Музичне мистецтво Київської Русі. Українські народні музичні інструменти

Раздел Другое
Класс 10 класс
Тип Конспекты
Автор
Дата
Формат docx
Изображения Есть
For-Teacher.ru - все для учителя
Поделитесь с коллегами:

Смолінська загальноосвітня школа № 2 II-III ступенів

Урок

художньої культури

для 10 класу

на тему « Музичне мистецтво Київської Русі. Українські народні музичні інструменти»



Підготувала

вчитель зарубіжної літератури

та художньої культури

Маджар В.Д.

2010 рік

смт. Смоліне

Музичне мистецтво Київської Русі. Українські народні музичні інструменти

Мета: ознайомити учнів з музичним мистецтвом Київської Русі (народним, придворно-світським, церковним) та українськими народними музичними інструментами (духовими, струнними, ударними та шумовими);

повторити відомості з художньої культури 9-го класу за темою: «Жанрова палітра музичного мистецтва»;

навчити використовувати спеціальну термінологію, набуті знання у процесі художньо-творчої самореалізації; самостійно знаходити джерела для збагачення знань з української культури;

виховувати емоційну чутливість до музики.

Тип уроку: комбінований (урок засвоэння нових знань)

Обладнання:комп `ютер, диск із музичними творами, таблиці: «Українські народні музичні інструменти», «Музичні жанри»

А пісня- це душа. З усіх потреб потреба.

Лиш пісня в серці ширить межі неба.

На крилах сонце сяйво їй лиша-

Чим глибше пісня, тим ясніш душа.

Іван Драч

Хід уроку

  1. Організація навчальної діяльності

Оголошення теми та завдань уроку.

II.Підготовка до сприйняття навчальної теми

Музика… Вона супроводжує нас усе життя, починаючи від маминої колисової. Весела, сумна,швидка і повільна, класична та естрадна- кожен із нас має свої особисті уподобання. Різнобарв я музичних жанрів дає можливість отримувати задоволення від прослуховування музики на різних етапах нашого життя.

Сьогодні на уроці ми пригадаємо класифікацію музичних жанрів та різновиди вокального мистецтва.

-Розгляньте та пригадайте по таблиці класифікацію музичних жанрів та різновиди вокального мистецтва.

(Дивитися : Художня культура .Альбом-посібник. 9 клас.-Тернопіль:Навчальна книга-Богдан. 2009. Сторінки 16,17)

IV. Подання нового матеріалу.

Завдання для учнів (під час вивчення нового матеріалу)

-Перша група :створити кросворд (на 10 завдань-запитань)

-Друга група:підготувати 5 запитань для програми «Що? Де? Коли?»

-Третя група:створити схему « Українські народні музичні інструменти»

Структура лекції

1.Музичне мистецтво Київської Русі

1)Нові народнопісенні жанри.

2)Скоморохи.

3)Музика княжого двору.

4)Якими ж були музичні інструменти?

5)Центри навчання співу.

6)Церковний спів.

7)Внесок Київської Русі у розвиток культури.

2. Українські народні музичні інструменти.

1)Духові народні музичні інструменти:

-волинки

-жалійка

-брьола

-свирілі,кувички

-свистульки, окарини

-сопілка та її різновиди

-сурми

-трембіта, ріг, ріжки

-Володимирський ріжок

2)Струнні народні музичні інструменти України:

-бандура

-басоля, бас, козобас

-ліра

-скрипка

-торбан

Цимбали

3)Народні ударні та шумові музичні інструменти в Україні:

-ложки дерев яні

-тріскачки

-накри

-рубель

-бубон (решітка)

-бугай

Матеріал для лекції

Музичне мистецтво Київської Русі

Музичне мистецтво східних слов'ян доби Київської Русі досягло високого

рівня. Про це свідчать фольклорна спадщина, давньоруський культовий спів,

музика княжого двору, ратна (військова) музика.

В усній народній традиції продовжують розвиватись ігри, календарні та

родинно-побутові пісні, похоронні плачі й голосіння, їх найдавніші зразки

збереглися в невеликій кількості.

Плин часу зумовлював нові народнопісенні жанри. Серед них найзначніший

- билинний епос, що активно розвивався у Х-XI ст. У билинах у художньо-

поетичній формі відбивалася боротьба народу за незалежність, втілювалися

патріотичні ідеї, уявлення про героїв-богатирів, наділених мудрістю, силою,

красою. Такими є билинні герої Ілля Муромець, Добриня Никитич, Альоша

Попович, Микула Селянинович. Історія зберегла також імена народних співців

билин - Бояна, Митуси, Ора, згадки про яких зустрічаються у "Слові о полку

Ігоревім", Іпатїївському літописі та ін.

Носіями народного мистецтва були скоморохи. Ці обдаровані виконавці-

імпровізатори поєднували якості актора, танцюриста, співака, музиканта-

інструменталіста, акробата. Вони були постійними учасниками народних

розваг, свят, урочистих подій; нерідко їх запрошували до боярських та

княжих дворів. Лише церква негативно ставилася до цих "веселих молодців",

як їх називали в ті часи.

Великий інтерес становить музика княжого двору. За свідченням

істориків, починаючи з середини Х ст. прийоми іноземних послів проходили

під музичний супровід. Цей звичай запровадила княгиня Ольга, яка під час

свого перебування у Константинополі 945 р. була вражена грою на різних

інструментах, зокрема органі. Імовірно, саме з того часу орган поширюється

на Русі.

На думку дослідників музичної культури Київської Русі, князі утримували

при дворі професійних музикантів-інструменталістів, співаків, танцюристів.

Учасниками князівських розваг, свят у княжих палатах були співці -

сказителі билин, скоморохи.

Музика супроводжувала ратні походи княжих бойових дружин. Головну роль

тут відігравали духові та ударні інструменти.

Багатство і різноманітність інструментарію свідчать про високий рівень

музичного мистецтва доби Київської Русі.

Якими ж були музичні інструменти? Це струнні смичкові - гудок, смик;

щипкові - лютня, гуслі, псалтир; духові - роги, труби, сурми, свистки,

сопілки, дудки, жалійки, волинки, органи; ударні - бубни, тарілки,

дзвіночки, брязкальця. Важливу роль відігравали церковні дзвони, які

сповіщали про наступ ворога, пожежу, скликали людей на віче.

Унікальні відомості про інструментарій Київської Русі дають фрески

Софійського собору. На них, зокрема, зображено музик, які грають на духових

та струнно-щипкових інструментах.

У культурно-мистецькій спадщині Київської Русі чільне місце посідає

церковний спів.

Давньоруські одноголосні церковні наспіви називалися знаменним

розспівом (від давньослов'янського "знам'я" - знак). Відповідно і

східнослов'янська нотація знаменного розспіву називалася знаменною, або

крюковою. Запозичений з Візантії, знаменний розспів збагатився

народнопісенними традиціями східних слов'ян. Так, в інтонуванні текстів

помітний вплив давньоруського епосу, величальних пісень та похоронних

плачів.

Основою знаменного розспіву стали "гласи" - хорові монодії, мелодія

наближалася до речитації. Знаменний розспів був чисто вокальний, без

супроводу. Його краса і самобутність викликали захоплення у багатьох

іноземних мандрівників.

У Київській Русі з'явилися центри навчання співу. Це, зокрема, великий

хор та школа при Десятинній церкві, двір деместиків - співаків-солістів, що

були одночасно диригентами й учителями співу. Важливу роль у формуванні й

поширенні музичної традиції відігравала Києво-Печерська Лавра. Серед

відомих майстрів церковного співу слід назвати деместика та піснетворця

Стефана.

Багата й різноманітна спадщина часів Київської Русі стала міцним

підґрунтям для формування професійної музичної культури українського

народу.

Внесок Київської Русі у розвиток культури

Київська Русь, освоївши кращі досягнення народів східних слов'ян,

протягом IX-XII ст. вибудувала самобутню і високу культуру, яка посіла

визначне місце серед культур країн Європи та Азії. Численні археологічні

знахідки та писемні джерела свідчать про їх самобутність і спростовують

тези окремих науковців про іноземні впливи, які особливо були популярними

серед вчених в XIX і на початку XX ст.

Високий освітній рівень києворусичів підтверджується великою кількістю

писемних пам'яток і написів на пряслицях, холодній зброї, берестяних

грамотах, графіті у Софії Київській та Новгородській. За Володимира і

Ярослава працювали школи. Народилася і утвердилася любов до книги,

утворюються скрипторії, майстерні для переписування та оздоблення книги.

Утворюються бібліотеки - перша з них була при Софійському соборі у Києві.

Київські князі були високоосвіченими людьми - "книголюбцями". Так, Ярослав

Мудрий, за свідченням літописця, "почитая часто в день й в нощи", був

палким прихильником книги.

На основі багатої фольклорної традиції розвивається оригінальна

література. На жаль, до наших днів дійшло мало світських творів, але "Слово

про Ігорів похід" серед них посідає чільне місце. Один із найвизначніших

світських творів періоду Київської Русі - це "Поучение" дітям Володимира

Мономаха, в якому він закликає їх до миру і злагоди та подає ідеалізований

образ політика, державного діяча, воїна.

Істотного розвитку дістала усна народна творчість, що відбиває

специфіку мислення і мову народу. Найяскравіше це помітно у билинах: тут

образи богатирів - це уособлення патріотизму і мужності, героїки і

безмежної відданості Батьківщині.

Із прийняттям християнства витісняється традиційна дерев'яна

архітектура, на зміну їй приходить мурована, візантійського типу, яка

частково увібрала в себе традиції будівничих Русі. Зводяться Десятинна

церква. Софійський собор, церкви Кирилівська, Спаса на Берестові, монастирі

Видубицький та Лаврський у Києві, Спасо-Преображенський, Борисоглібський

собори та церква П'ятниці на торгу в Чернігові, а також собори у Новгороді,

Пскові, Полоцьку та інших містах.

Високого рівня розвитку досягло декоративно-прикладне, ужиткове та

ювелірне мистецтво. Вироби майстрів Київської Русі були популярними не

тільки на батьківщині, а й за її межами. Це переважно вироби із золота:

намисто, колти, ланцюжки, сережки, діадеми, браслети, фібули, персні та ін.

Культурі Київської Русі притаманні також спільні риси в різних галузях

духовної і матеріальної культури - житті, одязі, речах побуту, декоративно-

прикладному мистецтві, обрядовості, усній народній творчості, що на

сьогодні являє для нас єдину спільність - культуру Київської Русі

Українські народні музичні інструменти

  1. Бас, басоля. Козобас

  2. Волинки

  3. Гудки

  4. Гусла

  5. Кобза, бандура

  6. Ліра

  7. Свирілі, кувички

  8. Свистульки, окарини

  9. Скрипки

  10. Сопілка та її різновиди

  11. Сурми

  12. Торбан

  13. Трембіта, ріг, ріжки

  14. Цимбали

  15. Шумові та ударні імузичні нструменти

Музичні інструменти України - це яскрава сторінка історії українського народу. Вони виявляють багатство його душі, творчу вдачу, свідчать про високу матеріальну і духовну культуру. Українські народні музичні інструменти є одним з яскравих підтверджень наспівного, мелодійного характеру української музики, її багатоголосся.

В минулому в народній музиці України широко побутували скрипка, цимбали, колісна ліра, волинка, гусла, торбани та інші. Особливою гордістю є кобза-бандура, з якою тісно пов'язаний героїчний епос українського народу, його життєдайна і волелюбна вдача.

Своїм корінням народні інструменти України сягають часів Київської Русі. Давньоруський гудок, гусла, поздовжні флейти, сопілка, бубон - всі ці тогочасні інструменти увійшли до музичної культури російського, українського і білоруського народів.

На конструкції музичних інструментів України, їхньому строї і навіть у назвах позначилися взаємозв'язок і взаємовплив культур різних народів. Це заслуговує на окрему розмову. Але важливо те, що до скарбниці українських народних інструментів увійшли ті, що століттями виготовлялися і вдосконалювалися українськими майстрами, передавалися з покоління в покоління, широко розповсюдилися серед населення.

Побутування ряду яскравих самобутніх музичних інструментів, таких як цимбали, волинка, трембіта, бугай, козобас, пов'язано переважно з культурою західноукраїнських областей. Дітищем Гуцульщини є популярний з давніх часів на Україні малий ансамбль народних інструментів троїсті музики.

Музичні інструменти, як і вся культура українського народу, мають у своїй біографії драматичні і навіть трагічні сторінки. Тож не дивно, що ще два-три десятиліття тому багато самобутніх інструментів вважалися назавжди вибулими з ужитку. Державний музей театрального, музичного і кіномистецтва УРСР поставив за мету зібрати унікальні народні музичні інструменти та відомості про них.
Колекція народних інструментів музею є одним з найбільших подібних зібрань у республіці. Вона нараховує понад 450 інструментів. Найстаріші з них виготовлені ще у XVIII столітті. Це кобзи-бандури, гудки, ліри колісні, торбани, гусла. В музейному зібранні є творіння відомих українських дореволюційних майстрів: скрипка Л. Мар'яненка, бандура А.Паплінського та інші. Вагоме місце у колекції посідають інструменти видатних радянських майстрів України: майстра бандур з Чернігівщини О.Корнієвського, легендарного скрипкового майстра з Одеси Л.Добрянського, талановитого київського майстра І.Скляра, який відродив і удосконалив багато народних інструментів України.
В музеї представлено також інструменти кращих сучасних майстрів: В.Зуляка, М.Прокопенка, О.Шльончика, Д.Демінчука, А.Заярузного. Цікавою складовою частиною колекції є меморіальні інструменти. Серед них бандури, на яких грали видатні кобзарі-бандуристи Є.Мовчан, Ф.Жарко, І.Немирович. Є також і видовбана з цільної верби бандура стоп'ятдесятилітньої давності, яка була в колекції народних інструментів засновника української класичної музики М. В. Лисенка. Саме за його твердженням, зробленим ще у кінці минулого століття, про те, що на Полтавщині можна знайти "як реліквії старосвітські я клавіровидні гусла, музейні працівники нещодавно відшукали їх рідкісний екземпляр.

У колекції є багато таких інструментів, які рідко використовувались у професіональній музиці, але вони завжди прикрашали музичний побут народу. Це бугай, ріг, брязкальця, деякі різновиди сопілок. Тут і предмети побутового вжитку; ложки, рубель, деркач тощо.





Бас, басоля. Козобас

У невеликих народно-інструментальних ансамблях на Україні, зокрема у троїстих музиках, часто зустрічається струнний акомпануючий інструмент, що зветься бас, басоля, Зовні басоля нагадує велику скрипку чи віолончель, хоч стандартних розмірів не має і виготовляється здебільшого аматорами. На території центральних та східних областей України частіше зустрічається чотириструнна басоля, в західних - триструнна. Грають на басолі смичком. Цікавий різновид басолі можна зустріти на Закарпатті. Це п'ятиструнний інструмент, на якому грають щипком плектра або ударяють по струнах спеціальною паличкою - бильцем, відбиваючи ритмічний малюнок музики. За допомогою кількох рухомих поріжків на грифі досягається раптове перестроювання відкритих струн, що дозволяє грати на такій басолі, не притискуючи пальцями струн на грифі.Музичне мистецтво Київської Русі. Українські народні музичні інструменти

Оригінальним народним витвором, що ввібрав у себе ряд елементів музичного побуту Гуцульщини, став козобас. На весіллях, коли музиканти вже розходилися, а люди ще хотіли веселитися, гості робили імпровізовану басолю: у відро вставляли коромисло, його верхній кінець і лужку відра з'єднували дротом. Музика вдаряв палицею по дроту або протягував нею, ніби смичком. З таким пристроєм "циганили" на весіллі, водили на різдвяне свято козу, імітуючи її голос. Так і народилася ідея зробити незвичайну басолю з оригінальним резонатором у вигляді барабана (замість колишнього відра). Гриф, як правило, прикрашає голівка кози, часом над нею, мов парасолька, прикріплена металева тарілочка, брязкіт якої доповнює акомпанемент струнного ударного інструмента. Тож не дивно, що його назвали козобасом.

Цей музичний інструмент швидко поширився у професіональних та самодіяльних фольклорних колективах України.

Волинки

Дуда, коза, баран, міх - все це назви одного і того самого народного музичного інструмента, що відомий багатьом народам світу. Та найбільш розповсюджена його назва - волинка.Музичне мистецтво Київської Русі. Українські народні музичні інструменти

З вичиненої шкіри кози, вівці або теляти роблять суцільний міх, який служить резервуаром для повітря. В один з отворів міха вставляють трубку, через яку музикант вдуває повітря. Друга трубка - ігрова. В ній, крім пищиків, є шість отворів для зміни висоти звуку. А третя трубка з басовим пищиком забезпечує бурдонний, тобто постійний звук. Наповнивши міх повітрям, музикант натискує на нього ліктем і посилає повітря в ігрову та бурдонну трубки, чим викликає верескливе звучання пищиків. У цей момент музикант може проспівати один куплет пісні, супроводжуючи спів власною грою на дуді.

Волинка дійшла до нас із давніх часів. Грали на ній переважно пастухи. У Стародавньому Римі волинка звучала в театрі і військовому оркестрі. У Франції в XVIII столітті на ній віртуозно грали професіональні музиканти. В Шотландії ансамбль волинщиків і в наш час супроводжує урочисті паради. На Україні цей інструмент входив до складу оркестру війська Запорізького, а тепер звучить переважно у західноукраїнських областях. Виготовляючи дуду, гуцульські майстри зі смаком прикрашають кожну її деталь, вдаючись до різьблення по дереву та рогу, карбування по металу. Шкіряний міх оздоблюють торочкою, китицями, металевими брязкальцями. Часом такий інструмент прикрашають скульптурною голівкою кози.

Гудки

З давніх-давен на Україні побутував народний інструмент, який називали гудок, або смик. На фресках Софійського собору збереглося зображення скомороха, який грає на плоскому грушовидному струнному інструменті з коротким грифом-шийкою. Струн на інструменті було три, і грали на них дугоподібним смичком. Мелодію вигравали лише на одній струні, але, торкаючись водночас двох інших струн, смичок викликав їх постійний (бурдонний) акомпанемент. Грали на гудку, притискуючи корпус до грудей, а іноді тримали вертикально, спираючи його на коліно. Грали на гудках бродячі музиканти, придворні скоморохи, зустрічалися й ансамблі гудошників, що використовували інструменти різних розмірів. Відповідними були й назви цих інструментів; гудочок, гудок, гудило, гудище. Гру на будь-якому струнному інструменті в давнину називали гудьбою.Музичне мистецтво Київської Русі. Українські народні музичні інструменти

Один з найстаровинніших струнних смичкових інструментів східних слов'ян у середині XVII століття зазнав великої трагедії. Так, згідно з указом патріарха Никона, гудок та інші "бісівські інструменти", що створювались руками талановитих майстрів, відбирали у людей і спалювали. Намагання відродити гудок збіглися з часом поширення найдосконалішого із смичкових інструментів - скрипки. У XIX столітті вона остаточно витіснила гудок.

В останні десятиріччя окремі музичні майстри та фольклорні колективи республіки намагаються відродити та вдосконалити цей інструмент.

Гусла

Давній струнний щипковий інструмент східних слов'ян гусла є народним музичним інструментом росіян, чехів, словаків та багатьох інших народів. Про його побутування в Київській Русі свідчить і автор "Слова о полку Ігоревім", і фрески Софійського собору.Музичне мистецтво Київської Русі. Українські народні музичні інструменти

Розрізняють кілька конструкцій гусел. Найдавніші і найпростіші гусла мають вигляд плоскої дощечки з натягнутими на неї струнами. Це гусла "звончасті" - інструмент скоморохів, оповідачів билин, поетів. Корпус гусел міг бути видовбаним з дощечки клена, верби, берези. Під час гри інструмент кладуть на коліна. Пальцями правої руки защипують або ударяють по струнах, а пальцями лівої - глушать ті струни, що не повинні в цей момент звучати. На таких гуслах, що мають до чотирнадцяти струн, грають пісні, танці, акомпанують власному співу.

Досконалішим різновидом гусел є так звані шоломовидні гусла, або гусла-псалтир. Вони більші за розміром, мають глибокий корпус з паралельними деками і збільшеною кількістю струн (від одинадцяти до тридцяти шести). Звук видобувається щипком пальців і має чисте благородне звучання. На цих гуслах часто супроводжували псалми, що, очевидно, обумовило їхню назву і боронило від переслідування духовенства.

Гусла-ящик, гусла-стіл - це якісно новий вид гусел, що мають понад 50 струн. Вони з'явилися у XVII столітті і знайшли застосування в колі музикантів-професіоналів при царському дворі, у дворянських садибах, у духовенства. В репертуарі гуслярів було багато українських пісень. А камер-гусляр царського двору В.Ф.Трутовський, який народився на Харківщині, робив нотні записи російських і українських пісень у супроводі гусел і наприкінці XVIII століття вперше у Росії видав збірку цих пісень.

Кобза, бандура

Кобза ж моя, дружино вірная,
Бандуро моя мальованая!Музичне мистецтво Київської Русі. Українські народні музичні інструменти

Цими словами смертельно поранений герой думи "На смерть козака-бандуриста" звертається до свого найдорожчого супутника життя. Але на чому грав козак: на кобзі чи на бандурі?

Деякі дослідники вважають, що першу славу українські співаки - рапсоди поділили з кобзою, тому їх і звали кобзарями. Бандура ж підхопила ту славу і, як більш досконала, витіснила кобзу. Інші стверджують, що кобза і бандура майже одночасно протягом віків взаємодоповнювали одна одну і стали інструментом, на який поширюються обидві назви: кобза або бандура. Прибічники цих версій не можуть сказати, якою була кобза і якою бандура, яка між ними конструктивна відмінність.

Починаючи з XVI ст. літературні та іконописні джерела засвідчують побутування на території України струнних музичних інструментів, що звались кобзами, але мали різну форму і конструкцію, вимагали відмінних прийомів гри і різного музичного призначення. Серед цих інструментів з'являються й такі, що мали поруч з ладовим грифом струни на корпусі. В них і втілено ідею майбутнього акомпануючого інструмента, на якому не перебирають струни, а щипком видобувають сріблясті звуки з певних струн, не притискуючи їх. Так, звільнившись згодом від ладів на грифі, цей інструмент стане оригінальним витвором українського народу, на якому супроводжували свої пісні та думи легендарні кобзарі. Корпус інструмента був овальним, видовбаним з верби, груші, горіха чи іншого дерева. Спочатку він мав майже симетричну, а із збільшенням струн на корпусі - асиметричну форму. А щодо назви, то водночас з колишньою - кобза - на інструмент поширилась і нова - бандура.

Тож гадаємо, що герой думи недаремно звернувся до свого інструмента словами кобза і бандура. Адже це дві назви інструмента, який протягом віків зазнав серйозних конструктивних змін і є гордістю української музичної культури.

Ліра

Сьогодні хіба що в музеї можна побачити давній скрипкоподібний інструмент, звук на якому видобували обертанням колеса, що торкалося струн. Одна струна виконувала мелодію, дві інші безперервним гудінням у певному висотному інтервалі створювали аккомпанемент. Ліру називають інструментом з нескінченним смичком.Музичне мистецтво Київської Русі. Українські народні музичні інструменти

Примхлива доля судилася лірі. Вона з'явилася в Європі близько тисячі років тому. В Х-XII століттях ліра заявила про себе урочистою музикою в найбільших королівських палацах Європи, а потім її забули. Була пора, коли музику для неї писав сам Гайдн, а віртуози музиканти давали відкриті концерти в аристократичних салонах. Та було й таке, коли ліру колісну брали в руки лише каліки, старці, щоб заробити на хліб.

Ліра, риля-з такими назвами цей інструмент відомий на Україні з XVII століття. Він часто був супутником кобзи-бандури. Проте лірники не відігравали в житті народу такої соціальної ролі, як кобзарі-бандуристи. І як не вощили лірники живицею колесо, як не обмотували шерстю струни в місцях дотику з колесом, щоб пом'якшити скрипучий, гугнявий звук ліри, її темброві властивості та обмежені прийоми гри обумовили переважно сумний церковно-моралізаторський репертуар лірників.

Сучасні майстри та музиканти України і Білорусії знову звернули увагу на давній народний інструмент, щоб відродити його, вдосконалити, ввести до фольклорних ансамблів, оркестрів.

Свирілі, кувички

У всьому світі відома багатоствольна флейта, яку в стародавні часи називала флейтою Пана на честь міфічного бога пастухів. Згідно з античною легендою. Пан змагався у грі з покровителем муз Аполлоном. Перший грав на пастушій флейті (так ще називали багатоствольну флейту), другий - на арфі. Як засвідчує легенда, переміг Аполлон, адже він грав на більш досконалому і вишуканому інструменті.Музичне мистецтво Київської Русі. Українські народні музичні інструменти

Втім, багато сучасних буковинських, молдавських, румунських майстрів і музикантів небезпідставно вважають, що могли б із більшим успіхом позмагатися з Аполлоном, ніж це вийшло в бога пастухів. І справді дивуєшся, як віртуозно ковзають отвори трубок свирілі по губах музиканта, народжуючи чарівні сріблясто-витончені звуки.

В українській народній музиці відомо кілька різновидів багатоствольної флейти. Найпростіший з них - кувички. Музиканти також розрізняють свирілі із свистковим пристроєм і без нього, правосторонні і лівосторонні, залежно від висотного розташування звуків у висхідному чи зворотному порядку.

Свистульки, окарини

Окарина в перекладі з італійської - гусенятко. Так назвали свисткову флейту, що робиться з глини або дерева, має яйцевидну (сферичну) форму і свистковий пристрій, який міститься у спеціальному поперечному відводі, В інструменті є 10 ігрових отворів. Звучання окарини казкове, часом фантастичне. Грою на окарині імітують звуки диких тварин, птахів і особливо непідробно - кування зозулі, через що на Україні окарину звуть зозулькою. Майстер з Черкас Ю.Збандут зробив окарину з голівкою пташки і хвостиком, в який вмонтовано свисток. А чернігівський майстер О.Шльончик виготовив з дерева ціле сімейство окарин від пікколо до баса. В найбільшої окарини звук - немов з гігантської морської раковини.Музичне мистецтво Київської Русі. Українські народні музичні інструменти

Серед дитячих іграшок та виробів декоративно-прикладного мистецтва часто зустрічаються керамічні пташки, коники, козлики, баранчики, яскраво розмальовані і покриті поливою. Багато з них мають свистковий та один-два пальцевих отвори. Це - свистульки, на яких можна виконувати прості мелодії. Користуються ними переважно діти. Свистульки у вигляді птахів, тварин та риб належать до окариноподібних народних інструментів.

Скрипки

У царині музичних звуків майстри і музиканти століттями шукали такі, які були б близькими до людського голосу. Принципова ідея була винайдена авторами примітивних струнних інструментів, на яких грали лукоподібним смичком. Та від цих інструментів до цариці музики, якою стала скрипка, - величезна відстань. Тисячі майстрів світу відвойовували у природи секрети конструкції скрипкових дек, таємниці деревини, лакового покриття. В кінці XV-на початку XVI ст. італієць Г.Бертолотті сконструював перші скрипки. Його учень П.Маджіні та майстри кремонської школи А.Аматі, Дж.Гварнері і особливо А.Страдіварі створили неперевершені скрипкові інструменти дивної краси і витонченості. Головна їхня цінність у неповторному чарівному звуці, який ці інструменти несуть крізь століття.Музичне мистецтво Київської Русі. Українські народні музичні інструменти

На Україні скрипка відома з кінця XVІ ст. Вона особливо імпонує наспівному, мелодійному характеру української народної музики. Без скрипки не обходилося жодне свято, весілля чи вечорниці. Вона - і сольний, і акомпануючий інструмент. Скрипка - невід'ємна частина оркестрів, ансамблів, троїстих музик. Серед відомих українських скрипкових майстрів - Т.Підгорний, Л.Мар'яненко. Український радянський майстер І.Любченко став дипломантом Міжнародного конкурсу скрипкових майстрів у м. Кремона (Італія).

Сопілка та її різновиди

Сопілка - один з найрозповсюдженіших у музичному побуті України інструмент. З глибини тисячоліть дійшов він до нас із багатьма назвами: сопілка, денцівка, флояра, зубівка, теленка... За кожною назвою криється принципова конструктивна відмінність, а отже й нові специфічні прийоми видобування звуків і різноманітна музична палітра.Музичне мистецтво Київської Русі. Українські народні музичні інструменти

У верхній отвір невеликої дерев'яної трубки вставлено свисток у вигляді денця з прорізом, уздовж трубки - п'ять-шість отворів для пальців. Це типова сопілка, яку могли зробити з верби, клена, калини, смереки, груші чи звичайної бузини. На ґуцульщині така сопілка зветься денцівкою. Звук у неї соковитий, насичений.

А ось флояра. Від звичайної сопілки вона відрізняється тим, що не має свистка, а обидва кінці трубки відкриті. Отже, звуки на ній видобувати важче. Сріблясто-витончена мелодія флояри більше відповідає мальовничій природі Карпатських гір, її швидких грайливих струмків.

Серед різновидів сопілки є й такий, що зовні являє собою звичайну трубку, у якої обидва кінці відкриті, а ігрових отворів немає. Звуки змінюються засобом передування повітря. Це - теленка.

Дві спарені одночасно сопілки називають денцівкою або жоломійкою. Зубівка, коса дудка, скигля - у кожної своя конструкція і відповідне забарвлення звука. Одна виспівує пронизливим високим голосом, Друга - густим, оксамитовим, третя плаче, скиглить сумним, тужливим голосом.

Сурми

Численні літературні джерела донесли до нас відомості про побутування у військовій музиці українського козацтва дерев'яної конусоподібної труби, що звалася сурмою, або козацькою трубою. На жаль, тогочасний інструмент не зберігся. Відомо лише, що то був військовий сигнальний інструмент.Музичне мистецтво Київської Русі. Українські народні музичні інструменти

За свідченням авторитетних істориків, до складу полкової музики входили сурмачі, трубачі, довбуші, а козацькі реєстрові документи вказують навіть на заробітну плату музикантів полкової музики війська Запорізького.

Не маючи точних відомостей про будову старовинної сурми, дослідники роблять припущення, що було два різновиди цього інструмента. Перший - з мундштуком, без пальцевих отворів, другий - з тростиною (пищиком) і пальцевими отворами.

Сучасні українські майстри надають перевагу другому різновиду. На його основі виготовляють сурми різних розмірів В.Зуляк, О.Шльончик, Л.Демінчук, А.Заярузний. Сьогодні сурма відроджується в українській народній музиці переважно як оркестровий інструмент.

Торбан

У середні віки в Європі був відомий лютнеподібний інструмент з двоповерховою головкою грифа. На нижньому поверсі головки кріпилися за допомогою дерев'яних кілків струни, що проходили над грифом. На вищому - струни, що вільно проходили поруч з грифом. Корпус його був глибоким, овальним, склеєним з клепок.Музичне мистецтво Київської Русі. Українські народні музичні інструменти

У XVIII ст. в Польщі, на Україні, а пізніше в Росії з'явився інструмент, який називали торбан. Він вирізнявся тим, що його гриф був значно ширшим, без ладків і мав більшу кількість струн. До того ж частина струн, як у бандури, містилася на корпусі. Щоб видобути звук певної величини, музикант не притискав струни до грифа, а лише вибірково видобував м'які звуки щипком пальців з певної жильної струни.

Про те, де вперше сконструювали цей інструмент, є різні твердження. Одні вважають, що пріоритет у винаході торбана належить італійцям, від яких через Польщу він потрапив на Україну. Інші не без підстав стверджують, що торбан народився на Україні внаслідок творчого поєднання конструктивних елементів лютні і бандури.

Торбан мав елегантну, вишукану форму, вимагав складних прийомів гри і був доступним лише для аристократичних салонів, козацької старшини. Можливо, це було головною причиною, що цей інструмент, який часто називали "панською бандурою", наприкінці XIX ст. вибув з ужитку. І сьогодні, на жаль, він є лише музейним експонатом.

Трембіта, ріг, ріжки

У музичному побуті мешканців Карпат нерідко можна зустріти овіяний легендами екзотичний інструмент, що здавна був супутником гуцулів. Це трембіта. В старовину вона була сигнальним інструментом. Кілька дозорців, які розміщувалися на вершинах гір, сигналом трембіти, немов по естафеті, передавали звістку про наближення ворога. Нерідко звук трембіти допомагав зорієнтуватися мисливцям чи подорожнім, що заблукали у негоду. В наш час сигналом трембіти повідомляють про приїзд артистів у гірське село, початок весілля чи іншого урочистого свята. З давніх часів збереглася традиція звуками трембіт сповіщати про перший вихід худоби на гірські пасовиська (полонини), давати старт плотогонам гірських рік. А іноді трембітарі подають сумну звістку про смерть когось із гірських жителів.Музичне мистецтво Київської Русі. Українські народні музичні інструменти

Зовні трембіта - це дерев'яна конусоподібна труба завдовжки два-три метри. Виготовляють її так: зрізають прямий стовбур смереки, обстругують, надаючи йому контур потрібного інструмента. Потім розколюють уздовж на дві-три частини і виймають серцевину. Утворені тонкі стінки складають і герметичне обгортають березовою корою, попередньо вставивши у тонкий отвір трембіти мундштук.
На волинському Поліссі можна зустріти укорочену трембіту, довжиною один-два метри. Часом функції трембіти виконує дерев'яний гуцульський ріг, виготовлений за тим самим принципом, що й трембіта. Та найдавнішими з подібних інструментів вважаються натуральні роги тварин, що тисячоліттями використовувалися як сигнальні інструменти, а пізніше були пристосовані для задоволення естетичних потреб. Це і викликало появу на боковій поверхні рогу кількох пальцевих отворів для зміни висоти звука. Пізніше роговий розтруб пристосували до дерев'яної трубки з пальцевими отворами і пищиками-тростинами.

Цимбали

Широке розповсюдження в музичному побуті України здобули цимбали. Зовні вони схожі на гусла: трапецієподібний дерев'яний корпус, плоскі деки, два резонаторних отвори. Проте, на відміну від гусляра, що видобуває звуки щипком пальців, цимбаліст грає, вдаряючи по струнах спеціальними дерев'яними паличками. До того ж струни групуються по три-п'ять, а іноді по сім, настроєних на одну ноту. Цимбали мають багату музичну палітру і використовуються як для сольної, так і для ансамблевої гри, особливо у троїстих музиках. Поодинокими ударами по струнах цимбаліст надає музиці яскравого ритмічного малюнка, а частими ударами обох паличок (цей прийом зветься тремоло) відтворюється безперервна м'яка, лірична, часом драматична мелодія.Музичне мистецтво Київської Русі. Українські народні музичні інструменти

Дослідники вважають, що предком цимбал є ассірійський сантир - гуслеподібний інструмент трикутної форми, на якому грали ударом паличок по струнах. Згодом він поширився і був удосконалений з Угорщині, Румунії, Югославії, Болгарії, на території нашої країни-в Білорусії та на Правобережній Україні.

Під час гри інструмент кладуть на стіл чи на коліна, часто тримають перед собою на ремені, що дозволяє грати стоячи або на ходу під час весільних та інших святкових обрядів, У професіональній народно-інструментальній музиці використовують концертні цимбали, що стоять на ніжках. У них великий діапазон звуків і різноманітні засоби виразності. Цимбалісти-віртуози нерідко поєднують у своїй грі не тільки удари паличок по струнах, а й щипки пальцями.

Шумові та ударні музичні інструменти

В українській народній музиці велику роль відіграють ударні та шумові інструменти, виникнення яких сягає своїм корінням у сиву давнину. Різноманітні брязкальця, пустотілі раковини, калатальця - все це використовувалося для подачі сигналів, а пізніше - для ритмічної організації музики. Цю ж функцію виконували часто і такі речі побутового вжитку, як деркач, било, калатало, що були невід'ємними супутниками сторожів.Музичне мистецтво Київської Русі. Українські народні музичні інструменти

В народній музиці, що супроводжувала ігри, весілля, календарні, релігійні свята та обряди, широко використовувалися такі предмети побутового вжитку, як ложки, рубель з качалкою. Можна зустріти народні кастаньєти, зроблені з двох дерев'яних спарених ложок. На них музикант відбиває різноманітні ритмічні малюнки, імітує цокіт кінських копит.

Найпоширенішим ударним інструментом у народній музиці є бубон (решітка). Легкий дерев'яний обідок, обтягнутий з одного боку шкірою, - це найпростіша конструкція бубна, що був відомий на Україні ще за часів Київської Русі. Сучасні матеріали, металеві дзвіночки, тарілочки, гарне оздоблення змінили вигляд бубна, що завжди супроводжував танцювальну музику, входив до складу полкової музики війська Запорізького.

Із західних областей України в інші регіони республіки прийшов екзотичний ударний інструмент, що за специфічне забарвлення звуку зветься бугай. У невеликій конусоподібній діжечці верхній отвір обтягнуто шкірою. До неї в центрі прикріплено пучок конячого волосся. Музикант зволоженими у квасі руками сіпає за волосся і видобуває найбільш стійкі звуки акорду.

V.Перевірка засвоєних знань.

Презентація результатів кожної групи.

1.Кросворд.

2. 10 запитань-завдань.

3. 5 запитань до програми «Що? Де? Коли?»

4. Презентація схеми «Українські народні музичні інструменти»

VI. Висновки

Пісенна культура українського народу багатьма своїми джерельцями впадає в океан культури світової. Пісня колискова, весільна, лірична супроводжує нас від народження до останньої межі. Вона ріднить нас тремтливими своїми звуками, живе в душі кожної людини і, як вічне світло, осяває нам життя. Як сказав поет:

А пісня - це душа. З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша -
Чим глибше пісня, тим ясніш душа.

Іван Драч

З сивої давнини, покоління за поколінням щедро народжують від рідної землі, сонця, неба, води, вітру дивні звуки мелодій, неповторну магію слова, що ведуть нас по стежках рідного краю. Ті стежинки переплітаються, біжать і виходять на широкий шлях високого творчого генію народу. І якщо цей геній живе й сьогодні, не погас, то тільки тому, що живе пісня. Вона - в образах калини, сонця, житечка й пшениці, дивних птахів. "Пожену я сірі гуси від броду до броду, ой летіте, сірі гуси, до мойого роду... » Творить і береже ці дорогоцінні перлини наш народ. Він співає в радості й зажурі. Пісня - його величний храм любові до людини, до рідної землі, до батька й матері

VII. Домашнє завдання.

1.Підготувати інформацію з різноманітних джерел (літературних, преси, Інтернету тощо):

«Давньоруські музиканти», «Виконання українських народних пісень».

2.Підібрати пісні до кожної групи «Українські народні пісні».

VIII.Оцінювання .

Використана література

1. Весела Абетка. Читанка. Українські народні музичні інструменти (с.1-5)

2. Програма. «Українська художня культура» 10 клас.(с.1-4)

ostriv.in.ua

3.Українські народні інструменти. (с.1-10).

http//abetka.ukrlife.ord/muzik-instr.htm.

4.Трач С.К. Художня культура. Альбом-посібник. 9 клас.-Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2009,( с.16).

© 2010-2022