Проект Розвиток життєвих компетентностей учнів на уроках української мови та літератури

Зміст

1. Актуальність. 2

2. Цілі та завдання. 6

3. Мета. 7

4. Очікувані результати. 8

5. Основна частина:

а.) вступ 9

б.) структура життєвої компетентності 11

в.) принципи життєвої компетентності 20

6. Висновок. 23

7. Література. 25

Актуальність. У XXI столітті кожна людина хоче досягнути певного життєвого успіху. Ситуація, що склалася на ринку праці, вимагає від особистості певних якостей. Система освіти має формувати професійний універсалізм - здатність змінювати сфери і способи діяльності. Сучасна освіта націлена на придбання учнями життєвих умінь і навичок, дає можливість особистісному росту та індивідуальному розвитку, сомовизначенню та самореалізації .

Соціальне замовлення часу можна визначити такою формулою: від хорошого фахівця - до хорошого співробітника. Хороший співробітник - це людина, яка вміє працювати в команді, бути комунікабельною, може самостійно вирішувати, творчо мислити, людина ініціативна, здатна генерувати нові ідеї. Вона вміє уникати будь-яких конфліктних ситуацій та виходити з них.

Основні завдання сучасної освіти полягають у задоволенні життєвих потреб людини, сприянню розвитку члена суспільства, що зможе успішно виконувати, покладені на нього соціальні ролі, бути творцем свого життя. Новий етап у розвитку шкільної освіти пов'язаний з упровадженням компетентнісного підходу до формування змісту й організації навчального процесу.

Якість середньої освіти визначається тим, наскільки підготовлені до життя випускники школи. І що знання, вміння та навички, яких набувають учні в процесі вивчення шкільних предметів, не переходять автоматично в таку готовність. Тому сьогодні, як ніколи, гостро стоїть завдання осмислення й пізнання буття, створення такої філософії освіти, яка відкрита до таємниць життя людини, її прагнень, життєвого потенціалу. На цій основі формується нова педагогіка-педагогіка компетентної, відповідальної людини.

Абрахам Маслоу передбачає в своїх працях: «Якщо освіта спрямовуватиме людину до усвідомлення своїх вищих потреб, до актуалізації їх, якщо вона сприятиме самоактуалізації людини, то дуже швидко ми зможемо спостерігати розквіт цивілізації нового типу. Люди стануть сильними і здоровими, вони стануть господарями свого життя. Людина стане відповідальною за свою долю, керуватиме цінностями розуму, перестане бути байдужою до довкілля, активно включиться в перебудову суспільства. Тому що рух до психічного здоров'я окремої людини означає наближення до суспільства, побудованого на духовних цінностях, наближення до соціальної гармонії».

Найціннішим надбанням життєвої компетентності є те, що її мета, зміст близькі не лише реформаторам-педагогам, а й дітям, які стають співтворцями нових моделей школи XXI століття, глибше осмислюють своє життя, навчаються, щоб оволодіти мистецтвом життєтворчості, мистецтвом ефективного виконання життєвих і соціальних ролей.

Я погоджуюсь, що якість шкільної освіти визначається тим, наскільки підготовлені до життя випускники школи. Розумію, що знання, вміння та навички, яких набувають учні в процесі вивчення шкільних предметів, не переходять автоматично в повну готовність. І тому рівень життєвої компетенції учнів є низьким, вони не можуть використати свої знання для розв'язання життєвих проблем, не можуть знайти виходу з нестандартних ситуацій.

Виходячи з того, що сьогодні вчитель повинен стати вмілим носієм знань і задовольнити життєві потреби учнів, я й обрала науково-методичну проблему «Формування життєвих компетентостей учнів на уроках української мови та літератури».

Цілі та завдання:

Визначення нової моделі випускника, яка повинна найбільш адекватно відповідати як потребам сучасної особистості (допомогти досягти життєвої компетентності та життєвого успіху), так і вимогам сучасного суспільства(вимогам вищої освіти, виробництва, суспільно-політичного, культурного життя);

Підготовку високоосвічених, життєво компетентних випускників, здатних і готових самостійно, свідомо і творчо визначати та здійснювати

власне життя;

Формування та розвиток здатності до конструктивної соціальної активності, цілеспрямованої участі у соціальному, суспільно-політичному

та культурному житті громади та держави;

Формування особистості, здатної до здобуття подальшої професійної

(вищої) освіти, соціальної та професійної мобільності.

Мета:

Виховувати демократичну людину, яка вміє робити свідомий вибір, приймати правильні рішення, брати на себе відповідальність, безконфліктно співіснувати.

Це є основою для адаптивної та позитивної поведінки, яка дозволяє людині адекватно виконувати норми і правила, що прийняті у суспільстві. У процесі навчання необхідно зробити акцент на формуванні таких життєвих навичок як комунікація, приймання рішень, критичне й творче мислення, управління емоціями, стресом та конфліктними ситуаціями, розпізнання та формування цінностей.

Від реалізації своєї проблеми я очікую, що мої учні:

• будуть вміти адекватно відтворювати навколишній світ;

• будуть мати високий рівень мовленнєвої культури;

• зможуть сформувати в собі загальнолюдські якості для представників різних професій;

• зможуть отримати досить високий рівень знань для продовження навчання у вищій школі;

• будуть вільно володіти державною мовою на різних рівнях;

• опанують мовною системою та вміло використають її у різних видах та сферах мовленнєвої діяльності;

• будуть володіти не менш як двома мовами;

• зможуть зрозуміти цінність мистецтва слова;

• зможуть орієнтуватися в інформаційному потоці;

• свої задатки розвинуть у відповідні здібності;

• будуть самовдосконалюватися.

Чим глибша прірва між різними типами знань,

потрібними для життя і тими, що подаються

школою, тим менший вплив школи на майбутнє

життя учнів.

Софія Русова

Люди переважно мають вроджене бажання реалізовувати свій потенціал. Проблема в тому, що нерідко це бажання не віднаходить потрібних ресурсів у потенціалі особистості та поза ним. Навчаючись через різні приклади певних знань, навичок, ми здобуваємо різні відношення. Це призводить до невдоволення різним станом речей, зокрема тим, що нас не навчили вміння обирати альтернативи, які спрацьовують, та відчуття реальності, тобто адекватного сприйняття світу і себе в цьому світі після того як завершено навчання.

Часто можна зустріти людей, котрі володіють широкими знаннями, але вони не вміють мобілізувати їх відповідним чином у потрібний момент, коли така є можливість. Тому бути компетентним не означає бути вченим або освіченим. Компетенція не може бути ізольована від конкретних умов її реалізації, вона одночасно пов'язує мобілізацію знань, умінь і поведінкових взаємин, зумовлених конкретною діяльністю.
Більшість випускників виходять із шкіл з несформованими життєвими компетентностями, але з розвинутим «почуттям утриманця», вони не готові брати на себе відповідальність, відчувають відсутність розуміння, як створювати сім'ю, «невпевнені в собі», у них послаблена орієнтованість на майбутнє, помічається за ними несамостійність, ситуативність мислення, поведінки тощо. Розглядаючи життєву компетентність як властивість особистості, я розумію, що її можна розвивати та вдосконалювати.

Життєва компетентність виконує дві основні функції - забезпечує життєздатність та життєстійкість.

Структура життєвої компетентності

Когнітивна компетенція - це система здатностей, які визначають спроможність особистості щодо адекватного й глибокого пізнання оточуючого світу (природного та соціального середовища, самої себе). Вона охоплює когнітивні, інтелектуальні здібності, знання та досвід особистості, риси характеру (допитливість, уважність), мотивацію.

Емоційно-вольова компетенція - це сукупність здатностей, які визначають спроможність людини керувати власними емоціями та активністю. Змістом компетенції є здатності до осмислення власних емоційних станів, конструктивного прояву емоцій, уникнення та усунення негативних емоцій, самостійного формування та зміни мотивів, визначення оптимального мотиву діяльності.

Життєтворча компетенція - одна з найважливіших компетенцій особистості, вона забезпечує здатність самостійно, свідомо і творчо визначати (проектувати) і здійснювати власне життя.

Творча компетенція - це сукупність здатностей, які визначають спроможність людини до творчості, успішність творчої діяльності, наявність її результатів.

Найвищим рівнем розвитку життєтворчої компетенції та життєвої компетентності є духовна компетентність.

Духовна компетенція - це сукупність духовних здатностей людини, які:

• обумовлюють її спроможність до самопізнання, саморозвитку, самореалізації та самоконтролю;

• виражають її мораль (сукупність прийнятих нею моральних норм) та моральність (здатність до власного морального пошуку), спроможність шукати сенс свого життя, формувати свої життєві принципи та цінності.

Розвиток життєвої компетентності особистості має комплексний характер. Формування й становленню особистості як успішної людини сприяє розвивальна взаємодія ключових компетентностей, які визначають такі головні напрями життєвої підготовки особистості:

• Професійний універсалізм

• Сфера особистого життя

• Етична сфера

• Здоров'я особистості

• Соціальна сфера

• Пізнавальна сфера

1. Пізнавальна сфера.

Це сфера розвитку знань, умінь і навичок учня, які забезпечують йому можливість спілкування та діяльності з іншими. Її визначають не лише базові знання та вміння, а й ціннісні орієнтації особистості, мотиви її діяльності, її здатність до розвитку свого творчого потенціалу, вміння добувати, переробляти інформацію, отриману з різних джерел, та застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення. Передбачає формування інформаційної та креативної компетенцій.

2. Соціальна сфера.

Це сфера взаємин у соціумі, в межах якої вихованець має освоїти норми соціальної взаємодії та поведінки, вміє поєднувати свої права та обов'язки, виробляти стратегію особистого життя на засадах демократизму, толерантності, плюралізму, гуманізму, громадянськості. Соціальний аспект передбачає формування таких компетенцій: комунікативної, правової, економічної, екологічної.

3. Здоров'я особистості.

Ця сфера передбачає набуття досвіду й життєвих установок на здоровий спосіб життя та безпечну поведінку, формування вміння правильно поводитись у критичних життєвих ситуаціях і надавати необхідну допомогу собі та іншим. Передбачає формування валеологічної компетенції.

4. Професійний універсалізм.

Ця сфера життєдіяльності передбачає здатність особистості змінювати способи діяльності, бути комунікабельним, уміти працювати в команді, бути здатним генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення, творчо мислити, вміти уникати будь-яких конфліктних ситуацій та виходити з них, бути спроможним до вибору альтернатив, які пропонує сучасний ринок праці. Реалізується через професійно-трудову компетенцію.

5. Сфера особистого життя.

Передбачає посилення відповідальності кожної конкретної особистості за своє майбутнє, за здатність досягати особистого щастя завдяки своїм потенціальним можливостям, що проявляються в любові, сімейних стосунках, у продовженні роду, вихованні дітей. Реалізується через формування сімейно-побутової компетенції.

6. Етична сфера.

Передбачає етичне, естетичне становлення особистості, високу духовність, приєднання до системи загальнолюдських моральних цінностей, формування бачення, розуміння, створення краси і гармонії в праці, пізнанні, ставленні до людей, до себе, до природи. Реалізується через естетико-духовну компетенцію.

Також доцільно пригадати життєві навички та навички забезпечення життя.
Життєві (психосоціальні) навички
• Прийняття рішень.
• Вирішення проблем.
• Критичне мислення.
• Креативне мислення.
• Спілкування.
• Вміння слухати.
• Ведення переговорів.
• Впевненість у собі.
• Опір тиску однолітків.
• Самоповага.
• Співчуття (емпатія)
• Подолання стресу та керування.
Навички забезпечення життя.
• Комп'ютерні навички.
• Знаходження роботи
• Проходження інтерв'ю.
• Навички навчання.
• Вміння зробити презентацію.
• Вміння працювати з інформацією.
На своїх уроках я використовую п'ять основних компонентів, які допоможуть випускникам орієнтуватися в сучасному житті:

• самоповага та емпатія;

• навчання та міжособистісні відносини;

• прийняття рішень та вирішення проблем;

• творче та критичне мислення;

• вміння долати емоції та стрес.

Тому в своїй роботі я в першу чергу звертаю увагу на ці якості, не забуваючи, що головною моєю метою, як вчителя, є виховувати всебічно розвинену особистість.

Для того щоб досягти поставленої мети потрібно чітко зрозуміти, що учасниками навчального процесу є учень, вчитель, батьки, і кожному відведено свою роль. Як учитель української мови та літератури я повинна розвивати життєву компетентність учнів, спираючись на сукупність тих знань, умінь та навичок, що є в їхньому досвіді. І обов'язково потрібно націлювати учнів на перспективу, тобто виконуючи завдання, учень повинен знати де це йому знадобиться. Я маю на увазі формування соціально психологічної компетенції учнів, бо якщо людина здатна вирішувати життєві запити, реально усвідомлюючи адекватність цілей своїм власним психологічним можливостям, то їй відкривається перспектива реалізувати себе в суспільстві. Досягаю цієї мети, коли мотивую вивчення теми. Наприклад, у п'ятому класі на уроці зв'язного мовлення учні вчаться писати листи та підписувати конверти. Але часто можна почути запитання: «Навіщо це нам, коли ми спілкуємось по Інтернету?» Щоб переконати , про необхідність спілкуватись грамотно, відкриваємо сторінку одного з учнів, і вказую на помилки, які допущені учнем. Усім нам хочеться справити якнайкраще враження про себе, тому ми будемо вчитись спілкуванню в листах, Інтернеті без образливих слів, лайки.

Однією з важливих форм набуття життєвої компетентності є евристичність навчання, застосування на уроці завдань оціночного плану, коли або дані завдання треба взяти з життя, самому, або проміжні результати потребують припущення для полегшення виконання завдання. Для глибшого знання тексту твору даю учням завдання поставити власні запитання до твору чи вивченого параграфу.

Виконуючи дві найважливіші функції - життєздатність та життєстійкість, життєва компетенція дає шлях особистості до розвитку та твор­чого відтворення себе, своїх сутнісних характеристик, якостей, спро­можність «не втратити себе», про­тидіяти різноманітним зовнішнім негативним впливам, зберігати свою цілісність та неповторність. Щоб учні мали можливість «не втратити себе» часто даю їм творчі завдання, де школярі намагаються розкрити власний прихований потенціал своїх можливостей. У десятому класі при вивченні біографії І.Я.Франка даю творче завдання - створити презентацію до вивчення біографії. Як можемо побачити жодна презентація не повторюється і кожна несе якусь цінність, що у неї вклав учень. Адже факти з біографії одні і ті ж, але презентують їх учні по-своєму.

В підлітковому віці діти шукають шляхи самовираження, самозатвердження. Вони хочуть бути кращими за друзів чи знайомих. І саме тоді я повинна допомогти підліткам самозатвердитись, через розвиток його творчих здібностей. Учень, пізнаючи певні прийоми роботи на уроках української мови та літератури, виконуючи їх, розвивається не тільки розумово, а й творчо. Якщо за виконане завдання дитина отримала гарну оцінку, то в неї виникає зацікавленість в подальшій роботі.

Принципи життєвої компетентності.

Розглядаючи проблему набуття учнями життєвої компетентності, я зрозуміла, що вона базується на чотирьох принципах: навчитись пізнавати, навчитись жити, навчитись працювати, навчитись жити разом. Проблема зорієнтована на те, щоб навчити дитину бути конкурентоспроможною в суспільстві з ринковою економікою, орієнтуватися в системі цінностей, планувати стратегію власного життя, визначати своє життєве кредо та свій життєвий шлях. На своїх уроках активно використовую інтерактивні форми навчання: дискусії, ділові та рольові игри, «мозкові штурми», робота в малих групах.
Мені хочеться детальніше розглянути використання ігрових моментів на уроках української мови та літератури, тому що всім відомо значення гри в житті дитини. Отже з повною впевненістю можна сказати що ігри на уроці української мови та літератури це:
• повне розкриття індивідуальних можливостей учня (точність, акуратність, кмітливість тощо);
• виховання творчого відношення до поданого завдання (гра викликає високий емоціональний підйом, забезпечує позитивні емоції в учбовій діяльності). Цей психологічний настрій сприяє більш ефективному формуванню уваги, пам'яті, розвиває кмітливість та ініціативність при вивченні нового, повтору або закріпленні матеріалу, використання знань на практиці.

Часто використовую у своїй практиці інтегровані уроки. Готуючись до уроку такого типу та виконуючи всі вищезазначені вимоги, учні формують та розвивають на таких уроках такі компетентності:

• саморозвитку й самоосвіти (виділення головного, узагальнення власних знань, організація самоосвітньої діяльності, визначення перспективи діяльності, залучення та збагачення власного досвіду);

• інформаційну (використання різних джерел інформації, аналіз інформації, розуміння та усвідомлення інформації, вміння переробляти інформацію для отримання певного продукту, вміння користуватися новими інформаційними технологіями);

• продуктивної діяльності (активізація творчих здібностей, уміння побачити та сформулювати проблему);

• полікультурну (повага до чужої праці, формування загальнолюдських цінностей, забезпечення розширення кругозору та підвищення культурного рівня учнів, вплив освітнього середовища на розвиток учнів);

• комунікативну (обговорення проблеми, формування власної точки зору, вміння доводити власну позицію, розвиток культури мовлення, вміння презентувати свій продукт, адекватне ставлення до критики);

• соціальну (забезпечення співробітництва, здійснення роботи в команді, усвідомлення власного внеску в спільну роботу, формування адекватної оцінки і самооцінки, вміння використовувати власний досвід).

Але найбільше уваги приділяю розвитку життєвої компетентності. Для набуття учнями такої важливої компетенції, необхідні завдання, тісно пов'язані з дорослим життям. Тому на своїх уроках я намагаюсь проводити різні види робіт: практичні роботи, семінарські заняття, літературні диктанти, тести закритого і відкритого типів. У кожному завдання обов'язковим є завдання творчого характеру.

Висновок .

Отже, набуття школярами необхідних життєвих (ключових) компетентностей протягом усього процесу навчання в школі набуває великого значення. Компетентнісний підхід допомагає досягти розумного балансу між академічними знаннями і прагматичними вміннями. Знання як самоціль має поступитися місцем знанню як інструментові життя, що забезпечує молодій людині можливість жити в гармонії зі своєю природою та довкіллям, суспільством, окремими людьми, можливість оволодівати новими технологіями. Розвивати в учнів необхідні життєві компетентності - це можливість робити щось цікаве самостійно, у групі або самому, максимально використовуючи свої можливості; це діяльність, що дозволяє проявити себе, спробувати свої сили, докласти свої знання, принести користь і показати публічно досягнутий результат; це діяльність, спрямована на вирішення цікавої проблеми, сформульованої самими учнями у вигляді мети і завдання, коли результат цієї діяльності - знайдений спосіб розв'язання проблеми - носить практичний характер, має важливе прикладне значення і, що дуже важливо, цікавий і значущий для самих відкривачів.
Важливо, щоб школа давала людині не лише суму знань, умінь і навичок, а формувала в ній компетентність як загальну здатність, що ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях,отриманих завдяки навчанню.Не секрет, що молоді люди, вступаючи в самостійне життя, відчувають труднощі у визначенні життєвих орієнтирів та суттєву розбіжність між реаліями життя та змістом того, чого навчали в школі. А це причина низького рівня ініціативи, творчості. Тому необхідно сформувати в особистості школяра культуру життєдіяльності, яка дасть їй можливість успішно будувати своє повсякденне життя, залучати кожного учня до навчально -пізнавальної і самостійної творчої діяльності.

Література

1. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти // Освіта України. - 2004. - № 5.

2. Єрмаков І.Г., Пузіков Д.О. Розвивати життєву компетентність// Шкільний світ. - 2005. №37. - С.5-13.

3. Життєва компетентність особистості / За ред. Л.В. Сохань, І.Г. Сохань, Г.М. Несен. - К.: - Богдана, 2003. - 520 с.

4. Растянников А.В., Степаньев С.Ю., Ушаков Д.В. Рефлексивное развитие компетентностей в совместном творчестве. - М, 2002.

5. Сохань Л., Сохань И. Время Нового Мира и человек. - К., 2001. - 131 с.

6. Павлютенков Є.М. Орієнтуватися на життєву компетентність людини. Школа життєтворчості особистості: Науково-методичний збірник / Ред.кол. В.М.Доній (голова), Г.М.Несен (заст.голови), І.Г.Єрмаков (наук.ред.) та ін. - К.: ІСДО, 1995.- 480с.

7. Психологический словарь. / Под.ред. В.П.Зинченко, Б.Г.Мещерякова. - М., 1996

8. Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості та детермінанти його побудови // Мистецтво життєтворчості особистості: У 2 ч. Ч.1. Теорія і технологія життєтворчості: Наук.-метод. Посібник. - К, 1997.

26