Матеріал для стенда на тему: Воїн-інтернаціоналіст Андрій Рзянкін

В Афганістан, як тоді було прийнято говорити - «виконати свій інтернаціональний обов'язок» направили більше 3 тисяч криворіжців.

З них 53 не повернулося додому. Але пам'ять про них в Кривому Розі шанують і зберігають - іменами 11 загиблих на війні криворіжців названі вулиці міста. Крім того, зводяться дзвіниці і храми, відкриваються музеї, пам'ятники, меморіальні дошки для того, щоб жителі ніколи не забували про їхній подвиг.

Андрій Миколайович Рзянкін - старший сержант, заступник командира взводу десантно-штурмової групи прикордонних військ. Народився

8 жовтня 1964 року в місті Кривий Ріг, Дніпропетровської області.

3 1971 по 1979 рік навчався Андрій у середній школі № 34 з першого по восьмий клас. Він був звичайним школярем, хіба що трішечки більшим витівником. Віддавав перевагу трудовому навчанню, фізкультурі. А найбільшим захопленням Рзянкіна Андрія було саджати дерева.

Звичайним, але дуже надійним пригадують Рзянкіна Андрія в Професійно-технічному училищі № 29.

8 червня 1983 року він отримав диплом за професією електрослюсар черговий і по ремонту обладнання.

Декілька місяців Андрій попрацював на шахті «Октябрьська» рудоуправління імені Комінтерну. А далі армія…

... Афганська влада попросила радянських воїнів надати допомогу в ліквідації великої бандгрупи, яка впродовж довгого часу тероризувала і грабувала населення кишлаків на острові Даркад, учиняла криваві розправи над активістами.

У республіці Афганістан Андрій Рзінкін брав участь у 18 бойових операціях. Зняв і знешкодив приблизно 150 мін ворога.

28 листопада 1985 мотострільці прибули в зазначений район. В кішлаку горіли будинки, чулася стрілянина, крики і плач дітей і жінок. Підлеглі старшого лейтенанта Юрія Лапушки, помітивши групу озброєних вершників, вступили з ходу в бій. Безсумнівно це були бандити, які намагалися прорватися до гір і сховатися в них. Під прикриттям вогню гранатометів і кулеметів група Ю. Лапушки висунулася вперед, відрізавши бандитам шлях до відступу. Оточені душмани люто відбивалися. Але мужніми і рішучими діями група під командуванням офіцера Ю. Лапушки швидко обеззброїла і взяла їх у полон.

Зі спогадів Лапушки Ю.М., командира Керкінской ДШМГ в 1985-86 р .:

«Рзянкін Андрій, старший сержант. Я з ним 2 роки разом. Він був командиром ІСВ, це була його остання операція, до дембеля залишалося менше місяця. Він закрив мене. Шкода, що ми втратили його.

Проходила операція по зачистці «зеленки» в районі кишлаку Мугулькішлак в зоні відповідальності Пянджського ПЗ. Ми там були вже вдруге. Всю місцевість знали напам'ять. Тоді ми набили і нарізали дуже багато «духів». Андрій завжди був зі мною. Цього разу, коли ми стрибнули в траншеї духів добивати, ті стали тікати через зарості чагарнику до річки, і через маленьку річку (однойменну), в Мугулькішлак. У цьому проклятому місці в'яз високий стояв, праворуч був сарай, а попереду маленький глиняний дувальчік, наполовину зруйнований, ну по коліно. Ось так я вискочив навпроти дувальчіка, а духи тікають. Я сів і з коліна, як у тирі, з 15-ти метрів розстрілював духів, які тікали. А Андрій в цей час підбіг до в'яза, разом з ним до в'яза підбігав Микола Ладний. Микола лежав під в'язом. Я продовжую стріляти по втікаючим духам. Ось за цим дувальчіком посередині був викопаний маленький окопчик. І раптом з цього окопу встає дух з автоматом. Я його тільки бічним зором засікаю, але вже зробити нічого не можу. А от Андрій його побачив, але сам в цей час міняв магазин в автоматі. І магазин заїло. І як закричить: «Товаришу капітане!» І кинувся він до мене, збив мене на правий бік, і тут прогриміла автоматна черга. Андрій перебував наді мною і кулі потрапили йому в бік. Він скрикнув, наче обпікся. Я у відповідь вистрілив останніми 2 патронами і потрапив духу в груди. У мене патрони теж закінчилися. Андрій осів і повалився набік. Кричу: «Микола (Ладний), прикрий!» Він каже: «Андрія витягуйте». Андрій тримається за живіт і стогне. Я швидко розстібнув куртку. Трохи нижче праворуч від пупка була невелика рана, до 4 мм. Ні краплі крові, кровотечі не було, тільки трохи жовтого підшкірного жиру виступає. Я швидко вколов Андрію 2 кубики промедолу. Перев'язав його. Я кажу: «Андрію, ти як?» «Товаришу капітане, кінець, у мене ноги відмовили ...» Куля пройшла через живіт і потрапила в хребет, пошкодивши його. Микола Ладний відстрілюється. І в цей час розрив гранати прямо над нами в кроні дерева. Я дивлюся, прямо з гомілки у Миколи Ладного б'є цівка крові товща, ніж сірник. Я кричу: «Микола поранений, відповзай!» А він у відповідь повторює: «Андрія витягуйте!» А сам продовжує відстрілюватися і сповзає вниз по стовбуру в'яза. По радіостанції я викликав борт. Борт прилетів моментально, капітан Володя Бабин його евакуював. Евакуація пройшла швидко і чітко. Через 10 хвилин він був на борту і відправився в Союз. Андрія забрали в Пяндж. Він помер у Пянджській лікарні 30 листопада 1985 року. Як сказали медики Пянджської лікарні, він помер від гострої ниркової недостатності. Так, Андрій Рзянкін мене прикрив тоді і врятував мені життя. Посмертно Андрій Рзянкін нагороджений Орденом Леніна ".

Також Рзянкін Андрій Миколайович нагороджений медаллю «За відвагу», «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР», нагрудним знаком «Відмінник прикордонних військ» І ступеню, знаком ЦК ВЛКСМ «Молодий гвардієць ХІ п'ятирічки» І і ІІ ступенів.

З листа додому сержанта Андрія Рзянкіна: «За нашими спинами Батьківщина, наші рідні. І для того, щоб вам спокійно спалося, нам потрібно служити. За це й всього життя не шкода, тільки б жила у мирі наша країна ».

Одна з останніх фотографій, на якій зображений Андрій Рзянкін (в центрі).

ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ АНДРІЮ РЗЯНКІНУ

Не с болью по сердцу прошел холодок, когда пораженный свинцом
Такой же, как я молодой паренек упал на траву вниз лицом,
Такой же, как я молодой паренек упал на траву вниз лицом.

Судьба, неужели такой есть закон, чтоб молодость нашу губить.
Но кто тот подлец, что спокойно навел, что смог так спокойно убить,
Но кто тот подлец, что спокойно навел, что смог так спокойно убить.

Зачем же все это, неужто во всем есть свой незаконный закон,
Который судьбою зовется людской, с которым никто не знаком,
Который судьбою зовется людской, с которым никто не знаком.

А там, на гражданке, такие как я, гуляют, не зная о том,
Что здесь в это время пылают дома, что смерть здесь за каждым углом,
Что здесь в это время пылают дома, что смерть здесь за каждым углом.

Сказал бы ему: «Ты Андрюха прости за то, что не будешь ты жить»,
Никто не помог и не может спасти, но сможет ли кто позабыть,
Никто не помог и не может спасти, но сможет ли кто позабыть.

Прости и за то, что тебе, а не мне достался кусочек свинца,
Что я вот живу, а тебя больше нет, но нет и того подлеца.

Тебя не забудут в ДэШа никогда, ты слышишь Андрюха родной.
Ты в памяти нашей навек, навсегда, у нас, кто тогда был с тобой,
Ты в памяти нашей навек, навсегда, у нас, кто тогда был с тобой.

Фрагмент мапи із зазначенням місця загибелі старшого сержанта Рзянкіна Андрія.

Похований Андрій Рзянкін у рідному місті. Віднині в нашому місті бути вулиці імені воїна-інтернаціоналіста сержанта Рзянкіна у Жовтневому районі!

Віднині сержанту Рзянкіну жити поруч з нами і нам поруч з ним.

На травневому засіданні міськвиконкому м. Кривого Рогу 2012 року було прийнято рішення встановити меморіальну дошку на фасаді будинку № 30 по вулиці Кремлівська (Жовтневий район) на честь загиблого при виконанні інтернаціонального обов'язку сержанта Андрія Рзянкіна.

Своїм коротким, як спалах життям цей юнак довів свою відданість Батьківщині, нам. То ж будьмо і ми життям своїм, кожним своїм вчинком гідними його пам'яті!