе рум'яний, тепло материнства

В хаті гостинно добро сієш ти.

З тобою стрічають, у світ проводжають,

Низький уклін тобі, хлібе мій!

(Пісня "Коровай").

ВАСИЛЬЄВА.

На рушник розшитий хліб складемо з сіллю,

Щоб легкі дороги славили країну,

Хміль лугами, пшениця ланами,

Гарна хата, коли заквітчана рушниками.

ІЩЕНКО. Рушник на стіні. Давній наш звичай. Його можна порівняти з піснею, вишитою на полотні. Не було, здається, на Україні оселі, котрої не прикрашали б рушником. Хоч би яке убоге судилося життя, а все ж естетична принада завсякчас знаходила місце в помешканнях - хай то була одинока хата вдови, чи затісна багатодітна оселя, прищемкувата мазанка на півдні України, або курна хата поліщука - всюди палахкотіли багатством кольорів рушники.

СЛІСАРЕНО. "Хата без рушників, - казали в народі, - що родина без дітей".

По тому, скільки і які рушники, створювалася думка про жінку, її дочок. Ніщо, здається, так предметно і наочно не характеризувало жіночу вправність, як ніжні вимережені рукотвори. Вони завжди були на людях, покривалися мистецькими барвами.

ШЕВИКІНА.

З дитинства пам'ятаю рушники,

Що так любовно їх творила мама.

По-українськи хата на святки

Сіяла вишитими рушниками.

ПОВАРНІЦИН. Вишитий прабабусин рушник-літопис нашого життя. Нехай у кожного з вас на мить оживе світлий образ прабабусі, красиві найкращі-в світі її вправні руки, які мережили довгими ночами при свічці оцей рушник.

СУЛІМОВА.

Зупинись на хвилиночку мить

Розкажи про життя бабусі моєї

Розкажи, як жила, як росла,

Розкажи, як мережила квіти

На оцьому ллянім полотні.

Розкажи, як голубила діти

Як навчила добра їх й краси

Оживають ці квіти сьогодні

Набирають нової сили й снаги,

Бо рушники ці - наше коріння

а без коріння ми не зможем далі рости.

(Пісня "Коріння" В. Вихруща).

ІЩЕНКО. Найбільше сюжетів, пов'язаних з рушником, збереглося у весільному обряді. За давнім звичаєм, як тільки в родині підростала дівчина, мати турбувалася про рушники. До їх виготовлення привчали ще з юного віку. Довгими осінніми вечорами дівчата мережили рушники. Від того, якими вони виходили, скільки встигала дівчина вишити рушників, складалася думка про її працьовитість, вдачу. Кожній матері хотілося, щоб селом пішла чутка про її доньку із "золотими" руками. Дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку обрядовою піснею "Дівчина - наречена".

ГУСЄВА.

Та спасибі тобі моя ненько

Що будила мене раненько

А я слухала, вставала,

На рушники напряла

По тихому Дунаю білила

На сухому бережку сушила.

Ой ти, мати - пораднице в хаті,

Порадь мені, що людям сказати,

А чи мені рушники давати,

А чи мені іншого шукати?

Дожидай доню, та йди додому,

Бо у тебе аж троє гостей

Аж троє гостей, всі три старости

Ой, одні стали під сіньми - кіньми

Що за садами, тим відказали

За воротами - тим слово дали

Під сіньми, кіньми, рушники дали.

СЛІСАРЕНКО. Кульмінацією весілля, власне, закріплення шлюбу було "стати на рушник". Ця традиція збереглася і сьогодні. Стають молоді на весільний рушник - на життєву доріжку, якою мають пройти з високим почуттям відповідальності перед суспільством.

(Пісня "Порошина").

ПОВАРНІЦИН. Ідуть з рушником, щоб ушанувати появу немовляти в родині. З рушником вирушають у далеку дорогу.

ІЩЕНКО. На хвилину стривожується серце від щасливої миті, коли мати перев'язує рушником сина, виряджаючи його служити в ряди захисників Вітчизни. Рушник вчить любові до рідного краю, до людей, до всього доброго. В знак вічної синівської любові він цілує рушник, вишитий дбайливими руками своєї неньки.

СЛІСАРЕНКО.

І в останню путь людину також проводжають з рушником. Ще Т. Шевченко у баладі "Тополя" писав:

Не хочу я панувати

Не піду, я мамо

Рушниками, що прибрала

Спустіть мене в яму.

ПОВАРНІЦИН. Українські рушники. їх вишивають і зараз. Вони у кожній хаті. Ось і рукотвори місцевих умільців.

ІВАЩЕНКО. Вірш "Рушник" С. Конарської.

Рушник, що мати вишивала

Пісні, співаючи мені

Надовго я запам'ятала

Висить він в хаті на стіні.

Висить рушник, а роки йдуть,

Вже я почала вишивати.

А рушничок матусин нам

Завжди оселю буде прикрашати.

ІЩЕНКО. Ось і перегорнули ми останню сторінку нашого свята. Від початку і до кінця нас супроводжували вишиті рушники. Так само вони супроводжують людину від народження і до останніх днів життя. Рушники передаються із покоління в покоління, як обереги. Вони є символом українського народу.

БЕЗСАЛА.

На покуті - мальовані боги

Або портрет безсмертного Тараса,

І рушники крилаті навкруги -

Очей утіха і життя окраса!

Як лебеді, пливіть через роки

В грядуще, - невмирущі рушники!

(Дівчата виконують український танець із рушниками).

(Всі на сцені співають пісню «А на тих рушниках Україна моя», а дівчата піднімають рушники вгору і з ними сходять зі сцени).

7