Калинюк А. П.

Кулігіна О. В

РОК-МАРІУПОЛЬ: ХХІ СТОЛІТТЯ

ДОВІДНИК

Маріуполь - 2013

Калинюк А.П., Кулігіна О.В.

Рок-Маріуполь: ХХІ століття: довідник. - Маріуполь, 2013. - 31 с.

У довіднику зібрані найяскравіші маріупольські рок-групи та рок-виконавці Маріуполя. Представлені біографічні дані дадуть змогу читачеві познайомитися з рок-спілкою Маріуполя та зробити певні висновки щодо рок-музики нашого міста. Цей довідник є результатом дослідження авторами біографічних фактів життя музикантів, загальновідомих або люб'язно наданих безпосередньо самими музикантами.

Довідник доповнений додатками: інтерв'ю з маріупольськими рок-виконавцями і диском РОК-МАРІУПОЛЬ: ХХІ.

Зміст

Передмова 5

Михайло Бублик 8

Дмитро Плаксін 9

Легенда 10

N.E.O. 11

Leviathan 12

14 днів 13

Freezers 15

Синдром Безумства 16

… так божеволіють… 17

M-City Blues Band 18

The Phantom Menace 18

60 Changes 19

MEHANIMITY | Charley Sick & CJ Exterminate 20

«The Ducks» 21

Післямова 22

Додаток Б 24

Додаток В 25

Додаток Г 26

Додаток Д 28

Додаток Е 29

Передмова

У Маріуполь рок прийшов у 80-х роках, але розвивався дуже повільно через відсутність технічних і фінансових можливостей, територіальну і культурну віддаленість від центру країни. До того ж і публіка, що складалася переважно з працівників важкої промисловості, зайнятих фізичною працею, була мало підготовленою для цієї музики. Але з'являлися окремі ансамблі, які намагалися виконувати музику, наближену до року, такі групи виступали в основному на весіллях та інших розважальних заходах. Проте в 90-ті роки ХХ ст. з розвалом СРСР, поширенням ідей незалежності України, зростанням можливостей комерції, а отже й відкриттям вільного доступу до західної культури, рок-музика в Маріуполі поступово почала «набирати обертів». У продажу з'явилися перші касети різних рок-гуртів,: як зарубіжних (серед них особливою популярністю користувалися «Led Zeppelin», «Queen», «Deep Purple» та ін..), так і вітчизняних(особливо російські гурти «Кіно», «Аліса», «Арія» та ін.). Серед популярних напрямів року тоді був хард-рок та метал, тому маріупольські групи того часу, наприклад, «Ред. Рейн» або «Матрикс», відрізнялися помітною «важкістю» виконання. Основна складність при створенні музики в жанрі року була в тому, що музиканти не мали змоги дістати потрібні музичні інструменти, не кажучи вже про створення повної програми виступу для проведення повноцінного концерту.

Активний розвиток рок-культури в Маріуполі спостерігається з початку ХХІ століття, коли з'являються перші гурти, що займаються рок-музикою як основним напрямом творчості. Так, група «Легенда» була однією з найвідоміших у Маріуполі цього періоду. Тепер у продажу можна було легко знайти не тільки платівки, але й касетні записи улюблених гуртів.

Перший великий рок-концерт відбувся у 2001 році у клубі «Турист», що знаходився тоді біля Будинку Зв'язку. Концерт мав назву «Magic Dance». Це була грандіозна подія для рок-молоді тих років. «Magic Dance» вплинув на багатьох фанатів рок-музики, результатом чого стало масове виникнення рок-колективів, які різнилися за рівнем майстерності та якістю звучання. Особливо виділилися групи «Друге Пришестя», «N.E.O.» та «Шторм». Ці команди й понині залишилися відомими серед маріупольської рок-спілки. Найчастіше такі рок-групи копіювали стиль виконання своїх кумирів. «Ти вважався «крутим», якщо виконував пісні на кшталт «Арії». То була дуже популярна група на той час», - розповідає А.Тополєв - один з перших рок-виконавців Маріуполя. (Додаток В)

Жанрове розмаїття року на межі століть і тисячоліть не було дуже широким. Гурти, що виконували музику в найрізноманітніших жанрах почали з'являтися вже ближче до другої половини першого десятиріччя ХХІ століття. Це були такі групи, як «14 днів», «Freezers», «N.E.O.». Як розповідає А. Тополєв у своєму інтерв'ю (Додаток В), перші спроби запису власних пісень робилися в домашніх умовах, але технологія не дуже відрізнялась від нинішньої: спочатку на комп'ютері створювалися барабанні семпли (або їх просто копіювали із треків інших груп), потім на них записували басову лінію, після цього дві доріжки гітари, і вже на готовий мінус записували вокальну партію. Записати та аранжувати все у квартирних умовах було дуже складно, тому якість звучання таких пісень була низькою.

Експерти, зокрема В. Н. Сиров, зазначають, що в наш час саме клубний рух, який почався в 1992 році в Москві, формує музичну культуру, а аж ніяк не великі майданчики, як це було раніше. Адже перш ніж гурт почне збирати аншлаги на великій сцені, він розвиває свою творчість у клубному середовищі. Це не так просто, як здається, і вимагає від музикантів деколи тривалої витримки і героїзму. І лише після того, як група зарекомендує себе аншлагами в клубах, їй вдається вийти на велику аудиторію. Така історія практично всіх культових команд від 90-х до сьогодні [1].

В останні роки в Маріуполі рок-музика стає доволі популярним жанром серед молоді, тому з'являється велика кількість аматорських рок-гуртів, що не можуть стати доволі відомими для виступів на великій сцені. Таких гуртів дуже багато, бо зараз кожний підліток має змогу придбати собі будь-який музичний інструмент, щоб грати пісні своїх кумирів та намагатися писати свою музику. Серед таких гуртів можна зазначити творчість «Mazik's CoveЯ Band», групи «Щастя», «50/50», «60 Chаnges» та ін. Їх пісні не транслюють по радіо, їх кліпи не показують по телебаченню, деякі гурти не мають змоги навіть записати повноцінний альбом, проте вони формують музичну культуру та впливають на соціум свого міста, області, у деяких випадках - країни.

Таким чином, історія рок-руху в м. Маріуполі є невіддільною від історичного і культурного контексту радянської і пострадянської епохи. Проте слід завважити на суттєве відставання культурних процесів у місті, що відобразилося і на термінах виникнення, і на розвитку маріупольської рок-музики.

Результатом аналізу маріупольської рок-музики є цей довідник, у якому зібрані найяскравіші маріупольські рок-групи та рок-виконавці Маріуполя. Представлені біографічні дані дадуть змогу читачеві познайомитися з рок-спілкою Маріуполя та зробити певні висновки щодо рок-музики нашого міста. Цей довідник є результатом дослідження авторами біографічних фактів життя музикантів, загальновідомих або люб'язно наданих безпосередньо самими музикантами.

Довідник доповнений додатками: інтерв'ю з маріупольськими рок-виконавцями і диском РОК-МАРІУПОЛЬ: ХХІ.

Комплексний підхід до вивчення творчості маріупольських рок-музикантів дає змогу проаналізувати творчість тієї чи іншої групи під різними кутами, зробити кілька видів аналізу: біографічний, стильовий, тематичний, соціологічний, тобто визначити рівень популярності групи.

Ця робота може буди цінним внеском у вивчення культури нашого рідного міста, тому що рок-музика - це невід'ємна та значима частка масової культури всього сучасного суспільства.

Михайло Бублик

Музикант, лідер музичних груп «Депресія» і «Booblik's band»

Народився він в українській глибинці, згодом його сім'я переїхала до Маріуполя, де музикант і виріс. З дитинства виявляв потяг до музики: сам записався до музичної школи по класу акордеона, потім грав у шкільній групі «DePRessia». Після закінчення школи Михайло вступив до Приазовського державного технічного університету на зварювальний факультет, який закінчив з червоним дипломом. Здобувши вищу освіту, Михайло Бублик переїхав до Харкова, вступив до Академії культури на спеціальність «Режисер естради і масових свят». Михайло не забував і про свою групу «Booblik's band». Популярність групи зростала: пісні звучали по радіо, були концерти в Маріуполі, Донецьку, Харкові, Києві. Все змінилося після того, як пісні музиканта почула сама Алла Борисівна Пугачова.

У серпні 2010 року, напередодні свого дня народження, Михайло довідався, що його пісні звучали в ефірі «Радіо Алла» в програмі «Алла шукає таланти». «Іноді в найкоротшій пісні відчувається і характер, і міць, і ступінь таланту. Мене це зачепило одразу» - сказала про Михайла Алла Пугачова. Запис програми музикант розмістив у своєму блозі, де її почув Філіп Кіркоров і також схвально відгукнувся про творчість музиканта та знайшов час, щоб познайомитися з молодим артистом під час гастролей в Ялті.

Михайла Бублика запросили до Москви виступити у фіналі конкурсу «Алла шукає таланти», де йому довелося співати перед самою Пугачовою. Це і стало відправною точкою в кар'єрі музиканта. У 2011 році з України музикант переїхав до Санкт-Петербургу, де прожив близько шести місяців, а в даний час живе і працює в Москві. Михайло Бублик виступає на кращих концертних майданчиках, його пісні передають такі радіостанції, як «Російське радіо», «Дорожнє», «Пітер ФМ», «Шансон», «Гумор ФМ».

У 2012 році Михайло удостоєний премій «Шансон Року» і « Відкриття Року» від Шансон ТБ [Інтернет ресурс].

Дмитро Плаксін

Дмитро народився та виріс у Маріуполі, потяг до музики виявляв із самого дитинства. Перше кохання стало для нього причиною, через яку він серйозно зайнявся музичною творчістю. У 15 років вперше взяв до рук гітару та зрозумів, що то його коник. З того часу він пов'язав із музикою своє життя.

У 15-17 років Дмитро був типовим уособленням представника юнацького максималізму та нігілізму, тому на творчості це відображалося у виконанні важких напрямів металу й у написанні депресивних текстів. Але з часом Дмитро зрозумів, що таку музику складно грати, і це зовсім не те, чого він хоче.

У певний момент Дмитро переосмислив своє ставлення до життя та творчості, та його погляди на оточуючий світ зазнали кардинальних змін. Він зрозумів, що сенс життя - у пошуках щастя, і це розуміння змінило його музику. Тепер він створює приємні композиції, які бажає дарувати людям. Протягом цього періоду Дмитро грав у великій кількості колективів: писав музику та вірші.

З часом, він організував групу, яку назвав «Щастя». На його творчість тоді помітно впливав гурт «The Beatles». Стиль виконання - це софт-рок, поп-рок та ін. Колектив виступав на різних благодійних заходах, наприклад, для збору коштів на лікування тяжкохворої дитини. Також були концерти на репетиційній базі для друзів і виступи в арт-кафе Маріуполя. Але в жовтні 2013 року Дмитро мусив покинути групу. З його виходом зі складу «Щастя» звучання гурту кардинально змінилося і не в кращий бік.

Дмитро не бажає зупинятися на цьому, він вважає свою творчість лише початком шляху музиканта, тому зараз створює свій проект, який також назвав «Щастя» та планує проводити концерти авторської музики.

Легенда

1 січня 1998 в кабінеті музики і співу ЗОШ № 65 м. Маріуполя познайомилися майбутній ритм-гітарист і вокаліст Русанов Антон і майбутній барабанщик Володимир Діденко. 20 березня 1998 року, ознайомивши один одного із текстами своїх пісень, хлопці створили рок-групу. Репетирувати почали все в тому ж кабінеті співу ЗОШ № 65. У квітні 1998 року вигадали назву - «Легенда». Таку назву обрали тому, що в репертуарі групи були ліричні пісні, а лірика - це любов, любов - це загадка. І щось загадкове є в слові «Легенда». У травні 1998 року в актовому залі ДШМ хлопці в неповному складі (барабани не пропускали на сцену) виконали пісню під назвою «Не плач». Пісня була прийнята «на ура». Це був перший виступ групи. Влітку 1998 року з групи йде бас-гітарист. У вересні 2000 року пішов соло-гітарист Макс. Він вступив до інституту, йому не вистачало часу на музику. У підсумку у рок-гурті «Легенда» залишилися двоє: Антон (вокал і гітара) та Володимир (ударні). У такому складі група проіснувала до 10 січня 2002 року, коли до «Легенди» увійшов соло-гітарист Кирило Готовчіков. Саме після цієї події група стала рости в музичному плані. До цього часу в складі групи був уже четвертий учасник - бас-гітарист Михайло Єфремов. Репетирувати стали у Антона. Репетиції проходили 2-3 рази на тиждень по 3-4 години на день. У липні 2002 року групі пропонують виступити на День Молоді в Міському Саді разом з шістьма іншими групами. Радість учасників «Легенди» не знала меж. 30 червня 2002 стався дебют: перший виступ перед великою публікою пройшов вдало. У цей період у складі групи відбуваються різні зміни. У жовтні 2002 групу покидає бас-гітарист Михайло Єфремов. У листопаді 2002 року до «Легенди» приєднується Фан-Фу-Чу Ярослав. З появою його в групі музика стала набувати більш професійного забарвлення. З листопада 2002 року по листопад 2003 «Легенда» пережила багато «струсів». Хлопці часто сперечалися щодо планів на майбутнє. Не витримавши цього, Кирило Готовчіков у лютому 2003 року залишає групу і створює свою - «Небо 17». Через півроку він знову повертається в групу. На цей час у «Легенді» залишається троє учасників. У березні 2003 року група поповнюється бас-гітаристом, ним став Пудак Артур. У жовтні 2003 року група готується до заключного концерту, який повинен був відбутися 7 листопада 2003 року в кінотеатрі «Савона». Це був важкий місяць для музикантів. Концерт відбувся, але йому передували постійні суперечки між учасниками групи. В іншому сезон концертів для «Легенди» був закритий гідно. Буквально через 2 тижні після концерту в «Савоні» з групи йде Ярослав. Це була важка втрата, хлопцям ніде було репетирувати і іноді здавалося, що «Легенда» от-от розпадеться, але в лютому 2004 року Ярослав повертається в групу. Учасники групи переглянули своє ставлення до улюбленої справи і свої стосунки. Але в 2005 році група все одно розпалася [Інтернет ресурс].

N.E.O.

Група утворилася в 2001 році завдяки Роману Єрмакову (гітара) та Антону (Тюлень) Тюхаю (бас). Через деякий час хлопці запросили до групи Ігоря Козака (барабани). З того часу учасники гурту намагалися створювати власні пісні, але розуміли, що їм необхідна людина, яка буде сприймати обраний ними музичний напрям. Цілих півроку група була без вокаліста, поки до колективу не приєднався Сергій Grеy, який і став серцем команди. Але з напрямом музики група так і не визначилася. Продовжувалися експерименті із різними стилями, поки у 2006 році не зупинилися на репкорі.

Хлопці назвали свою групу «N.E.O.», що означає «нова музика». У середині першого десятиріччя нового століття то дійсно була свіжа для Маріуполя музика. До них справжній репкор ніхто не грав, а хлопці спробували, і всім сподобалося. Новий стиль рок-спілка Маріуполя сприйняла із задоволенням, і в короткий період було написано більше 20 пісень, половина з яких, на жаль, давно втрачена і забута.

«N.E.O.» часто запрошували на різні рок-концерти не тільки в Маріуполі, а і в інші великі міста України та Росії. За весь час існування було змінено багато музикантів, були різні експерименти у звучанні.

Гурт припинив існування у 2011 році після ювілею та концерту на честь нього.

Тексти пісень гурту «N.E.O.» насичені проблематикою сучасного життя, у багатьох піснях йдеться про соціальні та екологічні проблеми Маріуполя, звучить заклик до справедливості та рівноправ'я. Цей факт був одним з основних чинників великої популярності групи у період її існування. Іншим вагомим чинником успіху було специфічне виконання пісень у жанрі «репкор», що є популярним і донині.

Leviathan

Група «Leviathan» була утворена восени 2007 року. Почалося все зі знайомства гітариста та вокаліста Грішечкіна Олексія і барабанщика Сичова Володимира. Спочатку їх об'єднував спільний інтерес до важкої музики, потім з'явилися мрії про свою рок-групу, почали створюватися тексти до майбутніх пісень і перші начерки аранжувань. Пізніше ряди групи поповнив бас-гітарист Кіфюк Євген і клавішник Богомазов Сергій. Після їх появи почалися повноцінні репетиції колективу, який тоді ще називався «Out the dark». «Репетиції нам показали, що назад дороги немає!» - говорив Олексій. Хлопці вирішили вилізти «з гаража в люди» і виступили на концерті в закритому клубі, потім на кількох Open Air'ах. Через деякий час групу покидає клавішник. Стало зрозуміло, що потрібно покращувати техніку вокалу і гітари. Для гітариста-вокаліста це було дуже складно в силу сімейних обставин, звідси виникає потреба у гітаристі. Незабаром з цієї ж причини Олексій залишить гітару і старанно займеться вокалом. Було викладено безліч оголошень в Інтернет, але нікого так і не знайшли. Проте хлопці вирішили не впадати у відчай, і відповідь на їх упевненість у пошуках гітариста не змусила довго чекати. У кінці 2007 року з'являється переповнений енергією і тисячами ідей у ще зовсім «зеленій», але дуже талановитій голові, Андрій Мартинішін. Багато чого відразу стало можливим, та зі стилем твердо визначитися ще так і не вдалося, так як усі учасники групи росли на різних музичних ґрунтах. Проте це не стало перешкодою для розвитку колективу, швидше - навпаки.

На початку 2008 року виникають проблеми з репетиційної базою, але й це не зломило дух уже цілком згуртованої команди. Незабаром Олексій купує приватний будинок з прибудовою, ніби спеціально призначеною для репетицій. Зробивши якісну звукоізоляцію, група береться до роботи, при чому плечем до плеча з їх знайомою групою «theODDZ», тільки вже в теплому і обладнаному під репетиції приміщенні. Поступово хлопці знайшли відправну точку та переплавили різні породи в такий сплав, як грув метал/металкор. Подолавши всілякі перешкоди на своєму шляху, учасники гурту зіткнулися ще з однією - відсутністю другого гітариста, який був дуже потрібен. Знову починається пошук, але результат був точно такий, як і першого разу. Однак несподівано в кінці 2008 року з'являється другий гітарист Куракін Сергій. У групі існує внутрішній негласний статут: бути розсудливою і об'єктивною людиною, дивитися не на проблему, а на її рішення, причому шляхом найменших витрат сил та енергії, обов'язково поважати своїх колег і їх думку, але залишатися при цьому знов-таки об'єктивним, постійно вдосконалювати свою майстерність (Додаток Б).

14 днів

Творчість групи починалася як проект на один концерт, для цього зібралися музиканти з різних груп. Концерт проводився в кафе «Хвилинка» в Донецьку в жовтні 2007 року. Назва групи з'явилася від того, що програма виступу була підготовлена за два тижні (14 Днів). Концерт удався, не дивлячись на те що група тільки сформувалась. Другий концерт відбувся через півтора року. За цей час прийшло і пішло багато учасників, були і сурмачі, і тромбоніст, і спроби грати ска-панк. 28 квітня 2008 року відбувся концерт у ПК «ЧАЙКА». Пізніше «14 днів» виступали на розігріві групи «Борщ» у Києві. Після цього концерти в Маріуполі проходили майже кожного місяця. Музиканти встигли відіграти 9 разів у своєму рідному місті на всіх майданчиках Маріуполя, на яких тільки проводилися рок-концерти. Також група дала інтерв'ю на ростовському ТБ. З виїзних концертів хотілося б відзначити такі:

• Ростов-на-Дону 31.08.08 клуб «ПодZемка» - «Last summer punk day». Групи:

Dispolser (Ростов-на -Дону);

Розмовляючі Стіни (Ростов-на -Дону);

Just playing radio (Ростов-на -Дону);

Picture For Me ( Вороніж);

Крик ( Волгодонськ);

Психогенератор ( Таганрог);

ДіНіТош ( Тула);

14 днів ( Маріуполь)

• Луганськ 8.11.08 Клуб: "Хот Джем " - " Friends only "

На концертах «14 днів» помітно публіку різної статі і віку, з них яскраво виділяються більшістю футбольні фанати та панки. Що стосується стилю творчості, то його можна охарактеризувати як панк. У своїх текстах, на відміну від багатьох своїх колег, «14 днів» не ведуть протести проти чого-небудь, а просто співають про те, що бачать, що чують, що відчувають, не беруть участі в політичних акціях і агітаційних виступах [Інтернет ресурс].

Freezers

Група «Freezers» була заснована взимку 2008 року. Спочатку колектив був орієнтований на стиль репкор, але після дебютного концерту 31 травня 2008р. в ГДК «Чайка» група змінила стиль звучання на альтернативний ню-метал з елементами репкору, поєднуючи ритмічні партії ударних і бас-гітари з жорсткими рифами гітар і агресивним жіночим вокалом. У червні цього ж року група починає працювати над записом перших демо-композицій на студії Fat-Records. Змінивши склад і взявши нового бас-гітариста, колектив працює над новим матеріалом і в середині осені дає новий концерт. З часом колектив закінчує записи нових пісень та відправляється в турне по містах Донецької області [Інтернет-ресурс].

Творчість групи можна розділити на три періоди. Перший - це початок творчості. Наголос робився на те, щоб запам'ятатися публіці. У стилі виконання акцентувалася увага на юнацькому максималізмі, тому створювалася музика, здатна задовольнити розгнівану молодь. У цей час гурт не надто замислювався над змістом текстів, у віршах йшлося про ненависть, злобу, страх і т. ін.

Другий період характеризувався більшою ліричністю творчості, основний зміст пісень став більш глибоким: з'явилися пісні про кохання, про розмову людини зі смертю і т.д.

У третьому періоді переважає жіночий вокал разом з важким гітарним звучанням, що поєднується з філософськими темами текстів пісень. Якщо у попередніх періодах спостерігається широкий вміст агресивного жіночого гроулінгу (даний вокальний прийом ґрунтується на співі на опорі від діафрагми при сильному видиху повітря з низу живота з подальшим розщепленням помилкових зв'язок - так досягається ефект гарчання. Через фізичні особливості гроулінга звук виходить вельми низьким по тону [Інтернет ресурс]), то тепер гроулінг відсутній.

У четвертому періоді написано багато англомовних пісень, які присвячені в основному почуттям. Відеокліп групи на пісню «Despair» потрапив у ротацію декількох молодіжних музичних каналів, що дозволило представити творчість групи більш широкій аудиторії слухачів. Гурт сподівався на подальший розвиток та запис своїх пісень за кордоном, але під час роботи над останнім альбомом у 2011 році розпався.

Це найуспішніша група Маріуполя, яка використовувала у своїх піснях жіночій вокал. За своє недовге існування «Freezers» стали дуже відомим гуртом міста і зарекомендували себе як гідний колектив по всій Україні та за кордоном.

Синдром Безумства

Ця маріупольська група народилася в 2010 році, в результаті закриття проекту «С.В.Т», який здавався музикантам несерйозним.

З самого дебюту група запам'яталася своїми яскравими образами. Хлопці з'явилися на сцені в незрозумілих костюмах: Діда Мороза, клоуна, хлопця в хокейній масці та дивака в береті (художника). Вокаліст одягнув юбку та зав'язав волосся у два хвостики, як у першокласниці. Самі музиканти зізнаються, що ці костюми вони вдягли для того, щоб запам'ятатися публіці. Але з часом вони відмовилися від цього дивацького вбрання.

З чотирнадцяти пісень, які вони грали на той час на концертах, вони записали лише чотири, тому що кожен з учасників «Синдрому Безумства» мав свою точку зору стосовно подальшого розвитку їх творчості. Хлопці не досягли згоди, тому влітку 2012 року група припинила репетиції.

Але «Синдром Безумства» мав дуже гарний матеріал для подальшої творчості, тож у 2013 році гурт зіграв на маріупольському фестивалі «Рок-квітень-10». Зараз деякі учасники гурту поїхали до Москви заробляти гроші для подальшого запису пісень. Вокаліст Антон Куприков планує розвивати свою творчість уже в Москві.

Стиль виконання пісень «Синдрому Безумства» - це віжуал та альтернативний рок. Але є кілька пісень, які наближені до індастріалу.

Тексти пісень пише в основному вокаліст Антон Куприков. Ранні його пісні написані під впливом російської рок-групи «Агата Крісті», тому мають дещо психоделічний характер. У текстах пісень ліричний герой часто засуджує сучасність та поринає у свій власний, не зрозумілий нікому світ.

Акцент у композиціях гурт робить саме на глибокому змісті пісень, тому на концертах фанати не особливо цікавляться спокійною та дещо повільною музикою «Синдрому Безумства». Їх більше задовольнить важкий метал, ніж вигадливий віжуал рок (Додаток Г).

… так божеволіють…

Це один з найвідоміших колективів Маріуполя, який сформувався у 2011 році. Перед цим гурт мав назву «Porno Djaz», але після того, як групу покинув барабанщик, звучання змінилося і було вирішено змінити назву.

До складу цієї групи входять музиканти, які вже мали досвід у музичній індустрії, тому «… так божеволіють…» - сильна та досвідчена рок-група, яка подобається не тільки рок-спілці Маріуполя, а й іншим жителям нашого міста. Кожний з учасників групи - яскрава особистість. Такий висновок можна зробити вже з перших хвилин їхніх виступів, бо кожний чимось відрізняється: вокаліст виконує пісні, ніби входячи в транс та гублячи зв'язок з групою і публікою, тому бас-гітарист бере на себе роль серця групи - кепкує на сцені та контактує із залом. Основне враження «…так божеволіють…» залишають своєю харизмою та вмінням триматися на публіці.

Зараз учасники групи відкрили у місті своє арт-кафе, в якому по вихідних проводять рок-концерти на різну тематику. Деякі з учасників планують продовжувати свою творчість за кордоном, у США (Додаток Е).

M-City Blues Band

Маріупольська електрична блюз-рокова група, склад якої сформувався з музикантів, які паралельно грали в інших гуртах. Причиною того, що вони зібралися в одному колективі, було спільне бажання утворити гурт з особливим блюз-роковим та фанковим звучанням. І, зібравшись одного разу, музиканти грають разом уже три роки. Але кожен з них має сім'ю та роботу, тож не завжди вистачає часу на заняття музикою, також немає менеджера, який турбувався би про виступи та записи пісень.

Група періодично виступає в арт-кафе та на невеликих концертах для цінителів справжньої живої музики. У репертуарі групи 50 оригінальних пісень, хоча колектив часто виконує пісні іноземного походження, адже публіка хоче старих, відомих мелодій - ось ще одна зі складностей. Не дивлячись на проблеми, на концерти «M-City Blues Band» приходить доволі багато людей, тому що це трохи незвична музика. Більшість слухачів залишаються задоволеними та приходять на наступні концерти.

The Phantom Menace

У грудні 2012 року А.Субочів та І.Бездольний заснували гурт «The Phantom Menance». Через деякий час до них приєднався барабанщик С.Авдейко, а за ним А.Подсекін. З часом гурт знайшов бас-гітариста С.Кислова, а А.Подекіну довелося покинути гурт через отриману травму. Лідер-гітаристом на той час був І.Бездольний. Після довгих репетицій та пошуків група знайшла лідер-гітариста Р.Мисюру. Після першого концерту через особисті обставини гурт покинув бас-гітарист С.Кислов, на його місце прийшов І.Мацегора. Р.Мисюра теж покинув гурт через те, що йому не підійшов графік репетицій. У кінці літа 2013 до групи запросили гітариста Іллю, прізвище якого члени «The Phantom Menace» не можуть дізнатися й понині. Зараз група готує перший офіціальний реліз - ЕР-альбом, до складу якого буде входити п'ять пісень.

Через те, що гурт не ставить певних кордонів при створенні нових пісень, то майже всі пісні записані у різних жанрах. Але самі музиканти визначають свій стиль як «важка альтернатива з елементами панку». Перші пісні написані виключно І.Бездольним, як і музика до них. На даний момент написанням пісень та музики займається також Ілля.

60 Changes

Після розпаду групи «Smoked Town» та після виходу з групи А.Кислякова, музиканти цього колективу вирішили не зупинятися та продовжувати створювати музику. До гурту приєднався новий гітарист К.Касьянов. У цьому складі «60 Changes» існували до початку 2013 року. У той час їх не запрошували для виступу на концертах, тому музиканти займалися репетиціями. Ще в грудні 2012р. гурт знайшов свого вокаліста А.Тополева та почав повноцінні репетиції, а навесні 2013 р. група у складі А.Хайтулова, К.Касьянова, А.Тополева, В.Кокоуліна та М.Правдивця зіграла свій перший концерт на щорічному Маріупольському фестивалі «Рок-Квітень-10».

На початку існування групи хлопці не могли вирішити, яку назву обрати. Одному подобалося одна назва, другому - інша, третьому взагалі нічого не подобалося. До того ж, вибравши і визначившись з назвою сьогодні, завтра хлопці могли передумати і все поміняти. Так тривало доти, поки не прийшов час виступити на першому концерті. Тому вони обрали назву, яка означає «Безліч змін»

«60 Changes» виконують пісні в стилі альтернативний метал, тому композиції відрізняються деякою агресивністю та «важкістю». На звучанні простежується вплив гурту «Sepultura», який відрізняється жорстким виконанням пісень, тексти мають похмуру та критичну тематику. Музиканти зазначають, що саме цей жанр особливо їм подобається, тому вони із задоволенням виконують свої пісні.

Бас-гітарист А. Хайтулов пояснив, що тексти пісень пише вокаліст Андрій Тополев, тому саме йому відомий їх повний глибокий сенс. «Мені здається, що чим більше завуальована смислова лінія в тексті, тим красивіше. Я завжди намагаюся відійти від стопроцентної прямолінійності тексту», - зізнається сам Андрій (Додаток В).

З самого дебюту публіка гаряче сприймає «60 Changes». Під їхні пісні розлютована та нігілістична молодь має змогу випустити пар та «відірватися».

MEHANIMITY | Charley Sick & CJ Exterminate

Електронний проект двох молодих музикантів, які працюють в абсолютно різних напрямах.

Вокаліст групи «Синдром Безумства» та учасник кібер-фолк колективу «Кукани та Валькірії», раніше відомий як автор найважчих треків бреккор проекту «Kiraquorum», заснували власний проект, який став точкою перетину їх творчості.

«MEHANIMITY» - це безкрайнє поле для експериментів. Тому важко сказати, що можна очікувати від цього проекту в майбутньому.

27 липня 2013 року «MEHANIMITY» випустив три перших студійних записи. Музиканти не мають змоги поки що дати концерт, тому що вокаліст Антон Куприков знаходиться в Росії та не може репетирувати.

«The Ducks»

У серпні 2013 зустрілися дві творчі особистості - Віталій Кайсаров та Артур Петрищев, які вирішили створити групу «The Ducks». Але офіційна дата заснування гурту 22 вересня, після вступу в колектив Анастасії Мангадаш. З часом до гурту приєднався Андрій Зорін. У жовтні «The Ducks» записали відео з Анастасією та Андрієм, та виклали в Інтернет. Багатьом сподобався запис, тож колектив вирішив не зупинятися на досягнутому та продовжувати створювати більше і більше пісень.

«The Ducks» працюють у стилях панк-рок, поп-панк, альтернатива та багатьох інших. Музикантам подобається виконувати красиві запальні пісні, а також ліричні акустичні композиції, над змістом яких можна замислитися.

Колектив з'явився лише в кінці літа, тому зараз музиканти активно займаються написанням нових пісень для запису першого альбому, який вони планують випустити через півроку. (Додаток А)

Післямова

Це далеко не повний перелік рок-груп Маріуполя. Автори намагалися аналізувати групи, які відрізняються за жанрово-стильовими особливостями виконання. Якщо продовжувати список відомих маріупольських рок-гуртів, слід зазначити також групи «16 кілобайт» (панк-рок), «Тілоцини» (фанк-рок), «J-Dog» (ню-метал, репкор), «KYRBY'S HOUSE» (альтернативний рок), «4 години» (панк-рок), «THEODDZ» (хардкор), «Точка Зору» (хеві-метал) та багато інших.

Подяку у допомозі при написанні довідника хотілося б висловити А. Тополеву, А. Хайтулову, А. Дорофеєву та Д. Плаксіну, які допомогли у збиранні інформації та поділилися з авторами цінною інформацією щодо маріупольских рок-груп з початку ХХІ століття і до сьогодення.

Додаток А

Інтерв'ю

з Дмитром Добіним, гітаристом групи «The Ducks»

Анастасія: Можна дізнатися про історію виникнення групи (як так вийшло, що ви зібралися в єдиний колектив)?

Дмитро: Заснували групу Віталік Кайсаров і Артур Петрищев, це було десь у серпні. Точна дата зародження групи 22 вересня, після того, як у групу прийшла вокалістка Настя Мангадаш. Трохи пізніше до нас приєдналася ще одна людина, Андрій Зорін. Ми багато планували і одного дня зважилися записати відео з Настею та Андрієм, коли ми побачили, що більшості людей наша «творчість» сподобалося, ми вирішили не зупинятися на досягнутому і продовжувати створювати все більше і більше відео та пісень. На даний момент пишемо альбом, точну кількість пісень поки що назвати не можу... Сподіваємося, що через півроку вже вийде перший наш альбом.

Анастасія: Який стиль виконуваної вами музики і через що ви обрали саме його?

Дмитро: Виконуємо пісні в стилях: панк-рок, поп-панк, альтернатива і багатьох інших, а також часто виконуємо акустичні версії пісень: такі пісні завжди звучать красивіше. Вибрали саме ці жанри, тому що нам це ближче... Нам подобаються красиві, запальні пісні, і в той же час пісні, які змушують замислитися…

Анастасія: Яка основна тематика текстів ваших пісень?

Дмитро: Поки що розкривати зміст наших пісень не буду. Можу сказати лиш одне: зміст у них є.

(Інтерв'ю «Вконтакте» взяла А. Калинюк 9 листопада 2013 р.)

Додаток Б

Інтерв'ю

з Олексієм Грішечкиним, вокалістом групи «Leviathan»

Анастасія: Здрастуй, Олексію. Можна поставити декілька питань про «Leviathan»?

Олексій: Привіт, Настю... давай трохи менш офіційно. Льоша... Задавай своє питання.

Анастасія: Цей проект уже закрився?

Олексій: В анабіозі, але є бажання відновити... Може невдовзі знову почнемо грати.

Анастасія: Також мені цікава тематика пісень твоєї групи.

Олексій: Тематика пісень... Ну, ми намагалися не писати нісенітниці - це найголовніше. А основні теми такі: система, що зомбує людей, ненаситна жадібність політиків, нескінченне протистояння добра і зла... З зірваних тем - вірність дружбі, біль утрати, прагнення до нового життя без слабких ланок... і т.д. і т.п.

(Інтерв'ю «Вконтакте» взяла А. Калинюк, 11 листопада 2013 р.)

Додаток В

Інтерв'ю

з Олександром Хайтуловим, бас- гітаристом «60 changes»

Анастасія: Можеш коротко описати як утворилася ваша група, що граєте, ваш склад, що збираєтеся робити в майбутньому?

Олександр: Після розпаду групи «SMOKED TOWN» (vk.com/club20824529) і виходу зі складу вокаліста і гітариста Кислого (vk.com/zloyment1), ми вирішили не розходитися і покликали гітариста (vk.com / feeeeeling_goooood), зробили проект, який так і не вийшов за рамки гаражу. Потім ми шукали вокаліста, і десь в грудні ми його знайшли (vk.com/id7642678), і почалися повноцінні репетиції. Стиль: Альтернативний метал, в якому є і треш-метальні і нью-метальні мотиви.

Анастасія: Чому граєте саме альтернативний метал?

Олександр: Не знаю напевно, мабуть, просто так вийшло через перші заготовки.

Анастасія: Яка основна тематика пісень?

Олександр: А тексти пише вокаліст, і тільки він знає їх глибокий смисл.

(Інтерв'ю «Вконтакте» взяла А. Калинюк 9 листопада 2013 р.)

Додаток Г

Інтерв'ю з Антоном Купріковим, вокалістом «Синдрому Безумства»

Анастасія: Антоне, можу я дізнатися про те, як розвивалася твоя творчість, що тебе надихало, бажано все найцікавіше.

Антон: Як композитор я слабкий - і це м'яко сказано. Я пишу основу. Вокальна партія і все. Аранжуванням займаються гітаристи. Сам я гітару тримаю в руках лише повних три місяці. Раніше тільки співав. Творчість розвивалася так: Я виріс на рок -музиці. Мій батько слухає «Pink Floyd», «Deep Purple», «Queen», «Metallica», а сам я класу з другого слухав «Король та Шут». Років в 13 горів бажанням співати, вже хотів бути вокалістом у групі. Вокал так і розвивав: співав вдома, поки нікого немає. Потім класі у 8-9-му почав слухати блек-метал. Тоді ж почав практикувати гроул. Перша група у мене була в 10-му класі. Хлопець моєї знайомої покликав мене до своєї групи на вокал. Грали хард -рок у стилі «AC\DC». Співав я тоді, м'яко кажучи, погано, але вже проявив себе як автор. Єдину пісню, з якою група пішла в небуття, написав я, а музику до неї гітарист, що покликав до групи. Десь у цей же період з кращим другом Сергієм ми створили проект «Сатана у тілогрійці» (шансон - блек) тільки заради гумору. Переробляли шансонові тексти на депресивний лад і записували під «блекову» музику на моєму комп'ютері. А коли розпадалася та сама хард-рок група, яка, до речі, називалася «2nd Floor», я вирішив втілити проект «Сатана у тілогрійці» в життя і почав шукати музикантів. Звісно, на гітару я покликав того самого хлопця своєї подруги Сашу Врагова та Андрія Кислякова. Барабанщика знайшли не відразу, ним став Макс Правдивець. А останнім басистом став Віталій Нікітін. Цим же складом ми пізніше заснували «Синдром Безумства». Коли ми зрозуміли, що грати гумористичний шансон-блек не актуально і з часом доведеться обирати між гумористичним проектом і блек-металом, довелося закрити цей проект, бо ніхто з музикантів, крім барабанщика, грати блек не вмів.

Перші дві пісні «Синдрому…» народилися спонтанно. Тоді ми назвали цей проект «ІНФАРКТ МІОКАРДА», але потім дізналися , що вже є така група і я придумав назву «Синдром Безумства». Так поступово ми втягувалися в цю музику і народилося ще кілька пісень. Спочатку ми не обмежувалися в стилі. Пісні дуже відрізняються одна від одної.

Наші образи народилися так само спонтанно, як і сама група. У лютому 2011 року нас вперше покликали виступити на «АГАТА КРИСТИ кавер паті». Ми довго думали, як будемо виглядати, і тоді у мене народилася ідея одягнутися у жіночі речі. Концепцію ми додумали пізніше. Мовляв, я божевільний, і через це я представляю себе в образі невинності, а клоун, художник, Джейсон і Дід Мороз - це мої галюцинації, а іноді - страхи. Дід Мороз був у масці злодія, як у мультиках, він не дарує подарунки , а відбирає. І кожен образ подібного плану - бридкий персонаж. Але образів ніхто не зрозумів, бо ми майже не доклали до цього зусиль, весь час займалися музикою... З часом стали розуміти, що наші виступи нагадують танцювальний маскарад і почали розходитися в думках: хтось хотів продовжувати в тому ж стилі, а хтось - рухатися далі. Ми зайшли в глухий кут. У нас було вже 14 пісень, але записали тільки 4. Мені вже не подобалися ті, з яких починали, до того ж моєї музики не було. У піснях «Синдрому …» я писав лише тексти і покладав їх на музику в основному Андрія Кислякова. Єдина пісня, яка повністю написана мною, це «Сонце у латексі».

Почалися конфлікти у групі. Ми вже давно не граємо. Зараз у планах записати кілька останніх пісень і вже розійтися своїми шляхами. У мене з Андрієм Кисляковим своя, нова група, якій, до речі, належить пісня «АПЕЛЬСИНОВИЙ РОК», яку «Синдром …» зіграв на Рок-Квітні-10. Але в майбутньому вона буде позиціонуватися під іншою назвою. В новій групі музику пишу я з Андрієм. Інакше кажучи, все, чим я займаюся з музики - це пишу пісні для свого нового гурту. Але як скоро його побачать на сцені - не відомо. І хочу додати, що основна проблема як «Синдрому Безумства», так і інших груп - це гроші. Все спирається на гроші: запис пісень та інше... У багатьох музикантів матеріалу багато, а можливостей реалізувати себе немає. Ось так потихеньку і розвивається моя музична діяльність.

(Інтерв'ю «Вконтакте» взяла А. Калинюк 23 квітня 2013 р.)

Додаток Д

Інтерв'ю з Андрієм Тополевим, вокалістом «60 changes»

Анастасія: Що означає назва «60 changes», за яких обставин вона виникла?

Андрій: Певної причини виникнення цієї назви просто не існує. Але я постараюся назвати одну з версій. Справа в тому, що ми ніяк не могли визначитися з назвою групи, одному подобалося одна назва, іншому - інша, третьому взагалі нічого не подобалося. До того ж, визначившись з назвою сьогодні, завтра ми могли її поміняти, і так тривало до тих пір, поки не прийшов час виступити на концерті. Ось ми і обрали «60 changes», хоча б тимчасово, що означає «безліч змін».

Анастасія: Яка тематика ваших пісень?

Андрій: Про певну тематику поки рано говорити, тим більше, що при написанні тексту я завжди навмисно намагався не повторюватися. Але існує певна стилістика складу і використання певного стилю при доборі епітетів. Мені здається, що чим більше завуальована смислова лінія в тексті, тим красивіше. Завжди намагаюся піти від стовідсоткової прямолінійності тексту, тому, може, щось спільне в наших піснях і є, але тільки не тематика.

Анастасія: Ти можеш розповісти, які групи були популярні на початку ХХІ століття серед маріупольських рок-виконавців?

Андрій: Ти вважався «крутим», якщо виконував пісні на кшталт «Арії». То була дуже популярна група на той час.

Анастасія: Як маріупольські рок-гурти ХХ століття записували свої пісні?

Андрій: Перші спроби запису власних пісень робилися в домашніх умовах, але технологія не дуже відрізнялась від нинішньої: спочатку на комп'ютері створювалися барабанні семпли (або їх просто копіювали із треків інших груп), потім на них записували басову лінію, після цього дві доріжки гітари, і вже на готовий мінус записували вокальну партію. Записати та аранжувати все у квартирних умовах було дуже складно, тому якість звучання таких пісень була низькою.

(Інтерв'ю «Вконтакте» взяла А. Калинюк 10 листопада 2013 р.)

Додаток Е

Інтерв'ю

з Олександром Дорофєєвим, бас-гітаристом «…так божеволіють…»

Анастасія: Не міг би ти трохи розповісти мені про "…так божеволіють…" ? Можеш коротко описати, як утворилася ваша група, що граєте, ваш склад, що збираєтеся робити в майбутньому, де ви виступали або збираєтеся виступати? Буду дуже вдячна, якщо згадаєш кілька маріупольських груп, які вже не існують.

Олександр: Звичайно, я з «…так божеволіють…» не так уже й давно, але це одна з моїх улюблених груп, в яких я граю. Спочатку цей проект був у стилі інді, але після зміни складу, коли прийшов я і новий барабанщик, все перейшло в альтернативу. Створювалися більш «важкі» пісні, почалася більш злагоджена робота. Ми багато виступали: різні фести, по клубах їздили, і, звичайно ж, Маріуполь. Зараз наш вокаліст відкрив рок-кафе, де швидше за все, ми і будемо виступати всю зиму, бо по холоду не хочеться їздити. Зараз ми майже записали альбом. Хоча матеріалу й багато, але записали тільки треки, які створили за останній рік. Щодо груп, яких більше не існує:

«Porno djaz» - група проіснувала півтора року, і після випуску свого першого альбому розпалася через напружену атмосферу в групі.

Так само не можна не звернути увагу на групу «Юрба», хоч на даний момент вона не виступає вже більше як півроку, вона все ще існує. Це одна з найстаріших груп у Маріуполі. Грають музиканти… Навіть не знаю, як описати… Рок-н-ролл, але не зовсім так: це просто музика душі, через це вони схожі за звучанням на «Вайт Страйпс» або будь-яку олдову групу. Склад її не змінювався, лише цього року «Юрбу» покинув басист, і мене взяли на деякий час допомогти записати 3 альбоми.

Досить цікава команда, яка теж останнім часом не грає, це «Море у поля». Грають руський рок і існують вже близько п'яти років.

(Інтерв'ю «Вконтакте» взяла А. Калинюк 10 жовтня 2013 р.)

Джерела та інтернет-ресурси

1. Сиров В. Н. Стильові метаморфози року або шлях до «третьої» музики/Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства: 17.00.02: - М., 1998. - 42 с

2. bublik.me

3. rock-mariupol.ucoz.org

4. ru.wikipedia.org

Калинюк А.П., Кулігіна О.В.

Рок-Маріуполь: ХХІ століття: довідник. - Маріуполь, 2013. - 31 с.