Туристсько-краєзнавча робота: Юрова гора

Наш край багатий на народні легенди і повір`я. Ми всі змалку їх чули від батьків, дідусів, бабусь, друзів. Одною з найцікавіших і найвідоміших скарбниць усної народної творчості є легенда про історію виникнення поселення на території нинішньої Юрової гори - заповідного урочища в околицях міста Сміла.

Про Юрову гору в Смілі не писав лише лінивий, і все-таки вона продовжує приваблювати дослідників як місцевих, так і більш високого рангу. Варто лише опинитися в тіні її двохсотлітніх дубів, на схилі, покритому барвінковим розмаїттям, щоб почала оживати історія…

Заповідне урочище «Юрова гора» знаходиться поблизу села Плоске і має площу 149 га. А особливість цього урочища заключається в гірському рельєфі з насадженнями дерев листяних порід. Ще граф-археолог О.О. Бобринський в своїй праці «Кургани та випадкові археологічні знахідки поблизу містечка Сміла» писав: «Ліс, що покриває більшу частину Юрової гори, чимось нагадує древній парк. В ньому знаходився замок. Скрізь можна помітити сліди алей та стежинок, що стосується місцезнаходження парку, то його вказати неможливо».

Фото: Літописний Кулдюрів.

Серед археологів побутує думка, що саме на територіі сучасної «Юрової гори» знаходилося літописне містечко Кулдюрів - місто Кулдюра, чорноклобуцького хана, яке згадується в «Літописі руському» під 1183 роком. Про існування поселення на горі свідчили залишки великого замку, про який ідеться в багатьох джерелах, щоправда, його так і не вивчили. Зараз він остаточно перетворився на руїну й заріс лісом. Місцеві дослідники згадують, що ще кілька років тому можна було розгледіти стежки й дороги давнього міста. (Сьогодні ж, коли в цій місцині розрослися непролазні хащі, видно, що Юрова гора цікавить лише чорних археологів та любителів улаштувати пікнік на травневі свята).

І це абсолютно схоже на правду - місто розташовувалось у дуже зручній місцевості - на підвищенні, де завжди було зручно захищатися; біля річки, яка в ті часи була і джерелом питної води, і водним шляхом, і місцем вилову риби. Також навкруги була і врожайна земля, яка великою долиною розкинулась навкруг Юрової гори, а поруч проходив зручний сухопутний шлях. Сучасна Юрова гора знаходиться на березі річки Ірдинь. Зараз ця річка витікає з болота з однойменною назвою, площа його близько 5750 га, а колись тут проходило старе річище Дніпра, який двома рукавами огинав частину суходолу, перетворюючи його в острів.

Гирло Тясмина в ті часи було в районі теперішньої Паланки, і Тясмин впадав у Дніпро десь за 3 км від Юрової гори. Згадується в літописах, що в 1190 році, йдучи на лови по Дніпру, князь Святослав з Рюриком минали Юрову гору і через 3 км допливали до гирла Тясмина…

Отже, цілком ймовірно, що Юрова гора, яка височіла над Дніпром, могла зацікавити князів як стратегічний форпост, на якому можна збудувати фортецю (чи місто). Під 1191 роком згадується Кулдюрів як уже добре укріплене місто. Якби територія сучасної Сміли не була під контролем київських князів, то чи приїхали б вони в гирло Тясмина на лови? Висновок напрошується лише один: Святослав подарував Кулдюру цю територію значно раніше (адже Кулдюр згадується в літописі під 1183 роком) ніж 1191 року. Кулдюр був васалом Святослава. До 1190 року на Юровій горі було збудовано місто Кулдюрів як форпост на південному рубежі Русі, саме тому київські князі беспечно могли приїхати сюди "на лови".

Інші дослідники смілянської минувшини не підтримують цю версію. Зокрема, В.С. Княжев вважає, що згідно матеріалів, які містяться в інших стародавніх джерелах, вздовж берегів Дніпра та Росі знаходилось аж 13 давньоруських городищ, серед яких згадується і літописний Кулдюрів, який міг знаходитись де завгодно (нині на місці деяких знаходяться сучасні міста:Черкаси,Чигирин, Канів, Корсунь).

Чому ж тоді гора називається Юровою'? Народний переказ стверджує, що жили на Юровій горі князівські діти: Юрій, Мотрона і Домна, мали тут великий замок. Можливо, це були діти Куддюра, який одружився з місцевою дівчиною, яка і народила йому дітей. Якщо це було в XII ст., що є найбільш ймовірним, то саме в цей час на Юровій горі розміщувався Кулдюрів. Величина Кулдюрева нам не відома. Але, проводячи паралелі з іншими чорноклобуцькими містами, можна сказати, що це міг бути дерев'яний замок, укріплений земляними валами і ровами як населений пункт. Якщо це так, то замок Юрія, Мотрони і Домни і є Кулдюревом.

Деякі краєзнавці вважають, що назва гори не має ніякого відношення до чийогось імені, адже серед праукраїнських слів зустрічається слово "Юр» із значенням "жваве це", "торг", "вир", "белебень". Звичайно ж, таке твердження заслуговує на увагу, однак слід розглянути і більш ґрунтовно проаналізувати інші точки зору.

Наші далекі предки будували своє житло переважно з дерева, зрозуміло, що на протязі багатьох століть дуже мало чого залишилось від стародавніх поселень, хіба що рештки оборонних валів та, можливо, уламки посуду та знарядь праці чи зброї. Але нам так хочеться вірити у старовинні легенди, яких відомо ще багато…

Згідно версії того ж В.С Княжева, до ІХ століття «…Заплави рік Ірдинь (від міста Сміли до села Мошен) і Тясмин (від Сміли до впадання її в Дніпро вище Кременчука) були стародавнім пересохлим річищем Дніпра, яке було судноплавним тисяча і більше років тому. Нижче Канева Дніпро розділявся на два рукави. Правий з них, шириною від 1 до 3 кілометрів, був головним і судноплавним. Між двома рукавами був величезний, довжиною 130 кілометрів, болотистий острів, де, за арабським джерелом, жили східнослов'янські стародавні племена, які об'єднувались під назвою «Русь». З цього острова, що простягався «В три дня пути», русь здійснювала напади на ворогів.

…На підвищенні Дніпровського кряжу по околицях острова, ніби вартові, стоять міста Канів, Черкаси, Сміла, Чигирин.»

Ірдинське болото утворилося на місці стародавнього рукава Дніпра, що існувало як мінімум до VIII століття н.е. Рукав відділявся від основного русла в районі села Сокирна, здійснював вигин (меандр) на місці Ірдинського болота, продовжувався по руслу сучасного Тясмина і зливався з основним руслом поблизу Чигирина (сучасне гирло Тясмина). Таким чином, між рукавом і основним руслом існував острів, який ряд істориків ототожнює з островом Русь (Рось), описуваним арабськими істориками VII століття н.е. В творах, так званих "Анонімних географічних записок" IX століття, Ібн Русте, Гардізі, Марвазі, Худуд аль-алам та інші, повідомляють, що руси відрізняються від слов'ян і мешкають на острові, а їх правитель називається хаканом.

Арабський географ персидського походження Ібн Русте склав в 930 роках компіляцію джерел від різних авторів. Там же він повідав і про русів:

« Що стoсується до Русії, то знаходиться вона на острові, оточеному водою. Острів цей, на якому живуть вони, займає простір трьох днів шляху: покритий він лісами та болотами: нездоровий та сирий до того, що варто наступити ногою на землю, і вона вже дрижить під ногами по причині багатоводності.

Вони мають царя, який зветься Хакан-рус. Вони здійснюють набіги на слов`ян, під`їзжають до них на кораблях, висаджуються, забирають їх у полон, відвозять в Хазран і Булгар і продають там. Пасовищ вони не мають, а харчуються лише тим, що привозять зі слов`янських земель.

Коли в кого з них народиться син, то він бере оголений меч, кладе його перед новонародженим та говорить: «не залишу тобі у спадщину ніякого майна, а будеш мати лише те, що здобудеш собі цим мечем». Вони не мають ні осідлості, ні міст, ні пасовищ; єдиний їх промисел - торгівля соболями, білячим та іншим хутром, яке і продають бажаючим; плату ж, яку отримують грошима, зав`язують міцно в пояси свої…

Є в них знахарі, з яких деякі наказують царю, начеб - то вони їх начальники.

Трапляється, що наказують вони приносити в жертву їх богам, усе, що їм схочеться: жінок, чоловіків, коней. Та не виконати їх наказ неможна ніяким чином…

Вони хоробрі та зухвалі. Коли нападають на інший народ, то не зупиняються, поки не знищать його увесь. Жінками переможених самі користуються, а чоловіків перетворюють на рабів. Вони високі на зріст, привабливі та сміливі у нападах; але більш використовують не коней, а кораблі. Носять вони широкі шаровари: по сто ліктів матерії на кожні. Надягаючи такі шаровари, збирають вони в зборки біля колін, до яких потім і прив'язують».

Аналізуючи цю інформацію, мимоволі напрошуються наступні висновки:

якщо на острові Русь жили такі войовничі племена, зрозуміло, що слов`яни повинні були боронити свої угіддя від їх нападів, тому і створювали вони свої форпости вздовж контурів острова. Можливо тут були зосереджені війська, які не допускали мешканців острова на землі слов`ян. Але рано - чи пізно, і навіть у миролюбних слов`ян урвався терпець і вирішили вони збудувати дамбу, яка б перекрила один з рукавів Дніпра і перетворила острів на пів-острів. Наразі не відомо, хто і за чиїм наказом збудував греблю в Мошнах, але подія відбулася і як результат на місці судноплавної річки почало поступово утворюватись болото, яке зараз відомо як Ірдинське. Є кілька легенд пов'язаних з причинами будівництва дамби. Одна з них, почута від старого лісника, розповідає, що син княгині Ольги (а може якоїсь іншої княгині) купаючись у Дніпрі біля Юрової гори, потонув. З розпуки мати наказала перегородити річку дамбою, щоб ніхто більше не міг тут купатися. Але розумнішою версією здається звичайно та, згідно якої дамба стала на перешкоді войовничим племенам русів. А може, навпаки, самі руси і збудували дамбу, щоб послабити могутність слов`янських міст?

На територіі Юрової гори є залишки давніх печерних ходів, вириті у потужному шарі лесовидних суглинків та укріплені цеглою.

Місцеве населення вірить, що колись основні городища з'єднувалися між собою підземними ходами, довжина яких складала тоді 15 км. Велика кількість провалів у землі підтверджує цю легенду. Тепер важко навіть уявити, скільки потрібно було робочої сили і часу, щоб у ті прадавні часи побудувати такі велетенські оборонні споруди. Отже, в часи сивої давнини територія Подніпров'я була густо заселена. Можна також гадати, що тоді існувала якась централізована держава, яка могла зібрати величезну кількість людей для побудови вищезгаданих оборонних споруд, підземних ходів та городищ. Ходи ведуть до центру сучасної Сміли, та навіть до Холодного Яру, до якого можна дістатися, рухаючись по правому березі старого Дніпровського річища. Ходи з'єднували собою старовинні городища. Найбільше городище - Скіфське або Мотронинське (VI ст. до н.е.). Воно знаходиться в центрі Холодноярського плоскогір'я. В центрі городища зараз височіє пам'ятник архітектури - Троїцька церква Мотронинського монастиря. Але колись тут діяв печерний монастир, частини якого збереглися і донині. Ходи ведуть ще до одного монастиря - Ірдинсько- Виноградського, який діяв у період з ХІІІ по ХVІІ століття, а потім був зруйнований.

Один з доказів цього зв'язку нам пощастило почути від місцевих краєзнавців. Ще в 60-х роках минулого сторіччя під час екскурсії на Юровій Горі загубилися двоє дітей. Вони провалились в підземні ходи і блукаючи чотири дні під землею, вийшли аж біля монастиря,де їх і знайшли працівники психоневрологічного диспансеру. Звісно, дітям надали допомогу, але пізніше вони померли через переохолодження під землею. Після цього сапери,які приїхали за викликом головного лікаря,висадили підземні ходи в повітря. Ця історія зайвий раз свідчить про велику протяжність підземних ходів, адже відстань від Юрової Гори до монастиря - немаленька.

Зараз тишу Юрової гори бережуть 200 літні дуби, які теж могли розповісти багато чого цікавого, якби могли говорити. Розповіли б вони, як граф О.О. Бобринський досліджував старовинні кургани, що залишились тут як згадка про перебування скіфів, як сидів він під їх тінню у альтанці, що стояла на найвищій точці смілянських околиць -187 м. над рівнем моря та

обдумував перспективи розвитку міста. Бачили старі дуби, як з глини, поклади якої тут є, виготовляли цеглу на невеличкому цегляному заводику та возили до міста, щоб збудувати міську лікарню,гімназію та просто багато житлових будинків. А ще дуби велетні згадують, як тремтіли вони під час артилерійської канонади під час Великої Вітчизняної війни, як летіли ворожі снаряди, скалки від яких і досі зберігають вони у своїх стовбурах. Кілька бліндажів і досі нагадують про ті буремні роки.

Сьогодні Юрова гора - це заповідна територія, де з 1975 року охороняються цінні види рослин та тварин. Урочище «Юрова гора» входить до складу Тясминського екокоридору. Основу природоохоронного та наукового значення заповідного об'єкту складають значні еталонні ділянки широколистяно-лісових (дубово-грабових, грабово-ясеневих, горіхових та кленових) екосистем. На території урочища поширені рідкісні та зникаючі види рослин та тварин, що занесені до Червоної Книги України, зокрема, цибуля ведмежа, бруслина карликова, проліска дволиста, олень-рогач, павине око, мнемозина, ящірка зелена, орлан-білохвост та інші.

Додатки:

Фото: Археологічні знахідки

Фото: Учасники краєзнавчої експедиції перед початком походу.

Фото: Під час походу ми також проводимо спостереження за природою.

Фото: Тут знаходилась альтанка, в якій любив відпочивати граф Бобринський.

Фото: Жабка озерна - найменша мешканка цієї території.

Фото: Бруслина карликова - занесена до Червоної книги.

Фото: Колись тут ходили козацькі «чайки».

Фото: Цим шляхом возили цеглу з цегляного заводу для спорудження будинків у Смілі.

Фото: Верба, обточена бобрами

Фото: Місце, де знаходилось помешкання графського лісника.

Фото: Залишки двохсотлітнього дуба.

Фото: Вхід до підземелля.

Фото: За переказами ці ходи мали протяжність до 15 кілометрів

Фото: Про цегельний завод пам'ятає лише стара яблуня.

Фото: Залишки німецького бліндажу часів Великої вітчизняної війни.

Фото: Кургани бережуть пам'ять про скіфів.