Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі

Раздел История
Класс 9 класс
Тип Научные работы
Автор
Дата
Формат docx
Изображения Есть
For-Teacher.ru - все для учителя
Поделитесь с коллегами:

27

Управління освіти і науки виконкому Криворізької міської радиНауково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі

Відділ освіти виконкому Саксаганської районної у місті ради

Криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №41


Всеукраїнська експедиція учнівської та студентської молоді

«Моя Батьківщина - Україна»


Напрям «Козацькому роду нема переводу»

РОЛЬ ІВАНА СІРКА В УКРАЇНСЬКОМУ
ВИЗВОЛЬНОМУ РУСІ

Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі






Кривий Ріг

2016

Горяйнов Михайло Олександрович, учень 5-Б класуНауково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі

Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №41.

Терещенко Антоніна Григорівна, вчитель історії та правознавства

КЗШ І-ІІІ ступенів №41, 096-8227888













ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………..4

Розділ 1 Іван Сірко - легенда українського козацтва………………….5

  1. Становлення майбутнього воїна, захисника українського

народу………………………………………………………………..5

  1. Кошовий отаман Запорізької Січі……………………………........7

Розділ 2 Приклад безмежної відданості народній справі……………....9

2.1 Непереможний лицар, відважний захисник України…………….9

2.2 Великий воїн «характерник»………………………………………10

Висновки………………………………………………………………………...13

Список використаної літератури…………………………………………….14

Додатки…………………………………………………………………………..15







ВСТУП

Запорізьке козацтво подарувало світові цілу плеяду видатних вождів, які мужньо протистояли іноземним загарбникам. Найяскравіша постать серед них, якщо говорити про часи по смерті Богдана Хмельницького - кошовий отаман Іван Сірко. Ще за життя його ім'я було оспівано в думах та піснях, увійшло в легенди, стало символом не тільки запорозького козацтва, а й усього волелюбного духу українського народу.

За часів Руїни, коли на очах гинула відроджена Б.Хмельницьким незалежна Українська Держава, коли тіло матері - України шматували зусібіч вороги, запорожці мужньо боронили волю народу, і часто в бій за праведне діло їх вів Іван Сірко. Саме тоді його ім'я стало відоме всій Європі і не тільки їй.

Проблематика ролі видатних особистостей в українській історії та їх вплив на хід історичних подій завжди була і є актуальною в контексті становлення і розбудови незалежної Української держави. Історію творять особистості, в основі діянь яких інтереси народу і держави відіграють головну роль. Життя талановитого козацького полководця, хороброго воїна, непересічної особистості Івана Дмитровича Сірка у контексті перемог запорізького війська завжди викликало захоплення та було приміром служіння своїй батьківщині та українському народу.

Мета роботи: висвітлення ролі кошового отамана Івана Сірка як історичної особи, діяльність якої не тільки впливала на внутрішньополітичну ситуацію в Україні того періоду, а й була прикладом самовідданого служіння українському народу.

Об'єкт дослідження - національно-визвольні змагання українського

народу за часів Руїни.

Предметом дослідження стала діяльність козацького полководця, кошового отамана Запорізької Січі Івана Дмитровича Сірка.

Відповідно до об'єкта, предмета, мети поставлено такі завдання:

  1. ознайомитись з історичними джерелами, які висвітлюють роль

Івана Сірка в українському визвольному русі;

  1. визначити головні риси характеру видатного козацького полководця

та його вплив на політичну ситуацію не тільки України, а й деяких європейських держав.

Для реалізації мети використано метод вивчення та аналізу історичних джерел, які висвітлюють роль великого воїна Сірка у визвольних змаганнях українського народу та становлення українського лицаря, відважного захисника України.

РОЗДІЛ 1 ІВАН СІРКО - ЛЕГЕНДА УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА


  1. Становлення великого воїна, захисника українського

народу

Доля цього талановитого полководця і непересічного політика становить цілий етап української історії. За свій довгий як на козака вік він зазнав злетів, падінь, зрад, захоплень і розчарувань, щирої приязні та лютої ворожнечі. Іван Сірко скидав та садовив на трон гетьманів і сам прагнув володіти гетьманською булавою. Ще за життя він став легендою українського козацтва. Про нього ходили легенди, про його подвиги складалися думи і пісні.

Родом із Мерефи (місто поблизу Харкова), козацької слободи на Слобожанщині. (За деякими даними народився в сім'ї шляхтича на Поділлі). Джерела стверджують, що коли в сім'ї Степана-Адама народилася дитина, мати знепритомніла. Дяк, що зайшов охрестити дитину, відмовився взяти її на руки. Перехрестив здалеку й утік! Хлопчик народився із зубами. За тодішнім повір'ям, поява дитини із зубами означає тільки одне - народився майбутній убивця. Налякані селяни радили батькам позбутися дитини, однак хлопчика врятував батько. Він виніс дитину до натовпу й урочисто проголосив, що цими зубами немовля гризтиме ворогів! Ніхто тоді не знав, що народився майбутній герой, славний захисник українського народу.

Мати - Марина Мокієвська належала до шляхетського стану, а батько перебував на службі у польського короля. Батьки бажали, щоб малий Іван отримав достойну освіту. Спочатку хлопець навчався у Києво-Могилянській академії, а потім - у єзуїтському колегіумі у Варшаві. Згодом служив «покойовим» у польського короля Яна Казимира, який послав здібного хлопця для завершення освіти за кордон.

Слава Сірка, як неперевершеного воїна, народилася після перемоги над іспанською ескадрою - у морській битві козацькі чайки здолали ворогів французького принца Конде, який заручився підтримкою запорожців.

Ще молодим ходив Іван у морські походи. У липні 1645 року Іван Сірко зібрав близько 20 тисяч козаків і рушив на Крим - у відповідь на татарські напади на Січ. Після перемоги під Сивашем козаки звільнили понад сім тисяч невільників. У 1646 році разом з Богданом Хмельницьким перебував у Франції, де брав участь у битві під Дюнкерком. «Сірко сей був в роді своєму людиною незвичайною і єдиною. Він з малочисленим військом своїм завше щасливо воював, не зводячи, однак, ні з ким неправедної війни. Баталії у нього вважалися за іграшку, і жодної з них він не програв» [8, с. 91].

З початком боротьби проти Речі Посполитої приймав активну участь у подіях національно-визвольної війни українського народу під знаменами Богдана Хмельницького, зокрема у битві під Жванцем 1653 року. Згодом стає першим полковником та заступником великого гетьмана. У 1654 році разом з Іваном Богуном, Петром Дорошенком та іншими полковниками виступає проти підписання Переяславської угоди, і, як більшість запорожців, відмовляється від присяги московському царю. У 1656-1659 роках Іван Сірко перебував з дорученнями у Німеччині, Італії, Франції, Нідерландах. Повернувшись, продовжував службу при королівському дворі. Виконував низку дипломатичних доручень в Україні. Після перемоги гетьмана І.Виговського над московськими військами під Конотопом 1659 року, Сірко на чолі запорожців завдає поразки союзникам гетьманців - кримським татарам під Акерманом і плюндрує степовий Крим. Зрештою, саме Сірко зі своїми козаками змусив Івана Виговського зректися булави і зробив все можливе, щоб вона перейшла до Юрія Хмельницького, а вже через кілька місяців відмовляється ставити свій підпис, навіть за присутності гетьмана Юрія хмельницького, під Переяславськими статтями 1659 року. Наприкінці 1660 року пориває з Юрієм Хмельницьким і відправляється на Чортомлицьку січ.

Його політична орієнтація щоразу змінювалась. Бачив Іван Сірко як після смерті Хмеля внутрішні чвари між козацькою старшиною шматують та роздирають Україну, як боротьба старшини за владу та гетьманську булаву знекровлює рідну українську землю. Виступав проти Івана Виговського і Павла Тетері за їх пропольську політику, а після Андрусівського перемир'я 1667 року перебував в антимосковській опозиції, водночас ведучи воєнні дії проти татар. Підписання згоди між Московією та Польщею у Андрусові сприйняв як зраду українського народу в його боротьбі за визволення рідної землі від ляхів.

В епоху Руїни основними цілями його політики було об'єднання українських земель у складі єдиної держави та встановлення міцної гетьманської влади.

У 1669 році вступив на службу до гетьмана Петра Дорошенка. Спочатку був ротмістром надвірної хоругви (командиром гетьманської гвардії), згодом генеральним осавулом. Брав участь у війні П.Дорошенка проти Польщі (1672р.), відбував дипломатичні місії до Криму, а також до гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича. Здобувши довіру нового покровителя, неодноразово їздив з його дорученнями до Москви, брав участь у Чигиринських походах.

1.2 Кошовий отаман Війська Запорізького.

У 1663 році відбулася подія, що справила великий вплив на подальше життя Івана Сірка: його вперше було обрано кошовим отаманом Січі.

Іван Дмитрович став кошовим отаманом у дуже складний і суперечливий період історії. Це був час боротьби за владу в Україні маріонеткових гетьманів, час постійних спустошливих вторгнень на її землі польських, турецьких і кримських володарів, час найбільших у всій історії українського народу визвольних рухів та наступу російського царизму на автономні права Гетьманщини. «Коли Сірко був кошовим, то від нього не було жодного добра для великого государя… Що він намислить, бувало, те й зробить. Сірко не бажав добра великому государеві» [8, с. 159].

Сірко був надзвичайно талановитим полководцем, але у нього була одна вада. Він був дуже імпульсивним і не прогнозованим політиком. Ось як його характеризував з цього приводу Дмитро Яворницький: «…То він був на боці московського царя, то на боці польського короля, то підтримував Дорошенка, то ставав на бік його ворогів, Суховія і Ханенка, то виступав проти останніх і захищав Дорошенка, допомагав російському цареві проти турецького султана і кримського хана, то йшов проти царя разом із султаном і ханом». І хоча цей легендарний кошовий отаман був нещадним до ворогів, разом з тим він відзначався великодушністю до переможених або слабких противників, не прагнув власної здобичі - трофеїв. Для козаків він завжди був прикладом самовідданості, відваги, хоробрості і винахідливості.

Життя цієї людини до сих пір оповите легендами. Славетний кошовий отаман Запорізької Січі уособлював, мабуть, як ніхто із когорти визначних українських полководців XVII ст., лицарську вдачу. До самої смерті обирався січовиками кошовим отаманом, тому й цілком справедливо вважався найуспішнішим оборонцем українського народу. Найбільших лаврів він здобув у боротьбі з турками і кримськими татарами.

Дванадцять разів Запорізька січ обирала Івана Сірка своїм зверхником. Великий талант полководця, особиста хоробрість, відвага і мужність поєднувалися в ньому з безмежною відданістю народній справі. Йому, насамперед, були присутні чисто людські риси характеру: розважливий і мудрий, демократичний, він був до аскетизму скромний у побуті і глибоко віруючим. На Січі жив у курені, їв з козаками з одного казана, носив простий одяг. Історики вважають, що за своїми спартанськими звичками нагадував кошовий київського князя Святослава. «Нужда закон змінює»,- часто говорив Сірко, і, очевидно, діяв відповідно до свого улюбленого прислів'я» [8, с. 123].

Видатний знавець історії українського козацтва Д Яворницький, оцінюючи діяльність кошового отамана Івана Дмитровича Сірка, писав, «…що він являє собою велетенську особистість серед усіх низових козаків… у всі часи історичного існування Запорожжя», говорив про нього як про головну особу «свого часу на всьому Запорожжі і в цілій Україні» [8, с. 127].

І хоча цей легендарний кошовий був нещадним до ворогів, разом з тим він відзначався великодушністю до переможених або слабких противників. Історичні джерела свідчать про те, коли «урус-шайтан» Сірко надав допомогу татарам, у яких лютувала бубонна чума. Він виділив їм вільні, тобто незаражені, запорізькі землі та води і всім, хто його попрікав цим, відповідав: «Будьмо людьми». Також відомо про ще один випадок. Після чергового нападу на татарські землі до Сірка прийшла татарка, яка поскаржилась на те, що єдину корову у неї відібрали і тепер немає чим годувати дітей. Іван Сірко за обіцянку, що її діти ніколи не будуть нападати на українські землі, повернув все захоплене в їхньому селищі і зобов'язав допомагати цій жінці.

За царських та сталінсько-брежнєвських часів історію Запорізької Січі замовчували, фальсифікували, а то й просто забороняли. Життю та діяльності кошового отамана Війська Запорізького присвячено фундаментальне дослідження відомого історика, оборонця світлого імені Сірка - Дмитра Яворницького, написане майже сто років тому.

Іван Сірко являв собою яскравий приклад самовідданого служіння українському народу. Дмитро Яворницький відмічав, що козацькі побратими стверджували, що «…рівного Сіркові не було, не буде і не може бути ніколи»

За кількасот річне існування Січі жоден отаман не зажив такої любові й шани серед свого товариства. Україна Лівобережна, Правобережна, Слобожанщина в 60-70-і роки не знали людини, яка могла б зрівнятися своєю популярністю з Іваном Сірком. Великий талант полководця, особиста хоробрість, мужність і відвага поєднувалися в ньому з безмежною відданістю народній справі.



РОЗДІЛ ІІ ПРИКЛАД БЕЗМЕЖНОЇ ВІДДАНОСТІ НАРОДНІЙ

СПРАВІ

2.1 Непереможний лицар, відважний захисник українського народу.

Про свої претензії на гетьманування Сірко, не здатний до інтриг, заявив

чесно. За свідченнями істориків він переміг у п'ятдесяти великих битвах, не рахуючи дрібних численних сутичок, а програв тільки одну. Тому деякі полковники та старшини боялись його, а козаки безмежно любили. Великий коронний гетьман Ян Собеський, який добре знав Сірка, писав у листі: «Сірко чоловік дуже тихий, поступливий, лицарський і, здається, дуже зичливий, має велике довір'я в козацькому війську» [4, с. 32].

Кошовий отаман Іван Сірко провів близько ста великих і малих походів у Крим і ногайські улуси, давав відсіч ордам, що вдерлися на територію України, намагався перешкодити грабіжницьким походам ворогів.

З Запоріжжя Сірко вирушив у походи на Перекоп, на татарські фортеці в пониззях Дніпра, на Очаків, Акерман, Бендери, Чорний і Кучмакський шлях.

«Бог свідок моєї душі, що я ніколи не ходив в Україну з тим, щоб руйнувати мого Бога; не хвалячись, правду говорю, що всі мої заходи і й намагання спрямовані на те, щоб робити шкоду нашим ворогам бусурманам» [8, с. 158].

Трагедія українського лицарства полягала в тому, що замість того, щоб згуртуватися та раз і назавжди дати зрозуміти своїм ворогам, що гетьманів мають призначати та скидати лише козаки, непереможні воїни, в тому числі й Сірко, які не вдавалися до державницьких інтриг, чомусь визнавали над собою протекторат то російського царя, то польського короля, то турецького султана.

Коли Іван Сірко відкрито заявив про свої претензії на гетьманство, це не тільки насторожило інших претендентів, але й навколишніх правителів. Вони злякались, що коли влада перейде до рук такого непереможного полководця, як Сірко, то чи знадобиться після цього Україні «висока рука» правителя іншої держави.

Непереможний лицар… Той, кого не змогли знищити турки, татари, шляхта. Зате це намагались зробити свої. Скориставшись з того, що Сірко з невеликим загоном рушив до Курська, щоб передати росіянам татарського мурзу, у квітні 1672 року полтавський полковник Ф.Жученко з кількома генеральними старшинами підступно схопив його, брехливо звинувативши у намірі зчинити бунт проти царя, та видав царській владі. Таким чином намагався позбутися реального претендента на гетьманську булаву, який мав

величезний авторитет і вплив на запорожців. Без суду і слідства у кайданках повезли кошового отамана до Москви, а далі - у Сибір (м.Тобольск).

Арешт і заслання улюбленого полководця для запорізького козацтва було важким ударом. Січовики одразу розпочали клопотання про повернення свого отамана із заслання і відправили спеціальне посольство до Москви.

Дізнавшись про арешт Івана Сірка, турки і татари почали частіше нападати на Січ, захопили Кам'янець - Подільський, нависла загроза окупації Правобережжя. Згодом у справу втрутився польський король Ян Казимир і російський цар змушений був звільнити Сірка. Згодом кошовий повернувся на Січ. В наступні роки Сірко провів ряд блискучих військових операцій, зупинивши під Чигирином 200-тисячне турецько-татарське військо. І свої, і чужі, і друзі, і недруги - всі однаково відгукувалися про Сірка, як про людину видатного військового хисту. Невідомий автор «Історії русів» стверджує: «…Сірко був людиною дивовижною і рідких прикмет щодо хоробрості, заповзятливості та всіх військових успіхів, і при достатньому числі війська легко міг зробитися Тамерланом або Чінгісханом, себто великим завойовником. А проте був він і Запорожець…»

У 1674 році турецький султан Магомет IV разом з кримським ханом напали на Запоріжжя, але були розбиті. Саме з цими подіями пов'язаний знаменитий лист запорожців турецькому султану, що послужив сюжетом для картини Іллі Рєпіна «Запорожці». На вимогу султана покоритися й не турбувати його своїми нападами, запорожці дали йому їдку, сатиричну відповідь.

Кошовий Іван Сірко в умовах політичного безладу, що панував в Україні, єдиний спромігся організувати захист степового порубіжжя від грабіжницьких рейдів татар та ногайців. На відміну від походів, які він підпорядкував політичним завданням, Сірко атакував без будь-яких політичних міркувань.

2.2 Великий воїн «характерник».

Про Івана Сірка писали свого часу видатні літописці та історики, зокрема Самовидець, Григорій Грабянка, Самійло Величко, анонімний автор «Історії русів»,а також польські, німецькі, швейцарські хроніки та газети. Щиро дивувався анонімний автор:чому простий козак з немилозвучним прізвищем має славу знаменитих мальтійських лицарів, чому такої слави не зажив якийсь король або князь? Згодом дав відповідь на своє запитання,

вважаючи Сірка виконавцем божого провидіння. «Навіть його прізвище Сірко, як Богом даний пес на сторожі християнських овечок, щоб видирати їх з вовчої пащеки бусурманів» [6, с.59].

І козаки, і вороги Івана Сірка мали його собі за характерника - чоловіка надзвичайної сили волі, що може підпорядкувати собі оточення і, навіть, замовляти рани. Бо отаман й справді виходив живим та неушкодженим з таких ситуацій, в яких інші могли б загинути. Недарма татари прозвали його «урус-шайтаном», тобто «руським чортом», боялись і разом з тим дуже поважали. Турецький султан, що постійно потерпав від нападів Сірка, навіть видав фірман молитися в мечетях про його смерть.

Козаки вірили, що Сірко знає наперед про те, хто з ним збирається воювати що під час бою може обернутися на хорта, вовка чи яструба або заклясти вороже військо. «Чи зміг би простий чоловік з такою невеликою купкою товариства самостійно, без чужої допомоги відбитись від більшого і краще озброєного війська турок і татар, і більше 30 тисяч яничарів, мов баранів, вирізати між куренями?» А хто ж, як не характерник, зміг би скочити у самий Крим, кубло великої орди, поруйнувавши його городи, врятувавши невільників, що зігнані туди з усіх земель, і взяти там велику здобич»,- так писав невідомий автор «Історії русів».

Властивості і вміння характерників, яких вважали сильними чаклунами, викликали панічний страх у ворогів, що часто спричиняло їх поспішну втечу з поля бою. Майже всі гетьмани, кошові отамани і знамениті полковники були «характерниками». Серед них - Дмитро Байда - Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Максим Кривоніс, Іван Богун і найбільший серед них - Іван Сірко.

«Страшний був орді, бо був досвідчений у військових справах і відважний кавалер, перевищуючи цим Дорошенка» [3, с.27]. В Криму його ім'я наганяло такий страх, що орда щоденно пильнувала і була готова до бою, ніби Сірко вже напав. Навіть дітей татарських, коли вони плакали і їх не могли заспокоїти, лякали Сірком, кажучи «Сірко йде», і діти замовкали. Подейкували, що ніби запорожці після смерті свого славного вождя відрізали його праву руку, з нею ходили на війну і в разі битви виставляли її наперед, приказуючи: «Стій, душа й рука Сіркові з нами!» І на ті слова вороги, мов зайці, тікали геть від козаків.

Жива й неймовірна легенда про те, що рука Івана Сірка допомогла перемогти французів у Вітчизняній війні 1812 року. Коли російська армія стояла під Бородином, козак Михайло Нелипа розповів Кутузову про звитяжну праву руку отамана Сірка. За дорученням командувача руку було доставлено до Москви і тричі обнесено круг міста, тому французи покинули

Москву, а Росія виграла війну. «Тоді французи так скоро тікали, що й черевики погубили» [6, с.37].

В останні роки життя отамана Сірка намагались підкупити або фізично знищити, організувавши кілька замахів. Стан здоров'я змусив отамана покинути Січ і повернутися у свої володіння у село Грушівку. Помер Іван Дмитрович Сірко 1 серпня 1680 року. Тіло його було перевезено по Дніпру на Запорізьку Січ і там поховано «всім військом низовим» з військовими почестями. Могила сірка постраждала вперше ще в 1709 році під час розорення Чортомлицької Січі. У листопаді 1987 року води Каховського водосховища підмили берег, де знаходилась могила кошового отамана. Вважалося, що Сірко лежить у землі без голови: череп довгий час «мандрував» - до Москви в антропологічну лабораторію, до Нікополя, й нарешті опинився в Дніпропетровському історичному музеї. На хресті, що стояв на могилі Івана Сірка, деякий час був напис: «Хто буде сім років перед Великоднем виносити три заполи на мою могилу, то буде мати таку силу, як я, і знатиме стільки, скільки я».

Лише влітку 1990 року під час святкування 500-річчя українського козацтва було здійснено перепоховання останків кошового отамана Івана Сірка в окрему капличку з християнським звичаєм.

Тільки останнім часом, коли розпочалося відродження України, коли було проголошено її незалежність, до постаті Івана Сірка почали дедалі звертатися науковці, публіцисти, письменники, а могила кошового отамана всупереч протидії чиновників стала місцем прощі патріотів України.






ВИСНОВКИ

Історія - це наука, що вивчає минуле, пояснює сьогодення і зазирає в майбутнє. Про це було б варто пам'ятати політичним діячам, які виявилися невдячними учнями її величності Історії. За власними політичними амбіціями, прагненням прийти до влади за будь-яку ціну сучасні політики забувають про головне: народ та державницькі інтереси.

Сьогодення політичного життя в Україні нагадує часи Руїни. Тоді поділили її між собою гетьмани, воювали самі, допомагали «добрі сусіди». Заманливий і зрадливий блиск гетьманської булави змушував забувати про долю власного народу заради власного зиску. Дуже складно втриматися від такої спокуси - потримати в своїй правиці гетьманську булаву.

Складні часи, складні людські долі (така як у Івана Сірка) є гарним уроком для тих, хто бажає вчитися на помилках інших, а не повторювати їх знову і знову.

За Сірка Військо Запорізьке досягло найбільшої незалежності за всю свою історію. Захищаючи осібні інтереси запорізького козацтва та всього українського народу, кошовий отаман своїми діями стояв на заваді будь-кому із гетьманів, хто намагався підпорядкувати Запоріжжя своїм інтересам. У той же час Іван Дмитрович Сірко за будь-яких обставин завжди виступав патріотом України, непереборним захисником знедоленого українства.

Дай, Боже, державницького розуму нашим теперішнім політикам, розуміння того, що влада - це не привілеї, а постійна клопітка праця в ім'я України та її багатостраждального народу.






СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі / О. М. Апанович. - К. : Либідь, 1993. - 288 с.

  2. Грабовський С., Ставрояні С, Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. -К.: ґенеза, 1995.

  3. Дорошенко Д. Іван Сірко. Кошові Запорізької Січі. -К. : Веселка, 1995.

  4. Дорошенко Д. Нарис історії України. Том 2. - К.: Глобус, 1991.

  5. Історія Русів. - К.: Радянський письменник, 1991.

  6. Морозенко М. Іван Сірко великий характерник. - Львів: Вид-во Старого Лева, 2010. -165 с.

  7. Швидько Г.К. Історія України XVI-XVIII століття. -К.: Генеза, 1997.

  8. Яворницький Д. І. Іван Дмитрович Сірко / пер. з рос. В. Чуйка. - Дніпропетровськ: Промінь, 1990. -189 с.

  9. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. -К.: Наукова думка, 1990. Т.2. -560 с.







Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі

ДОДАТКИ





Додаток 1Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русіНауково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі















































Іван Сірко - кошовий отаман Запорізької Січі

Додаток 2 Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі

Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі















Непереможний лицар

Додаток 3 Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі

Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі

Серед однодумців.

Лист турецькому султану



Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі

Додаток 4

Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі











Воїн - характерник

Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі

Додаток 5

Великий воїн - легенда українського козацтваНауково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі

Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі

Додаток 6

Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі









Неймовірна історія

Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі

Додаток 7

Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русіНауково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі

«Урус - шайтан»

Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі

Додаток 8Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русіНауково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі







Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі



Пам'ять навіки!

Додаток 9 Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі

Місце прощі патріотів УкраїниНауково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі

Науково-дослідницька робота Роль Івана Сірка в українському визвольному русі





© 2010-2022