Методическая разработка анкетирования учащихся Работа в малых группах на уроках спецтехнологий и производственного обучения

Методична розробка

анкетування учнів

«Робота в малих групах

на уроках спецтехнологій

і виробничого навчання»

Розробила:

викладач спец предметів

Федорчук Ольга Олександрівна

м. Макіївка

2014 р.

Статистика - наука, яка вивчає методи кількісного охоплення і дослідження масових, зокрема суспільних, явищ і процесів. Збирання інформації про них сягає найдавніших часів. Вона мала спершу наскрізь практичний характер; з 19 ст. статистика поступово здобуває солідну наукову основу, коли почалося впорядкування і вдосконалення статистичних методів. З них розвинулися дві основні: описова (дескриптивна) - збирання інформацій, перевірка їхньої якості, їхня інтерпретація, зображення статистичного матеріалу; та індуктивна - застосування теорії ймовірності, закону великих чисел. Статистика поділяється за своїм змістом на демографічну, економічну, соціальну, санітарну, судову, біологічну, технічну тощо.

До 18 ст. на українських землях зустрічаються своєрідні статистичні зіставлення вже у 16 - 17 ст. у зв'язку з оподаткуванням різних прошарків населення у межах Речі Посполитої; це були реєстри поголовного (пізніше подимного) податку, які подавали тільки об'єкти (земля, млини, корчми) або голів родин. Ці переписи, як також відповідні зіставлення по містах з маґдебурзьким правом, відбувалися несистематично. В Козацькій гетьманській державі багато статистичного матеріалу (про кількість населення, його майнове становище, стан сільського ремесла тощо) давали переписи населення, яке мало платити подвірний податок, зокрема перепис Лівобережної України 1666. Матеріали цих переписів збережені в рукописних книгах другої половини 17-го і першої чверти 18-го ст. З 1782 до 1857 в Україні проводилися переписи всього чоловічого населення - так звані «ревізії»; вже 1765 - 69 було проведено на Лівобережжі генеральну ревізію, так званий Рум'янцівський опис. У першій чверті 18-го ст. почалася реєстрація народжень і смертності християнського населення, що її вели церкви.

На центральних і східних землях України у 19 і на початку 20-го ст., коли вони входили до складу Російської імперії, довший час не було центральної статистичної установи. Лише деякою мірою нею був Статистичний комітет, організований у 1811 році при Міністерстві поліції; у 1834 його замінив статистичний відділ при Міністерстві внутрішніх справ. Справжній статистичний центр виниу у 1858 році - Центральний Статистичний комітет (ЦСК) у складі Міністерства внутрішніх справ. Його завданням була організація і збирання (переважно при допомозі губернських, деколи й повітових та міських комітетів) статистичних матеріалів та їхня публікація. Видання ЦСК появлялися в різних серіях; найважливіші з них: «Статистический временник Российской Империи», «Статистика Российской Империи», різні «сборники» тощо. Ц.С.К. провів 1897 перший загальний перепис населення в Російської Імперії та опублікував його аналіз. Статистичні матеріали збирали й оприлюднювали також різні міністерства (фінансів, залізниць, шкільництва тощо) та відомства, губернії та міські статистичні бюро. У всіх цих публікаціях є багаті матеріали щодо східних українськиї земель, хоч Україна не була в них виділена як окрема одиниця.

Одним із найпоширеніших методів отримання експертної інформації є анкетування.

Анкетування (від фр. enquete) - емпіричний соціально-психологічний метод одержання інформації на підставі відповідей на спеціально підготовлені, що відповідають основній задачі дослідження питання, що складають анкету. Анкетування - метод масового збору матеріалу за допомогою спеціально розроблених опросников, називаних анкетами. Анкетування ґрунтується на припущенні, що людина відверто відповідає на задані йому питання. Однак, як показує останні дослідження ефективності даного методу, ці чекання виправдуються приблизно наполовину. Ця обставина різко звужує діапазон застосування анкетування і підриває довіра до об'єктивності отриманих результатів.

Для проведення анкетування необхідні відкриті й альтернативні анкети для учнів, учителів, батьків, засновників, працівників методичної та інспекторської служби. Психологи та соціологи ставлять такі вимоги до анкет:

• кількість запитань (показників) в анкеті не повинна перевищувати 10-12;

• набір суджень, які наводяться в анкеті в якості альтернативних відповідей, повинен перевірятися спочатку на малій групі експертів (пілотне дослідження) і при необхідності корегуватись;

• у пояснювальній записці до анкети повинні бути ясно сформульовані мета і процедура анкетування; указано, хто проводить експертизу і яка група респондентів може брати в ній участь;

• крім інструкції до анкети необхідно готувати інструкцію для організаторів анкетування.

Анкети розрізняють: іменні, що вимагають указувати прізвище опитуваного, та анонімні; повні й неповні.

Залежно від характеру інформації та способів її отримання використовують такі типи анкетного опитування:

• суцільне (охоплюються великі групи населення) та вибіркове (здійснюють опитування певної групи учасників);

• усне (за типом інтерв'ю) та письмове (робота з бланковими анкетами);

• індивідуальне та групове;

• очне (безпосереднє опитування) та заочне (поштою, телефоном тощо).

Анкета є набором запитань, кожне з яких логічно пов'язане з головним завданням дослідження. Важливими для анкети є її композиція (розташування запитань), мова і стиль їх формулювання, оформлення, рекомендації щодо заповнення анкети. Починається вона зі вступної частини, в якій зазначають, хто, з якою метою проводить опитування, вміщують інструкцію щодо заповнення, зосереджують увагу на способі повернення заповненої анкети. Вступний текст повинен задати учням настрій співробітництва. Вона має забезпечувати отримання правдивих відповідей як стосовно опитуваного, так і щодо проблеми, які є предметом дослідження.

За формою анкети бувають:

• відкриті - анкети, в яких інструкція не обмежує способу відповіді на запитання (Напишіть назву професії, яку б Ви обрали);

• закриті - анкети, що мають варіанти відповідей, з яких потрібно вибрати одну (альтернативні) (Чи згодні Ви з твердженням, що професія вчителя є однією з кращих? а) безумовно згоден; б) згоден; в) не певен; г) не згоден), які допускають вибір декількох варіантів відповідей - «питання-меню» (неальтернативні);

• напіввідкриті - передбачають не тільки можливість скористатися однією з наведених відповідей, але й запропонувати свою;

• полярні - анкети, що виявляють стандартизований набір якостей особистості, ступінь виразності яких може бути оцінений за 4-5 бальною шкалою (уважно проаналізуйте досвід роботи учителів та оцініть рівень розвитку у них педагогічних якостей: «5» - якість притаманна вчителю вищою мірою; «4» - помітно виражена; «3» - мало виражена; «2» - не виражена; «0» - не вдалося її виявити).

За змістом питання анкети поділяють на:

• прямі, коли зміст запитань і об'єкт інтересу збігаються (Чому Ви обрали педагогічну професію?);

• непрямі, коли зміст запитань та об'єкт інтересу дослідника різні (З ким із своїх товаришів Ви б хотіли сидіти за партою?).

За функціями питання анкети поділяють на: основні (спрямовані на збір інформації про зміст досліджуваного явища), неосновні (запитання-фільтри, спрямовані на з'ясування основного запитання, перевірку щирості відповідей).

При створенні анкети важливо щоб: питання точно характеризували явище, а очікувані відповіді на них були достовірними; питання були як прямими, так і непрямими, як закритими, так і відкритими; вони не містили підказок, а також неоднозначного розуміння їх змісту; давали достатній простір для відповідей; містили контрольні комбінації: прямі, опосередковані запитання, особисті, безособові запитання; передбачали попередню перевірку ступеня розуміння запитань на невеликій кількості учнів і коригування змісту анкети.

Надійність даних анкетного опитування перевіряють повторним опитуванням за тією ж процедурою тих самих осіб (визначається стійкість інформації), а також контролем даних анкетного опитування за допомогою інших методів.

Перевага анкетування в тому, що воно є порівняно економним методом збору даних, дає змогу їх аналізувати й обробляти за допомогою статистики. Особливо ефективний цей метод при масових опитуваннях.

Велике значення має правильне проведення збору даних. При особистому інтерв'юванні необхідно представитися і сказати кілька слів про мету дослідження, яке проводиться. При використанні анкети ця інформація має міститися в її вступній частині. Варто підкреслювати конфіденційність відповідей.

Після завершення польових досліджень всі анкети збираються в одному місці, і вони є попередніми даними. Потім потрібно узагальнити отримані відповіді на питання. Кожну відповідь треба ретельно проаналізувати і в разі потреби відкинути, якщо зрозуміло, що вона свідомо неправильна, чи з неї неможливо що-небудь зрозуміти, або ж якщо опитуваний відповів просто "для галочки", не знаючи предмета дослідження. Після завершення збору даних, а іноді й у процесі їхнього надходження, проводиться їхня систематизація й аналіз.

При складанні анкети враховуються:

• зміст питань;

• форма питань - відкриті або закриті;

• формулювання питань (ясність, без підказки відповідей тощо);

• кількість і порядок проходження питань.

Анкетування може бути усним, письмовим, індивідуальним, груповим, але в будь-якому випадку повинне відповідати двом вимогам - репрезентативності й однорідності вибірки. Матеріал анкетування піддається кількісній і якісній обробці.

Технологія розробки анкет має виключно важливе значення для отримання відповідної інформації. Ця процедура включає в себе наступні основні позиції:

1. Визначення змісту даних, які повинні бути отримані при проведенні анкетування;

2. Конкретизацію їх місця та ролі в структурі всієї інформації, збір якої передбачений програмою дослідження;

3. Визначення характеру та обсягу категорії опитуваних;

4. Розробку анкети;

5. Вибір способу анкетування;

6. Проведення попереднього (пілотажного) дослідження;

7. Корегування анкети з урахуванням отриманих даних;

8. Анкетування;

9. Обробку отриманих даних;

10. Їх оцінку та визначення способів використання.

Здійснення цих положень потребує дотримання певних правил, які гарантують повноту реалізації можливостей даного методу збору інформації.

При розробці програми запланованого дослідження повинно бути чітко визначено: які саме дані передбачається зібрати при анкетуванні, що і в якому вигляді вони можуть відображати і характеризувати, з яким даними можуть бути зіставлені, які дані можуть бути уточнені за їх допомогою, якими матеріалами можуть бути перевірені дані анкетування тощо, тобто повинна бути конкретно визначена їх роль у дослідженні.

Готуючись до анкетування учнів Макіївського ВПУ переді мною стояли наступні цілі:

• оцінити ступень готовності учнів до роботи в малих групах;

• з'ясувати реальний стан здатності учнів працювати в малих групах на уроці;

• оцінити потреби учнів у використанні нетрадиційних методів проведення уроку (а саме - робота в малих групах);

• на основі проведеного аналізу отриманих даних розробити обґрунтовані рекомендації щодо роботи учнів в малих групах на уроці.

Для досягнення поставлених цілей анкетування і аналізу отриманих результатів учні повинні дати відповідь «так» чи «ні» на наступні запитання:

1. Я можу працювати з великою кількістю людей.

2. У мене добре виходить висовувати нові ідеї.

3. Мені подобається інтенсивна робота.

4. Я згоден бути непопулярним, якщо в цілому це призведе до гарних результатів.

5. Мені подобається аналізувати ситуації та шукати правильний вибір.

6. Мені приємно оказувати сильний вплив при прийнятті рішень.

7. Я завжди готов підтримати добру пропозицію задля загальних інтересів.

8. Я можу впливати на людей, не подавляючи їх.

9. Я можу добитися згоди людей щодо процесу виконування роботи.

10. Я проявляю терплячість, якщо хтось гальмує процес.

11. В мене завжди є оригінальні ідеї.

12. Я готов наполягати на якихось діях, щоб не гаяти час і не упустити із поля зору головну ціль.

Обробка даних: підраховуємо кількість позитивних відповідей - якщо отримано більш ніж 10 балів - це говорить про здатність та бажання учнів працювати в малих групах на уроці.

Методика анкетування визначається запланованими джерелами отримання інформації, методом її збору, вибіркою даних, структурою анкет, організацією опитування і способом оброблення даних.

Джерелами інформації є учні третього курсу Макіївського ВПУ наступних груп:

76

77

78

79

80

81

«Кухар-кондитер»

«Слюсар з ремонту автомобілів, водій категорії ВС»

«Слюсар з ремонту автомобілів»

«Електрослюсар підземний, зварник ручної зварки»

«Касир (на підприємстві, в установі, організації), обліковець (реєстрація бухгалтерських даних), оператор комп'ютерного набору»

«Адміністратор, оператор комп'ютерного набору»

Методом збору даних було визначено вибіркове опитування як найбільш прийнятний з точки зору витрат, а також точності і адекватності отриманих даних.

Інструментом збору даних слугувала анкета в паперовій формі.

В даному дослідженні використовується «кластирезована випадкова» вибірка. Принцип випадковості забезпечує кожному елементу генеральної сукупності рівну вірогідність попадання у вибірку. При достатньо значному обсязі вибірки можна вважати, що випадково відібрані учні будуть адекватно представляти властивості всієї генеральної сукупності.

В нашому випадку досліджується 6 навчальних груп, що складає 180 учнів.

Результати оброблення даних, отриманих під час дослідження - анкетування учнів Макіївського ВПУ наведені у вигляді діаграми.

Анкетування показало, що учні груп № 80 «Касир (на підприємстві, в установі, організації), обліковець з реєстрації бухгалтерських даних, оператор комп'ютерного набору» та № 81 «Адміністратор, оператор комп'ютерного набору» здатні працювати на уроці в малих групах найбільше. Їх кількість склала 90% (27 учнів) групи № 80 та 95% (28 учнів) групи № 81 (всього приймало участь у анкетуванні 30 чоловік із кожної групи).

Найменше здатні працювати на уроці в малих групах учні групи № 79 «Електрослюсар підземний, зварник ручної зварки».

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Бабанский Ю. К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований. - М., 1982.

2. Загвязинский В. И. Методология и методика дидактического исследования. - М., 1982.

3. Засобина Г.А. Практикум по педагогике. - М., 1986.

4. Клименюк А.В., Калита А.А., Бережная Э.П. Методология и методика педагогического исследования. Постановка цели и задач исследования: Учеб. пособие. - К., 1988.

5. Кочетов А.И. Культура педагогического исследования. - 2-е изд., испр. и доп. - Мн., 1996.

6. Рудницька О.П., Болгарський А.Г., Свистєльнікова Т.Ю. Основи педагогічних досліджень. - К., 1998.

7. Скалова Я. Методология и методы педагогических исследований. - М., 1989.

8. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К., 2001.

9. Харчева В. Основы социологии. Учебник для средних специальных учебных заведений. М.: «Логос», 1997.