Доповідь на психолого-педагогічому семінарі ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОГО СВІТУ ОСОБИСТОСТІ ШКОЛЯРА ЗАСОБАМИ ЛІТЕРАТУРИ

ФОРМУВАННЯ

ДУХОВНОГО СВІТУ ОСОБИСТОСТІ ШКОЛЯРА ЗАСОБАМИ ЛІТЕРАТУРИ

Психолого-педагогічні основи

формування духовного світу особистості

доповідь на психолого-педагогічному семінарі

вчителя Ільченко Т.З.

Середня школа № 45

Структура літературної освіти в сучасній середній школі є складною через багатофункціональний характер самого предмету - літератури. Від простеньких літературних текстів у початкових класах до хоча й фрагментарно, а все ж систематизованого курсу історії української літератури в старших класах із шкільних предметів не має такого інтегрального характеру, як шкільний курс літератури, що своїм змістом становить і мистецтво художнього слова, і огляди історії літератури певних періодів, і життєписи письменників, і систему історико-літературних понять, і історію фольклору і культури.

"Загальна мета літературної освіти, - підкреслено в "Концепції літературної освіти", - вести учнів у світ прекрасного, виховувати потребу в читанні, інтерес до художнього слова, високі смаки, здатність і вміння естетично й творчо сприймати прочитане; формувати на цій основі розуміння загальнолюдських цінностей і тим самим сприяти вихованню духовно багатого, щиро відданого своєму народові громадянина України". "Слово має стати в центрі уваги вчителя та школяра, осмислюватися як засіб творення художнього образу", - така провідна думка авторів Концепції.

Досягти поставленої мети можна передусім завдяки розумінню, що література - це мистецтво слова, а сприймання її - співтворчість. Художній твір лише тоді починає "промовляти", коли учень включає його в емоційно- розумову роботу, коли він "переказує" не текст, а підтекст, тобто образний, художній зміст, проникаючи в його чуттєву й смислову наповненість, розгадуючи естетичні творення умовної реальності.

Проблеми формування особистості завжди були у полі зору педагогічної науки. Але досі немає чіткого розуміння змісту поняття "духовний світ". Одні вважають, що це національна свідомість, другі - що це поняття належності до своєї нації. Найбільш влучним є твердження, що категорія "духовний світ" означає не тільки механізм психіки (воля, мислення, почуття), а й зміст людських думок, прагнень, а також спрямованість волі. Структура духовного світу особистості складається з трьох складових: раціональна сфера, почуттєва сфера, вольова сфера.

Для українців, зважаючи на реалії сьогодення, це:

У раціональній сфері - національна самосвідомість - категорія, сутність якої полягає в усвідомленні людиною своєї належності до певної нації. Формується на основі:

• знання мови;

• знання історії;

• знання культури;

• знання власної ментальності;

• знання ментальності інших народів, що проживають поруч;

• розуміння місця України, її історії, культури серед інших історій, культур.

Саме національна самосвідомість виконує інтегруючу роль, об'єднуючи всі три сфери духовного світу особистості, саме це, а не лише мова, лише території і т. інше.

У почуттєвій сфері - це розвиток почуттів обов'язку, патріотизму, гідності, гордості, самоповаги, честі, тобто тих, роль яких за час колоніального існування України була суттєво применшена, а почасти нівельована і навіть замінена протилежними. Серед названих почуттів ключовими є почуття обов'язку. Саме через зрозуміння особистістю категорії обв'язку відчувається формування її світогляду, усвідомлення морального ідеалу. Переживання почуття обов'язку, боротьба мотивів, прагнень, почуттів, відчуття задоволення, щастя від виконаного обов'язку - поштовх до розвитку почуттєвої сфери. І, нарешті, обов'язковість виконання морального обов'язку формує волю особистості. Саме через формування поняття обов'язку відчувається виховання патріотизму як прагнення принести користь рідній землі, служити її інтересам.

У вольовій сфері ключовими є такі поняття, як цілеспрямованість, наполегливість, дисциплінованість, організованість, уміння підпорядковувати свої інтереси інтересам і волі народу. Важливим у роботі вчитиме є усвідомлення потреби зважати на особистості українського національного характеру (переважання почуттів над інтелектом і волею): твори Т. Шевченка, П. Куліша "Орися", М. Гоголя "Тарас Бульба", І. Карпенка-Карого "Сто тисяч", "Хазяїн", О. Довженка "Мати" або "Воля до життя", Б. Антоненко-Давидовича "Слово матері", У. Самчука "Куди тече та річка", "Марія", І. Багряного "Тигролови".

Формування уявлення про узагальнений образ представника національної спільності (в даному разі українця) є обов'язковою умовою, як і формування уявлення про національний ідеал, який служитиме рушійною силою для включення механізму волі.

Саме для національного ідеалу є притаманними риси, які було названо підначальними: почуття обов'язку, патріотизм, гордість, гідність, самоповага, честь, а також віра в Бога, мужність, відвага, пошанування батьків і старших, любов до землі, працьовитість тощо.

Формуючи духовний світ особистості, слід зважати на вікові особливості школярів. Так, активне формування національної самосвідомості, на думку вчених, відбувається у віці 12-14 років. Треба не впустити цей період, бо це період закладання емоційних підвалин, на яких у майбутньому базуватиметься більш загальні теоретичні уявлення національний характер, національна самосвідомість, національний ідеал, духовний світ (твори дніпропетровського письменника В. Савченка).

Практична діяльність учителя української літератури у середніх класах не потребує внесення істотних змін, треба лише з акцентувати увагу учнів на деяких питаннях, слід робити наголос на ключових рисах у формуванні духовного світу видатної людини. У 8 класах вивчення творів Л. Українки не потребує вивчення її життєвого шляху, а у 10 класах без фактів з особистого життя (перше кохання до Сергія Мержинського, який був революціонером, одруження з Климентом Квіткою) не буде зрозуміло її твори.

Коли на одній з численних зустріч запитали Бориса Степанишина "Чи можна трактувати літературу як національний фактор і що це значить?", він відповів: "Не тільки можна, а треба, доконечно треба. Навіщо учні вивчають літератур? Для ушляхетнення їх рідним словом як засобом самовираження. Словесники в школах - це своєрідні лікарі-екстрасенси, які мають лікувати наш майбутній народ від синдрому малоросійства." Коли нація не має політичних вождів, тоді вождями стають письменники й вчителі рідної літератури.

Без нас, словесників, наша нація проблему державності не розв'яже.