Методика розвитку спритності у школярів молодших класів

Методика розвитку спритності у школярів молодших класів.

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПРИТНОСТІ......6

1.1. Поняття спритності……………………………………………..6

1.2. Комплексний характер рухово - координаційних здібностей…………………………………………………………..11

1.3. Деталізація уявлень про рухово-координаційні здібності….11

1.3.1. Тонічна і координаційна напруженість……………………12

1.3.2. Динамічність рухових актів або рівновага………………..13 1.4. Співвідношення динаміки і статики спритності…………….15

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА І РОЗВИТКО СПРИТНОСТІ У ШКОЛЯРІВ МОЛОДШИХ КЛАСІВ….........16

2.1 Вікова динаміка………………………................…………….17

2.2 Роль задачі по вихованню рухово-координаційних здібностей у фізичному вихованні……………....................……18

РОЗДІЛ 3. Методи дослідження.....................................................19

ВИСНОВКИ ..................................................................................20

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.................................................................22

ВСТУП

Рухово-координаційні здібності як основа спритності. Кажучи про здібності, від яких у вирішальній мірі залежить успішність навчення новим руховим діям і вдосконалення їх засвоєних форм, з давніх пір прийнято оперувати поняттям: "спритність". Правда це поняття залишається недостатньо визначеним. Конкретизуючи його, в сучасній спеціальній літературі виділяють певніше поняття "координаційні здібності", або "рухово-координаційні здібності".

Під цим мають на увазі:

по-перше, здатність доцільно координувати рухи (погоджувати, підпорядковувати, організовувати їх в єдине ціле) при побудові і відтворенні нових рухових дій;

по-друге, здатність перебудовувати координацію рухів при необхідності змінити параметри освоєної дії або перемикання на іншу дію відповідно до вимог змінних умов.

Досвід показує, що ці дві сторони координаційних здібностей взаємозв'язані і в той же час мають свою специфіку. У всіх випадках вони виявляються в подоланні координаційних труднощів, що виникають при рішенні різноманітних рухових задач. Проте залежно від конкретного характеру цих труднощів для подолання їх в різних випадках потрібен, ймовірно, не одне і те ж поєднання чинників.[2, з. 26-39]

Серед фізичних якостей, які відіграють важливу роль у зміцнені здоров'я, підвищенні фізичного стану організму та його функціональних можливостей, багато авторів в першу чергу виділяють спритність.

Розвиток спритності - це процес, спрямований на формування оптимального рівня фізичного розвитку та фізичної працездатності організму. Тому підвищення рівня фізичної підготовленості- важлива умова підвищення працездатності школярів. Вивчення динаміки розвитку спритності у дітей, підлітків і юнаків має велике значення для викладачів, тренерів і лікарів.

Виходячи з актуальності цієї теми, метою написання курсової роботи є вивчення методики розвитку спритності у дітей молодших класів, а також її вдосконалення. Розглядаючи цю фізичну здібність, ми повинні знати саме поняття рухові здібності, фізіологічні основи спритності, засоби і методи розвитку спритності.

Враховуючи всі ці фактори ми розглянемо як же можна підвищити і вдосконалити розвиток спритності в старшому шкільному віці.

Об'єкт дослідження - методика розвитку спритності у школярів молодших класів.

Предмет дослідження - види і методика розвитку спритності у школярів молодших класів.

Мета дослідження - поглибити знання у методиці розвитку спритності у школярів молодших класів.

Методи дослідження. Був застосований теоретично - практичний метод дослідження - ігровий метод, з додатковими завданнями і без них.

Структура роботи. Робота викладена на 32 сторінок, і складається зі змісту, вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Перелік використаної літератури налічує 13 найменувань.

РОЗДІЛ 1. РУХОВО-КООРДИНАЦІЙНІ ЗДІБНОСТІ ЯК ОСНОВА СПРИТНОСТІ

1. Поняття спритності

Значення виховання високих фізичних якостей в умовах - сучасного суспільства не знижується, а, навпаки, постійно зростає. У цілому ряду виробничих і військових професій (оператори, випробувачі, льотчики, геологи і ін.) пред'являються всі великі і великі вимоги до фізичної підготовки людей.

Спритність, силу, швидкість, витривалість, а також гнучкість і здатність довільно розслабляти м'язи треба розвивати у дітей гармонійно, починаючи з раннього віку.

Спритність - це здатність людини швидко опановувати новими рухами і перебудовувати рухову діяльність відповідно змінним умовам. Про розвиток спритності людини можна судити по тому, якими складними рухами він здатний опановувати, який час йому необхідний для цього, і по ступеню точності, якого він може досягти в даному русі після деякого тренування.

У дітей у віці від 7 до 12-13 років відбуваються найбільші зрушення в розвитку координації рухів. По своїй структурі мозок 7-8-річної дитини вже наближається до структури мозку дорослої людини: об'єм кіркових полів рухового аналізатора складає близько 80%, а підкіркових 95% об'єму дорослої людини. З 7 до 12 років відбувається швидкий розвиток рухового аналізатора, поліпшення дифференційнній (розрізняльної) здатності зорового аналізатора. У 8-12 років лабільність (рухливість) нервово-м'язової системи досягає норми дорослої людини. Таким чином, дітям можна і потрібно давати якомога більше вправ для виховання координації рухів. При цьому важливо удосконалювати у них м'язове відчуття - розрізнення темпу і амплітуди рухів, ступені напруги і розслаблення м'язів, а також відчуття часу і простору.

Для виховання координації рухів використовуються різні, поступово ускладнювані поєднання елементарних рухів рук і ніг; важчі акробатичні вправи; танцювальні рухи - ритмічна ходьба, чергування ходьби і перегони в різних поєднаннях; ускладнені стрибки з скакалкою, з різними додатковими рухами рук; стрибки через різні перешкоди; вправи з великими м'ячами - передачі, перекидання з ловом і ін. Для цих цілей використовуються також ігри, спонукаючи учнів негайно переходити від одних дій до інших, відповідно обстановці, що змінюється («Салки»-I клас, «Зайці в огороді»-II клас, «Рухома ціль»-III клас).[4, з. 167-186]

У 7-8 років швидко удосконалюється здібність до точних різних рухів. Цьому допомагають метання в мету; вправи з малими м'ячами - удари об підлогу, кидки в стіну з ловом, підкидання і лов м'яча з різними додатковими рухами; складні різні маніпуляції з іншими дрібними предметами-паличками, колечками, кубиками і т.д. За допомогою цих вправ що вчаться швидше опановують технікою листу, малювання.

Одним з проявів спритності є уміння зберігати рівновагу тіла в статичному положенні і в русі. Стійкість тіла у дітей при статичних позах поступово поліпшується. Так, наприклад, в період з 7 до 12 років середня амплітуда коливань тіла в сагиттальній (передньо - задньої) площині зменшується майже до тієї ж величини, що і у дорослих.

Те ж саме відбувається і з динамічною рівновагою.

Під фізичною якістю спритності розуміється єдність взаємодії функцій центрального і периферичного управління рухової системи людини, дозволяючих перебудовувати біомеханічну структуру дій відповідно до змінних умов рішення рухової задачі. Спритність виражається через сукупність координаційних здібностей, що виявляються за умови збереження стійкості тіла і необхідної амплітуди рухів.

Спритність - це здатність дитини швидко опановувати новими рухами і руховою координацією і перебудовувати рухову діяльність і залежності від умов, що змінюються. Спритність найтіснішим чином пов'язана з руховими навиками і володіє найбільш комплексним характером.

У 8-12 років рухливість нервово-м'язової системи досягає норми дорослої людини. Отже, дітям можна і потрібно давати якомога більше вправ на координацію рухів, удосконалюючи м'язове відчуття темпу і амплітуди рухів, ступінь напруги і розслаблення м'язів, а також розвиваючи відчуття часу і простору.

Для цього використовуйте поєднання простих рухів рук і ніг, поступово ускладнюючи їх, танцювальні рухи, ритмічну ходьбу і біг в різних поєднаннях, стрибки через різні перешкоди, стрибки з скакалкою з додатковими рухами рук, вправи з великим і малим м'ячами - передачі, перекидання з ловом і тому подібне.

У дітей 7-8 років швидко удосконалюється здібність до виконання точних різних рухів. Цьому багато в чому допомагає метання в мету різних предметів, вправи з малим м'ячем - удари об підлогу і кидки в стінку з подальшим ловом, підкидання і лов м'яча з додатковими рухами; складні вправи з паличками, кільцями, кубиками і т.д. Ці вправи сприяють кращому оволодінню технікою листу і малювання.

Одним з проявів спритності є уміння зберігати рівновагу в статичному положенні і під час руху. Основними вправами для формування рівноваги є ходьба по лавці і колоді різними способами, з додатковими завданнями, що ускладнюють виконання вправи, а також гімнастичні вправи і ігри.

Спритність виховується за допомогою навчання новою для учня фізичною вправою і рішення рухових задач, що вимагають постійної зміни структури рухових дій. Новизна розучуваної вправи підтримується підвищенням координаційної трудності і створенням утрудняючих зовнішніх умов. Рішення рухових задач припускає виконання освоєних рухових дій в незнайомих ситуаціях.

Координаційні здібності включають:

1) просторове орієнтування;

2) точність відображення рухів;

3) статична і динамічна рівновага.

Чинники, які впливають на прояви спритності:

• здібність людини до точного аналізу рухів;

• координаційна здатність рухового завдання;

• дія аналізаторів: особливо рухового;

• ступінь розвитку інших фізичних якостей;

• вік, кваліфікація: загальна підготовленість спортсмена, прояв вольових зусиль;

• кількість рухових навиків, особливо складних, якими спортсмен вже володіє;

1.2 Комплексний характер рухово-координаційних здібностей.

Комплексний характер рухово-координаційних здібностей не дозволяє оцінювати їх по якому-небудь одному уніфікованому критерію. При оцінці ступеня їх розвитку враховуються різні зовнішні показники. Серед них відносно найзагальнішим є час, що витрачається на освоєння нових форм рухових дій або на перебудову засвоєних(чим менше цей час, тим за інших рівних умов вищий рівень розвитку даних здібностей). Одночасно враховуються ступінь координаційної складності дії (за експертними оцінками або за матеріалами інструментального аналізу - біомеханічного, фізіологічного і т.д.) і точність рухів( у часі, в просторі і по величині зусиль), а також загальні критерії, вживані для оцінки ступеня досконалості техніки рухових дій.[3, c.10-21]

1.3. Деталізація уявлень про рухово-координаційні здібності

Якість координації руху виражається, окрім іншого, у відповідності їх з даними параметрами і умовами дії в просторі, в часі і по динаміці зусиль. Це значить, що рухово-координаційні здібності залежать, зокрема, від «відчуття простору», «відчуття часу», «м'язового відчуття» і включає (як би як приватні свої складові) здатність точно розміряти і регулювати просторові, тимчасові і динамічні параметри рухів.

При характеристиці техніки рухових дій, до їх точності в процесі фізичного виховання і в умовах життєвої практики пред'являються різні вимоги.

Окремі прояви точності рухів кількісно оцінюють за допомогою відповідних вимірювальних процедур, по величині розбіжностей між заданими і фактично спостережуваними при виконанні дії просторовими, тимчасовими і динамічними параметрами рухів.

Для думки про рухово-координаційні здібності такі приватні показники точності рухів важливо враховувати в комплексі. В зв'язку з цим треба мати на увазі, що для досконалої координації цілісних рухових дій потрібна не тільки точність яких-небудь окремих параметрів рухів (просторових, тимчасових або динамічних), але і тонке регулювання їх співвідношень у складі цілого.[8, c.124-129]

1.3.1.Тонічна і координаційна напруженість

Якість координації рухів, поза сумнівом, обумовлена в якійсь мірі здатністю без зайвої м'язової напруженості (скутості) підтримувати позу і особливо виконувати рухові дії. Розрізняють так звану тонічну і координаційну напруженість. Тонічна напруженість (гіперміотонія) характеризується постійною надмірною титанічною напругою м'язів, що забезпечують підтримку пози (що, згідно існуючим фізіологічним уявленням, пояснюється переважно неадекватно підвищеною активністю безумовно-рефлекторних механізмів підтримки пози). Координаційна напруженість виражається в скутості, закрепощенності рухів, пов'язаних із зайвою (не відповідної об'єктивним умовам виконання дії) активністю м'язових скорочень, зайвим включенням в дію різних м'язових груп. Зокрема м'язів-антагоністів, неповним або сповільненим переходом м'язів у фазу розслаблення.

Відомо, що як тонічна, так і координаційна напруженість серйозно перешкоджає формуванню досконалої техніки рухових дій, погіршує їх загальну результативність, стримує, зокрема, прояви швидкості і потужності рухів, сприяє стомленню (через зайві витрати енергії). Виховання уміння регулювати м'язовий тонус і чергувати м'язові напруги з розслабленням по ходу рухів складає тому істотний компонент фізичного виховання.

1.3.2.Динамічність рухових актів або рівновага

При всій динамічності рухових актів вони завжди пов'язані з підтримкою щодо стійкого положення тіла (оперативної пози), тобто забезпеченням рівноваги як стану, який досягається в результаті протидії силам, що викликають відхилення тіла від доцільного положення: силам інерції, реакції і ін. Без підтримки певної стійкості пози було б неможливим ні збереження статичних положень, необхідних в повсякденному житті (зокрема основної стійки - положення прямостоянія), не ефективне виконання рухових дій. Роль стійкості пози особливо істотна при виконанні дій в умовах, сприяючих її порушенню (при малій площі опори, при обертальних рухах і т.д.). Цим визначається жізненноважноє значення того, прийнято називати «здатність підтримувати рівновагу», тобто здатність забезпечувати стійкість пози в статичних положеннях і її балансування під час переміщень.

Загальним зовнішнім показником цієї здатності є ступінь стійкості пози, визначувана по самому факту збереження заданого положення тіла в умовах, що утрудняють підтримку рівноваги (наприклад, в стійці на одній нозі з горизонтальним нахилом тулуба на гімнастичній колоді), по величині відхилень займаного тілом положення від заданого, а також за фактом усунення відхилень і часу, витраченому на це (за візуальними даними або, при точній оцінці, за даними спеціалізованих вимірювальних пристроїв, зокрема стабілографічних платформ).

1.4. Співвідношення динаміки і статики спритності

Залежно від співвідношення моментів динаміки і статики в різних позах і по ходу їх змін в одних випадках вимагається підтримувати переважно статичну рівновагу (наприклад, при стійці на ногах, утримання штанги над головою), в інших - динамічна рівновага, коли моменти статики швидкоплинні, і поза видозмінюється по ходу рухів, зберігаючи в той же час загальну стійкість (наприклад, в легкоатлетичному бігу, бігу на ковзанах, лижах). В цілому ж стійкість пози, згідно багатьом дослідницьким даним, досягається як тонічною напругою м'язів, фіксуючі ті або інші положення ланок тіла, так і постійними (часом непомітними) рухами коректувань. При цьому у багатьох випадках провідну роль виконує установка не на жорстку фіксацію пози, а на оптимальне балансування в ній, завдяки якому рівновага постійно відновлюється як би в потоці порушень, що викликаються відхилюваними чинниками. Здатність підтримувати рівновагу в цьому значенні це, перш за все, здібність до оптимального балансування в статичних і динамічних позах.[7, c.98-157]

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА І РОЗВИТОК СПРИТНОСТІ У ШКОЛЯРІВ МОЛОДШИХ КЛАСІВ

Загальні задачі, реалізовані на всьому протязі багаторічного процесу виховання рухово-координаційних здібностей, полягають в тому, щоб оптимізувати їх розвиток, забезпечивши:

1) Вдосконалення здатності будувати (освоювати по наявному образу або створити самостійно) нові форми рухових дій, досягаючи при цьому необхідної точності, економічності і ефективності рухів;

2) Вдосконалення здатності перетворювати (перебудовувати) форми координації рухів, що склалися, відповідно до змінних обставин;

3) Підвищення стійкості сформованих раціональних форм координації рухів по співвідношенню несприятливій дії стомлення і інших чинників (вдосконалення координаційної витривалості);

Це припускає послідовне і паралельне рішення ряду приватних задач по направленому вдосконаленню функцій сприйняття, аналізу і корекції рухів, по систематичному збагаченню рухового досвіду, досягненню необхідної точності рухів, виражаючого у відповідності їх просторових, просторово-часових і динамічних параметрів вимогам, що пред'являються. Одночасно розв'язуються задачі по вдосконаленню здібностей забезпечувати необхідну стійкість пози в статичних положеннях і рухових діях, що пред'являють різні вимоги до підтримки рівноваги тіла, а також здатності виключати нераціональну м'язову напруженість. Всі ці задачі практично досягаються в єдності, навчанням руховим діям, вихованням силових, швидкісних і інших основних рухових здібностей.

2.1.Вікова динаміка

Вікова динаміка рухово-координаційних здібностей вивчена поки не достатньо детально. Є дослідницькі дані, що свідчать про те, що деякі морфофункціональні передумови високого прояву цих здібностей виявляються вже в період статевого дозрівання. Про те ж побічно говорять факти вражаючих досягнень підлітків у видах діяльності, вимагаючих досконалої координації рухів, зокрема в складно-координаційних видах спорту.

В усякому разі, дитячий, підлітковий і юнацький періоди онтогенезу можна рахувати, з достатньою підставою, особливо сприятливими для ефективної дії на розвиток рухово-координаційних здібностей. У ці періоди не тільки легше формуються рухові уміння і навики, але, мабуть, в найбільшій мірі прогресує і сама придбаває всі нові уміння, навики і перетворювати їх.

У зрілому віці і в подальші вікові періоди досконалість рухово-координаційних здібностей у принципі не припиняється, проте все сильніше починають впливати інволюційні чинники, що утрудняють формування нових і перебудови міцно закріплених рухових умінь і навиків. [11, c.23-36, 45-76]

2.2.Роль і задачі по вихованню рухово-координаційних здібностей у фізичному вихованні

В цілому задачі по вихованню складно-координаційних здібностей відносяться до числа найважливіших у фізичному вихованні. Особливо грунтовно їх необхідно вирішувати в базовому фізичному вихованні. Від досягнутого тут загального рівня розвитку даних здібностей значною мірою залежить весь хід подальшого вдосконалення в руховій діяльності. Задачі по забезпеченню подальшого розвитку координаційних здібностей розв'язуються в процесі професіонально-прикладної фізичної підготовки і в спортивному тренуванні. [13, c.58-61]

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Найефективнішим методом дослідження спритності є ігровий метод з додатковими завданнями і без них. Ігровий метод з додатковими завданнями передбачає виконання вправ або в обмежений час, або в певних умовах, або певними руховими діями і т.п. Наприклад, при проведенні гри "Квачі" ставиться задача, якомога більше дітей «заплямувати» за 3 хвилини, або «заплямувати» за допомогою волейбольного м'яча, або «заплямувати» в певній ділянці тіла. Ігровий метод без додаткових завдань характеризується тим, що виникаючі рухові задачі учень повинен вирішувати самостійно, спираючись на власний аналіз ситуації, що склалася. Наприклад: при грі в баскетбол під час атаки школяр повинен сам прогнозувати можливість виникнення тієї або іншої рухової задачі а, отже, і її рішення за допомогою тієї або іншої рухової дії (кидати м'яч по кільцю або віддати його партнеру, або створити трудність пересування суперника). [6, з. 50]

ВИСНОВКИ

1. Спритність - це здатність людини швидко опановувати новими рухами і перебудовувати рухову діяльність відповідно змінним умовам. Про розвиток спритності людини можна судити по тому, якими складними рухами він здатний опановувати, який час йому необхідний для цього, і по ступеню точності, якого він може досягти в даному русі після деякого тренування.

2. Спритність виховується за допомогою навчання новою для учня фізичною вправою і рішення рухових задач, що вимагають постійної зміни структури рухових дій. Новизна розучуваної вправи підтримується підвищенням координаційної трудності і створенням утрудняючих зовнішніх умов. Рішення рухових задач припускає виконання освоєних рухових дій в незнайомих ситуаціях.

3. Найефективнішим методом виховання спритності є ігровий метод з додатковими завданнями і без них. Ігровий метод з додатковими завданнями передбачає виконання вправ або в обмежений час, або в певних умовах, або певними руховими діями і т.п. Наприклад, при проведенні гри "Квачі" ставиться задача, якомога більше дітей «заплямувати» за 3 хвилини, або «заплямувати» за допомогою волейбольного м'яча, або «заплямувати» в певній ділянці тіла. Ігровий метод без додаткових завдань характеризується тим, що виникаючі рухові задачі учень повинен вирішувати самостійно, спираючись на власний аналіз ситуації, що склалася. Наприклад: при грі в баскетбол під час атаки школяр повинен сам прогнозувати можливість виникнення тієї або іншої рухової задачі а, отже, і її рішення за допомогою тієї або іншої рухової дії (кидати м'яч по кільцю або віддати його партнеру, або створити трудність пересування суперника).

4. В цілому задачі по вихованню складно-координаційних здібностей відносяться до числа найважливіших у фізичному вихованні. Особливо ґрунтовно їх необхідно вирішувати в базовому фізичному вихованні. Від досягнутого тут загального рівня розвитку даних здібностей значною мірою залежить весь хід подальшого вдосконалення в руховій діяльності. Задачі по забезпеченню подальшого розвитку координаційних здібностей розв'язуються в процесі професіонально-прикладної фізичної підготовки і в спортивному тренуванні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ашмарин Б.А. Учебник для педагогических институтов «Теория и методика физического воспитания».

2. Боген М.М. Задачи обучения двигательным действиям//Теория и практика физической культуры. - 1981. - №3

3. Вайцеховский С.М. Книга тренера. - М.: «Физкультура и спорт», 1971.

4. Волков Л.В. Методика воспитания физических способностей учащихся. -К.: "Радянська школа", 1980.

5. Волков Л.В. Физические способности детей и подростков.-К.: "Здоровье", 1981.

6. Гужоловський А.А. Основи теорії і методики фізичної культури. Москва.

7. Дубовю М.С. Фізкультура учнів 1-3 класів. Київ, "Здоров'я", 1979.

8. Мазниченко В.Д. Обучение движениям// Теория и методика физического воспитания: Учебник для институтов физической культуры. - М.: Физкультура и спорт, 1976.

9. Матвеев П.П. Теория и методика физической культуры.- М.: Физкультура и спорт, 1991.

10. Мотылянская Р.Е. Выносливость у юных спортсменов.-М.: Физкультура и спорт, 1965.

11. Филин В.П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов.- М.: Физкультура и спорт, 1974.

12. Худолій О.М. Основи методики викладання гімнастики. - Х.: "ОВС", 2004.

13. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів.- Тернопіль: "Навчальна книга - Богдан", 2001.