Методические материалы Интерактивные формы работы в школе

Життя - вічна наука. Сьогодні воно змінюється стрімко, часом непередбачувано. У період реформування освіти роль учителя в навчально-виховному процесі має бути переосмислена кожним, і кожен має зрозуміти, усвідомити свою роль у житті нашої держави і в житті своїх учнів, систематизувати все надбане, відкрите в щоденній копіткій праці, здійснити крок на шляху опанування таких педагогічних технологій, які б допомогли вчителю зробити процес навчання цікавим, різноманітним, ефективним, демократичним.

Місія школи полягає в тому, щоб допомогти кожній дитині усвідомити суть свого життя, визначити й на­креслити орієнтири власного майбутнього.

Усі наукові дослідження й педагогічна практика сучасної школи спрямовані на те, щоб роки перебування в школі були не підготовкою до життя, а власне життям.

На уроках учитель має не просто дати суму знань, а сформувати жит­тєву компетентність як самоздатність особистості до оптимальних дій. то базуються на знаннях, досвіді, цінностях, здобутих завдяки навчан­ню. «Мета школи - привчити до життя, розуміти його, знайти в ньому своє місце», - писала Софія Русова.

Орієнтація на такі особливості сучасного навчально-виховного проце­су зумовлює вибір учителем інтерактивних технологій навчання, в основі яких підготовка молодої людини до громадянської активності в громадян­ському суспільстві, активізація навчальних можливостей учня, а не пере­казування абстрактної, «готової» інформації, відірваної від їх життя й сус­пільного досвіду. Інтерактивні уроки надають учням основні пізнавальні та громадянські вміння, а також навички й зразки поведінки.

Існує достатньо наукових посібників, щоб зрозуміти і структуру ме­тодики інтерактивного уроку, і технології інтерактивного навчання.

• при кооперативній формі роботи такі технології: робота в парах, ак­варіум, робота в малих групах, карусель;

• при фронтальній формі роботи такі технології: «мікрофон», «мозко­вий штурм», «ажурна пилка», навчаючи - вчуся;

• технології навчання в дискусії: метод «Прес», «Обери позицію», де­бати, ток-шоу, «Спрощене судове слухання»;

• інтерактивні ігри: «Рольова гра», «Драматизація», громадське слу­хання тощо.

При застосуванні названих технологій виграє весь навчально-виховний процес, бо вони дають можливість залучити кожного учня до обго­ворення проблеми, а це сприяє розвитку критичного мислення, діало­гічного мовлення, уміння доводити. Учні набувають навичок співпраці, колективного пошуку рішень, беруть активну участь у навчанні та пе­редачі своїх знань іншим людям. Таким чином досягається головна мета інтерактивного навчання: «Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю. Те, що я чую. бачу й обговорюю, я починаю розуміти. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром».

Це співнавчання. взаємонавчання (колективне, групове), де її учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розу­міють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, вирішення яких виховує у школярів відповідну життєву компетентність, сприяє виробленню цінностей, ство­ренню сприятливого мікроклімату для розвитку самодостатньої особис­тості, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

Звичайно, немає й не може бути універсальних схем, придатних для всіх випадків організації навчання. Структура уроку, тобто послідовність його частин й елементів, залежить передусім від мети та змісту уроку й не може будуватися стихійно. Використання інтерактивного навчан­ня не самоціль. Це лише засіб для досягнення тієї атмосфери в класі, яка найкраще сприяє співробітництву, порозумінню й доброзичливості, падає можливості дійсно реалізувати особистісне орієнтоване на­вчання.

Ясно, вона потребує значної кількості часу для підготовки як учня, так і вчителя. Але результат від таких уроків стає стимулом для подаль­шої вчительської роботи. Змінюється на краще ставлення учнів до вчителя, виникає атмосфера особливих стосунків між дітьми та педагогом. А не, погодьтесь, має важливе значення для всієї вчительської роботи, Задоволення, яке отримує вчитель від цих уроків, послужить додатко­вим стимулом до роботи з інтерактивними технологіями

1. Інтерактивні технології навчання учнів (за С.Н. Гончаровим)

У цьому розділі описані технології інтерактивного навчання, які в педагогічній літературі зустрічаються під різними назвами. Зауважимо також, що враховуючи відсутність у науковій літературі будь-якої за­гальновизнаної класифікації інтерактивних технологій навчання, автор визначив їх умовну робочу класифікацію за формами навчання (моде­лями), у яких реалізуються інтерактивні технології. Вони розподілені на чотири групи залежно від мети навчального заняття та форм організації навчальної діяльності студентів в кредитно-модульній системі навчання:

• інтерактивні технології кооперативного навчання;

• інтерактивні технології колективно-групового навчання;

• інтерактивні технології ситуативного моделювання;

• інтерактивні технології опрацювання дискусійних питань.

1.1. Інтерактивні технології кооперативного навчання Групова (кооперативна) робота студентів організовується на прак­тичних, семінарських та лабораторних заняттях. Це може відбуватися одразу після організаційного викладу викладачем навчального матеріалу, на початку нового заняття замість опитування, на спеціальному занятті, присвяченому застосуванню знань, умінь та на­вичок, або бути частиною повторювально-узагальнюючого заняття.

1.1.1. Робота в парах

Технологія роботи в парах особливо ефективна на початкових ета­пах навчання студентів роботі у малих групах. її можна використову­вати для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань тощо. За умов парної роботи всі студенти академічної групи, працюючи в КМСОНП, отримують можливість вільно говорити, висловлюватись. Робота в парах дає студентам час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед академічною групою. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію.

Використання такого виду співпраці сприяє тому, що учні не мо­жуть ухилятися від виконання завдання. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують великої затрати часу. Серед них можна назвати такі:

• обговорити короткий текст, завдання, письмовий документ;

• взяти інтерв'ю і визначити ставлення партнера до лекції, відео чи іншої навчальної діяльності;

• зробити критичний аналіз чи редагування письмової роботи один одного;

• сформулювати підсумки навчального заняття чи серії занять з теми;

• розробити спільно питання до викладача або інших студентів;

• проаналізувати разом вправу, ситуацію чи проблему;

• протестувати чи оцінити один одного;

• дати відповіді на запитання викладача;

• порівняти записи, зроблені в аудиторії.

В умовах школи робота в парах є основою для організації самостійної роботи під час занять в аудиторії. На відміну від роботи в малих групах, де учні по черзі відповідають, в парах будь-якого типу в кожний момент половина школярів відповідає, а друга полови­на контролює. Потім вони міняються ролями. У такій системі робота учнів в аудиторії проводиться з використанням трьох видів нар: статичної, динамічної і варіаційної (рис.3.1).

Статична пара передбачає спільну роботу учнів, які сидять за одним столом (рис.3.1, а). Організувати роботу такої пари можна наступним чином:

1. Запропонуйте учням завдання, поставте запитання для невеличкої дискусії чи аналізу гіпотетичної ситуації. Після пояснення питання, фактів або ситуації, наведених у завданні, дайте їм 3-5 хвилин па продумування можливих відповідей або рішень індивідуально.

2. Визначте, хто з них буде висловлюватись першим, і запропо­нуйте обговорити свої ідеї один з одним. Краще відразу визначити час на висловлення кожного в парі і спільне обговорення. Це допоможе звикнути до чіткої організації роботи в парі.

3. По закінченні часу на обговорення кожна пара представляє ре­зультати роботи, обмінюється своїми ідеями та аргументами з усією академічною групою. За потребою це може бути початком дискусії або іншої навчальної діяльності.

Рис. 3.1. Схема роботи в статичних (а), динамічних (б) та варіаційних (в) парах

Динамічна пара - це мала група з 4-х школярів, які сидять за сусідніми столами. Кожний працює з кожним, тричі змінюючи партне­ра (рис. 3.1, б). Організувати роботу динамічної пари можна наступ­ним чином:

1. Поставте запитання для обговорення, дискусії або аналізу гіпотетичної конкретної ситуації. Після їх розв'язання, дайте їм 3-5 хвилин часу для обдумування можливих відповідей або рішень індивідуально.

2. Об'єднайте учнів у пари, запропонуйте обговорити свої ідеї один з одним. Визначте час на висловлення кожного в парі і спільне обговорення. Попередьте , що пари обов'язково мають дійти згоди (консенсусу) щодо відповіді або рішення.

3. Об'єднайте пари в четвірки і запропонуйте обговорити поперед­ньо досягненні рішення щодо поставленої проблеми. Як і в парах, прийняття спільного рішення обов'язкове.

Варіаційна пара - це варіант колективної роботи в малій групі з 4-х учнів. Кожний працює то з одним, то з іншим учасником четвірки. При цьому здійснюється обмін матеріалами, варіанти яких будуть опрацьовані кожним членом мікро групи (рис.3.1, в). Цей варіант кооперативного навчання отримав назву "Карусель" [95] вважається найбільш ефективним для одночасного включення всіх учасників в активну роботу з різними партнерами зі спілкування для обговорення дискусійних питань. Гака технологія застосовується:

• для обговорення будь-якої гострої проблеми з діаметрально про­тилежними позиціями;

• для збирання інформації з будь-якої теми;

• для інтенсивної перевірки обсягу й глибини наявних знань;

• для розвитку вмінь аргументувати власну позицію. Організувати роботу за такої схеми можна наступним чином:

1. Розставте стільці для учнів у коло, коли кожен сидить на­впроти іншого.

2. За сигналом ведучого всі його учасники пересуваються на один стілець і опиняються перед новим партнером. Мета - пройти коло, виконуючи поставлене завдання.

Статична пара може формуватися і за бажаннями учнів, тому що фактор контактності та доброзичливості грає в цій парі визначаль­ну роль. Не слід нав'язувати партнера, можна лише порадити або по­прохати допомогти товаришу. Статична пара - це школа підготовки до роботи в динамічній і варіаційних парах. В цих парах учасники постійно міняються ролями викладача і учня. Вони навчають один од­ного, працюють в режимі "взаємонавчання" і ,,взаємоконтролю". Робо­та в статичній групі за спеціальними навчальними і контролюючими програмами перетворює цю пару в ,,живий комп'ютер". Кожен учень виступає як в ролі носія програми, так і в ролі того, хто навчається за цією програмою. Навчити дітей працювати в статичній парі - першорядне завдання викладача, який переходить до роботи з інтерактивними технологіями. Досвід показує, що успішно співпрацюють як добре підготовлені учні, так і учні, які підготовлені гірше. Успішно працюють і пари, в яких діти мають різний рівень підготовки. Після спільної роботи протягом деякого часу за бажанням партнерів може здійснюватись зміна партнерів, що створює передумову до пере­ходу на роботу в динамічній і варіаційних парах.

При роботі в динамічній парі загальне завдання ділиться між чле­нами мікрогрупи. Кожний опитує кожного, кожний відповідає кожно­му. Виникає ситуація колективної взаємодії всіх членів групи. Кожна четвірка працює за завданням, зазначеним в роздатковій картці. Це завдання включає 4 варіанти завдань, 4 запитання і 4 пункти плану. Можуть бути мікрогрупи і з більшою кількістю учасників колективної роботи, однак число їх повинно бути обов'язково парним. Управління таким видом роботи має організаційні труднощі. Необхідні спеціально підготовлені диференційовані за обсягом і складністю завдання і задач. Можливі розходження в швидкості роботи партнерів. Учні, які закінчили роботу, чекають наступного партнера, який ще продовжує працювати.

Варіаційна пара є одним з видів колективного навчання. На відміну від динамічної пари, де єдине завдання розподіляється части­нами, в варіаційній парі здійснюється інтеграція зусиль кожного школяра на підготовку різних матеріалів єдиного завдання. При роботі в варіаційній парі кожний учень готує картку з питаннями, задачами і прикладами. Після перевірки карток учителем, який підходить до кожного учня, розпочинається робота в мікрогрупі, яка складається з чотирьох учасників. Робота здійснюється за три такти. Перший такт - робота з поруч сидячими. Кожний учень опитує сусіда за своєю карткою. Партнери ставлять один одному запитання, порівнюють відповіді з записами на звороті картки. Задачі і приклади вирішують усно.

Після взаємоконтролю і взаємонавчання партнери міняються і картками, і партнерами. Починається другий такт - робота з партне­ром, який сидить за сусіднім столом. Перевіряючий працює з карткою, за якою був перевірений сам. Після завершення роботи партнери міняються картками і звертаються до першого партнера. Третій такт - робота з цим партнером за новою карткою. Робота завершується тоді, коли в руки повернулася своя картка.

Робота в динамічній і варіаційній парах демократична за своєю суттєвістю. Кожний партнер знаходиться в рівних умовах. Нові організаційні форми потрібно впроваджувати поступово. Якщо в ок­ремих академгрупах не вдається досягнути успіху - тимчасово відступити, переглянути підготовку, змінити дози матеріалу, удоско­налити технологію спілкування студентів в парах.

Колективне навчання не слід підміняти роботою в малих групах, де перевіряючим призначається кращий студент. Лідерство породжує нерівноправність. Однією з перспективних форм роботи в малих гру­пах може бути проведення творчих дискусій, аукціонів ідей. Кожен студент може приймати в них участь, критикувати, висловлювати свою думку.

При використанні КМСОНП роль викладача не зводиться лише до підготовки завдань і організації колективної та індивідуальної роботи. Як і всі студенти, викладач змінює партнерів, консультує, надає допо­могу всім, кому вона потрібна, використовує свій високий рівень компетентності.

1.1.2. Робота в малих групах

Роботу в малих групах варто використовувати для вирішення складних проблем, що потребують колективного розуму. Якщо витрачені зусилля й час не гарантують бажаного результату, краще вибрати парну роботу або будь-яку з наведених вище технологій для швидкої взаємодії. Використовують малі групи тільки у тих випадках, коли навчальне завдання вимагає спільної, а не індивідуальної роботи. Організувати роботу студентів в малих групах можна наступним чи­ном [31]:

1. Переконайтеся, що студенти володіють знаннями та вміннями, необхідними для виконання завдання. Якщо робота виявиться надто складною для більшості учнів - вони не стануть докладати зусиль.

2. Об'єднайте студентів у групи. Почніть із груп, що складаються з трьох студентів. П'ятеро - це оптимальна верхня межа для обгово­рення в рамках малої групи. У процесі формування малих груп остерігайтеся навішувати будь-яких ,,ярликів" на студентів.

3. "Запропонуйте їм пересісти по групах. Переконайтеся в тому, що студенти сидять по колу - "пліч о пліч", один проти одного. Усі чле­ни малої групи повинні добре бачити один одного для подальшого спілкування в процесі обговорення завдання та прийняття рішення.

4. Повідомте (нагадайте) студентам про ролі, які вони повинні розподіли ти між собою і виконувати під час групової роботи:

• Спікер (капітан), головуючий (керівник малої групи):

- зачитує завдання, яке має виконати група;

- організовує порядок виконання;

- пропонує учасникам команди висловлюватися по черзі;

- заохочувати групу (команду) до роботи;

- підбиває підсумки роботи;

- визначає доповідача.

• Секретар малої групи:

- веде записи результатів роботи трупи;

- записи веде коротко й розбірливо;

- як член групи, повинен бути готовий висловити думки групи при підбиті підсумків чи допомоги доповідачу.

• Посередник (рефері):

- стежить за часом, відведеним на роботу; -- заохочує групу до роботи;

- може вводити додаткову інформацію, якщо бачить у цьому по­гребу.

• Доповідач:

- чітко висловлює думки групи, щодо шляхів вирішення завдання;

- доповідає про результати роботи групи.

5. Будьте уважні до питання внутрішньогрупового менеджменту (керування). Якщо один зі студентів повинен відзвітувати перед академгрупою про роботу малої групи, забезпечте справедливий вибір доповідача.

6. Дайте кожній малій групі конкретне завдання й інструкцію (правила, рекомендації) щодо організації групової роботи. Намагайте­ся зробити їх максимально чіткими. Малоймовірно, що мала група може сприйняти більш як одну чи дві, навіть дуже чіткі, інструкції за один раз.

7. Стежте за часом. Дайте групам досить часу на виконання зав­дання. Вирішіть, чим зайняти малі групи, які виконують завдання раніше за інших.

8. Подумайте і вирішіть питання щодо методів заохочення (оцінки) і їх впливу на роботу в групах. Забезпечте нагороди за групові зусилля.

9. Будьте готові до певного дискомфорту в аудиторії, підвищеного шуму, характерного для методу спільного групового навчання.

10.Під час роботи малих груп обійдіть їх, запропонувавши допо­могу. Зупинившись біля визначеної групи, не відволікайте уваги на себе. Подумайте про свою роль у подібній ситуації.

11 .Запропонуйте малим групам подати результати роботи.

12.Запитайте студентів, чи була проведена робота корисною і чого вони навчилися. Використайте їхні ідеї наступного разу.

13.Прокоментуйте роботу малих груп з точки зору їх навчальних результатів та питань організації процедури групової діяльності.

14. Зробіть для себе висновки, щодо недоліків, які мали місце в організації роботи в малих групах, аби в майбутньому їх уникнути.

Приблизно таким чином мас бути організована робота малих груп доти, доки вона стане звичною (ординарною) для студентів.

Важливими моментами трупової роботи є опрацювання змісту і подання малими групами результатів колективної діяльності. Залежно від змісту та мети навчання в умовах КМСОНП можливі такі варіанти організації роботи груп [951.

1. "Діалог". Суть його полягає у спільному пошуку малими гру­пами узгодженого рішення. Це знаходить своє відображення у кінцевому тексті, переліку ознак, схемі, матриці, спільному рішенні тощо. Діалог виключає протистояння, критику позицій тієї чи іншої групи. Всю увагу зосереджено на сильних моментах у позиції інших.

Академічна група об'єднується у 5-6 малих робочих груп та групу експертів з числа сильних студентів. Малі групи отримують 5-10 хви­лин для виконання навчального завдання. Група експертів готує свій варіант виконання завдання (еталон), стежить за роботою груп і контролює час. По завершенні роботи представники від кожної робочої групи на дошці (комп'ютері) або на аркушах наперу роблять підсумковий запис. Потім, по черзі, надасться слово одному доповідачеві від кожної робочої групи. Експерти фіксують спільні по­гляди, а на завершення пропонують узагальнену відповідь на завдання. Групи обговорюють і доповнюють її. До зошитів студентів занотовується кінцевий варіант.

2. "Синтез думок". Дуже схожий за метою та початковою фазою на попередній варіант групової роботи. Але після об'єднання в робочі групи і виконання завдання студенти не роблячи, записів на дошці (комп'ютері), а передають свій варіант іншим групам, які доповнюють його своїми думками, підкреслюють те, з чим не погоджуються. Опрацьовані таким чином матеріали передають експертам, які знову ж таки зіставляють написане з власним рішенням (еталоном), роблять загальний звіт, котрий обговорює академічна група.

3. "Спільний проект". Має таку саму мету та об'єднання в груші, що й "Діалог". Але завдання, які отримують групи, різного змісту та висвітлюють проблему з різних боків. По завершенню роботи кожна мала група звітує і записує на аудиторній дошці певні положення. В результаті з відповідей доповідачем груп складається спільний проект, який рецензується групою експертів.

4. "Пошук інформації"". Різновидом, прикладом роботи в малих групах є командний пошук інформації, що доповнює раніше прочита­ну лекцію, або матеріал практичного заняття (семінару) або домашньо­го завдання, а потім відповіді на запитання. Використовується для то­го, щоб оживити дуже потрібний, але ,,сухий", іноді нецікавий нав­чальний матеріал.

Для малих груп розробляються запитання, відповіді на які можна знайти в різних джерелах інформації. До них можуть належати:

• друкований роздатковий матеріал;

• нормативні документи;

• державні та галузеві стандарти;

• підручники та навчальні посібники;

• довідкові видання;

• матеріали мережі Інтернет;

• прилади та обладнання тощо.

Студенти об'єднуються в малі групи. Кожна з них отримує запи­тання по темі навчального заняття. Визначається час па пошук та аналіз інформації. Наприкінці заняття заслуховуються повідомлення від кожної групи, які потім повторюються і, можливо, розширюються всією академічною групою.

5. "Коло ідей". Метою є вирішення гострих суперечливих питань, створення списку ідей та залучення всіх студентів до обговорення по­ставленого питання. Технологія застосовується, коли всі малі групи мають виконувати одне і те саме завдання, яке складається з декількох питань (позицій, проблем), які групи представляють по черзі. Коли малі групи завершують виконувати завдання і готові подати інформацію, кожна з них по черзі озвучує лише один аспект проблеми, що обговорювалась. Продовжуючи по колу, викладач запитує всі малі групи по черзі, поки не вичерпаються ідеї. Це дасть можливість кожній групі розповісти про результати своєї роботи, уникаючи ситуації, коли перша група, що виступає, подає всю інформацію.

Як варіант можуть подаватись по колу результати не тільки групової, а й індивідуальної роботи. Цей метод є ефективним для вирішення проблемних питань. Для створення списку думок, точок зору можна попросити кожного учня по черзі запропонувати одну ідею усно або написати свою думку чи ідею на картці без імені. Викладач збирає всі картки і складає список зазначених у них ідей на дошці або починає дискусію, користуючись інформацією з карток.

6. "Акваріум". Це форма діяльності студентів у малих групах, ефективна для розвитку навичок спілкування, вдосконалення вміння дискутувати та аргументувати свою думку. Може бути запропонова­ний тільки за умови, що студенти вже мають добрі навички групової роботи. Для цього викладач об'єднує студентів у малі групи по 4-6 осіб і пропонує їм ознайомитися із завданням.

Одна з груп сідає в центрі аудиторії (або на початку середнього ряду, де стоять аудиторні столи). Це необхідно для того, щоб відокремити працюючу групу від слухачів певною відстанню.

Ця мала група отримує завдання для проведення дискусії, сфор­мульоване приблизно так:

• прочитайте завдання вголос;

• обговоріть його в малій групі;

• за 3-5 хвилин дійдіть спільного рішення.

Поки діюча мала група займає місце в центрі аудиторії, викладач знайомить решту академічної групи з завданнями і нагадує правила дискусії у групах. Пропонується вголос протягом 3-5 хвилин обгово­рити можливі варіанти розв'язання проблемної ситуації. Студенти, що знаходяться у зовнішньому колі, слухають, не втручаючись у хід обго­ворення проблеми групою, розташованою в центрі аудиторії.

По закінченні відведеного для дискусії часу група повертається на свої місця, а викладач ставить до аудиторії такі запитання:

• чи погоджуєтесь ви з думкою групи?

• чи була ця думка достатньо аргументованою?

• який з аргументів ви вважаєте найбільш переконливими?

На таку бесіду відводиться 5-Ю хвилин. Після цього місце в "Акваріумі" займає інша мала група й обговорює наступну ситуацію.

Наприкінці викладач повинен обговорити зі студентами хід групової роботи, прокоментувати ступінь володіння навичками дискусії у малих групах і звернути увагу на необхідність та напрями подальшого вдосконалення таких навичок. У межах "Акваріуму" мож­на підбити підсумки заняття або за браком часу обмежитись обгово­ренням роботи кожної малої групи.

1.2. Технологія колективио-групового навчання

До цієї групи відносять інтерактивні технології, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всієї академічної групи. За­лежно від змісту та мети навчання в КМСОНП можливі такт варіанти колективно-групового навчання [95].

1. "Коло". Це загальновідома технологія, яка застосовується, як правило, в комбінації з іншими. її метою є прояснення певних поло­жень, привертання уваги студентів до складання або проблемних пи­тань у навчальному матеріалі, мотивація пізнавальної діяльності, актуалізація опорних знань. Викладач має заохочувати всіх студентів до рівної участі та дискусії.

Для цього бажано розташувати стільці або аудиторні столи по ко­лу. Вся академічна група обговорює ситуацію, проблему чи подію, що стосується якоїсь певної теми. Обговорення будується навколо запланованої або імпровізованої теми, яку слід визначити зрозуміло для всіх присутніх до початку обговорення. Студенти висловлюються за бажанням. Обговорення триває доти, доки є бажаючі висловитися. Викладач бере слово, якщо вважає за потрібне, наприкінці обговорен­ня, висловлюючи свою думку щодо почутого.

2. "Мікрофон". Різновид колективно-групової технології, яка надає можливість кожному студенту сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію. Організація роботи академічної групи:

• поставити чітко сформульоване - запитання чи проблему;

• запропонуйте групі якийсь предмет, який виконуватиме роль уявного мікрофона, який студенти передаватимуть один одному, по черзі беручи слово;

• надавайте слово тільки тому, хто отримує уявний мікрофон;

• запропонуйте студентам говорити лаконічно й швидко, не більше ніж 1-2 хвилини;

• не коментуйте і не оцінюйте подані відповіді;

• підведіть підсумок обговорення.

3. "Незакінчені речення". Така технологія майже поєднується з "Мікрофоном" і дає можливість грунтовніше працювати над формою висловлення власних ідей, порівнювати їх х іншими. Робота за такою методикою дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше вислов­люватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо.

Визначивши тему, з якої студенти будуть висловлюватись в колі ідей або використовуючи мікрофон, викладач формулює незакінчене речення і пропонує студентам, висловлюючись, закінчувати його. Кожний наступний учасник обговорення повинен починати свій вис­туп із запропонованої формули. Учні працюють з відкритими речен­нями, наприклад:

• "Ця інформація дозволяє нам зробити висновок, що...";

• "Це рішення було прийнято тому, що...";

• "На сьогоднішньому занятті для мене найбільш важливим відкриттям було..." тощо.

4. "Мозковий штурм". Це відома інтерактивна технологія колек­тивного обговорення, що широко використовується для прийняття рішень щодо розв'язання конкретної проблеми чи ситуації. Мозковий штурм (атака) спонукає студентів проявляти уяву та творчість, дає можливість їм вільно висловлювати свої думки, проявляти творчу фантазію.

Мета "мозкового шторму" чи "мозкової атаки" полягає в тому, щоб зібрати якомога більше ідей щодо озвученої проблеми від усіх студентів протягом обмеженого періоду часу, визначеного викладачем.

Організувати роботу за цією технологією можна наступним чином. Після презентації проблеми чи ситуації та їх чіткого формулювання (краще записати на аудиторній дошці чи дисплеї) запропонуйте всім студентам висловити ідеї, коментарі, навести цитати, фрази чи ключові слова, пов'язані з цією проблемою. При цьому потрібно зауважити, що ідеї або пропозиції можуть бути будь-які, навіть фантастичні.

Запишіть усі ідеї та пропозиції на дошці (великому аркуші, дисплеї) в порядку їх надходження від студентів без зауважень, коментарів чи запитань.

Зверніть увагу на такі головні моменти:

1. Під час висування ідей чи пропозицій не пропускайте жодного, навіть, на перший погляд абсолютно безглуздого. Якщо ви будете су­дити їх під час висловлювання, студенти зосередять більше уваги на відстоюванні своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові і більш досконалі.

2. Необхідно заохочувати всіх до висування якомога більшої кількості ідей. Варто підтримувати й фіксувати навіть фантастичні ідеї. Якщо під час мозкового штурму не вдається одержати багато ідей, що може пояснюватися тим, що студенти піддають свої ідеї цензурі - добре подумають, перед тим, як висловлять.

3. Спонукайте всіх студентів розвивати або змінювати ідеї інших. Об'єднання або зміна висунутих раніше ідей часто веде до висування нових, що перевершують первинні.

4. В аудиторії можна повісити такий плакат:

• "Кажіть усе, що спаде на думку.

• "Не обговорюйте і не критикуйте висловлювання інших".

• "Розширення запропонованої ідеї заохочується".

5. Кількість ідей заохочується. В остаточному підсумку кількість породжує якість. В умовах висування великої кількості ідей учасники штурму мають можливість творчо пофантазувати.

6. На закінчення обговоріть і оцініть запропоновані студентами ідеї.

5. "Броунівський рух". Це інтерактивна технологія, яка використовується при вивченні блоку інформації або при узагальненні та повторенні вивченого. Вона дає можливість студентам узяти участь у передачі своїх знань одногрупникам. Використання цієї технології дає загальну картину понять і фактів, які необхідно засвоїти на занятті, викликає певні запитання та підвищує інтерес до навчання. Організувати роботу академгрупі можна таким чином:

1. Попередньо підготуйте картки з інформацією, що стосується теми заняття, по одній на кожного студента.

2. Роздайте по одній картці кожному студенту.

3. Протягом кількох хвилин студенти читають інформацію на картці. Перевірте, чи розуміють вони прочитане.

4. Дозвольте студентам ходити по аудиторії і знайомити зі своєю інформацією інших одногрупників.

5. Студент може одночасно говорити тільки з однією особою. Зав­дання полягає в тому, щоб поділитися своєю інформацією і самому отримати інформацію від іншого студента. Протягом відведеного часу треба забезпечити спілкування кожного студента з максимальною кількістю інших для отримання якомога повної інформації.

6. Після того, як студента завершать цю вправу, запропонуйте їм розповісти, відтворити отриману інформацію. Проаналізуйте та узагальніть отримані ними знання.

6. "Вирішення проблем". Метою застосування такої технології є навчити студентів самостійно вирішувати ситуаційні проблеми та приймати колективні (командні) рішення. Організувати роботу академічної групи під час практичних або семінарських занять можна наступним чином [95].

1. Приготуйте для студентів кожної академічної групи, що склада­ють лекційний потік, проблемне завдання або виробничу (комерційну) ситуацію.

2. Ознайомте студентів академгрупи із навчальною ситуацією (проблемою) та визначте суть проблеми.

3. Запитайте студентів, чи розуміють вони суть проблеми. Запро­понуйте їм описати її.

4. Об'єднайте студентів у підгрупи, у яких вони могли б обговори­ти проблему перш, ніж перейти до пошуків шляхів її вирішення.

5. Запитайте студентів: чи справді вони хочуть розв'язувати запро­поновану проблему? Чи вважають вони проблему важливою?

6. Скориставшись технологією "мозкового штурму", дайте їм можливість визначити якнайбільше шляхів вирішення проблеми або можливих варіантів. На цьому етапі жодне рішення, варіант або пропозицію не потрібно відкидати і коментувати. Необхідно згенеру-вати якомога більшу кількість ідей.

7. Разом зі студентами проаналізуйте, поясніть та спробуйте об'єднати різноманітні ідеї.

8. Обговоріть можливі позитивні та негативні наслідки кожної ідеї.

9. Виберіть найкращий варіант і дійдіть згоди щодо його викори­стання для вирішення проблеми. Це можна зробити шляхом рейтинго-вого голосування, за яким перемагає рішення, що набрало найбільшу кількість голосів.

10.Виберіть другий і третій варіант як резервні на випадок, якщо перше рішення виявиться неефективним. Досягніть згоди студентів щодо випробування додаткових варіантів.

Етапи вирішення навчальної проблеми:

- з'ясуйте її суть;

• з'ясуйте важливість проблеми;

• обміркуйте всі можливі варіанти вирішення;

• проаналізуйте можливі наслідки кожного варіанта;

• виберіть можливий варіант вирішення, який здається вам опти­мальним;

• якщо перший варіант рішення виявився неефективним, спробуй­те інший і розпочніть все спочатку.

7. "Дерево рішень''. Це варіант технології вирішення проблем, який допомагає студентам проаналізувати та краще зрозуміти механізми прийняття складних рішень. Організувати роботу академічної групи під час проведення семінарських чи практичних занять можна так [95]:

1. Виберіть ситуацію, проблему чи дилему, що немає однозначно­го рішення. Вона може бути викладена у вигляді історії, судової спра­ви, комерційної чи виробничої ситуації, епізоду літературного твору чи парламентських дискусій.

2. Запропонуйте студентам необхідну для розв'язання проблеми інформацію для самостійної домашньої роботи.

3. Підготуйте на дошці (дисплеї) чи роздайте кожному студент)' ДРМ (друковані роздаткові матеріали! зі зразком "дерева рішені.'".

4. Сформулюйте проблему для вирішення, визначте суть проблеми і запишіть на дошці (ПЕОМ), заповнюючи схему.

5. Наведіть необхідну додаткову інформацію щодо проблеми (чи дайте час для її пошуку, перегляду, якщо це було домашнім завдан­ням).

6. Запитайте у студентів, чи вони дійсно хочуть розв'язувати за­пропоновану проблему? Якщо проблема важлива і актуальна, процес можна продовжувати.

7. Шляхи й варіанти вирішення проблеми можна визначити прове­денням "мозкового штурму". На цьому етапі жоден з варіантів не може бути неправильним. Важливо набрати якомога більше ідей.

8. Обговоріть кожен із варіантів рішення. Що позитивного і нега­тивного він містить? Таким чином можна відхилити частину ідей і за­лишити 3-4 найбільш прийнятних.

9. Розподіліть студентів на малі групи і запропонуйте кожній за­повнити схему. Група повинна шляхом обговорення прийти до одного варіанта рішення.

10.Кожна мала група пропонує своє рішення. Проведіть обгово­рення. Можна провести рейтингове голосування всієї академічної гру­пи для вибору одного взаємоприйнятного варіанту.

1.3. Технології ситуативного моделювання

Технологія ситуативного моделювання - це побудова навчально­го процесу за допомогою включення студентів у гру. Використання гри завжди стикається з протиріччям: навчання є завжди процесом цілеспрямованим, а гра за своєю природою має невизначений результат (інтригу). Тому завдання викладача при застосуванні гри у навчанні полягає у підпорядкуванні гри визначеній дидактичній меті.

Останнім часом в організації самої гри відбувається зміщення акцентів з драматизації (форм, зовнішніх ознак гри) на її внутрішню сутність (моделювання події, явища, виконання певних ролей). У західній дидакції вищої школи поступово відходять від терміна "гра", який асоціюється з переважно комп'ютерними розвагами, і вживають поняття "симуляція, імітація" тощо.

Ігрова модель навчання покликана реалізувати, окрім основної дидактичної мети, ще й комплекс цілей, таких як:

• забезпечення контролю виведення емоцій;

• надання студенту можливості самовизначення;

• надихання і допомога розвитку творчої уяви;

• надання можливості зростання навичок співробітництва;

• надання можливості висловлювати свої думки.

Учасники навчального процесу, за ігровою моделлю, перебувають в інших умовах, ніж у традиційному навчанні. Студентам надається максимальна свобода інтелектуальної діяльності, яка обмежується ли­ше правилами гри. Студенти самі обирають власну роль у грі, вису­ваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють про­блеми}' ситуацію, шукають шляхи її розв'язання, беручи на себе відповідальність за обране рішення. Викладач в ігровій моделі виступає як:

• інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації під час її проведення);

• суддя-рефері (коректування і поради з розподілу ролей);

• тренер (підказки студентам для прискорення проведення гри);

• головуючий (організатор обговорення).

Як правило, ігрова модель реалізується за чотири етапи:

1. Орієнтація (введення студентів у тему, ознайомлення з правила­ми гри, загальний огляд її перебігу).

2. Підготовка до проведення гри (викладення сценарію гри, визна­чення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів розв'язання пробле­ми).

3. Основна частина - проведення гри.

4. Обговорення гри та її підсумків.

Арсенал інтерактивних ігор досить великий, але найбільш поши­реним з них є моделюючі. Кожна така гра відбувається за певною схе­мою. Студенти "вводяться" в ситуацію, на основі якої вони отримують ігрові завдання. Для його виконання студенти поділяються на підгрупи й обирають відповідні ролі. Починаючи висувати припущення щодо розв'язання програми (1-й крок), вони стикаються з тим, що їм не вистачає інформації. У цьому випадку її отримують від викладача або викладач сам корегує діяльність студентів новим блоком інформації. З отриманням нової інформації та її аналізу під кутом зору ігрового зав­дання починається наступний етап гри (2-й крок) і далі гра розгортається за невизначеним сценарієм, що реалізує кілька етапів взаємодії між студентами, які грають певні ролі (3-й крок). Після завершення сценарію потрібне серйозне обговорення, рефлексія того, що відбулося, усвідомлення студентами отриманого досвіду на теоретич­ному рівні (4-й крок).

В умовах КМСОНП, як засвідчує досвід провідних ВНЗ Європи і США, можна з успіхом використовувати низку технологій ситуативно­го моделювання. Розглянемо головні з них.

"Імітаційні ігри або симуляції". Імітаціями (імітаційними іграми) називають процедури з виконанням певних відомих дій, які відтворюють, імітують будь-які явища навколишньої дійсності. Учас­ники імітації реагують на конкретну ситуацію в рамках заданої про­грами, чітко виконуючи інструкцію. Як правило, викладач надає під час імітації чіткі коопераційні інструкції. Студенти можуть виконувати дії індивідуально або в групах. На закінчення певного виду діяльності всі студенти отримують подібний результат, але він може відрізнятись залежно від індивідуальних особливостей студента, складу підгрупи, використаних інформаційних ресурсів тощо. Дуже важливою процеду­рою імітації с обговорення отриманих результатів діяльності та усвідомлення студентами причинно-наслідкових зв'язків, які можна простежити, аналізуючи результати імітації у різних її учасників.

Імітаційні ігри розвивають уяву та навички критичного мислення, сприяють застосуванню на практиці вміння вирішувати проблеми. Організувати роботу академічної групи під час семінарських або прак­тичних занять можна наступним чином [311]:

1. Виберіть проблему, ситуацію, явище або тему для імітації.

2. Сплануйте все, що необхідно для імітації, продумайте участь у ній всієї академічної групи.

3. Надайте студентам достатньо інформації, щоб вони могли впев­нено виконувати всі передбачені процедури і, одночасно, навчитися.

4. Перед імітацією зробіть короткий вступ.

5.Заздалегідь продумайте запитання для підбиття остаточних підсумків.

Складніші імітаційні ігри називаються симуляціями, або ситуаційним моделюванням, хоча чіткого розмежування в навчально-методичній літературі немає. Розглянемо їх окремо, пам'ятаючи, що інколи під назвами технології імітації та симуляції розуміють одне і те саме.

Симуляції- це створені викладачем ситуації, під час яких студен­ій копіюють у спрощеному вигляді процедури, пов'язані з діяльністю суспільних інститутів, які існують у справжньому економічному, політичному та культурному житті. Це своєрідні рольові ігри з вико­ристанням чітко визначених і відомих ролей та кроків, які повинні здійснити виконавці: судові, парламентські, громадські слухання, збори, асамблеї, засідання комісій, політичні дебати тощо.

Готуючи студентів до симуляції, викладач має не тільки розподілити ролі, а й з'ясувати з кожним виконавцем послідовність його дій. Регламент всієї симуляції будується за чітким сценарієм, який збігається з проведенням такої процедури в реальному житті. Отже, симуляція є міжнародною версією реальності. Ця технологія наближена до рольової гри, але істотно відрізняється від неї, бо їм ме­тою є не представлення поведінки конкретних особистостей, а ілюстрування нових явищ і механізмів: процедури прийняття рішень в органі місцевого самоврядування, механізму зростання прибутків підприємства, функціонування конкурентного ринку тощо. Симуляція дає можливість студентам глибоко вжитися в проблему, зрозуміти її із середини.

Організувати роботу академічної групи з використанням технології симуляції можна наступним чином [95]:

1. Пам'ятати, що в симуляції йдеться не про демонстрування ак­торських здібностей, а про вміле і в міру можливості безособове відтворення вибраного процесу.

2. Необхідно пропонувати студентам для проведення ситуативного моделювання теми, що спрощують дійсність.

3. Виберіть тему для симуляції та основне питання, які будуть вирішувати студенти.

4. Сплануйте сценарій симуляції, продумуйте розподіл ролей, участь у грі всієї академічної групи.

5. Надайте студентам достатньо інформації, чіткі інструкції, щоб вони могли переконливо виконувати свої ролі і, одночасно, вчитися.

6. Перед симуляцією зробіть короткий вступ.

7. Заздалегідь продумайте запитання для підбиття підсумків заняття.

Судове слухання". Поширеною технологією імітаційної (симуляційної) гри є спрощені судові слухання. Технологія (суд ргоке - власний суд) дає можливість студентам розіграти судовий процес з конкретної справи з мінімальною кількістю учасників. Це процес за участю трьох осіб: судді, що буде слухати обидві сторони і приймати остаточне рішення, обвинувачуваного й обвинувача або їхніх представників.

Мета: технологія спрощеного суду дає можливість студентам юри­дичних спеціальностей отримати уяву про процедуру прийняття судо­вого рішення, взяти участь у вправі, пов'язаній з аналізом, критичним мисленням, прийняттям рішень.

Організація роботи за технологією спрощеного суду (951: 1. Оберіть ситуацію (випадок, дилему, судову справу) для вивчен­ня. Перевірте, чи відповідає вона очікуваним результатам та темі за­няття.

2. Підготуйте додаткову інформацію (статистику, думки авторитетів, закони тощо) або продумайте посилання на неї. Якщо необхідно, інформація може бути подана на дошці, в панках, книжках, комп'ютері, у вигляді друкованих роздаткових матеріалів тощо.

3. Самі продумайте можливі варіанти розв'язання ситуації.

4. Підготуйте план проведення судового слухання, регламент запишіть на дошці.

5. Проведіть аналіз ситуації за наведеною вище схемою.

6. Познайомте академічну групу з процедурою слухання.

7. Поділіть академгрупу на три підгрупи: судді, обвинувачі й обвинувачувані.

Суддів потрібно проінструктувати про процедуру судочинства і дати їм час на підготовку питань. Обвинувачам необхідно надати час для підготовки до вступної промови і викладу аргументів. Обвинува­чуваним необхідно надати час для підготовки до вступної заяви і за­хисту.

Запропонуйте суддям сісти в різних кутках аудиторії. Дайте їм таблички "суддя" або картки з іменами. Запропонуйте, щоб до кожного судді приєднався один обвинувачуваний та один обвинувач. Повідомте суддям, що коли поруч із ними будуть обидва гравці, вони можуть по­чинати "суд".

Проведіть суд не від імені держави, а від свого, використовуючи такий порядок:

1. Вступні заяви учасників у відповідному судовому порядку. Во­ни повинні бути обмежені визначеними часовими рамками.

2. Обвинувачуваний викладає суть захисту, і його опитує суддя.

3. Обвинувач викладає аргументацію, і його опитує суддя.

4. Суддя виносить рішення і повідомляє його після того, як уся академічна група знову об'єднується.

Після оголошення суддями своїх рішень запропонуйте запроше­ному фахівцю обговорити процес прийняття й ухвалення рішень. Розг­ляньте варіанти, які будуть запропоновані гостем порівняно з рішеннями, прийнятими студентами-суддями.

"Громадські слухання". Громадські слухання проводяться орга­нами законодавчої влади (Верховна Рада України, її комісії, інші державні органи чи комітети, обласні та міські ради) з метою одер­жання інформації, на якій ґрунтуватимуться закони чи інші рішення, що стосуються інтересів населення. Інші слухання проводяться групами з особливими інтересами, громадськими організаціями чи об'єднаннями, щоб з'ясувати суспільну думку.

Мета застосування технології: модулювання громадського слухан­ня за допомогою імітаційної (симуляційної) гри дозволяє зрозуміти студентам мету і порядок слухань, а також ролі і обов'язки членів державних органів, комітетів, комісій. Крім цього, студенти одержу­ють практичний досвід у визначенні і поясненні ідей, інтересів і цінностей, пов'язаних із предметом слухання. Організувати роботу академічної групи за цією технологією можна наступним чином:

1.Зв'яжіться з місцевими органами влади, місцевими відділеннями чи представництвами загальнонаціональних організацій, яких цікавить тема заняття, щоб одержати потрібну інформацію, і з'ясуйте, чи може співробітник організації або представник місцевих органів самовряду­вання взяти участь у занятті.

2. Запросіть на заняття співробітника органу влади чи представни­ка організації, які володіють необхідними знаннями.

3.Домовтеся, якщо необхідно, про можливість провести заняття у залі для слухань чи у приміщенні місцевого органу самоврядування або організуйте у передній частині аудиторії стіл для студентів - "законодавців", стіл для секретаря і стіл чи кафедру для доповідача.

4.Приготуйте таблички з іменами студентів і назвами їхніх посад за ролями, щоб розставити їх на столах.

5. Поясніть студентам такі ролі, які вони мають виконувати:

• Законодавці. Призначені (обрані) студенти - законодавці бу­дуть проводити слухання. Вони оголошують виступи доповідачів і приймають рішення з обговорюваного питання. Один із законодавців повинен бути оголошений (обраний групою) як головуючий.

• Групи особливих інтересів. Потрібно організувати кілька малих груп по п'ять чи менше осіб. Кожна така група викладе комітету свою точку зору на питання. Повинна бути непарна кількість малих груп, що виступають як за, так і проти обговорюваного питання. Необхідно, щоб було представлено кілька різних точок зору. Кожна група обере свого представника, що викладе думку групи комітету.

• Секретар. Необхідно вибрати одну особу, яка вестиме стеногра­му засідання і записувати пропозиції, що надходять.

• Хронометражист. Необхідно призначити студента, який буде стежити за тривалістю доповідей, щоб дати можливість виступити представником усіх малих груп.

6. Проясніть учасникам заняття мету громадських слухань і поря­док, якого потрібно буде дотримуватись. Якщо потрібно, роздайте студентам інструкції для участі в громадських слуханнях.

• Головуючий відкриває слухання, повідомляє мету слухань і пояснює порядок та часовий регламент доповідей.

• Оголошений доповідач викладає свою позицію протягом 2-3 хвилин, за цим ідуть запитання членів комітету (не більше 3-х хвилин).

• Першим запитання доповідачу ставить голова, за ним питання ставлять "члени" організації чи органу, що проводить слухання. Члени групи доповідача можуть допомагати йому відповідати на запитання комітету.

7. Об'єднайте студентів у малі групи по п'ять чи менше осіб. Одна група буде представляти законодавців чи комісію, що організує слу­хання: кількість учасників цієї групи залежить від мети заняття. Інші малі групи будуть представляти громадян, співробітників некомерційних організацій з особливими інтересами, яких стосується тема заняття.

8. Відведіть достатньо часу для підготовки студентів до громадсь­ких слухань відповідно до їхніх ролей.

9. Проведіть громадські слухання.

10. Після того як будуть вислухані всі доповідачі, члени органу чи організації, що проводить слухання, аналізують аргументи, обговорю­ють проблему і повідомляють, що вони мають намір робити надалі.

11. Проведіть аналіз інтерактивної вправи в такій послідовності:

• обговоріть факти і аргументи, що стосуються теми;

• обговоріть думки студентів із приводу даного виду діяльності як способу вирішення суспільно важливих проблем і визначення державної політики;

• обговоріть зауваження, зроблені запрошеним фахівцем, та інші питання, запропоновані студентами.

"Рольова гра". Імітує реальність призначенням ролей студентам і надання їм можливості діяти в умовах, наближених до реальності. Кожна особа в рольовій грі має чітко знати зміст її ролі та мету рольової гри взагалі.

Мета рольової гри - визначити ставлення до конкретної ситуації (життєвої, виробничої, комерційної тощо), набути досвіду шляхом гри, допомогти навчитися практичним навичкам.

Розігрування конкретної ситуації за ролями допоможе студентам виробити власне ставлення до неї, сприяє розвитку уяви і навичок кри­тичного мислення, вихованню спроможності знаходити й розглядати альтернативні можливості дій.

У ході рольової гри учасники розігрують у ролях визначену про­блему або ситуацію. Рольова гра погребує ретельної підготовки. Початкові вправи мають бути простими з наступним ускладненням.

28

Організувати роботу академічної групи за цією технологією можна наступним чином [31):

1. Сплануйте попередньо роботу та підготуйтесь:

• сформулюйте проблему, яку буде ілюструвати рольова гра;

• спільно зі студентами визначте кількісний склад учасників гри і спостерігачів, а також подумайте, як доцільніше працювати над грою: усією академічною групою чи одночасно кількома малими групами;

• надайте студентам достатньо інформації, щоб вони могли пере­конливо виконувати свої ролі;

• продумайте, як буде проходити рольова гра. Сценарій можна скласти у вигляді:

- розповіді, під час якої ведучий розкриває суть справи, а решта студентів озвучують її, розкриваючи зміст через ролі своїх "персонажів";

- інсценізації, під час якої учасники гри діють спонтанно, без підготовлених діалогів, але відтворюють основну ідею інсценізації.

2. Підготовка й тренування студентів:

• дайте студентам час на обдумування ситуації своїх ролей;

• якщо для проведення гри в аудиторії треба переставити меблі, зробіть це саме зараз;

• забезпечте активну участь всієї академічної групи в проведенні вправи;

• не забувайте про ретельне обговорення й міркування студентів з приводу рольової гри, які треба обов'язково вислухати наприкінці.

3. Не чекайте відшліфованої гри із самого початку. Дайте студен­там можливість провести рольову гру й імітувати історичні й сучасні ситуації. Змінюйте види діяльності.

4. Так; вправи повинні проводитися в обстановці довіри,щоб сту­денти не почувалися ніяково. Студенти повинні розуміти, що реагува­ти можна по-різному. Практика допоможе студентам ночувати себе впевненіше при проведенні таких занять.

5. Після закінчення рольової гри проводиться ретельніший і по­глиблений аналіз учасниками та спостерігачами набутого досвіду.

6. Подумайте про вихід студентів з ролей. Для цього проводиться детальне обговорення ситуації. Бажано, щоб кожен учасник відповів на запитання:

• як ви себе почували в тій чи іншій ролі?

• що подобалось під час гри, а що ні?

• чи бували ви самі в подібній ситуації?

• чи була вирішена проблема?

• яку іншу лінію поведінки можна було б вибрати?

• чи може цей досвід вплинути на ваше подальше життя?

Дуже важливим с розподіл (планування) рольової гри за часом. На пояснення умов припадає приблизно 10-159}-, на роботу в малих групах - 15-25%, на презентацію й обговорення - 40-50%, на підсумки - до 15%,

1.4. Технологія опрацювання дискусійних питань

Дискусії с важливим засобом пізнавальної діяльності студентів у процесі навчання. Дискусія - це широке публічне обговорення яко­гось спірного питання. Вона значною мірою сприяє розвитку критич­ного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми, то повністю відповідає вимогам КМСОНII.

В дидактиці дехто з фахівців відносить дискусію як до методів навчання, так і до організаційних форм навчання. Деякі науковці вва­жають дискусію різновидом ігрових форм занять, співробітництвом, коли з обговорюваної проблеми ініціативно висловлюються всі учас­ники спільної діяльності [99].

У педагогічній літературі існую і ь також різні погляди щодо функцій дискусії в навчанні. Вона може виступати як метод засвоєння знань, закріплення їх і вироблення вмінь і навичок, як метод розвитку психічних функцій, творчих здібностей і особистіших якостей студентів, а також як метод стимулювання і мотивації учення [ 1031.

Сучасна дидактика визнає велику освітню і виховну цінність дискусій. Вони вчать глибокому розумінню проблеми, самостійній позиції, оперуванню аргументами, критичному мисленню, зважати на думки інших, визнавати вдалі аргументи, краще розуміти іншого, сприяють уточненню власних переконань і формуванню власного по­гляду на проблему і світ.

Досвід використання дискусії у європейській та вітчизняній вищих школах дозволяє сформулювати деякі головні організаційно-педагогічні основи, які є спільними для будь-яких різновидів дискусії:

• проведення дискусії необхідно починати з постановки конкрет­ного дискусійного питання, яке не має однозначної відповіді і допускає різні варіанти вирішення, зокрема альтернативні;

• не слід ставити студентам питання на зразок: хто правий, а хто ні в тому чи іншому питанні;

• у центрі уваги має бути ймовірний перебіг:

- що було б можливим за тим чи іншим збігом обставин?

- що могло б відбуватись, якби...'?

- чи були альтернативні можливості, дії?

• усі вислови студентів мають бути у руслі обговорюваної теми;

• викладач має виправляти помилки і неточності, яких припуска­ються студенти, та спонукати їх робити те саме;

• усі твердження студентів повинні супроводжуватись аргументацією, обґрунтуванням, для чого викладач ставить запитання на зразок: ..Які факти свідчать на користь вашої думки?", "Як ви мис­лили, коли дійшли такого висновку?";

• дискусія може закінчуватися як консенсусом (прийняттям уз­годженого рішення), так і збереженням існуючих розбіжностей між учасниками дискусії.

У світовій та європейській практиці використання дискусії у навчанні набули поширення різні варіанти організації обміну думок між учасниками, різні технології проведення дискусії, опрацювання дискусійних питань.

Хоча ззовні деякі технології опрацювання дискусійних питань мо­жуть справляти враження студентських експромтів, які не вимагають групової підготовки ні з боку викладача, ні з боку студентів, таке вра­ження хибне: за зовнішньою легкістю приховується ґрунтовна підготовча робота викладача.

При плануванні дискусії викладач має враховувати кілька важли­вих обставин:

• час, необхідний для проведення дискусії, його узгодженість з іншими видами роботи під час навчального заняття;

• місце, яке має давати можливість здійснювати всі необхідні пе­ресування студентів і створювати оптимальні умови для обговорення студентами проблеми і стеження за його перебігом решти студентів;

• матеріали, необхідні для роботи студентів та наочного подання її результатів;

• письмові інструкції щодо способу виконання завдання;

• вміння студентів працювати в групі.

Протягом усієї роботи груп викладач тримає в полі зору три ос­новних моменти:

1. Мета, від якої під час дискусії не слід відхилятися.

2. Час, якого слід дотримуватися, щоб встигнути досягти визначеної мети.

3. Підсумки, які треба підбити, аби не втратити сенс самої дискусії. Суттєвим елементом будь-якої технології навчання в дискусії є

вступна частина, оскільки саме в ній створюється емоційний та інтелектуальний настрій наступної дискусії. Це своєрідне запрошення до жвавого обговорення визначеної проблеми, яке може бути здійснено у вигляді викладу проблеми, опису конкретного випадку, невеличка рольова гра, демонстрація відеофільму або ілюстративного матеріалу, запрошення експертів, використання останніх новин, інсценування будь-якого епізоду, стимулювання серією запитань на зразок: "Чому? Що б сталося, якщо...?"

Запорукою успішності дискусії с її чітка організація, яка досягається завдяки кільком чинникам.

1. Ретельне планування дискусії. Складання плану дас змогу організувати як збирання студентами необхідної інформації, гак і про­ведення самої дискусії.

2. Чітке дотримання правил ведення дискусії всіма її учасниками.

3. Обов'язковим с дотримання визначеного регламенту. Краще, коли час залишається, ніж його не вистачить на колективне обгово­рення і підбиття підсумків.

4. Добре продумане й ефективне здійснене керівництво ходом дискусії з боку викладача: надання студентам часу на обмірковування питань; утримання від невизначених запитань та запитань подвійного змісту; зміну напряму думок студентів у разі відхилення їх від основної теми і мети дискусії; попередження надмірних узагальнень; збудження студентів до поглиблення думок тощо.

Згідно з логікою застосування дискусії як методу закріплення нав­чального матеріалу і стимулювання пізнавальної діяльності студентів можна визначити кілька варіантів моделювання навчальних тем та кілька варіантів моделювання навчальних тем на основі дискусії:

• побудова вивчення теми як підготовки до дискусії за всім матеріалом навчальної дисципліни, яка відбувається на останньому (або останніх) заняттях;

• включення дискусійного компонента в окремі навчальні заняття на етапах перевірки домашнього завдання і закріплення щойно вивче­ного матеріалу;

• побудова вивчення як самостійної або групової роботи студентів з обговоренням її результатів.

Найбільш поширеним п європейській та вітчизняній методиці нав­чання є перший варіант, коли технологія дискусії використовується на підсумкових заняттях.

"Метод ПРЕС" (РКБ28). З цієї технології варто почати роботу над навчанням студентів дискутувати. Вона використовується при обговоренні дискусійних питань та при проведенні вправ, у яких потрібно зайняти й чітко аргументувати визначену позицію з пробле­ми, що обговорюється. Технологія навчає студентів виробляти й фор­мулювати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стислії! формі, переконувати інших. Організувати роботу групи за цією технологією можна наступним чином [95]:

1. Роздайте студентам матеріали, у яких зазначено чотири етапи методу ПРЕС:

• висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору на проблему (починаючи зі слів: "Я вважаю, що... ");

• поясніть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази (починайте зі слів: "Тому, що...'");

• наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку вашої позиції, наведіть факти, які демонструють ваші докази (починайте зі слів: Наприклад...")\

• узагальніть свою думку (зробіть висновок, починаючи словами: "Отже,... таким чином...").

2. Поясніть механізм етапів методу і дайте відповідь на можливі запитання студентів. Наведіть приклад до кожного з етапів.

3.Запропонуйте бажаючим спробувати застосувати цей метод до будь-якої проблеми на їхній вибір.

4. Перевірте, чи розуміють студенти механізм застосування мето­ду. Етапи можна адаптувати, пропонуючи їм наводити кілька варіантів своїх думок або прикладів.

5. Коли концепція методу буде зрозуміла всім студентам, запропо­нуйте їм спробувати самим. Застосовуйте цей метод на всіх заняттях, де потрібна аргументація студентами своєї думки.

"Займи позицію". Така технологія корисна на початку роботи з дискусійними питаннями та проблемами. її можна використовувати на початку заняття для демонстрації розмаїття поглядів на проблему, що вивчається, або після опанування студентами певною інформацією з проблеми (наприклад, змістового модуля) й усвідомлення ними можливості альтернативних позицій щодо її вирішення. Слід викори­стовувати протилежні думки, які не мають одної (правильної, оптимальної) відповіді. Розглядаючи протилежні позиції з дискусійної проблеми, студенти:

• знайомляться з альтернативними поглядами;

• прогнозують, які наслідки матимуть індивідуальні рішення для конкретного підприємства, організації чи окремої групи людей, держа­ви в цілому;

• на практиці використовують уміння захищати власну позицію;

• вчаться вислуховувати інших;

• отримують додаткові знання з теми (змістового модуля). Організувати роботу академічної групи за цією технологією можна

наступним чином [95]:

1. Запропонуйте студентам дискусійне питання і попросіть визна­чити власну позицію щодо цього питання.

2. Розмістіть попередньо підготовлені спеціальні плакати в проти­лежних кутках аудиторії. На одному з них має бути написано "Згодні", на іншому - "Не згодні".

Згоден Не знаю. Не маю конкретної позиції Не згоден

3. Роздайте студентам (вивісьте) правила проведення вправи й обговоріть їх.

4. Запропонуйте студентам стати біля відповідного плаката, за­лежно від їхньої думки щодо обговорюваної проблеми ("голосування ногами").

5. Виберіть кілька студентів і запропонуйте обґрунтувати спою позицію, або запропонуйте всім, хто поділяє одну і ту саму точку зору, обговорити її і виробити спільні аргументи на її захист.

6. Після викладу різних точок зору запитайте, чи не змінив хю не будь з учасників своєї думки і чи не хоче перейти до іншого плаката. Запропонуйте студентам перейти й обґрунтувати причини свою пере­ходу.

7. Запропонуйте студентам назвати найбільш переконливі аргу­менти своєї та протилежної сторони.

"Зміни позицію". Така технологія є подібною до "Займи позицію". Вона також дає можливість обговорити дискусійні питання за участі всіх студентів. Метод дозволяє стати на точку зору іншої лю­дини, розвивати навички аргументації, активного слухання тощо. Організація роботи академічної групи за цією технологією здійснюється таким чином [95]:

[.Заздалегідь ґрунтовно підготуйтеся до обговорення.

2. Запропонуйте академічній групі дискусійне питання.

3.Об'єднайте студентів у пари, а потім - у четвірки (наприклад, перша і друга парта (столи), третя і четверга).

4. Дайте завдання розподілити позицію з проблеми ("так" чи "ні") між парами чи самі зробім, це. Одна пара в четвірці повинна обґрунтувати одну позицію, друга - альтернативну.

5. Поясніть, що в четвірках кожна пара має представити своїм партнерам свою точку зору. Кожен студент повинен відповідати за свою полонину презентації (наприклад, обґрунтувати половину аргументів).

6. Оголосіть хронометраж: скільки часу виділяється на підготовку і на саму презентацію.

7. Дайте досить часу на підготовку аргументів.

8. Коли час на підготовку мине, попросіть пари доказово викласти свою точку зору одна одній.

9. Потім можна дати завдання парам помінятися позиціями і знову повторити все спочатку. На це варто відвести набагато менше часу.

10. Після цього можна дати завдання всій четвірці вільно обгово­рити тему. Студенти вже повинні висловлювати свою особисту точку зору. У результаті обговорення четвірка повинна або дійти згоди, або висновку про те, що їм бракує інформації. Заздалегідь визначте часові рамки цієї вільної дискусії.

11. За наявності часу можна провести загальну дискусію, наприк­лад, використовуючи технологію "Карусель".

12. Підведіть підсумки з усією академічною групою.

"Шкала думок". Технологія навчання, яка є однією з форм обго­ворення дискусійних питань, метою якої є розвиток у студентів нави­чок прийняття особистого рішення та вдосконалення вміння аргумен­тувати свою думку. Розглядаючи полярні точки зору з проблеми, що дискутується, студенти:

> знайомляться з альтернативними позиціями;

> прогнозують, які наслідки матиме та чи інша точка зору для ок­ремих людей, колективів, організацій;

> учаться на практиці відстоювати свою позицію;

> привчаються вислуховувати думки інших;

> отримують додаткові знання з теми, що вивчається. Організувати роботу академічної групи за цією технологією можна двома варіантами.

Варіант І

• Вибирається дискусійна проблема, яка повинна передбачати наявність обґрунтованих альтернативних точок зору.

• Викладач характеризує ці полярні точки зору. Кожна з них розглядається досить детально і ґрунтовно.

• У протилежних кінцях аудиторії можуть бути плакати з альтер­нативними думками ("Згодні". "Не згодні").

• Дайте студентам певний час на обдумування та аргументацію своєї позиції.

• Запропонуйте студентам оприлюднити свою точку зору і зайня­ти місце біля відповідного плакату.

• Запропонуйте студентам пояснити, чому вони обрали саме це місце. Причому можна пояснювати, але не аргументувати.

• Оцінка протилежних точок зору.

• Для того, щоб переконатись, що студенти уважно слухають один одного, потрібно попросити їх навести аргументи, які хоч і суперечать їх поглядам, але є деякою мірою обґрунтованими, примушують їх замислитись і, можливо, переоцінити свою позицію.

• Групове обговорення наслідків різних точок зору.

Варіант 2

• Вибирається дискусійна проблема, яка повинна передбачати наявність обґрунтованих, діаметрально протилежних точок зору.

• Викладач детально і ґрунтовно пояснює полярні точки зору, до­магаючись розуміння їх студентами.

• Індивідуальна робота студентів обмежена в часі. Викладач пропонує студентам письмово обґрунтувати свою точку зору.

• Якщо бракує часу й місця в аудиторії, викладач може не пропо­нувати студентам займати місце в різних кутках аудиторії. Поки вони письмово аргументують свою позицію, викладач на дошці проводить пряму лінію, розташувавши альтернативні точки зору на різних кінцях.

• Позицію кожного студента можна позначити на дошці символічно (схематично), прослухавши аргументи і докази.

• Викладач вибірково зачитує аргументи студентів, що дотриму­ються альтернативних точок зору.

• Оцінка протилежних точок зору. Студенти можуть змінити свою позицію і знову визначити своє місце.

• Обговорення наслідків різних точок зору.

"Дискусія". Загальновизнано в середовищі педагогів-дидактів, що дискусія (широке публічне обговорення спірного питання) є важливим засобом пізнавальної діяльності, сприяє розвитку критичного мислен­ня студентів, дає можливість визначиш власну позицію, формує на­вички аргументації та відстоювання своєї думки, поглиблює знання з обговорюваної проблеми.

Організувати роботу академічної групи за дискусійною технологією можна за сценарієм, який реалізується двома етапами І 1101:

1. Ціанування дискусії.

• Оберіть тему дискусії. Вона має бути сформульована проблемно, щоб підходи до її висвітлення були різновекторними.

• Дуже важливим елементом дискусії є її план. Він може пропону­ватись студентам заздалегідь, напередодні дискусії. Студенти, маючи такий план, можуть підготуватись до обговорення: попрацювати з літературою, довідниками, Інтернетом, підготувати собі попередні нотатки тощо.

• Можна практикувати складання плану дискусії за заздалегідь відомою темою безпосередньо на початку обговорення. У такому випадку викладачеві доцільно залучити до складання плану самих студентів.

• Підготуйте ДРМ (друкований роздатковий матеріал), який сту­денти повинні будуть прочитати вдома. Зробіть його так, щоб там були викладені всі точки зору.

• Для того, щоб дискусія була відвертою, необхідно створити в аудиторії атмосферу довіри та взаємоповаги. Тому бажано вибрати правила культури ведення дискусії, наведені нижче.

2. Хід дискусії.

> Повторіть зі студентами основні правила участі у дискусії.

> Робіть помилки, які допоможуть вам не виходити за межі обговорюваної проблеми.

> Активно користуйтесь тестами та мімікою, які допомагають підгримувати хід дискусії, не перериваючи її.

> Для того, щоб повернутись до теми обговорення, у разі відхилення від неї, скажіть, наприклад так: "Схоже ми відхилилися, давайте повернемося до питання..."

Уважно слухайте студентів, стежте за ходом обговорення, настроєм, поведінкою, не давайте відхилитися від теми.

> Не дозволяйте обговоренню перетворитись в гарячу суперечку, але й не гасіть усі прояви емоцій. Ставте конкретні запитання, щоб пробудити обговорення, й абстрактні, щоб остудити запал.

> Змініть формулювання проблем, що обговорюються, або засто­суйте інший прийом пожвавлення думок, якщо дискусія вщухає.

> Щоб завершити обговорення, запитайте, наприклад: "Чи ніхто не хоче ще щось додати на завершення?"

> Виділіть досить часу для заключної частини і попросіть самих студентів підбити підсумки за такою схемою:

- які найбільш переконливі аргументи обох сторін? Перерахуйте їх;

- якщо під час обговорення виникли додаткові запитання, де можна отримати інформацію?

Правила культури дискусії. Готуючи усну презентацію та письмові матеріали очікується, що всі, хто буде приймати участь у дискусії зва­жатимуть на ставлення аудиторії (академічної групи) до наведених прикладів, а, можливо, й анекдотів. Необхідно попередити студентів уважно перевірити свої виступи (нотатки) та письмові матеріали задля запобігання використання висловлювань, що можуть образити окре­мих осіб, які перебувають в аудиторії.

"Ток-шоу". Це технологія структурованої дискусії, у якій беруть участь усі студенти академічної групи. Дозволяє контролювати хід дискусії, оцінювати участь кожного студента. її метою є отримання студентами навичок публічного виступу та дискутування, висловлення й захисту власної позиції, формування громадської та особистої активності.

Викладач на цьому занятті є ведучим ток-шоу. Він оголошує гему дискусії та пропонує студентам коротку розповідь або перегляд відео фрагменту з досліджуваної проблеми. Потім запрошує висловитися на запропоновану тему "запрошених" і падає слово "глядачам", які мо­жуть виступити зі своєю думкою або поставити запитання "запроше­ним" не більше 2-х хвилин. "Запрошені" мають відповідати якомога коротше і конкретніше. Ведучий також мас право ставити своє запи­тання або перервати виступаючого за браком часу.

Організувати роботу академічної групи за цією технологією можна за сценарієм, який складається з двох етапів [95].

1. Підготовчий етап.

• Попередньо повідомте студентам тему дискусії (бажано це зро­бити у формі дискусійного питання).

• Виберіть із числа студентів академічної групи 3-5 експертів.

• Запропонуйте студентам підготувати запитання до експертів та визначитись зі своєю позицією щодо поставленого запитання.

• Попросіть експертів підготувати додаткову довідкову інформацію з теми дискусії.

• Продумайте назву ток-шоу і спробуйте обрати ведучого з числа студентів.

• Організуйте аудиторію по сипу студії (студеній сідають півколом біля експертів).

2. Хід дискусії.

У Назвіть тему і відрекомендуйте учасникам ведучого та експертів.

У Повідомте правила поведінки учасників ток-шоу:

- усі студенти говорять коротко та конкретно;

- надавати слово для виступу може лише ведучий;

- ведучий може зупинити виступаючого, який перевищив ЛІМІТ відведеного часу;

виступи експертів (по 2-3 хвилини кожен);

- запитання студентів до експертів або виступи (до 2 хвилин);

- запитання експертів один одному.

У Підведення підсумків дискусії за змістом і за формою прове­дення.

"Оцінювальна дискусія". Це один із найскладніших способів об­говорення дискусійних проблем. Оцінювальну дискусію можна вико­ристовувати лише годі, коли студенти навчались працювати в групах

та засвоїли технології вирішення проблем. Метою такого виду дискусії є не стільки прояснення позицій сторін, скільки вдосконалення нави­чок дискутування.

Організувати роботу академічної групи за технологією оцінювальної дискусії можна наступним чином [79]:

1. Поділити академгрупу на підгрупи по 7-10 студентів у кожній.

2. Одна з підгруп розташовується в центрі аудиторії, а решта студентів разом з викладачем розмішуються довкола них. Вони є спостерігачами, а також мають оцінювати дискусію. За кожним із них викладач "закріплює" одного з учасників дискусії, якого вони будуть оцінювати.

3. За тривалістю дискусія може бути від 15 до 20 хвилин (орієнтовно), залежно від теми.

4. У своїй роботі учасники користуються планом, аби не ухилятись від обраної геми.

5. Перехід в обговоренні від одного пункту плану до іншого має бути переконливим та аргументованим. Викладач може навести при­клад такого переходу і продемонструвати його студентам.

6. За відсутністю бажаючих щось додати по суті до сказаного можна переходити до наступного пункту плану дискусії.

7. Викладач має керувати процесом обговорення та заохочувати учасників до творчої дискусії.

8. По ходу дискусії викладач та спостерігачі записують у спеціально підготовлену таблицю з прізвищами учасників заохочувальні бали. Вони надаються за чітке дотримання теми, правил дискутування, за цікаву і вчасно подану інформацію, за вдале залучен­ня до участі в дискусії інших членів і рупи.

9. Окремим учасникам можуть бути записані і штрафні бали. Вони нараховують за перебивання виступу свого товариша, за відхилення від теми обговорення, за намагання говорити лише самому і не слухати інших тощо.

10. У ході дискусії викладач та спостерігачі оцінюють роботу кожного з учасників дискусії, використовуючи як заохочувальні, так і штрафні бали.

2. І І. У процесі підготовки викладач заготовляє на кожну групу лис­ток оцінювання роботи їх учасників. Кожен зі спостерігачів отримує листок індивідуального оцінювання свого учасника дискусії. В них записується вид діяльності, за який можна давати заохочувальні та штрафні бали. Орієнтовний зміст листка індивідуального оцінювання наведено в табл.З. І.

Таблиця 3.1

Листок індивідуального оцінювання___

№ з/п

Вид ДІЯЛЬНОСТІ

Кількість балів

Прізвища студентів

1.

Визначення позиції учасника дискусії

+2,0

2.

Формування принципового, сутнісного зауваження

+ 1,0

3.

Використання переконливих аргументів та джерел інформації

+2,0

4.

Залучення до дискусії інших студентів академгрупі

+ 1,0

Наведення уточнювальних питань з метою подальшого розвитку

+ 1,0

6.

Виявлення протиріччя в аналізі явища, яке обговорюється

+2,0

7.

Пасивність у дискусії

-1,0

8.

Перебивання промови інших учасників дискусії

-1,0

9.

Намагання нав'язати свою думку, говорити тільки самому

-1,0

10.

Приниження, некоректні вислови на адресу інших учасників дискусії

-1,5

Загальна кількість балів

12. До цього листка з правого поля дописуються прізвища всіх учасників підгрупи і відповідно до їх роботи робиться позначка "+" або "-". В кінці дискусії викладач підраховує кількість балів та виставляє оцінку кожному учаснику.

13. Критерії оцінювання: оцінка "задовільно" ставиться в межах 1-3 балів; оцінка "добре" ставиться при 4-6 балах; оцінка «відмінно» ставиться при набраних 7-10 балах.

14. Кількість оцінюваних пунктів у табл.3.1 може бути більшою або меншою порівняно з запропонованим варіантом. Відповідно потрібно змінити і шкалу оцінок.

Оцінювальну дискусію можна порівняти зі зборами друзів. На та­ких зустрічах здійснюється обмін думками та інформацією. В підгрупах ніхто не тисне, не домінує і не здійснює авторитарного кон­тролю за обговоренням, аби через кілька хвилин висловити "єдиний правильний" погляд на ту чи іншу проблему. Учасники дискусії дуже

швидко обмінюються інформацією, думками, втягують один одного у творчий процес обговорення.

Переваги оцінювальних дискусій:

• вони відтворюють стратегію навчання з позицій розвитку демо­кратичного суспільства, демонструють відхід від авторитарної педагогіки;

• формують відповідальність студентів за процес навчання;

• розширюють творчі можливості викладача у використанні педагогічних ідей;

• урізноманітнюють технологію процесу навчання, дають можливість альтернативного оцінювання навчальної діяльності студентів.

По закінченні дискусії викладач підбиває підсумки, аналізує діяльність кожного з учасників, оголошує суму набраних ним балів.

"Панельна дискусія". Це специфічна технологія обговорення дискусійних проблем, яка може використовуватись в КМСОНП для студентів переважно магістерської підготовки і імітує проведення наукової конференції (дискусії) з певної проблеми.

Дискусія покликана відповісти на спірні запитання та обговорити ті позиції, які існують, з метою знаходження взаємопорозуміння у невирішених питаннях. Відтак заохочується оголошення потенційних модераторів (координаторів) дискусій, які узгоджують з учасниками їхню участь, готують заявку на її проведення. До участі у дискусії мас бути запрошено принаймні 4-5 учасників (магістранти, аспіранти, док­торанти), що представляють різні аспекти питання, яке обговорюється. Таке заняття (засідання) дає можливість аудиторії почути добре обґрунтовану аргументацію та обговорення проблеми з різних точок зо­ру. Доповідачі повинні викласти свої аргументи протягом 35-45 хви­лин, після чого провести обговорення з аудиторією в режимі "запитан­ня - відповіді". Тривалість заняття-дискусії - до 1,5 години.

Заявка на проведення дискусії повинна містити:

• назву дискусії (проблеми);

• аргументацію доречності й відповідності проблемі теми заняття;

• короткий опис (150 слів) позиції кожного з учасників дискусії;

• перелік прізвищ учасників дискусії, кафедр, які вони представ­ляють, та порядок виступів.

Після схвалення заявки координатор (модератор) повідомляє учасників дискусії і розпочинає диспут.

"Дебати". Це один із найбільш складних способів обговорення дискусійних проблем, який використовують при підготовці магістрів. Дебати можна проводити лише тоді, коли студенти навчились працювати в малих групах та засвоїли технології вирішення проблем. У де­батах поділ на протилежні точки зору набуває найбільшої гостроти, оскільки студентам необхідно довго готуватися й публічно обґрунтовувати правильність своєї позиції. Кожна мала група мас пе­реконати опонентів і схилити їх до думки змінити свою позицію. Од­нак можна поставити й інше завдання - спільно вирішити поставлену проблему. В такому разі студенти повинні будуть, висловивши свою точку зору, уважно вислухати протилежну сторону, щоб знайти точки дотику. Важливо, щоб учасники дебатів не переносили емоцій один на одного, а спілкувались спокійно. Організувати роботу академічної групи за цією технологією можна наступним чином:

1. Підготовка до дебатів.

• Повідомити студентів гему дебатів.

• Розподілити студентів на 2-3 малі групи.

• Придумати ролі для малих груп (бізнесмени, службовці, селяни тощо).

• Підготувати й роздайте чи поясніть, де знайти інформацію з те­ми дебатів. Студенти повинні підготуватись заздалегідь.

• Підготувати аудиторію до роботи відповідно до кількості малих іруп.

2. Хід дебатів.

• Ще раз оголосіть тему дебатів і відрекомендуйте малі групи (ко­манди).

• Нагадайте основні правила ведення дискусії.

• Визначте час і порядок проведення дебатів. Наприклад, на підготовку в групах - 15 хвилин, на виступ кожної групи - по 10 хвилин, на загальну дискусію - 30 хвилин.

• Під час підготовки малі групи повинні розподілиш ролі, подума­ти, як краще використати підведений для виступів час, підготувати питання для інших груп.

• Для оцінки виступів учасників дебатів можна запросити суддів з числа аспірантів.

• Викладач повинен уважно стежити за регламентом і дотримува­тись його.

• Якщо було завдання знайти спільне рішення, то після дискусії потрібно провести голосування.

3. • Підвести підсумки, а якщо були судді - надати їм слово.

Використання на уроках

«Мозковий штурм»

(мета в тому, щоб зібрати якомога більше ідей щодо проблеми, яка вирішується).

Вивчаючи оповідання Євгена Гуцало «Лось», на початку роботи пропонується визначити роль людини в природі.

«Прес»

(мета в тому, щоб довести, якусь думку).

Вивчаючи твір Євгена Гуцало «Лось», учням пропонується доказати, що цей твір є оповіданням

Я думаю …

Тому що …

Наприклад …

Отже …

«Відтвори ланцюжок подій»

( мета в тому, щоб перевірити, чи уважно прочитали текст твору)

Учитель складає план твору, що вивчається, розрізає його на окремі пункти і пропонує відтвори послідовність.

«Обори позицію»

Учням пропонується дискусійна проблема і альтернативні позиції щодо її вирішення. Учитель просить учнів визначити власну позицію з вирішення даної проблеми

Вивчаючи оповідання Євгена Гуцала «Лось», учням пропонується обрати позицію з такої проблеми, чи можна прощати людині, яка розкаюється за свій вчинок:

МОЖНА НЕ МОЖНА ІНША ТОЧКА

ЗОРУ

1.Обери

2.Докажи, обґрунтуй

3.Можливий перехід із групи в групу

«Так - Ні»

( мета в тому, щоб швидко перевірити обізнаність учнів з певної проблеми)

Після ознайомлення з біографією Євгена Гуцала в 5 класі можна запропонувати учням такі питання:

1.Євген Гуцало народився в місті?

2.З дитинства цікавився народними звичаями?

3.Батько письменника працював у школі?

4.Перші вірші написав після закінчення школи?

5.Працював журналістом?

6.Любив природу?

«Мотивація навчання»

Учням пропонується на окремих папірцях написати свої очікування від уроку. Наприкінці уроку пропонується перевірити, чи справдилися їхні очікування.

«Мікрофон»

Учні висловлюють власні думки щодо вирішення певної проблеми.

Які почуття охопили вас під час читання твору « …».

Учні висловлюють власні думки, а вчитель підсумовує відповіді учнів.

Чим збагатив вас сьогоднішній урок? За що б ви подякували письменника?

Рольова гра «Прес - конференція», присвячена вивченню життя і творчості певного письменника.

1-й учень виступає ведучим

2-й учень виконує роль видатного письменника чи поета

кілька учнів виступають представника ЗМІ і задають певні питання , щоб з'ясувати цікаві моменти з життя та творчості.

«Спільний проект»

Учні працюють в групах над вирішенням якоїсь проблеми і пропонують класу свій груповий проект.

Вивчаючи поему Котляревського «Енеїда», учні в групах опрацьовують наступні питання:

Історія створення

Тема та ідея

Основні проблеми

Композиція

Головні персонажі

Другорядні персонажі

«Закінчи речення»

Учитель пропонує учням незакінчені речення, які вони повинні доповнити.

Вивчаючи тему «Іменник» у 6 класі,учням пропонуються наступні речення:

Іменник це …

Іменник поділяється на відміни за такими ознаками …

Іменник має … роди

Та інші